Ухвала

від 31.07.2024 по справі 357/4072/23

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/4072/23

Провадження № 2-з/357/63/24

У Х В А Л А

про забезпечення позову

31 липня 2024 року cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Цукуров В. П. розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Синяченка В.П. про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківської міської ради Київської області, ОСОБА_2 , третя особа - державний реєстратор Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області Олійник Ірина Юріївна про визнання протиправним та скасування рішень, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

На розгляді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківської міської ради Київської області, ОСОБА_2 , третя особа - державний реєстратор Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області Олійник Ірина Юріївна про визнання протиправним та скасування рішень, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

До суду надійшла заява позивача про забезпечення позову. У заяві той просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту, на земельну ділянку площею 0,3189 га з кадастровим номером 3220489500:02:019:0001, яка розташована за адресою: вул. Миру б/н в с.Шкарівка Білоцерківського району, Київської обл., та належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ); заборонити ОСОБА_2 вчиняти із земельною ділянкою за кадастровим номером 3220489500:02:019:0001 дії, спрямовані на зміну цільового використання, її поділу чи об`єднання з іншими земельними ділянками, а також відчуження у будь-який спосіб; заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав проводити будь-які реєстраційні дії, щодо земельної ділянки за кадастровим номером 3220489500:02:019:0001.

В обґрунтування необхідності забезпечення позову позивач послався на наступні обставини. Він оспорює рішення Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області №43-511 від 23.10.2020 року, яка на його думку створила передумови для невиправданого, штучного використання процедури надання земельної ділянки у власність і пільгового порядку одержання земельної ділянки ОСОБА_2 поза передбаченою законом процедурою, а ОСОБА_2 , у свою чергу, було зареєстровано право власності на виділену та затверджену мені земельну ділянку на підставі вищевказаного незаконного рішення. Таке позачергове, необгрунтоване, безпроцедурне, на думку позивача, отримання у власність земельної ділянки ОСОБА_2 демонструє його великі можливості впливу на органи місцевого самоврядування, а тому й свідчить про те, що Відповідач будь-яким чином, навіть усупереч закону, може вчинити будь-які дії для збереження за собою незаконно отриманої земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:02:019:0001, що у подальшому може істотно ускладнити виконання рішення суду та поновлення порушених прав та інтересів Позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

До канцелярії суду представником відповідача ОСОБА_2 було подано заперечення на заяву про забезпечення позову, у яких останній просив суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позов. Зазначив, що вимоги заяви є необґрунтованими та безпідставними.

Згідно з приписами ч.1 ст.153 ЦПК України суд розглядає заяву про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.

Розглянувши матеріали заяви про забезпечення позову, повно, об`єктивно та всебічно дослідивши доводи заявника, суд приходить до висновку про те, що вимоги заяви підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Стаття 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі. А статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

У той же час, у пункті 36 рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов і Купчик проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке, відповідно до практики Суду, включає не тільки право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Така сама правова позиція викладена Європейським судом з прав людини й у пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» та інших рішення Суду.

У свою чергу національне процесуальне законодавство України встановлює наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з ч.2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п.2, п.4 ч.1 ст.150 ЦПК України позов може забезпечуватися забороною вчиняти певні дії та забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.

Згідно із ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Таким чином, інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.

З сукупного аналізу вищевказаних положень законодавства убачається, що застосування заходів забезпечення позову є виправданим, якщо з обставин справи встановлено об`єктивну можливість вчинення відповідачем дій, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволенні позову.

При цьому ураховується, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Подібні правові висновки сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), а також Верховним Судом у постановах від 13.12.2021 року у справі № 367/3765/20 (провадження № 61-549св21), від 12.01.2022 року у справі № 568/525/21 (провадження № 61-14463св21), від 19.05.2022 року у справі № 619/2293/21 (провадження № 61-15440св21).

У заяві про забезпечення позову позивач просить заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав проводити будь-які реєстраційні дії, щодо земельної ділянки за кадастровим номером 3220489500:02:019:0001.

Виходячи з положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначені органи та їхні посадові особи відповідні дії здійснюють саме як державні реєстратори.

За таких умов забезпечення позову шляхом встановлення заборони державним реєстраторам, приймати будь-які рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо спірної земельної ділянки, є співмірним із позовними вимогами, не порушує балансу інтересів сторін, а спрямоване на створення умов для безперешкодного виконання у майбутньому ймовірного рішення суду та запобігання ускладненню ефективного захисту прав заявника у випадку задоволення його позову. Указаний захід забезпечення позову не є обтяжливим для відповідачів та не порушує їхніх прав, у тому числі й право власності другого відповідача на володіння й користування земельною ділянкою до моменту вирішення спору по суті.

Аналогічний правовий висновок викладено в ухвалі Верховного Суду від 07.12.2023 року у справі №357/11546/23.

Разом з цим, вимоги заяви щодо накладення арешту на спірну земельну ділянку та заборону вчиняти з нею певні дії є необґрунтованими, оскільки виходячи із специфіки спірних правовідносин, співмірним та достатнім способом забезпечення позову є саме заборона державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії, приймати будь-які рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо цієї земельної ділянки. Такий спосіб є належним, спеціальним та ефективним й охоплює інші способи захисту, про які просить заявник.

При цьому суд зауважує, що забезпечення позову має тимчасовий характер і спрямоване лише на запобігання розпорядженню майном та жодним чином не обмежує другого відповідача у здійсненні будь-якої діяльності на спірній земельній ділянці.

Щодо зустрічного забезпечення суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: 1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Утім, судом не встановлено вищевказаних обставин. Тому правові підстави для застосування зустрічного забезпечення відсутні.

Заяву розглянуто з урахуванням обраного заявником способу захисту права на підставі поданих сторонами доказів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.149-153, 259, 260, 261, 353 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.

Заборонити державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії, приймати будь-які рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:02:019:0001.

В задоволенні іншої частини заявлених вимог заяви про забезпеченню позову відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення до Київського апеляційного суду.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідачі: Білоцерківська міська рада Київської області, місцезнаходження: вулиця Ярослава Мудрого, будинок 15, місто Біла Церква, Київська область, 09117, ЄДРПОУ 26376300.

ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 . РНОКПП: НОМЕР_1 .

Третя особа - державний реєстратор Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області Олійник Ірина Юріївна, місцезнаходження: вулиця Миру, будинок 4, село Шкарівка, Білоцерківський район, Київська область, 09170.

Суддя В. П. Цукуров