Постанова

від 02.08.2024 по справі 420/10805/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2024 року

м. Київ

справа №420/10805/20

адміністративне провадження № К/990/5215/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року (головуючий суддя Федусик А.Г., судді Єщенко О.В., Шевчук О.А.) у справі № 420/10805/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство» про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії ,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (далі також відповідач або ГУ Держгеокадастру), в якому просив:

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області № 9-1171/15-20-СГ від 02 вересня 2020 року про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, із земель сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га за межами населеного пункту Яблуниця Яремчанської міської ради Надвірнянського району, за межами населеного пункту;

зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, із земель сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га за межами населеного пункту Яблуниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, за межами населеного пункту;

зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року позовну заяву задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області № 9-1171/15-20-СГ від 02 вересня 2020 року про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, яка розташована за межами населеного пункту с. Яблуниця Яремчанської міської ради Надвірнянського району.

Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, яка розташована за межами населеного пункту с. Яблуниця Яремчанської міської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області.

У встановленні судового контролю за виконанням судового рішення - відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року скасовано.

Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство», про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії залишено без задоволення.

07 лютого 2022 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, надіслана 31 січня 2022 року, в якій скаржник просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року та залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

28 березня 2022 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).

II. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що через бездіяльність відповідача щодо розгляду заяви від 29 липня 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту земельної ділянки, яка розташована за межами населеного пункту села Яблуниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області орієнтовною площею до 2 га для ведення особистого селянського господарства, позивач раніше звертався до суду з позовною заявою.

Зазначений позов було розглянуто в рамках справи № 420/1072/20 із залученням в якості третьої особи Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство».

У справі № 420/1072/20 було прийнято рішення, яким визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду клопотання позивача від 12 серпня 2019 року стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою з метою подальшого відведення земельної ділянки у власність та зобов`язано Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області повторно розглянути це клопотання.

Позивач зауважив, що на виконання судового рішення 02 вересня 2020 року відповідачем було прийнято наказ № 9-1171/15-20-СГ, яким позивачу було відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою через те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Позивач вважає, що відповідачем порушено його земельне право на безоплатне отримання земельної ділянки у власність на підставі статті 118 Земельного кодексу України (далі також ЗК України).

На думку позивача, оспорюваний наказ є перепоною для реалізації наступних етапів щодо безоплатного отримання у власність спірної земельної ділянки.

Також позивач зазначає, що відповідач вже вдруге розглядає ту саму заяву позивача про надання дозволу, проте підстава для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою як у перший, так і у другий раз (на підставі рішення суду) будується на тому, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Водночас стверджує, що у справі № 420/1072/20 ані відповідач, ані третя особа будь-яких доказів на підтвердження лісогосподарського призначення спірної земельної ділянки не надали.

Також не були подані докази, що саме спірна земельна ділянка входить до складу земель (а не знаходиться десь поруч), які надані підприємству, визначеного переліком статті 57 ЗК України, та використовуються цим підприємством для потреб лісового господарства.

В свою чергу відповідач стверджує, що згідно із інформацією з Державного земельного кадастру, які надані відділом у м. Яремче цільове призначення запитуваної земельної ділянки - для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг (код КВЦПЗ 09.01 згідно Класифікації видів цільового призначення земель затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 № 548), що належить до категорії земель лісогосподарського призначення.

Водночас зазначає, що Держгеокадастр є розпорядником виключно земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Наголосив, що Головним управлінням на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України, ЗК України, надано вмотивовану відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 17 вересня 2019 року № 788/0-1014/0/20-19.

Також відповідач зазначив, що ГУ Держгеокадастру відповідно до вимог статей 15-1, 79-1, 116, 118, 121, 122 ЗК України, Закону України «Про землеустрій», враховуючи рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року, повторно розглянуто клопотання ОСОБА_1 та видано наказ від 02 вересня 2020 року № 9-1171/15-20-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населеного пункту с. Яблуниця Яремчанської міської ради, у зв`язку з невідповідністю частині 4 статі 122 ЗК України, а саме: вказаний у клопотанні об`єкт відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Відповідач вказав, що згідно листа ДП «Ворохтянське лісове господарство» (вих. №2/27г від 30.11.2020 р.), спірна земельна ділянка відноситься до кварталу № 1 виділ № 8 та виділ № 11 Кремінцівського лісництва ДП «Ворохтянське ЛГ».

На думку відповідача, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, наказ Головного управління щодо відмови в наданні дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у зв`язку з невідповідністю частині 4 статі 122 ЗК України - є повністю вмотивованим та відповідає вимогам чинного законодавства.

ІІI. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру із заявою щодо передачі безоплатно у власність земельної ділянки, що розташована за межами населеного пункту с.Яблуниця, Яблуницької сільської ради Яремчанської міської ради, Івано-Франківської області, орієнтовний розмір земельної ділянки до 2,00 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. До заяви було додано копію паспорта громадянина України на ім`я заявника, копію довідки про присвоєння індивідуального податкового номера, графічний матеріал, на якому зображене місце розташування бажаної земельної ділянки.

За змістом листа № 788/1-1014/0/20-19 від 17 вересня 2019 року ГУ Держгеокадастру повідомило ОСОБА_1 , що за інформацією відділу у м. Яремче міськрайонного управління у Надвірнянському районі та м. Яремче Головного управління Держгеокадастру в області, згадана земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення. Враховуючи вищенаведене, ГУ Держгеокадастру немає правових підстав у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту с. Яблуниця Яремчанської міської ради.

Вважаючи відмову відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року у справі № 420/1072/20, яке набрало законної сили 07 серпня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ДП «Ворохтянське лісове господарство», задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ГУ Держгеокадастру, що полягає у неприйнятті вмотивованого рішення суб`єкта владних повноважень у формі акта індивідуальної дії - наказу, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 12 серпня 2019 року стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою з метою подальшого відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром до 2 гектара, що розташована за межами с. Яблуниця, Яблуницької сільської ради Яремчанської міської ради.

Зобов`язано ГУ Держгеокадастру повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 12 серпня 2019 року щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою з метою подальшого відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром до 2 гектара, що розташована за межами с.Яблуниця, Яблуницької сільської ради Яремчанської міської ради, з прийняттям відповідного рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу. У решті задоволення позовних вимог відмовлено (а.с. 19-25 т.1).

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року у справі № 420/1072/20, ГУ Держгеокадастру повторно розглянуло клопотання ОСОБА_1 від 12 серпня 2019 року та видало наказ від 02 вересня 2020 року № 9-1171/15-20-СГ про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населеного пункту с.Яблуниця Яремчанської міської ради Надвірнянського району, у зв`язку з невідповідністю частині 4 статті 122 ЗК України, а саме: вказаний у клопотанні об`єкт відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Вказана відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою і стала підставою для звернення з даним позовом до суду.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач послався на невідповідність частини 4 статті 122 ЗК України, а саме: на те, що бажана земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, однак така підстава для відмови у наданні особі дозволу на розроблення проекту землеустрою не передбачена приписами частини 7 статті 118 ЗК України.

Водночас суд першої інстанції зазначив, що належних доказів того, що бажана земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, відповідач не надав. Додані до відзиву на позов викопіювання з кадастрової карти (плану) від 22 серпня 2019 року № 207/415-19-0.202 та інформація щодо земельної ділянки, яка розташована в межах 2611093000:06:001 від 22 серпня 2019 року, не є інформативними та не містять позначення бажаної земельної ділянки на вказаному викопіюванні, а також інформації про те, що бажана земельна ділянка розташована саме в межах 2611093000:06:001.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що спірна запитувана позивачем для передачі безоплатно у власність земельна ділянка знаходиться в користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», тобто не є вільною в контексті положень статей 116 та 118 ЗК України, та має цільове призначення для ведення лісового господарства.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо передачі позивачу безоплатно у власність земельної ділянки, що розташована за межами населеного пункту с.Яблуниця, Яблуницької сільської ради Яремчанської міської ради, Івано-Франківської області для ведення особистого селянського господарства.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ І ВІДЗИВУ

Позивач вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та скасовує законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржником зазначено, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 814/477/15, від 06 травня 2020 року у справі № 640/4687/19, від 21 жовтня 2021 року у справі № 380/1115/20.

На думку скаржника, суд апеляційної інстанції звільнив відповідача, який заперечував проти позову, від доведення правомірності прийнятого ним рішення, оскільки застосував приписи статті 77 КАС України без урахування змісту частини другої цієї статті.

Скаржник наполягає на недопустимості доказу «викопіювання НВ-2607719722019 від 22 серпня 2019 року». Вважає, що інформація, яка викладена державним кадастровим реєстратором Михайлецьким Н.В. є умовиводом працівника відповідача, яке підлягає доведенню належними та допустимими доказами.

Акцентує увагу на тому, що у справі № 420/1072/20 суд дійшов висновку про те, що викопіювання не є беззаперечним доказом лісогосподарського призначення спірної земельної ділянки. Водночас суд зазначив, що графічна частина цього доказу є неінформативною.

Також скаржник вважає недопустимим доказом «лист ДП «Ворохтянське лісове господарство» (вих.№ 2/27 г від 30 листопада 2020 року), оскільки згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань єдиною особою, яка могла вчиняти дії від імені юридичної особи був директор ОСОБА_2 .

Стверджує, що додатками до зазначеного листа не підтверджується те, що спірна ділянка входить до складу земель, що надані саме лісництву та для ведення лісового господарства.

Водночас зауважує на відсутності геопросторової позначки стосовно того, де саме спірна ділянка має перетин або накладення з кварталом № 1 виділом № 8 та виділом № 11 Кремінцівського лісництва ДП «Ворохтянське ЛГ».

На думку скаржника, ОСОБА_3 не була уповноважена вчиняти процесуальні дії, засвідчувати та подавати документи в рамках цієї справи. Також інший працівник ОСОБА_4 теж не мала права представляти відповідача, скріплюючи документи підписом, крім фамілії та ініціалів.

Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції ґрунтується на доказах, які є неналежними, недостовірними та недопустимими.

Відповідач вважає доводи касаційної скарги безпідставними та необґрунтованими.

Стверджує, що відповідно до наданих структурним підрозділом Головного управління - відділом в м. Яремчому відомостей з Державного земельного кадастру, цільове призначення запитуваної земельної ділянки - для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг (код КВЦПЗ 09.01 згідно Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів).

Акцентує увагу на тому, що Держгеокадастр є розпорядником виключно земель сільськогосподарського призначення державної власності та запитувана позивачем земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення.

Водночас зазначає, що у відділі в м. Яремче, як місцевому фонді документації із землеустрою (відповідно до пунктів 6,12 Положення про Державний фонд документації із землеустрою, затвердженого постановою КМУ від 17 листопада 2004 року № 1553) наявний Державний акт на право постійного користування землею серія ІІ-ІФ № 002702, який при наданні інформації з Державного земельного кадастру стосовно цільового призначення спірної земельної ділянки було враховано державним кадастровим реєстратором.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам скаржника, висловленим у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України та Законом України «Про землеустрій».

За змістом статті 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до частини першої статті 19 ЗК землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частиною 4 статті 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Частинами першою-третьою статті 22 ЗК України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

За змістом статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Згідно з частиною першою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Частиною шостою наведеної норми передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

За змістом частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому частиною сьомою статті 118 ЗК України визначений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, а саме:

невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Зміст цієї норми свідчить, що земельним законодавством визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Водночас чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.

Відповідно до частини 2 статті 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Згідно із частиною 2 статті 3 ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються приписами Земельного кодексу України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу.

За приписами статті 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Зі змісту наведених норм вбачається, що землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, Земельного кодексу України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Так, приймаючи спірне рішення та відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населеного пункту с. Яблуниця Яремчанської міської ради Надвірнянського району, відповідач посилався на невідповідність вказаної заяви частині 4 статті 122 ЗК України, а саме: вказаний у клопотанні об`єкт (мається на увазі бажана земельна ділянка) відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до інформації щодо земельної ділянки, яка розташована в межах 2611093000:06:001, що надається державним кадастровим реєстратором і територіальним органом нижчого рівня, яке надано Державним кадастровим реєстратором Н.В. Михайлецьким, вбачається, що:

- в графі «чи не перебуває земельна ділянка в користуванні (власності) третіх осіб зазначено - «так»;

- в графі «цільове призначення земельної ділянки» зазначено - «09.01 Для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг»;

- в графі «чи відноситься земельна ділянка до земель лісогосподарського призначення» зазначено - «так»;

- в графі «чи відноситься земельна ділянка до земель сільськогосподарського призначення» зазначено - «ні»;

- в графі «наявність на земельній ділянці деревної та чагарникової рослинності» зазначено - «так».

В свою чергу, у відповідності до частини 12 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об`єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом.

Водночас судом апеляційної інстанції взято до уваги інформацію, зазначену в державному акті на право постійного користування землею серія ІІ-ІФ № 002702 про надання в користування ДП «Ворохтянське лісове господарство» Яблуницькою с/р 318 га земель для ведення лісового господарства та листі ДП «Ворохтянське лісове господарство» (вих.№2/27г від 30 листопада 2020року), згідно із якою спірна земельна ділянка відноситься до кварталу № 1 виділ № 8 та виділ № 11 Кремінцівського лісництва ДП «Ворохтянське ЛГ».

Також судом апеляційної інстанції зауважено, що 12 серпня 2019 року ОСОБА_1 звертався із заявою щодо передачі безоплатно у власність земельної ділянки, що розташована саме за межами населеного пункту с.Яблуниця, Яблуницької сільської ради Яремчанської міської ради, Івано-Франківської області, орієнтовний розмір земельної ділянки до 2,00 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

На підставі доказів, наявних в матеріалах справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що спірна запитувана позивачем для передачі безоплатно у власність земельна ділянка знаходиться в користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарства», тобто не є вільною в контексті положень статей 116 та 118 ЗК України, та має цільове призначення для ведення лісового господарства.

За такого правого регулювання та встановлених обставин, колегія судів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що віднесення земель за основним цільовим призначенням до земель лісогосподарського призначення відповідно до частиною сьомої статті 118 ЗК України є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Як зазначено судом апеляційної інстанції, дійсно з публічної кадастрової карти України вбачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами 2611093000:06:001:0008, 2611093000:06:001:0012, що є суміжними з бажаною позивачем ділянкою, мають цільове призначення 01.03 - для ведення особистого селянського господарства (посилання https://map.land.gov.ua/?cc=2720957.5597530263,6159773.470646285z=16l=kadastrbl=ortho10k_allmarker=2720957.5597530263,6159773.470646285 та https://map.land.gov.ua/?cc=2721079.381266855,6159747.195417812z=16l=kadastrbl=ortho10k_allmarker=2721079.381266855,6159747.195417812).

Проте, Верховний Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що вказані обставини не можуть достеменно свідчити про те, що цільове призначення спірної земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства, при тому, що суміжні земельні ділянки також мають інше цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Водночас колегія суддів критично оцінює покликання скаржника на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року у справі № 420/1072/20, оскільки в межах цієї справи судом зазначено, що відношення бажаної ОСОБА_1 земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення не є предметом розгляду даної адміністративної справи, у межах даної адміністративної справи розглядається виключно правомірність дій Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, як суб`єкта владних повноважень при розгляді клопотання ОСОБА_1 від 12.08.2019 року.

В касаційній скарзі скаржник наполягає на тому, що відповідачем належними та допустимим доказами не доведено віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.

Отже, доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанцій щодо належності, допустимості, достовірності, достатності, оцінки доказів та обов`язку доказування.

Відповідно до приписів статей 73, 74 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд наголошує, що до його повноважень не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Водночас колегія суддів зауважує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, відтак доводи касаційної скарги виходять за межі повноважень Верховного Суду.

Колегія суддів критично оцінює покликання скаржника на правові висновки Верховного Суду у справах висновки Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 814/477/15, від 06 травня 2020 року у справі № 640/4687/19, від 21 жовтня 2021 року у справі № 380/1115/20, оскільки учасники спірних правовідносин, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин та їх правове регулювання є різними, це виключає подібність спірних правовідносин у цих справах зі справою, що переглядається.

Водночас, у межах справи № 380/1115/20, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій встановили фактичні обставини справи на підставі доказів, що не є належним чином засвідченими, якими, зокрема, є копії доданих до позовної заяви документів.

Проте, у межах справи, яка переглядається відповідачем надалися копії документів, які завірені посадовою особою управління адміністративно-організаційного забезпечення Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області - Ольгою Люльчак та скріплені печатками.

Зазначені докази прийняті та оцінені судами попередніх інстанцій, відповідно в силу вимог статті 341 КАС України Верховним Судом не надається оцінка наявності повноважень у зазначеної особи завіряти копії документів.

Водночас за змістом частини десятої статті 44 КАС України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).

В судовому засіданні 15 лютого 2021 року судом першої інстанції було встановлено особу представника відповідача - ОСОБА_4 та зазначено, що повноваження підтверджуються довіреністю, яка додана до матеріалів справи.

Отже, повноваження представника відповідача- ОСОБА_4 подавати документи, скріплюючи власноручним підписом, перевірені судом першої інстанції.

За змістом статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні рішення судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2021 року у справі № 420/10805/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

Я.О. Берназюк

В.М. Шарапа