Рішення

від 26.07.2024 по справі 205/7725/23

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

26.07.2024 Єдиний унікальний номер 205/7725/23

Справа № 205/7725/23

Провадження № 2/205/608/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2024 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Федотової В.М.,

при секретарі Киричок Л.А.,

за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Кравцова В.В., представника відповідача ОСОБА_2 , представника третьої особи Дніпровської міської ради Романчук М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча клінічна лікарня № 6» Дніпровської міської ради, треті особи: Дніпровська міська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2023року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про відшкодування моральної та майнової шкоди , завданої внаслідок кримінального правопорушення. В подальшому , в грудні 2023р., під час підготовчого судового розгляду , позивачка скористалась своїми правами передбаченими ст.ст.49,51 ЦПК України та подала до суду уточнену позовну заяву з заміною первісних відповідачів по справі на належного Комунальне некомерційне підприємство «Міська дитяча лікарня №6» Дніпровської міської ради, треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Дніпровська міська рада.

В обгрунтування позову зазначила, що ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16.01.2023р. , у кримінальній справі №205/5701/19 було задоволено клопотання захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про звільнення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.140 КК України на підставі ст.49 КК України. Цивільний позов ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди -було залишено без розгляду.

По обставинам справи позивачка зазначила наступне. 10 лютого 2016року приблизно о 06год20хвилин, її малолітній син- ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 , був доставлений на кареті швидкої медичної допомоги, в супроводі батьків до КЗ «Дніпровська дитяча лікарня №2»ДОР у зв`язку з поганим самопочуттям. ОСОБА_3 , згідно наказу головного лікаря «Дитячої міської клінічної лікарні№2» №82-к-а від 01.11.2007, працювала на посаді лікаря-педіатра приймального відділення вказаної лікарні. Вказаний лікар 10.02.2016р. перебувала на чергуванні приймального відділення, оглянула малолітнього ОСОБА_9 та госпіталізувала його на стаціонарне лікування в інфекційне відділення КЗ «Дніпровська дитяча міська клінічна лікарня №2»ДОР з попереднім діагнозом «Гостра распіратурна вірусна інфекція. Гіпертермічний синдром. Гідроцефальний синдром» та визначила план обстеження і лікування дитини. Позивачка , під час перебування у лікарні виконувала всі приписи лікарів, було придбано ліки. 12 лютого 2016року, близько 19 години, цей же лікар ,знаходячись на чергуванні, оглянула сина позивачки, визначила його стан та зробила відповідні записи в медичній картці, вказала температуру 37,5/37,9, інші медичні показники, визначила, що стан дитини тяжкий за рахунок симптомів інтоксикації, функціональних розладів дихання на фоні бронхо-обструктивного синдрому. Органом досудового розслідування було встановлено, що незважаючи на тяжкий стан дитини, маючи відповідний професійний досвід лікар-педіатр ОСОБА_3 , в порушення п.2.2.4 своєї посадової інструкції, не прийняла рішення про переведення дитини у відділення анестезіології та інтенсивної терапії. У зв`язку з погіршенням стану здоров`я дитини , відсутністю належної професійної медичної допомоги та лікування, після звернень позивачки та її чоловіка у відповідні інстанції охорони здоров`я -дитину 13.02.2016 приблизно об 11 год 20хвилин, на кареті швидкої медичної допомоги , в супроводі батьків, було госпіталізовано до Комунального закладу «Дніпровська дитяча міська клінічна лікарня №6» ДОР. В лікарні ОСОБА_8 був оглянутий лікарем-педіатром ОСОБА_4 , яка визначила план обстеження та лікування дитини. Цього ж дня, приблизно о 15годині, дитина була оглянута лікарем-педіатром КЗ «Дитяча клінічна лікарня №6» ДОР ОСОБА_10 , який визначив стан здоров`я ОСОБА_9 та зробив відповідні записи у картці стаціонарного хворого- зазначив, що стан здоров`я дитини різко погіршився, порушено подих, порушення у ритмах серця, збільшено розміри внутрішніх органів. За наполяганням лікаря ОСОБА_10 дитина була переведена у відділення анестезіології та інтенсивної терапії. ОСОБА_4 , органом досудового слідства було інкриміновано, що вона маючи відповідний професійний досвід, вищу медичну освіту, незважаючи на стан малолітнього ОСОБА_11 , внаслідок недбалого ставлення до своїх професійних обов`язків, порушила п.2.4 своєї посадової інструкції не прийняла рішення про госпіталізацію дитини до відділення анестезіології та інтенсивної терапії одразу ж, тобто об 11год 20хвилиин 13.02.2016року, коли останній був доставлений до медичного закладу. 14 лютого 2016р. о 06годині55хвилин настала смерть малолітньої дитини ОСОБА_12 . Згідно висновків комісійних експертиз, які було викладені та покладені в основу обвинувального акту - неналежне виконання лікарями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 своїх професійних обов`язків, недбале ставлення до них, перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті малолітньої дитини ОСОБА_9 . Смерть дитини наступила від гострої респіраторної інфекції саме вірусного походження, яка в своєму перебігу ускладнилась приєднанням бактеріальної інфекції з розвитком двобічної серозно гнійної бронхопневмонії, з генералізацією інфекційного процесу (серозно гнійний лептоменінгіт),що призвело до розвитку поліорганної (насамперед дихальної та серцево судинної) недостатності.

Як зазначено у ухвалі Ленінського районного суду м.Дніпропетрвська від 16 січня 2023року по кримінальній справі №205/5701/19- вина лікарів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтверджена показами свідків, які були допитані в судовому засіданні під час розгляду кримінального провадження в суді, показами судового експерта ОСОБА_13 , дослідженими письмовими доказами ,а саме: медичною документацією, копією свідоцтва про смерть дитини ОСОБА_12 , посадовими інструкціями лікарів, копіями наказів про прийняття на роботу, переведення; копіями протоколів медичної допомоги, висновком за результатами клініко-експертної оцінки надання медичної допомоги ОСОБА_12 , амбулаторною карткою ОСОБА_12 , висновком комісійної судово-медичної експертизи №154-2016,о від 30.05.2017; висновком додаткової комісійної судово-медичної експертизи №124/к від 24.07.2018; висновком комісійної судово-медичної експертизи №115-2018,о від 29.01.2019. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , під час досудового розслідування та під час розгляду кримінальної справи у суді - не визнали своєї вини в скоєнні кримінального правопорушення за ч.2 ст.140 КК України, під час розгляду справи у суді, на підставі ч.4 ст.286 КПК України заявили клопотання про закриття кримінального провадження зі звільненням від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності.

Позивачка заначила, що внаслідок протиправних дій та недбалого ставлення до своїх професійних обов`язків лікаря з боку ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - відбулась смерть її дитини, що є невідновлюваною втратою, горем, яке прийшло в її сім`ю з вини лікарів, що завдало моральних страждань, які ґрунтуються на загальних людських засадах, що не потребує доведення жодними додатковими доказами. Зі смертю дитини вона втратила впевненість у завтрашньому дні, адже це була довгоочікувана дитина. Позивачка зазначила, що 03.09.2010року в 23 роки, при пологах у 40тижнів, у зв`язку з непрофесійними діями лікарів акушерського відділення КЗМК №2, вона втратила першу дитину-сина ОСОБА_14 , який помер під час пологів. Після даного випадку, позивачка тривалий час лікувалась, через деякий час вона змогла завагітніти і ІНФОРМАЦІЯ_2 народився другий син - ОСОБА_15 . В сім`ї панували щастя та радість, які обірвались смертю дитини. Спричинення моральних та фізичних страждань, викликали негативні зміни у житті: щоденні думки та спогади про наслідки психотравмуючої події, негативні переживання та спогади, шок від смерті дитини, ритуал поховання та життя без дитини, важкість виконання повсякденних обов`язків, переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, реакції замикання, бажання уникати контактів. Після смерті дитини , шлюб позивачки не витримав такого випробування- вони з чоловіком розлучились. Позивачка зазначила, що після спливу стількох років після смерті дитини її психоемоційний стан не стабільний. Моральні страждання внаслідок втрати дитини позивачка оцінює в 3000000грн. Також, позивачка заявила про відшкодування їй матеріальної шкоди, яка полягає в компенсації витрат на медичні препарати ,які вона придбала для лікування дитини за приписами лікарів на загальну суму 2303грн.75копійок;витрат на поховання: оформлення предметів та послуг похоронного призначення у сумі 3533гривні, на виготовлення та встановлення пам`ятника у сумі 16950гривень, та витрат пов`язаних з поминальним обідом у сумі 4500гривень. Також, під час досудового слідства, розгляду кримінального провадження у суді першої та апеляційної інстанції позивачка понесла процесуальні витрати на професійну правову допомогу у сумі 91820гривень.

Оскільки, втрата дитини відбулась внаслідок недбалості з боку лікарів, під час виконання ними своїх професійних обов`язків, вина лікарів доведена матеріалами кримінальної справи та постановленням ухвали про закриття кримінального провадження у зв`язку з закінченням строків давності, що не є реабілітуючею підставою- є підстави для відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Місцем смерті дитини є КНП «Міська дитяча клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради, до того ж зазначена лікарня є правонаступником КЗ «Дніпровська дитяча лікарня №2»ДОР в якій працювала лікар ОСОБА_3 . На підставі ч.1 ст.1172 ЦК України позивачка просить стягнути з КНП «Міська дитяча клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради моральну та матеріальну шкоду спричинену їй внаслідок кримінального правопорушення, а саме смертю дитини з вини лікарів під час виконання ними своїх професійних обов`язків.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25.09.2023р. прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди спричиненої внаслідок кримінального правопорушення , справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження на 23.10.2023року.

23 жовтня 2023року від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Благодєтєлєвой Є.Я. , надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 . В якому вона заперечувала проти задоволення позову. Представник відповідача зазначила, що позивачка помилково вважає, що вина ОСОБА_3 доведена ухвалою Ленінського районного суду м.Дніпропертровська від 16.01.2023р.. Відповідачка ОСОБА_3 , підтримуючи клопотання свого захисника про закриття кримінального провадження на підставі ст.49КК України вину свою не визнала, і вважає її не доведеною, не доведено причинно-наслідковий зв`язок між діями лікаря ОСОБА_3 та настанням смерті дитини, а тому не доведено неправомірність дій, що є підставою для відшкодування шкоди відповідно до вимог ст.1166 ЦК України. Просила відмовити у задоволенні позову.

23 жовтня 2023року від представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Старовойтової О.Е. надійшло клопотання про відкладення підготовчого судового розгляду та ознайомлення з матеріалами справи , надання часу для надання відзиву оскільки ,а ні представник, а ні відповідач не отримали копію позову та ухвалу суду про відкриття провадження по справі .

06 листопада 2023року до суду надійшов відзив від представника відповідачки ОСОБА_4 адвоката Старовойтової О.Е. В своєму відзиві представник відповідача зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки позов пред`явлений до неналежних відповідачів, з порушенням вимог ч.1 ст.1172 ЦК України.

27 листопада 2023року від представника позивача -адвоката Борсук В.М. надійшла заява про зміну неналежного відповідача. В вказаній заяві представник позивачки просить змінити первісних відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на належного відповідача Комунальне некомерційне підприємство міська дитяча клінічна лікарня №6 Дніпровської міської ради, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залучити по справі в якості третіх осіб на стороні відповідача.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27листопада 2023р. було задоволено клопотання представника позивача адвоката Борсук В.М. та замінено неналежних відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на належного відповідача Комунальне некомерційне підприємство «Міська дитяча клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були залучені по справі в якості третіх осіб на стороні відповідача, також біло залучено в якості третьої особи Дніпровську міську раду.

21 грудня 2023року до суду надійшли письмові пояснення третьої особи Дніпровської міської ради. В письмових поясненнях Дніпровська міська рада зазначила, що підприємство Комунальне некомерційне підприємство «Міська дитяча клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради створено на підставі рішення Дніпровської міської ради від 23.10.2019 №41/40, є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради. З посиланням на ч.1 ст.1172 ЦК України просили суд повно та всебічно розглянути позовну заяву з встановленням причино-наслідкового зв`язку між поведінкою лікарів та завданою шкодою та винести законне та обгрунтоване рішення відповідно чинного законодавства.

22 грудня 2023року до суду надійшли уточнені позовні вимоги позивачки з урахуванням заміни відповідача.

29 січня 2024року на електрону адресу суду надійшла заява від представника відповідача КНП «Міська дитяча клінічна лікарня №6» ДМР Коломоєць І.С., в якій остання просила розглянути справу без участі відповідача, звернула увагу суду, що позивачці необхідно довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також, що відповідач є заподіювачем шкоди. Звернула увагу, що згідно ст.127-128 КК України відшкодування витрат на професійну правову допомогу, на поховання- повинна здійснювати винна особа. В задоволенні позову просила відмовити.

01 березня 2024року від позивачки ОСОБА_1 до суду надійшла заява в якій вона просила витребувати з архіву Ленінського районного суду м.Дніпропетровська кримінальну справу №205/5701/19 за обвинуваченням ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в якій знаходяться письмові докази доведеності вини вказаних лікарів.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2024року було відмовлено в задоволенні клопотання представника третьої особи ОСОБА_3 адвоката Благодєтєлєвої Є.Я. про призначення по справі судово-медичної експертизи на підтвердження правомірності дій лікаря ОСОБА_3

27 березня 2024року до суду від позивачки надійшла заява про виклик свідків.

28 березня 2024 року від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Кравцов В.В. надійшло клопотання про витребування доказів, а саме установчих документів відповідача, передавальний акт. В подальшому, представник та позивачка залишили без розгляду своє клопотання, оскільки представники відповідача та третьої особи Дніпровської міської ради самостійно, без ухвали суду надали всі необхідні установчі документи.

12 квітня 2024року від представника третьої особи надійшли до суду установчі документи КНП «Міська дитяча клінічна лікарня №6» ДМР, передавальний акт.

12 квітня 2024року від представника відповідач надійшли аналогічні установчі документи.

16 квітня 2024року від представника позивача-адвоката Кравцова В.В. надійшли заперечення проти пояснень відвідача.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2024року було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представника -адвокат Кравцов В.В. позовні вимоги підтримали, надали пояснення у відповідності до заявлених вимог, просили позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача Коломієць І.С. , яка діє на підставі довіреності, в судовому засіданні висловила співчуття позивачці з приводу втрати дитини. В позові просила відмовити, оскілки вважає, що вина саме вказаних лікарів не доведена, а також не визначено в якому процентному співвідношенні наявність вини кожного з лікарів, які приймали участь в лікуванні дитини.

Представник третьої особи Дніпровської міської ради Романчук М.М., підтримала позицію ДМР ,викладену в письмових поясненнях.

Треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та їх представники в судові засідання не з`явились надали заяви про розгляд справи у їх відсутність.

Допитана в якості свідка ОСОБА_16 суду пояснила, що з позивачкою є подругами. 10 лютого 2016 року ОСОБА_1 їй подзвонила і повідомила, що вони з дитиною знаходяться в лікарні, діагноз ОРЗ, підвищена температура. В подальшому , позивачка їй написала, що дитині не краще, а вже 14 лютого 2016року свідок побачила брата позивачки, який повідомив, що ОСОБА_15 помер. 16 лютого 2016року дитину поховали. Позивачка, важко перенесла втрату дитини і була впевнена ,що смерть дитини відбулась з вини лікарів. Знає ОСОБА_1 дуже давно, як життєрадісну та позитивну людину, і може з впевненістю сказати, що життя останньої поділилось на до та після смерті дитини. Після смерті дитини ОСОБА_17 стала замкнутою людиною, з тяжкою психоемоційною травмою.

Допитана в якості свідка ОСОБА_18 суду пояснила, що вона була керівником позивачки і бачила в якому пригніченому стані вона знаходилась після смерті дитини, та під час того як велось досудове розслідування.

Допитана в якості свідка ОСОБА_19 суду пояснила, що позивачка є її донькою. Підтвердила, що ОСОБА_15 це друга дитина Ксенії, перша дитина померла під час пологів. Підтримує позицію доньки, вважає, що внаслідок недбалості та безвідповідальності лікарів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 її онук помер. Донька розповідала, яке безуважне відношення до дитини було з боку лікаря ОСОБА_3 . Вже в реанімації її доньці лікарі сказали, що дитину довели до такого тяжкого стану. Після смерті дитини, її донька замкнулась, знаходилась в тяжкому психоемоційному стані, шлюбні відносини з чоловіком в подальшому не склались- відбулося розлучення. Ксенія почала приходити потрохи до тями, коли почала ходити до церкви де їй психологічну допомогу надавав священик. Втрата двох дітей, а особисто ОСОБА_15 -дуже тяжкий удар для її доньки, і для всієї їх родини. Всі ці роки для всій родини були адом, її донька вимушена була довгі роки доводити вину лікарів, і те, що від їх помилки та недбалого ставлення її донька втратила дитину. Просила суд ухвалити справедливе рішення.

Суд, заслухавши вступні слова сторін та їх представників, заслухавши пояснення свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно достатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.ч. 2, 3ст. 12 ЦПК Україниучасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Судом встановлено, та підтверджено матеріалами справи , 26.04.2010р. було укладено шлюб між ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , що підтверджено свідоцтвом про шлюб ,після реєстрації шлюбу прізвище дружини було змінено з « ОСОБА_22 » на « ОСОБА_23 »(Т.с.1,а.с.21)

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу, серія НОМЕР_1 між ОСОБА_20 та ОСОБА_1 розірвано (т.с.1, а.с.22)

На підтвердження , викладених обставин у справі позивачка надала до суду медичні документи (обмінна карта № НОМЕР_2 ) та свідоцтво про смерть серія НОМЕР_3 першої дитини ОСОБА_24 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 1 день(т.с.1, а.с.24)

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16.01.2023р. по кримінальній справі №205/5701/19- було задоволено клопотання захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про звільнення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.140 КК України на підставі ст.49 КК України. Цивільний позов ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди -було залишено без розгляду. (т.с.1,а.с.15-17)

Ухвалою колегії суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду від 12.04.2023р. було залишено без задоволення апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 , ухвалу Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 16.01.2023р. по кримінальній справі №205/5701/19- залишено без змін(а.с.18-20, т.с.1)

На підтвердження витрат на поховання , позивачка надала до суду рахунок-замовлення на придбання-оформлення предметів та послуг похоронного призначення на суму 3533 гривні(т.с.1, а.с.25-28), витрати виготовлення та встановлення пам`ятника у сумі 16950гривень(т.с.1,а.с.29), та витрат пов`язаних з поминальним обідом у сумі 4500гривень(т.с.1,а.с.29).

На підтвердження витрат на придбання ліків та рекомендації, рецепти лікарів позивачка надала до суду копії чеків та рецептів лікаря (т.с.1,а.с.30-31), оригінали були досліджені в матеріалах кримінальної справи.

Також, під час досудового слідства, розгляду кримінального провадження у суді першої та апеляційної інстанції позивачка понесла процесуальні витрати на професійну правову допомогу у сумі 91820гривень. Зазначені витрати підтверджені відповідними документами.(т.с.1,а.с.32-49)

Рішенням Дніпровської міської ради від 18.12.2019р. №71/52 було реорганізовано Комунальне некомерційне підприємство «Міська дитяча клінічна лікарня №2» Дніпровської міської ради з припиненням як юридичної особи шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради(а.с.171, т.с.1)

Стороною Дніпровської міської ради були надані всі установчі документи стосовно Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради, а також передавальний акт від 23.02.2021р.(а.с.26-45, т.с.2)

Аналогічні документи були надані стороною відповідача (а.с.50-75,т.с.2)

Судом, за клопотанням сторони позивача було витребувано з архіву Ленінського районного суду м.Дніпропетровська кримінальну справу №205/5701/19 за обвинуваченням ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за ст.140ч.2 КК України , та досліджено наступні письмові докази:

-на підтвердження витрат на придбання ліків чеки та рецепти лікаря (т.с.1, а.с.212-215);

-висновок експерта №154-2016/о судова-медична (комісійна) експертиза за матеріалами кримінального провадження внесеного до ЄРДР №12016040670000478, згідно п.9 вказаної експертизи експертами зазначено, що під час лікування ОСОБА_9 у КЗ «Дніпровська ДМЛК №6» мали місце дифекти в наданні медичної допомоги(т.с.3, а.с.1-28)

-висновок експерта (експертиза за матеріалами справи) №124/к(т.с.4, а.с.1-36)

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини 2 статті 11 ЦК України).

Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкоду матеріальну і шкоду моральну.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно з ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (ухвала Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 216/3521/16-ц, постанова Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19).

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц).

У постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі №372/2085/16-ц зазначено, що: «під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв`язку між ними та вини заподіювача шкоди».

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості ( постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).

Аналіз положень ст.ст.11, 23 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У зазначеній нормі встановлюються загальні правила відшкодування юридичною або фізичною особою потерпілій стороні шкоди, завданої їхнім працівником або іншою особою під час виконання трудових обов`язків. Це є одним з випадків, коли суб`єктом деліктної відповідальності є юридична або фізична особа, яка шкоди потерпілій стороні безпосередньо не завдавала. Тобто особливістю цих зобов`язань є те, що закон відмежовує особу, яка безпосередньо завдала потерпілій стороні шкоди, від особи, яка повинна цю шкоду відшкодувати. У цивільному праві під діями юридичної особи визнаються: дії органу, її представників, а також її членів або інших учасників (працівників і службовців). Діями фізичної особи (фізичної особи - підприємця) визнаються дії працівників (службовців), якщо їх вчинено на виконання трудових (службових) обов`язків. Покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за наведеною нормою права пояснюється тим, що безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов`язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця.

На момент вчинення ОСОБА_3 протиправних дій, що підтверджено матеріалами кримінального провадження ,остання перебувала на посаді лікаря- педіатра «Дитячої міської клінічної лікарні№2», а ОСОБА_4 перебувала на посаді лікаря-педіатр КЗ «Дитяча клінічна лікарня №6» ДОР . Зазначені лікарі знаходились в трудових відносинах з даними закладами охорони здоров`я, виконували свої посадові обов`язки .В подальшому , згідно рішення Дніпровської міської ради відбулась реорганізація Комунальне некомерційне підприємство «Міська дитяча клінічна лікарня №2» Дніпровської міської ради з припиненням як юридичної особи шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради в зв`язку з чим цивільно-правову відповідальність за спричинені збитки несе його роботодавець.

Зобов`язання з відшкодування шкоди як майнової, так і моральної, є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин.

За своїм характером ці зобов`язання належать до роду недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Верховний Суд у постанові від 27.02.2019 у справі №755/2545/15-ц (провадження № 61-47866св18) зазначив, що у деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка спрямована на порушення суб`єктивного особистого немайнового права особи, яке має абсолютний характер, - права на медичну допомогу. У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії медичного працівника, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров`я та нормативним локальним актам.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта.

Таким чином, надання несвоєчасної або некваліфікованої медичної допомоги є протиправною поведінкою медичного працівника.

Згідно з ч. 4 ст. 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» лікар не несе відповідальності за здоров`я хворого в разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму.

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є заподіювачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2019 року у справі №755/2545/15-ц (провадження № 61-47866св18 вказав, що аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14, підстав відступити від якого Верховний Суд не встановив.

Разом з тим, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2023 у справі №523/10085/19 (пункт 58), Верховний Суд звертав увагу на специфіку тягаря доказування у справах щодо надання медичних послуг. Від пацієнтів не можна очікувати та вимагати точного володіння медичними знаннями. Вони не мають точного розуміння процесів лікування та необхідної кваліфікації для аналізу та надання обставин справи, що становлять предмет спору. З метою належної участі в цивільному процесі сторона не повинна мати професійні медичні знання. У зв`язку з цим сторона процесу, яка є пацієнтом, має право обмежитися доповіддю, що дасть змогу припустити про порушення зі сторони обслуговуючого персоналу в силу наслідків, що настали для пацієнта. Тому, з урахуванням принципу розумності, пацієнту, який звернувся до суду за захистом порушених прав, що полягають у завданні шкоди здоров`ю, слід тільки вказати на порушення, а далі тягар доказування покладається на медичну установу чи на лікаря. При цьому вказане не призводить до порушення принципу диспозитивності судового процесу, а навпаки слугує для забезпечення процесуальної рівності сторін (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 344/3764/21).

На розглядіЛенінського районногосуду м.Дніпропетровська,на протязі2019-2023років,перебувало кримінальнепровадження заобвинуваченням ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст. 140 КК України (справа №205/5701/19). ОСОБА_1 в даному кримінальному провадженні наданий статус потерпілої.

Ухвалою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 16.01.2023р. по кримінальній справі №205/5701/19- було задоволено клопотання захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про звільнення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.140 КК України на підставі ст.49 КК України. Цивільний позов ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди -було залишено без розгляду. Ухвалою колегії суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду від 12.04.2023р. було залишено без задоволення апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 , ухвалу Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 16.01.2023р. по кримінальній справі №205/5701/19- залишено без змін

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно з обвинувальним актом незважаючи на тяжкий стан дитини, маючи відповідний професійний досвід лікар-педіатр ОСОБА_3 , в порушення п.2.2.4 своєї посадової інструкції, не прийняла рішення про переведення дитини у відділення анестезіології та інтенсивної терапії. ОСОБА_4 , органом досудового слідства було інкриміновано, що вона маючи відповідний професійний досвід, вищу медичну освіту, незважаючи на стан малолітнього ОСОБА_11 , внаслідок недбалого ставлення до своїх професійних обов`язків, порушила п.2.4 своєї посадової інструкції не прийняла рішення про госпіталізацію дитини до відділення анестезіології та інтенсивної терапії одразу ж, тобто об 11год 20хвилиин 13.02.2016року, коли останній був доставлений до медичного закладу

Тобто, внаслідок неналежного виконання своїх професійних обов`язків лікарями-педіатрами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , внаслідок недбалого ставлення до них, перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті малолітнього ОСОБА_12 , смерть якого настала 0 06годині 55хвилин 14 лютого 2016року в Комунальному закладі «Дніпровська дитяча міська клінічна лікарня №6№ ДОР , що підтверджується висновком експерта .

Відповідно до п.1 ч.2 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Статтею 284 КПК передбачено вичерпний перелік підстав для закриття кримінального провадження.

Всі підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі.

До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.

Зокрема, до нереабілітуючих підстав закриття кримінального провадження належить звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Верховний Суд у постанові від 14.02.2018 у справі №398/571/15ц зазначив, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, в контексті розглядуваного правового інституту, не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинуватою у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінальнокараного діяння, а тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими.

Таким чином, обвинувачені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були обізнані щодо характеру прийняття відповідного процесуального рішення суду, зокрема, те, що підстави прийняття такого рішення суду мають нереабілітуючий характер, і висловили свою згоду на таке закриття кримінального провадження з нереабілітуючої підстави. Більш до того, суд звертає увагу, що під час досудового розслідування а ні обвинувачена ОСОБА_4 , а ні обвинувачена ОСОБА_3 не звертались до слідчого судді зі скаргою в порядку ст.303 ч.1 п.10 КПК України не оскаржували повідомлення про підозру.

Суд зазначає, що закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності (п.1 ч. 2 ст. 284 КПК) є нереабілітуючою підставою, а тому така особа не звільняється від обов`язку відшкодування заподіяної її діяннями шкоди.

Подання клопотання про закриття кримінального провадження за закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності є правом обвинуваченого, однак це не спростовує нереабілітуючий характер відповідної підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Враховуючи вищенаведене, суд відхиляє покликання представника відповідача та третіх осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та їх представників про безпідставність позовних вимог на те, що вина не встановлена . Виправдувального вироку у кримінальному провадженні немає, а закриття справи у зв`язку з закінченням строку давності не звільняє особу від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Така позиція узгоджується з висновками, викладеними у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1989 № 3. Аналогічні висновки щодо подібного правозастосування викладені в постановах Верховного Суду від 15 січня 2019 року у справі № 185/442/16-к, 15 травня 2019 року у справі № 617/609/15-к, 19 листопада 2019 року у справі № 345/2618/16-к, 10 червня 2021 року у справі № 640/11750/17, 11 листопада 2020 року у справі № 455/229/17, 27 травня 2021 року у справі № 577/977/19 тощо.

У цій справі обов`язок щодо спростування доводів позивачки та доведення відсутності вини ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у завданні їй шкоди покладається на сторону відповідача та третіх осіб (оскільки вони заперечували проти позовних вимог), які будь-яких належних та допустимих доказів на спростування презумпції вини заподіювача шкоди та позиції позивачки не надали.

З урахуванням встановлених обставин справи, на підставі досліджених письмових доказів, суд дійшов висновку, що позивачкою доведено наявність факту заподіяння їй діями відповідача (який не є безпосереднім завдавачем шкоди, але зобов`язаний її відшкодувати в силу вимог закону, як роботодавець винуватців-заподіювачів шкоди) моральної шкоди, та те, що між такими діями та заподіяною шкодою , смертю її дитини, є безпосередній причинний зв`язок, а відповідачем не спростовано відсутність протиправності дій та вини в завданні такої моральної шкоди.

З урахуванням обставин справи, а також того, що відбулась смерть дитини внаслідок саме недбалого ставлення лікарів до своїх професійних обов`язків, тяжкі наслідки такої втрати для позивачки, як матері, тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках, обсяг фізичних та душевних страждань, їх тривалість - суд вважає розумною і допустимою суму відшкодування моральної шкоди, яка була заявлена з боку позивачки у розмірі 3000000гривень При цьому суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості.

В рішенні ЄСПЛ від 28 травня 1985 р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі» зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які зіткнулися з проблемами можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

Смерть рідної людини, це не відновлювана втрата, що спричиняє страждання та хвилювання.

Встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо.

Щодо заявлених позивачкою вимог про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді компенсації витрат на придбання медичних препаратів ,під час знаходження дитини на лікуванні в медичних закладах, та які були придбані за приписами лікарів на загальну суму 2303грн.75копійок;витрат на поховання: оформлення предметів та послуг похоронного призначення у сумі 3533гривні, на виготовлення та встановлення пам`ятника у сумі 16950гривень, витрат пов`язаних з поминальним обідом у сумі 4500гривень,витрат на професійну правову допомогу у сумі 91820гривень- суд вважає, що вони підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1,2ст.1166 ЦК України - майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Судом, під час розгляду справи встановлена протиправність дій лікарів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , наслідком зазначених дій є настання смерті дитини, мати якого є потерпілою.

У статті 1201 ЦК України визначено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

В той час в незалежності від наявності вини у особи, яка завдала шкоди смертю потерпілого виникає обов`язок на відшкодування таких витрат (п. 7 Постанови від 01 березня 2013 року).

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству. Ритуальні послуги - послуги, пов`язані з організацією поховання та облаштуванням місця поховання.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про поховання та похоронну справу» вартість послуг та предметів ритуальної належності визначається на принципах оплати тільки тих послуг, що відповідають державним стандартам та нормативним документам.

Зокрема, згідно листа Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства, затвердженого Наказом Держжитлокомунгоспу України 19.11.2003 року № 193 про «Необхідний мінімальний перелік окремих видів ритуальних послуг» до необхідних ритуальних послуг входять: оформлення договору-замовлення на організацію та проведення поховання; оформлення свідоцтва про поховання; копання могили (викопування могили ручним або механізованим способом, опускання труни з тілом померлого в могилу, закопування могили, формування намогильного насипу та одноразове прибирання території біля могили); монтаж та демонтаж намогильної споруди при організації під поховання в існуючу могилу; кремація тіл померлих; поховання та підпоховання урни з прахом померлих у колумбарну нішу, в існуючу могилу, у землю; зберігання урн з прахом померлих у крематорії; організація відправлення труни з тілом чи урни з прахом померлого за межі України; запаювання оцинкованої труни; замощення урни з прахом померлого в колумбарну нішу.

Зі змісту вищенаведеної норми слідує, що церемонія поховання та церемонія поминання є зовсім різними правовими поняттями.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 19.03.2018 р. у справі № 554/1793/15-ц.

Позивачка вказує про те, що розмір понесених нею витрат на проведення поминального обіду становить 4 500гривень.

Проведення поминальних обідів не передбачено Законом України «Про поховання та похоронну справу» та не включено до Мінімального переліку окремих видів ритуальних послуг, затвердженого Наказом Держжитлокомунгоспу України 19.11.2003 року № 193, тому дані витрати у зв`язку з тим, що вони проводяться після поховання, не відносяться до витрат до поховання.

З урахуваннямвикладеного ,суд вважає,що іззаявленої позивачкоюсуми відшкодуванняматеріальної шкодипідлягають задоволеннюк стягненнюз відповідачанаступні витрати:витрати на придбання медичних препаратів ,під час знаходження дитини на лікуванні в медичних закладах, та які були придбані за приписами лікарів на загальну суму 2303грн.75копійок;витрати на поховання: оформлення предметів та послуг похоронного призначення у сумі 3533гривні, на виготовлення та встановлення пам`ятника у сумі 16950гривень, витрати на професійну правову допомогу під час досудового розслідування та розгляду кримінальної справи у суді першої та другої інстанції у сумі 91820гривень

Оскільки, поминальний обід не передбачений чинним законодавством України, він здійснюються після поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, не відносяться до облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству, то суд дійшов висновку, що поминальний обід не відноситься до витрат на поховання, а тому його вартість не підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки у сумі 4500гривень

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.23,1167,1166,1172,1201 ЦК України, ст.ст. 4, 12-13, 48, 141, 258-259, 263-266, 268, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 доКомунального некомерційногопідприємства«Міськадитяча клінічналікарня№6»Дніпровськоїміськоїради,третіособи:Дніпровськаміськарада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,провідшкодуванняшкоди,завданоївнаслідоккримінального правопорушення задовольнити частково.

Стягнути із Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча клінічна лікарня № 6» Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ: 01985127) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) за рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, у розмірі 114 606,75 (сто чотирнадцять тисяч шістсот шість) гривень 75 копійок

Стягнути із Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча клінічна лікарня № 6» Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ: 01985127) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) за рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, у розмірі 3 000 000,00 (три мільйони) гривень 00 копійок.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Сторони по справі:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач Комунальне некомерційне підприємство «Міська дитяча клінічна лікарня № 6» Дніпровської міської ради, ЄДРПОУ: 01985127, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Караваєва, 68;

третя особа Дніпровська міська рада, ЄДРПОУ: 26510514, місцезнаходження: м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 75;

третя особа ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;

третя особа ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення складено 05 серпня 2024 року.

Суддя: Федотова В.М.