Постанова

від 12.11.2024 по справі 205/7725/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9496/24 Справа № 205/7725/23 Суддя у 1-й інстанції - Федотова В. М. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Єлізаренко І.А.

суддів Макарова М.О., Свистунової О.В.

за участю секретаря Попенко Ю.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Міська дитяча клінічна лікарня № 6 Дніпровської міської ради на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Міська дитяча клінічна лікарня № 6 Дніпровської міської ради, треті особи Дніпровська міська рада, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення,-

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відшкодування моральної та майнової шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

У грудні 2023 року, в ході судового розгляду справи, ОСОБА_1 подала до суду уточнену позовну заяву із заміною первісних відповідачів у справі на належного відповідача Комунальне некомерційне підприємство Міська дитяча лікарня №6 Дніпровської міської ради, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Дніпровська міська рада.

В обґрунтування уточнених позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2023 року у кримінальній справі №205/5701/19 було задоволено клопотання захисників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про звільнення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.140 КК України на підставі ст.49 КК України. Цивільний позов ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди було залишено без розгляду. По обставинам справи позивач зазначила, що 10 лютого 2016 року приблизно о 06год. 20 хв., її малолітній син - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був доставлений на кареті швидкої медичної допомоги, в супроводі батьків до КЗ Дніпровська дитяча лікарня №2 ДОР у зв`язку з поганим самопочуттям. ОСОБА_2 , згідно наказу головного лікаря Дитячої міської клінічної лікарні№2 №82-к-а від 01 листопада 2007 року, працювала на посаді лікаря-педіатра приймального відділення вказаної лікарні. 10 лютого 2016 року лікар ОСОБА_2 перебувала на чергуванні приймального відділення, оглянула малолітнього ОСОБА_8 та госпіталізувала його на стаціонарне лікування в інфекційне відділення КЗ Дніпровська дитяча міська клінічна лікарня №2 ДОР з попереднім діагнозом Гостра распіратурна вірусна інфекція. Гіпертермічний синдром. Гідроцефальний синдром та визначила план обстеження і лікування дитини. Позивач зазначає, під час перебування у лікарні виконувала всі приписи лікарів, було придбано ліки. 12 лютого 2016 року, близько 19 години, цей же лікар, знаходячись на чергуванні, оглянула сина позивачки, визначила його стан та зробила відповідні записи в медичній картці, вказала температуру 37,5/37,9, інші медичні показники, визначила, що стан дитини тяжкий за рахунок симптомів інтоксикації, функціональних розладів дихання на фоні бронхо-обструктивного синдрому. Органом досудового розслідування було встановлено, що незважаючи на тяжкий стан дитини, маючи відповідний професійний досвід лікар-педіатр ОСОБА_2 , в порушення п.2.2.4 своєї посадової інструкції, не прийняла рішення про переведення дитини у відділення анестезіології та інтенсивної терапії. У зв`язку з погіршенням стану здоров`я дитини, відсутністю належної професійної медичної допомоги та лікування, після звернень позивачки та її чоловіка у відповідні інстанції охорони здоров`я -дитину 13 лютого 2016 року приблизно об 11 год. 20 хв., на кареті швидкої медичної допомоги, в супроводі батьків, було госпіталізовано до Комунального закладу Дніпровська дитяча міська клінічна лікарня №6 ДОР. В лікарні ОСОБА_7 був оглянутий лікарем-педіатром ОСОБА_3 , яка визначила план обстеження та лікування дитини. Цього ж дня, приблизно о 15 год., дитина була оглянута лікарем-педіатром КЗ Дитяча клінічна лікарня №6 ДОР ОСОБА_9 , який визначив стан здоров`я ОСОБА_8 та зробив відповідні записи у картці стаціонарного хворого - зазначив, що стан здоров`я дитини різко погіршився, порушено подих, порушення у ритмах серця, збільшено розміри внутрішніх органів. За наполяганням лікаря ОСОБА_9 дитина була переведена у відділення анестезіології та інтенсивної терапії. ОСОБА_3 , органом досудового слідства було інкриміновано, що вона маючи відповідний професійний досвід, вищу медичну освіту, незважаючи на стан малолітнього ОСОБА_8 , внаслідок недбалого ставлення до своїх професійних обов`язків, порушила п.2.4 своєї посадової інструкції не прийняла рішення про госпіталізацію дитини до відділення анестезіології та інтенсивної терапії одразу ж, тобто об 11 год. 20 хв. 13 лютого 2016 року, коли останній був доставлений до медичного закладу. ІНФОРМАЦІЯ_2 о 06 год. 55 хв. настала смерть малолітньої дитини ОСОБА_10 . Згідно висновків комісійних експертиз, які було викладені та покладені в основу обвинувального акту - неналежне виконання лікарями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 своїх професійних обов`язків, недбале ставлення до них, перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті малолітньої дитини ОСОБА_8 . Смерть дитини наступила від гострої респіраторної інфекції саме вірусного походження, яка в своєму перебігу ускладнилася приєднанням бактеріальної інфекції з розвитком двобічної серозно гнійної бронхопневмонії, з генералізацією інфекційного процесу (серозно гнійний лептоменінгіт), що призвело до розвитку поліорганної (насамперед дихальної та серцево судинної) недостатності. Як зазначено у ухвалі Ленінського районного суду м.Дніпропетрвська від 16 січня 2023року по кримінальній справі №205/5701/19, вина лікарів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтверджена показами свідків, які були допитані в судовому засіданні під час розгляду кримінального провадження в суді, показами судового експерта ОСОБА_11 , дослідженими письмовими доказами, а саме: медичною документацією, копією свідоцтва про смерть дитини ОСОБА_10 , посадовими інструкціями лікарів, копіями наказів про прийняття на роботу, переведення; копіями протоколів медичної допомоги, висновком за результатами клініко-експертної оцінки надання медичної допомоги ОСОБА_10 , амбулаторною карткою ОСОБА_10 , висновком комісійної судово-медичної експертизи №154-2016.о від 30 травня 2017 року; висновком додаткової комісійної судово-медичної експертизи №124/к від 24 липня 2018 року; висновком комісійної судово-медичної експертизи №115-2018.о від 29 січня 2019 року. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час досудового розслідування та під час розгляду кримінальної справи у суді не визнали своєї вини в скоєнні кримінального правопорушення за ч.2 ст.140 КК України, під час розгляду справи у суді, на підставі ч.4 ст.286 КПК України заявили клопотання про закриття кримінального провадження зі звільненням від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності. Позивач зазначила, внаслідок протиправних дій та недбалого ставлення до своїх професійних обов`язків лікаря з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - настала смерть її дитини, що є невідновлюваною втратою, горем, яке прийшло в її сім`ю з вини лікарів, що завдало моральних страждань, які ґрунтуються на загальних людських засадах, що не потребує доведення жодними додатковими доказами. Зі смертю дитини вона втратила впевненість у завтрашньому дні, адже це була довгоочікувана дитина. Позивачка вказала, 03 вересня 2010 року у 23 роки, при пологах у 40 тижнів, у зв`язку з непрофесійними діями лікарів акушерського відділення КЗМК №2, вона втратила першу дитину - сина ОСОБА_12 , який помер під час пологів. Після даного випадку, позивачка тривалий час лікувалася, через деякий час вона змогла завагітніти і ІНФОРМАЦІЯ_3 народився другий син - ОСОБА_13 . В сім`ї панували щастя та радість, які обірвалися смертю дитини. Спричинення моральних та фізичних страждань, викликали негативні зміни у житті: щоденні думки та спогади про наслідки психотравмуючої події, негативні переживання та спогади, шок від смерті дитини, ритуал поховання та життя без дитини, важкість виконання повсякденних обов`язків, переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, реакції замикання, бажання уникати контактів. Позивач зазначила, після смерті дитини їх з чоловіком шлюб не витримав такого випробування - вони з чоловіком розлучилися. Після спливу стількох років після смерті дитини її психоемоційний стан не стабільний. Моральні страждання внаслідок втрати дитини позивачка оцінює в 3 000 000 грн. Також, позивачка заявила про відшкодування їй матеріальної шкоди, яка полягає в компенсації витрат на медичні препарати, які вона придбала для лікування дитини за приписами лікарів на загальну суму 2303 грн.75 коп.; витрат на поховання: оформлення предметів та послуг похоронного призначення у сумі 3533 грн., на виготовлення та встановлення пам`ятника у сумі 16950 грн., та витрат пов`язаних з поминальним обідом у сумі 4500 грн. Також, під час досудового слідства, розгляду кримінального провадження у суді першої та апеляційної інстанції позивачка понесла процесуальні витрати на професійну правову допомогу у сумі 91820 грн. Оскільки, втрата дитини відбулася внаслідок недбалості з боку лікарів, під час виконання ними своїх професійних обов`язків, вина лікарів доведена матеріалами кримінальної справи та ухвалою про закриття кримінального провадження у зв`язку з закінченням строків давності, що не є реабілітуючею підставою, тому є підстави для відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Місцем смерті дитини є КНП Міська дитяча клінічна лікарня №6 Дніпровської міської ради, до того ж зазначена лікарня є правонаступником КЗ Дніпровська дитяча лікарня №2 ДОР в якій працювала лікар ОСОБА_2 . Керуючись ч.1 ст.1172 ЦК України ОСОБА_1 просила суд стягнути з КНП Міська дитяча клінічна лікарня №6 Дніпровської міської ради моральну та матеріальну шкоду спричинену їй внаслідок кримінального правопорушення, а саме смертю дитини з вини лікарів під час виконання ними своїх професійних обов`язків: в рахунок майнової шкоди завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення 119106 грн. 75 коп.; в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення 3 000 000 грн. (т.1 а.с.156-171).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2023 року було задоволено клопотання представника позивача адвоката Борсук В.М. Замінено неналежних відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на належного відповідача Комунальне некомерційне підприємство Міська дитяча клінічна лікарня №6 Дніпровської міської ради. Залучено у справі в якості третіх осіб на стороні відповідача Дніпровську міську раду, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (т.1 а.с.145, 146).

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2024 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 Стягнуто із КНП Міська дитяча клінічна лікарня № 6 Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 за рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, у розмірі 114 606 грн. 75 коп. Стягнуто із КНП Міська дитяча клінічна лікарня № 6 Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 за рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення у розмірі 3 000 000 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційнійскарзі КНПМіська дитячаклінічна лікарня№ 6Дніпровської міськоїради просить рішення суду від 26 липня 2024 року скасувати таухвалити новерішення провідмову узадоволенні позовнихвимог ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу третя особа Дніпровська міська рада просить апеляційну скаргу КНП Міська дитяча клінічна лікарня № 6 Дніпровської міської ради задовольнити,рішення судувід 26липня 2024року скасувати та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кравцов В.В. просить апеляційну скаргу КНП Міська дитяча клінічна лікарня № 6 Дніпровської міської ради залишити без задоволення, рішення суду від 26 липня 2024 року залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини 2 статті 11 ЦК України).

Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкоду матеріальну і шкоду моральну.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19).

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц).

У постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі №372/2085/16-ц зазначено, що: «під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв`язку між ними та вини заподіювача шкоди».

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).

Аналіз положень ст.ст.11, 23 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У зазначеній нормі встановлюються загальні правила відшкодування юридичною або фізичною особою потерпілій стороні шкоди, завданої їхнім працівником або іншою особою під час виконання трудових обов`язків. Це є одним з випадків, коли суб`єктом деліктної відповідальності є юридична або фізична особа, яка шкоди потерпілій стороні безпосередньо не завдавала. Тобто особливістю цих зобов`язань є те, що закон відмежовує особу, яка безпосередньо завдала потерпілій стороні шкоди, від особи, яка повинна цю шкоду відшкодувати. У цивільному праві під діями юридичної особи визнаються: дії органу, її представників, а також її членів або інших учасників (працівників і службовців). Діями фізичної особи (фізичної особи - підприємця) визнаються дії працівників (службовців), якщо їх вчинено на виконання трудових (службових) обов`язків. Покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за наведеною нормою права пояснюється тим, що безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов`язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця.

У справі встановлено, 26 квітня 2010 року між ОСОБА_14 та ОСОБА_15 було укладено шлюб, після реєстрації шлюбу прізвище дружини було змінено на ОСОБА_16 (т. 1 а.с.21).

05 липня 2016 року шлюб між ОСОБА_14 та ОСОБА_1 розірвано (т.1 а.с.22).

Позивач надала суду медичні документи - обмінна карта № НОМЕР_1 ОСОБА_1 та свідоцтво про смерть серія НОМЕР_2 першої дитини ОСОБА_12 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 1 день (т.1 а.с.24).

Встановлено, від шлюбу у ОСОБА_14 та ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_7 .

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_7 помер у лікарні КЗ Дніпропетровська дитяча міська клінічна лікарня №6 ДОР (т.1 а.с.15-17).

За вказаною подією було порушено кримінальну справу №205/5701/19 за обвинуваченням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч.2 ст.140 КК України (т.1 а.с.15-17).

У вказаному кримінальному провадженні позивач ОСОБА_1 , яка є матірю малолітньої дитини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнана потерпілою.

У зазначеному кримінальному провадженні встановлено, на момент вчинення ОСОБА_2 протиправних дій, що підтверджено матеріалами кримінального провадження, остання перебувала на посаді лікаря-педіатра Дитячої міської клінічної лікарні№2, а ОСОБА_3 перебувала на посаді лікаря-педіатр КЗ Дитяча клінічна лікарня №6 ДОР. Вказані лікарі знаходились в трудових відносинах з закладами охорони здоров`я, виконували свої посадові обов`язки (т.1 а.с.15-17).

Внаслідок неналежного виконання своїх професійних обов`язків лікарями-педіатрами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , внаслідок недбалого ставлення до них, що перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті малолітнього ОСОБА_10 , смерть якого настала о 06 год. 55 хв. 14 лютого 2016 року в Комунальному закладі Дніпровська дитяча міська клінічна лікарня №6 ДОР, що підтверджується висновком експерта (т.1 а.с.15-17).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2023 року у кримінальній справі №205/5701/19 за обвинуваченням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.140 КК України, задоволено клопотання захисників Жмайло Н.В., ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про звільнення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.140 КК України, на підставі ст.49 КК України у звязку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності. Цивільний позов ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди було залишено без розгляду (т.1 а.с.15-17).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 16 січня 2023 року, якою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності, на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності та кримінальне провадження за ч. 2 ст. 140 КК України, закрито, залишено без змін (т.1 а.с.18-20).

Слід зазначити, звільнення особи від кримінальної відповідальності у звязку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України не є реабілітуючими підставами.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Зобов`язання з відшкодування шкоди як майнової, так і моральної, є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин.

За своїм характером ці зобов`язання належать до роду недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин.

Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2019 року у справі №755/2545/15-ц (провадження № 61-47866св18) зазначив, що у деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка спрямована на порушення суб`єктивного особистого немайнового права особи, яке має абсолютний характер, - права на медичну допомогу. У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії медичного працівника, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров`я та нормативним локальним актам.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я2 обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта.

Таким чином, надання несвоєчасної або некваліфікованої медичної допомоги є протиправною поведінкою медичного працівника.

Згідно з ч. 4 ст. 34 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я лікар не несе відповідальності за здоров`я хворого в разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму.

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є заподіювачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2019 року у справі №755/2545/15-ц (провадження № 61-47866св18 вказав, що аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14, підстав відступити від якого Верховний Суд не встановив.

Разом з тим, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 липня 2023 року у справі №523/10085/19 (пункт 58), Верховний Суд звертав увагу на специфіку тягаря доказування у справах щодо надання медичних послуг. Від пацієнтів не можна очікувати та вимагати точного володіння медичними знаннями. Вони не мають точного розуміння процесів лікування та необхідної кваліфікації для аналізу та надання обставин справи, що становлять предмет спору. З метою належної участі в цивільному процесі сторона не повинна мати професійні медичні знання. У зв`язку з цим сторона процесу, яка є пацієнтом, має право обмежитися доповіддю, що дасть змогу припустити про порушення зі сторони обслуговуючого персоналу в силу наслідків, що настали для пацієнта. Тому, з урахуванням принципу розумності, пацієнту, який звернувся до суду за захистом порушених прав, що полягають у завданні шкоди здоров`ю, слід тільки вказати на порушення, а далі тягар доказування покладається на медичну установу чи на лікаря. При цьому вказане не призводить до порушення принципу диспозитивності судового процесу, а навпаки слугує для забезпечення процесуальної рівності сторін (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 344/3764/21).

Із вказаної ухвали Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2023 року у кримінальній справі №205/5701/19 вбачається, на момент вчинення ОСОБА_2 протиправних дій, що підтверджено матеріалами кримінального провадження, остання перебувала на посаді лікаря- педіатра Дитячої міської клінічної лікарні№2, а ОСОБА_3 перебувала на посаді лікаря-педіатр КЗ Дитяча клінічна лікарня №6 ДОР . Зазначені лікарі знаходились в трудових відносинах з даними закладами охорони здоров`я, виконували свої посадові обов`язки (т.1 а.с.15-17).

Рішенням Дніпровської міської ради від 18 грудня 2019 року №71/52 реорганізовано Комунальне некомерційне підприємство Міська дитяча клінічна лікарня №2 Дніпровської міської ради з припиненням як юридичної особи шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства Міська дитяча клінічна лікарня №6 Дніпровської міської ради (т.1 а.с.171).

Дніпровською міською радою були надані всі установчі документи стосовно Комунального некомерційного підприємства Міська дитяча клінічна лікарня №6 Дніпровської міської ради, а також передавальний акт від 23 лютого 2021 року (т.2 а.с.26-45).

Аналогічні документи були надані стороною відповідача (т.2 а.с.50-75).

Таки чином, згідно рішення Дніпровської міської ради відбулась реорганізація Комунальне некомерційне підприємство Міська дитяча клінічна лікарня №2 Дніпровської міської ради з припиненням як юридичної особи шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства Міська дитяча клінічна лікарня №6 Дніпровської міської ради в зв`язку з чим цивільно-правову відповідальність за спричинені збитки несе його роботодавець.

Згідно з обвинувальним актом незважаючи на тяжкий стан дитини, маючи відповідний професійний досвід лікар-педіатр ОСОБА_2 , в порушення п.2.2.4 своєї посадової інструкції, не прийняла рішення про переведення дитини у відділення анестезіології та інтенсивної терапії. ОСОБА_3 , органом досудового слідства було інкриміновано, що вона маючи відповідний професійний досвід, вищу медичну освіту, незважаючи на стан малолітнього ОСОБА_17 , внаслідок недбалого ставлення до своїх професійних обов`язків, порушила п.2.4 своєї посадової інструкції не прийняла рішення про госпіталізацію дитини до відділення анестезіології та інтенсивної терапії одразу ж, тобто об 11год. 20 хв. 13 лютого 2016 року, коли останній був доставлений до медичного закладу.

Таким чином, внаслідок неналежного виконання своїх професійних обов`язків лікарями-педіатрами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , внаслідок недбалого ставлення до них, що перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті малолітнього ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , смерть якого настала 0 06 год. 55 хв. 14 лютого 2016 року в Комунальному закладі Дніпровська дитяча міська клінічна лікарня №6 ДОР, що підтверджується висновком експерта.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Статтею 284 КПК передбачено вичерпний перелік підстав для закриття кримінального провадження.

Всі підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі.

До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.

Зокрема, до нереабілітуючих підстав закриття кримінального провадження належить звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 у справі №398/571/15ц зазначив, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, в контексті розглядуваного правового інституту, не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинуватою у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінальнокараного діяння, а тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими.

Таким чином, обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були обізнані щодо характеру прийняття відповідного процесуального рішення суду, зокрема, те, що підстави прийняття такого рішення суду мають нереабілітуючий характер, і висловили свою згоду на таке закриття кримінального провадження з нереабілітуючої підстави. Більш до того, суд звертає увагу, що під час досудового розслідування а ні обвинувачена ОСОБА_3 , а ні обвинувачена ОСОБА_2 не зверталися до слідчого судді зі скаргою в порядку ст.303 ч.1 п.10 КПК України не оскаржували повідомлення про підозру.

Суд зазначив, що закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності (п.1 ч. 2 ст. 284 КПК) є нереабілітуючою підставою, а тому така особа не звільняється від обов`язку відшкодування заподіяної її діяннями шкоди.

Подання клопотання про закриття кримінального провадження за закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності є правом обвинуваченого, однак це не спростовує нереабілітуючий характер відповідної підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Виправдувального вироку у кримінальному провадженні немає, а закриття справи у зв`язку з закінченням строку давності не звільняє особу від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Така позиція узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 455/229/17, 27 травня 2021 року у справі № 577/977/19.

У цій справі обов`язок щодо спростування доводів позивачки та доведення відсутності вини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у завданні їй шкоди покладається на сторону відповідача та третіх осіб (оскільки вони заперечували проти позовних вимог), які будь-яких належних та допустимих доказів на спростування презумпції вини заподіювача шкоди та позиції позивачки не надали.

З урахуванням встановлених обставин справи, на підставі досліджених письмових доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачкою доведено наявність факту заподіяння їй діями відповідача (який не є безпосереднім завдавачем шкоди, але зобов`язаний її відшкодувати в силу вимог закону, як роботодавець винуватців-заподіювачів шкоди) моральної шкоди, та те, що між такими діями та заподіяною шкодою, смертю її дитини, є безпосередній причинний зв`язок, а відповідачем не спростовано відсутність протиправності дій та вини в завданні такої моральної шкоди.

З урахуванням обставин справи, а також того, що настала смерть малолітньої дитини позивача ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок саме недбалого ставлення лікарів до своїх професійних обов`язків, тяжкі наслідки такої втрати для позивачки, як матері, тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках, обсяг фізичних та душевних страждань, їх тривалість - суд першої інстації обгрунтовано вважав розумною і допустимою суму відшкодування моральної шкоди, яка була заявлена з боку позивача у розмірі 3 000 000 грн., виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

В рішенні ЄСПЛ від 28 травня 1985 р. у справі Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі зазначається, що з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які зіткнулися з проблемами можуть зазнати страждань і тривоги. Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

Смерть рідної людини, це не відновлювана втрата, що спричиняє страждання та хвилювання.

Встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо.

Щодо заявлених позивачкою вимог про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді компенсації витрат на придбання медичних препаратів під час знаходження дитини на лікуванні в медичних закладах, та які були придбані за приписами лікарів на загальну суму 2303 грн.75 коп.; витрат на поховання: оформлення предметів та послуг похоронного призначення у сумі 3533 грн., на виготовлення та встановлення пам`ятника у сумі 16950 грн., витрат пов`язаних з поминальним обідом у сумі 4500 грн., витрат на професійну правову допомогу у сумі 91820 грн. слід зазначити наступне.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1166 ЦК України - майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Під час розгляду справи встановлена протиправність дій лікарів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , наслідком зазначених дій є настання смерті дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач ОСОБА_1 є матірю дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та визнана потерпілою у кримінальному провадженні у справі №205/5701/19 за обвинуваченням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.140 КК України.

У статті 1201 ЦК України визначено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

В той час в незалежності від наявності вини у особи, яка завдала шкоди смертю потерпілого виникає обов`язок на відшкодування таких витрат.

На підтвердження витрат на поховання, позивачка надала суду рахунок-замовлення на придбання-оформлення предметів та послуг похоронного призначення на суму 3533 грн., витрати виготовлення та встановлення пам`ятника у сумі 16950 грн. та витрат пов`язаних з поминальним обідом у сумі 4500 грн. (т.1 а.с.25-28).

На підтвердження витрат на придбання ліків та рекомендації, рецепти лікарів позивач надала суду копії чеків та рецептів лікаря (т.с.1 а.с.30, 31), оригінали знаходяться в матеріалах кримінальної справи та були досліджені судом першої інстанції.

Також, під час досудового слідства, розгляду кримінального провадження у суді першої та апеляційної інстанції позивач понесла процесуальні витрати на професійну правову допомогу у сумі 91820 грн. Зазначені витрати підтверджені відповідними документами (т.с.1 а.с.32-49).

Судом першої інстанції за клопотанням сторони позивача було витребувано з архіву Ленінського районного суду м.Дніпропетровська кримінальну справу №205/5701/19 за обвинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за ч.2 ст.140 КК України, та досліджено наступні письмові докази:

-на підтвердження витрат на придбання ліків чеки та рецепти лікаря (т.1, а.с.212-215);

-висновок експерта №154-2016/о судова-медична (комісійна) експертиза за матеріалами кримінального провадження внесеного до ЄРДР №12016040670000478, згідно п.9 вказаної експертизи експертами зазначено, що під час лікування ОСОБА_8 у КЗ Дніпровська ДМЛК №6 мали місце дефекти в наданні медичної допомоги (т.3 а.с.1-28);

-висновок експерта (експертиза за матеріалами справи) №124/к (т.4, а.с.1-36).

Згідно зі ст. 2 Закону України Про поховання та похоронну справу поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству. Ритуальні послуги - послуги, пов`язані з організацією поховання та облаштуванням місця поховання.

Відповідно до ст. 12 Закону України Про поховання та похоронну справу вартість послуг та предметів ритуальної належності визначається на принципах оплати тільки тих послуг, що відповідають державним стандартам та нормативним документам.

Згідно листа Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства, затвердженого Наказом Держжитлокомунгоспу України 19 листопада 2003 року № 193 про Необхідний мінімальний перелік окремих видів ритуальних послуг до необхідних ритуальних послуг входять: оформлення договору-замовлення на організацію та проведення поховання; оформлення свідоцтва про поховання; копання могили (викопування могили ручним або механізованим способом, опускання труни з тілом померлого в могилу, закопування могили, формування намогильного насипу та одноразове прибирання території біля могили); монтаж та демонтаж намогильної споруди при організації під поховання в існуючу могилу; кремація тіл померлих; поховання та підпоховання урни з прахом померлих у колумбарну нішу, в існуючу могилу, у землю; зберігання урн з прахом померлих у крематорії; організація відправлення труни з тілом чи урни з прахом померлого за межі України; запаювання оцинкованої труни; замощення урни з прахом померлого в колумбарну нішу.

Зі змісту вищенаведеної норми слідує, що церемонія поховання та церемонія поминання є зовсім різними правовими поняттями.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 19 березня 2018 року у справі № 554/1793/15-ц.

Позивач вказує про те, що розмір понесених нею витрат на проведення поминального обіду становить 4500 грн.

Проведення поминальних обідів не передбачено Законом України Про поховання та похоронну справу та не включено до Мінімального переліку окремих видів ритуальних послуг, затвердженого Наказом Держжитлокомунгоспу України 19 листопада 2003 року № 193, тому вказані витрати у зв`язку з тим, що вони проводяться після поховання, не відносяться до витрат до поховання.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача на відшкодування матеріальної шкоди: витрати на придбання медичних препаратів під час знаходження дитини на лікуванні в медичних закладах, та які були придбані за приписами лікарів на загальну суму 2303 грн.75 коп.; витрати на поховання: оформлення предметів та послуг похоронного призначення у сумі 3533 грн., на виготовлення та встановлення пам`ятника у сумі 16950 грн., витрати на професійну правничу допомогу під час досудового розслідування та розгляду кримінальної справи у суді першої та другої інстанції у сумі 91820 грн., що загалом становить суму у розмірі 114 606 грн. 75 коп.

Оскільки, поминальний обід не передбачений чинним законодавством України, він здійснюються після поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, не відносяться до облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що поминальний обід не відноситься до витрат на поховання, а тому його вартість не підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки у сумі 4500 грн.

За таких обставин, враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, врахувавши практику Верховного Суду щодо розгляду подібних спорів, дійшов обґрунтованого висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення у розмірі 3000000 грн. та майнової шкоди завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення у загальному розмірі 114 606 грн. 75 коп.

Посилання в апеляційній скарзі на недоведеність позовних вимог та відсутність підстав для відшкодування майнової та моральної шкоди є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Доводи апеляційної скарги стосовно неповного з`ясування судом обставин у справі незаконності та необґрунтованості рішення суду є необґрунтованими.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Міська дитяча клінічна лікарня № 6 Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя І.А.Єлізаренко

Судді М.О.Макаров

О.В.Свистунова