Рішення

від 25.07.2024 по справі 904/1457/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2024м. ДніпроСправа № 904/1457/24

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,

представників учасників справи:

позивач: ОСОБА_1.,

від відповідача: Землянська К.В.,

дослідивши матеріали справи №904/1457/24

за позовом ОСОБА_1

до Садівничого товариства "РОДНИК"

про визнання рішення недійсним,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до господарського суду з позовною заявою від 02.04.2024 за вих. №б/н до Садівничого товариства "РОДНИК" (далі - відповідач), у якій позивач просить суд визнати недійсним рішення, оформлене протоколом від 23.10.2022 засідання правління товариства відповідача про виключення позивача зі складу членів Садівничого товариства "Родник".

Судові витрати зі сплати судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.

Разом з позовною заявою від позивача отримано клопотання про витребування доказів, а саме належним чином завірені протоколи засідань правління відповідача за період з 19.09.2021 до 28.11.2023 включно.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/1457/24 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2024.

Ухвалою від 05.04.2024 позовну заяву залишено без руху та позивачу запропоновано подати до суду здійснений в установленому законом порядку переклад українською мовою документів, викладених іноземною мовою, копії яких долучено до справи.

Через відділ документального забезпечення 15.04.2024 від позивача отримані доповнення до позовної заяви, а саме докази разом із нотаріально засвідченими перекладами.

Ухвалою від 19.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 16.05.2024.

Через відділ документального забезпечення 14.05.2024 від відповідача надійшла заява про відкладення судового засідання на іншу дату, з метою надання представнику відповідача часу для ознайомлення з позовною заявою та доданими до неї документами.

За результатами судового засідання 16.05.2024 підготовче провадження продовжено, підготовче засідання відкладено до 12.06.2024. Клопотання позивача про витребування доказів задоволено частково та зобов`язано відповідача подати до суду належним чином засвідчену копію протоколу засідання правління відповідача від 23.10.2022.

Через відділ документального забезпечення 11.06.2024 від позивача надійшла заява про перенесення судового засідання, оскільки 26.05.2024 розпочалися загальні збори членів товариства відповідача і у порядку денному вказаних зборів постало питання про скасування рішення правління відповідача від 23.10.2023 про виключення позивача зі складу членів товариства. Отже, позивач наголосив, що з`явилася можливість знайти порозуміння між сторонами мирним шляхом.

До вказаної заяви позивач долучив список осіб, які голосували за скасування рішення правління товариства відповідача від 23.10.2023 про виключення позивача зі складу членів товариства відповідача.

Через відділ документального забезпечення 12.06.2024 в системі «Електронний суд» сформовано заяву відповідача про перенесення судового засідання через зайнятість представника відповідача в іншому судовому засіданні.

Ухвалою від 12.06.2024 заяву позивача про перенесення судового засідання залишено без розгляду, оскільки позивач заявив усне клопотання про відкликання раніше поданої заяви про перенесення розгляду справи на іншу дату.

За результатами судового засідання 12.06.2024 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті на 11.07.2024.

Ухвалою від 11.07.2024 сторонам запропоновано подати письмові пояснення по суті позовних вимог та докази, якими можуть підтверджуватися обставини, на які посилаються сторони під час обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень, розгляд справи по суті відкладено до 25.07.2024.

Через відділ документального забезпечення 17.07.2024 від позивача надійшли письмові пояснення по суті позовних вимог.

Того ж дня, 17.07.2024 від відповідача також через відділ документального забезпечення отримано письмові пояснення по суті позовних вимог.

Через відділ документального забезпечення 24.07.2024 від позивача надійшли додаткові пояснення, у яких позивач категорично не погоджується з наявністю у нього заборгованості по сплаті щорічних внесків більше ніж за один рік.

Через відділ документального забезпечення 25.07.2024 від позивача надійшла заява про виклик свідків, у якій позивач просить суд допитати у якості свідків перелічених ним осіб, у тому числі і себе.

В судовому засіданні 25.07.2024 суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання позивача про виклик свідків, оскільки таке клопотання було подане без дотримання вимог ст. ст. 87-89 ГПК України, а саме позивачем не було попередньо подано до суду нотаріально посвідчених заяв вказаних осіб, як свідків, подання яких передбачено положеннями ст. 88 ГПК України.

Суд так відзначає, що заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

Долучені позивачем до справи документи з назвою «заява свідка», складена ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (арк. 121-122, том 1), однак підписи вказаних осіб на даних заявах не посвідчені нотаріусом, що є порушенням ч. 3 ст. 88 ГПК України.

Що стосується допиту позивача в якості свідка, то суд констатує відсутність в матеріалах справи документа, складеного позивачем, з назвою «заява свідка». Більш того, позивач, з огляду на його статус в даній справі, має можливість скористатися процесуальними правами та особисто надати пояснення у судовому засіданні, а тому суд не вбачає необхідності додатково допитувати позивача саме у якості свідка.

Під час розгляду справи по суті у судовому засіданні 25.07.2024 позивач особисто надав пояснення у справі, відповів на запитання суду та наполягав на задоволенні позовних вимог. Представник відповідача вважав позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Позивач наголошує, що при прийнятті оскаржуваного ним рішення мало місце порушення передбаченої чинним статутом товариства процедури його затвердження, оскаржуване рішення затверджено неуповноваженими особами.

Позивач вказав, що не був повідомлений про розгляд правлінням питання про його виключення зі складу членів товариства.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач акцентував увагу, що для визнання недійсним оскаржуваного позивачем рішення правління останній має довести факт порушення вказаним рішенням його прав та інтересів, а також порушення порядку скликання загальних зборів і належного повідомлення позивача про такі збори.

Відповідач вважає, що порушення, на які посилається позивач, не впливають на правомірність прийнятого правлінням рішення, оскільки заборгованість зі сплати членських внесків існувала, а на вжиті товариством відповідача заходи щодо погашення наявної заборгованості позивач не реагував.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: визначення розміру членського внеску та терміну його сплати, правомочності членів правління та ревізійної комісії, правомірності заявлених позовних вимог.

Суд встановив, що згідно із відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Садівниче товариство "Родник" зареєстровано 02.06.1988 за № 12161200000000211.

Позивач є членом Садівничого товариства "Родник" з 01.05.2013, що підтверджується членською книжкою №275.

Правове регулювання діяльності товариства відповідача здійснюється, зокрема, у відповідності до його статуту, затвердженого рішенням загальних зборів (протокол №6 від 25.09.2016).

Як зазначає позивач, він звернувся до правління відповідача із заявою від 01.04.2022, у якій позивач просив відповідача прийняти від нього та його дружини членські внески за перший і другий квартал 2022 року за його садівничі ділянки. Вказану заяву отримано 01.04.2022.

23.10.2022 відбулося засідання правління відповідача, на порядок денний якого було поставлено питання щодо заходів впливу на боржників, зокрема, позивача.

Результати засідання правління відповідача були оформлені протоколом, у якому вказано, що на засіданні правління розглянуло висновки спеціально створеної комісії щодо заборгованості зі сплати внесків, зокрема, садовода позивача.

Так, в оскаржуваному протоколі засідання правління відповідача від 23.10.2022 засіданням правління встановлено, що станом на 01.10.2022 у садовода позивача існує заборгованість зі сплати членських внесків у розмірі 3.740,00 грн, а саме:

ділянка №24 - 1.720,00 грн (360,00 грн за 2020 рік, 360,00 грн за 2021 рік та 1.000,00 грн за 2022 рік);

ділянка №285 - 1.720,00 грн (360,00 грн за 2020 рік, 360,00 грн за 2021 рік та 1.000,00 грн за 2022 рік).

Також відсутня сплата цільового внеску на ремонт двигуна у розмірі 300,00 грн (по 150,00 грн за кожну ділянку).

В тексті протоколу засідання правління від 23.10.2022 міститься висновок, що незважаючи на те, що боржникам (в тому числі позивачем), які мають борги з внесків за 12 місяців і більше було надано термін 2 тижні для погашення боргів (попередження було вивішено на дошку оголошень), зокрема позивач не погасив у встановлений строк наявну заборгованість, а тому засідання правління вирішило, зокрема, садовода ОСОБА_1 , до якого раніше вже були застосовані засоби впливу згідно із п. 2.17 статуту (відключення ділянок від енергопостачання), виключити з членів товариства керуючись положеннями п. 2.13.2 статуту.

В матеріалах справи міститься заява члена правління відповідача ОСОБА_4 від 27.05.2023, у якій член правління ОСОБА_4 повідомила голову правління товариства відповідача про відкликання свого голосу при голосуванні на засіданні правління відповідача 23.10.2022 в підтримку пропозиції про виключення ОСОБА_1 зі складу членів товариства. Тобто, член правління ОСОБА_4 проти виключення ОСОБА_1 із членів товариства.

Також позивач надав до справи платіжну інструкцію від 15.08.2023 на суму 6.240,00 грн з призначенням платежу: «оплата за членські внески за садову ділянку №24 та №285, оплата за 2020 рік і 2021 рік по 720,00 грн та оплата за 2022 рік та 2023 рік по 2.400,00 грн».

Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом позову є визнання недійсним рішення правління товариства відповідача, оформленого протоколом від 23.10.2022, про виключення позивача зі складу членів товариства.

27.08.2003 набув чинності Закон України від 10.07.2003 «Про кооперацію».

З набранням чинності вказаним Законом садівничі товариства отримали можливість здійснювати реєстрацію такої юридичної особи, як обслуговуючого кооперативу.

Зокрема, 21.10.2009 Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва зробив висновок, у якому вказав, що садівничі товариства можуть створюватися як об`єднання громадян. У цих роз`ясненнях визнано, що садівничі товариства є обслуговуючими кооперативами і саме ця організаційно-правова форма більше відповідає меті створення садівничого товариства.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про кооперацію» обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворений шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою здійснення ними господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20% від загального обороту кооперативу.

Можна стверджувати, що використання для ведення садівництва, городництва та дачного господарства організаційно-правової форми споживчого або обслуговуючого кооперативу як юридичної особи, утвореної фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування (ст. 1 Закону України «Про кооперацію»), відповідає суті вказаної діяльності.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про кооперацію» кооперація - система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.

У статті 3 цього Закону вказано, що метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю.

Кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.

Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо (ст. 6 Закону України «Про кооперацію»).

У статті 8 Закону України «Про кооперацію» передбачено, що статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність, а стаття 12 указаного Закону перераховує основні права члена кооперативу, серед яких: участь у господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; одержання кооперативних виплат та виплат на паї; одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і в строки, визначені його статутом; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про кооперацію» вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу.

До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить: затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; заслуховування звітів його органів управління і органів контролю; затвердження порядку розподілу доходу кооперативу; визначення розмірів вступного і членського внесків та паїв; визначення розмірів, порядку формування та використання фондів кооперативу; визначення розмірів оплати праці голови правління, голови ревізійної комісії (ревізора), а також кошторису на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу; затвердження річного звіту і балансу кооперативу; затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства; прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном; утворення спеціальних комісій із залученням як консультантів найманих працівників; прийняття рішень про вступ кооперативу до кооперативних об`єднань; прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію кооперативу.

Рішенням загальних зборів членів кооперативу до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені інші питання діяльності кооперативу.

У статті 16 цього Закону вказано, що виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу.

Виконавчий орган кооперативу: здійснює управління кооперативом у період між загальними зборами членів кооперативу, забезпечує виконання їх рішень; представляє кооператив у відносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями, юридичними та фізичними особами; укладає угоди між кооперативом та іншими особами; діє від імені кооперативу в межах, передбачених статутом кооперативу.

Виконавчий орган може бути наділений іншими повноваженнями, визначеними вищим органом управління кооперативу або статутом кооперативу.

Члени правління та голова кооперативу обираються загальними зборами членів кооперативу на строк, визначений статутом, але не більше ніж на п`ять років.

Порядок обрання або відкликання членів правління та голови кооперативу, а також порядок проведення засідань правління кооперативу та прийняття ним рішень визначаються статутом кооперативу.

За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу ст. 63 ГК України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності. Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (ст. 93 ГК України).

Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).

Відповідно до ст. 94 ГК України господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів.

За змістом положень ст. ст. 2, 6, 9 Закону України «Про кооперацію» кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі.

Відповідно до ст. 167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Таким чином, якщо спір стосується реалізації прав членів кооперативу, тобто корпоративних за змістом правовідносин, то він підлягає розгляду в порядку господарського судочинства (правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 21.06.2022 у справі №362/666/19 провадження №61-20866св21). До аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.10.2020 у справі №695/2665/16-ц (провадження № 14-105цс20).

Перед судом постало питання правомірності (неправомірності) виключення позивача з числа членів товариства відповідача.

У постанові Верховного Суду від 30.06.2022 у справі №904/4718/21 (п. 6.11) колегія суддів відзначила таке:

«За змістом статті 13 Закону України «Про кооперацію» членство в кооперативі припиняється у разі, зокрема, несплати внесків у порядку, визначеному статутом кооперативу.

Отже, членство у кооперативі може бути припинено на підставі ст. 13 Закону України «Про кооперацію», зокрема, у разі підтвердження факту несплати членом кооперативу внесків у порядку, визначеному статутом кооперативу, та наявності у статуті кооперативу положень що наявність цієї умови є підставою для прийняття загальними зборами рішення про виключення з кооперативу.

Верховний Суд зазначає, що виключення члена з кооперативу - це передбачена законом форма корпоративної відповідальності, спрямована на одностороннє припинення корпоративних правовідносин за рішенням юридичної особи внаслідок порушення членом кооперативу своїх статутних обов`язків.

Під час вирішення спорів, пов`язаних з виключенням членів з кооперативу, господарським судам необхідно враховувати, що у рішенні загальних зборів кооперативу про виключення його члена повинні міститися обґрунтовані причини такого виключення і зазначено, які саме факти невиконання статутних обов`язків стали підставою для виключення. Відсутність відповідних відомостей у рішенні про виключення члена кооперативу може бути підставою для визнання зазначеного рішення недійсним судом за позовом такого члена кооперативу».

Згідно з п. 2.13.2 членство в Товаристві припиняється у разі виключення з членів Товариства у зв`язку із несплатою внесків у порядку, визначеному Статутом Товариства, або наявності заборгованості з членських внесків більше, ніж один рік, - за рішенням правління.

Позивача виключили зі складу товариства саме з підстав наявності заборгованості зі сплати членських внесків більше, ніж один рік.

Отже, одним із основних питань при вирішенні даного спору є визначення розміру членських внесків і встановлення наявності/відсутності заборгованості у позивача зі сплати членських внесків більше, ніж за рік.

Відповідно до п. 2.14 Статуту виключення із членів Товариства з причин, зазначених п.п. 2.13.2. - 2.13.6., відбувається за рішенням Правління Товариства, за яке мають проголосувати всі члени Правління, та лише у випадку, якщо підстави для виключення члена зі складу Товариства підтверджуватимуться висновком відповідної спеціально створеної для цього комісії.

Відповідно до п. 5.3.2 статуту товариства відповідача загальні збори можуть розглядати усі питання діяльності товариства та взаємовідносин членів товариства між собою і товариством, у тому числі ті, що віднесені до компетенції інших органів управління товариством, зокрема про прийняття рішення про встановлення розмірів вступного, членського та цільового внесків та термів їх сплати.

Водночас, згідно з п. 5.4.2 статуту до компетенції правління відносяться такі питання, як здійснення контролю за своєчасною сплатою членами товариства внесків і платежів, передбачених статутом товариства в розмірах і в терміни, визначені загальними зборами товариства.

Аналізуючи положення п. п. 5.3.2 та 5.4.2 статуту, суд доходить висновку, що визначення розміру та терміну сплати членських внесків відноситься до компетенції загальних зборів, а не правління.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Так, допустимим доказом визначення розміру членського внеску та терміну його внесення є рішення загальних зборів.

Суд ухвалою від 11.07.2024 витребовував у відповідача, зокрема, протоколи загальних зборів товариства відповідача про прийняті рішення щодо встановлення членських внесків та термінів їх сплати.

На виконання вимог ухвали від 11.07.2024 відповідач пояснив, що рішенням правління (а не загальних зборів) від 28.10.2020, яке оформлене протоколом №28 було прийнято рішення про підвищення членських внесків та встановлено плату у сумі 300,00 грн, які мають сплачуватися щоквартально, за кожну ділянку, яка перебуває у володінні члена товариства.

Отже, в якості доказу встановлення розміру членського внеску та терміну його внесення відповідач до справи долучив протокол зборів членів правління (а не загальних зборів) №28 від 24.10.2020, у п. 3 якого вказано, що на підставі цього протоколу встановлено щомісячний внесок у касу товариства у розмірі 100,00 грн. Оплата вноситься поквартально. Інших доказів визначення розміру членського внеску та терміну його оплати матеріали справи не містять.

Оцінивши наданий відповідачем доказ визначення розміру членського внеску та терміну його внесення, суд вважає, що такий доказ за встановлених вище обставин не є належним, а отже обов`язок позивача зі сплати членського внеску саме у розмірі 100,00 грн на місяць є недоведеним.

Суд також встановив відсутність у матеріалах справи жодних доказів, які б свідчили про встановлення розміру цільового внеску на ремонт двигуна, про відсутність сплати якого правлінням було вказано при прийнятті рішення про виключення позивача з числа членів правління.

Також суд звертає увагу, що в оскаржуваному протоколі засідання правління відповідача від 23.10.2022 були розглянуті висновки спеціально створеної комісії про заборгованість по внескам, зокрема садовода позивача.

Ухвалою від 11.07.2024 у відповідача суд витребував висновок спеціально створеної комісії про заборгованість зі сплати внесків.

Відповідач у своїх письмових поясненнях (вх. 17.07.2024, арк. 127 зворот, том 1) пояснив, що згідно із статутом спеціально створеною комісією є ревізійна комісія, членами якої 20.10.2022 було складено акт про наявність боргу за власником ділянок №24 і №285, тобто про наявність боргу у позивача.

Відповідно до п. 2.14 Статуту виключення із членів Товариства з причин, зазначених п.п. 2.13.2. - 2.13.6., відбувається за рішенням Правління Товариства, за яке мають проголосувати всі члени Правління, та лише у випадку, якщо підстави для виключення члена зі складу Товариства підтверджуватимуться висновком відповідної спеціально створеної для цього комісії.

Відповідно до п. 5.5.1 статуту ревізійна комісія обирається на загальних зборах товариства строком на 2 (два) роки в кількості не менше 3 (трьох) осіб. Ревізійна комісія обирає зі свого складу голову і секретаря.

Однак статут не містить жодних положень, які б вказували на те, що ревізійна комісія виконує функції спеціально створеної комісії в порядку п. 2.14 Статуту.

Відповідач долучив до справи лише акт від 20.10.2022, у якому зазначено, що комісія у складі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (тобто ревізійна комісія) встановила факт заборгованості зі сплати внесків у садовода ОСОБА_1 .

Як пояснив представник відповідача у судовому засіданні з посиланням на п. 2.14 Статуту, спеціальна комісія (щодо виключення члена зі складу товариства) мала б створюватися Правлінням товариства.

Однак, у справі відсутні жодні відомості та докази (відповідні рішення) того, що така комісія взагалі створювалася Правлінням, Загальним зборами тощо.

Відсутній у справі також і висновок саме спеціально створеної комісії в порядку, передбаченому п. 2.14 Статуту, яким підтверджувались би підстави виключення позивача зі складу членів товариства.

Представник відповідача в судовому засіданні 25.07.2024 повідомив суд, що надав всі можливі докази, якими обґрунтовуються його заперечення проти заявлених позивачем позовних вимог, будь-яких інших доказів суду надати не може.

Враховуючи наведене, суд не може визнати акт від 20.10.2022 належним доказом, який би підтверджував існування заборгованості у позивача зі сплати членських внесків більше, ніж за рік.

Водночас, позивач долучив до справи копії членських книжок, з яких вбачається, що позивач протягом спірного сплачував членські внески із розрахунку 840,00 грн на рік, що відповідачем не заперечується. Відповідач, у свою чергу, не довів, що вказаний розмір не відповідає рішенню загальних зборів товариства.

Як зазначалось вище, позивача виключили зі складу товариства саме з підстав наявності заборгованості зі сплати членських внесків більше, ніж один рік.

Однак, з урахуванням встановлених обставин у їх сукупності суд доходить висновку, що відповідач належними та допустимими доказами не довів обов`язку позивача у спірний період сплачувати членські внески саме у стверджуваному розмірі, а, відтак, не довів наявності у позивача зазначеної вище заборгованості зі сплати членських внесків.

Таким чином, відповідач не довів правомірності оскаржуваного рішення в частині виключення позивача зі склу членів товариства.

Так, Верховний Суд у постанові від 20.03.2018 у справі №916/375/17 зазначив, що підставами для визнання правових актів індивідуальної дії (ненормативних актів) незаконними (недійсними) є невідповідність їх вимогам чинного на час його видання (затвердження) законодавства, в тому числі Конституції України, та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт.

Також у постанові від 27.03.2018 у справі №904/9431/15 Верховний Суд вказав, що рішення загальних зборів учасників як вищого органу товариства з обмеженою відповідальністю є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

При цьому для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 927/699/17, від 24.10.2018 у справі №925/973/17).

Враховуючи встановлені обставин справи, а також те, що спірним рішення порушено право позивача на членство у товаристві, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним рішення Правління Садівничого товариства "РОДНИК", оформленого протоколом від 23.10.2022, в частині виключення ОСОБА_1 з членів Садівничого товариства "РОДНИК".

У позовній заяві позивач також посилається на положення ст.ст. 203, 215 ЦК України як на підставу недійсності спірного рішення. Так, позивач зазначає, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2023 у справі №904/3176/22 (яке постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.11.2023 залишено без змін) визнано недійсним, зокрема рішення, прийняте 19.09.2021 загальними зборами Садівничого товариства "Родник", оформлене протоколом №1 звітно-виборчих зборів садоводів СТ "Родник" від 19.09.2021. Цим рішенням загальних зборів було переобрано склад правління, яке і прийняло оскаржуване позивачем у даній справі рішення.

Враховуючи визнання недійсним рішення загальних зборів членів СТ «Родник» про обрання у 2021 році до складу Правління Товариства осіб, які 23.10.2022 ухвалювали рішення Правління про виключення ОСОБА_1 зі складу членів Товариства, оспорюване рішення, на думку позивача, є недійсним з підстав, передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Однак, із системного аналізу положень ЦК України та Закону України "Про кооперацію" вбачається, що рішення загальних зборів юридичних осіб за своєю правовою природою не є правочинами.

Верховний Суд у постанові від 12.04.2018 у справі №922/2688/17 також зазначив, що рішення загальних зборів учасників не є одностороннім правочином, оскільки приймається загальними зборами учасників, які не є ні суб`єктом права, ні органом, який здійснює представництво товариства. Не є рішенням загальних зборів учасників господарського товариства і договором, тому що приймається не за домовленістю всіх учасників товариства, а більшістю їх голосів.

Натомість рішення загальних зборів є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), тобто офіційним письмовим документом, що породжує певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №916/375/17).

Таким чином рішення, прийняті загальними зборами, є актами індивідуальної дії, оскільки їх приписи вважаються обов`язковими для обмеженого кола суб`єктів господарських відносин.

Виходячи з наведеного, до рішень загальних зборів як ненормативних актів не застосовуються норми ст. 203, 215 та 216 ЦК України, якими встановлюються загальні засади чинності правочинів, а також підстави та правові наслідки їх недійсності.

(Такі ж висновки викладені у п. 2.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» №4 від 25.02.2016).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належних доказів на підтвердження своїх доводів відповідач суду не надав.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Європейський суд з прав людини у пункті 6 рішення від 05 жовтня 2023 року у справі «Леонтьєв та інші проти України» (Leontyev and оthers v. Ukraine) виснував, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов`язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов`язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див. рішення від 09 грудня 1994 року у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Ці принципи застосовувалися в низці справ проти України (див., наприклад, рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine), заява № 22750/02, пункти 42-47; від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява №63566/00, пункт 25; від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява № 5231/04, пункти 18, 19).

Також Європейський суд з прав людини вказував, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з підстав, встановлених судом вище.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним рішення Правління Садівничого товариства "РОДНИК" (52524, Дніпропетровська обл., Синельниківський р-н, с. Грушувато-Криничне, код ЄДРПОУ 24244132), оформлене протоколом від 23.10.2022, в частині виключення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з членів Садівничого товариства "РОДНИК".

Стягнути з Садівничого товариства "РОДНИК" (52524, Дніпропетровська обл., Синельниківський р-н, с. Грушувато-Криничне, код ЄДРПОУ 24244132) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 3.028,00 грн (три тисячі двадцять вісім грн 00 к.) судового збору.

Видати наказ та ухвалу про повернення судового збору після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 05.08.2024.

Суддя С.А. Дупляк