Ухвала

від 05.08.2024 по справі 300/7149/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 300/7149/23

адміністративне провадження № К/990/29636/24

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж.М.,

перевіривши касаційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2024

у справі №300/7149/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці, Управління Держпраці в Івано-Франківській області, Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці про визнання бездіяльності протиправною, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної служби України з питань праці, Управління Держпраці в Івано-Франківській області, Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Державної служби України з питань праці щодо неприйняття рішення по заяві ОСОБА_1 від 13.07.2023 та по заяві від 08.09.2023 та не переведення ОСОБА_1 на посаду заступника начальника в Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці;

- скасувати наказ Державної служби України з питань праці від 18.09.2023 № 122-кт «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 з 18.09.2023 на посаду заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці чи на рівнозначну, займаній ОСОБА_1 в Управлінні Держпраці в Івано-Франківській області, посаду, допустивши процесуальне правонаступництво;

- стягнути з Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.09.2023 по дату ухвалення рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Державної служби України з питань праці щодо неприйняття рішення по заяві ОСОБА_1 від 13.07.2023 та по заяві від 08.09.2023. Скасовано наказ Державної служби України з питань праці від 18.09.2023 №122-кт «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 з 18.09.2023 в Південно-Західному міжрегіональному управлінні на рівнозначну, займаній ОСОБА_1 посадою в Управлінні Держпраці в Івано-Франківській області. Стягнуто з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.09.2023 по 29.01.2024.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2024 апеляційні скарги Державної служби України з питань праці та Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці задоволено частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 у справі № 300/7149/23 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань праці від 18.09.2023 № 122-кт «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 в Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці на посаду рівнозначну займаній ОСОБА_1 в Управлінні Держпраці в Івано-Франківській області з 19.09.2023. Стягнуто з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.09.2023 по 29.01.2024 в сумі 73718 грн 10 коп. У решті позову відмовлено.

Ухвалами Верховного Суду від 12.07.2024 та від 26.07.2024 касаційні скарги Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2024 у справі №300/7149/23 повернуто заявникові.

30.07.2024 до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2024 у справі №300/7149/23.

Перевіривши матеріали касаційної скарги Суд зазначає таке.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.

Перевіряючи зміст та аргументи касаційної скарги, поданої Південно-Західним міжрегіональним управлінням Державної служби України з питань праці, Верховний Суд установив, що її текст є практично ідентичним до тексту попередньої касаційної скарги, що свідчить по формальний підхід заявника до усунення недоліків скарги відповідно до зауважень Суду, висловленим ним в ухвалі від 26.07.2024.

Так, у тексті касаційної скарги заявник повторно вказує, що підставою касаційного оскарження судового рішення у справі №300/7149/23 є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.

Тобто обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці повторно зазначає, що «судом апеляційної інстанції не враховано висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № 240/4600/21, відповідно до якого: «…суд ухвалює рішення про зміну формулювання причин звільнення виключно у тих випадках, якщо це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, за умови якщо підстава, за якою звільнено працівника, є законною, а неправильним є лише формулювання причин звільнення в наказі та трудовій книжці працівника». Аналогічна правова позиція, викладена також у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 465/8060/15».

Верховний Суд зауважує, що аналогічні доводи були наведені у попередній скарзі та відхилені Верховним Судом через їхню необґрунтованість. Заявником так і не сформовано чіткого переліку норм, висновку Верховного Суду щодо застосування яких, не ураховано судом апеляційної інстанції, не наведено аргументів подібності правовідносин у справі, рішення у якій ним оскаржуються до правовідносин у справах, у яких Верховним Судом сформовано висновки щодо застосування норми права та не зазначено висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду.

Отже, таке формальне посилання на іншу постанову Верховного Суду не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявником не зазначено норми права, висновку Верховного Суду щодо застосування якої не ураховано судами попередніх інстанцій, та не обґрунтовано подібності правовідносин у інших справах, на які він посилається.

Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Крім цього із тексту касаційної скарги вбачається, що відповідач, посилаючись на вимоги частини другої статті 353 КАС України та не зазначаючи при цьому відповідний пункт частини четвертої статті 328 цього Кодексу, вказує, серед іншого, про порушення процесуального права, нез`ясування та не дослідження усіх обставин справи, а також відсутність на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції предмету позову, що, на думку скаржника, є безумовною підставою для визнання протиправним та скасування постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2024 у справі № 300/7149/23.

При цьому, пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу із посилання на пункт 4 цієї правової норми.

Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій, зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.

У відсутності обґрунтованих підстав, визначених пунктом 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України, та посиланням в касаційній скарзі на пункт 4 цієї правової норми, Суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.

У решті подана касаційна скарга відповідача містить цитування Кодексу законів про працю України та КАС України, Закону України «Про державну службу», виклад обставини справи, незгоду з постановою суду апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Також варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Верховний Суд звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.

Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У контексті наведеного слід зауважити, що з урахуванням вимог процесуального закону, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

При цьому такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За викладених обставин касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).

Одночасно Суд роз`яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.

Керуючись статтями 248, 328, 330, 332, 341, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2024 у справі №300/7149/23 - повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

СуддяЖ.М. Мельник-Томенко