Ухвала

від 03.09.2024 по справі 300/7149/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 300/7149/23

адміністративне провадження № К/990/31514/24

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж.М.,

перевіривши касаційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2024

у справі № 300/7149/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці, Управління Держпраці в Івано-Франківській області, Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці про визнання бездіяльності протиправною, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної служби України з питань праці, Управління Держпраці в Івано-Франківській області, Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Державної служби України з питань праці щодо неприйняття рішення по заяві ОСОБА_1 від 13.07.2023 та по заяві від 08.09.2023 та не переведення ОСОБА_1 на посаду заступника начальника в Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці;

- скасувати наказ Державної служби України з питань праці від 18.09.2023 № 122-кт «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 з 18.09.2023 на посаду заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці чи на рівнозначну, займаній ОСОБА_1 в Управлінні Держпраці в Івано-Франківській області, посаду, допустивши процесуальне правонаступництво;

- стягнути з Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.09.2023 по дату ухвалення рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Державної служби України з питань праці щодо неприйняття рішення по заяві ОСОБА_1 від 13.07.2023 та по заяві від 08.09.2023. Скасовано наказ Державної служби України з питань праці від 18.09.2023 №122-кт «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 з 18.09.2023 в Південно-Західному міжрегіональному управлінні на рівнозначну, займаній ОСОБА_1 посадою в Управлінні Держпраці в Івано-Франківській області. Стягнуто з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.09.2023 по 29.01.2024.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2024 апеляційні скарги Державної служби України з питань праці та Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці задоволено частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 у справі № 300/7149/23 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань праці від 18.09.2023 № 122-кт «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 в Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці на посаду рівнозначну займаній ОСОБА_1 в Управлінні Держпраці в Івано-Франківській області з 19.09.2023. Стягнуто з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.09.2023 по 29.01.2024 в сумі 73718 грн 10 коп. У решті позову відмовлено.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Південно-Західним міжрегіональним управлінням Державної служби України з питань праці 13.08.2024 через підсистему «Електронний суд» подано до Верховного Суду касаційну скаргу.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 13.08.2024 визначено склад колегії суддів: Мельник-Томенко Ж.М. - головуючий суддя, Мацедонська В.Е., Білак М.В. для розгляду судової справи справу № 300/7149/23 (провадження № К/990/31514/24).

Згідно наказу від 24.07.2024 № 334/0/51-24 головуючий суддя - Мельник-Томенко Ж.М. з 07.08.2024 по 28.08.2024 перебувала у відпустці.

29.08.2024 касаційну скаргу у справі № 300/7149/23 (провадження № К/990/31514/24) передано судді-доповідачу.

Перевіривши матеріали касаційної скарги Суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Із системного аналізу наведених положень процесуального закону можна зробити висновок, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.

В обґрунтування наявності підстав для відкриття касаційного провадження у справі скаржник посилається на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції, застосовуючи до спірних правовідносин правові норми, які регулюють порядок припинення державної служби у зв`язку з реорганізацією державного органу, не врахував висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № 240/4600/21, від 06.02.2018 у справі № 465/8060/15. Також заявник касаційної скарги вказує про не врахування та не застосування правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 540/3994/20, від 20.02.2019 у справі № 819/691/17 та від 20.01.2021 у справі №640/18679/18. Також, скаржник посилається не врахування висновків щодо застосування частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України до подібних правовідносин, висловлені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.01.2021 у справі № 640/18679/18, від 20.01.2021 у справі № 804/958/16, від 11.02.2021 у справі № 640/21065/18, від 31.05.2021 у справі № 0840/3202/18, від 06.07.2021 у справі №640/3456/20, від 06.07.2021 у справі № 640/1627/20.

Так, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Касаційна скарга скаржника в частині наведених у ній обґрунтувань містить посилання на постанови Верховного Суду, проте таке формальне посилання на постанови Верховного Суду (зокрема, і цитування окремих абзаців зазначених постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті Кодексу адміністративного судочинства України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржник вказує про відсутність висновку Верховного Суду з питань щодо звільнення особи у зв`язку з ліквідацією державного органу на підставі пункту 1-1 (ліквідації державного органу) чи пункту 1 (виходячи з позиції судів у справі) частини першої статті 87 Закону «Про державну службу» та відмовою чи невчинення державним службовцем (позивачем) дій щодо погодження (подання документів у відповідності до вимог частини п`ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у редакції від 29.09.2022) чи відмови (форми відмови державного службовця) від подальшого проходження державної служби до моменту завершення строку попередження про звільнення на запропонованій рівнозначній чи нижчій посаді(ах) у новоствореній юридичній особі (міжрегіональному територіальному органу центрального органу виконавчої влади) чи безпосередньо у центральному органі виконавчої влади; правові наслідки таких дій державного службовця чи їх невчинення незалежно від способу припинення юридичної особи; правових підстав зміни формулювання причини звільнення, у разі якщо суб`єкт призначення виконав обов`язок щодо пропонування державному службовцю переліку вакантних посад до звільнення. Також, скаржник зазначає, що станом на дату подання касаційної скарги відсутній висновок Верховного Суду з питань щодо застосування пункту 1 частини першої статті 88 Закону України «Про державну службу» (підставою для припинення державної служби у зв`язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін є поновлення на посаді державної служби особи, яка її раніше займала), з врахуванням положень частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у контексті того, що після процедури звільнення з управління, що перебувало у стані припинення (станом на момент винесення рішення суду першої інстанції не було припинено) позивача поновлено на рівнозначну невакантну посаду у Південно-Західному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці, яку вона до цього ніколи не займала та припинено відносини державної служби з заступником Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, який обіймав цю посаду.

Суд звертає увагу скаржника, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.

Саме лише посилання на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, без наведення норми права, що потребує висновку, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд зауважує, що відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.

Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Враховуючи приписи пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України, та не викладення скаржником підстав для касаційного оскарження судових рішень у даній справі, визначених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.

Одночасно Суд роз`яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.

Керуючись статтями 248, 328, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2024 у справі № 300/7149/23 - повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

СуддяЖ.М. Мельник-Томенко