Постанова

від 31.07.2024 по справі 914/377/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2024 р. Справа №914/377/24

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.

Суддів: Кравчук Н.М.,

Малех І.Б.

за участю секретаря судового засідання Процевич Р.Б.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго", м. Львів

на рішення Господарського суду Львівської області від 11.04.2024 (повний текст рішення підписано 16.04.2024, суддя Березяк Н.Є.)

у справі №914/377/24

за позовом: Підприємства об`єднання громадян "Львівське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих", м. Львів

до відповідача: Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго", м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Громадської організації "Всеукраїнська організація інвалідів "Українське товариство сліпих", м. Київ

про зобов`язання звільнити незаконно займану частину приміщення що по вул. Торф`яна 4 в місті Львові площею 97 метрів квадратних

за участю представників сторін:

від позивача: Стегніцький А.М.

від відповідача : не з`явився

від третьої особи: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Підприємства об`єднання громадян "Львівське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих" до Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" про зобов`язання звільнити незаконно займану частину приміщення, що по вул. Торф`яна 4 в місті Львов,і площею 97 метрів квадратних.

Рух справи в судах.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.04.2024 позовні вимоги задоволено. Зобов`язано ЛМКП "Львівтеплоенерго" звільнити незаконно займану частину приміщення по вул. Торф`яна, 4 у місті Львові (на плані приміщення позначене літерою Ж1), площею 97кв.м, шляхом виселення з незаконно займаного приміщення. Стягнуто з ЛМКП "Львівтеплоенерго" на користь ПОГ "Львівське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих" 3 028,00 грн судового збору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго", м. Львів, звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, яка надійшла до суду 25.04.2024.

Апелянт зазначає про те, що спірне майно - частина комплексу нежитлових приміщень, розташоване по вул. Торф`яній, 4 у м. Львові, площею 95,3 кв. м є котельнею і перебуває на балансі ЛМКП "Львівтеплоенерго", яке передано на баланс обласного державного комунального підприємства "Львівтеплокомуненерго" рішенням Львівської обласної ради № 249 від 25 грудня 1997 року "Про майно обласної комунальної власності" котельню Львівського учбово-виробничого об`єднання Українського товариства сліпих за адресою: м. Львів, вул. Торф`яній 4.

Згідно Акту прийомки-передачі котельні з балансу Львівського УВО УТОС на баланс ОДКП "Львівтеплокомуненерго", підписаного представниками обох сторін та затвердженого 19.03.1998 року Начальником управління майном Львівської облдержадімінстрації, на баланс комунального підприємства безоплатно передано: будівлю котельні, димову трубу, 2 опалювальних котли, бойлер та 2 насоси.

Також, апелянт у своїх доводах вказує, що позивач не є власником спірного приміщення і жодних доказів про це у справі немає.

Відтак, апелянт просить скасувати рішення першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У відзиві на дану апеляційну скаргу, позивач заперечив доводи апелянта, просив рішення суду першої інстанції залишити без зміна, а апеляційну скаргу без задоволення..

Позивач заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення.

Представник відповідача та третьої особи не з`явився, подав клопотання про відкладення, в якому зазначив, що знаходиться у відпустці.

Згідно з ч. ч. 3, 11 ст. 270 ГПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених ч. 10 цієї статті та ч. 2 ст. 271 цього Кодексу і суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).

У цій справі участь представників сторін в судовому засіданні обов`язковою не визнавалась. Окрім того, у даній справі проведено 3 засідання. Представник відповідача був присутній на одному з них. На інші два він подав клопотання про відкладення. Колегія суддів вважає що у сторін було достатньо часу для того щоб викласти свою позицію письмо чи в засіданні. Відтак, вважає, що зазначені апелянтом обставини не є підставою для відкладення справи.

Виходячи зі ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України, своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Зважаючи на те, що явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалась, матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, позиція відповідача викладена у апеляційній скарзі, а також на строки розгляду апеляційної скарги на рішення, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача та третьої особи.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції.

Як вбачається з долученого до матеріалів справи Державного акту на право постійного користування землею, Учбово - виробничому об`єднанню Українського товариства сліпих надано землю у постійне користування для обслуговування виробничих та складських будівель на вул. Торфяній, 4 у м. Львові.

Як вбачається з матеріалів інвентаризаційної справи приміщення по вул. Торф`яна, буд. 4 в м. Львові, вони містять реєстраційне посвідчення видане, 09.04.1998, відповідно до якого будинок за зазначеною адресою зареєстрований на праві колективної власності за Учбово - виробничим об`єднанням (УВО) Українського товариства сліпих (УТОС) на підставі рішення Львівського міськвиконкому від 12.12.1953 за №1886 та №1248 від 14.12.1955 про відвід земельної ділянки для будівництва. Архівна копія від 10.03.1998 за №142/15 про здачу виробничого корпусу в експлуатацію 30.09.1969.

У відповідь на лист Департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради від 18.04.2001 №1203 Львівське обласне державне комунальне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки надало інформацію про приналежність об`єктів нерухомого майна зазначених у запиті, а саме: власником об`єкту за адресою: м. Львів, вул. Торфяна, буд. 4 є Учбово - виробниче об`єднання (УВО) Українського товариства сліпих (УТОС).

Згідно долученого до матеріалів справи копії свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення, виданого 25.02.2002 Шевченківською районною адміністрацією нежитлові приміщення, розташовані в м. Львові на вул. Торфяній за №4, дійсно належать Головному учбово - виробничому підприємству Львівського учбово-виробничого об`єднання Українського товариства сліпих на праві колективної власності. В цілому складається є приміщень: під літерою А-/3-5/ площею 4088,4 кв.м, під літерою "Ж-1" площею 1770,7 кв. м, під літерами Д-1 і Е-1 площею 195,1 кв. м, під літерою Г-2 площею 198,6 кв.м, під літерою В-2 площею 354,7 кв.м, під літерою Б-2 площею 748,6 кв. м.

Відповідач зазначає, що одне з приміщень комплексу нежитлових приміщень по вул. Торфяній, 4 у м. Львові, площею 95,3 кв. м є котельнею і перебуває на балансі ЛМКП "Львівтеплоенерго", згідно Рішення Львівської обласної ради № 249 від 25 грудня 1997 року "Про майно обласної комунальної власності".

Згідно Акту прийомки-передачі котельні з балансу Львівського УВО УТОС на баланс ОДКП "Львівтеплокомуненерго", підписаного представниками обох сторін та затвердженого 19.03.1998 Начальником управління майном Львівської облдержадмінстрації, на баланс комунального підприємства безоплатно передано: будівлю котельні, димову трубу, 2 опалювальних котли, бойлер та 2 насоси.

19.08.2022 ПП "Жмеринське міськрайонне бюро технічної інвентаризації", як переможець тендеру, виготовило на замовлення ЛМКП "Львівтеплоенерго" Технічний паспорт на виробничу будівлю по вул. Торф`яна 4, загальною площею 95,3 кв. м.

Також, апелянт зазначає, що позивач не є власником даного приміщення, а відтак не має права звертатись з таким позовом.

Листом, адресованим директору ЛМКП "Львівтеплоенерго" від 10.07.2023 №2-/100723 позивач звернувся з проханням проведення поточного ремонту приміщень, котрими користується відповідач, та укладенням договору найму виробничих приміщень, котрими користується відповідач.

Відповідач відмовився укладати договір найму спірного майна.

На думку позивача, відповідач безпідставно користується майном позивача, а тому він звернувся з даним позовом до суду з вимогою про зобов`язання ЛМКП "Львівтеплоенерго" про звільнення незаконно займаної частини приміщення по вул. Торф`яна 4 в місті Львові площею 97 кв. м шляхом виселення.

Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до положень статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 Цивільного кодексу України). Аналогічні положення містяться у статті 41 Конституції України.

Непорушність цього права означає передусім невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, заборону будь-яких порушень прав власника щодо його майна всупереч інтересам власника та його волі.

Із приписів Конституції України випливає, що кожен, хто не є власником, не має права створювати перешкод власнику у здійсненні належного йому права, а також вчиняти будь-які інші дії, спрямовані на порушення або обмеження правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження майном; права володіння, користування та розпорядження власністю є рівними для всіх осіб (власників).

Конституційний Суд України зазначав, що відповідно до Конституції України визнання, дотримання й захист права власності є обов`язком держави (абзац перший пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 16 жовтня 2008 року № 24-рп/2008); держава визначає та рівним чином захищає всі форми власності; кожна з них може мати свої особливості, пов`язані із законодавчо визначеними умовами та підставами виникнення або припинення права власності (абзац другий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 12 лютого 2002 року № 3-рп/2002).

Частиною другою статті 6 КАС передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" установлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" практика Європейського суду з прав людини є обов`язковою для застосування судами України як джерела права.

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Матеріали справи містять копію свідоцтва про право власності на приміщення, що по вул. Торф`яна 4, до якого також входить і частина приміщення під літерою Ж1, що зазначена в технічному плані приміщення звільнення якої є предметом даного спору.

Апелянт, вказує, що право власності належить не позивачу, відтак він не можу бути позивачем у даній справі. З цього приводу, колегія суддів зазначає наступне.

У матеріалах справи знаходиться свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення, що по вул. Торф?яна 4 у місті Львові (а.с. 23). Зокрема у свідоцтві про право власності на нежитлові приміщення зазначено, що власником є юридична особа Головне учбово-виробниче підприємство «Львівське учбово- виробниче об?єднання Українського товариства сліпих». Відповідно до статуту 2007 року п. 1.4, правонаступником юридичної особи Головного учбово-виробничого підприємства «Львівського учбово-виробничого об?єднання Українського товариства сліпих» є підприємство об`єднання громадян Львівського учбово-виробничого підприємства «Львівського учбово-виробничого об?єднання Українського товариства сліпих».

У 2017 році, постановою президії центрального правління (а.с. 42) було роз`єднано об`єднання, в котре входило три підприємства, а саме: Луцьке, тернопільське, та львівське підприємство Українського товариства сліпих. Після винесення даної постанови, було зареєстровано новий статут підприємства об?єднання громадян «Львівського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих» (а.с. 25). У даному статуті вказано, що він затверджений постановою президії центрального правління Українського товариства сліпих від 2017 року, а також вказано, що це нова редакція статуту. Зокрема у пункті 1.3 даного статуту написано, що Підприємство об?єднання громадян «Львівське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» є правонаступником прав та обов?язків підприємства об?єднання громадян «Львівського учбово-виробничого об?єднання» Українського товариства сліпих. Тобто, у даному випадку маємо правонаступництво прав і обов`язків від підприємства, яке було до 2017 року, а у статуті від 2007 року, вказано про правонаступництво від Головного учбово-виробничого підприємства «Львівського учбово- виробничого об?єднання Українського товариства сліпих». зокрема, у статі першій статуту підприємства від 2007 року, у пункті 1.4. написано: 1.4 Львівське учбово-виробниче підприємство Львівського учбово-виробничого об`єднання Українського товариства сліпих є правонаступником прав і обов?язків головного учбово-виробничого підприємства Львівського учбово-виробничого об?єднання Українського товариства сліпих.

Ото ж, відповідно до частини 1 ст. 104 Цивільного кодексу України, «Припинення юридичної особи» юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов?язки переходять до правонаступників. {Частина перша статті 104 в редакції Закону Nє 642-VII від 10.10.2013} У даному випадку, статутами від 2007 року, та 2017 року, було визначено правонаступника, а отже, це надає право позивачу на звернення за захистом його порушеного права, відповідно до п. 1 ст. 178 Цивільного кодексу України.

Відтак, суд відхиляє доводи апелянта та вважає, що підприємство об`єднання громадян "Львівське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих" є належним позивачем.

Згідно з положеннями статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до норм статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до приписів статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

З метою усунення існуючих перешкод в реалізації права користування та розпоряджання своїм майном власник вправі звернутися до суду.

Право власності може бути порушено без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає йому користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Підставою для подання даного позову є вчинення відповідачем перешкод позивачу у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Відповідні дії особи мають характер триваючого правопорушення, наявного у момент подання позову.

При цьому положення статті 391 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.

Натомість, відповідач зазначає про те, що користується спірними приміщеннями, а саме: котельною Львівського учбово-виробничого об`єднання Українського товариства сліпих за адресою м. Львів, вул. Торф`яній 4, які перебувають на балансі обласного державного комунального підприємства "Львівтеплокомуненерго", згідно Рішення Львівської обласної ради № 249 від 25 грудня 1997 року "Про майно обласної комунальної власності".

Апелянт зазначає, що згідно Акту прийомки-передачі котельні з балансу Львівського УВО УТОС на баланс ОДКП "Львівтеплокомуненерго", підписаного представниками обох сторін та затвердженого 19.03.1998 Начальником управління майном Львівської облдержадімінстрації, на баланс комунального підприємства безоплатно передано: будівлю котельні, димову трубу, 2 опалювальних котли, бойлер та 2 насоси.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, доводи відповідача необґрунтовані з огляду на те, що до правовстановлюючих документів, які підтверджують підставу для виникнення права власності, належать:

договір купівлі-продажу, договір дарування, договір довічного утримання та інші

нотаріальні договори;

рішення суду;

свідоцтво, яке підтверджує право на отримання спадщини згідно установленого закону або за заповітом порядку.

Так, серед переліку таких документів відсутні рішення обласної ради, чи рішення міської ради, чи Акту прийомки-передачі.

Як стверджує позивач, підписанти акту зі сторони ПОГ Львівського УВП УТОС, не мали таких повноважень по передачі права власності на майно підприємства. Президія Центрального правління Українського Товариства Сліпих не надавала згоди на відчуження права власності на майно підприємства, а тому такий акт не має правового значення, що і було доведено фактом надання свідоцтва про право власності від 25 лютого 2002 року. Протилежного відповідачем не доведено.

Крізь призму обставин цього спору суд констатує, що докази скасування права власності позивача на спірне приміщення та набуття права власності на нього відповідачем - відсутні, як і відсутні докази оформлення права комунальної власності на спірне майно з метою його передачі на баланс відповідача.

В даному випадку необхідно розуміти, що правомочність користування - це заснована на законі можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб.

Відтак, суд першої інстанції врахував, що користування приміщенням передбачає можливість отримання певних корисних властивостей такого майна, а саме: можливість перебувати у приміщенні, доступ до приміщення, можливість користувача розміщувати у приміщенні своє майно, спроможність здійснювати у приміщенні певний вид діяльності, отримувати кошти від оренди приміщення.

Під час розгляду даної справи суд встановив, що відповідач тривалий час користується частиною приміщень у будівлі позивача. З приводу користування приміщеннями у позивача та відповідача наявний спір, а користування відповідачем цим майном має місце на час подання позову.

Суд дійшов правомірного висновку, що позивач через дії відповідача позбавлений можливості в повній мірі отримувати корисні властивості свого майна.

У пункті 6.5. Статуту Підприємства об`єднання громадян "Львівське учбово - виробниче підприємство Українського товариства сліпих", вказано, що Підприємство має право на взаємовигідних умовах шляхом укладення господарських договорів надавати фізичним і юридичним особам в оренду, тимчасове користування об`єкти промислової і непромислової сфери. Повний або частковий викуп майна, що є власністю УТОС, без дозволу власника не допускається.

Тобто, власником є Українське товариство сліпих, і згідно статуту, а також згідно п.1 положення від Президії центрального правління Українського Товариства сліпих, про порядок передачі в користування (оренду) підприємствами, установами, організаціями УТОС рухомого та нерухомого майна, незадіяного у виробничому процесі.

Дозвіл про передачу майна УТОС надається структурному підрозділу УТОС строком не більше ніж на 1 рік, при цьому продовження строку дії договору можливе виключно з дозволу президії ЦП УТОС.

Суд також зазначає, що між сторонами у справі відсутні договірні орендні правовідносини, що свідчить про можливість застосування обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом зобов`язання звільнити незаконно займану частину приміщення, яка належить позивачу. Суд не встановив обставин, що свідчили б про правомірність користування спірним приміщенням з боку відповідача.

При цьому матеріали справи не містять доказів, що підтверджують виконання відповідачем вимог позивача щодо укладення договору найму.

Встановлені обставини стосовно невиконання відповідачем правомірних вимог позивача щодо звільнення спірного приміщення свідчать про порушення відповідачем прав позивача.

Колегія суддів встановила обставини щодо наявності у позивача права власності на усі приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому власник майна має право вимагати звільнення незаконно займаної частини приміщення.

Суд погоджується з аргументами позивача про обґрунтованість вимог щодо звільнення незаконно займаної частини приміщення. Суд вважає, що встановлені обставини упевнюють у обґрунтованості звернення позивача з позовними вимогами до відповідача.

Що стосується доводів відповідача з посиланням на Рішення Львівської обласної ради № 249 від 25 грудня 1997 року "Про майно обласної комунальної власності", то, беручи до уваги наведе, зазначене рішення суперечить нормам закону про власність.

Відповідно до статті 11 ГПК суд розглядає справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового правовому акту вищої юридичної сили , суд застосовує норми правового акту вищої юридичної сили.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, скаржником, всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи, викладені в апеляційній скарзі, та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 11.04.2024 у справі №914/377/24 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 05.08.2024

Головуючий суддя Плотніцький Б.Д.

Суддя Кравчук Н.М.

Суддя Малех І.Б.