Постанова

від 31.07.2024 по справі 910/671/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2024 р. Справа№ 910/671/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Коротун О.М.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Пляченко В.А.;

від відповідача: Ковтун М.О.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.05.2024 року (повний текст рішення складено і підписано 27.05.2024 року)

у справі №910/671/24 (суддя М.П. Ноувен)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ейджджи Агро Менеджемент"

до ОСОБА_1

про стягнення 5 119 604,00 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ейджджи Агро Менеджемент" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 5 119 604 грн за попереднім договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Заріччя Агро", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рисс М.О. за реєстровим номером 2538.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Заріччя Агро» від 24.12.2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Ейджджи Агро Менеджмент" до ОСОБА_1 про стягнення 5 119 604,00 грн, передано за виключною підсудністю до Господарського суду Чернігівської області.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 15.05.2024 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, ОСОБА_1 звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.05.2024 року у справі №910/671/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Крім того, скаржник просив суд витребувати від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рисс Марини Олександрівни інформацію про те, яка сторона Товариство з обмеженою відповідальністю «Ейджджи Агро Менеджемент» чи ОСОБА_1 зверталася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рисс М.О. для укладення, узгодження дати укладення Попереднього договору купівлі продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Заріччя Агро», що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рисс М.О. та зареєстровано в реєстрі за номером 2538.

Розгляд справи здійснювати без участі відповідача та її представника.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Чернігівської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права, зокрема ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Так, скаржник вказав, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів.

Крім того, за твердженням представника скаржника, судом не постановлялася ухвала про закриття підготовчого провадження.

При цьому, представник скаржника зауважив, що суд першої інстанції помилково надав переваги доводам позивача про те, яким чином слід розуміти зміст п. 10 попереднього договору.

Так, з аналізу п. 10 попереднього договору вбачається, що ОСОБА_1 надає Товариству з обмеженою відповідальністю "Ейджджи Агро Менеджмент" не всі документи Товариства з обмеженою відповідальністю "Заріччя Агро", а лише всі необхідні позивачу документи, обсяг яких мав визначити позивач. Відповідач розуміла дане положення попереднього договору таким чином, що саме позивач має визначити, яка документація йому необхідна та повідомити про це відповідача, який в свою чергу мав би надати таку документацію.

Разом з цим, скаржник вказав, що виконання п.п. 1, 10, 11 попереднього договору було неможливим в строки, внаслідок форс-мажору, а саме у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Крім того, за твердженням скаржника, суд першої інстанції в порушення ст. 233 Господарського кодексу України не зменшив розмір штрафних санкцій.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2024 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Коротун О.М., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.05.2024 у справі №910/671/24 залишено без руху.

Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки.

Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.

Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.05.2024 року у справі №910/671/24 своєю ухвалою від 20.06.2024 року.

26.06.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , відповідно до якого представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Крім того, представник позивача у відзиві на апеляційні скарги, зокрема зазначив, що умовами п. 10 попереднього договору не передбачено звернення, вимоги, прохання позивача до відповідача з метою надання документації для проведення аудиту. Натомість передбачено обов`язок відповідача надати всю необхідну документацію позивачу, що відповідачем зроблено не було.

Умови попереднього договору були погоджені обома сторонами під час розроблення його проекту.

Доводи скаржника, що він розумів п. 10 попереднього договору як такий, що передбачає обов`язок надати всю необхідну документацію для проведення аудиту на підставі запиту чи звернення позивача, які не передбачені умовами даного пункту, не є об`єктивними та вірно не були прийняті судом першої інстанції.

При цьому, представник позивача зауважив, що форс-мажорні обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, настали вже після 15.02.2022 року, а тому таке посилання є необґрунтованим та безпідставним.

Матеріали справи не містять жодних доказів, що до звернення позивача до суду відповідач повідомляла позивача про настання форс-мажорних обставин.

Так, за твердженням представника позивача, відповідач укладаючи попередній договір, розумів та усвідомлював умови та підстави настання відповідальності за порушення положень попереднього договору, а тому підстав для зменшення розміру відповідальності, передбаченої умовами попереднього договору, не має.

Відповідач, отримавши забезпечувальний платіж в розмірі 1909229,00 грн від позивача, взагалі не вчиняв жодних дій направлених на вимокання умов попереднього договору, при цьому заявляючи в апеляційній скарзі про наявність в відповідача «обґрунтованих сумнівів» у добросовісності дій позивача та його, нібито «абсолютну бездіяльність».

Представник скаржника в судовому засіданні 31.07.2024 року Північного апеляційного господарського суду підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Колегія суддів, клопотання скаржника про витребування доказів залишила без розгляду, оскільки скаржник зауважив, що дане клопотання на даний час не актуальне та не підтримав останнє.

Представник позивача в судовому засіданні 31.07.2024 року Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити - без змін.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши твердження представників позивача та відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.12.2021 року між ОСОБА_1 (сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ейджджи Агро Менеджемент» (сторона 2) було укладено попередній договір купівлі продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Заріччя Агро», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рисс М.О. за реєстровим номером 2538 (далі - попередній договір), відповідно до умов якого сторони зобов`язуються у майбутньому в строк до 10 (десятого) березня 2022 року включно укласти договір купівлі продажу (основний договір) частини в статутному капіталі у розмірі 100% Товариства з обмеженою відповідальністю «Заріччя Агро» (Товариство), що відповідають внеску ОСОБА_1 у статутному капіталі Товариства у розмірі 5 000,00 гривень.

Відповідно до п. 4. Попереднього договору продаж частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Заріччя Агро» буде вчинено за 23 401 692,60 грн, що еквівлентно 858 000 доларів США по курсу НБУ на дату кладення даного договору.

Будь які платежі, що будуть здійснюватися у зв`язку та на виконання цього договору, будуть обраховуватись за курсом гривні до долару США, встановленим Національним банком України на дату виконання таких платежів.

Згідно п. 5 попереднього договору грошові кошти у сумі 1 909 229,00 грн, що еквівалентно 70 000,00 доларів США по курсу НБУ на дату укладення даного договору, перераховуються стороною 2 на банківський рахунок сторони 1 (р/р НОМЕР_1 в АТ «ПУМБ»), протягом 2 днів з моменту підписання даного попереднього договору та є забезпечувальним платежем.

Якщо основний договір купівлі - продажу не буде укладено в обумовлений цим договором строки з вини сторони, яка передала забезпечувальний платіж, дана сума винуватій стороні не повертається. Якщо основний договір купівлі продажу не буде укладено з вини сторони, яка отримала забезпечувальний платіж, дана сторона повинна повернути його у тому ж розмірі що передбачений п. 5 договору, а також додатково сплатити стороні 2 також саму суму, за виключенням спільно узгодженого сторонами зміщення строків виконання зобов`язань, та укладення правочинів. Повернення забезпечувального платежу в такому випадку здійснюється в національній валюті України, еквівалентній до суми в доларах США, зазначеної в п. 5 з урахуванням курсу НБУ на дату повернення, однак в сумі не меншій ніж фактичний розмір сплаченого забезпечувального платежу (п. 6 попереднього договору).

Відповідно до п. 10 до 15.02.2022 року сторона 1 надає стороні 2 всю необхідну документацію для проведення аудиту (фінансового, юридичного, бухгалтерського, земельного тощо).

Згідно п. 11 попереднього договору сторона 1 гарантує, що станом на момент підписання основного договору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Заріччя Агро», як суб`єкт господарської діяльності буде вільне від будь яких необґрунтованих та/або внутрігрупових зобов`язань перед третіми особами, перед місцевим та державним бюджетом, будуть відсутні будь-які арешти, обтяження, та конфліктні судові спори цивільного, господарського, трудового, адміністративного та кримінального характеру, в тому числі через можливість вплинути на законність даного договору, фактичним домовленостям сторін.

Станом на момент підписання основного договору на балансі Товариства з обмеженою відповідальністю «Заріччя Агро» має перебувати наступна техніка:

- Трактор John Deere 3135B (1YR6235BCJN500541), 2018 року випуску;

- Плуг ПЛН-3-35 1986 року випуску;

- Пневматична сівалка точного висіву John Deere 1755 8 рядів 2018 року випуску;

- Культиватор КПС-4 1986 року випуску;

- Сівалка КТЗ 3, 6 2003 року випуску;

- Трактор ХТЗ-242К.20 № 34365СВ 2021 року випуску;

- Обприскувач ОПК 3000-24 «ТИТАН» 2020 року випуску;

- Борона дискова важка причипна БДВП-4,2 з катком 2020 року випуску;

- LADA NIVA модифікація 212300 КА 7059 СН 2021 року випуску.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов п.5 попереднього договору, Товариство з обмеженою відповідальністю ««Ейджджи Агро Менеджемент» перерахувало на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 забезпечувальний платіж у розмірі 1 909 229,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 2669 від 24.12.2021 року (а.с 6).

31.01.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ейджджи Агро Менеджемент» звернулось до ОСОБА_1 з вимогою (вих. № 31/01-23-01) повернути протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання даної вимоги суму забезпечувального платежу, відповідно до вимог п.6 попереднього договору в розмірі забезпечувального платежу 2559802,00 грн, що еквівалентно 70 000,00 доларів США (курс 1 Долара США до гривні, встановлений Національним банком України на дату направлення даного листа становить 36,5686 грн), а також додатково сплатити таку ж саму суму, що загалом становить 5 119 604,00 грн на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейджджи Агро Менеджмент» НОМЕР_2 , банк АТ «ОТП Банк».

В матеріалах справи наявні відомості з державного реєстру обтяжень рухомого майна, а саме:

- № витягу 82227625, дата витягу 25.01.2023 року, відповідно до якого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Заріччя Агро» наявне обтяження рухомого майна, зареєстроване за № 28490004 від 26.01.2021 року, об`єктом якого є Оприскувач ТИТАН Модель: ОПК 3000-24, номер об`єкта: 541720; Борона Модель: БДВП-4,2: рік 2020, номер об`єкта: 3799;

- № витягу 82227350, дата витягу 25.01.2023 року, відповідно до якого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Заріччя Агро», наявне обтяження рухомого майна, зареєстроване за № 28623123 від 04.03.2021 року, об`єктом якого є транспортний засіб, Марка: Lada Модель: Niva 2021, номер об`єкта: НОМЕР_3 , номер державної реєстрації KA7059CH;

- № витягу 82227563, дата витягу 25.01.2023 року, відповідно до якого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Заріччя Агро», наявне обтяження рухомого майна, зареєстроване за № 28490027 від 26.01.2021 року, об`єктом якого є інший транспортний засіб, СГТ техніка (самохідна) Марка: Трактор ХТЗ Модель: 242К.20 Рік: 2021, Номер об`єкта: 7618, Номер державної реєстрації: 34365СВ.

Так, за твердженням позивача, наявність вказаних обтяжень, а також ненадання документації для проведення аудиту в строк до 15.02.2022 року є порушенням умов п.п. 10, 11 попереднього договору, а відтак відповідачка повинна повернути забезпечувальний платіж у розмірі, визначеному п. 6 попереднього договору.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням цього зобов`язання.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

За змістом ст. 182 Господарського кодексу України за попереднім договором суб`єкт господарювання зобов`язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів. У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку. Зобов`язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні. Відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як було встановлено вище, на виконання умов попереднього договору позивач перерахував відповідачці забезпечувальний платіж в сумі 1909229,00 грн, що еквівалентно 70000 дол. США, що підтверджується платіжним дорученням № 2669 від 24.12.2021 року.

Так, за умовами попереднього договору відповідачка у строк до 15.02.2022 року повинна була надати позивачу всю необхідну документацію для проведення аудиту (фінансового, юридичного, бухгалтерського, земельного тощо), а також сторони повинні були у строк до 10.03.2022 року укласти основний договір купівлі - продажу частини в статутному капіталі у розмірі 100% Товариства з обмеженою відповідальністю «Заріччя Агро» (Товариство), що відповідають внеску ОСОБА_1 у статутному капіталі Товариства у розмірі 5 000,00 гривень.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач у строк до 15.02.2022 року документацію для проведення аудиту не передав.

При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що з аналізу п. 10 попереднього договору вбачається, що ОСОБА_1 надає Товариству з обмеженою відповідальністю "Ейджджи Агро Менеджмент" не всі документи Товариства з обмеженою відповідальністю "Заріччя Агро", а лише всі необхідні позивачу документи, обсяг яких мав визначити позивач. Відповідач розуміла дане положення попереднього договору таким чином, що саме позивач має визначити, яка документація йому необхідна та повідомити про це відповідача, який в свою чергу мав би надати таку документацію, з огляду на наступне.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 Цивільного кодексу України).

Так, умовами п. 10 попереднього договору не передбачено звернення, вимоги, прохання позивача до відповідача з метою надання документації для проведення аудиту. Натомість чітко передбачено обов`язок відповідача надати всю необхідну документацію позивачу, що відповідачем зроблено не було.

З огляду на викладене, твердження скаржника, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Ейджджи Агро Менеджемент» не зверталось до ОСОБА_1 з вимогою чи проханням надати якісь документи, що їм необхідні для проведення аудитів і саме позивач мав визначити, яка документація йому необхідна та повідомити про це відповідача, колегія суддів не визнає переконливими доводами.

Водночас, колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції жодних доказів звернення відповідача до позивача з вимогою про надання переліку документів, необхідних для перевірки, ані доказів направлення будь-якої документації для проведення аудиту.

Так, доводи скаржника, що умови попереднього договору є складними та потребують спеціальних знань для їх розумінні є безпідставними, оскільки, матеріали справи не містять доказів звернення відповідачки, зокрема до суду, з позовом про тлумачення умов договору у порядку ст. 213 Цивільного кодексу України, що свідчить про їх розуміння та погодження.

Щодо посилання скаржника, що умови договору складались позивачем і тлумачення договору повинно здійснюватися на користь останньої суд зазначає наступне.

Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.10.2023 року у справі № 910/11489/22, від 18.03.2021 року у справі № 910/9525/19, від 10.12.2019 року у справі № 910/878/19.

До загальних засад цивільного законодавства належить не тільки свобода договору, а й принципи добросовісності, розумності та справедливості.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.

Так, визначаючи у попередньому договорі алгоритм дій, необхідних для наступного укладення Основного договору, відповідачка взяла на себе певні обов`язки.

При цьому, доказів вчинення будь-яких дій щодо виконання умов попереднього договору до 24.02.2022 року відповідач не надав, обставин, що підтверджують «неясність» умов договору відповідачем не доведено, а судом не встановлено, відтак у суду були відсутні підстави для застосування принципу "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem".

Листом № 31/01-23-01 від 31.01.2023 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення 5119604,00 грн, що еквівалентно 70000 дол. США.

При цьому, колегія суддів відзначає, що вищевказаний лист був направлений на адресу відповідача, яка була зазначена в спірному попередньому договорі, а саме: АДРЕСА_1 .

Відповідач доказів повернення 5119604,00 грн не надав.

Як вбачається з матеріалів справи, у строк, визначений попереднім договором до 10.03.2022 року, сторонами основний договір не укладено.

Щодо посилання скаржника на наявність форс-мажорних обставин, у зв`язку з чим неможливо було укласти основний договір, колегія суддів відзначає наступне.

Так, у відзиві на позовну заяву відповідач посилався на загальний лист ТПП України від 28.02.2022 року щодо засвідчення форс-мажорних обставин, який був виданий в умовах початку повномасштабної збройної агресії РФ проти України, однак не надано будь яких конкретних доказів того, що до звернення позивача до суду відповідач повідомляв позивача про настання форс-мажорних обставин, доказів у чому саме полягають і якими є форс-мажорні обставини для відповідача, а також доказів що останній звертався до ТПП України за відповідним сертифікатом про засвідчення настання для нього форс-мажорних обставин.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору.

Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. При цьому закон звільняє від відповідальності за порушення зобов`язань, якщо воно стало саме наслідком форс-мажору.

Отже, визначення форс-мажору передбачає, що сам по собі воєнний стан не може бути автоматично форс-мажором, для визнання його таким обов`язково щоб він безпосередньо спричинив неможливість виконати те чи інше договірне зобов`язання.

Таким чином, ознаками форс-мажорних обставин є наступні: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі війська агресія Російської Федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вище наведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 року у справі № 922/2475/21.

Матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів вчинення відповідачем дій, направлених на виконання попереднього договору, зокрема, надання документів та зняття обтяжень у період до 24.02.2022 року та після усунення впливу збройної агресії на відповідній території.

Крім того, матеріали справи не містять доказів, які підтверджують вчинення дій, направлених на врегулювання питання з позивачем щодо продовження дії попереднього договору або внесення змін щодо строку укладення основного договору, тощо.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено, що форс-мажорні обставини спричинили невиконання ним зобов`язань по попередньому договору.

Крім того, колегія суддів відзначає, що в грошових зобов`язаннях за попереднім договором визначено еквівалент в іноземній валюті доларах США.

Статтею 524 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Такий правовий висновок наведений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року у справі №373/2054/16-ц.

За змістом правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.05.2021 року у справі №754/8160/16-ц, згідно зі ст. 524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Відповідно до частини першої ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Разом з тим ч. 2 ст. 524 та ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За офіційним курсом Національного банку України станом на дату звернення позивача до суду (18.01.2024 року) 1 долар США становив 37,8977 грн, отже сума, яка підлягала поверненню (стягненню), складала 2652839 грн, що є еквівалентом 70000 доларів США, з урахуванням умов п. 6 Попереднього договору сума повернення становила 5305678,00 грн.

Відповідно до ст.ст. 14, 237 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Позивачем пред`явлено вимогу про стягнення забезпечувального платежу із розрахунку 36,5686 грн за 1 долар, у зв`язку з чим сума коштів, що підлягає поверненню становить 5119604,00 грн, тому позовні вимоги в частині стягнення коштів, як правильно встановлено судом першої інстанції, підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.

Щодо твердження скаржника, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів, колегія суддів відзначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в своєму клопотанні просив суд витребувати у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рисс Марини Олександрівни інформацію про те, яка сторона Товариство з обмеженою відповідальністю «Ейджджи Агро Менеджемент» чи ОСОБА_1 зверталася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рисс М.О. для укладення, узгодження дати укладення Попереднього договору купівлі продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Заріччя Агро», що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рисс М.О. та зареєстровано в реєстрі за номером 2538.

Дане клопотання було мотивоване тим, що в контексті тлумачення п. 10 попереднього договору необхідно встановити під чиїм переважним впливом було складено текст договору, і в даному випадку має бути застосований принцип contra proferentem.

Так, як було встановлено вище, п. 10 попереднього договору передбачено обов`язок саме відповідача надати документацію для проведення аудиту. В той же час, обов`язок позивача надсилати відповідний запит, вимогу чи прохання на отримання документації від відповідача для проведення аудиту не передбачено.

Тобто, виходячи з погодженого сторонами п. 10 попереднього договору та відсутності передбаченого обов`язку надсилання відповідного запиту позивачем відповідачу з метою надання останнім документів для проведення аудиту, принцип contra proferentem не підлягає застосуванню.

Враховуючи вищевикладене, тлумачення п. 10 попереднього договору, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів як таке, що є необґрунтованим.

Крім того, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що судом не постановлялася ухвала про закриття підготовчого провадження, оскільки, у судовому засіданні 05.03.2024 року суд протокольно постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення судового засідання по розгляду справи по суті на 10.04.2024 року.

Твердженням скаржника, що суд першої інстанції в порушення ст. 233 Господарського кодексу України не зменшив розмір штрафних санкцій, є безпідставним, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення також містить ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Так, положеннями ст. 3 Цивільного кодексу України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті Цивільного кодексу України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 року у справі № 910/16579/20).

Згідно п. 6 попереднього договору якщо основний договір купівлі - продажу не буде укладено в обумовлений цим договором строки з вини сторони, яка передала забезпечувальний платіж, дана сума винуватій стороні не повертається. Якщо основний договір купівлі продажу не буде укладено з вини сторони, яка отримала забезпечувальний платіж, дана сторона повинна повернути його у тому ж розмірі що передбачений п. 5 договору, а також додатково сплатити стороні 2 також саму суму, за виключенням спільно узгодженого сторонами зміщення строків виконання зобов`язань, та укладення правочинів. Повернення забезпечувального платежу в такому випадку здійснюється в національній валюті України, еквівалентній до суми в доларах США, зазначеної в п. 5 з урахуванням курсу НБУ на дату повернення, однак в сумі не меншій ніж фактичний розмір сплаченого забезпечувального платежу

Відповідно до п. 15 попереднього договору сторони підтверджують, що однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки для кожної із сторін.

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 року у справі № 910/11733/18).

Так, з урахуванням ступеня виконання умов договору відповідачем та розуміння підстав настання відповідальності за порушення положень попереднього договору, невжиття відповідачем жодних дій, направлених на врегулювання питання з позивачем щодо продовження дії попереднього договору або внесення змін щодо строку укладення основного договору, як під час строку встановленого попереднім договором до 10.03.2022 року так і після його закінчення, підстави для зменшення розміру відповідальності, передбаченої умовами попереднього договору відсутні.

Інші доводи скарги, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано висновки щодо всіх суттєвих доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями позивача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд - ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.05.2024 року у справі №910/671/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.05.2024 року у справі №910/671/24 залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

4. Матеріали справи №910/671/24 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Коротун

А.Г. Майданевич

Дата складення повного тексту 05.08.2024 року.