Постанова

від 30.07.2024 по справі 369/174/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2024 року місто Київ.

Справа № 369/174/21

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1116/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді (судді-доповідача) Желепи О.В.,

суддів: Мазурик О.Ф., Немировської О.В.

за участю секретаря судового засідання Рябошапка М.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 травня 2023 року (ухвалено у складі судді Ковальчук Л.М., інформація щодо повного тексту відсутня)

та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 серпня 2023 року (ухвалено у складі судді Ковальчук Л.М.)

у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест», ТОВ «Інвіктус Плюс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бондар Тетяна Миколаївна, приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієв Артем Анатолійович про скасування запису про державну реєстрацію права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест», ТОВ «Інвіктус Плюс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бондар Тетяна Миколаївна, приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієв Артем Анатолійович, про скасування запису про державну реєстрацію права власності.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 30.01.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Брокбізнесбанк» було укладено кредитний договір № 155-05-03.З метою забезпечення виконання основного зобов`язання сторони того ж дня уклали іпотечний договір, предметом якого є земельні ділянки, що належать ОСОБА_1 , а саме земельна ділянка площею 0,1573 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 3222484201:01:003:0013) та земельна ділянка площею 0,1499 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 3222484201:01:003:0012).

ОСОБА_1 зазначав, що з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно йому стало відомо, що ПАТ «Брокбізнесбанк» відступив право вимоги за кредитним договором від 30.01.2007 року № 155-05-03 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест», за яким 26.01.2016 року приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієв А.А. в порядку задоволення вимог іпотекодержателя зареєстрував право власності на іпотечне майно.

Позивач уважає, що така реєстрація здійснена в порушення норм законодавства, оскільки відсутні докази надіслання іпотеко держателем та отримання іпотекодавцем письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Посилається також на те, що його не було повідомлено про заміну кредитора у зобов`язанні.

У подальшому земельні ділянки були передані до статутного капіталу ТОВ «Інвіктус Плюс», після чого відчужені ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 просив суд ухвалити рішення, яким:

- визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» на земельну ділянку площею 0,1573 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 3222484201:01:003:0013) та земельну ділянку площею 0,1499 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 3222484201:01:003:0012), вчинену приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А.;

- витребувати із чужого незаконного володіння земельну ділянку площею 0,1573 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 3222484201:01:003:0013) та земельну ділянку площею 0,1499 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 3222484201:01:003:0012);

- визнати право власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1573 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 3222484201:01:003:0013) та земельну ділянку площею 0,1499 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 3222484201:01:003:0012).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 травня 2023 року в редакції додаткового рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 серпня 2023 року в задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення було відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою, ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , 16 серпня 2023 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить оскаржену ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити дану заяву.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказує, що оскаржувана ухвала протиправна та така, що винесена у повному протиставленні діючому процесуальному законодавству. Зазначає, що в матеріалах справи наявні усі необхідні документи на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, адже представниками під час судового розгляду справи було надані клопотання про відшкодування судових витрат.

06 листопада 2023 року до Київського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 травня 2023 року, якою просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що оскаржуване рішення є необґрунтованим і незаконним. Вказує, що жодних повідомлень про зміну кредитора та іпотекодержателя позивачу не надходило. Так само на адресу позивача не надходило жодних вимог про усунення порушень від ТОВ «ФК «Капітал Гарант Інвест».

Звертає увагу, що державна реєстрація права власності на підставі договору іпотеки здійснюється державним реєстратором після надання доказів про направлення такої вимоги іпотекодавцю та завершення тридцяти-денного строку з моменту отримання такої вимоги.

Вказує, що рішення, яким стягнуто борг з ОСОБА_1 за кредитним договором оприлюднене через 4 роки після набрання законної сили, а саме 01.10.2015 року, повістки та рішення до позивача не надходили взагалі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року відкрито апеляційне провадження у даній справі.

23 січня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, якою просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.

Звертає увагу, що звернення стягнення на предмет іпотеки було здійснено на підставі заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.09.2011 року по справі № 2-2082/11. Тобто спірні земельні ділянки вибули з власності позивача на підставі чинного рішення суду.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 підтримав доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та заперечував проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 підтримав доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та заперечував проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 . Інші учасники справи та їхні представники в судове засідання не з`явились, про дату час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга на рішення по суті спору підлягає частковому задоволенню.

Апеляційна скарга на ухвалу суду про відмову в здійсненні розподілу витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню

Дійшовши вказаних висновків, апеляційний суд наводить наступне обґрунтування.

Суд уважав установленим, що 26.08.2003 між ОСОБА_1 та ПАТ «Брокбізнесбанк» було укладено кредитний договір № 155-05-03, за умовами якого ОСОБА_1 надано кредит в сумі 220 000 гривень зі строком погашення до 31.08.2004.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ПАТ «Брокбізнесбанк» і ОСОБА_1 року уклали договір іпотеки від 30.01.2007, згідно з яким відповідач надав в іпотеку ділянку площею 0,1499 га у межах згідно з планом, місце розташування якої провулок Декоративний в с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області, з кадастровим 3222484201:01:003:0012, надана для будівництва та обслуговування жилого будинку, та земельну ділянку площею 0,1573 га у межах згідно з планом, місце розташування якої - провулок Декоративний в с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області, з кадастровим номером 222484201:01:003:0013, надана для будівництва та обслуговування жилого будинку.

Стаття 7 договору визначає порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя.

Пункт 7.1 Договору іпотеки передбачає, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником Основного зобов`язання по кредитному договору в цілому або його частині та/або невиконання або неналежне виконання Іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим Договором, в цілому або в тій чи іншій частині, Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Пункт 7.3. Договору передбачає, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання по Кредитному договору в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього договору, продажу Іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього Договору.

Отже, договір іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до заочного рішення Києво-Святошинського районного суду м.Києва від 15.09.2011 у справі №2-2082звернуто стягнення на земельну ділянку площею 0,1499 га у межах згідно з планом, місце розташування якої - провулок Декоративний в с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області, з кадастровим номером 3222484201:01:003:0012, надана для будівництва та обслуговування жилого будинку та земельну ділянку площею 0,1573 га у межах згідно з планом, місце розташування розташування якої - провулок Декоративний в с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області, з кадастровим номером 3222484201:01:003:0013, надана для будівництва та обслуговування жилого будинку. Визначено спосіб реалізації шляхом продажу заставленого майна з прилюдних торгів та направлення виручених грошових коштів на погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Брокбізнесбанк».

16.05.2012 державним виконавцем ВДВС Києво-Святошинського РУЮ відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_1.

31.01.2014 між ПАТ «Брокбізнесбанк» та ПАТ «Банк національний кредит» був укладений договір факторингу. За цим договором ПАТ «Брокбізнесбанк» відступив ПАТ «Банк національний кредит» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №155-05-03 від 26.08.2003 року. Як наслідок, 05.02.2014 між ПАТ «Брокбізнесбанк» та ПАТ «Банк національний кредит» був укладений договір відступлення права вимоги за іпотечними договорами.

07.02.2014 між ПАТ «Банк національний кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» був укладений договір факторингу. За цим договором факторингу ПАТ «Банк національний кредит» відступив ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» право вимоги, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором №155-05-03 від 26.08.2003. Крім того, 12.02.2014 між ПАТ «Банк національний кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» був укладений договір відступлення права вимоги за іпотечними договорами.

Ухвалою суду від 24.06.2014 замінено сторону стягувача у виконавчому провадженні ВП №32676516 по виконанню виконавчого листа №2-2082 виданого 05.10.2011 Києво-Святошинським районним судом Київської області щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» кошти в сумі 379736,72 гривень, з публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» на його правонаступника товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест», код за ЄДРПОУ: 38923020.

26.01.2016 приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієв А.А. зареєстрував право власності на іпотечне майно за ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест».

22.02.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М. було вчинено запис про право власності ТОВ «Інвіктус Плюс» на земельну ділянку площею 0,1573 га, що знаходиться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Малютянка, вул. Декоративна (кадастровий номер 3222484201:01:003:0013) та земельну ділянку площею 0,1499 га, що знаходиться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Малютянка, пров. Декоративний (кадастровий номер 3222484201:01:003:0012), відповідно до акту приймання-передачі обєкта нерухомості від 03.02.2016 року укладено між ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» та ТОВ «Інвіктус Плюс».

В подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.10.2020, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т.С. та зареєстрованим за №4913, право власності на земельну ділянку площею 0,1573 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 3222484201:01:003:0013) було зареєстроване за ОСОБА_2 .

29.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвіктус Плюс», в особі директора Шпакової Ганни Вікторівни, що діяла на підставі Статуту, та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, що був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Тетяною Миколаївною та зареєстрований в реєстрі за № 5824.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що вимоги позивача не доведені, а обставини, викладені в позовній заяві, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Колегія суддів з таким висновком не погоджується з таких мотивів.

І. Щодо апеляційної скарги на рішення суду

Щодо наявності порушеного права позивача

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

При вирішенні спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно з частиною першою статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, зокрема, право іпотекодержателя зареєструвати за собою на праві власності предмет іпотеки.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Визначена у частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц).

Іпотекодержатель на підтвердження факту направлення й отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у силу зазначених норм матеріального права зобов`язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц).

Наведені норми спрямовані на забезпечення фактичного повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника потрібно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення (аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц).

У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також потрібно вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Отже, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

Водночас метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

У справі, яка переглядається, позивач обґрунтовував порушення своїх прав у тому числі тим, що, реалізуючи передбачений статтею 37 Закону України «Про іпотеку» механізм задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку, кредитор не виконав покладений на нього статтею 35 цього ж Закону обов`язок із надсилання іпотекодавцевівимоги про усунення порушень основного зобов`язання.

Доказів того, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем відбулася не в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку», а в ході виконання судового рішення у справі №2-2082 матеріали справи не містять. Колегія суддів також ураховує, що в справі №2-2082 вирішено звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом їх продажу з прилюдних торгів, а не шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Надсилання вимоги про усунення порушень основного зобов`язання іпотекодержателем та її отримання іпотекодавцем, як уже зазначалося вище, є обов`язковою передумовою для здійснення державним реєстратором реєстрації права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем.

З урахуванням підстав пред`явленого позову та з огляду на розподіл тягаря доказування у цій справі, обставину виконання іпотекодержателем вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» мали доводити саме відповідачі.

Проте матеріали справи будь-яких доказів на підтвердження направлення кредитором та отримання боржником вимоги про усунення порушень основного зобов`язання не містять.

Тому здійснена 26.01.2016 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. державна реєстрація права власності на іпотечне майно за ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» порушує права ОСОБА_1 як така, що проведена з порушенням вимог закону, а саме статті 35 Закону України «Про іпотеку».

У той же час апеляційний суд відхиляє доводи позивача про те, що його не повідомили про заміну кредитора у зобов`язанні, оскільки за змістом статей 514, 516 ЦК України заміна кредитора в зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Апеляційний суд наголошує, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення заборгованості. Правовим наслідком неповідомлення боржника про заміну кредитора в зобов`язанні є надання йому права погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання буде вважатися належним. Між тим, на обставини погашення кредитної заборгованості первісному кредитору ОСОБА_1 не посилався.

Тому посилання позивача на неповідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні не можуть бути підставою для задоволення пред`явленого у цій справі позову.

Водночас відсутність у матеріалах справи доказів отримання іпотекодавцем вимоги про усунення порушень основного зобов`язання є самостійною та достатньою підставою для висновку про порушення прав позивача у цій справі.

З урахуванням цього висновку апеляційному суду надалі належить надати оцінку вибраним позивачем способам захисту на предмет їх належності й ефективності, а також розглянути заяви відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності.

Щодо ефективності вибраних позивачем способів захисту

Згідно з частинами першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Під час розгляду справи суд має з`ясувати, чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у таких правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні правові висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами про визнання незаконною і скасування державної реєстрацію права власності на іпотечне майно за ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест», витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності.

Особливістю цієї справи є те, що після реєстрації права власності на спірні земельні ділянки за іпотекодержателем той вніс їх до статутного капіталу іншої юридичної особи, яка в свою чергу відчужила земельні ділянки на користь двох фізичних осіб.

Оцінюючи вибрані позивачем способи захисту порушеного права на предмет їх ефективності, колегія суддів враховує таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) сформульовано висновок про те, що можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Перелік підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Судове рішення про задоволення позовної вимоги про витребування від відповідача нерухомого майна є підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 рокуу справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначила, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, з якою позивач не перебуває у договірних відносинах, тоді правомірному та ефективному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не вимагається, оскільки це не є ефективним і правомірним способом захисту права власника.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19(провадження № 14-212цс21) за позовом про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності Велика Палата Верховного Суду виснувала, що, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, тоді ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для відновлення його права. Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) вказано, що:

«102. Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

104. Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

109. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

110. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

115. Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

116. Слід ще раз звернути увагу, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою».

Оскільки в справі, яка переглядається, спірне нерухоме майно після реєстрації за іпотекодержателем було неодноразово відчужене, то вимога про скасування державної реєстрації не відповідає критеріям ефективності та належності способів захисту.

Обрання позивачем неправомірного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, що узгоджується із висновками, висловленими Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

З урахуванням викладеного апеляційний суд дійшов переконання, що правомірним, тобто таким, що відповідає природі порушеного цивільного права й характеру цивільних відносин між учасниками спору, та ефективним, тобто дієвим, способом захисту порушеного права є витребування земельних ділянок у кінцевих їх набувачів.

Вимоги про скасування державної реєстрації та визнання права власності спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387,388 ЦК України та задоволенню не підлягають.

Щодо позовної давності

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3,4 статті 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2022 року в справі № 522/13732/20 (провадження № 61-4633св21) вказано, що: «суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року в справі № 342/971/18 (провадження № 61-225св20) зазначено, що:«водночас, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.Частиною першою статті 48 ЦПК України передбачено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Для цілей застосування частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі його учасники, як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності».

У суді першої інстанції адвокат О. Долобашко, який діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , в письмових поясненнях від 22 червня 2022 року (а. с. 226-229) заявив про застосування наслідків спливу позовної давності за вимогами про витребування земельних ділянок, пред`явлених до цих відповідачів.

Мотивував свою заяву тим, що ОСОБА_1 був учасником справи №2-2082, а тому з 2011 року усвідомлював ризик звернення стягнення на належні йому земельні ділянки.

Вирішуючи заяву представника відповідачів, апеляційний суд приймає до уваги, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

З огляду на поінформованість особи, виражену дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, можна зробити висновок про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що «можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 ГПК України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше».

У справі, яка переглядається, спірні земельні ділянки вибули з власності ОСОБА_1 . 26.01.2016.

Натомість з цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду лише у січні 2021 року, тобто зі значним пропуском установленого законом трирічного строку на звернення до суду за захистом порушеного права.

У позовній заяві ОСОБА_1 не обґрунтував причини звернення до суду через 5 років після вибуття належних йому земельних ділянок з його власності та не аргументував, що він не тільки не знав про порушення своїх прав до січня 2021 року, а й не міг про таке порушення дізнатися.

Так само позивач не надав заперечень на заяву представника відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності.

Апеляційний суд зауважує, що за змістом частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов`язує. Тому позивач, будучи власником земельних ділянок, за наявності вирішеного не на його користь судового спору з банком щодо погашення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, усвідомлюючи наявність невиконанного зобов`язання, забезпеченого іпотекою, та пов`язаних з цією обставиною ризиків, погодивши підписання договору іпотеки, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, проявивши розумну обачність та належним чином реалізувавши надані йому права та обов`язки як іпотекодавцяі боржника за кредитним договором, об`єктивно мав змогу довідатися про порушення своїх прав з січня 2016 року.

Оскільки з цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду лише в січні 2021 року, то в задоволенні віндикаційного позову слід відмовити за пропуском позовної давності.

Колегія суддів наголошує, що у справах про витребування майна з чужого незаконного володіння порушенням права слід вважати момент вибуття майна з власності позивача, а тому перебіг позовної давності розпочинається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про вибуття належного йому майна з його власності.

Та обставина, що останні набувачі земельних ділянок набули їх у власність у 2020 році, не впливає на момент, з яким закон пов`язує початок відліку строку на звернення до суду.

У цьому висновку апеляційний суд керується тим, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Оскільки право власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно було порушено в момент його вибуття з власності у володіння іншої особи (іпотекодержателя), то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття майна у володіння іншої особи.

Закон не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Викладене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

Тому в задоволенні позовних вимог про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння належить відмовити за пропуском позовної давності.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, проте помилився з мотивами такої відмови, пославшись на недоведеність позовних вимог, то судове рішення підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а саме: у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації та визнання права власності слід відмовити з огляду на обрання позивачем неефективних способів захисту порушеного права в цій частині, а віндикаційний позов задоволенню не підлягає внаслідок пропуску ОСОБА_1 позовної давності.

ІІ. Щодо апеляційної скарги на ухвалу суду

Відмовляючи в ухваленні додаткового рішення у справі, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем суду не надано належних доказів витрат на оплату правової допомоги та як наслідок відсутність підстав для відшкодування таких витрат.

Колегія суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За правилами ч. 8 ст.141ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 червня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест», ТОВ «Інвіктус Плюс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бондар Тетяна Миколаївна, приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієв Артем Анатолійович про скасування запису про державну реєстрацію права власності відмовлено.

21 липня 2023 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 та представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 подали засобами поштового зв`язку заяву про ухвалення додаткового рішення, яким просили стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 понесені витрати на правову допомогу. Вказували, що представниками відповідачів до суду в процесі розгляду справи були наданні клопотання про відшкодування судових витрат з детальним розрахунком таких витрат і доказами на їх підтвердження.

Разом з тим, в матеріалах справи наявне клопотання про розподіл судових витрат, подане 30 січня 2023 року представником ОСОБА_2 , до якого надано ордер адвоката, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копію договору про надання правової допомоги № Б/Н від 06.03.2021 року, копія додаткової угоди № 1/01 від 06.03.2021 року до договору про надання правової допомоги № Б/Н від 06.03.2021 року, копію Акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 15.12.2021 року, копію Акту приймання-передачі наданих послуг № 2 від 23.01.2023 року, копії рахунків-фактур на оплату юридичних послуг (том 2, а.с. 67-76).

Згідно Акту № 1 та Акту № 2 приймання передачі наданих послуг, адвокатське об`єднання «Юнікейс» надало ОСОБА_2 такі послуги: складання та подання до суду клопотання про витребування доказів, відзиву на позовну заяву, письмових пояснень, виїзди адвоката в судові засідання.

Також в матеріалах справи наявне клопотання про розподіл судових витрат, подане 30 січня 2023 року представником ОСОБА_7 , до якого надано ордер адвоката, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копію договору про надання правової допомоги № Б/Н від 03.03.2021 року, копія додаткової угоди № 1/01 від 03.03.2021 року до договору про надання правової допомоги № Б/Н від 03.03.2021 року, копію Акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 15.12.2021 року, копію Акту приймання-передачі наданих послуг № 2 від 20.01.2023 року, копії рахунків-фактур на оплату юридичних послуг (том 2, а.с. 78-97).

Згідно Акту № 1 та Акту № 2 приймання передачі наданих послуг, адвокатське об`єднання «Юнікейс» надало ОСОБА_7 такі послуги: складання та подання до суду клопотань, відзиву на позовну заяву, письмових пояснень, виїзди адвоката в судові засідання.

Тобто відповідачами надано попередній розрахунок витрат на правничу допомогу та докази на їх підтвердження до закінчення судових дебатів, тобто у встановлений ч.8 ст.141 ЦПК України строк, проте, зазначені клопотання судом першої інстанції розглянуті не були.

Згідно п.3 ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. (ч.2 ст.270 ЦПК України)

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. (ч.3 ст.270 ЦПК України)

Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено. (ч.5 ст.270 ЦПК України)

Зі встановлених судом обставин та наведених вище норм процесуального права слідує, що за наслідками розгляду заяви представників відповідачів про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат, докази на підтвердження яких були надані у межах розгляду справи, суд відповідно до ст.270 ЦПК України мав ухвалити таке додаткове рішення або постановити ухвалу про відмову у його прийнятті.

Судова колегія вважає помилковим висновок суду про відсутність підстав у відповідачів для звернення з заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки зазначений висновок зроблений судом без врахування наявних в матеріалах справ не розглянутих клопотань про стягнення судових витрат від 30.01.2023.

Згідно з ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч.3 ст.133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1-6 ст.137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Колегія суддів враховує, що заперечення щодо задоволення вказаних заяв позивачем до суду першої інстанції надано не було.

Згідно наведених вище документів, ОСОБА_2 тв. ОСОБА_3 було понесено витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 31 500 грн та 32 500 грн відповідно. Колегія суддів, проаналізувавши докази, наявні в матеріалах справи, а також правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права при вирішенні питання розподілу судових витрат, дійшла висновку, що з огляду на фактичний об`єм послуг, такі заяви представника відповідачів підлягають задоволенню, оскільки розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 травня 2023- змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - задовольнити.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 серпня 2023 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

Заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу- задовольнити

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, понесену в суді першої інстанції, в розмірі 31 500 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу, понесену в суді першої інстанції, в розмірі 32 500 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 01 серпня 2024 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді О.Ф. Мазурик

О.В. Немировська