Постанова

від 06.08.2024 по справі 260/4237/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06 серпня 2024 року

справа № 260/4237/23

адміністративне провадження № К/990/26531/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Скайлайн Експрес»

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2024 року (колегія у складі суддів: Курилець А. Р., Гінда О. М., Ніколін В. В.)

у справі №260/4237/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Скайлайн Експрес»

до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

25 травня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Скайлайн Експрес» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі, скаржник у справі) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - податковий орган, контролюючий орган, відповідач у справі), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04 квітня 2023 року:

- № 220/33-00-50-08, яким, зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 841667 гривень;

- № 222/33-00-50-08, яким до позивача застосовано штраф за не здійснення реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму податку на додану вартість 841667,00 гривень у розмірі 50 % в сумі 420833,50 гривень.

В обґрунтування позовних вимог, позивач звернув увагу на безпідставність складення акту перевірки на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, оскільки висновки контролюючого органу про порушення Товариством вимог податкового законодавства є не обґрунтованими та базуються виключно на припущеннях та невірних доводах, відтак спірні податкові повідомлення-рішення підлягають перегляду та скасуванню.

Так, підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, на думку відповідача, стало порушення підпункту «а» пункту 187.1 статті 187 та пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, у зв`язку із чим зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2022 року на 841667,00 гривень та застосовано штрафну санкцію в розмірі 420833,50 гривень, з чим не погоджується позивач та зазначає, що акт перевірки не містить достатнього обґрунтування щодо необхідності включення до переліку операцій, за якими необхідно донараховувати податок на додану вартість, операцію з міжнародного перевезення з перевізником Товариством з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Скайлайн Експрес» саме 20% податку на додану вартість, в зв`язку з чим, представником позивача було направлено відповідачу заперечення на акт перевірки.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 04 квітня 2023 року № 220/33-00-50-08 та № 222/33-00-50-08.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2024 року рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову Товариства відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2024 року у справі №260/4237/23, залишивши в силі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року.

Також позивач у касаційній скарзі просив Суд передати справу №260/4237/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребувано справу з Закарпатського окружного адміністративного суду та з Восьмого апеляційного адміністративного суду.

30 липня 2024 року справа №260/4237/23 надійшла на адресу Верховного Суду.

31 липня 2024 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив податкового органу, в якому відповідач просить Суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2024 року без змін.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу від 18 січня 2023 року № 17 та направлень від 20 лютого 2023 року № 29/33-00-50-08, № 29/33-00-50-08, виданих Західним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків, податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Азур Ейр Україна» (рішенням Загальних Зборів Учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Азур Ейр Україна» від 20 березня 2023 року № 64 Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Азур Ейр Україна» перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Скайлайн Експрес», позивач за даним позовом) щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за листопад 2022 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету.

За наслідками перевірки, відповідачем складено Акт перевірки №134/33-00-50-08/36129430 від 17 березня 2023 року.

Так, перевіркою встановлено порушення Товариством підпунку «а» пункту 187.1 статті 187 та пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, оскільки позивачем занижено податкові зобов`язання на суму податку на додану вартість 841667,00 гривень, що призвело до завищення показника у рядку 19 «Від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду», та як наслідок вплинуло на завищення рядка 21 «Сума від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 19.1 + рядок 20.3 декларації) переноситься до рядка 16.1 декларації наступного звітного (податкового періоду)» податкової декларації з податку на додану вартість за період листопад 2022 року на суму 841667,00 гривень.

Також, податковим органом встановлено порушення Товариством пунктів 201.1, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, а саме позивачем не здійснено реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу за листопад 2022 року на загальну суму податку на додану вартість 841666,67 гривень.

За наслідками проведеної перевірки та виявлених порушень, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення за № 220/33-00-50-08, яким, зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 841667 гривень та № 222/33-00-50-08, яким до позивача застосовано штраф за не здійснення реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму податку на додану вартість 841667,00 гривень у розмірі 50 % в сумі 420833,50 гривень.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення необґрунтованим, позивач звернувся з позовом до суду про їх скасування.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в акті перевірки не зазначено інформації про конкретні операції та документи, які підтверджують здійснення позивачем надання послуг, за які, як зазначено відповідачем, було отримано кошти.

Суд першої інстанції, враховуючи, що за умовами договору на реалізацію повітряного перевезення, надання послуг з міжнародного авіаперевезення було заплановано на сезон літо 2023 року, а перевірку податковим органом проведено в період з 20 лютого 2023 року по 10 березня 2023 року, вказав на те, що висновки податкового органу про факт порушення чинного законодавства, що полягає в ненарахуванні податкових зобов`язань із зарахованих коштів від покупця/замовника, як оплата послуг, що підлягають постачанню, викладених в акті перевірки від 17 березня 2023 року № 134/33-00-50-08/ 36129430 та на підставі податкового повідомлення-рішення від 04 квітня 2023 року № 220/33-00-50-08, є передчасними.

Щодо податкового повідомлення-рішення, яким до позивача застосовано штраф за не здійснення реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, суд звернув увагу на те, що 24 листопада 2022 року позивачем зареєстровано в Єдиному державному реєстрі накладних податкову накладну № 54 від 07 жовтня 2022 року, при цьому спірним в даному випадку, є ставка податку обрана позивачем (а саме - 0 %, при необхідній ставці в 20 %, як вказує податковий орган).

Суд зазначив, що позивачем виконано обов`язок щодо реєстрації податкової накладної № 54 від 07 жовтня 2022 року у строки, визначені Податковим кодексом України.

В даному випадку відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано доказів зупинення реєстрації або неприйняття податкової накладної, відтак, висновки податкового органу про реєстрацію податкової накладної за невірною ставкою - суд вважав необґрунтованими та не підтвердженими належними та допустимими доказами, а податкове повідомлення-рішення від 04 квітня 2023 року за № 222/33-00-50-08 протиправним та таким, що підлягає скасування.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд апеляційної інстанції вказав на наступне.

Розклад виконання міжнародного перевезення пасажирів авіаційним транспортом на літо 2023 року узгоджений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Туристична Компанія «Анекс Тур» 01 лютого 2022 року як додаток до укладеного між ними раніше договору від 12 лютого 2014 року. Зарахування коштів в сумі 5050000 гривень, як авансового платежу, відбулось у листопаді 2022 року.

Водночас, на момент отримання авансового платежу в Україні уже було введено воєнний стан, а аеропорти закриті. Жодних пасажирських перельотів у повітряному просторі України не було. Незважаючи на це, будучи обізнаним про обставини, які обґрунтовано є перешкодою для виконання господарської операції, а відтак ставлять під об`єктивний сумнів її реалізацію позивач, на думку суду, безпідставно реєструє таку операцію як таку, що оподатковується за нульовою ставкою. При цьому, як видно далі, за ходом обставин справи, господарська операція виконана так і не була.

Позивач, на думку апеляційного суду, необґрунтовано заявив, що не несе обов`язку прогнозувати умови, які складуться на момент вчинення господарської операції, адже здійснюючи господарські операції суб`єкт господарювання переслідує певну економічну мету, отримання ефекту від неї. Суд наголосив, що позивач дійсно не може спрогнозувати об`єктивні перешкоди, які можуть виникнути під час реалізації господарської операції, однак за умов, які склалися та обставин, що були йому відомі на момент проведення авансового платежу, позивачу уже тоді було достеменно відомо про існування перешкод для реалізації такої операції, а відтак він цілком очікувано міг знати, що така операція не буде здійснена. Тому суд вважав, що позивач не мав достатніх підстав для реєстрації розглянутої господарської операції, як таку, що оподатковується за нульовою ставкою.

При цьому суд апеляційної інстанції наголосив, що перевіркою встановлено, що фактично позивач в листопаді 2022 року лише отримано кошти від Товариства з обмеженою відповідальністю «Туристична Компанія «Анекс Тур» на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а міжнародне авіаперевезення в 2023 році не відбулось, відповідно у позивача відсутні підстави для застосування нульової ставки по податку на додану вартість.

Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що в порушення вимог пунктів 201.1, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України позивачем не здійснено реєстрацію податкової накладної за ставкою податку на додану вартість 20% в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом граничного строку, передбаченого Податковим кодексом України, за жовтень 2022 року на загальну суму податку на додану вартість 841 666,67 гривень.

При цьому, суд погодився з посиланням відповідача на те, що по факту першої події, тільки перерахування коштів, нульова ставка не застосовується. Підпункт «а» підпункту 195.1.3 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України чітко зазначає, що міжнародне перевезення повинно бути здійснене. Таке міжнародне перевезення здійснене не було, а відтак позивач не має права на застосування нульової ставки.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі.

З огляду на зміст касаційної скарги, підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права у випадку, передбаченому пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, - якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Вказану підставу касаційного провадження, позивач обґрунтовує тим, що на даний час відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо можливості зміни об`єкту оподаткування у зв`язку із неможливістю виконання міжнародного перевезення враховуючи військовий стан в Україні.

Позивач звернув увагу на те, що судом апеляційної інстанції при винесенні рішення через порушення норм процесуального права, не досліджено зібрані у справі докази у їх сукупності та взаємозв`язку, що призвело до порушення норм матеріального права, а саме абзацу «а» підпункту 195.1.3 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України.

Товариство наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції не врахував, що в акті перевірки не зазначено інформації про конкретні операції та документи, які підтверджують здійснення позивачем надання послуг, за які, як зазначено відповідачем, було отримано кошти, оскільки, враховуючи, що за умовами договору, надання послуг з міжнародного авіаперевезення було заплановано на сезон літо 2023 року, а перевірку податковим органом проведено в період з 20 лютого 2023 року по 10 березня 2023 року - висновки податкового органу та апеляційної інстанції про факт порушення чинного законодавства є необґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції в процесі дослідження доказів не перевірив та не дослідив, що в акті перевірки від 17 березня 2023 року № 134/33-00-50-08/ 36129430 не вказаний об`єкт оподаткування, який на думку контролюючого органу має оподатковуватись за ставкою 20%.

При цьому Товариство зауважило, що відповідно до Податкового кодексу України грошові кошти самі по собі не є об`єктом оподаткування. При визначенні ставки оподаткування при отриманні передплати (перша подія) для визначення ставки необхідно брати до уваги саме об`єкт оподаткування, в даному випадку - міжнародне перевезення, що підтверджується угодою та додатками до неї.

Той факт, що міжнародне перевезення не було здійснене на час проведення перевірки не спростовує необхідності оподаткування такої послуги саме за ставкою 0%. Контролюючому органу достеменно відомо про причини невиконання міжнародних рейсів з України - війна, та як наслідок закриття повітряного простору України.

Представник позивача наголосив на тому, що суд апеляційної інстанції помилково підтримав посилання відповідача в обґрунтування правомірності прийнятих рішень на факт перерахунку авансового платежу після введення воєнного стану, оскільки сторони при організації договірних правовідносин та здійсненні розрахунків у 2022 році не могли прогнозувати тривалість дії воєнного стану та пов`язаних з ним обмежень на 2023 рік, оскільки така обставина від них будь-яким чином не залежить. В свою чергу введення в Україні воєнного стану не є підставою для зупинення здійснення суб`єктами господарювання своєї підприємницької діяльності та не зупиняє дію раніше укладених договорів.

Крім того, позивач звернув увагу на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, при вирішенні питання про залишення апеляційної скарги без руху та при продовженні процесуального строку на усунення недоліків апеляційної скарги.

У відзиві на касаційну скаргу податковий орган звертає увагу на те, що апеляційний суд сформував правильний правовий висновок, що «на момент отримання авансового платежу в Україні уже було введено воєнний стан, а аеропорти закриті. Жодних пасажирських перельотів у повітряному просторі України не було. Незважаючи на це, будучи обізнаним про обставини, які обґрунтовано є перешкодою для виконання господарської операції, а відтак ставлять під об`єктивний сумнів її реалізацію позивач безпідставно зареєстрував таку операцію як таку, що оподатковується за нульовою ставкою. При цьому, як видно далі, за ходом обставин справи, господарська операція виконана так і не була.

Податковий орган погоджується з висновками суду апеляційної інстанції стосовно того, що позивач необґрунтовано заявляє що не несе обов`язку прогнозувати умови, які складуться на момент вчинення господарської операції, адже здійснюючи господарські операції суб`єкт господарювання переслідує певну економічну мету, отримання ефекту від неї. Позивач дійсно не може спрогнозувати об`єктивні перешкоди, які можуть виникнути під час реалізації господарської операції, однак за умов, які склалися та обставин, що були йому відомі на момент проведення авансового платежу, позивачу уже тоді було достеменно відомо про існування перешкод для реалізації такої операції, а відтак він цілком очікувано міг знати, що така операція не буде здійснена. Тому суд вважав, що позивач не мав достатніх підстав для реєстрації розглянутої господарської операції, як таку, що оподатковується за нульовою ставкою». Таким чином загальновідомий факт введення на території України воєнного стану, унеможливлює на належному рівні виконувати міжнародні перевезення.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.156-1 пункту 14.1 статті 14.1 Податкового кодексу України встановлено, що податкове зобов`язання (для цілей розділу V цього Кодексу) - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом.

У відповідності до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податковим на додану вартість є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до підпункту 186.2.1. пункту 186.2 статті 186 Податкового кодексу України місцем постачання послуг є: місце фактичного постачання послуг, пов`язаних з рухомим майном, а саме:

а) послуг, що є допоміжними у транспортній діяльності: навантаження, розвантаження, перевантаження, складська обробка товарів та інші аналогічні види послуг;

б) послуг із проведення експертизи та оцінки рухомого майна;

в) послуг, пов`язаних із перевезенням пасажирів та вантажів, у тому числі з постачанням продовольчих продуктів і напоїв, призначених для споживання;

г) послуг із виконання ремонтних робіт і послуг із переробки сировини, а також інших робіт і послуг, що пов`язані з рухомим майном.

Положеннями пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9, 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення; електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії.

Відповідно до пункту 201.1 статі 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

У відповідності до підпункту "а" пункту 193.1 статті 193 Податкового кодексу України ставка податку встановлюються від бази оподаткування та становить 20 відсотків.

Положеннями пункту 194.1 статті 194 Податкового кодексу України визначено, що операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об`єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті "а" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною.

Відповідно до абзацу "а" підпункту 195.1.3 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, операції з міжнародного перевезення пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом оподатковуються за нульовою ставкою. Для цілей цього підпункту перевезення вважається міжнародним, якщо таке перевезення здійснюється за єдиним міжнародним перевізним документом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до пункту 1.1 договору на реалізацію повітряного перевезення від 12 січня 2014 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Азур Ейр Україна» (Перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Туристична Компанія «Анекс тур» (Замовник) Замовник замовляє і оплачує, а Перевізник забезпечує виконання повітряного перевезення по маршрутам і у відповідності із розкладу, які визначені в Додатках до цього договору.

Згідно розкладу рейсів для сезону літо 2023, визначеному у додатку № 40 від 01 лютого 2022 року до договору на реалізацію повітряного перевезення № 23.02-2014 від 12 січня 2014 року визначено міжнародні пункти перевезень: КВР Міжнародний аеропорт Бориспіль (Україна); AYT Міжнародний аеропорт Анталія (Турецька Республіка); HRG Міжнародний аеропорт Хургада (Арабська Республіка Єгипет), тобто, наявний договір укладено на виконання міжнародного перевезення пасажирів авіаційним транспортом.

Розклад виконання міжнародного перевезення пасажирів авіаційним транспортом на літо 2023 року також узгоджено між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Туристична Компанія «Анекс Тур» 01 лютого 2022 року у додатку № 40.

Судом встановлено, що підтвердженням міжнародного перевезення є квиток. Однак при чартерному міжнародному перевезенні квиток може бути виписаний тільки перед рейсом.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 24 листопада 2022 року позивачем зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 54 від 07 жовтня 2022 року, при цьому позивачем обрана ставка податку - 0 %.

Зарахування коштів в сумі 5050000 гривень, як авансового платежу, відбулось у листопаді 2022 року.

Проаналізувавши обставини встановлені судами попередніх інстанцій та норми законодавства, Суд вважає за необхідне повторно звернути увагу на наступне.

01 лютого 2022 року (за 23 дні до початку збройної агресії на території України) Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Азур Ейр Україна» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Туристична Компанія «Анекс тур», підписали додаток до договору на реалізацію повітряного перевезення № 23.02-2014 від 12 січня 2014 року, в якій визначили розклад міжнародних рейсів для сезону літо 2023, в яких повинен був бути задіяним КВР Міжнародний аеропорт Бориспіль (Україна).

Сезон літо 2023 року відповідно до вказаного додатку включав в себе період з 01 квітня 2023 року до 31 жовтня 2023 року. Відтак період виконання позивачем свого зобов`язання на виконання договору на реалізацію повітряного перевезення №23.02-2014 від 12 січня 2014 року є тривалим.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 в Україні був уведений воєнний стан з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Цей указ затверджений Верховною Радою України Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX. Воєнний стан тривав і станом на момент подання касаційної скарги у цій справі.

24 лютого 2022 року також призупинив свою діяльність Міжнародний аеропорт Бориспіль (Україна).

17 березня 2023 року податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Азур Ейр Україна» (рішенням Загальних Зборів Учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Азур Ейр Україна» від 20 березня 2023 року № 64 Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Азур Ейр Україна» перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія Скайлайн Експрес», позивач за даним позовом) щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за листопад 2022 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету.

Відтак перевірку проведено до початку сезону літо 2023 року, тобто до моменту необхідності позивачем виконання свого зобов`язання.

В той же час, податковий орган, вважав за доцільне зробити висновки за результатами перевірки, не зважаючи на те, що момент необхідності виконання позивачем свого зобов`язання ще не настав.

Посилання податкового органу та суду апеляційної інстанції на те, що позивачу було достеменно відомо про існування перешкод для реалізації такої операції, а відтак він цілком очікувано міг знати, що така операція не буде здійснена, є недоцільною та передчасною.

Позивач укладавши договір до початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, з огляду на що у сторін угоди виникли певні зобов`язання, не міг знати, що така операція не буде здійснена. При цьому введення воєнного стану не призупиняє обов`язки сторін виконувати свої зобов`язання передбачені договором, зокрема в частині сплати авансового платежу.

З огляду на вищевикладене та враховуючи той факт, що позивач на виконання договору на реалізацію повітряного перевезення повинен був здійснити операції з міжнародного перевезення пасажирів з урахуванням вимог абзацу "а" підпункту 195.1.3 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, податковий орган дійшов до передчасного висновку про те, що Товариством не нараховано податкове зобов`язання з податку на додану вартість по зарахованих коштах від покупця/замовника на банківські рахунки платника податку як оплата послуг, що підлягають постачанню на загальну суму податку на додану вартість 841666, 67 гривень.

Крім того, податковий орган, зазначаючи про не нарахування позивачем податкового зобов`язання за листопад 2022 року на суму 841667,00 гривень, вказав, що платником податків не складено та не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну за ставкою 20 % на суму податку на додану вартість 841667,00 гривень.

Враховуючи наведене вище правове регулювання, Суд погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що в даних правовідносинах позивач мав право зареєструвати податкову накладну визначивши ставку 0%.

В той же час, Суд вважає передчасним висновок суду першої інстанції про можливість задоволення адміністративного позову, з огляду на відсутність в матеріалах справи податкової накладної № 54 від 07 жовтня 2022 року та платіжного доручення, яке підтверджує здійснення передплати на суму 5050000 гривень по договору №23.02-2014.

Суд наголошує на тому, що повідомлення в акті перевірки про проведення передплати на суму 5050000 гривень по договору №23.02-2014 та реєстрацію податкової накладної № 54 від 07 жовтня 2022 року, не може бути належним, допустимим та достатнім підтвердженням вказаних обставин.

Лише наявність в матеріалах справи податкової накладної та відповідної квитанції про її реєстрацію, може підтверджувати факт її реєстрації.

З огляду на все вищевикладене, суд вказує на те, що висновки судів попередніх інстанцій є такими, які не ґрунтуються на оцінці належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів в розумінні статей 73 - 76 Кодексу адміністративного судочинства України, та на всебічному, повному дослідженні обставин справи.

За змістом частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина друга статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина четверта статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

З урахуванням викладеного, керуючись нормами права, що підлягають застосуванню у даній справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час розгляду справи порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Тому за наведених підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи зазначені позивачем, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

В той же час, Суд звертає увагу суду першої інстанції на правильності оформлення справи, зокрема в частині послідовності підшиття матеріалів справи.

Зокрема, Суд звертає увагу на те, що спірне податкове повідомлення-рішення №220/33-00-50-08 (том 1 а.с.5) не містить зворотньої сторони (свого завершення), податкове повідомлення-рішення №222/33-00-50-08 (том 1 а.с.7) містить продовження, яке жодним чином не відноситься до вказаного рішення.

Відтак фактично в матеріалах справи відсутні копії спірних податкових повідомлень-рішень, оформлені та підшиті у встановленому Законом порядку.

Також Суд вважає за необхідне звернути увагу Закарпатського окружного адміністративного суду на наступному.

Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Згідно з частиною другою статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», у порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Так, за положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, саме суд, виконуючи передбачене частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завдання, зобов`язаний створити учасникам справи належні можливості для використання всіх процесуальних прав, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Суд наголошує на тому, що з суди зобов`язані вчиняти всі можливі від них дії з метою реалізації сторонами їх прав визначених процесуальним законодавством.

Аналіз Кодексу адміністративного судочинства, в тому числі статті 195 Кодексу, свідчить про те, що проведення судового засідання в режимі відеоконференції є правом саме сторін, а не суду, як помилково кілька раз у цій справі зазначив Закарпатський окружний адміністративний суд в своїх ухвалах.

Що стосується заявленого позивачем клопотання про передачу справи №260/4237/23 до Великої Палати Верховного Суду відповідно до статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України, то колегія суддів вважає відсутніми підстави для його задоволення, з огляду на таке.

Так, підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду визначені статтею 346 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частина п`ята статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Водночас, відсутні підстави вважати, що справа №260/4237/23 має значення для формування єдиної практики і така передача справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Більш того, Суд наголошує на тому, що в справі відсутні докази, які б підтверджували встановлені у справі обставини, і у випадку передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, остання за відсутності необхідних документів, не зможе прийняти рішення по суті спору.

Узагальнюючи Суд наголошує на тому, що вказане вище свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, невжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи та, відповідно, вимагає скасування прийнятих у справі судових рішень.

За змістом частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За правилами пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною четвертою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що судами не додержано норм процесуального права задля з`ясування усіх фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, а тому справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

З вказаного слідує, що доводи та вимоги касаційних скарг є частково обґрунтованими.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Скайлайн Експрес» про передачу справи на розгляд палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Скайлайн Експрес» задовольнити частково.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2024 року та рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року у справі №260/4237/23 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Р. Ф. Ханова

Судді Л. І. Бившева

В. В. Хохуляк