Рішення

від 31.07.2024 по справі 183/14108/23

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/14108/23

№ 2/183/1439/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2024 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Сороки О. В.,

секретаря судових засідань Аніськової А.В.,

розглянувши, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Едельвейс» про розірвання договору оренди землі, стягнення орендної плати,

за участю:

представника позивача ОСОБА_2 ,

в с т а н о в и в:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Едельвейс», у якому просила:

- розірвати Договір оренди земельної ділянки (земельного паю), укладений 03 січня 2011 року між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Едельвейс» щодо земельної ділянки площею 5,450 га (кадастровий номер 1223255600:02:004:0063), зареєстрований у відділі Держкомзему у Новомосковському району Дніпропетровській області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 03 січня 2012 року за № 122325564000131.

- стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Едельвейс» на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі за 2011-2023 роки у сумі 102927,34 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначає, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯЛ № 022546, виданого 15 листопада 2010 року Новомосковською районною державною адміністрацією, на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.03.2010 року за № 2-702, серія ВМР 414159, їй, на праві особистою приватної власності належить земельна ділянка площею 5,450 га, що розташована на території Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

03.01.2011 року між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Едельвейс» було укладено договір оренди земельної ділянки, без номеру та дати, який було зареєстровано у відділі Держкомзему у Новомосковському районі Дніпропетровської області, про що вчинено запис у Державному реєстрі земель від 03.01.2012 року № 122325564000131.

Так, у відповідності до п. 1.1, 1.2, 2.1, 2.2.1, 8 Договору ОСОБА_1 надала Сільськогосподарському виробничому кооперативу «Едельвейс» в строкове платне користування належну їй земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,450 га терміном на 49 років до 2060 року грудня місяця 31 числа.

Пунктом 8 Договору визначено, що Договір набуває чинності після його підписання сторонами, та державної реєстрації у Новомосковському райвідділі земельних ресурсів.

Пунктом 1.3 Договору оренди визначено, що грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації на момент укладення договору становить 60803,00 грн.

Таким чином, відповідно до п. 2.3.1 Договору відповідач зобов`язався сплачувати позивачу щороку до 30 грудня орендну плату у грошовій формі у розмірі 2000,00 грн., що становить 3 відсотки від грошової оцінки землі з урахування коефіцієнта індексації.

За домовленістю між сторонами саме на відповідача покладався обов`язок подати укладений договір, який відповідно до п. 8 був укладений у трьох примірниках, для проведення державної реєстрації, а після проставлення на всіх примірниках договору відповідної відмітки забрати їх з реєстрації та віддати позивачу один примірник.

Однак відповідач після державної реєстрації договору оренди так і не повернув позивачу оригінальний примірник договору. Відповідач також не виконує взятого на себе обов`язку щодо виплати орендної плати від самого початку укладення договору оренди земельної ділянки, у зв`язку з чим виникла заборгованість по орендним платежам.

Позивач зазначає, що від самого початку існування орендних відносин відповідач ухилявся від виплати позивачці орендної плати за користування належною їй земельною ділянкою на правах оренди, в результаті чого станом на день звернення до суду оригінал примірника договору так і не було надано, заборгована орендна плата, починаючи з 2011 року позивачу сплачена не була.

01 листопада 2023 року позивачем на адресу відповідача було надіслано вимогу про сплату заборгованості по орендній платі від 20.10.2023 року, в якій вона просила протягом семи днів, наступних за днем отримання вимоги виплатити їй орендну плату, шляхом безготівкового перерахування коштів на картковий рахунок позивача, за період з 2010 року по 2023 рік включно в сумі 102317,34 грн.

Укладений між позивачем та відповідачем Договір п 2.3.1. покладав на останнього обов`язок сплачувати орендну плату у грошовій формі у розмірі 2 000,00 грн., що становить 3 відсотки від грошової оцінки землі з урахуванням коефіцієнта індексації.

Відповідно до інформації отриманої позивачем з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 27.09.2023 року, відповідачем починаючи з 2011 року періодично нараховувалось позивачу орендна плата за надання земельної ділянки в оренду, загальна сума якої була перерахована відповідачем відповідно до Відомостей без врахування 2013, 2022, 2023 року, становить 60565,78 грн.

Однак, позивач звертає увагу, що зазначених вище коштів не отримувала від відповідача в якості орендної плати за користування належною їй земельною ділянкою.

Також позивач акцентує, що згідно відомостей податкової про доходи за 2014 рік відповідачем було нібито сплачено позивачу тільки 1900,00 грн., тоді як за 2012 рік, 2015 та 2016 рік орендна плата відповідно до податкової звітності була нарахована відповідачем у сумі 3510,00 грн., що на думку позивача прямо свідчить про наявність заборгованості у вигляді недоплати орендної плати за 2014 рік, згідно поданої відповідачем податкової звітності.

Крім того, 10 квітня 2022 року, внаслідок чергового звернення позивача до відповідача з вимогою сплатити їй заборговану орендну плату, відповідач надав бухгалтерську Довідку № 6 про доходи від паю, відповідно до якої СВК «Едельвейс» було заплановано виплатити позивачу за 2022 рік орендну плату у розмірі 19875,78 грн., з яких:

16000,00 грн. позивач мала отримати через касу підприємства,

3577,64 грн. мало бути сплачено як податок на доходи фізичних осіб,

298,14 грн. становить військовий збір (1.5%).

В той час як згідно даної довідки, відсутня інформація про фактично видану відповідачу належну позивачу орендну плату за 2022 рік за користування земельною ділянкою, а згідно відомостей податкової про доходи, то дана сума навіть не відображена, як нарахована орендна плата за 2022 рік.

Отже, спираючись на відомості про доходи та довідки № 6 про доходи від паю за 2022 рік, яка видана самим відповідачем, сума заборгованості відповідача перед позивачем по орендній платі за користування належною їй земельною ділянкою у період з 2011 року по 2023 рік становить 102927,34 грн., з урахуванням передбаченої договором оренди індексації орендної плати, внаслідок збільшення нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Оскільки дії відповідача вважаються такими, що порушують принцип добросовісного виконання договірних зобов`язань, а також такими, що порушують право позивача, як орендодавця, на своєчасне та належне отримання орендної плати за оренду земельної ділянки, позивач вважає, що є достатні підстави для ухвалення судом рішення про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованої орендної плати за користування земельною ділянкою.

Не погодившись із позовною заявою представник відповідача СВК «Едельвейс», ОСОБА_3 подала відзив на позовну заяву в якому вказала, що не погоджується з позовними вимогами позивача та просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначила, що позовна заява ОСОБА_1 була надіслана відповідачу з додатками в кількості 21-го найменування, згідно переліку. Однак, в переліку під № 10 міститься «Копія відповіді СВК «Едельвейс» на адвокатський запит № 01-10/23 року № 22 пунктом 2 у відповіді було додано та надіслано на адресу представника позивача розписку ОСОБА_1 про отримання орендної плати на період від 11.02.2011 року та зобов`язання ОСОБА_1 . Відповідач вказує, що в додатках до позовної заяви від 27.12.2023 року ОСОБА_1 до СВК «Едельвейс» про розірвання договору оренди землі та стягнення орендної плати даний документ з незрозумілих підстав позивачем не додано, а надано Довідку від 10.04.022 року № 6, яку позивач отримала у відповідача для оформлення та отримання матеріальної допомоги на двох неповнолітніх дітей від держави.

Відповідач вказує, що позивач вже отримавши орендну плату наперед в розмірі 83300,00 грн., і за період з 2011 по 2022 рік сума податків сплачених СВК «Едельвейс», згідно договору склала 9628,44 грн., має намір стягнути з відповідача суму неіснуючої заборгованості в розмірі 102927,34 грн.

Отже у відзиві відповідач посилається на те, що 11.02.2011 року позивач отримала від Голови СВК «Едельвейс» - ОСОБА_4 , орендну плату наперед за 49 років в сумі 83,300,00 грн., про що власноручно в присутності трьох свідків склала розписку.

Позивач категорично не погодився з доводами наведеними відповідачем у відзиві, а тому у п`ятиденний строк подав відповідь на відзив, у якому зазначив, що зміст наданої відповідачем розписки не підтверджує, що ОСОБА_4 сплатив позивачу кошти у сумі 83300,00 грн., виконуючи повноваження саме голові СВК «Едельвейс», в розписці відсутні будь-які словосполучення як голова СВК «Едельвейс ОСОБА_4 .

Кошти були отримані позивачем 11.02.2011 року в рамках окремих, приватних зобов`язань між нею та особисто ОСОБА_4 , тим більше, що спірний Договір оренди був зареєстрований тільки 03.01.2012 року, тому орендна плата в рамках спірного договору аж ніяк не могла бути сплачена до його державної реєстрації.

Позивач також заперечує проти показань свідків, заявлених відповідачем, які нібито можуть підтвердити факт отримання орендної плати позивачем в рамках спірного договору, оскільки вони є найманими працівниками СВК «Едельвейс», а отже не можуть бути достовірними.

Розписка надана відповідачем не може підтверджувати виплату орендної плати СВК «Едельвейс» позивачу в рамках спірного Договору оренди, оскільки розписка може бути підтвердженням отримання коштів тільки в рамках домовленостей, що виникли між фізичними особами.

На підтвердження доводів позивача про існування заборгованості відповідача по виплаті орендної плати є нарахування, які відображені у Відомості податкової, згідно якої починаючи з 2011 року відповідач звітував перед органами податкової про здійснення ним нарахувань позивачу за надання майна в лізинг, в той час як позивач даних коштів від відповідача не отримував, так само як і відповідач не надає доказів виплати позивачу зазначених у відомості коштів. Так, посилаючись на позицію Верховного суду, позивач вважає, що наявна систематична несплата відповідачем орендної плати за період з 2011 року по 2023 роки, в результаті чого утворилась заборгованість на суму 102927,34 грн., що, на думку позивача, є підставою для задоволення судом позову про стягнення заборгованої орендної плати та розірвання такого договору оренди.

Ухвалою суду від 28 грудня 2023 року відкрито спрощене позовне провадження.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Ямковий В.Ф. позов підтримав, надав детальні пояснення по суті позову.

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, з підстав, викладених у відзиві на позов.

Свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в судовому засіданні надали показання про те, що позивачка ще в 2011 році уклала договір оренди земельної ділянки (паю) з підприємством «Едельвейс», договір укладено на 49 років, орендну плату отримала наперед, вони були безпосередніми свідками під час передачі грошових коштів, від ОСОБА_4 , який являється керівником підприємства, до ОСОБА_1 , яка особисто писала розписку про те, що отримала орендну плату наперед.

Вислухавши пояснення представників сторін, показання свідків, вивчивши письмові заяви учасників справи, матеріали справи і надані до суду докази, судом встановлено такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

За ч.2 ст.792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема, Земельним Кодексом України, Законом України «Про оренду землі».

Статтею 1 Закону України від 06.10.1998 року (№ 161-XIV) "Про оренду землі" визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ч.4 ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно з ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.792 ЦК України, ст.13 Закону України "Про оренду землі" за договором оренди землі орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні, або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Згідно ст.31 Закону України "Про оренду землі", яка передбачає підстави припинення договору оренди землі, вказано, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Згідно зі ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку ЯЛ № 022546, виданого 07 грудня 2010 року відділом Держкомзему у Новомосковському районі Дніпропетровської області, є власником земельної ділянки, площею 5,450 га, розташованої на території Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1223255600:02:004:0063, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Свідоцтвом про право на спадщину за законом№417/2008 від 29.03.2010 року, копією Державного акта на право власності на земельну ділянку ЯЛ № 022546(а.с.11, 12, 13).

3 січня 2011 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та СВК «Едельвейс» (орендарем) укладено договір оренди землі, відповідно до якого в оренду передається земельна ділянка, площею 5,450 га, що належить Орендодавцю на праві приватної власності, згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку ЯЛ № 022546 від 07 грудні 2010 року (а.с.12-15).

Реєстрація вказаного договору підтверджується Актом про передачу та прийом земельної частки (паю) в натурі від 03 січня 2011 року та Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 02.10.2023 року (а.с.16-19).

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що 03 січня 2011 року між сторонами було укладено договір оренди землі. Договір оренди землі був зареєстрований у відділі Держкомзему у Новомосковському районі Дніпропетровської області, про що вчинено запис у Державному реєстрі земель від 03.01.2012 року № 122325564000131.

Договір зареєстрований у встановленому на момент укладення договору законом порядку, що не оспорюється сторонами, що відповідає обставинам справи та хронологією подій. Договір є чинним.

Згідно з ч.1 ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним зазначеного договору оренди землі станом на дату розгляду спору сторонами у справі суду не надано.

Відповідно до договору оренди землі від 03 січня 2011 року, орендодавець ОСОБА_1 надала, а орендар СВК «Едельвейс» прийняло в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, загальною площею 5,450 га, кадастровий номер: 1223255600:02:004:0063.

Договір укладено на 49 років (п.2.2.1 Договору)

Відповідно до п.2.3.1 розмір орендної плати складає 2000,00 грн., що становить 3% від грошової оцінки земельного паю з урахуванням коефіцієнта індексації та виплачується щорічно до 30 грудня.

Відповідно до п.3.2.2 Договору передбачені обов`язки орендаря, зокрема, вчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату та податок на землю за орендовану земельну ділянку впродовж всього періоду оренди.

Відповідно до п.33 Договору, дія договору припиняється у разі:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- придбання орендарем земельної ділянки у власність;

- примусового викупу земельної ділянки у разі суспільної необхідності;

- неможливості використання земельної ділянки внаслідок обставин, що не залежать від орендаря або власника землі (у разі зміни умов господарювання внаслідок змін у чинному законодавстві України);

- в разу ліквідації юридичної особи орендаря;

- взаємної згоди сторін;

- вимоги однієї їх сторін у випадку невиконання іншою стороною обов`язків, передбачених договором;

- добровільної відмови орендаря від оренди земельної ділянки або припинення діяльності орендаря.

Дострокове розірвання договору має здійснюватися за умови письмового попередження заінтересованої в цьому сторони не пізніше ніж за 2 місяці до закінчення сільськогосподарського року. У разі відсутності взаємної згоди, ці питання вирішуються у судовому порядку.

Згідно з ч.1 ст.6 ЗУ «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України,Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Правовою підставою набуття права орендного землекористування є укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст.13 ЗУ «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.15 Закону «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Положеннями статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

За змістом ч.1 ст.32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України, підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Аналіз вище вказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати, тобто два та більше випадки.

Факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору про що й свідчить усталена судова практика Верховного Суду і застосування такого правового наслідку як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Зазначена позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 27 січня 2020 року в рамках справи №469/908/15-ц, провадження №61-34891св18 (ЄДРСРУ №87211408). Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі №6-146цс12, у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №183/262/17 та у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі №527/570/17-ц та від 14 листопада 2018 року у справі №484/301/18.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Так, відповідно до положень ст.651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичного (два та більше випадків) невнесення орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання як договору оренди, так і договору суборенди земельної ділянки, тоді як разове порушення умов договору оренди в цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання. Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВСУ від 12 грудня 2012 у справі № 6-146цс12, від 25 червня 2011 року №6-17цс11, від 28 вересня 2016 року у справі №362/5740/15-ц.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема в тому числі, розірвання договору, а відповідальність особи, яка порушила зобов`язання, наступає лише за наявності її вини у формі умислу або необережності, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічна позиція викладена в постанові ВСУ від 13.05.2019 року справа № 469/905/15-ц про відсутність підстав для дострокового розірвання договору оренди земельної ділянки з підстав систематичної несплати орендної плати. Перебування сторін у договірних відносинах передбачає наявність у кожної із сторін прав і обов`язків.

Як було зазначено судом, ст.611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Справедливість, добросовісність та розумність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного право відношення. В основі доктрини заборони суперечливої поведінки знаходиться принцип добросовісності.

Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17, а також у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) міститься висновок, що: «враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другоїстатті 651 ЦК України. Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17 і підстав для відступу від неї, як і від висновку у справі № 910/16306/13, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність».

За змістом наведених норм, істотним слід визнавати таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Стороною, якою заявлено вимоги про розірвання договору, повинно бути доведено наявність істотного порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, тобто існування цих двох умов у їх сукупності.

Згідно з ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Протягом розгляду справи представники відповідача наполягали на тому, що позивачка отримала грошові кошти наперед за весь строк користування земельної ділянки, про що написала власноручну розписку. На підтвердження отримання вказаних коштів від керівника підприємства - ОСОБА_4 , ОСОБА_1 написала власноруч розписку, а отже оплата орендної плати проводилась наперед, що не суперечить умовам договору, які не містять таких положень згідно зі ст. 531 ЦК України.

Як вбачається з тексту розписки від 11.02.2011 року, наданої в якості доказу представником відповідача, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Новомосковським РВУМВС України в Дніпропетровської області від 10 травня 2001 року, згідно договору оренди від 03.01.2011 року заключеного на 49 років, отримала орендну плату на перед за сорок дев`ять років в сумі 83300,00 грн. у присутності трьох свідків. Гроші отримала від ОСОБА_4 .

Однак, суд не може погодитися з запереченнями та доводами представника відповідача щодо отримання зазначених у розписці коштів в рахунок оплати орендної плати наперед, так як розписка від 11.02.2011 року була надана фізичній особі ОСОБА_1 фізичною особою ОСОБА_4 , статус останнього як Голови СВК «Едельвейс» визначений не був, ОСОБА_4 фактично не є стороною спірного Договору оренди, а тому заперечення представника відповідача не доведені належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст.218 ЦК України, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.ст.78,79 ЦПК України обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч.3 ст.77 ЦПК).

Належними доказами сплати коштів за оренду є: - видатковий касовий ордер, виписаний орендарем та підписаний орендодавцем; видаткова накладна, підписана сторонами; - довідка, видана податковою інспекцією, про наявність сплати коштів із земельного податку та оренди землі; - акт надання послуги тощо. Вказані документи мають містити посилання на рік, за який виплачується орендна плата.

Обґрунтовуючи підстави для дострокового розірвання договору оренди, позивач в позовній заяві та представник позивача зазначили, що відповідач систематично, протягом 2011-2023 років не виплачує належну ОСОБА_1 оренду плату за користування земельною ділянкою, що на думку позивача є підставою для розірвання договору оренди землі.

Разом з тим відповідно до Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, які сформовані податковим органом відносно позивача за період з першого кварталу 2011 року по другий квартал 2023 року, на основі даних зазначених в податковій звітності самим відповідачем, що ним була подана як податковим агентом (а.с. 29-31).

Оскільки відповідно до п. 51.1 ПК України платники податків, у тому числі податкові агенти, платники єдиного внеску, зобов`язані подавати контролюючим органам у строки встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, з розбивкою по місяцях звітного кварталу.

Отже, суд враховуючи додані в матеріалах справи Відомості податкової, відповідно до яких було встановлено факт, що позивач не отримувала від відповідача доходів в першому кварталі 2011 року в розмірі 83300,00 грн., тобто доводи відповідача стосовно виплати 11 лютого 2011 року позивачу орендної плати за 49 років оренди не знаходять свого підтвердження у відомостях податкової.

Суд оцінює критично доводи відповідача щодо отримання позивачем орендної плати наперед, оскільки надана відповідачем на підтвердження здійснення ним виплати орендної плати позивачу, розписка, відповідно до пунктів 3.4, 3.5, 3.6 «Положення про ведення касових операцій у національній валюту в України», затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, не є документом, що підтверджує видачу коштів фізичній особі підприємством.

Через що, суд вважає вказані доводи необґрунтованими.

За правилами ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Проте, з цього приводу слід звернути увагу на те, що згідно частини 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що однією з обов`язкових умов оренди є платність.

Зазначене відповідає положенням статті 1 Закону України «Про оренду землі», якою визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 44.3 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством термінів, але не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статей 39 та 39-2 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності, та документів, пов`язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, - не менш як 1095 днів з дня здійснення відповідної господарської операції (для відповідних дозвільних документів - не менш як 1095 днів з дня завершення терміну їх дії).

Відповідно до пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов`язання, у тому числі податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Однак, представником відповідача не надано жодних належних доказів на підтвердження про нарахування позивачці орендної плати та сплати податків та зборів до місцевого бюджету з орендної плати чи довідки, виданої податковою інспекцією, про наявність сплати коштів із земельного податку та оренди землі.

Таким чином, суду не надано переконливих доказів того, що відповідачем були своєчасно нараховані суми орендної плати, що підлягали сплаті позивачці на підставі договору від 03січня 2011 року.

Частиною 2 ст.651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках встановлених договором або законом. Істотними є такі порушення стороною договору, коли внаслідок завданої ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

З огляду на те, що несплата орендної плати позбавляє орендодавця того, на що він розраховував при укладанні договору до правовідносин, що виникли між сторонами, може бути застосовані наслідки передбачені зазначеною нормою.

Вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд встановив, що відповідачем умови договорів оренди землі належним чином не виконуються, орендна плата, як зазначалось вище, своєчасно не сплачується, що свідчить про ухилення відповідача від виконання зобов`язань зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою у визначений договором термін.

Сплата орендної плати є істотною умовою договору оренди, а позивачка не отримала того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

В даному випадку суд приходить до висновку, що оплата орендної плати є істотною умовою договору, а її систематичне не отримання орендодавцем у визначений строк за 2011-2023 роки, є істотним порушенням договірних умов, оскільки позбавляє орендодавця можливості отримати гарантовані договором кошти за використання земельної ділянки іншою особою в установлений строк.

Позивач в своєму позові, як на підставу для задоволення її вимог, вказує саме на порушення відповідачем істотних умов договору, яке носить систематичний характер, а саме в частині несплати орендної плати у строки та у розмірах, визначених договорами оренди.

Таким чином, неналежне виконання умов договору щодо обов`язку зі сплати орендної плати є порушенням умов договору оренди земельної ділянки, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У пункті 54 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", заява № 4241/03 від 28.10.2010, вказано, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії", заява N 30544/96, п. 26, ECHR 1999-I).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, з врахуванням вищенаведеного, суд вважає, що позовні є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При вирішенні питання про стягнення витрат по сплаті судового збору суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов ОСОБА_1 задоволено повністю, з відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати в розмірі 2147,20 грн.

На підставі викладено та керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 258-259, 263-268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Едельвейс» про розірвання договору оренди землі, стягнення орендної плати, - задовольнити.

Розірвати договір оренди земельної ділянки площею (земельного паю), укладений 03 січня 2011 року між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Едельвейс» щодо земельної ділянки площею 5,450 га, кадастровий номер 1223255600:02:004:0063, зареєстрований у відділі Держкомзему у Новомосковському районі Дніпропетровської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 03 січня 2012 року за № 122325564000131.

Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Едельвейс» на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі за період з 2011 по 2023 рік у розмірі 102927 гривень 34 копійки (сто дві тисячі дев`ятсот двадцять сім гривень 34 копійки).

Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Едельвейс» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 2147 гривень 20 копійок (дві тисячі сто сорок сім гривень, 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: Сільськогосподарський виробничий кооператив «Едельвейс», код ЄДРПОУ 30764349, адреса місцезнаходження: вул.Берегового, 10, смт.Губиниха, Новомосковський район, Дніпропетровська область, 51250.

Суддя О. В. Сорока.