Постанова

від 06.08.2024 по справі 910/14245/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" серпня 2024 р. Справа№ 910/14245/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 06.08.2024 у справі №910/14245/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оксі-Автоінвест»

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2024, повний текст якого складений 10.06.2024,

у справі № 910/14245/23 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оксі-Автоінвест»

третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача

Обслуговуючий кооператив «Видибай»

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року керівник Подільської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оксі-Автоінвест», у якому просив:

- усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної форми власності загальною площею 0,8137 га, яка є частиною земельною земельної ділянки загальною площею 16,8012 га (обліковий код 90:110:0001) за адресою: м. Київ, Набережно-Печерська дорога, 8, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 09.09.2020, індексний номер 5 3979401, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Оксі-Автоінвест» на об`єкти нерухомого майна загальною площею 28,4 кв. (будинок охорони літ. «А» загальна площа - 15,6 кв.м; будинок охорони літ. «Б» загальна площа - 12,8 кв.м; альтанка літ. «В» загальна площа - 12,2 кв.м; огорожі № 1, 2, 3 - 345,6 м/п; ворота № 4, 5, 8, 9 - 4 шт.; понтон № 6 - 3 шт.; берегоукріплююча споруда № 7 - 38,0 кв.м; дорога № І-648,2 кв.м) на Набережно-Печерській дорозі, будинок 8-Е у місті Києві;

- усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної форми власності загальною площею 0,8137 га, яка є частиною земельної ділянки загальною площею 16,8012 га (обліковий код 90:110:0001) за адресою: м. Київ, Набережно-Печерська дорога, 8, шляхом зобов`язання Товариством з обмеженою відповідальністю «Оксі-Автоінвест» повернути земельну ділянку площею 0,8137 га, яка є частиною земельною ділянки загальною площею 16,8012 га (обліковий код 90:110:0001) за адресою: м. Київ, Набережно-Печерська дорога, 8, територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від нежитлових будівель загальною площею 28,4 кв. (будинок охорони літ. «А» загальна площа - 15,6 кв.м; будинок охорони літ. «Б» загальна площа - 12,8 кв.м; альтанка літ. «В» загальна площа - 12,2 кв.м; огорожі № 1, 2, 3 - 345,6 м/п; ворота № 4, 5, 8, 9 - 4 шт.; понтон № 6 - 3 шт.; берегоукріплююча споруда № 7- 38,0 кв.м; дорога № І-648,2 кв.м) на Набережно-Печерській дорозі, будинок 8-Е у місті Києві.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- ТОВ «Оксі-автоінвест» чиняться перешкоди територіальній громаді міста Києва у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної форми власності загальною площею 0,8137 га, яка є частиною земельної ділянки загальною площею 16,8012 га (обліковий код 90:110:001) за адресою: м. Київ, Набережно-Печерська дорога 8 шляхом реєстрації за вказаною адресою права власності на об`єкт нерухомого майна;

- вказана земельна ділянка Київською міською радою у власність та користування, у тому числі для будівництва, будь-яким фізичним чи юридичним особам не передавалась;

- земельна ділянка за адресою Набережно-Печерська дорога 8 з обліковим кодом 90:110:001, в межах якої знаходиться спірні нежитлові об`єкти, входить в межі прибережної захисної смуги і належить до земель водного фонду;

- за обставин ненадання ТОВ «Оксі-автоінвест» документів, що відповідно до вимог законодавства засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об`єкта та присвоєння потової адреси об`єкту нерухомості, реєстрацію права власності на самочинно збудовані нежитлові будівлі на Набережно-Печерській дорозі, 8-Е в Печерському районі міста Києва, на підставі лише технічного паспорту та довідки про показники об`єкта, здійснено у порушення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та за відсутності обов`язкових документів, визначених п. 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а отже, оскільки Київська міська рада не надавала будь-яким фізичним чи юридичним особам земельну ділянку за вказаною адресою для будівництва чи експлуатації спірних об`єктів нерухомості та з огляду на використання прибережної захисної смуги у приватних цілях, що чинне законодавство виключає, державна реєстрація права власності на нерухоме майно не відповідає вимогам закону, а відтак рішення державних реєстраторів підлягають скасуванню, а земельна ділянка підлягає поверненню власнику - Київській міській раді.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що він отримав збудований у 1986 році комплекс будівель та споруд з усім невідокремленим майном (включаючи додаткові засоби, прилади та обладнання) від Обслуговуючого кооперативу «Видибай» згідно Акту приймання-передачі нерухомого майна від 11.03.2008.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 у справі № 910/14245/23 позовні вимоги задоволені повністю.

Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що:

- оскільки Київрада не приймала рішень про надання спірної земельної ділянки ні ТОВ «Оксі-автоінвест», ні ОК «Видибай» у власність або користування, будь-яких дозвільних документів на будівництво за цією адресою компетентні органи не видавали, а також з огляду на неможливість виникнення прав та обов`язків з неіснуючих правовстановлюючих документів, що відповідачем не спростовано, нежитлові будівлі загальною площею 28,4 кв.м. (будинок охорони літ. «А» загальна площа - 15,6 кв.м.; будинок охорони літ. «Б» загальна площа 12,8 кв.м.; альтанка літ. «В» загальна площа - 12,2 кв.м.; огорожі № 1, 2, 3- 345,6 м/п; ворота № 4, 5, 8, 9 - 4 шт.; понтон № 6 - 3 шт.; берегоукріплююча споруда № 7 - 38,0 кв.м.; дорога № І - 648,2 кв.м.) на Набережно-Печерській дорозі, будинок 8-Е у місті Києві, є самочинним будівництвом, без правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку;

- відповідач не є добросовісним набувачем, в розумінні положень ст. 388 ЦК України, оскільки ТОВ «Оксі-автоінвест» міг і повинен був бути обізнаним про неможливість розташування нежитлових приміщень на землях водного фонду в силу законодавчої заборони та про неможливість набуття права власності на майно за відсутності правовстановлюючих документів як на земельну ділянку під майно, так і на саме майно, оскільки жодних доказів наявності будь-яких документів на спірне нерухоме майно та відповідно права на таке майно у ОК «Видибай» до матеріалів справи не надано;

- державна реєстрація за відповідачем права власності на нежитлові будівлі загальною площею 28,4 кв.м. (будинок охорони літ. «А» загальна площа - 15,6 кв.м.; будинок охорони літ. «Б» загальна площа 12,8 кв.м.; альтанка літ. «В» загальна площа - 12,2 кв.м.; огорожі № 1, 2, 3- 345,6 м/п; ворота № 4, 5, 8, 9 - 4 шт.; понтон № 6 - 3 шт.; берегоукріплююча споруда № 7 - 38,0 кв.м.; дорога № І - 648,2 кв.м.) на Набережно-Печерській дорозі, будинок 8-Е у місті Києві, без правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку є незаконною;

- факт реєстрації права власності на нежитлові будівлі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем не змінює правової природи цього об`єкту та не усуває порушень законодавства, допущених при його будівництві на спірній земельній ділянці кадастровий номером 8000000000:90:110:0001).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив про те, що оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, які перебувають під особливою охороною держави та заволодіння якими всупереч вимогам ЗК України є недопустимим (наведеної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц та від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц); 2), розмістивши спірну будівлю на спірній земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Києва на праві комунальної власності, забудовник допустив порушення прав усіх жителів столиці, а відтак звільнення земельної ділянки від об`єкта нерухомості в повній мірі відповідає принципам «балансу інтересів», «пропорційності», «справедливої рівноваги», про дотримання яких неодноразово зазначалося у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Амер проти Бельгії», «Депаль проти Франції», «Бросее-Трибуле та інші проти Франції», що зумовлює відсутність у цій справі непропорційного втручання у право мирного володіння майном, а відтак, з огляду на викладене вище, та з врахуванням наведених правових норм та встановлених обставин, беручи до уваги, що відповідачем не надано суду будь яких належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку та відповідно спростовували б доводи прокуратури та позивача, то за таких підстав позовні вимоги підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оксі-Автоінвест» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 у справі № 910/14245/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог або залишити позов без розгляду.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що

- суд першої інстанції вирішивши даний спір по суті та прийнявши оскаржуване рішення, не з`ясував обставин щодо дотримання прокурором процедури, передбаченої ч.ч. 3 та 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», що має обов`язково відбутися до моменту звернення до суду з цим позовом та не перевірив чи є факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, чим, в порушення вимог ст. ст. 53, 174 ГПК України безпідставно та необґрунтовано розглянув даний позов прокурора;

- суд першої інстанції залишив поза увагою, що апелянтом для державної реєстрації було надано всі необхідні документи, які є необхідними для державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що в подальшому і стало підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно. При чому державна реєстрація права власності підтверджує законність набуття відповідачем права власності на спірне нерухоме майно. В свою чергу набуття права власності на нерухоме майно, в силу приписів чинного законодавства надає власнику такого майна і права на користування земельною ділянкою на які таке майно розташовано;

- не можна розглядати як єдиний позов вимогу витребувати спірну земельну ділянку у кінцевої набувачки «шляхом знесення об`єкта нерухомості», оскільки у такій вимозі поєднані одночасно два способи захисту (віндикаційний і негаторний позови), спрямовані на усунення різних за змістом порушень права власності. Відновлення володіння спірною земельною ділянкою здійснюється не шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості, а шляхом внесення запису (відомостей) про право власності держави на спірну земельну ділянку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тоді як усунення володіючому власникові перешкод у користуванні та розпорядженні цією ділянкою може відбуватися, зокрема, шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості. У випадку поєднання в одній вимозі віндикаційного та негаторного позовів суд має визначити, яку мету переслідує позивач, і застосувати належні норми права, зокрема, задовольняючи такий позов частково. Зазначений підхід узгоджується з принципом «суд знає закони», згідно з яким неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Така правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17. Однак, суд першої інстанції в порушення зазначеного, задовольнив позовні вимоги та усунув перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою, при цьому у оскаржуваному судовому рішення господарський суд зазначив про наявність правових підстав для звільнення цієї земельної ділянки від об`єкта нерухомості, тобто фактично судом надано дозвіл та визнано правомірним на знесення споруд які розташовані на спірний ділянці.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.06.2024, справу № 910/14245/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 910/14245/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/14245/23.

11.07.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оксі-Автоінвест» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 у справі № 910/14245/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 06.08.2024 о 10:15 год.

01.08.2024 до суду від керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому керівник Подільської окружної прокуратури міста Києва, з посиланням на ті ж самі обставини, що й в суді першої інстанції, а також на наявність у нього підстав для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Станом на 06.08.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Відповідач та третя особа представників в судове засіданні не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача та третіх осіб за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник прокурор та позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення прокурора та позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 345290898 від 05.09.2023 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меженською Кароліною Сергіївною 09.09.2020 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 53979401), згідно з яким за відповідачем зареєстровано право власності на нежитлові будівлі загальною площею 28,4 кв.м., за адресою: м. Київ, Набережно-Печерська дорога, будинок 8-Е. а саме: будинок охорони літ. А, загальною площею 15,6 кв.м., будинок охорони літ. Б, загальною площею 12,8 кв.м., альтанки літ. В, загальною площею 12,2 кв.м., огорожі № 1, 2, 3 - 345,6 м/п, воріт № 4, 5, 8, 9 - 4 шт., понтону № 6 - 3 шт., берегоукріплюючої споруди № 7, загальною площею 38 кв.м., дороги № 1, загальною площею 648,2 кв.м.

Реєстрацію права власності проведено на підставі довідки № НЖ 14/04/2020 від 14.04.2020, виданої ТОВ «ЕЮБ «Гривна-плюс».

Матеріалами справи підтверджено наступне.

У відповідь на запит № 45-2095вих23 від 06.03.2023 Подільської окружної прокуратури міста Києва до Київської міської ради, Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у листі від 15.03.2023 зазначив, що: згідно з електронною базою даних Департаменту та даними Міської інформаційно-аналітичної системи забезпечення містобудівної діяльності, будівельний паспорт забудови земельної ділянки або містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва на Набережно-Печерській дорозі, 8Е у Печерському районі м. Києва не надавались; в реєстрі адрес у місті Києві відсутні відомості про документи стосовно присвоєння об`єкту нерухомості за вищевказаною адресою.

У відповідь на запит № 45-2098вих23 від 06.03.2023 Подільської окружної прокуратури міста Києва до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, остання у листі № 105/01-1112/1 від 14.03.2023 зазначила, що не приймала рішення щодо присвоєння адреси: вул. Набережно-Печерська дорога, 8-Е у м. Києві та не отримувала інформації щодо присвоєння/зміни зазначеної адреси іншими уповноваженими установами.

У відповідь на запит № 45-2096вих23 від 06.03.2023 Подільської окружної прокуратури міста Києва до Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», останнє у листі № 062/14-3661 (И-2023) від 22.03.2023 зазначило, що не отримувало звернень для оформлення замовлень на виготовлення технічного паспорта за адресою: вул. Набережно-Печерська дорога, 8-Е.

У відповідь на запит № 45-2095вих23 від 06.03.2023 Подільської окружної прокуратури міста Києва до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), останній у листі № 0570202/1-3066 від 09.03.2023 зазначив, що за даними Міського земельного кадастру земельна ділянка за адресою: м. Київ, Набережно-Печерська дорога, 8Е не зареєстрована та не обліковується.

У відповідь на запит № 2566вих23від 21.03.2023 Подільської окружної прокуратури міста Києва до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), останній у листі № 05716-3944 від 29.03.2023 зазначив, що за наявною інформацією суб`єкти господарювання щодо отримання права оренди/власності тощо на земельну ділянку, на якій зареєстровані нежитлові будівлі за адресою: вул. Набережно-Печерська дорога, 8Е до Київської міської ради не звертались.

У відповідь на запит № 45-2589вих23 від 22.03.2023 Подільської окружної прокуратури міста Києва до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), останній у листі № 073-812 від 30.03.2023 зазначив, що Департамент не видавав, не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих, будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за адресою: Набережно-Печерська дорога, 8-Е у Печерському районі.

У відповідь на запит № 45-2591вих23 від 22.03.2023 Подільської окружної прокуратури міста Києва до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), останній у листі № 05716-4149 від 31.03.2023, зазначив, що земельна ділянка за адресою: Набережно-Печерська дорога, 8-Е у Печерському районі м. Києва не зареєстрована та не обліковується. Також, Департамент зазначив, що Кабінет Міністрів України пунктом 1 постанови «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» від 13.03.2022 № 303 припинив проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні». Департамент зазначив,що перевірки дотримання вимог земельного законодавства під час використання земельної ділянки за адресою: Набережно-Печерська дорога, 8Е у Печерському районі, у межах самоврядного контролю, працівниками департаменту не проводились.

У відповідь на запит Подільської окружної прокуратури міста Києва, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) у листі № 0570202/1-5155 від 21.04.2023 зазначив, що згідно з даними Міського земельного кадастру координати зазначені у запиті потрапляють в межі земельної ділянки площею 16,8012 га (обліковий код 90:110:001) за адресою: м. Київ, Набережно-Печерська дорога, 8, у Печерському районі м. Києва, яка обліковується за Комунальним підприємством «Ремонтно-відстойний пункт № 1» та не приймала рішення про передачу зазначеної земельної ділянки у власність або користування.

У відповідь на запит Подільської окружної прокуратури міста Києва, Комунальне підприємство по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» у листі № 077/221-2492 від 06.07.2023, зазначило, що відповідно до розробленого та погодженого Держводагентством від 29.12.2021 паспорту водного об`єкта поряд земельною ділянкою з обліковим кодом 90:110:0001, яка розташована за адресою: вул. Набережно-Печерська дорога, 8-Е, розташований водний об`єкт озеро Видубицьке, який перебуває на балансі КП «Плесо».

Відповідно до Технічного звіту по встановленню зовнішніх меж територій, виготовленого інженером-геодезистом Дощечкіним О.І., будинок охорони загальною площею 15,6 кв.м. розташований на відстані 7,4 м. від урізу води озера Видубицьке (позначений на схемі літ. А), будинок охорони загальна площа 12,8 кв.м. - 8,8 м. від урізу води (позначений на схемі літ. Б), альтанка - 6,9 м. від урізу води (позначена на схемі літ. В).

За інформацією Департаменту земельних ресурсів КМДА від 17.07.2023 проект землеустрою щодо організації і встановлення меж водоохоронних зон та прибережних смуг озера Видубицьке не розроблявся, водночас, відповідно до проекту прибережних захисних смуг водних об`єктів міста Києва, розробленого ДП «Інститут Київгенплан» ВАТ «Київпроект», встановлено прибережну захисну смугу (зовнішню межу) навколо водойми озеро Видубицьке на вільній від забудови території на відстані 100 від урізу води та по межі раніше виконаних відводів, по бровці насипу існуючої дороги.

З протоколу допису свідка від 29.03.2023 слідує, що Давидов С.І., який є директором та засновником ТОВ «ЕЮБ «Гривна-плюс» та підписантом довідки № НЖ 14/04/2020 від 14.04.2020, на підставі якої проведено реєстрацію за відповідачем права власності на спірне нерухоме майно, слідує, що вказана особа засвідчила те, що така довідка товариством не створювалась, відповідні обстеження не проводились, замовник довідки йому не відомий, така довідка ним не підписувалась.

З огляду на вказані обставини прокурор звернувся до суду з цим позовом у якому просив:

- усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної форми власності загальною площею 0,8137 га, яка є частиною земельною земельної ділянки загальною площею 16,8012 га (обліковий код 90:110:0001) за адресою: м. Київ, Набережно-Печерська дорога, 8, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 09.09.2020, індексний номер 5 3979401, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Оксі-Автоінвест» на об`єкти нерухомого майна загальною площею 28,4 кв. (будинок охорони літ. «А» загальна площа - 15,6 кв.м; будинок охорони літ. «Б» загальна площа - 12,8 кв.м; альтанка літ. «В» загальна площа - 12,2 кв.м; огорожі № 1, 2, 3 - 345,6 м/п; ворота № 4, 5, 8, 9 - 4 шт.; понтон № 6 - 3 шт.; берегоукріплююча споруда № 7 - 38,0 кв.м; дорога № І-648,2 кв.м) на Набережно-Печерській дорозі, будинок 8-Е у місті Києві;

- усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної форми власності загальною площею 0,8137 га, яка є частиною земельної ділянки загальною площею 16,8012 га (обліковий код 90:110:0001) за адресою: м. Київ, Набережно-Печерська дорога, 8, шляхом зобов`язання Товариством з обмеженою відповідальністю «Оксі-Автоінвест» повернути земельну ділянку площею 0,8137 га, яка є частиною земельною ділянки загальною площею 16,8012 га (обліковий код 90:110:0001) за адресою: м. Київ, Набережно-Печерська дорога, 8, територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від нежитлових будівель загальною площею 28,4 кв. (будинок охорони літ. «А» загальна площа - 15,6 кв.м; будинок охорони літ. «Б» загальна площа - 12,8 кв.м; альтанка літ. «В» загальна площа - 12,2 кв.м; огорожі № 1, 2, 3 - 345,6 м/п; ворота № 4, 5, 8, 9 - 4 шт.; понтон № 6 - 3 шт.; берегоукріплююча споруда № 7- 38,0 кв.м; дорога № І-648,2 кв.м) на Набережно-Печерській дорозі, будинок 8-Е у місті Києві.

Позиції сторін детально викладені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Щодо наявності у керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва законних повноважень звертатися з цим позовом до суду в інтересах держави та визначення позивачем Київської міської ради, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»:

- представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч. 3).

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

При зверненні із вказаним позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради, прокурор посилався на незаконне позбавлення територіальної громади міста Києва права власності на земельну ділянку комунальної форми власності на якій здійснено реєстрацію права власності на спірні об`єкти нерухомого майна.

Так, відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Згідно з ч. 1 ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

За ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.

Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

За ч. 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

За змістом статті 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.

Згідно зі ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

З урахуванням наведеного, Київська міська рада є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а відтак прокурор правильно визначив позивача у цій справі.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює захист неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.10.2018 у справі № 910/119/19.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст.129 Конституції України).

За приписами ст. 53 ГПК України:

- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3);

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).

Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прийнятої у зв`язку з необхідністю вирішення виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи;

- однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності;

- таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З матеріалів справи слідує, що прокурором при поданні позовної заяви вказаного порядку було дотримано, оскільки листом № 45-8206ВИХ від 17.08.2023 позивача було повідомлено про підготовку позовної заяви.

Слід зауважити і на тому, що з огляду не перелічені вище запити прокуратури до позивача та його підрозділів, позивач безумовно був обізнаний про порушення його інтересів та, відповідно, мав достатньо часу для звернення до суду за їх захистом.

Отже, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що:

- за наявними у матеріалах справи документами протягом тривалого часу має місце бездіяльність компетентних органів, які достеменно знали про порушення інтересів територіальної громади міста Києва, а також були повідомлені прокурором про наявність підстав та обов`язку здійснювати відповідний належний захист цих інтересів;

- позивачем достатніх ефективних заходів для захисту та відновлення порушеного права вчинено не було, зокрема, шляхом звернення до суду з відповідним позовом, а тому порушення суспільних інтересів територіальної громади міста Києва відповідачем на час звернення прокурора до суду не усунуто;

- надані прокурором докази в сукупності достеменно свідчать, що позивач фактично не бажав належним чином здійснювати захист інтересів територіальної громади міста Києва шляхом звернення з позовом до суду.

Враховуючи вищезазначене та зважаючи на те, що позивач самостійно не звернувся до суду з вказаним позовом, колегія суддів вважає, що у цій справі прокурором належним чином обґрунтовано підстави щодо представництва.

Щодо спору сторін по суті колегія суддів зазначає про таке.

Частиною 1 статті 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

У статті 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (частина 1 статті 142 Конституції України).

Відповідно до частини 1 статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Таким чином, вищевказаними положеннями Основного Закону України закріплено, що до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об`єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Виходячи з положень п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про столицю України місто-герой Київ» визначено, що місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Пунктами «а», «б», «в», «г» ст. 9 ЗК України встановлено, що до повноважень, зокрема, Київської міської ради у галузі земельних відносин на їх території належить розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Таким чином, право власності та право користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності виникає лише за наявності рішення зазначених органів і тільки в межах вказаних в цих рішеннях. Такі повноваження в межах міста Києва є виключною компетенцією Київської міської ради.

Отже, єдиною підставою набуття права власності чи права користування земельними ділянками комунальної власності в м. Києві для громадян та юридичних осіб є відповідне рішення Київської міської ради.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 № 173, і додаток 13 до цих правил).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду №372/1684/14-ц від 07.04.2020, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-71цс18), у пункті 70 постанови від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц) (провадження № 14-452цс18), у пункті 80 постанови від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та у пункті 96 постанови від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)).

Відповідно до ч. 2 та ч. 7 ст. 88 ВК України, які кореспондуються із ч. 2 та ч. 3 ст. 60 ЗК України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів;

для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів;

для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо зазначеною містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об`єктів - згідно з частиною другою цієї статті. Межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.

Тобто прибережна захисна смуга навколо водного об`єкту - озера Видубицьке, встановлена на відстані 100 метрів від урізу води.

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка з обліковим кодом 90:10:0001, у межах якої знаходяться спірні об`єкти нерухомого майна, входить в межі прибережної захисної смуги і належить до земель водного фонду.

Частиною 1 статті 123 ЗК України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання). Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою. Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з положеннями ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

З огляду на вищевикладене, право на землю реалізується шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Визначений законодавством порядок набуття права на землю передбачає, зокрема, рішення компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність чи користування (оренду) та отримання документів, що посвідчують право на визначену земельну ділянку.

Доказів на підтвердження того, що ця земельна ділянка передана у власність чи користування будь-яким особам матеріали справи не містять.

При цьому, оскільки відповідно до частини 1 статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, функції по контролю за охороною та ефективним використанням земель відносяться до основних пріоритетних напрямків загальних засад та державної політики держави.

Для реалізації цього напрямку законодавчим органом держави були прийняті та втілені в життя ряд законодавчих актів по забезпеченню дієвого контролю за охороною земель та ефективним використанням земельних ресурсів.

Так, відповідно до статті 187 ЗК України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом (ст. 188 ЗК України).

Слід зазначити, що положеннями п. «е» ст. 9 ЗК України до повноважень Київської міської ради віднесено прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок, проте таке повноваження є не дієвим. Так, якщо міська рада і прийме рішення з цього питання, а особа, яка самовільно зайняла земельну ділянку не виконала його, примусово виконати це рішення органи та особи, які здійснюють примусове виконання рішень не зможуть, оскільки відповідно до ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» рішення міської ради не є виконавчими документами, на підставі яких здійснюється виконавче провадження.

Разом з тим, механізм повернення самовільно зайнятої земельної ділянки встановлений у ст. 212 ЗК України, згідно з якою самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Таким чином, під самовільним зайняттям земельної ділянки розуміється фактичне володіння та/або користування чужою земельною ділянкою, вчинене в особистих інтересах або інтересах інших осіб тим, кому ця ділянка у встановленому законом порядку не надавалась у користування (постійне, оренда, земельний сервітут) або не передавалась у власність.

Оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, то відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

При цьому, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об`єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від порушення порядку надання земельної ділянки у власність чи у користування (неправильне оформлення правовстановлюючого документа, ухвалення рішення про надання земельної ділянки всупереч чинному законодавству або не уповноваженим органом чи особою, у завищеному розмірі або особі, яка не має права на отримання конкретної земельної ділянки, тощо).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів, які б у своїй сукупності підтверджували наявність у відповідача права власності або права користування земельною ділянкою площею 0,8137 га яка є частиною земельної ділянки з обліковим кодом 90:110:0001, за адресою: м. Київ, Набережно-Печерська дорога, 8.

У вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи, в силу закону, права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За змістом вказаної статті будівництво вважається самочинним, якщо у діях особи є хоча б одна із ознак, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦК України: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для будівництва, збудовані або будуються житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно; 2) забудова проведена або здійснюється без одержаного у встановленому порядку дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Водночас, ЦК України встановлює умови, за яких самочинно збудований об`єкт нерухомості може бути оформлений у власність особи як такий, що споруджений правомірно: 1) надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже самочинно збудоване нерухоме майно і прийняття судом рішення про визнання права власності за цією особою; 2) на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за нею право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує прав інших осіб.

Як встановлено вище, документів на право власності чи користування спірною земельною ділянкою (кадастровий номер 80000000000:90:110:0001) відповідачем до матеріалів справи не надано, а з матеріалів справи слідує, що орган, який уповноважений розпоряджатися такою земельною ділянкою, а саме позивач, таку земельну ділянку у встановленому законодавством порядку у користування відповідачу не надавав.

Щодо посилань відповідача на те, що ним для державної реєстрації було надано всі необхідні документи, які є необхідними для державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а державна реєстрація права власності підтверджує законність набуття відповідачем права власності на спірне нерухоме майно, колегія суддів зазначає про таке.

Частиною 2 ст. 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності або спеціального майнового права на нього відповідно до закону (абз. 2 ч. 3 ст. 331 ЦК України).

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі в редакції станом на дату реєстрації об`єкта незавершеного будівництва) визначено поняття державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 05.06.2019 у справі № 392/1829/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 29.08.2019 у справі № 910/10984/18, від 11.06.2020 у справі № 910/10006/19, а також у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18.

Отже, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини ч. 2 ст. 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті, яка встановлює, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

За змістом п. 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 25.12.2015 № 1127, в редакції, яка діяла станом на дату реєстрації за відповідачем права власності на спірне нерухоме майно, для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються:

1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;

2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси;

4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);

5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.

З матеріалів справи, а саме з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 345290898 від 05.09.2023 слідує, що відповідачем для прийняття рішення про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно подано: довідку ТОВ «ЕЮБ «Гривня-Плюс» № НЖ 14/04/2020 від 14.04.2020.

Отже, з огляду на наявні у справі документальні докази, відповідачем для державної реєстрації права власності на об`єкт спірне нерухоме майно не було надано реєстратору повного пакету документів, які передбачені законодавством, а саме не надано документу, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, технічного паспорту на об`єкт нерухомого майна та документу, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Також необхідно відзначити і те, що камеральною перевіркою державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Меженської Кароліни Сергіївни (проведена на виконання наказу Міністерства юстиції України від 05.07.2023 № 1599/7), результати якої оформлені актом від 21.07.2023 встановлено порушення останньою при прийнятті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 53979401), згідно з яким за відповідачем зареєстровано право власності на спірні нежитлові будівлі, вимог ст.ст. 2, 3, 10, 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 12, 41 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень оскільки проведено державну реєстрацію без документу, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта та документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

При цьому фактична відсутність таких документів підтверджена наявними у матеріалах справи доказами, а саме листами Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 15.03.2023 (щодо неотримання будівельного паспорту забудови земельної ділянки або містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на Набережно-Печерській дорозі, 8Е у Печерському районі м. Києва), Печерської районної в місті Києві державної адміністрації № 105/01-1112/1 від 14.03.2023 (щодо неприйняття рішення щодо присвоєння адреси: вул. Набережно-Печерська дорога, 8-Е у м. Києві та не отримання інформації щодо присвоєння/зміни зазначеної адреси іншими уповноваженими установами), Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації № 062/14-3661 (И-2023) від 22.03.2023 ( щодо відсутності звернення для оформлення замовлень на виготовлення технічного паспорта за адресою: вул. Набережно-Печерська дорога, 8-Е).

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, оскільки Київрада не приймала рішень про надання спірної земельної ділянки ні ТОВ «Оксі-автоінвест», ні ОК «Видибай» у власність або користування, будь-яких дозвільних документів на будівництво за цією адресою компетентні органи не видавали, а також з огляду на неможливість виникнення прав та обов`язків з неіснуючих правовстановлюючих документів, що відповідачем не спростовано, нежитлові будівлі загальною площею 28,4 кв.м. (будинок охорони літ. «А» загальна площа - 15,6 кв.м.; будинок охорони літ. «Б» загальна площа 12,8 кв.м.; альтанка літ. «В» загальна площа - 12,2 кв.м.; огорожі № 1, 2, 3- 345,6 м/п; ворота № 4, 5, 8, 9 - 4 шт.; понтон № 6 - 3 шт.; берегоукріплююча споруда № 7 - 38,0 кв.м.; дорога № І - 648,2 кв.м.) на Набережно-Печерській дорозі, будинок 8-Е у місті Києві, є самочинним будівництвом, без правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку.

В свою чергу як наданий відповідачем акт приймання-передачі нерухомого майна від 11.03.2018 з якого слідує, що ОК «Видибай» передав у власність, а відповідач прийняв у власність спірне нерухоме тайно, так і довідка ТОВ «ЕЮБ «Гривня-Плюс» № НЖ 14/04/2020 від 14.04.2020, в якій зазначено, що відповідно до проведеної на замовлення позивача інвентаризації спірних нежитлових будівель вони мають зазначені у довідці показники, не можуть вважатися належними, допустимими та достатніми доказами на підтвердження виникнення у відповідача права власності на спірне нерухоме майно. До того ж, за свідченнями підписанта вказаної довідки, така довідка ним не підписувалась.

Слід також врахувати і те, що відповідач не є добросовісним набувачем, в розумінні положень ст. 388 ЦК України, оскільки він міг і повинен був бути обізнаним як про неможливість розташування нежитлових приміщень на землях водного фонду в силу законодавчої заборони так і про неможливість набуття права власності на майно за відсутності правовстановлюючих документів як на земельну ділянку під майно, так і на саме майно, оскільки жодних доказів наявності будь-яких документів на спірне нерухоме майно та відповідно права на таке майно у ОК «Видибай» до матеріалів справи не надано.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, державна реєстрація за відповідачем права власності на нежитлові будівлі загальною площею 28,4 кв.м. (будинок охорони літ. «А» загальна площа - 15,6 кв.м.; будинок охорони літ. «Б» загальна площа 12,8 кв.м.; альтанка літ. «В» загальна площа - 12,2 кв.м.; огорожі № 1, 2, 3- 345,6 м/п; ворота № 4, 5, 8, 9 - 4 шт.; понтон № 6 - 3 шт.; берегоукріплююча споруда № 7 - 38,0 кв.м.; дорога № І - 648,2 кв.м.) на Набережно-Печерській дорозі, будинок 8-Е у місті Києві, без правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку є незаконною.

Водночас, факт реєстрації права власності на нежитлові будівлі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем не змінює правової природи цього об`єкту та не усуває порушень законодавства, допущених при його будівництві на спірній земельній ділянці кадастровий номером 8000000000:90:110:0001).

Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Таким чином, за змістом ч. 4 статті ст. 376 ЦК України збудований об`єкт нерухомості може бути знесений як особою, яка здійснила самочинне будівництво, так і особою яка здійснює самочинне будівництво.

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Згідно зі ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодуванні затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №642/1536/17-ц викладено правовий висновок про те, що системний аналіз положень статті 376 ЦК України, статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» дає підстави для висновку, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, які перебувають під особливою охороною держави та заволодіння якими всупереч вимогам ЗК України є недопустимим (наведеної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц та від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц); 2) розмістивши спірні будівлі на спірній земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Києва на праві комунальної власності, забудовник допустив порушення прав усіх жителів столиці, а відтак звільнення земельної ділянки від об`єкта нерухомості в повній мірі відповідає принципам «балансу інтересів», «пропорційності», «справедливої рівноваги», про дотримання яких неодноразово зазначалося у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Амер проти Бельгії», «Депаль проти Франції», «Бросее-Трибуле та інші проти Франції», що зумовлює відсутність у цій справі непропорційного втручання у право мирного володіння майном.

Посилання апелянта на правову позицію, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, зокрема щодо того, що не можна розглядати як єдиний позов вимогу витребувати спірну земельну ділянку у кінцевої набувачки «шляхом знесення об`єкта нерухомості», оскільки у такій вимозі поєднані одночасно два способи захисту (віндикаційний і негаторний позови), спрямовані на усунення різних за змістом порушень права власності, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки у цьому спорі заявлені позовні вимоги не про витребування майна (віндикаційний позов), а про усунення перешкод у користування та розпорядженні (негаторний позов).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про:

- усунення перешкод територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної форми власності загальною площею 0,8137 га, яка є частиною земельною земельної ділянки загальною площею 16,8012 га (обліковий код 90:110:0001) за адресою: м. Київ, Набережно-Печерська дорога, 8, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 09.09.2020, індексний номер 5 3979401, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Оксі-Автоінвест» на об`єкти нерухомого майна загальною площею 28,4 кв. (будинок охорони літ. «А» загальна площа - 15,6 кв.м; будинок охорони літ. «Б» загальна площа - 12,8 кв.м; альтанка літ. «В» загальна площа - 12,2 кв.м; огорожі № 1, 2, 3 - 345,6 м/п; ворота № 4, 5, 8, 9 - 4 шт.; понтон № 6 - 3 шт.; берегоукріплююча споруда № 7 - 38,0 кв.м; дорога № І-648,2 кв.м) на Набережно-Печерській дорозі, будинок 8-Е у місті Києві;

- усунення перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної форми власності загальною площею 0,8137 га, яка є частиною земельної ділянки загальною площею 16,8012 га (обліковий код 90:110:0001) за адресою: м. Київ, Набережно-Печерська дорога, 8, шляхом зобов`язання Товариством з обмеженою відповідальністю «Оксі-Автоінвест» повернути земельну ділянку площею 0,8137 га, яка є частиною земельною ділянки загальною площею 16,8012 га (обліковий код 90:110:0001) за адресою: м. Київ, Набережно-Печерська дорога, 8, територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від нежитлових будівель загальною площею 28,4 кв. (будинок охорони літ. «А» загальна площа - 15,6 кв.м; будинок охорони літ. «Б» загальна площа - 12,8 кв.м; альтанка літ. «В» загальна площа - 12,2 кв.м; огорожі № 1, 2, 3 - 345,6 м/п; ворота № 4, 5, 8, 9 - 4 шт.; понтон № 6 - 3 шт.; берегоукріплююча споруда № 7- 38,0 кв.м; дорога № І-648,2 кв.м) на Набережно-Печерській дорозі, будинок 8-Е у місті Києві.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 у справі № 910/14245/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Оксі-Автоінвест» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оксі-Автоінвест» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 у справі № 910/14245/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 у справі № 910/14245/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/14245/23 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 06.08.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала