Постанова

від 06.08.2024 по справі 910/10190/15

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" серпня 2024 р. Справа№ 910/10190/15

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 06.08.2024 у справі №910/10190/15 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Концерн Стирол»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.06.2024, повний текст якої складений 19.06.2024,

про відмову у задоволенні скарги Приватного акціонерного товариства «Концерн Стирол» на дії державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

у справі № 910/10190/15 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Концерн Стирол»

до Акціонерного товариства «Укртрансгаз»

про визнання недійсним правочину

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року Приватне акціонерне товариство «Концерн Стирол» звернулось до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії заступника начальника відділу Печерської державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Любові Іванівни, в якій просило:

- визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Любові Іванівни про закінчення виконавчого провадження від 23.04.2024 року ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 12.08.2016, виданого у судовій справі № 910/10190/15;

- оригінал наказу Господарського суду міста Києва від 12.08.2016 у справі № 910/10190/15 направити до Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) для продовження примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2015 по справі №910/10190/15;

- зобов`язати заступника начальника Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Любов Іванівну відновити виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 12.08.2016 № 910/10190/15.

Скаргу мотивовано тим, що:

- державним виконавцем не було вчинено всіх необхідних дій для забезпечення виконання боржником рішення суду, а закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 з одночасним направленням оригіналу виконавчого документа до суду, призводить до ситуації за якої рішення не буде виконане та призведе до порушення законних прав скаржника;

- накладення штрафів і направлення (повідомлення) правоохоронним органам про притягнення боржника до кримінальної відповідальності самі собою не є достатніми заходами з виконання судового рішення, а звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не означає, що виконавець вжив усіх можливих заходів для виконання рішення;

- на думку скаржника, державний виконавець зобов`язаний був звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення, а не виносити постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідач та Печерський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) проти задоволення скарги заперечили, пославшись на те, що державним виконавцем було вжито всіх необхідних заходів у відповідності до вимог законодавства та в межах обов`язків покладених на нього, а також на те, що ч. 3 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено виключно право державного виконавця звернутися до суду із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення, а дане право не є обов`язком, при чому від стягувача чи боржника не надходило будь-яких заяв щодо звернення державного виконавця до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2024 у справі № 910/10190/15 в задоволенні скарги відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги суд першої інстанції виходив з того, що виконавцем було вжито всіх необхідних заходів для примусового виконання рішення відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», а дії останнього жодним чином не порушують норми чинного законодавства.

Суд першої інстанції відхилив посилання скаржника на наявність у державного виконавця обов`язку звернення до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення, зазначивши про те, що законодавцем у ч. 3 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» було використано словосполучення «має право» для надання державному виконавцю певної дискреції у розсуді необхідності та доцільності вжиття відповідних заходів для виконання рішення суду та про те, що стягувач не позбавлений права самостійно звернутися з відповідною заявою до виконавця.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство «Концерн Стирол» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.06.2024 у справі № 910/10190/15 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу на дії державного виконавця повністю.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржувана ухвала винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й в суді першої інстанції, додатково зауваживши на тому, що суд першої інстанції не надав правової оцінки положенням статті 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», якою закріплено обов`язок державного виконавця звернутись до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення через невиконання протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження відповідного рішення суду.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2024, справу № 910/10190/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 910/10190/15, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/10190/15.

15.07.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали оскарження даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Концерн Стирол» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі № 910/10190/15, розгляд апеляційної скарги призначено на 06.08.2024 о 10:45 год.

18.07.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач, з посиланням на ті ж самі обставини, що й в суді першої інстанції, а також додатково зазначивши про те, що посилання апелянта в апеляційній скарзі на норми ст. 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» є безпідставними та необґрунтованими, так як відповідна норма підлягає застосуванню виключно у випадках, коли рішення суду зобов`язує вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства, проте відповідач не належить до визначених осіб, а рішення винесено щодо майна боржника, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

18.07.2024 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від представника Приватного акціонерного товариства «Концерн Стирол» надійшла заява, в якій заявник просить надати йому можливість приймати участь в судових засіданнях по даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку ЄСІТС. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2024 вказану заяву задоволено.

30.07.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач підтримав раніше викладену позицію та зауважив на тому, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.

06.08.2024 до суду від Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому заявник, з посиланням на призначення на дату та час проведення судового засідання виконавчих дій, просить відкласти розгляд справи на іншу дату.

Порадившись на місці, колегія суддів не зійшла підстав для задоволення поданого Печерським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) клопотання про відкладення з огляду на наступне.

За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.

Відтак, колегія суддів в цьому випадку не визнає поважними причини неявки у судове засідання 06.08.2024 у цій справі уповноваженого представника Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та зауважує йому на тому, що ним не надано жодних доказів на підтвердження викладених у клопотання обставин.

Окрім того, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу в судовому засіданні 06.08.2024 за відсутності уповноваженого представника Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Відсутність представника Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в цьому випадку не перешкоджає розгляду апеляційної скарги та не повинна заважати здійсненню правосуддя, оскільки процесуальну позицію Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) викладено у наявних у матеріалах справи письмових поясненнях, а участь представників в судовому засіданні не була визнана обов`язковою.

Близька за змістом правова позиції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/11818/18.

Станом на 06.08.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

В судове засідання позивач та Печерський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) представників не направили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, те, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, та те, що явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представників позивача та Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) за наявними матеріалами апеляційного провадження.

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвалу суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

Позов заявлено про визнання недійсним правочину про відбір в односторонньому порядку (без письмового погодження) Публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз» природного газу Публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол» в обсязі 125664,807 тис. куб.м. із ПСГ та передачі його Публічному акціонерному товариству «Концерн Стирол» для покриття негативного дисбалансу (дефіциту) природного газу за січень 2013 року, оформленого актом приймання-передачі природного газу при відборі з ПСГ № 162/02-14 від 25.12.2014 та про зобов`язання Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» поновити в обліку в підземному сховищі газу Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» природній газ Публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол» в об`ємі 125 664,807 тис. куб. м., про відбір якого було складено акт приймання-передачі природного газу при відборі з ПСГ №162/02-14 від 25.12.2014.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.11.2015,залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 18.10.2016 позов задоволено повністю:

- визнано правочин про відбір в односторонньому порядку Публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз» природного газу Публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол» в обсязі 125664,807 тис. куб.м., оформлений актом приймання-передачі природного газу при відборі з ПСГ № 162/02-14 від 25.12.2014, недійсним;

- зобов`язано Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» поновити в обліку в підземному сховищі газу Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» природній газ Публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол» в об`ємі 125664,807 тис. куб. м., про відбір якого було складено акт приймання-передачі природного газу при відборі з ПСГ № 162/02-14 від 25.12.2014;

- до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено до стягнення судовий збір в сумі 2 436,00 грн.

12.06.2016 на виконання вказаного рішення видано відповідні накази, зокрема і наказ про зобов`язання відповідача поновити в обліку в підземному сховищі газу відповідача природній газ позивача в об`ємі 125664,807 тис. куб. м., про відбір якого було складено акт приймання-передачі природного газу при відборі з ПСГ № 162/02-14 від 25.12.2014 (далі Наказ).

З матеріалів справи слідує, що Наказ до виконання позивачем пред`явлено до Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва ГТУЮ у м. Києві від 30.08.2016 відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання Наказу.

Як вбачається з поданої скарги, 30.04.2024 позивачу з системи «Електронний суд» стало відомо про те, що в системі ЄСІТС «Електронний суд» було зареєстровано надходження до Господарського суду міста Києва постанови Печерського ВДВС у місті Києві від 23.04.2024 про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1, скан-копію якої було також розміщено в системі ЄСІТС «Електронний суд» 30.04.2024, з якої вбачається, що заступником начальника Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі Відділ) Коваль Любов`ю Іванівною 23.04.2024 було закінчено виконавче провадження НОМЕР_1з примусового виконання Наказ, а оригінал даного виконавчого документу направлено до Господарського суду міста Києва.

Зі змісту вказаної постанови слідує, що державний виконавець, встановивши, що ним у зв`язку з невиконанням боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, надіслано до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, а відтак керуючись вимогами п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження НОМЕР_1 закінчено.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії заступника начальника Відділу Коваль Любові Іванівни, в якій просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Відділу Коваль Любові Іванівни про закінчення виконавчого провадження від 23.04.2024 ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання Наказу;

- оригінал Наказу направити до Відділу для продовження примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2015 по справі №910/10190/15;

- зобов`язати заступника начальника Відділу відновити виконавче провадження з примусового виконання Наказу.

Скаргу мотивовано тим, що:

- державним виконавцем не було вчинено всіх необхідних дій для забезпечення виконання боржником рішення суду, а закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 з одночасним направленням оригіналу виконавчого документа до суду, призводить до ситуації за якої рішення не буде виконане та призведе до порушення законних прав скаржника;

- накладення штрафів і направлення (повідомлення) правоохоронним органам про притягнення боржника до кримінальної відповідальності самі собою не є достатніми заходами з виконання судового рішення, а звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не означає, що він вжив усіх можливих заходів для виконання рішення;

- на думку скаржника, державний виконавець зобов`язаний був звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення, а не виносити постанову про закінчення виконавчого провадження

Відповідач та Відділ проти задоволення скарги заперечили, пославшись на те, що державним виконавцем було вжито всіх необхідних заходів у відповідності до вимог законодавства та в межах обов`язків покладених на нього, а також на те, що ч. 3 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено виключно право державного виконавця звернутися до суду із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення, а дане право не є обов`язком, при чому від стягувача чи боржника не надходило будь-яких заяв щодо звернення державного виконавця до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

Суд першої інстанції у задоволення скарги відмовив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

За приписами статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 326 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2015 у справі №910/10190/15, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання та має бути виконане.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 327 ГПК України).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з пунктом 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII, який набрав чинності 05.10.2016 (далі Закон України «Про виконавче провадження»), виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання рішень - це сукупність дій визначених у Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Судові накази віднесено до виконавчих документів, на підставі яких рішення підлягають примусовому виконанню органами державної виконавчої служби (пп. 1) п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, він повинен дотримуватись указаних вимог законодавства з метою забезпечення максимального дотримання засад, передбачених ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження»: верховенства права, законності, справедливості, неупередженості, об`єктивності, гласності та відкритості виконавчого провадження; порушення зазначених засад має наслідком порушення безпосередньо прав сторін виконавчого провадження.

При цьому, здійснення державним виконавцем комплексу дій, визначених Законом, вважається належним у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документу у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження стягувача та боржника.

Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (ч. 2 ст. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. (ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження»).

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення встановлений ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження».

Так вказаною статтею встановлено, що:

- за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження (ч. 1);

- у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (ч. 2);

- виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч. 3);

- виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч. 4).

З наданої Відділом Інформаційної довідки з автоматизованої системи виконавчого провадження та відзиву слідує, що:

- в ході проведення виконавчих дій державним виконавцем на адресу сторін направлено вимогу виконавця з проханням повідомити відділ про стан виконання рішення від 18.11.2015. Згідно відповіді представника боржника виконати зазначене рішення суду не виявляється за можливе, у зв`язку з відсутністю укладеного між боржником та стягувачем договору на зберігання природного газу, що перешкоджає виконанню рішення, однак станом на 11.08.2020 будь яка інформація щодо підтвердження виконання вищезазначеного рішення суду від сторін до відділу не надходила, у зв`язку із чим державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника за невиконання рішення суду;

- цього ж дня на адресу боржника направлено вимогу виконавця виконати вищезазначене рішення суду та повідомити відділ в триденний термін з моменту отримання вимоги виконавця. На адресу стягувача направлено вимогу з проханням повідомити державного виконавця чи виконано боржником рішення суду на той період. Від представника стягувача О.Л.Горєлова надійшла відповідь на вимогу виконавця в якій зазначено про невиконання боржником рішення суду. Згідно акту державного виконавця встановлено, що рішення суду боржником не виконано, у зв`язку з чим державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника за невиконання рішення суду, копії якої направлено сторонам до відома та виконання;

- 23.04.2024 до управління поліції в Печерському районі Головного управління національної поліції в місті Києві направлено повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.

Також 23.04.2024 виконавцем на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Вказані обставини сторонами не заперечуються.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виконавцем було вжито всіх необхідних заходів для примусового виконання рішення відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», а дії останнього жодним чином не порушують норми чинного законодавства.

Щодо тверджень скаржника про обов`язок державного виконавця звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення, слід зазначити таке.

У відповідності до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (стаття 2 зазначеного Закону).

Колегія суддів в контексті спірних правовідносин вважає за необхідне вказати, що прояв принципу диспозитивності у виконавчому провадженні у випадках переходу виконавця від одного способу чи порядку примусового виконання рішення до іншого має обумовлюватися волевиявленням стягувача вираженим у формі заяви. Відповідне право слід розглядати як диспозитивне в контексті застосування статті 33 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, частина третьою вказаної норми встановлено право сторін виконавчого провадження, а також виконавця за заявою сторін звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим.

В цій справі не встановлено реалізації скаржником такого права шляхом звернення до виконавця чи суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Водночас спеціальні норми Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який регулює особливості виконання рішень суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Таким чином, за наявності відповідного суб`єктного складу виконавчого провадження, у випадках прямо передбачених вказаним законом державному виконавцю надається право самостійно звертатися до суду із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення з власної ініціативи (без волевиявлення сторони виконавчого провадження).

Водночас норми вказаного Закону, зокрема, стаття 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», на яку посилається скаржник, регулюють особливості виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна юридичної особи, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Так, стаття 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (Особливості виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна) встановлює: 1.виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом; 2. у разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов`язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

Отже, відповідна норма підлягає застосуванню виключно у випадках, коли рішення суду зобов`язує вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Проте, зі змісту рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2015 у цій справі № 910/10190/15 вбачається, що ним зобов`язано відповідача, зокрема наступне: поновити в обліку в підземному сховищі газу Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» природній газ Публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол» в об`ємі 125664,807 тис. куб. м., про відбір якого було складено акт приймання-передачі природного газу при відборі з ПСГ № 162/02-14 від 25.12.2014.

За таких обставин колегія суддів відхиляє аргументи скаржника щодо застосування до спірних правовідносин приписів статті 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» з огляду на те, що рішення суду у справі, яке підлягало виконанню, не є таким, що зобов`язує вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

При цьому до спірних правовідносин у цій справі слід застосовувати саме приписи статті 33 Закону України «Про виконавче провадження», частина третя якої передбачає, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення. Проте, судом першої інстанції не встановлено обставин звернення стягувача із відповідною заявою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2024 у справі № 910/10186/15.

Стаття 339 ГПК України встановлює, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

За приписами статті 343 ГПК України:

- за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (ч. 1);

- у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (ч. 2);

- якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (ч. 3).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні скарги.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

У цій справі колегія суддів вважає, що апелянтові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у цій справі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Ухвала Господарського суду Господарського суду міста Києва від 12.06.2024 у справі № 910/10190/15 залишається без змін, оскільки правові підстави для скасування відсутні, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Концерн Стирол» залишається без задоволення.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по справі за подачу апеляційної скарги покладаються на Приватне акціонерне товариство «Концерн Стирол».

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Концерн Стирол» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.06.2024 у справі № 910/10190/15 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.06.2024 у справі № 910/10190/15 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/10190/15.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 06.08.2024

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала