Постанова

від 28.10.2024 по справі 910/10190/15

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/10190/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.

у письмовому провадженні розглянув касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Концерн Стирол"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 (Яковлєв М. Л. - головуючий, судді: Гончаров С. А., Шаптала Є. Ю.) та ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.06.2024 (суддя Лиськов М. О.) у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "Концерн Стирол"

до Акціонерного товариства "Укртрансгаз",

за участю заступника начальника відділу Печерської державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Любові Іванівни

про визнання недійсним правочину.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст скарги та її обґрунтування

1. У травні 2024 року Приватне акціонерне товариство "Концерн Стирол" (далі - "ПрАТ "Концерн Стирол", скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії заступника начальника відділу Печерської державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Любові Іванівни (далі - "державний виконавець Коваль Л. І."), в якій просило:

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Коваль Л. І. про закінчення виконавчого провадження від 23.04.2024 ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 12.08.2016, виданого у судовій справі № 910/10190/15;

- оригінал наказу Господарського суду міста Києва від 12.08.2016 у справі № 910/10190/15 направити до Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) для продовження примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2015 по справі № 910/10190/15;

- зобов`язати державного виконавця Коваль Л. І. відновити виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 12.08.2016 № 910/10190/15.

2. Скаргу обґрунтовувало доводами про те, що:

- державним виконавцем Коваль Л. І. не було вчинено всіх необхідних дій для забезпечення виконання боржником (Акціонерним товариством "Укртрансгаз" (далі - АТ "Укртрансгаз") рішення суду, а закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 з одночасним направленням оригіналу виконавчого документа до суду, призводить до ситуації за якої рішення не буде виконане, що порушить законні прав скаржника;

- накладення штрафів і направлення (повідомлення) правоохоронним органам про притягнення боржника до кримінальної відповідальності самі собою не є достатніми заходами з виконання судового рішення, а звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не означає, що виконавець вжив усіх можливих заходів для виконання рішення;

- на думку скаржника, державний виконавець зобов`язаний був звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення, а не виносити постанову про закінчення виконавчого провадження.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

3. Господарський суд міста Києва ухвалою від 12.06.2024 у задоволенні скарги відмовив.

4. Відмовляючи у задоволенні скарги, господарський суд першої інстанції виходив установлених обставин того, що державним виконавцем Коваль Л. І. було вжито всіх необхідних заходів для примусового виконання рішення суду у цій справі і дії останньої жодним чином не порушують норми чинного Закону України "Про виконавче провадження".

5. При цьому суд відхилив посилання скаржника на наявність у державного виконавця Коваль Л. І. обов`язку звернення до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення, виснувавши про те, що законодавцем у частини третій статті 33 Закону України "Про виконавче провадження" було використано словосполучення "має право" для надання державному виконавцю певної дискреції у розсуді необхідності та доцільності вжиття відповідних заходів для виконання рішення суду та про те, що стягувач не позбавлений права самостійно звернутися з відповідною заявою до виконавця.

6. За наслідками апеляційного провадження Північний апеляційний господарський суд постановою від 06.08.2024 ухвалу місцевого господарського суду залишив без змін.

7. Апеляційний суд погодився із висновками господарського суду першої інстанції про те, що державним виконавцем Коваль Л. І. було належним чином виконано вимоги Закону України "Про виконавче провадження" у даному випадку і підстав вважати, що її діє були неправомірними немає.

8. Окремо апеляційний господарський суд відмітив, що стаття 7 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", на яку посилався скаржник у скарзі, до спірних правовідносин сторін цієї справи взагалі не застосовується, адже відповідна норма підлягає застосуванню виключно у випадках, коли рішення суду зобов`язує вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Касаційна скарга

9. Не погодившись із судовими рішеннями, ПрАТ "Концерн Стирол" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким скаргу на дії державного виконавця Коваль Л. І. задовольнити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

10. Скаржник стверджує, що приймаючи оскаржувані рішення суди попередніх інстанцій неправильного застосовували до спірних правовідносин приписи статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" та не врахували висновків Верховного Суду щодо правильного застосовування вказаної норми, які викладено у постановах від 18.06.2019 у справі № 826/14580/16 та від 22.06.2022 у справі № 607/2547/20.

11. Обґрунтовуючи наведене пояснює, що судами попередніх інстанцій не було надано належної оцінки тому, що державним виконавцем Коваль Л. І. не вчинено всіх необхідних дій для забезпечення фактичного виконання АТ "Укртрансгаз" рішення суду, а накладення штрафів чи внесення повідомлення правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання рішення суду чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

12. Також наголошує, що суди не надали правової оцінки положенням статті 7 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", якою закріплено обов`язок державного виконавця звернутись до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення через невиконання протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження відповідного рішення суду.

Узагальнені доводи інший учасників справи

13. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти її задоволення. Скаргу вважає безпідставною та необґрунтованою. З рішеннями судів погоджується, а тому просить у задоволенні скарги відмовити, а оскаржувані ухвалу і постанову залишити без змін.

14. Відповідь Позивача на відзив суд касаційної інстанції не розглядає, адже чинним Господарський процесуальним кодексом України (далі - ГПК України) права учасників справи на подання таких заяв не передбачено.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

15. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

16. Верховний Суд дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив дотримання судами попередніх інстанцій положень процесуальних правових норм у спірних правовідносинах та вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких міркувань.

17. Так, позов у цій справі заявлено про визнання недійсним правочину про відбір в односторонньому порядку (без письмового погодження) АТ "Укртрансгаз" природного газу ПрАТ "Концерн Стирол" в обсязі 125664,807 тис. куб. м. із ПСГ та передачі його ПрАТ "Концерн Стирол" для покриття негативного дисбалансу (дефіциту) природного газу за січень 2013 року, оформленого актом приймання-передачі природного газу при відборі з ПСГ № 162/02-14 від 25.12.2014 та про зобов`язання АТ "Укртрансгаз" поновити в обліку в підземному сховищі газу АТ "Укртрансгаз" природній газ ПрАТ "Концерн Стирол" в об`ємі 125 664, 807 тис. куб. м., про відбір якого було складено акт приймання-передачі природного газу при відборі з ПСГ № 162/02-14 від 25.12.2014.

18. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.11.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 18.10.2016 позов у цій справі задоволено повністю.

Визнано правочин про відбір в односторонньому порядку АТ "Укртрансгаз" природного газу ПрАТ "Концерн Стирол" в обсязі 125664,807 тис. куб. м., оформлений актом приймання-передачі природного газу при відборі з ПСГ № 162/02-14 від 25.12.2014, недійсним.

Зобов`язано АТ "Укртрансгаз" поновити в обліку в підземному сховищі газу АТ "Укртрансгаз" природній газ ПрАТ "Концерн Стирол" в об`ємі 125664,807 тис. куб. м., про відбір якого було складено акт приймання-передачі природного газу при відборі з ПСГ № 162/02-14 від 25.12.2014.

Стягнуто з АТ "Укртрансгаз" на користь ПрАТ "Концерн Стирол" судовий збір в сумі 2 436, 00 грн.

19. 12.06.2016 на виконання вказаного рішення видано відповідні накази, зокрема, і наказ про зобов`язання АТ "Укртрансгаз" поновити в обліку в підземному сховищі газу природній газ ПрАТ "Концерн Стирол" в об`ємі 125664,807 тис. куб. м., про відбір якого було складено акт приймання-передачі природного газу при відборі з ПСГ № 162/02-14 від 25.12.2014 (далі - Наказ).

20. Наказ до виконання ПрАТ "Концерн Стирол" пред`явлено до Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

21. Постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва ГТУЮ у м. Києві від 30.08.2016 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання Наказу.

22. Як зазначило ПрАТ "Концерн Стирол" у скарзі, 30.04.2024 йому з системи "Електронний суд" стало відомо про те, що в системі ЄСІТС "Електронний суд" було зареєстровано надходження до Господарського суду міста Києва постанови Печерського ВДВС у місті Києві від 23.04.2024 про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1, скан-копію якої було також розміщено в системі ЄСІТС "Електронний суд" 30.04.2024, з якої вбачається, що державним виконавцем Коваль Л. І. 23.04.2024 було закінчено виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання Наказу, а оригінал даного виконавчого документу направлено до Господарського суду міста Києва.

23. Зі змісту вказаної постанови слідує, що державний виконавець, встановивши, що ним у зв`язку з невиконанням боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, надіслано до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, а відтак керуючись вимогами пункту 11 частини першої статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження № НОМЕР_1 закінчено.

24. З посиланням на вказані обставини ПрАТ "Концерн Стирол" звернулося до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії державного виконавця Коваль Л. І. у цій справі.

25. Відповідач та відділ Печерської державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) проти задоволення скарги заперечили, пославшись на те, що державним виконавцем Коваль Л. І. було вжито всіх необхідних заходів у відповідності до вимог законодавства та в межах обов`язків покладених на неї, а також на те, що частиною третьою статті 33 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено виключно право державного виконавця звернутися до суду із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення, а дане право не є обов`язком, при чому від стягувача чи боржника не надходило будь-яких заяв щодо звернення державного виконавця до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

26. Як вже зазналося, суди попередніх інстанцій у задоволення скарги відмовили і Верховний Суд з такою позицією судів погоджується, виходячи з таких міркувань.

27. За приписами статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території.

28. Відповідно до частини першої статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

29. Статтею 326 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

30. Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2015 у справі № 910/10190/15, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання та має бути виконане.

31. Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 327 ГПК України).

32. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України "Про виконавче провадження".

33. Згідно з пунктом 7 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII, який набрав чинності 05.10.2016, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

34. Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання рішень - це сукупність дій визначених у Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

35. Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, він повинен дотримуватись указаних вимог законодавства з метою забезпечення максимального дотримання засад, передбачених статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження": верховенства права, законності, справедливості, неупередженості, об`єктивності, гласності та відкритості виконавчого провадження; порушення зазначених засад має наслідком порушення безпосередньо прав сторін виконавчого провадження.

36. При цьому, здійснення державним виконавцем комплексу дій, визначених Законом, вважається належним у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документу у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження стягувача та боржника.

37. Частиною першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

38. Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення встановлений статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження".

39. Вказаною статтею передбачено, що:

- за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження (частина перша);

- у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга);

- виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (частина третя);

- виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (частина четверта).

40. Судами попередніх інстанцій установлено, що:

- в ході проведення виконавчих дій державним виконавцем на адресу сторін направлено вимогу виконавця з проханням повідомити відділ про стан виконання рішення від 18.11.2015. Згідно відповіді представника боржника виконати зазначене рішення суду не виявляється за можливе, у зв`язку з відсутністю укладеного між боржником та стягувачем договору на зберігання природного газу, що перешкоджає виконанню рішення, однак станом на 11.08.2020 будь-яка інформація щодо підтвердження виконання вищезазначеного рішення суду від сторін до відділу не надходила, у зв`язку із чим державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника за невиконання рішення суду;

- цього ж дня на адресу боржника направлено вимогу виконавця виконати вищезазначене рішення суду та повідомити відділ в триденний термін з моменту отримання вимоги виконавця. На адресу стягувача направлено вимогу з проханням повідомити державного виконавця чи виконано боржником рішення суду на той період. Від представника стягувача О. Л. Горєлова надійшла відповідь на вимогу виконавця в якій зазначено про невиконання боржником рішення суду. Згідно акта державного виконавця встановлено, що рішення суду боржником не виконано, у зв`язку з чим державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника за невиконання рішення суду, копії якої направлено сторонам до відома та виконання;

- 23.04.2024 до управління поліції в Печерському районі Головного управління національної поліції в місті Києві направлено повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення;

- 23.04.2024 виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

41. Встановивши вказані обставини суди попередніх інстанцій виснували, що у виконавчому провадженні з виконання Наказу державним виконавцем Коваль Л. І. було вжито всіх передбачених Законом України "Про виконавче провадження" заходів для примусового виконання рішення суду і дії останньої жодним чином не порушують норми чинного законодавства.

42. Здійснивши касаційне провадження у цій справі, Верховний Суд вважає, що доводи касаційної скарги наведеного висновку судів попередніх інстанцій не спростовують, адже не містять аргументів про те, яких конкретно заходів державним виконавцем в межах виконавчого провадження у спірних правовідносинах здійснено не було.

43. Посилання скаржника у цій частині на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18.06.2019 у справі № 826/14580/16 та від 22.06.2022 у справі № 607/2547/20 є необґрунтованими, адже правовідносини у вказаних справах не є подібними тим, що склалися між сторонами цього спору.

44. Так, у справі № 826/14580/16 суд касаційної інстанції висновував у правовідносинах з особливим суб`єктним складом, а саме у правовідносинах, що стосувалися виконання наказу, виданого на виконання постанови адміністративного суду про зобов`язання Київської міської державної адміністрації, Департамента будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Деснянської районної в місті Києві адміністрації вирішити питання щодо поліпшення житлових умов громадян, які перебувають з 13.10.1992 у пільговій черзі за категорією "Інваліди 1-ї та 2-ї групи з числа військовослужбовців".

45. У справі ж № 607/2547/20 суд касаційної інстанції висновував у правовідносинах, що стосувалися виконання виконавчого листа, виданого місцевим судом загальної юрисдикції на виконання рішення про зобов`язання відповідача (фізичної особи) усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні позивачеві (фізичній особі) належним йому на праві приватної власності автомобілем, шляхом повернення цього автомобіля, ключів від замка запалювання до нього, а також шляхом повернення дублікатів ключів від гаражу, тобто за умов, коли судове рішення могло бути виконано і без участі боржника.

46. Звідси висновки Верховного Суду у постановах у вказаних справах не є релевантними до правовідносин, що склалися у справі № 910/10190/15.

47. Щодо ж тверджень скаржника про обов`язок державного виконавця звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення, Верховний Суд зазнає таке.

48. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про виконавче провадження", за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

49. В цій справі не встановлено реалізації скаржником такого права шляхом звернення до виконавця чи суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

50. В свою чергу Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" регулює особливості виконання рішень суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

51. Таким чином, за наявності відповідного суб`єктного складу виконавчого провадження, у випадках прямо передбачених вказаним законом державному виконавцю надається право самостійно звертатися до суду із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення з власної ініціативи (без волевиявлення сторони виконавчого провадження).

52. Норми вказаного Закону, зокрема, стаття 7 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", на яку посилається скаржник, регулюють особливості виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна юридичної особи, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

53. Так, стаття 7 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (Особливості виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна) встановлює: 1.виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом; 2. у разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов`язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

54. Отже, відповідна норма підлягає застосуванню виключно у випадках, коли рішення суду зобов`язує вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (див. правовий висновок Верховного Суду у постанові від 15.05.2024 у справі № 910/10186/15).

55. Проте, зі змісту рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2015 у цій справі вбачається, що ним зобов`язано відповідача, зокрема, поновити в обліку в підземному сховищі газу АТ "Укртрансгаз" природній газ ПрАТ "Концерн Стирол" в об`ємі 125664,807 тис. куб. м., про відбір якого було складено акт приймання-передачі природного газу при відборі з ПСГ № 162/02-14 від 25.12.2014.

56. За таких обставин колегія суддів відхиляє аргументи скаржника щодо застосування до спірних правовідносин приписів статті 7 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" з огляду на те, що рішення суду у справі, яке підлягало виконанню, не є таким, що зобов`язує вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

57. Стаття 339 ГПК України встановлює, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

58. За приписами статті 343 ГПК України:

- за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша);

- у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина друга);

- якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя).

59. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у задоволенні скарги. Неправильного застосовування чи порушення ними правових норм скаржник суду касаційної інстанції не довів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

60. Відповідно до частин першої - п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

61. Відповідно до частини третьої статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

62. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

63. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

64. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані ухвалу і постанову - без змін.

65. З огляду на перебування головуючого у відрядженні дану постанову суд касаційної інстанції приймає в розумний строк.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Концерн Стирол" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.06.2024 у справі № 910/10190/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І. С.

Судді Берднік І. С.

Зуєв В. А.