Постанова

від 02.07.2024 по справі 910/2613/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2024 р. Справа№ 910/2613/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Суліма В.В.

Ткаченка Б.О.

за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явились;

від відповідача: Гаврилюк Ярослав Васильович (поза межами приміщення суду);

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція»

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024

у справі № 910/2613/24 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічний сервісний центр «Інженерінг»

до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення 359 492,41 грн

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 у справі № 910/2613/24 позов задоволено частково. Провадження в частині позовних вимог про стягнення 349 011,20 грн основного боргу закрито. Стягнуто з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічний сервісний центр «Інженерінг» 3% річних у розмірі 9 074 грн 03 коп. та інфляційні втрати у розмірі 1 396 грн 04 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 2 774 грн 64 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «Технічний сервісний центр «Інженерінг» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 617 грн 58 коп., сплачений згідно з платіжною інструкцією №189 від 27.02.2024.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 у справі № 910/2613/24, Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження у справі; змінити пункт 3 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 у справі № 910/2613/24 в частині стягнення витрат зі сплати судового збору з 2 774,64 грн до 157,05 грн; скасувати пункт 6 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 у справі № 910/2613/24.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник, із посиланням на п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», зазначає про те, що при закритті провадження у справі, ця норма закону констатує, що судовий збір має бути повернуто саме за клопотанням позивача, а не стягнутий з відповідача. При цьому, судом першої інстанції фактично задоволено вимоги позивача на 10 470,07 грн (інфляційні втрати та 3% річних), відповідно судовий збір з відповідача мав би бути стягнутий пропорційно цій сумі, а не в повному обсязі, як це передбачено оскаржуваним рішенням.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказує на те, що відповідач порушив не тільки умови договору поставки, укладеного між позивачем та відповідачем, та прямі вимоги ГК України у відповідності до ст. 222 якого учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду. Саме невиконання відповідачем умов договору та вимог законодавства призвело до необхідності позивачу звертатися до суду, сплачувати судовий збір та нести інші витрати, пов`язані з судовим розглядом справи про погашення заборгованості по договору поставки.

На думку позивача, задоволення вимоги відповідача щодо відміни рішення в частині повернення з державного бюджету частини сплаченого збору призведе не тільки до подальшого порушення прав позивача, але і до порушення основних засад господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників процесу перед законом та судом; відшкодування судових витрат стороні на користь якої винесено рішення.

Позивач вказує на те, що відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позов, сплативши заборгованість по основній сумі договору поставки № 53-122-01-23-13095 від 21.03.2023 в розмірі 349 011,20 грн. Таким чином Господарській суд міста Києва, постановляючи рішення у справі № 910/2613/24, мав повноваження вирішити питання щодо повернення частин судового збору з державного бюджету на користь позивача та скористався цим правом.

Також у відзиві на апеляційну скаргу позивач просив в частині зміни пункту 3 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 у справі № 910/2613/24 щодо зменшення суми стягнення витрат зі сплати судового збору з 2 774, 64 грн до 157,05 грн - прийняти рішення у відповідності до діючого законодавства України, а в частині скасування пункту 6 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 у справі № 910/2613/24 щодо повернення ТОВ «Технічний сервісний центр «Інженерінг» з державного бюджету частини сплаченого судового збору в розмірі 2 617 грн 58 коп. - в задоволенні вимог відповідача, викладених в апеляційній скарзі, відмовити.

Явка учасників справи

Позивач не направив свого представника у судове засідання 02.07.2024, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином. Крім того, 01.07.2024 від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника.

Представник відповідача у судовому засіданні 02.07.2024 підтримав доводи апеляційної скарги, просив змінити пункт 3 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 у справі № 910/2613/24 в частині стягнення витрат зі сплати судового збору з 2 774,64 грн до 157,05 грн; скасувати пункт 6 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 у справі № 910/2613/24.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/2613/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.

03.06.2024 суддею Майданевичем А.Г. заявлено самовідвід від розгляду справи № 910/2613/24 з метою недопущення сумнівів в неупередженості, які можуть виникнути, у зв`язку з тим, що його близький родич працює в Акціонерному товаристві «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 заяву про самовідвід судді Майданевича А.Г. у розгляді апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 у справі № 910/2613/24 задоволено. Справу № 910/2613/24 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суддів відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2024, у зв`язку тим, що заяву про самовідвід судді Майданевича А.Г. у розгляді апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 у справі № 910/2613/24 задоволено, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно з протоколом передачі судової справи між суддями від 07.06.2024, для розгляду справи № 910/2613/24 визначено колегію суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя, судді: Ткаченко Б.О., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства »Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 у справі № 910/2613/24. Призначено справу № 910/2613/24 до розгляду у судовому засіданні 02.07.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 задоволено заяву Акціонерного товариства »Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається із матеріалів справи, 21.03.2023 між відповідачем, як замовником, та позивачем, як постачальником, укладено договір поставки № 53-122-01-23-13095 (далі - договір), за умовами пункту 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, позивач зобов`язується поставити і передати у власність відповідача продукцію, а відповідач, в свою чергу, зобов`язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №1 (додаток №1 до даного договору).

Предметом поставки по даному договору є продукція: 35110000-8 вогнегасники, яка передбачена специфікацією № 1 (додаток № 1 до даного договору) (пункт 1.2. договору).

Відповідно до пунктів 2.1-2.3. договору ціна продукції, що поставляється за цим договором складає 406 214,00 грн, крім того ПДВ - 81 242,80 грн. Загальна сума договору (вартість продукції) становить 487 456,80 грн з ПДВ. Кількість продукції та ціна за одиницю продукції вказана у специфікації №1 (додаток №1 до даного договору).

Як встановлено судом на підставі наявних в матеріалах справи доказів, на виконання умов даного договору, позивачем було поставлено відповідачу узгоджений товар на загальну суму 487 456,80 грн, що підтверджується видатковими накладними № 299 від 26.04.2023 та №398 від 11.05.2023, які підписані уповноваженими особами сторін без заперечень та скріплені печаткою позивача.

Відповідачем оформлено ярлики на придатну продукцію №1-2-51 від 08.05.2023 та №1-2-82 від 17.05.2023 та у відповідності до приписів пункту 6.2 договору повідомлено позивача.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивачем складено податкові накладні від 26.04.2023 №96, від 11.05.2023 №48.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки визначеного товару.

Однак, відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором поставки №53-122-01-23-13095 від 21.03.2023, повну та своєчасну оплату отриманого товару не здійснив, сплативши лише 138 445,60 грн, що підтверджується інформаційними повідомленнями про зарахування коштів №05/07/20237325 від 05.07.2023 на суму 5 664,00 грн, №13/07/20237612 від 13.07.2023 на суму 2 781,60 грн, №15120 від 12.12.2023, №15466 від 19.12.2023 на суму 20 000,00 грн, №15958 від 26.12.2023 на суму 60 000,00 грн, №193 від 09.01.2024 на суму 7 820,80 грн, №190 від 09.01.2024 на суму 22 179,20 грн, у зв`язку із чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем на суму у розмірі 349 011,20 грн.

Позивач звертався до відповідача з претензією вих. №2 від 25.10.2023, в якій вимагав відповідача виконати свої зобов`язання за договором, однак вказані вимоги у повному обсязі задоволені не були, у зв`язку з чим позивач і звернувся до суду з даним позовом.

08.05.2023 відповідачем оформлено ярлик на придатну продукцію №1-2-51 (по видатковій накладній №299 від 26.04.2023), а 17.05.2023 ярлик №1-2-82 (по видатковій накладній №398 від 11.05.2023).

Отже, уклавши з позивачем договір поставки, відповідач взяв на себе зобов`язання щодо оплати отриманої продукції протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію, а відтак строк оплати продукції, отриманої за видатковою накладною №299 від 26.04.2023, становив до 22.06.2023 включно, а за видатковою накладною №398 від 11.05.2023 до 01.07.2023 включно.

Відтак, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати за поставлену продукцію підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 349 011,20 грн є обґрунтованими.

Водночас, що після відкриття провадження у справі, відповідачем здійснено оплату основного боргу в розмірі 349 011,20 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №1608 від 19.03.2024 на суму 64 096,40 грн, №1610 від 19.03.2024 на суму 68 716,80 грн, №1931 від 26.03.2024 на суму 108 368, 40 грн та №1934 від 26.03.2024 на суму 107 829, 60 грн.

За приписами пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір.

У даному випадку, предметом спору, зокрема, є стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки №53-122-01-23-13095 від 21.03.2023 у розмірі 349 011,20 грн.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, спір у даній справі (в частині стягнення основного боргу у розмірі у розмірі 349 011,20 грн) припинив своє існування у зв`язку з оплатою відповідачем суми основного боргу в розмірі 349 011,20 грн.

Оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за отриману продукцію, на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 9 085,17 грн за період з 23.06.2023 по 24.02.2024 та інфляційні втрати у розмірі 1 396, 04 грн за період з 10.01.2024 по 24.02.2024.

Як вже зазначалось, рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 у справі № 910/2613/24 позов задоволено частково. Провадження в частині позовних вимог про стягнення 349 011,20 грн основного боргу закрито. Стягнуто з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічний сервісний центр «Інженерінг» 3% річних у розмірі 9 074 грн 03 коп. та інфляційні втрати у розмірі 1 396 грн 04 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 2 774 грн 64 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «Технічний сервісний центр «Інженерінг» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 617 грн 58 коп., сплачений згідно з платіжною інструкцією №189 від 27.02.2024.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними у оскаржуваному рішенні, з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вже зазначалось, на виконання умов даного договору, позивачем поставлено відповідачу узгоджений товар на загальну суму 487 456,80 грн, що підтверджується видатковими накладними № 299 від 26.04.2023 та №398 від 11.05.2023, які підписані уповноваженими особами сторін без заперечень та скріплені печаткою позивача.

Однак, відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором поставки №53-122-01-23-13095 від 21.03.2023, повну та своєчасну оплату отриманого товару не здійснив, сплативши лише 138 445,60 грн, що підтверджується інформаційними повідомленнями про зарахування коштів №05/07/20237325 від 05.07.2023 на суму 5 664,00 грн, №13/07/20237612 від 13.07.2023 на суму 2 781,60 грн, №15120 від 12.12.2023, №15466 від 19.12.2023 на суму 20 000,00 грн, №15958 від 26.12.2023 на суму 60 000,00 грн, №193 від 09.01.2024 на суму 7 820,80 грн, №190 від 09.01.2024 на суму 22 179,20 грн, у зв`язку із чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем на суму у розмірі 349 011,20 грн.

Позивач звертався до відповідача з претензією вих. №2 від 25.10.2023, в якій вимагав відповідача виконати свої зобов`язання за договором, однак вказані вимоги у повному обсязі задоволені не були, у зв`язку з чим позивач і звернувся до суду з даним позовом.

08.05.2023 відповідачем оформлено ярлик на придатну продукцію №1-2-51 (по видатковій накладній №299 від 26.04.2023), а 17.05.2023 ярлик №1-2-82 (по видатковій накладній №398 від 11.05.2023).

Отже, уклавши з позивачем договір поставки, відповідач взяв на себе зобов`язання щодо оплати отриманої продукції протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію, а відтак строк оплати продукції, отриманої за видатковою накладною №299 від 26.04.2023, становив до 22.06.2023 включно, а за видатковою накладною №398 від 11.05.2023 до 01.07.2023 включно.

Відтак, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати за поставлену продукцію підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 349 011,20 грн є обґрунтованими.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних у межах заявленого періоду, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірним, обґрунтованим та здійснений у відповідності до приписів чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі, водночас, за результатами перевірки розрахунку 3% річних встановлено, що позивачем не було враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних, про що цілком вірно зазначає відповідач у відзиві.

Згідно із ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вже зазначалось, скаржник просить змінити пункт 3 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 у справі № 910/2613/24 в частині стягнення витрат зі сплати судового збору з 2 774,64 грн до 157,05 грн та скасувати пункт 6 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 у справі № 910/2613/24.

В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 у справі № 910/2613/24 не оскаржувалось.

Колегія суддів апеляційного господарського суду під час розгляду справи № 910/2613/24 не встановила порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Так, як вбачається із матеріалів справи, після відкриття провадження у справі, відповідачем здійснено оплату основного боргу в розмірі 349 011,20 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №1608 від 19.03.2024 на суму 64 096,40 грн, №1610 від 19.03.2024 на суму 68 716,80 грн, №1931 від 26.03.2024 на суму 108 368, 40 грн та №1934 від 26.03.2024 на суму 107 829,60 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції вказує на те, що відповідачем у відзиві на позов, поданому до суду першої інстанції, повідомлено суд, що відповідач визнає позов в частині стягнення основного боргу за договором у розмірі 349 011,20 грн, у зв`язку із чим просить застосувати ч. 1 ст. 130 ГПК України та вирішити питання щодо повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору, в частині визнаних позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Статтею 191 ГПК України, зокрема, передбачено, що відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для висновку, що визнання відповідачем позову в частині стягнення основного боргу суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, а відтак підстави для неприйняття судом визнання позову на підставі ч. 5 ст. 191 ГПК України відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України, яка кореспондується із ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», зокрема, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Таким чином, враховуючи те, що відповідачем у відзиві на позов визначено саме визнання позову на суму 349 011,20 грн, те, що відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що господарським судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір, пропорційно розміру задоволених вимог, за вирахуванням 50% судового збору, який підлягає поверненню у зв`язку із визнанням відповідачем частини позовних вимог.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Посилання скаржника на ч. 5 п. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» спростовуються положеннями ч. 3 ст. 7 зазначеного Закону, а також положеннями ч. 1 ст. 130 ГПК України.

Також колегія суддів апеляційної інстанції враховує те, що саме невиконання відповідачем умов договору та вимог законодавства призвело до необхідності позивачу звертатися до суду, сплачувати судовий збір та нести інші витрати, пов`язані з судовим розглядом справи про погашення заборгованості за договором поставки.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду, з огляду на положення ч. 1 ст. 130 ГПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, закриття провадження в частині позовних вимог про стягнення 349 011,20 грн основного боргу, стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 9 074 грн 03 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 396 грн 04 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 2 774,64 грн, а також повернення позивачу з Державного бюджету України судового збору у розмірі 2 617,58 грн, сплаченого згідно із платіжною інструкцією №189 від 27.02.2024, у зв`язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 у справі № 910/2613/24 відсутні.

Враховуючи викладене, доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення та не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 у справі № 910/2613/24.

З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому зазначає, що оскаржене рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Хаджинастасиу проти Греції»).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 у справі № 910/2613/24 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 у справі № 910/2613/24 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 у справі № 910/2613/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 у справі № 910/2613/24 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу № 910/2613/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Постанова підписана 06.08.2024, у зв`язку із перебуванням судді Гаврилюка О.М. у відпустці.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді В.В. Сулім

Б.О. Ткаченко