Постанова
від 01.08.2024 по справі 910/5740/21
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/5740/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В. Г., суддів: Жукова С. В., Огородніка К. М.

за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І.,

учасники справи:

представник Міністерства оборони України - Барда С. Ю.,

представник Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" - Івашін Є. В.,

представник ТОВ "Левра" - Криливець Є. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023

у складі колегії суддів: Коротун О. М. (головуючий), Ходаківської І. П. Гаврилюка О .М.

та на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023

у складі колегії суддів: Коротун О. М. (головуючий), Ходаківської І. П. Гаврилюка О .М.

та касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023

у складі колегії суддів: Коротун О. М. (головуючий), Ходаківської І. П. Гаврилюка О .М.

у справі № 910/5740/21

за позовом: 1) Міністерства оборони України,

2) Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд"

до: 1) фізичної особи - підприємця Пустової Людмили Леонідівни,

2) фізичної особи - підприємця Туманік Ганни Георгіївни,

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕВРА",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Кабінету Міністрів України,

про визнання права власності та витребування майна,

ВСТАНОВИВ

На розгляд суду постало питання визнання за державою права власності на нерухоме майно, яке вибуло з її власності поза волею та витребування цього майна шляхом вилучення у відповідачів та передачі державному підприємству в експлуатацію.

Обставини справи

1. 29.01.1998 Міністерство оборони України видало наказ № 27 "Про створення та реєстрацію державних підприємств Міністерства оборони України", згідно з яким на базі розформованих військових частин та організацій будівельно-квартирного комплексу організовано створення відособлених структурних підрозділів державних підприємств Міністерства оборони України, зокрема "Укрвійськбуд" (пункт 1), а також доручено начальнику розквартирування військ і капітального будівництва Збройних сил - начальнику Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України у 10-денний термін після призначення встановленим порядком керівників державних підприємств Міністерства оборони України організувати роботу по прийманню-передаванню фондів, зазначених у пункті 1 (пункт 4).

2. Відповідно до Плану організаційних заходів у квартирно-будівельному комплексі Збройних сил України у 1998 році, який є додатком № 1 до наказу Міністра оборони України № 27 від 29.01.1998, створення Державного підприємства "Укрвійськбуд" (далі - ДП "Укрвійськбуд") та його підпорядкування визначено начальнику розквартирування військ і капітального будівництва Збройних сил - начальнику Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України; розформовано 135 заводів залізобетонних виробів Головного управління військового будівництва, правонаступником якого визнано ДП "Укрвійськбуд"; фонди і майно наказано передати ДП "Укрвійськбуд".

3. Згідно з преамбулою статуту ДП "Укрвійськбуд" (далі - статут), затвердженого Міністром оборони України 29.01.1998, це підприємство засноване на майні Збройних сил України, яке є загальнодержавною власністю; засновником підприємства є Міністерство оборони України (орган управління майном).

4. Згідно з п.п. 2.1., 4.1., 4.2. статуту підприємство створене з метою виконання програми житлового і військового будівництва для Міністерства оборони України, структур Збройних Сил України та інших замовників - юридичних та фізичних осіб України та інших держав незалежно від форм власності. Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому статуту.

5. У п. 4.4. статуту визначено, що відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з органом управління майном у порядку, що встановлений чинним законодавством.

6. Пунктом 6.1. статуту також передбачено, що функції по управлінню майном, яке є загальнодержавною власністю, здійснює орган управління майном (Міністерство оборони України).

7. Відповідно до акту приймання (передачі) будинків, споруд і території військового містечка від 06.12.2000, затвердженого начальником Головного КЕУ Міністерства оборони України, та авізо № 2 до нього, до ДП "Укрвійськбуд" було передано комплекс будинків та споруд по АДРЕСА_1, та АДРЕСА_2.

8. Вищезазначене майно перебувало у ДП "Укрвійськбуд" на праві господарського відання, що вбачається з положень п. 4.2 статуту (майно закріплюється на праві повного господарського відання).

9. 06.11.2000 Арбітражним судом міста Києва за заявою ініціюючого кредитора - Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва порушено провадження у справі № 24/612-б-43/234 про банкрутство ДП "Укрвійськбуд".

10. 03.04.2001 введена процедура санації ДП "Укрвійськбуд" з врахуванням особливостей провадження, передбачених ст. 53 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011) (далі - Закон про банкрутство); ухвалою від 18.01.2002 затверджено план санації боржника; ухвалою від 12.10.2006 - задоволено клопотання комітету кредиторів ДП "Укрвійськбуд" про перехід до процедури санації за загальною процедурою на підставі ст. 17 Закону про банкрутство від 23.02.2006, продовжено процедуру санації ДП "Укрвійськбуд" на шість місяців.

11. Під час розгляду справи про банкрутство ДП "Укрвійськбуд" у процедурі санації були укладені такі біржові угоди:

1) 27.03.2003 № 24-03/12 (далі - біржова угода № 24-03/12) між ДП "Укрвійськбуд" (продавець) та Приватним підприємцем Пустовою Людмилою Леонідівною (покупець), за умовами якої продавець продав, а покупець купив частину нежитлових приміщень № 200, літера А, загальною площею 34,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

2) 28.03.2003 № 25-03/12 (далі - біржова угода № 25-03/12) між ДП "Укрвійськбуд" (продавець) та Приватною фірмою "Танаїс" (далі - ПФ "Танаїс", покупець), за умовами якої продавець продав, а покупець купив нежилі приміщення № 201, літера А, загальною площею 40, 2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

3) 09.04.2003 № 28-03/12 (далі - біржова угода № 28-03/12) між ДП "Укрвійськбуд" в особі Дубова Олексія Геннадійовича, який діяв на підставі довіреності серії АВН № 864155 від 20.09.2000, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курасовою О.В., як продавцем, та Малим приватним підприємством "Квіт" (далі - МПП "Квіт"), в особі фінансового директора Швеця Владислава Арнольдовича, який діяв на підставі доручення № 5/03 від 26.03.2003, як покупцем, за умовами якої продавець продав, а покупець купив нежиле приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384, 70 кв. м, що розташоване по АДРЕСА_2. Указане у пункті 1 майно належить державі Україна та відображається на балансі ДП "Укрвійськбуд" на праві державної власності відповідно до свідоцтва серії НП № 010006915 на право власності на нежиле приміщення, виданого Головним управлінням комунальної власності міста Києва 14.03.2003 на підставі наказу "Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна" від 14.03.2003 № 252-В.

12. За вказаними угодами було складено та підписано акти приймання-передавання, а саме: за біржовою угодою № 24-03/12 акт від 27.03.2003; за біржовою угодою № 25-03/12 акт від 28.03.2003; за біржовою угодою № 28-03/12 акт від 25.04.2003.

13. У всіх вищевказаних біржових угодах зазначено, що реалізація відповідного нерухомого майна проводиться на підставі плану санації відновлення платоспроможності та виведення з кризи ДП "Укрвійськбуд" в процедурі провадження справи про банкрутство.

14. 12.09.2003 МПП "Квіт" (продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Левра" (далі - ТОВ "Левра", покупець) уклали договір купівлі-продажу нежилого приміщення (далі - договір купівлі-продажу від 12.09.2003), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л. в реєстрі за № 9184, за умовами якого продавець продав, а покупець придбав нежиле приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384, 70 кв. м, що розташоване по АДРЕСА_2.

15. Відповідно до п. 2 договору купівлі-продажу від 12.09.2003 нежилі приміщення належать продавцю на підставі біржової угоди № 28-03/12 від 09.04.2003, зареєстровані у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна за реєстраційним записом № 5538-П у реєстровій книзі №67п-141.

16. На останній сторінці договору купівлі-продажу від 12.09.2003 Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна вчинено реєстраційний напис про реєстрацію за ТОВ "Левра" права власності на придбане нерухоме майно за договором купівлі-продажу від 12.09.2003, а саме: нежиле приміщення за № 201 (літ. А), загальною площею 384,70 кв. м, що розташоване по АДРЕСА_2.

17. 15.09.2003 МПП "Квіт" та ТОВ "Левра" підписали та скріпили печатками сторін акт передачі нежилого приміщення за договором купівлі-продажу від 12.09.2003, згідно з яким продавець передав, а покупець прийняв у власність відчужене за договором майно.

18. Після укладення біржової угоди, ФОП Пустова Л.Л. звернулась до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна з заявою про реєстрацію права власності на вказане вище приміщення, однак Київським міським БТІ було відмовлено. Тому, з метою захисту своїх прав, ФОП Пустова Людмила Леонідівна звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державне підприємство Міністерства оборони України "Укрвійськбуд", про зобов`язання зареєструвати право власності (справа №3/154).

19. 27.04.2004 рішенням Господарського суду міста Києва у справі №3/154 позовні вимоги Суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи-підприємця Пустової Людмили Леонідівни задоволені повністю та зобов`язано Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна зареєструвати нежитлове приміщення №200-А, загальною площею 34,60 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у встановленому порядку.

20. 03.03.2007 вироком Подільського районного суду міста Києві у кримінальній справі №1-175/07 заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі ДП "Укрвійськбуд" Дубова О. Г. (підписанта вищевказаних біржових угод) визнано винним у скоєнні злочину за ст. 218 Кримінального кодексу України (фіктивне банкрутство).

21. 31.10.2007 постановою Київського апеляційного господарського суду від у справі №24/612-б-43/234 апеляційне провадження та провадження у справі №24/612-б-43/234 про банкрутство ДП "Укрвійськбуд" припинено.

22. У вказаній постанові суд апеляційної інстанції зазначив, що вироком Подільського районного суду міста Києва від 03.03.2007 у кримінальній справі №1-175/07 по обвинуваченню ОСОБА_1 (заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі ДП "Укрвійськобуд") у діях за ст. 218 Кримінального кодексу України встановлено факт фіктивного банкрутства ДП "Укрвійськобуд". Фіктивність (удаваність, вигаданість) означає невідповідність дійсності інформації про фінансову неплатоспроможність боржника, тому справа про його банкрутство має бути припинена. Що стосується вже сплаченого боржником (і одночасно санатором) боргу чи його частини, то необхідно мати на увазі, що заборгованість погашалась з урахуванням вимог Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" і ці операції співпадають і відповідають цивільно-правовим зобов`язанням боржника, а в частині несплачених на користь поточних кредиторів коштів, то зобов`язання має виконуватись за настанням відповідних строків і у випадку спору - вирішуватись у позовному порядку. Крім цього, необхідно врахувати і сплату боргу перед конкурсними кредиторами, що відповідно до ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" тягне за собою припинення провадження у справі про банкрутство.

23. 29.01.2008 постановою Вищого господарського суду України у справі №24/612-б-43/234 постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у вказаній справі залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду України від 06.03.2008 відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 29.01.2008 у справі № 24/612-б-43/234.

24. Згідно з довідкою Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 11.09.2013 № 19432 (И-2013) підтверджується право власності на об`єкти нерухомого майна за адресами:

- АДРЕСА_1: первинна реєстрація права власності на нежилі приміщення № 200, 201 - магазин пл. 74, 80 кв. м була проведена за Державою Україна та враховується на балансі ДП "Укрвійськбуд" на підставі свідоцтва про право власності, виданого 11.03.2003; від ДП "Укрвійськбуд" право власності на нежиле приміщення №201 пл. 40, 20 кв. м (літ. А) перейшло до ПФ "Танаїс" на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого 28.03.2003, рішення Господарського суду міста Києва від 11.05.2004; далі право власності на нежиле приміщення № 201 пл. 40, 90 кв. м (літ. А) перейшло до ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 12.07.2006; далі право власності на нежиле приміщення № 201 пл. 40, 90 кв. м перейшло і зареєстровано за Туманік Ганною Георгіївною на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 12.09.2011;

- АДРЕСА_1 : від ДП "Укрвійськбуд" право власності на нежиле приміщення № 200 пл. 34, 60 кв. м (літ. А) перейшло і зареєстровано за Пустовою Людмилою Леонідівною на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого 27.03.2003, рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2004, ухвали Господарського суду міста Києва від 07.09.2004;

- АДРЕСА_2: первинна реєстрація права власності на нежиле приміщення №201 пл. 384, 70 кв. м (літ. А) була проведена за Державою Україна та відображається на балансі ДП "Укрвійськбуд" на підставі свідоцтва про право власності, виданого 14.03.2003; далі право власності на нежилі приміщення пл. 384, 70 кв. м перейшло до МПП "Квіт" на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого 09.04.2003, акту прийому-передачі від 25.04.2003; далі право власності на нежилі приміщення пл. 384,70 кв. м перейшло і зареєстровано за ТОВ "Левра" на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 12.09.2003.

25. На момент розгляду справи право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за:

- ФОП Пустовою Людмилою Леонідівною - нежитлове приміщення № 200, літера "А", загальною площею 34,6 кв. м, по АДРЕСА_1 ;

- Туманік Ганною Георгіївною - нежиле приміщення № 201, літера "А", загальною площею 40,9 кв. м, по АДРЕСА_1 ;

- ТОВ "Левра" - нежиле приміщення № 201, літера "А", загальною площею 384, 7 кв. м, по АДРЕСА_2 .

Короткий зміст позовних вимог

26. У квітні 2021 року Міністерство оборони України та ДП "Укрвійськбуд" звернулися до Господарського суду міста Києва з позовом до ФОП Пустової Людмили Леонідівни, ФОП Туманік Ганни Георгіївни та ТОВ "Левра", в якому просили:

1) визнати за Державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення №200, літера "А", загальною площею 34,6 кв.м; нежиле приміщення №201, літера "А", загальною площею 40,2 кв.м; нежиле приміщення №201, літера "А", загальною площею 384,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;

2) витребувати шляхом вилучення у ФОП Пустової Людмили Леонідівни нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення №200, літера "А", загальною площею 34,6 кв.м, по АДРЕСА_1 та передати його ДП "Укрвійськбуд" в експлуатацію;

3) витребувати шляхом вилучення у ФОП Туманік Ганни Георгіївни нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення №201, літера "А", загальною площею 40,2 кв.м, по АДРЕСА_1 та передати його ДП "Укрвійськбуд" в експлуатацію;

4) витребувати шляхом вилучення у ТОВ "Левра" нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення №201, літера "А", загальною площею 384,7 кв.м, по АДРЕСА_2 та передати його ДП "Укрвійськбуд" в експлуатацію.

27. Позов обґрунтовано тим, що військове майно, як об`єкт цивільних прав, є майном, яке обмежене у цивільному обороті і може перебувати виключно у державній власності та не підлягає відчуженню без дотримання процедур, передбачених чинним законодавством України. Рішення про відчуження державного майна, що належить до сфери управління Міністерства оборони України приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністра оборони України, однак у порушення ч. 2 ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України". Спірне майно відчужене під час фіктивного (удаваного, вигаданого) банкрутства за відсутності волі власника майна, тобто Держави Україна, без відповідного рішення Кабінету Міністрів України, за відсутності погодження плану санації ДП "Укрвійськбуд" органом, який уповноважений управляти майном боржника - Міністерством оборони України, а також без дотримання положень абз. 2 п. а ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

28. За доводами позивачів, відповідачі придбали це майно в особи, яка не мала права його відчужувати, а біржові угоди № 24-03/12 від 27.03.2003, №25-03/12 від 28.03.2003 та №28-03/12 від 09.04.2003 є нікчемними правочинами, що не породжують будь-яких прав та обов`язків.

29. Відповідачі заперечували проти задоволення позову та подали заяви про застосування наслідків спливу строків позовної давності щодо заявлених позивачами вимог.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

30. 12.04.2023 рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/5740/21 позов задоволено частково.

30.1. Визнано за Державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення №200, літера "А", загальною площею 34,6 кв.м, нежиле приміщення №201, літера "А", загальною площею 40,2 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1; нежиле приміщення №201, літера "А", загальною площею 384,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

30.2. Витребувано від ФОП Пустової Людмили Леонідівни нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення №200, літера "А", загальною площею 34,6 кв.м, по АДРЕСА_1 та передано його Державному підприємству Міністерства оборони України "Укрвійськбуд".

30.3. Витребувано від ФОП Туманік Ганни Георгіївни нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення №201, літера "А", загальною площею 40,2 кв.м, по АДРЕСА_1 та передано його ДП "Укрвійськбуд".

30.4. Витребувано від ТОВ "Левра" нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення №201, літера "А", загальною площею 384,7 кв.м, по АДРЕСА_2 та передати його Державному підприємству Міністерства оборони України "Укрвійськбуд".

30.5. Стягнуто з ФОП Пустової Людмили на користь Міністерства оборони України судовий збір у розмірі 756,67 грн.

30.6. Стягнуто з ФОП Туманік Ганни Георгіївни на користь Міністерства оборони України судовий збір у розмірі 756,67 грн.

30.7. Стягнуто з ТОВ "Левра" на користь Міністерства оборони України судовий збір у розмірі 756,67 грн.

30.8. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Пустової Людмили Леонідівни на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" судовий збір у розмірі 3026 грн 67 коп.

30.9. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Туманік Ганни Георгіївни на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" судовий збір у розмірі 3 026,67 грн.

30.10. Стягнуто з ТОВ "Левра" на користь ДП "Укрвійськбуд" судовий збір у розмірі 5 296,67 грн.

30.11. В іншій частині позову - відмовлено.

31. Суд першої інстанції вказав на порушення вимог ч. 2 ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", що полягає у незаконному самовільному відчуженні ДП "Укрвійськбуд" державного нерухомого майна (без рішення Кабінету Міністрів України) є підставою вважати, що спірне нерухоме майно вибуло з державної власності незаконно та поза волею власника, оскільки державне підприємство, за яким майно було закріплено на праві господарського відання, не вправі було самостійно ним розпоряджатися.

32. Суд також зазначив, що відчуження майна у процедурі банкрутства, яке в судовому порядку було визнано фіктивним, безумовно свідчить про відсутність волі власника на таке відчуження і про вибуття майна із володіння держави внаслідок скоєння кримінального правопорушення.

33. За висновком суду, укладення біржових угод у процедурі фіктивного банкрутства поза волею власника не призвело до припинення права власності держави на спірне майно, а відтак, оскільки на теперішній час наявність у держави відповідного права власності не визнається відповідачами, то воно потребує захисту шляхом задоволення позову про визнання права власності в порядку передбаченому ст. 392 Цивільного кодексу України. Оскільки позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність.

34. На переконання суду першої інстанції, враховуючи, що позов у цій справі, в даному конкретному випадку, правомірно заявлено на підставі ст. 392 та ст. 388 Цивільного кодексу України, а право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, суд дійшов висновку, що позивачі не пропустили строк позовної давності. Отже, порушене право підлягає захисту.

35. Судом встановлено, що спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею, а відповідачі є добросовісними набувачами даного майна.

36. Місцевий господарський суд вказав, що повернення у державну власність нерухомого майна, незаконно відчуженого в процедурі фіктивного банкрутства, що було наслідком вчинення кримінального правопорушення, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цього майна як майна Збройних Сил України.

37. Суд також дійшов висновку, що в даному конкретному випадку, загальний інтерес всього суспільства на забезпечення суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордону держави Україна, захисту життя і здоров`я людей проживаючих на її території у цій справі переважає приватний інтерес ФОП Пустової Л. Л., ФОП Туманік Г. Г. та ТОВ "Левра" у збереженні права на спірне нерухоме майно. Суд дійшов висновку, що втручання у право володіння майном відповідачами переслідує легітимну мету і цей захід є пропорційним легітимній меті втручання у право.

38. На переконання суду першої інстанції, в даному випадку, визнання за Державою Україна в особі Міністерства оборони України права власності на спірне нерухоме майно, а також витребування цього майна від відповідачів і передання його відповідачу-2 є достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивачів, за захистом яких вони звернулися.

39. Вимоги в частині передання спірного майна саме в експлуатацію ДП "Укрвійськбуд" суд першої інстанції визнав нормативно не обґрунтованими, у зв`язку з чим в цій частині позову відмовив.

40. Також, враховуючи належність приміщення №201, літера "А", загальною площею 40,2 кв.м, по АДРЕСА_1 до нежитлового фонду (комерційної нерухомості), з огляду на наявність у Туманік Г. Г. на момент придбання такого майна статусу фізичної особи-підприємця з єдиним видом діяльності - надання майна в оренду, суд критично оцінив доводи відповідача-2 про придбання та використання спірного нежитлового приміщення для забезпечення власних потреб як фізичної особи. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача-2 про закриття провадження у справі в частині вимог до Фізичної особи-підприємця Туманік Ганни Георгіївни на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

41. Посилання ТОВ "Левра" на те, що між позивачами у даній справі та відповідачем-3 є таке, що набрало законної сили рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/19793/14 між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, судом першої інстанції відхилено та вказано, що в рамках розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі № 910/5740/21 від 25.11.2021 з цих підстав, суд апеляційної інстанції зазначив, що заявлені у даній справі позовні вимоги хоч і стосуються одного і того ж предмета позову стосовно відповідача 3, проте не можна вважати, що між сторонами вже було вирішено спір про той самий предмет, оскільки позови не повністю збігаються за матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

42. 29.11.2023 постановою Північного апеляційного господарського суду (повний текст постанови складено 06.12.2023) рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 у справі №910/5740/21 в частині задоволення позовних вимог про:

- визнання за Державою Україна в особі Міністерства оборони України права власності на нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення №200, літера "А", загальною площею 34,6 кв.м, нежиле приміщення №201, літера "А", загальною площею 40,2 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1; нежиле приміщення №201, літера "А", загальною площею 384,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- витребування від Фізичної особи-підприємця Пустової Людмили Леонідівни нерухомого майна, а саме: нежитлове приміщення №200, літера "А", загальною площею 34,6 кв.м, по АДРЕСА_1 та передати його Державному підприємству Міністерства оборони України "Укрвійськбуд";

- витребування від Фізичної особи-підприємця Туманік Ганни Георгіївни нерухомого майна, а саме: нежитлове приміщення №201, літера "А", загальною площею 40,2 кв.м, по АДРЕСА_1 та передати його Державному підприємству Міністерства оборони України "Укрвійськбуд";

- витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕВРА" нерухомого майна, а саме: нежитлове приміщення №201, літера "А", загальною площею 384,7 кв.м, по АДРЕСА_2 та передати його Державному підприємству Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" -

скасовано з прийняттям нового - про відмову в позові в указаній частині.

43. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком Господарського суду міста Києва щодо вибуття майна, яке має статус військового майна, поза волею його власника з посиланням на ч. 2 ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України".

44. Суд апеляційної інстанції також визнав обґрунтованим висновок суду першої інстанції та вимоги позовної заяви щодо наявності підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння у відповідачів та правильного обрання відповідного способу захисту, що відповідає приписами статей 15, 16, 388 ЦК України.

45. Водночас суд апеляційної інстанції визнав помилковим висновок щодо наявності підстав для застосування такого способу захисту, як визнання права власності у спірних правовідносинах з огляду на те, що право власності на спірні об`єкти нерухомого майна зареєстровані за відповідачами, а вимоги позивачів спрямовані на витребування такого майна, а тому застосування такого способу захисту як визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України не призведе до поновлення порушеного права, адже наявна чинна реєстрація права власності на нерухоме майно за відповідачами.

46. Суд апеляційної інстанції також звернув увагу, що Пустова Людмила Леонідівна набула право власності на спірне майно на підставі біржової угоди і не відчужувала його. А тому у цьому випадку належним способом захисту є звернення з вимогою про визнання недійсним біржової угоди на підставі статей 203, 215 ЦК України із застосуванням наслідків такої недійсності, передбачених статтею 216 ЦК України. Однак, така вимога не заявлялася позивачами.

47. Висновок суду першої інстанції про обґрунтованість обраного позивачами способу захисту шляхом визнання права власності визнано судом апеляційної інстанції помилковим, а тому рішення у вказаній частині скасовано.

48. Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку зі спливом строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову про витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України до усіх відповідачів та, відповідно, для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Короткий зміст додаткової постанови суду апеляційної інстанції

49. 11.12.2023 додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду (повний текст додаткової постанови складено 14.12.2023) рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 у справі № 910/5740/21 в частині розподілу судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції (пункти 6-11) скасовано з новим розподілом судових витрат.

49.1. Судові витрати за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій покладено на позивачів.

49.2. Здійснено розподіл судових витрат за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

49.3. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ФОП Пустової Людмили Леонідівни 1 135 грн судового збору.

49.4. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ФОП Туманік Ганни Георгіївни 1 135 грн судового збору.

49.5. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ТОВ "Левра" 1 135 грн судового збору.

49.6. Стягнуто з ДП "Укрвійськбуд" на користь ФОП Пустової Людмили Леонідівни 4 540 грн судового збору.

49.7. Стягнуто з ДП "Укрвійськбуд" на користь ФОП Туманік Ганни Георгіївни 4 540 грн судового збору.

49.8. Стягнуто з ДП "Укрвійськбуд" на користь ТОВ "Левра" 5 675,02 грн судового збору.

49.9. Достягнуто з ДП "Укрвійськбуд" в Державний бюджет України 1 106,29 грн недоплачений судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

49.10. Достягнуто з Міністерства оборони України в Державний бюджет України 1 163,37 грн недоплачений судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

49.11. Заяву ТОВ "Левра" про ухвалення додаткового рішення у справі № №910/5740/21 в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 127 000 грн - залишено без розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи касаційної скарги Міністерство оборони України

50. 25.12.2023 Міністерство оборони України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023 повністю, скасувати додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 у справі № 910/5740/21 в частині покладення на позивачів судових витрат за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції, залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2023.

51. Скаржник вважає постанову від 29.11.2023 та додаткову постанову в частині скасування рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2023, а також покладення на позивачів судових витрат за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції необґрунтованими та незаконними, прийнятими з порушенням норм ст. 86, 236 Господарського процесуального кодексу України та з неправильним застосуванням статті 391 Цивільного кодексу України, необґрунтованою відмовою в застосуванні статті 392 Цивільного кодексу України, необґрунтованим застосуванням частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України, а також без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 06.08.2021 у справі № 910/20607/17, Касаційного господарського суду Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 917/154/15, від 29.03.2018 у справі № 904/4573/16.

52. Скаржник доводить, що висновки Верховного Суду у справах № 916/1608/18 та № 19/028-10/13, які враховано судом апеляційної інстанції, викладені у правовідносинах неподібних до тих, які розглядаються в межах справи № 910/5740/21.

53. Натомість, на думку Міністерства оборони України, подібні (аналогічні) спірні відносини розглядались в межах справи № 917/154/15, де Верховний Суд зробив висновок про те, що укладення біржової угоди у процедурі фіктивного банкрутства, поза волею власника, не призвело до припинення права власності держави на спірне майно, а відтак, оскільки на теперішній час наявність у держави відповідного права власності не визнається відповідачами, то воно потребує захисту шляхом задоволення позову про визнання права власності в порядку передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України. За доводом скаржника, Північним апеляційним господарським судом не враховано позицію Верховного Суду у постанові від 29.03.2018 у справі № 904/4573/16 щодо можливості одночасного заявлення позовних вимог про визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння.

54. При цьому скаржник вказує, що відсутнє одночасне застосування вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності, оскільки вимоги сформовані про визнання за Державою Україна в особі Міноборони права власності на об`єкти нерухомого військового майна та про витребування та передачу Державному підприємству цього ж майна.

55. Скаржник доводить, що апеляційним господарським судом необґрунтовано застосовано частину четверту статті 267 Цивільного кодексу України щодо наслідків спливу позовної давності та посилається на висновки, викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 06.08.2021 у справі № 910/20607/17, де вказано, що позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення.

56. Міністерство оборони України вказує, що оскільки додаткова постанова Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2013 ухвалена за наслідками прийняття Північним апеляційним господарським судом оскаржуваної постанови від 29.11.2023 у цій справі, то така в частині скасування рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 та покладення на позивачів судових витрат за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції також підлягає скасуванню.

Б. Доводи касаційної скарги ДП "Укрвійськбуд"

57. 25.12.2023 ДП "Укрвійськбуд" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023 у справі № 910/5740/21 та залишити рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 без змін в частині задоволення позову та розподілу судових витрат, стягнути з відповідачів судовий збір за розгляд касаційної скарги.

58. Скаржник доводить, що постановами Верховного Суду від 18.02.2020 та від 23.11.2021 у справі № 917/154/15, від 21.07.2021 у справі № 917/381/20, які є преюдиціальними для справи № 910/5740/20, відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, вже сформована правова позиція Верховного Суду щодо подібних правовідносин, однак суд апеляційної інстанції, в порушення ст. 236 ГПК України, в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права у даній справі без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаних постановах Верховного Суду.

59. На переконання скаржника обставини у справах № 916/1608/18 та № 19/028-10/13, на які посилається суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, не є подібними до обставин у справі № 910/5740/21, а тому вони помилково враховані судом апеляційної інстанції.

60. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції, досліджуючи обставини і матеріали справи, погодився з майже зі всіма доводами позивачів, але обґрунтував своє помилкове рішення фактичним визнанням за відповідачами прав власності на спірне державне нерухоме військове майно Збройних Сил України за набувальною давністю.

61. За доводом скаржника, судом апеляційної інстанції порушено ст. 86, 210 ГПК України та не надано правової оцінки обставинам, які були оцінені судом першої інстанції щодо наявності законодавчо встановлених обмежень на відчуження частини майна державних підприємств, в порядку ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", недотримання положень абзацу 2 пункту "а" частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" при укладанні біржових угод щодо відчуження спірного майна, відсутності погодження плану санації Позивача-2 Міністерством оборони України, відсутності обов`язкового погодження плану санації з Фондом державного майна України, обов`язковості включення Позивача-2 Кабінетом Міністрів України до переліку підприємств, які підлягають приватизації та наявність визначеного порядку відчуження військового майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 р. № 1919, нікчемності біржових угод з моменту їх підписання.

62. Скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанції хибно визнано помилковим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги про визнання за Державою Україна права власності на спірне майно. Водночас, позовна вимога про визнання права власності заявлена Міністерством оборони України, як неволодіючим власником спірного майна не для поновлення права власності на спірне майно, а з метою констатації наявного у Міністерства оборони України права власності на спірне військове майно Збройних Сил України перед відповідачами, які заперечують проти наявності такого права.

63. Також скаржник вказує на помилковість висновку суду апеляційної інстанції, що застосування ст. 392 ЦК України не призведе до поновлення права власності через наявну державну реєстрацію на спірне майно за відповідачами та посилається на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 917/381/20 з подібними правовідносинами та преюдиційними обставинами, оскільки такі встановлені для Міністерства оборони України та ДП "Укрвійськбуд", які були відповідачами у вказаній справі.

64. Скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 917/154/15 та доводить, що у даному конкретному випадку вимоги про витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України є похідними від вимог про визнання права власності на спірне майно у відповідності до статті 392 Цивільного кодексу України.

65. Скаржник не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки ФОП Пустова Л. Л. нібито набула права власності на спірне майно на підставі біржової угоди, то належним способом захисту є звернення з вимогою про визнання недійсною біржової угоди із застосуванням наслідків недійсності та вказує, що судом апеляційної інстанції свідомо не прийнято до уваги те, що Міністерство оборони України не було стороною біржової угоди а тому у нього відсутні підстави для звернення з таким позовом та те, що спірне майно було незаконно відчужене шляхом вчинення кримінального правопорушення і право власності від Держави Україна до ФОП Пустової Л.Л. на спірне майно, в установленому Законом порядку не переходило.

66. ДП "Укрвійськбуд" вказує, що обставини, встановлені рішенням Господарського суду Полтавської області від 07.05.2018 у справі № 917/154/15, рішеннями Господарського суду Кіровоградської області від 03.06.2020 у справі № 912/1231/15-г, від 04.12.2020 у справі № 912/1109/20, рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17.03.2023 у справі №404/8396/20, які набрали законної сили, є преюдиціальними, а тому не доказуються при розгляді справи № 910/5740/21 у якій беруть участь Міністерство оборони України та ДП "Укрвійськбуд". Таким чином, на думку скаржника, судом апеляційної інстанції порушено ст.ст. 178, 328, 392 ЦК України, ст.ст. 75, 86, 210, 236 ГПК України.

67. При цьому, скаржник доводить, що оскільки позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі ст. 392 ЦК України, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність. Отже позивачі не пропустили строк позовної давності, а порушене право підлягає захисту.

68. ДП "Укрвійськбуд" також вважає, що судом апеляційної інстанції порушено ст. 174, 258 ГПК України, оскільки апеляційні скарги відповідачів були прийняті до провадження, розглянуті та задоволені апеляційним судом без сплати судового збору у повному обсязі.

69. Вказує, що склад суду апеляційної інстанції протягом розгляду справи неодноразово змінювався. Суддею Сулімом В.В., який входив до складу суду визначеного для розгляду цієї справи, було подано заяву про самовідвід від розгляду справи № 910/5740/21 через участь у розгляді справи № 43/440-6/231. Водночас, суддя Гаврилюк О. М., як і суддя Сулім В. В., також приймав участь у справі № 43/440-6/231 однак не заявив самовідводу від участі у справі № 910/5740/21, а прийняв участь у розгляді апеляційних скарг і ухваленні оскаржуваної постанови. Отже, на думку скаржника, в ухваленні оскаржуваної постанови прийняв участь суддя який підлягав самовідводу.

70. За доводом скаржника також судом апеляційної інстанції порушено строк у 60 днів на розгляд апеляційної скарги з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, який сплинув 12.08.2023 чим було порушено ч. 1 ст. 273 ГПК України.

В. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу

71. 18.03.2024 від ТОВ "Левра" надійшли відзиви на касаційні скарги Міністерства оборони України та ДП "Укрвійськбуд", в яких відповідач просить залишити без змін оскаржувані судові рішення, а касаційні скарги - без задоволення. Відповідач стверджує, що обраний Міністерством оборони України спосіб захисту шляхом визнання права власності на спірне майно не є ефективним та не призведе до поновлення порушеного права, зважаючи на наявність реєстрації права власності за відповідачем. Належним способом захисту є віндикаційний позов. Відповідач стверджує про правомірність застосування судом апеляційної інстанції наслідків пропуску строків позовної даності. Посилання скаржників на постанову Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 917/154/15 відповідач вважає безпідставним, оскільки висновки в ній не узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними пізніше.

72. 18.03.2024 від ФОП Туманік Г. Г. та ФОП Пустової Л. Л. надійшов відзив, в яких відповідачки також заперечують проти доводів касаційних скарги та просять залишити без змін оскаржувані судові рішення суду апеляційної інстанції. Наголошують, що заявлена позивачами вимога про визнання права власності спрямована на ухилення від застосування строків позовної давності.

73. Відповідачки вказують на недоведеність статусу військового майна у спірних об`єктів, неналежність обраного способу захисту (ст. 392 ЦК України), безпідставності посилання на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда у справі № 404/8396/20, яке не встановлює преюдиційних обставин для цієї справи.

74. 22.03.2024 та 01.08.2024 від ДП "Укрвійськбуд" надійшли пояснення у справі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

75. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

76. Здійснивши перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, оцінивши доводи касаційних скарг та позиції відповідачів, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

77. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що у процедурі санації ДП "Укрвійськбуд" у справі № 24/612-б-43/234, введеної Арбітражним судом міста Києва ухвалою від 03.04.2001, були укладені три біржові угоди, за якими ДП "Укрвійськбуд" (продавець) відчужив на користь ПП Пустової Л.Л. , ПФ "Танаїс", МПП "Квіт" (покупці) нерухоме майно, яке є державною власністю та перебувало у ДП "Укрвійськбуд" на праві господарського відання.

78. В подальшому, право власності на нежитлове приміщення № 201 пл. 40,9 кв. м за адресою АДРЕСА_1 перейшло від ПФ "Танаїс" до ОСОБА_2 (12.07.2006), а від нього до Туманік Г. Г. на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 12.09.2011; право власності на нежитлові приміщення пл. 384,7 кв.м за адресою АДРЕСА_2 перейшло від МПП "Квіт" до ТОВ "Левра" на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 12.09.2003.

79. Поряд з цим, в межах справи про банкрутство №24/612-б-43/234 встановлено факт фіктивного банкрутства ДП "Укрвійськбуд" у зв`язку із наданням завідомо неправдивої інформації про фінансову неспроможність цього підприємства та постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі №24/612-б-43/234 апеляційне провадження та провадження у справі №24/612-б-43/234 про банкрутство ДП "Укрвійськбуд" припинено.

80. Водночас, судами встановлено, що Міністерство оборони України не направляло жодних подань, а Кабінет Міністрів України не приймав жодних рішень за поданням Міністерства оборони України стосовно відчуження спірного нерухомого майна, як того вимагають норми ч. 2 ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (в редакції на момент укладення біржових угод), відповідно до якої рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

81. Верховний Суд, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, погоджується із висновками, що спірне нерухоме майно, яке мало статус військового майна, вибуло з державної власності незаконно та поза волею власника, оскільки державне підприємство, за яким майно було закріплено на праві господарського відання, не вправі було самостійно ним розпоряджатися.

82. На момент розгляду справи, як встановили суди попередніх інстанцій, право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за ФОП Пустовою Людмилою Леонідівною (нежитлове приміщення № 200, літера "А", загальною площею 34,6 кв. м, по АДРЕСА_1 ), Туманік Ганною Георгіївною (нежиле приміщення № 201, літера "А", загальною площею 40,9 кв. м., по АДРЕСА_1 ), та ТОВ "Левра" (нежиле приміщення № 201, літера "А", загальною площею 384,7 кв. м., по АДРЕСА_2 ).

83. Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема, у пункті 72 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та пункті 100 постанови від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

84. У практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (див., зокрема, пункт 98 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші). Такі ж висновки підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18.

85. Отже, враховуючи, що на час розгляду цієї справи право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за відповідачами, що означає офіційне підтвердження державою наявності у них такого права, то позивачі цим майном не володіють.

86. Позовні вимоги Міністерства оборони України та ДП "Укрвійськбуд" спрямовані на повернення у державну власність спірного нерухомого майна, відчуженого з порушенням норм закону та поза волею власника, а спір у цій справі стосується права власності.

87. Фактично доводи касаційних скарг Міністерства оборони України та ДП "Укрвійськбуд" зводяться до ефективності обраного позивачами способу захисту порушених прав шляхом поєднання вимог про визнання за Державою права власності на спірне нерухоме майно та витребування цього майна у відповідачів, відтак і відсутності підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності про що відповідачами зроблено відповідні заяви.

88. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

89. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

90. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, п. 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).

91. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту її права чи інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20).

92. Слід також зазначити, що у певних випадках спосіб захисту імперативно "прив`язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України (аналогічне - у частині першій статті 5 ЦПК України) вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту (п. 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).

93. Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

94. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 погодилася з цим висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

95. Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

96. Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

97. При цьому, у справі № 19/028-10/13 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що задоволення позовних вимог про визнання незаконними та скасування рішень виконкому міськради щодо оформлення права власності на спірне нерухоме майно за відповідачами, визнання недійсними договорів міни, укладених між цими відповідачами стосовно спірного майна, та визнання за позивачем права власності на вказане майно не призвело б до відновлення володіння позивачем вказаним майном, а отже, зазначені вимоги не є ефективним засобом захисту позивача у цій справі. Право власника на витребування свого майна із чужого незаконного володіння не є похідним від наведених вимог, воно зберігається за власником за наявності умов, викладених у статтях 387, 388 ЦК України, що й повинно бути доведено в суді.

98. У постанові від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на свої попередні висновки про те, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц(пункт 146)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 38)).

99. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 також зазначено, що однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98).

100. Отже, за встановлених у цій справі обставин вибуття поза волею власника спірного нерухомого майна, існування ланцюга правочинів внаслідок яких таке майно наразі зареєстроване за відповідачами ( Туманік Г. Г. та ТОВ "Левра"), спрямованість заявлених позовних вимог на повернення державі майна з чужого незаконного володіння, вірним та таким, що відповідає наведеній усталеній судовій практиці є висновок суду апеляційної інстанції про ефективність способу захисту прав позивачів саме вимоги про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння та неефективність заявленої вимоги про визнання права власності на спірне майно.

101. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

102. Відтак колегія суддів Верховного Суду погоджується із судом апеляційної інстанції про те, що рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог про визнання права власності підлягає скасуванню.

103. Відносно доводів касаційних скарг про необхідність врахування висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 904/4573/16 та у постанові від 18.02.2020 у справі № 917/154/15, в якій правовідносини, на думку позивачів, є подібними до цієї, щодо можливості одночасного заявлення позовних вимог про визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

104. Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

105. Господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Аналогічні правові позиції Верховного Суду викладені, зокрема, в постановах від 25.06.2019 у справі № 911/1418/17, від 15.01.2020 у справі № 914/261/18, від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

106. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення спору у подібних правовідносинах мають враховувати саме останню правову позицію.

107. Верховний Суд погоджується з врахуванням судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, яка містить вичерпні висновки щодо застосування ст. ст. 387, 388 та 392 ЦК України до подібних правовідносин про неможливість одночасного застосування вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності у тих випадках, коли належним способом захисту є саме витребування майна.

108. При цьому у даному випадку не можуть бути враховані протилежні висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 18.02.2020 у справі №917/154/15, від 29.03.2018 у справі № 904/4573/16, оскільки вказані постанови ухвалені раніше, ніж постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №19/028-10/13. Таким чином Верховний Суд відхиляє наведені доводи касаційних скарг.

109. Відносно доводів касаційних скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм цивільного законодавства, що регулюють наслідки пропуску строків позовної давності, Верховний Суд зазначає наступне.

110. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

111. У постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 Велика Пала Верховного Суду звернула увагу, що на віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 (пункти 39, 60), від 07.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц (пункт 103) і № 372/1036/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 65)).

112. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

113. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

114. У цій справі судом апеляційної інстанції встановлено, що спірне нерухоме майно було відчужене на підставі біржових угод у березні - квітні 2003 року, а тому ДП "Укрвійськбуд" з указаного часу був обізнаний про незаконне відчуження майна.

115. Поряд з цим ДП "Укрвійськбуд" і Міністерство оборони України були учасниками справи №24/612-б-43/234 про банкрутство ДП "Укрвійськбуд", в якій постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 припинено апеляційне провадження та припинено провадження у справі №24/612-б-43/234 про банкрутство ДП "Укрвійськбуд".

116. Таким чином, суд апеляційної інстанції виснував, що враховуючи те, що Міністерство оборони України і ДП "Укрвійськбуд" були учасниками справи про банкрутство останнього і в 2007 вказане провадження було закрите з підстав його фіктивності, встановленого в межах кримінального провадження, то позивачам у цій справі у 2007 році було достеменно відомо про відчуження спірного майна у 2003 році в межах проведення процедури санації безпосередньо у справі, учасниками якої вони були.

117. Отже, за висновком суду апеляційної інстанції, позивачі звернулися з позовом у цій справі у квітні 2021 року, тобто із значним пропуском трирічного строку позовної давності. Водночас, відповідачами зроблено заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності до заявлених позовних вимог.

118. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

119. Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

120. Колегія суддів Верховного Суду погоджується із застосуванням судом апеляційної інстанції положень частини четвертої статті 267 ЦК України до позовних вимог про витребування майна, які є належним та ефективним способом захисту у спірних правовідносинах.

121. При цьому Верховний Суд враховує відсутність доводів касаційних скарг щодо правильності обрахування судом апеляційної інстанції початку перебігу строку позовної давності у цій справі.

122. Натомість доводи позивачів спрямовані на відсутність підстав для застосування позовної давності взагалі.

123. Міністерство оборони України вважає, що заявлені позовні вимоги мають знаки негаторного характеру, оскільки передбачають передачу майна в користування ДП "Укрвійськбуд". При цьому скаржник посилається на ст. 391 Цивільного кодексу України та неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.08.2021 у справі № 910/20607/17.

124. У справі № 910/20607/17, предметом позову в якій були вимоги про визнання частково недійсним додатку в редакції додаткового договору про внесення до іпотечного договору; зняття заборони відчуження та виключення з Державного реєстру іпотек відповідних записів про обтяження іпотекою квартир згідно з переліком, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала, наступне.

125. Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

126. Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

127. Негаторним є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння.

128. Власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

129. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

130. Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

131. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

132. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

133. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

134. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/20607/17 дійшла висновку, що позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред`явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.

135. Отже, скаржник у цій справі помилково посилається на заявлення негаторного позову у цій справі, яким є вимога саме володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, оскільки позивачі у цій справі не є володіючими власниками спірного нерухомого майна, а вимоги позивачів спрямовані на витребування такого майна.

136. Верховний Суд також відхиляє доводи ДП "Укрвійськбуд" про те, що оскільки позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі ст. 392 ЦК України, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність, оскільки, відповідно до наведених вище висновків у цій справі, положення ст. 392 ЦК України не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

137. Колегія суддів також не бере до уваги доводи ДП "Укрвійськбуд" про фактичне визнання судом апеляційної інстанції за відповідачами прав власності на спірне нерухоме майно Збройних Сил України за набувальною давністю.

138. У цій справі не йшлося про визнання права власності за набувальною давністю, оскільки згідно зі статтею 344 ЦКУ право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. А в даному випадку у відповідачів не виникало право власності за набувальною давністю з моменту державної реєстрації, оскільки на момент такої реєстрації відповідачі не володіли нерухомість відповідний період, тобто протягом десяти років відповідно до частини першої статті 344 ЦК України, що жодною зі сторін не заперечується.

139. ДП "Укрвійськбуд" помилково вважає відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строків позовної давності визнанням права власності на нерухоме майно за відповідачами за набувальною давністю.

140. ДП "Укрвійськбуд" в касаційній скарзі також посилається на висновки, викладені постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 917/381/20, де вказано, що: "Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому, реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності (висновки Верховного Суду у постановах від 29.04.2020 у справі № 911/1455/19, від 20.05.2020 у справі 911/1902/19, від 28.05.2020 у справі № 910/5902/18)".

141. Наведена позиція, на думку скаржника, спростовує хибні посилання суду апеляційної інстанції на рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2003 у справі № 3/154, яким право власності на спірне майно за ФОП Пустовою Л. Л. не визнавалося.

142. Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2004 у справі №3/154 позовні вимоги ФОП Пустової Л. Л. задоволені повністю та зобов`язано Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна зареєструвати нежитлове приміщення №200-А, загальною площею 34,60 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у встановленому порядку.

143. При цьому, з вказаної обставини суд апеляційної інстанції не робив висновок про визнання за відповідачкою рішенням у справі № 3/154 права власності на майно.

144. Поряд з цим, суд апеляційної інстанції звернув увагу, що ФОП Пустова Л. Л. набула право власності на спірне майно на підставі біржової угоди і не відчужувала його.

145. Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 щодо застосування норм частини 3 статті 216, частин 1, 2 статті 216 Цивільного кодексу України виснував, зокрема, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного / частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

146. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 зауважила про необхідність розмежовувати випадки застосування двосторонньої реституції як наслідку недійсності правочину та витребування майна як способу захисту прав власника, порушених незаконним відчуженням його майна. За загальним правилом, речово-правові способи захисту прав особи застосовуються, якщо сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності чи іншого речового права. У разі конкуренції речово-правових (віндикаційного, негаторного) та зобов`язально-правових (договірного) способів захисту перевагу має саме зобов`язально-правовий.

147. При цьому зміст віндикаційного позову полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. Натомість реституція - це спеціальна форма відновлення становища, що існувало до порушення, сутність якої полягає в поверненні сторін правовідношення у стан, який передував вчиненню певної протиправної дії. Реституція може поставати як реституція володіння (повернення кожною із сторін недійсного правочину того, що така сторона за ним отримала) або ж як компенсаційна реституція відшкодування (в грошовій чи негрошовій формі) вартості одержаного у разі неможливості його повернення в натурі.

148. Отже, вірним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що у такому випадку (у відносинах з ФОП Путовою Л. Л.) належним способом захисту є звернення з вимогою про визнання недійсним біржової угоди на підставі статей 203, 215 ЦК України із застосуванням наслідків такої недійсності, передбачених статтею 216 ЦК України. Однак, така вимога не заявлялася позивачами.

149. Як вже зазначалося вище, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).

150. Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Міністерства оборони України та ДП "Укрвійськбуд" у цій справі.

151. Доводи ДП "Укрвійськбуд" про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки, на думку скаржника, апеляційні скарги відповідачів були прийняті до провадження, розглянуті та задоволені апеляційним судом без сплати судового збору у повному обсязі, Верховний Суд відхиляє, адже такі доводи не є безумовною підставою згідно зі ст. 310 ГПК України для скасування рішення суду, а недоплачений судовий збір може бути достягнутий судом в порядку п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України, відповідно до якої суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

152. Відносно тверджень ДП "Укрвійськбуд" про те, що суддя Гаврилюк О. М. не заявив самовідвід від участі у цій справі як і суддя Сулім В. В. через участь у розгляді справи № 43/440-6/231, Верховний Суд зазначає наступне.

153. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

154. Водночас, підстави самовідводу судді Суліма В. В. від участі цієї справи не є предметом дослідження у цій справі.

155. Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається заявлення учасниками справи судді Гаврилюку О. М. відводів, як і не обґрунтовано скаржником яким чином участь зазначеного судді у розгляді справи № 43/440-6/231 унеможливлює його участь у розгляді цієї справи № 910/5740/21. Скаржником також не наведено інших обґрунтованих підстав для висновку про неможливість розгляду суддею Гарвилюком О. М. цієї справи.

156. Твердження ДП "Укрвійськбуд", що судом апеляційної інстанції порушено строки розгляду апеляційної скарги, Верховний Суд відхиляє та зауважує, що тривалий розгляд цієї справи у суді апеляційної інстанції не можна розцінювати як порушення розумних строків розгляду справи судом, враховуючи обставини цієї конкретної справи. Також тривалий розгляд справи не призвів до прийняття неправильного судового рішення суду апеляційної інстанції у цій справі, а тому не може бути підставою для зміни чи скасування оскаржуваної постанови.

157. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційних скарг про те, що судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови від 29.11.2023 неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду, натомість аргументи касаційних скарг зводяться до незгоди із прийнятим судовим рішенням.

158. Разом з тим, Верховний Суд враховує, що вимога касаційної скарги Міністерства оборони України про скасування додаткової постанови суду апеляційної інстанції від 11.12.2023 обґрунтована лише невід`ємністю цього судового рішення від постанови апеляційного господарського суду від 29.11.2023, ухваленої за наслідком розгляду спору по суті та не містить доводів в частині порушення судом норм права, а тому Верховний Суд не вбачає підстав для скасування додаткової постанови.

159. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

160. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду попередньої інстанції.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

161. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

162. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 Господарського процесуального кодексу України, касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а прийняті у справі постанова та додаткова постанова - залишенню без змін.

В. Розподіл судових витрат

163. У зв`язку з тим, що Суд відмовляє в задоволенні касаційних скарг, витрати зі сплати судового збору за подання касаційних скарг покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023 у справі № 910/5740/21 залишити без змін.

4. Додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 у справі № 910/5740/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді С. Жуков

К. Огороднік

СудКасаційний господарський суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення01.08.2024
Оприлюднено08.08.2024
Номер документу120858354
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/5740/21

Ухвала від 04.02.2025

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Гончаров С.А.

Ухвала від 16.01.2025

Господарське

Господарський суд міста Києва

Смирнова Ю.М.

Ухвала від 16.12.2024

Господарське

Господарський суд міста Києва

Смирнова Ю.М.

Постанова від 22.08.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Пєсков В.Г.

Ухвала від 08.08.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Пєсков В.Г.

Постанова від 01.08.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Пєсков В.Г.

Ухвала від 20.06.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Пєсков В.Г.

Ухвала від 17.06.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Пєсков В.Г.

Ухвала від 15.05.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Пєсков В.Г.

Ухвала від 15.05.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Пєсков В.Г.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні