Ухвала

від 06.08.2024 по справі 910/9591/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/9591/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 (суддя Щербаков С. О.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 (головуючий суддя Коробенко Г. П., судді Кравчук Г. А., Тарасенко К. В.)

у справі № 910/9591/23

за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго"

до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські електромережі",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергогазрезерв",

про стягнення 1 085 988,33 грн,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" про стягнення заборгованості у розмірі 1 085 988, 33 грн, з яких: 577 061,12 грн - основного боргу, 185 620,36 грн - 15 % річних, 90 524,88 грн - пені і 232 781,97 грн - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" від 01.01.2021.

16.11.2023 рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024, позовні вимоги задоволено частково.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору позивачем, як постачальником "останньої надії" за період з січня по березень 2021 року було поставлено/відпущено відповідачу, як споживачу електричну енергію на загальну суму 577 061,12 грн, що підтверджується коригувальним актом від 31.03.2021 № 012403/К1 до акта від 31.01.2021 № 004612, коригувальним актом від 31.03.2021 № 012403/К2 до акта від 28.02.2021 № 009247, рахунком від 12.04.2021 № 000039605452/08/К01/18599 відповідно до якого вартість електричної енергії поставленої постачальником "останньої" надії у січні 2021 становить 539 337,18 грн, рахунком від 12.04.2021 № 000039605452/08/К02/18664 відповідно до якого вартість електричної енергії поставленої постачальником "останньої" надії у лютому 2021 становить 28 329,20 грн, які були отримані відповідачем 24.05.2021, рахунком від 09.04.2021 № 000039605452/08/О03/18267 та актом від 31.03.2021 № 012403 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період березень 2021 року обсяг споживання електричної по 2 класу - 2 559 кВт.*год. на загальну суму 9 394,74 грн (з ПДВ), які були отримані відповідачем 24.05.2021, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Судами також встановлено, що з урахуванням наявних у матеріалах справи актів купівлі-продажу електроенергії з урахуванням актів коригування та рахунків за період з січня по березень 2021 року заборгованість відповідача перед позивачем за спожиту електричну енергію за вказаний період становить 577 061,12 грн.

Суди зазначили, що матеріалами справи підтверджується фактичне споживання відповідачем електричної енергії в січні, лютому та березні 2021 року за точками комерційного обліку споживачів постачальника "останньої надії".

Суди, врахувавши умови договору та комерційної пропозиції до нього, дату направлення рахунків та актів (з урахуванням коригування до них), строк оплати за спожиту електричну енергію, є таким, що настав 31.05.2021 на загальну суму 577 061,12 грн (24.05.2021 + 5 робочих днів), тож починаючи з 01.06.2021 відбулося прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, при цьому суди попередніх інстанцій встановили, що доказів оплати відповідачем заборгованості у розмірі 577 061,12 грн матеріали справи не містять.

Разом з тим, суди встановили, що після відкриття провадження у справі відповідачем було здійснено оплату заборгованості за договором про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" від 01.01.2021, а саме перераховано позивачу кошти у загальному розмірі 37 723, 94 грн за поставлену електричну енергію у лютому 2021 та у березні 2021, що підтверджується платіжними інструкціями № 16803 від 14.07.2023 на суму 28 329,20 грн та № 16802 від 14.07.2023 на суму 9 394,74 грн, в призначенні платежу в яких міститься посилання на рахунки № 000039605452/08/К02/18664 від 12.04.2021 та рахунок № 000039605452/08/О03/18267 від 09.04.2021. На підставі чого було закрито провадження в частині сплати заборгованості.

Також, суди попередніх інстанцій, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 15 % річних та інфляційних нарахувань, встановили, що позивачем допущено помилку у визначенні періоду та відповідно розміру нарахування 15 % річних та інфляційних втрат, оскільки, починаючи з 01.06.2021 відбулося прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати поставленої електричної енергії з урахуванням коригувальних актів, отже, таким чином, за розрахунком судів попередніх інстанцій, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 15 % річних у розмірі 165 766,74 грн, яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за загальний період прострочення з 01.06.2021 по 30.04.2023 та сума інфляційних втрат у розмірі 204 661,98 за період з 01.06.2021 по 30.04.2023, а тому дійшли висновку, що вимога в цій частині також підлягає частковому задоволенню.

28.06.2024 скаржник подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 у справі № 910/9591/23.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.06.2024 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.

16.07.2024 ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху. Надано скаржникові строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

На виконання вимог вказаної ухвали скаржник 25.07.2024 надіслав до суду заяву про усунення недоліків касаційної скарги.

За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 у справі № 910/9591/23 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

Частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.

Предметом позову у цій справі є стягнення коштів у розмірі 1 085 988,33 грн.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Обґрунтовуючи підставу для відкриття касаційного провадження, передбаченою підпунктом "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначив, що справа має виняткове значення для нього, оскільки у разі відхилення касаційної скарги складеться негативна практика, яка передбачатиме, що договір з постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" буде вважатися укладеним навіть тоді, коли були відсутні підстави, передбачені законодавством на його укладання, а також буде порушено пункт 5 частини першої статті 5 Закону України "Про ринок електричної енергії", яким визначено, що державна політика спрямована на захист прав споживачів, що в свою чергу поставить крапку у спірних ситуаціях, не забезпечивши сталість та єдність судової практики. Також зазначив, що значний суспільний інтерес полягає у тому, що у разі відмови в задоволенні касаційної скарги скаржник буде змушений сплатити за електричну енергію двічі, а також постане в скрутне становище та матиме значний тягар, який сформувався через технічну помилку недобросовісності електропостачальника.

Зазначені доводи скаржника не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження з цієї підстави, оскільки саме власне твердження (без належного обґрунтування) скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес і має виняткове значення для нього не може бути визнано судом автоматичною підставою, на які поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

У поданій касаційній скарзі скаржник не доводить, що справа становить значний суспільний інтерес і цей спір має виняткове значення для нього, оскільки мотиви скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятим судовими рішеннями та аргументів щодо переоцінки встановлених судом обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Отже, незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій.

Суд зазначає, учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а - г пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

У подібних правовідносинах заявникам слід враховувати, що Верховний Суд є судом права і використання ним оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики, "малозначні справи", тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, оскільки у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень і застосування Судом таких повноважень не може вважатися обмеженням доступу особи до процесу правосуддя з огляду на високий статус касаційного суду.

Касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" і "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Доводи скаржника зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України і це повністю узгоджується із положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у цій справі, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 у справі № 910/9591/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил