Ухвала

від 30.07.2024 по справі 911/2354/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/2354/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Волкової Людмили Олександрівни

на рішення Господарського суду Київської області від 08.01.2024 (суддя Щоткін О. В.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 (головуючий суддя Іоннікова І. А., судді Тищенко А. І., Михальська Ю. Б.)

у справі № 911/2354/23

за позовом фізичної особи-підприємця Волкової Людмили Олександрівни

до Управління з питань економіки та власності Васильківської міської ради Київської області

про визнання договору оренди переукладеним

ВСТАНОВИВ:

1. Фізична особа-підприємець Волкова Людмила Олександрівна (далі - позивач, ФОП Волкова Л. О.) звернулася до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Управління з питань економіки та власності Васильківської міської ради Київської області (далі - відповідач, Управління) про визнання переукладеним між сторонами договору від 28.02.2019 № 533 оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності Васильківської територіальної громади у редакції, яка викладена у прохальній частині позову в новій редакції від 11.08.2023.

2. Позовні вимоги мотивовані наявністю підстав для переукладення без проведення аукціону договору оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності Васильківської територіальної громади від 28.02.2019 № 533 на підставі положень ст. 18 Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон від 03.10.2019 № 157-ІХ) та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 (далі - Порядок).

3. Рішенням Господарського суду Київської області від 08.01.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024, відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю.

4. Судові рішення узагальнено мотивовані такими обставинами та висновками.

4.1. Суди зазначили що обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка посилалася на те, що 28.02.2019 вона, як орендар, і відповідач, як орендодавець, уклали договір № 533 оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності Васильківської територіальної громади із строком дії до 27.01.2022.

4.2. Наголошувала на тому, що вона неодноразово зверталася до відповідача із заявами про продовження дії договору без проведення аукціону в порядку, визначеному ст. 18 Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ та Порядком. Однак лише 18.05.2022 відповідач направив позивачці лист про відмову у продовженні терміну дії договору.

4.3. У зв`язку з цим, у травні 2022 позивачка звернулася до Господарського суду Київської області із позовом про зобов`язання відповідача укласти договір оренди нерухомого майна за адресою: м. Васильків, вул. Грушевського, 12, загальною площею: 36,5 кв. м без проведення процедури аукціону, з ФОП Волковою Л. О., на новий строк, на умовах попереднього договору.

4.4. Позивачка зазначила, що рішенням Господарського суду Київської області від 23.11.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023, у справі № 911/778/22 у задоволенні вказаного позову відмовлено, зокрема, з підстав обрання позивачкою неефективного способу захисту.

4.5. Суди у справі № 911/778/22 встановили, зокрема, таке: "Оскільки, позивачкою своєчасно не було належним чином оформлено та подано заяви про продовження дії Договору, відповідне питання не могло бути розглянуте по суті у строки, встановлені чинним законодавством. Відповідно, саме неналежність оформлення та подання позивачкою заяви про продовження терміну дії Договору унеможливила своєчасний розгляд відповідного питання. Неналежно оформлена та подана заява не вважається заявою про продовження дії Договору в розумінні Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 483 від 03.06.2020 року "Деякі питання оренди державного та комунального майна".

4.6. Врахувавши зміст судових рішень у справі № 911/778/22, ФОП Волкова Л. О. звернулася до суду з цим позовом з вимогою продовжити договір оренди, шляхом його переукладення на тих самих умовах без проведення аукціону.

4.7. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій вказали, що відповідно до обставин цієї справи, договір оренди № 533 припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку, на який його укладено, 27.01.2022, що не заперечується позивачкою у позовній заяві.

4.8. Суди вказали на те, що судовими рішеннями у справі № 911/778/22 встановлено факт припинення договору оренди № 533 з 27.01.2022, у зв`язку із недотриманням позивачем встановленого законом порядку продовження договору оренди.

4.9. Зокрема, суди першої та апеляційної інстанції у справі № 911/778/22 дослідили і надали оцінку заявам позивачки про продовження договору оренди № 533 від 20.08.2021, 29.09.2021, 21.10.2021, 22.10.2021, 11.01.2022, 31.01.2022, 09.02.2022, копії яких додані і до позовної заяви у справі № 911/2354/23, та зазначили, що враховуючи допущені позивачкою порушення при оформленні та поданні заяви про продовження строку дії договору, така заява не вважається фактично поданою. Також визначеного договором чи законом обов`язку відповідача укласти з позивачкою договір оренди щодо вказаного позивачкою майна суди першої та апеляційної інстанції у справі № 911/778/22 не встановили.

4.10. З урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказав на те, що заявлені позивачем вимоги у цій справі фактично зводяться до перегляду спору між сторонами, який вже вирішено у справі № 911/778/22, за результатами розгляду якого ФОП Волковій Л. О. відмовлено у задоволенні позову про зобов`язання відповідача укласти договір оренди нерухомого майна за адресою: м. Васильків, вул. Грушевського, 12 , загальною площею: 36,5 кв. м без проведення процедури аукціону з позивачкою на новий строк на умовах попереднього договору.

4.11. Окрім того, суди вказали на недоведення ФОП Волковою Л. О. підстав для визнання договору оренди переукладеним на підставі пункту 142 Порядку, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що ФОП Волковій Л. О. відмовлено в продовженні договору оренди з підстави необхідності майна для власних потреб балансоутримувача.

4.12. Враховуючи викладене, суди дійшли висновку про недоведеність позивачкою відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення її права або охоронюваного законом інтересу, з урахуванням встановлених у справі № 911/778/22 обставин, у межах якої фактично вирішено наявний між сторонами спір, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

5. Не погодившись із рішенням і постановою, ФОП Волкова Л. О. звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

5.1. У касаційній скарзі позивака не погоджується з висновками судів щодо недоведення нею наявності підстав для продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах.

5.2. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказує на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, стосовно питання застосування статті 764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме, щодо інституту пролонгації договору оренди нерухомого майна (продовження договору на той же строк і на тих самих умовах), який (висновок), за доводами скаржниці, не був врахований судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи.

6. Управління подало відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зазначає, що рішення судів є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги такими, що ґрунтуються на припущеннях. Вказує на те, що спір щодо укладення договору оренди нерухомого майна на новий строк вже вирішений у справі № 911/778/22. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

7. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, дослідивши наведені у скарзі доводи, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивачки на рішення Господарського суду Київської області від 08.01.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 у цій справі з огляду на таке.

8. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

9. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

10. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

11. При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

12. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

13. Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

14. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

15. Проаналізувавши обставини правовідносин у цій справі та у справі, на неврахування правового висновку в якій посилається скаржниця у касаційній скарзі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними з огляду на таке.

16. Так, предметом касаційного оскарження є рішення судів щодо відмови у задоволенні позовних вимог ФОП Волкової Л. О. про визнання переукладеним без проведення аукціону договору оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності Васильківської територіальної громади від 28.02.2019 № 533 на підставі положень ст. 18 Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ та пункту 142 Порядку.

17. Як уже було зазначено вище, відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій, в тому числі з урахуванням преюдиційних обставин, установлених у справі № 911/778/22, щодо недотримання позивачкою порядку продовження договору оренди, передбаченою положеннями статті 18 Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ, вказали на необґрунтованість заявлених позовних вимог.

18. Водночас, у справі № 910/719/19 предметом розгляду були вимоги про виселення відповідача в примусовому порядку з державного нерухомого майна. Обґрунтовуючи позов, Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву зазначало, що звернулося до відповідача із заявою про припинення чинності договору оренди у зв`язку із закінченням строку його дії, однак відповідач орендовані приміщення не звільнив та продовжує їх використовувати за відсутності будь-якої правової підстави. Відповідач позов не визнав, наголошуючи на тому, що заяву позивача про припинення дії договору не отримував, про її наявність дізнався після ознайомлення з матеріалами справи, відтак вважав, що договір було пролонговано на той самий строк і на тих же умовах.

19. Суди у наведеній справі № 910/719/19 позовні вимоги задовольнили з посиланням на встановлені обставини щодо повідомлення орендаря про припинення чинності договору оренди у зв`язку із закінченням строку його дії та з посиланнями на приписи статті 764 ЦК України, статті 17 Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон від 10.04.1992 № 2269-XII).

20. Як уже було зазначено вище, скаржниця у касаційній скарзі посилається на правові висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, щодо застосування положень статті 764 ЦК України, частини 2 статті 17 Закону від 10.04.1992 № 2269-XII, які регулюють інститут пролонгації договору оренди нерухомого майна, який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору.

21. Разом з тим, за обставинами цієї справи, яка розглядається, на час виникнення правовідносин продовження договору оренди від 28.02.2019 № 553 діяв Закон від 03.10.2019 № 157-ІХ, що не заперечується ФОП Волковою Л. О. у позовній заяві.

22. Правовий аналіз положень Прикінцевих та перехідних положень Закону від 03.10.2019 № 157-IX дає підстави для висновку, що порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом від 10.04.1992 № 2269-XII (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) в силу вимог абзацу 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 03.10.2019 № 157-IX має застосовуватися порядок продовження, визначений Законом України від 03.10.2019 № 157-ІХ (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 05.09.2023 у справі № 914/2233/22).

23. Скаржниця ж у касаційній скарзі, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, посилається на неврахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові у справі 910/719/19, правовідносини у якій пов`язані із процедурою продовження договору оренди державного майна, врегульованою положеннями Закону від 10.04.1992 № 2269-XII, яка мала місце до набрання чинності Законом від 03.10.2019 № 157-IX, що свідчить про відмінне правове регулювання правовідносин у справі, на яку посилається позивачка, з правовідносинами у цій справі № 911/2354/23.

24. За викладеного, посилання ФОП Волкової Л. О. в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, при оскарженні судових рішень у справі № 911/2354/23 на вказану вище постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визнаються необґрунтованими і не приймаються.

25. При цьому, висновків Верховного Суду про необхідність застосування до договорів оренди державного / комунального майна, які підлягають продовженню на підставі положень статті 18 Закону від 03.10.2019 № 157-IX, процедури продовження договорів відмінної від унормованого порядку, зокрема продовження на підставі так званої "мовчазної згоди" орендодавця, наявність якої передбачена приписами статті 764 ЦК України, частини 2 статті 17 Закону від 10.04.1992 № 2269-XII, на чому власне наполягає скаржниця під час касаційного розгляду справи, остання не наводить.

26. Доводи скаржниці, викладені у касаційній скарзі, якими вона заперечує установлені судами обставини, зокрема, стосовно недотримання нею порядку продовження договору оренди, передбаченого статтею 18 Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ, за своєю суттю направлені на переоцінку встановлених у справі обставин.

27. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що покладені в основу касаційної скарги посилання скаржниці на те, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, а також доводам сторін, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судове рішення. Доводи скаржниці у цій частині зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень.

28. Разом з тим, скаржниця не врахувала, що відповідно до частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

29. Окрім того, відповідні доводи позивачки не обґрунтовані підставою касаційного оскарження, передбаченою частиною 2 статті 287 ГПК України.

30. Більше того, відповідні обставини (стосовно недотримання ФОП Волковою Л. О. порядку продовження договору оренди, передбаченого статтею 18 Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ) вже були предметом розгляду в справі № 911/778/22, та враховані судам як преюдиційні під час розгляду цієї справи № 911/2354/23. Інший підхід до встановлених у справі № 911/778/22 обставин мав би наслідком порушення принципу "res judicata", який передбачає повагу до остаточного судового рішення.

31. Наведене у пункті вище цієї ухвали додатково свідчить про неподібність правовідносин цієї справи з порівнюваною справою № 910/719/19, оскільки обставини щодо недотримання позивачкою процедури продовження строку дії договору по суті вже були встановлені в іншій судовій справі та враховані судами як преюдиційні з урахуванням норм процесуального закону, що скаржницею з урахуванням підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 ГПК України, не спростовується.

32. Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховний Суд зазначає, що цитування позивачкою окремих висновків Верховного Суду, викладених у наведеній вище справі, правовідносини в якій підпадають під інше нормативно-правове регулювання ніж правовідносини, що склалися в цій справі № 911/2354/23, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а зміст наведеної скаржницею постанови не свідчить про застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права без урахування висновків, викладених у ній. Зазначене має наслідком закриття касаційного провадження з цієї підстави (Суд також звертає увагу, що у зв`язку з цим не здійснюється аналіз правильності правозастосування судами попередніх інстанцій).

33. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

34. Зважаючи на те, що наведена скаржницею підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а інші підстави касаційного оскарження скаржниця не зазначила і не обґрунтовувала в поданій касаційній скарзі, Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивачки на рішення Господарського суду Київської області від 08.01.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 цій у справі.

35. Усі інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Волкової Людмили Олександрівни на рішення Господарського суду Київської області від 08.01.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 у справі № 911/2354/23.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил