Ухвала

від 06.08.2024 по справі 189/1912/24

ПОКРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 189/1912/24

2-о/189/64/24

У Х В А Л А

про відмову у відкритті окремого провадження

06.08.2024 селище Покровське Дніпропетровської області

Суддя Покровського районного суду Дніпропетровської області Чорна О.В., ознайомившись з заявою, поданою у порядку окремого провадження, заявником ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , служба у справах дітей виконавчого комітету Покровської селищної ради, інша особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, -

встановив :

Заявник звернувся до суду з заявою в порядку окремого провадження, у якій просить встановити факт, що має юридичне значення, а саме, факт перебування на самостійному утриманні та вихованні громадянина України ОСОБА_1 неповнолітньої дитини віком до 18 років ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування заяви заявник зазначає, що перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 06.10.2007 по 13.02.2014 року. У цьому шлюбі народилася дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюб був розірваний 13.02.2014 року. ОСОБА_4 вже більше 10 років проживає разом із батьком та перебуває на його самостійному утриманні та вихованні. Матір дитини участі в житті доньки не приймає, своїх обов`язків по утриманню та вихованню дитини не виконує.

Дослідивши матеріали заяви, суд дійшов висновку, що у відкритті окремого провадження у справі належить відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України, Кодекс) окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з п. 5 ч. 2ст. 293 ЦПК Українисуд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

При цьому, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення факту, якщо чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений уст. 315 ЦПК Українита не є вичерпним.

Згідно зст. 318 ЦПК Україниу заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, які мають юридичні наслідки, якщо: (1) згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; (2) чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; (3) заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; (4) встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 761/16799/15-ц, від 23.01.2019 у справі № 536/1039/17 /п. 17/).

Розгляд справи у порядку окремого провадження у цивільному судочинстві неможливий, якщо: (а) спір про право уже існує/існував на час подання у цьому порядку заяви про встановлення факту; (б) спір про право виникає під час розгляду справи у такому порядку.

Відповідно до ч. 4ст. 315 ЦПК Українисуддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 201/10689/23, провадження № 61-16879 св 23).

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідно його встановлення.

ОСОБА_1 у своїй заяві зазначив, що метою встановлення юридичного факту перебування дитини на його утриманнінеобхідне заявнику для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Факт, який просить підтвердити ОСОБА_1 , пов`язаний саме з необхідністю отримати підставу для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (тобто, рішення суду як підставу). Отже, цей факт аж ніяк не пов`язаний з реалізацією його цивільних прав та обов`язків заявника в сімейних правовідносинах.

Обов`язок щодо проходження військової служби є конституційним обов`язком громадянина України. Тому за можливими правовими наслідками ця заява стосується лише сфери публічно-правових відносин (звільнення від проходження військової служби).

Згідно з ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зокрема, жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Однак зазначена підстава не підтверджується шляхом визнання цього факту в судовому порядку. Така підстава має місце, коли відсутній один з батьків (наприклад, смерть одного з батьків, позбавлення батьківських прав тощо). Тобто, факт самостійного виховання дитини не може встановлюватись будь-якими іншими обставинами, зокрема, у разі, коли дитина проживає з одним із батьків, а другий з певних причин не бере участі у вихованні дитини.

Більше того, такі фактичні обставини як ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків підлягають встановленню та доказуванню в порядку позовного провадження, оскільки самі по собі свідчать про наявність спору про право.

У справах про встановлення судом фактів ключовим є те, що саме конкретний факт має правове (а нет інше значення) значення, а мета його встановлення тут має другорядне значення. Але і факт, і мета його встановлення мають випливати з однієї сфери правовідносин. Тобто, не будь-який факт підлягає встановленню лише тому, що такий випадково наявний у заявника і підходить йому для якоїсь його мети (в даному разі допоможе отримати відстрочку від призову), яку собі ставить заявник.

Тим більше, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею, а ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов`язує підтверджувати актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні про дитину.

Такому факту надається оцінка в рішенні суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення батьківських прав, і в таких справах цей факт є беззаперечним (окремому встановленню в судовому порядку не підлягає).

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у складі від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).

Встановлення судом факту самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаного факту не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.

Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов`язує підтверджувати актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.

Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

Отже, захист порушених прав у зв`язку з невиконанням, не прийнятті участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов`язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.

За встановлених у цій справі обставин та мети подання заяви про встановлення факту самостійного виховання ним дитини, заявлені заявником вимоги не є вимогами, які пов`язані із здійсненням особистих немайнових чи майнових прав, а тому не підлягають розгляду судом в порядку окремого провадження на підставі ст. ст.293,315 ЦПК України.

Інститут окремого провадження та встановлення у цьому провадженні юридичного факту не передбачені для того, аби вирішити (допомогти вирішити) будь-який спір про право.

З огляду наведеного, суд дійшов висновку про відмову у відкритті окремого провадження у справі за заявою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , служба у справах дітей виконавчого комітету Покровської селищної ради, інша особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, -

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст.258-261,315,353-355 ЦПК України, суд

постановив:

У відкритті провадження за заявою поданою у порядку окремого провадження ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , служба у справах дітей виконавчого комітету Покровської селищної ради, інша особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити.

Роз`яснити заявнику, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції відповідного місцевого загального суду на загальних підставах.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя О.В. Чорна