Постанова

від 09.10.2024 по справі 189/1912/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9227/24 Справа № 189/1912/24 Суддя у 1-й інстанції - Чорна О. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.

суддів: Космачевської Т.В., Максюти Ж.І.,

секретар Піменова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на ухвалу Покровського районного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2024 року про відмову у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , служба у справах дітей виконавчого комітету Покровської селищної ради, інша особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення (суддя першої інстанції Чорна О.В.),

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Покровського районного суду Дніпропетровської області із заявою в порядку окремого провадження, у якій просить встановити факт, що має юридичне значення, а саме, факт перебування на самостійному утриманні та вихованні громадянина України ОСОБА_1 неповнолітньої дитини віком до 18 років ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування заяви заявник зазначає, що перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 06.10.2007 по 13.02.2014 року. У цьому шлюбі народилася дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 Шлюб був розірваний 13.02.2014 року. ОСОБА_4 вже більше 10 років проживає разом із батьком та перебуває на його самостійному утриманні та вихованні. Матір дитини участі в житті доньки не приймає, своїх обов`язків по утриманню та вихованню дитини не виконує.

Ухвалою Покровського районного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2024 року у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , служба у справах дітей виконавчого комітету Покровської селищної ради, інша особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення відмовлено.

На вказану ухвалу представником ОСОБА_1 ОСОБА_2 , була подана апеляційна скарга, в якій вона зазначила, що вона постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного з`ясування обставин справи.

Мотивує скаргу тим, що заявнику необхідно встановити факт самостійного виховання дитини у зв`язку з тим, що це підтверджує наявність підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Неможливість підтвердження права на відстрочку заявника призводить до того, що у разі призову заявника на військову службу під час мобілізації, неповнолітня дитина, залишить без батьківського піклування і без будь-яких засобів до існування.

ОСОБА_2 просила ухвалу Покровського районного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2024 року скасувати та направити справу для продовження розгляду.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У судовому засіданні ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Інші Учасники справи до судового засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно із ч. 2ст.372ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.376ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зп.4ч.1ст.379ЦПК Українипідставою дляскасування ухвалисуду,що перешкоджаєподальшому провадженнюу справіі направленнясправи дляподальшого розглядудо судупершої інстанціїє порушеннянорм процесуальногоправа чинеправильне застосуваннянорм матеріальногоправа,які призвелидо постановленняпомилкової ухвали.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступного.

Згідно зстаттею 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, у серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Покровського районного суду Дніпропетровської області із заявою в порядку окремого провадження, у якій просить встановити факт, що має юридичне значення, а саме, факт перебування на самостійному утриманні та вихованні громадянина України ОСОБА_1 неповнолітньої дитини віком до 18 років ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Метою встановлення даного факту заявником зазначено отримання відстрочки від мобілізації, оскільки відповідно до абзацу 5 частини 1статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відмовляючи у відкритті провадження на підставі частини четвертоїстатті 315 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що мета подання заявипро встановленняфакту самостійноговиховання нимдоньки,заявлені чоловікомвимоги неє вимогами,які пов`язанізі здійсненнямособистих немайновихчи майновихправ,а томуне підлягаютьрозгляду судому порядкуокремого провадженняна підставістатей 293,315ЦПК України.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України, Кодекс) окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з п. 5 ч. 2ст.293ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

При цьому, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення факту, якщо чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у ст.315ЦПК України та не є вичерпним.

Згідно з ст.318ЦПК України у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, які мають юридичні наслідки, якщо: (1) згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; (2) чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; (3) заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; (4) встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 761/16799/15-ц, від 23.01.2019 у справі № 536/1039/17 /п. 17/).

Розгляд справи у порядку окремого провадження у цивільному судочинстві неможливий, якщо: (а) спір про право уже існує/існував на час подання у цьому порядку заяви про встановлення факту; (б) спір про право виникає під час розгляду справи у такому порядку.

Відповідно до ч. 4ст. 315 ЦПК Українисуддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 201/10689/23, провадження № 61-16879 св 23).

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідно його встановлення.

ОСОБА_1 у своїй заяві зазначив, що метою встановлення юридичного факту перебування дитини на його утриманні необхідне заявнику для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Обов`язок щодо проходження військової служби є конституційним обов`язком громадянина України. Тому за можливими правовими наслідками ця заява стосується лише сфери публічно-правових відносин (звільнення від проходження військової служби).

Згідно з ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зокрема, жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

У справах про встановлення судом фактів ключовим є те, що саме конкретний факт має правове (а не інше) значення, а мета його встановлення тут має другорядне значення. Але і факт, і мета його встановлення мають випливати з однієї сфери правовідносин. Тобто, не будь-який факт підлягає встановленню лише тому, що такий випадково наявний у заявника і підходить йому для якоїсь його мети (в даному разі допоможе отримати відстрочку від призову), яку собі ставить заявник.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та другастатті 2 ЦПК України).

Звертаючись із вказаною заявою, ОСОБА_1 , просив встановити факт перебування на його самостійному вихованні та утриманні доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та вказував, що встановлення даного факту йому необхідно для отримання відстрочки від мобілізації.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасних висновків визначаюсь із позицією щодо відмови у відкритті провадження на стадії прийняття заяви до розгляду, в даному випадку, на думку апеляційного суду, дане питання слід було вирішувати під час підготовчого засідання, з урахуванням відзивів та пояснень заявника, та заінтересованих осіб, заслухавши їх думку та встановивши певні обставини справи саме у судовому засіданні, а не обмежувати права заявника на стадії вирішення питання про відкриття провадження.

Вирішення спору на підставі матеріалів, які зібрані поза межами підготовчого провадження, не відповідає завданням, які визначені процесуальним законом для кожної стадії цивільного процесу.

Стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя та завданням господарського судочинства. На важливість дотримання строку на подання доказів звертав свою увагу Верховний Суд й раніше у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 03.04.2019 № 913/317/18, від 03.10.2019 у справі № 902/271/18.

Так у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці та бути ефективним» (рішення ЄСПЛ у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення ЄСПЛ у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94, та «Нун`єш Діаш проти Португалії» від 10 квітня 2003 року, № 2672/03 і 69829/01).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права на звернення до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваниллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95).

Також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.01.2022 у справі № 234/11607/20 зроблено висновок, що: "при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод".

Формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами певних визначених законом процедур, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанню судового рішення та є порушенням статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», заява № 28090/95; від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», заява № 38366/97; від 08 березня 2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України», заява № 24003/07).

Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).

Також згідно рішення Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, відповідно до вимог пункту 6 частини 1статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з підстав, передбачених частиною 1статті 379 ЦПК Україниі направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.268,367,374,379,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Покровського районного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2024 року про відмову у відкритті провадження скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

Т.В. Космачевська

Ж.І. Максюта

Повний текст судового рішення складено 10 жовтня 2024 року.

Головуючий-суддя О. В. Халаджи