Рішення

від 22.07.2024 по справі 953/16644/21

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/16644/21

н/п 2/953/366/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2024 року Київськийрайонний суд м. Харкова в складі:

головуючогосуддіГубської Я.В.,

при секретаріВеремійчик Р.І.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача адвоката Бойко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ДНВП «Об*єднання Комунар» про зобов*язання виплатити суму різниці заробітної плати за період з 1988 року по 2003 рік

ВСТАНОВИВ:

30.08.2021 ОСОБА_1 звернулась до Київського районного суду м. Харкова з позовом, в якому просить суд зобов`язати відповідача ДНВП «Об`єднання Комунар» сплатити різницю в заробітній платі за період 1988-2003 роки.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що у вказаний термін їй невірно нараховувалась заробітна плата, яка згідно з наказами №51-к від 13.01.1988 становила 155 р., наказу №868-к від 14.08.1991 склала 255 р. Позивач вважає, що відповідач поступово занижував їй виплачену заробітна плату, у зв`язку з чим ОСОБА_1 просить стягнути різницю між фактично виплаченою та належною їй заробітною платою з відповідача.

Ухвалою судді Київського районного суду м.Харкова Губської Я.В. від 02.09.2021 року вказану позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою судді Київського районного суду м.Харкова Губської Я.В. від 16.09.2021 року вказану позовну заяву було повернуто позивачу.

Постановою Харківського апеляційного суду від 10.12.2021 ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 16.09.2021 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 28.12.2021 справу повторно розподілено в провадження судді Губської Я.В.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 29.12.2021 року ОСОБА_2 відкрито провадження у справі, призначено справу до підготовчого судового засідання.

02.02.2022до суду надійшоввідзив представникавідповідача ДНВП «Об`єднання Комунар», в якому представник просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Посилався на те, що позивачем порушені вимоги ст. 175, 177 ЦПК України при подачі позовної заяви до суду, зокрема через відсутність відомостей про повне найменування відповідача, відсутність відомостей про ціну позову, зміст позовних вимог, спосіб захисту прав та інтересів, також посилався на порушення порядку засвідчення додатків до позовної заяви, тощо. Також вказував, що позивачем не наведено жодних обґрунтованих обставин, на які вона посилається, та не надала до суду жодних доказів, які можуть їх підтвердити. Вказує, що аналогічний спір вже був предметом судового розгляду в справі № 640/16027/17, згідно з якою, рішенням Київського районного суду м.Харкова від 20.12.2017 відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

14.02.2022 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивачка заперечує з приводу пояснень викладених у відзиві, вказує, що відповідачем не надано доказів, що їй правильно нараховувалась заробітна плата. Вказувала, що відповідачем поступово занижувалась належна їй заробітня плата, що підтверджується відомостями з наказів №51-к від 13.01.1988 та №868-к від 14.08.1991, що перебувають у розпорядженні відповідача.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 19.01.2023 закрито підготовче провадження у справі, витребувано у відповідача оригінали або належним чином посвідчені копії наказів №51-к від 13.01.1988 та №868-к від 14.08.1991, долучено до справи подані сторонами докази

17.03.2023 до суду надійшли письмові пояснення представника відповідача, в яких представник зазначав, що заявлені позивачем позовні вимоги вже були предметом розгляду у інших справах, зокрема рішенням Київського районного суду м. Харкова від 20.12.2017 у справі №640/16027/17 відмовлено в задоволенні позовних вимог. Також, рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18.04.2004 по справі № 2-1810/13/04, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22.07.2004 та ухвалою Верховного суду України від 30.11.2005, в задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати відмовлено. Згідно з вказаними судовими рішеннями, нарахування та виплата заробітної плати позивачу проводилась у відповідності з займаною посадою та встановленим посадовим окладом. ДНВП «Об`єднання комунар» вже робив перерахунок, ОСОБА_1 була повністю виплачена заробітна плата, що також підтверджується постановою старшого прокурора Другого відділу прокуратури Харківської області старшого радника юстиції Кочеткова В.Ю. від 03.03.2008 про відмову в порушенні кримінальної справи за ознаками злочинів, передбачених ч.1 ст. 17, чю1 ст. 173 та ч. 1 ст. 175 КК України. Також на виконання Ухвали Київського районного суду м. Харкова від 19.01.2023, представником відповідача надані копії витребуваних документів.

20.03.2023 до суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 , в яких позивач вказує, що згідно наказу №1494-к від 19.11.1986 її оклад складав 155 р, проте фактично позивачем було отримано 140 р. Також позивачка зазначає, що постанова прокурора Харківської обласної прокуратури, на яку посилається представник відповідача, підтверджує факт зменшення заробітної плати ОСОБА_1

07.07.2023 позивакою подано до суду заяву про доручення до матеріалів справи копії витягу з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань №12023226130000282 від 12.05.2023 за ч. 1 ст. 175 КК України.

06.07.2023 представником відповідача подано на адресу суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 10.07.2023 року у прийнятті уточненої позовної заяви ОСОБА_1 від 29.05.2023 відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 01.11.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 10.07.2023 змінено в мотивувальній частині відмови у прийнятті заяви, в іншій частині залишено без зміни.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 06.03.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 10.07.2023 повернуто апелянту.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позовну заяву, яка надійшла до суду 30.08.2021 року підтримала в повному обсязі та просила її задовольнити, оскільки їй неправильно виплачувалась заробітна плата за період з 1988 року по 2003 рік.

Представник відповідача ДНВП «Об`єднання Комунар» в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог, з врахуванням раніше поданого відзиву на позов та пояснень. Також, подав до суду заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивача до 01.08.2001 року, враховуючи зміни в КЗпП.

Суд, вислухавши учасників судового розгляду, дослідившинадані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 з 1973 року по 2003 рокі працювала у ДНВП «Об`єднання Комунар», в 2003 році була звільнена на підставі п.3 ст. 40 КЗпП України.

Звертаючись 30.08.2021 року з позовом до Київського районного суду м. Харкова про зобов*язання відповідача сплатити їй різницю в заробітній платі за періоди 1988-2003 роки, позивачка ОСОБА_1 посилається на те, що їй в цей період неправильно нараховували заробітну плату за наказами № 51-к від 13.01.1988 р. та №868-к від 14.08.1991 року.

Відповідно до змісту ст. 16 ЦК України кожна особа має право, звернутися до суду за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про припинення дії, яка порушує це право.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 43 Конституції України зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 232 КЗпП України безпосередньо в місцевих загальних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст.94КЗпПУкраїни заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вигляді, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно вимог ст.47КЗпПУкраїни роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Відповідно до ч.1 ст.116КЗпПУкраїни при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому відпідприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 на підприємстві ДНВП «Об`єднання Комунар» наказом № 51-к від 13.01.1988 р. було встановлено оклад 155 руб., наказом №868-к від 14.08.1991 року встановлено оклад 255 руб.

Згідно наданих до суду відомостей про нарахування заробітної плати за період з 1988 року по 2003 рік (а.с. 172-201 т.1) встановлено, що дійсно ОСОБА_1 в 1989 році виплачувалась заробітна плата не за окладом, встановленим наказом № 51-к від 13.01.1988 р. та в період з 01.07.1999 року по 31.12.2000 року (140 руб. замість 155 руб).

За період 2001 2003 роки судом під час розгляду даної справи не встановлено порушень у нарахуванні та виплати заробітної плати ОСОБА_1 в межах заявлених позовних вимог.

Заборгованість щодо невиплати заробітної плати за період з 01.07.1999 року по 31.12.2000 року була предметом судового розгляду за позовом ОСОБА_1 до ДНВО «Комунар» про стягнення заробітної плати (справа №2-1810/13/04) та зазначено, що дана заборгованість (151,18 грн.) була виплачена ДНВО «Комунар» в квітні 2004 році ОСОБА_1 повністю, що підтверджується довідкою (а.с. 17-18 т.2).

Також, питання виплати заборгованості по заробітній платі та неправильність нарахувань заробітної плати були предметом судових розглядів за позовами ОСОБА_1 в 2004-2006 роках пор поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в 2004 році за позовом ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати (справа №2-1810/13/04), в 2006 році за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, в 2017 році за позовом ОСОБА_1 про стягнення суми різниці середнього заробітку та індексації (справа № 640/16027/17).

Рішеннями Київського районного суду м. Харкова від 18.05.2004 року та від 20.12.2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДНВО «Комунар» про стягнення заборгованості по заробітній платі та індексації за період її роботи в ДНВО «Комунар» було відмовлено в повному обсязі. Дані рішення набрали законної сили.

Реалізація права на судовий захист пов`язана зі строками, в межах яких особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права.Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Загальні правила про позовну давність передбачені уЦивільному кодексі України.

Відповідно достатті 256 ЦК Українипозовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 258 ЦК Українидля окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 233 КЗпП Українипередбачені спеціальні строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Так, за час роботи ОСОБА_1 у ДНВО «Комунар» з 1973 року по 01.08.2021 року та отримання кожного місяця заробітну плату редакція ст.ст. 233, 234 КЗпП України була викладена у наступному вигляді: «працівник можезвернутися іззаявою провирішення трудовогоспору безпосередньодо районного,районного умісті,міського чиміськрайонного судув тримісячнийстрок здня,коли віндізнався абоповинен бувдізнатися пропорушення свогоправа,а усправах прозвільнення в місячнийстрок здня врученнякопії наказупро звільненняабо здня видачітрудової книжки. Відповідно достатті 234 КЗпП Україниу разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.»

Законом №2620-III від 11.07.2001 року, який набув чинності 01.08.2001 року стаття 233 КЗпП була доповнена новою частиною такого змісту: «у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».

Також, законом №2352-IX від 01.07.2022 року, який набув чинності 19.07.2022 року, редакція ст. 233 та ст. 234 КЗпП України викладена в наступному вигляді:

«Стаття 233.Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів - Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбаченихчастиною другоюцієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Длязвернення роботодавцядо судув питанняхстягнення зпрацівника матеріальноїшкоди,заподіяної підприємству,установі,організації,встановлюється строкв одинрік здня виявленнязаподіяної працівникомшкоди. Встановленийчастиною третьоюцієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищого у порядку підлеглості органу.

Стаття 234.Поновленнясудом строків,пропущених зповажних причин - У разі пропуску з поважних причин строків, установленихстаттею 233цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.»

Суд зазначає, що норми ст. 233 КЗпП є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Наслідком пропуску таких строків є відмова у задоволенні позову, тобто відмова у наданні судового захисту.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою уповноваженою особою.

Таким чином, дослідивши всі надані до суду докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд приходить до висновку, що за виявленими порушеннями відповідача щодо ненарахування в повному обсязі заробітної плати (140 руб. замість 155 руб) позивачу ОСОБА_1 згідно наказу № 51-к від 13.01.1988 р. в 1989 році пройшов строк позовної давності, передбачений ст. 233 КЗпП України, враховуючи періодичність нарахувань заробітної плати, редакцію ст. 233 КЗпП України станом на цей період, заяву відповідача про застосування строку позовної давності та відсутність підстав у суду для його поновлення з 1989 - 2003 року.

Стосовно неправомірності нарахувань заробітної плати в 1999-2000 роках, дана заборгованість (151,18 грн.) була визнана відповідачем в 2004 році під час розгляду справи №2-1810/13/04 та виплачена позивачу ОСОБА_1 згідно представлених відомостей в 2004 році, а тому підстав для задоволенні даних вимог суд також не вбачає.

Інших порушень неправильності нарахувань заробітної плати ОСОБА_1 згідно наказів №51-к від 13.01.1988 та №868-к від 14.08.1991 за період з 01.08.2001 року по 2003 рік (звільнення позивача), в межах позовних вимог, судом не встановлено під час розгляду даної справи.

Враховуючи вищезазначене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ДНВП «Об*єднання Комунар» про зобов*язання виплатити суму різниці заробітної плати за період з 1988 року по 2003 рік на підставі наказів №51-к від 13.01.1988 та №868-к від 14.08.1991, оскільки дані вимоги є безпідставними та необгрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 49, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ГНПП«Об*єднання Комунар» про зобов*язаннявиплатити сумурізниці заробітноїплати заперіод з1988року по2003рік відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Нарішення суду першої інстанції протягом30днівз дняйогопроголошення, може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення, а у випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя