Постанова

від 26.12.2024 по справі 953/16644/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2024 року

м. Харків

справа № 953/16644/21

провадження № 22-ц/818/3545/24

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Тичкової О.Ю.,

суддів колегії Маміної О.В., Пилипчук Н.П.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідачі Державне науково-виробниче підприємство «Об`єднання комунар»

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 липня 2024 року у складі судді Губської Я.В.,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про зобов`язання відповідача ДНВП «Об`єднання Комунар» сплатити різницю в заробітній платі за період 1986 -2003 роки.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 працювала у державному науково-виробничому підприємстві «Об`єднання Комунар» з 1973 по 2003 роки. З 1986 по 2003 роки їй неправильно нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, яка згідно з наказами №51-к від 13.01.1988 становила 155 руб, наказу №868-к від 14.08.1991 склала 255 руб, у зв`язку з чим позивач просить стягнути різницю між фактично виплаченою та належною їй заробітною платою з відповідача.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 липня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач довів, що в 1989 році та в період з 13.01.1988 по 01.07.1999 року відповідач виплачував їй заробітну плату не у встановленому окладом розмірі, проте оскільки позивачкою пропущений строк позовної давності її порушене право не підлягає захисту.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, як незаконне та необґрунтоване та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що законом не встановлено строку позовної давності до її вимог про здійснення виплати різниці у заробітній платі.

У відзиві на апеляційну скаргу ДНВП «Об`єднання комунар» просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Посилається на те, що суд повно та всебічно встановив обставини у справі та правильно застосував до спірних правовідносин строк позовної давності.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 1973 року по 2003 роки працювала уДНВП «Об`єднання Комунар», в 2003 році була звільнена на підставі п.3 ст. 40 КЗпП України.

Звертаючись 30.08.2021 року з позовом до Київського районного суду м. Харкова про зобов`язання відповідача сплатити їй різницю в заробітній платі за періоди 1988-2003 роки, позивачка ОСОБА_1 посилається на те, що їй в цей період неправильно нараховували заробітну плату за наказами № 51-к від 13.01.1988 р. та №868-к від 14.08.1991 року.

Наказом ДНВП «Об`єднання Комунар» № 51-к від 13.01.1988 ОСОБА_1 було встановлено оклад 155 руб., наказом №868-к від 14.08.1991 встановлено оклад 255 руб.

Згідно наданих до суду відомостей про нарахування заробітної плати за період з 1988 року по 2003 рік (а.с. 172-201 т.1) встановлено, що дійсно ОСОБА_1 в 1989 році виплачувалась заробітна плата не за окладом, встановленим наказом № 51-к від 13.01.1988 р. та в період з 01.07.1999 року по 31.12.2000 року (140 руб замість 155 руб).

За період 2001 2003 роки судом під час розгляду даної справи не встановлено порушень у нарахуванні та виплати заробітної плати ОСОБА_1 в межах заявлених позовних вимог.

Заборгованість щодо невиплати заробітної плати за період з 01.07.1999 року по 31.12.2000 року була предметом судового розгляду за позовом ОСОБА_1 до ДНВО «Комунар» про стягнення заробітної плати (справа №2-1810/13/04) та зазначено, що дана заборгованість (151,18 грн.) була виплачена ДНВО «Комунар» в квітні 2004 році ОСОБА_1 повністю, що підтверджується довідкою (т.2 а.с. 17-18).

Також, питання виплати заборгованості по заробітній платі та неправильність нарахувань заробітної плати були предметом судових розглядів за позовами ОСОБА_1 в 2004-2006 роках пор поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в 2004 році за позовом ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати (справа №2-1810/13/04), в 2006 році за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, в 2017 році за позовом ОСОБА_1 про стягнення суми різниці середнього заробітку та індексації (справа № 640/16027/17).

Рішеннями Київського районного суду м. Харкова від 18.05.2004 року та від 20.12.2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДНВО «Комунар» про стягнення заборгованості по заробітній платі та індексації за період її роботи в ДНВО «Комунар» було відмовлено в повному обсязі. Дані рішення набрали законної сили.

Відповідно до змісту ст. 16 ЦК України кожна особа має право, звернутися до суду за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про припинення дії, яка порушує це право.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 43 Конституції України зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 232 КЗпП України безпосередньо в місцевих загальних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.

Відповідно до вимогст. 94 КЗпП Українизаробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вигляді, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 1ст. 115 Кодексу законів про працю Українивстановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1ст. 47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин було передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний

строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Законом N 2620-III від 11.07.2001 внесено зміни до ч. 2 ст. 233 КЗпП України відповідно до яких у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Отож, до «усіх виплат», право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата надбавки та премії, які, відповідно, є складовою заробітної плати.

Частиною другою статті 233 КЗпП України, зокрема,цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

З позовом про стягнення різниці між належною та виплаченою заробітною платою позивачка звернулась в серні 2021 року.

Відтак, висновок суду щодо пропуску позивачем строку звернення до суду є помилковими, оскільки її право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.

Відповідно до п.п. 1 3 ч.1, ч.4ст. 376 ЦПК Українипідставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та ( або) резолютивної частини.

Оскільки доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими, скаргу слід задовольнити частково, а рішення суд - скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у разі скасування судового рішення, суд апеляційної інстанції здійснює перерозподіл судових витрат. Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2270,00 грн, який позивачка мала сплатити при зверненні до суду першої та апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ч. 1 ст. 376, 382, 383, 384ЦПК Українисуд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 липня 2024 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Зобов`язати Державне науково-виробниче підприємство «Об`єднання комунар» виплатити ОСОБА_1 суму різниці по заробітній платі за період з лютого 1989 року по березень 1989 згідно окладу встановленого наказом № 51-к від 13.01.1988 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю.Тичкова

Судді О.В.Маміна

Н.П.Пилипчук