Постанова

від 06.08.2024 по справі 201/13624/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4692/24 Справа № 201/13624/23 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:

судді-доповідача: Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова група «Вершина» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова група «Вершина» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И В:

06 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 29 травня 2023 року працює у відповідача в якості водія автотранспортних засобів. 15 вересня 2023 року його було звільнено з роботи на підставі п.2 ст.41 КЗпП України.

З 29 травня 2023 року по 15 вересня 2023 року йому була нарахована заробітна плата, яка станом на день звернення до суду виплачена не була, в сумі 24 008,69 грн. без урахування обов`язкових платежів.

Наказом №12/К від 15 вересня 2023 року визначено, що відповідач має виплатити позивачеві компенсацію за 7 календарних днів щорічної основної відпустки за робочий період з 29 травня 2023 року по 15 вересня 2023 року, що становить 1 541,82 грн. із розрахунку по 220,26 грн. за один день невикористаної відпустки без урахування обов`язкових платежів. У зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні позивач також просить суд стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 вересня 2023 року по 01 грудня 2023 року у розмірі 19 045,4 грн. та за період з 04 грудня 2023 року по день ухвалення рішення у справі із розрахунку по 346,28 грн. за кожен день затримки розрахунку без урахування обов`язкових платежів. Просив стягнути із відповідача сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

04 грудня 2023 року від позивача надійшла заява про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, в якій ОСОБА_1 просив стягнути на його користь 8 000 грн. витрат, понесених у зв`язку із наданням правової допомоги адвокатом Левикіним В.Є.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2024 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова група «Вершина» на користь ОСОБА_1 67 104,11 грн. без урахування податків, з яких:

-25 550,51 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят гривень 51 копійка) нарахованої але не сплаченої на дату звільнення заробітної плати та компенсації невикористаної відпустки без урахування обов`язкових платежів;

-41 553,60 (сорок одна тисяча п`ятсот п`ятдесят три гривні 60 копійок) компенсація середнього заробітку за весь час затримки проведення повного розрахунку при звільненні з 18 вересня 2023 року по 01 березня 2024 року (в межах шести місяців), без урахування обов`язкових платежів;

-витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.та судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова група «Вершина» на користь держави судовий збір в розмірі 1 073,60 грн.

Вапеляційній скарзіпредставник Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова група «Вершина» просить скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Посилається на те,що позивачу товариством було нараховано заробітну плату за період з 29 травня 2023 року по 15 вересня 2023 року у загальному розмірі 24008,69 грн.У зв`язку із постійними відрядженнями позивача за кордон заробітна плата перераховувалася йому директором товариства на банківські картки,які зазначалися самим позивачем в електронному листуванні в месенджері «Viber».Так позивачеві було перераховано 12.08.2023 року -5000 грн.,08.08.2023 року-3000 грн.,23.08.2023 року-5000 грн,24.08.2023 року-5000 грн..Також заробітна плата отримувалася позивачем шляхом отримання директором товариства,якого довіреністю було уповноважено на це позивачем,що підтверджується довіреністю та видатковими касовими ордерами та відомостями про виплату готівки. З зазначених сум сплачувалися єдиний соціальний внесок.

Судом помилково не було прийнято в якості доказу роздруківку електронного листування у месенджері «Viber», згідно ст.100 ЦПК України це є електронним доказом.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 34673,06 грн., тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та призначена до розгляду в період дії зазначеної статті в попередній редакції, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

До апеляційної скарги додано бухгалтерську довідку про відрядження позивача та відповідні накази про це, довіреність Нечипоренка від 26 травня 2023 року на отримання ОСОБА_2 належних йому сум заробітної плати протягом 2023 року; відомості про виплату готівки.

До відзиву на апеляційну скаргу представником позивача долучено заяву Нечипоренка від 29 травня 2023 року про те,що він скасовує довіреність,видану 26 травня 2023 року на отримання ОСОБА_2 належних йому сум заробітної плати протягом 2023 року та просить зарплату виплачувати йому особисто, та відповідь Держпраці.

У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний суд враховує як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року по справі №264/949/19, від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17, від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17, від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17.

Колегія суддівапеляційного судудійшла висновкупро наявністьпідстав,передбачених нормамиЦПК України,для прийняттядо увагита наданнявідповідної оцінкитаким доказаму виглядібухгалтерської довідку про відрядження позивача та відповідним наказам про це, довіреність Нечипоренка від 26 травня 2023 року на отримання ОСОБА_2 належних йому сум заробітної плати протягом 2023 року; відомості про виплату готівки; заяву ОСОБА_3 від 29 травня 2023 року про те,що він скасовує довіреність,видану 26 травня 2023 року на отримання ОСОБА_2 належних йому сум заробітної плати протягом 2023 року та просить зарплату виплачувати йому особисто, та відповідь Держпраці, оскільки в даному випадку виникли обставини,які мають виключнезначення для правильноговирішення справи.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.1ст.115 Кодексу законів про працю(КЗпП) заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до положеньКодексу Законів про працю Українита вимогЗакону України «Про оплату праці»обов`язок доказування відсутності заборгованості перед працівником із виплати всіх належних йому сум при звільненні покладається на роботодавця (відповідача), а не на працівника (позивача).

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 29 травня 2023 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «ТПГ «Вершина», де працював водієм автотранспортних засобів, що підтверджується записами в трудовій книжці.

Наказом №12/К від 15 вересня 2023 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі п.2 ст.41 КЗпП України. При звільненні передбачається виплата компенсації за невикористану щорічну відпустку у кількості 7 календарних днів.

З довідки за формою ОК-5 від 26 листопада 2023 року щодо розміру нарахованих ОСОБА_1 доходів вбачається, що позивачу було нараховано заробітну плату за період з 29 травня 2023 року по 15 вересня 2023 року у загальному розмірі 24 008,69 грн.

На підтвердження виплати позивачу заробітної плати та відсутності заборгованості по виплаті заробітної плати відповідачем надано дублікат чека та ксерокопії квитанцій про переказ коштів. У квитанціях від 08 серпня 2023 року на суму 3000 грн., від 23 серпня 2023 року на суму 5000 грн. та від 24 серпня 2023 року на суму 5000 грн. не зазначено особу платника, а у призначенні платежу зазначено «переказ коштів з метою поповнення рахунку», у дублікаті чека від 12 серпня 2023 року про переказ ОСОБА_1 від ОСОБА_2 5000 грн., у призначенні платежу вказано «переказ власних коштів».

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем в порушення вимог Кодексу Законів про працю Українита вимогЗакону України «Про оплату праці» не було проведено виплату заробітної плати.

Суд першої інстанції правильно не прийняв як належний доказ виплати заробітної плати позивачеві вищезазначені дублікат чека та ксерокопії квитанцій про переказ коштів,оскільки те,

що перекази проведені підприємством у встановлені законом строки як виплата заробітної плати вони не підтверджують.

Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що виписки із карткових рахунків ОСОБА_1 , що надійшли від АТ «ПУМБ», АТ «КБ «Приватбанк» та АТ «Універсалбанк» не містять за зазначений період грошових переказів з рахунку та від імені відповідача із зазначенням призначення платежу як заробітна плата, а також надходжень на рахунки у розмірах та строки виплати заробітної плати.

Відповідно до частин 4 і 5ст.24 Закону України «Про оплату праці»виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Заперечуючи проти позову, відповідач надав відомості про виплату позивачеві заробітної плати з травня по вересень 2023 року, де проти прізвища ОСОБА_1 зазначено підпис та прізвище ОСОБА_2 , який отримав кошти за дорученням.

Проте, до матеріалів справи долучено заяву ОСОБА_1 від 29 травня 2023 року на ім`я директора ТОВ «ТПГ «Вершина»,в якій останній скасовував довіреність, видану ним 26 травня 2023 року на ім`я ОСОБА_2 та просив заробітну плату та інші суми виплачувати йому особисто. Зазначена заява містить резолюцію «Гол. Бух До відома» та підпис.

За таких обставин відомості про виплату позивачеві заробітної плати з травня по вересень 2023 року не є належним доказом її виплати,оскільки волевиявлення працівника було отримувати заробітну плату особисто. Зазначене нічим не спростовано.

Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження виплати позивачеві заробітної плати та правильно задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом №12/К від 15 вересня 2023 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі п.2 ст.41 КЗпП України. В день звільнення з позивачем не проведено повного розрахунку. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку. Такий висновок узгоджується з положеннями ст.ст.116,117 КЗпП України, якими передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

При визначенні з 18 вересня 2023 року по 01 березня 2024 року (в межах шести місяців) розміру середнього заробітку,який підлягає стягненню з відповідача суд першої інстанції правильно виходив із середньоденнного заробітку, визначеного відповідачем та періоду простроченя. Проведений судом розрахунок сторонами не оспорюється.

Є безпідставними аргументи відповідача про те, що позивач перебував у командировках і не було можливості отримати ним особисто зарплату. Відповідно до частин 4 і 5ст.24 Закону України «Про оплату праці»виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через

установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу). Таким чином перебування в командировках не перешкоджає проведенню виплат заробітної плати працівникові відповідно до вимог діючого законодавства.

Доводи про те, що судом першої інстанції безпідставно не прийнято до уваги, що позивач при листуванні у Вайбер сам надавав номери рахунків для виплати заробітної плати, не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки таке листування не є належним доказом виплати підприємством позивачеві заробітної плати відповідно до положень діючого законодавства.

За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи по суті.

Відповідно достатті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає.

Представником позивача заявлено клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн..

Згідно з частинами першою, третьоюстатті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписівчастини четвертої статті 137,частини сьомої статті 139та частини третьоїстатті 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування (частина п`ятастатті 135 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Частиною п`ятоюстатті 137 ЦПК Українисуду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.

Положеннямистатті 59 Конституції Українизакріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року.Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першоїстатті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»(далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро,

адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно достатті 19 Закону № 5076-VIвидами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістомстатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зробила висновок, щоЦПК Українипередбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу заявником було надано копію ордеру до договору про надання правової допомоги від 22 квітня 2024 року укладеного між адвокатом Левикіним В.Є. та ОСОБА_1 , де зазачено,що гонорар адвоката становить 2000 грн.за одну годину робіт,але не більше 20000 грн загального гонорару, квитанцію від 22 квітня 2024 року про сплату послуг з правової допомоги у розмірі 20000 гривень, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Левикіна В.Є., акт виконаних робіт від 24 квітня 2024 року, а саме:усний аналіз апеляційної скарги та доданих до неї документів- 3 години (6000 грн.); попередня усна консультація клієнта щодо його порушених прав,порядку та строків перегляду справи у суді апеляційної інстанції,повноважень суду апеляційної інстанції та наслідків розгляду скарги -3 год.(6000 грн.); складння відзиву на апеляційну скаргу-7 годин(14000 грн.)

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

З урахуванням встановлених обставин та того, що справа не представляє ніякої складності, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягу наданих адвокатом послуг та співмірності суми витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, розмір витрат на правову допомогу є завищеним.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).

Таким чином розмір витрат на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції, який підлягає відшкодуванню, слід зменшити та стягнути з відповідача на користь позивача 3 000 грн.

Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 34673,06 грн., що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 368, 369, 375,382,384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова група «Вершина» залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2024 року залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова група «Вершина» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 3000 (три тисячі) грн...

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді: