Постанова

від 05.08.2024 по справі 752/22871/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 752/22871/20 головуючий у суді І інстанції Колдіна О.О.

провадження № 22-ц/824/710/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Бондаренком Денисом Геннадійовичем, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору та визнання договору таким, що припинив свою дію,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , у якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 28 вересня 2021 року, остаточно просив розірвати Партнерський договір від 23 травня 2016 року, укладений між сторонами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 червня 2016 року між сторонами укладено Договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), за умовами якого у користування ОСОБА_2 перейшла земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:79:142:0287 за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва індивідуального житлового будинку.

23 травня 2016 року між сторонами укладено Партнерський договір, згідно з яким сторони домовились об`єднати спільні зусилля з метою забезпечення будівництва на земельній ділянці житлового будинку з метою введення його в експлуатацію, продажі квартир, організації кооперативу по обслуговування даного будинку та отримання прибутку.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу в день підписання договору 35000 доларів США в рахунок відшкодування вартості 50% проектної і дозвільної документації, оформленої відповідачем на дату укладення договору.

Однак, після перевірки наданої відповідачем проектної та дозвільної документації встановлено її невідповідність чинному законодавству.

Відповідачем на виконання п. 3.2 Партнерського договору передано позивачу Декларацію про початок виконання будівельних робіт, яку 19 травня 2016 року зареєстровано Департаментом ДАБІ у м. Києві, в якій зазначено про отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки. Однак такі умови Департаментом не видавались, що стало підставою для скасування Декларації КВ 083161402206.

Проектна документація, яка надана відповідачем на виконання умов Партнерського договору, була розроблена без отримання відповідних технічних умов та Містобудівних умов і не відповідала вимогам Закону України «Про архітектурну діяльність».

На підставі наведеного, позивач вважав, що у зв`язку невиконанням відповідачем п.3.2 договору, останній підлягає розірванню в судовому порядку.

13 квітня 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позову. Вказав, що позивач не здійснив дій для набуття статусу замовника будівництва і термін договору суперфіцію сплинув 31 грудня 2016 року та не пролонгувався. Позивач не закінчив будівництво житлового будинку до 31 грудня 2017 року, а повідомлення про початок будівельних робіт подано саме ОСОБА_1 . Сплив строку дії договору суперфіціює є підставою для його припинення. Замовником об`єкту будівництва за адресою: АДРЕСА_1 є відповідач, об`єкт будівництва введений в експлуатацію та зареєстровано за ОСОБА_1 згідно декларації про готовність об`єкта до експлуатації, виданої 13 грудня 2018 року Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

23 вересня 2021 року ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 , в якому з урахуванням уточненої позовної заяви від 13 жовтня 2021 року, остаточно просив:

розірвати Партнерський договір від 23 травня 2016 року,

розірвати договір Суперфіцію про встановлення права користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , а також визнати його таким, що припинив свою дію.

Посилається на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:79:142:0287 була передана у строкове користування ОСОБА_2 в строк до 31 грудня 2016 року з можливістю пролонгації. Однак такий договір не пролонгувався, оскільки землекористувач не надсилав повідомлень про відсутність дозвільної документації на будівництво з вини державних органів, однак не розпочав будь-яких будівельних робіт, не здійснив цільового використання земельної ділянки та не закінчив будівництво житлового будинку до 31 березня 2017 року. Повідомлення про початок будівельних робіт подавалось відповідачем 17 квітня 2018 року (після спливу граничного терміну будівництва, зазначеного в договорі).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 28 вересня 2021 року, постановленою на місці без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині позовних вимог про розірвання Партнерського договору від 23 травня 2016 року закрито в зв`язку з відмовою від позовних вимог в цій частині.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору задоволено. Розірвано Партнерський договір від 23 травня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору суперфіції та визнання договору таким, що припинив свою дію, відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрати в частині судового збору.

Не погодившись із таким рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Бондаренко Денис Геннадійович 19 лютого 2024 року засобами поштового зв`язку подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просив скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.

В апеляційній скарзі представник підтримав доводи апелянта, викладені у заявах по суті справи, поданих до суду першої інстанції та вказав на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Вважає, що позивач за первісним позовом не надав доказів фактичної передачі та отримання відповідачем за первісним позовом 35 000,00 дол. США.

Вказує, що пункт 3.2 Партнерського Договору носить декларативний характер та встановлює умови забезпечення гарантій «передається» сума 35 000,00 дол. США стороною 1, а стороною 2 передається земельна ділянка. На підтвердження виконання умов Договору стороною 2 є акт прийому передачі земельної ділянки, який додано позивачем до позову, але на підтвердження позовних вимог немає документу, який підтверджує виконання умов п.3.2 стороною позивача та не підтверджує факту отримання вказаної суми відповідачем.

Іншими умовами Партнерського Договору не передбачено підстав для розірвання Договору за ініціативою сторони 1, окрім досягнення згоди сторін. Розірвання Партнерського Договору в односторонньому порядку фактично надає позивачу право безпідставного збагачення за рахунок відповідача, так як відповідач передав землю в якості внеску на якому збудовано об`єкт нерухомості, а позивач не виконав умови, вказані у Партнерському Договорі та не зробив вказаних грошових внесків та ще й при розірванні Партнерського Договору, це дозволить позивачу не розподіляти прибуток від реалізації збудованого на землі відповідача нерухомого майна - житлового будинку.

Крім того, первісний позивач з 16 травня 2018 року є власником житлового будинку (незавершеного будівництва), загальною площею 3 854 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:79:142:0287 (індексний номер об`єкта нерухомого майна 1554579080000). В грудні 2018 року зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації будинку КВ 141183470434. Відповідно до цієї декларації позивачем пайовий внесок сплачено у розвиток інженерно-транспортної інфраструктури на підставі договору від 21 грудня 2017 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Бондаренком Денисом Геннадійовичем, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору та визнання договору таким, що припинив свою дію, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

08 березня 2024 року ОСОБА_2 подав відзив, у якому заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Зазначив, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 вересня 2023 року у справі №752/26493/21 задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора, припинення права власності.

Досудовим розслідуванням кримінального провадження №42019101080000077 від 10.05.2019 року встановлено, що у період з 16 квітня 2019 року по 22 квітня 2019 року ОСОБА_1 , перебуваючи у невстановленому місці, шляхом обману заволодів майном ОСОБА_2 , в особливо великих розмірах.

Крім того, наказом Міністерства юстиції України від 01 листопада 2019 року №3372/5 рішення державного реєстратора КП «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Прошкіна О.В. №46600178 та №46600152 скасовані, а запис про право власності на будинок за ОСОБА_2 поновлений.

Наведене додатково підтверджує правомірність реєстрації права власності за ОСОБА_2 та те, що підробленні документи використовувались ОСОБА_1 не тільки при підписанні Спірного договору, але і пізніше.

Позивач за первісним позовом за власний рахунок отримав всю необхідну дозвільну документацію, розробив проектну документацію, провів будівельні роботи та поніс інші витрати на будівництво, що є належним виконанням умов Спірного договору.

Однак, ОСОБА_1 не виконав належним чином п. 3.2 Спірного договору, а саме не отримав і не надав ОСОБА_2 всієї необхідної дозвільної та проектної документації, необхідної для початку будівельних робіт.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

У судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник заперечили проти задоволення вимог апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.

Апелянт ОСОБА_1 та/або його представник в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 23 травня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено Партнерський договір, з метою здійснення спільно забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 , а саме індивідуального житлового будинку. Зазначений договір передбачав об`єднання спільних зусиль для забезпечення нормального функціонування процесу будівництва земельної ділянки з метою подальшого введення в експлуатацію індивідуального будинку, продажу жилих квартир, організації кооперативу по обслуговування будинку та отримання кінцевого результату - прибутку.

Сторони погодили, що частка кожного із них у розподілі прибутків становить 50% (п.п.2, 2.3 Договору).

Відповідно до п.3.2 Договору, своїми підписами сторони посвідчили, що в забезпечення гарантій за Договором ОСОБА_2 на дату підписання Договору передає ОСОБА_1 35 000,00 доларів США як відшкодування 50% вартості проектної та дозвільної документації, що оформлена ОСОБА_1 на дату укладення Договору.

В подальшому ОСОБА_2 зобов`язався внести грошові кошти в розмірі 100 000,00 доларів США, які будуть направлені на оформлення всіх дозвільних і проектних документів, технічних умов, проектів зовнішніх і внутрішніх комунікацій, будівельні проект, а також на фінансування будівельних робіт.

Крім того, 01 червня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), за яким ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:79:142:0287 з цільовим призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначена земельна ділянка передана для здійснення землекористувачем будівництва індивідуального житлового будинку з дотриманням цільового призначення земельної ділянки.

Відповідно до п.6 Договору суперфіцію сторони погодили, що він укладений до 31 грудня 2016 року.

В силу положень п.6.1 Договору суперфіцію у разі закінчення строку, на який було укладено Договір, у випадку не здійснення землекористувачем належним чином та в повному обсязі всіх оплат у визначеному законодавством України та цим Договором строки і порядку та розмірі, визначених Договором, Сторони погодили, що він пролонгується - автоматично продовжується безстроково на тих самих умовах, що визначені цим Договором.

Плата за користування земельною ділянкою становить 149 500,00 гривень, які землекористувач зобов`язався сплатити власнику до п`ятнадцятого січня 2017 року готівкою, про що сторони повинні підписати акт прийому-передачі готівкових коштів.

Задовольняючи первісні позовні вимоги суд першої інстанції вважав, що при підписанні Партнерського договору відповідачем не було виконано належним чином п.3.2 Договору, а саме не отримано і не надано всієї необхідної дозвільної та проектної документації, необхідної для початку будівельних робіт, що є підставою для його розірвання.

Натомість, оскільки 27 травня 2019 року право власності на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:79:142:0287 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Козацька, 55-й», а ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами порушення його права на момент звернення до суду, зустрічний позов залишено без задоволення.

На думку апеляційного суду, висновки суду першої інстанції по суті вирішення первісного позову є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального при ухваленні рішення в цій частині, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків серед юридичних фактів, є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частинами 1-2, 4 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частинами 1-2 статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

За змістом частин 2-3, 5 статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено законом чи договором.

За статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності з частинами 1, 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Верховний Суд у постанові від 09 грудня 2020 року у справі №199/3846/19 роз`яснив, істотним є таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати в реальних збитках і (або) упущеній вигоді; її розмірі, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» - позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Відповідно до статті 16 ЦК України розірвання порушеного договору є способом захисту цивільних прав, оскільки розірвання кредитором порушеного договору спрямоване на припинення правовідношення у такому договорі. Такий спосіб захисту (1) застосовується у відповідь на порушення боржником договору (2) застосовується з ініціативи кредитора (3) спрямований на захист прав кредитора та (4) позбавляє боржника певних суб`єктивних прав. У такому разі боржник позбавляється права вимагати виконання договору кредитором, оскільки розірвання договору тягне для боржника, який допустив порушення, цілком конкретний негативний наслідок - він позбавляється суб`єктивних прав, наданих йому договором.

Відповідно до статті 19 ЦК України особа має право на самозахист свого цивільного права від порушень і протиправних посягань. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства. Водночас частина друга статті 13 ЦК України встановлює загальне правило, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Таким чином, частина друга статті 651 ЦК України дозволяє розірвання договору лише тоді, коли порушення має істотний характер, оскільки має дотримуватися принцип пропорційності порушення і відповідальності.

Контрагент може порушити як основне зобов`язання, заради якого укладався договір, так і будь-який інший договірний обов`язок. Якщо має місце порушення будь-якого договірного обов`язку, у кредитора теоретично виникає право на розірвання договору, але і таке порушення має бути істотним для наділення кредитора правом на судове розірвання порушеного договору.

Оскільки частина друга статті 651 ЦК України вказує на те, що договір може бути розірвано і в деяких випадках, передбачених законом або договором, то і в цьому випадку має застосовуватись критерій істотності порушення договірних умов, оскільки зворотнє може призвести до того, що кредитор, який має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке положення є неприпустимим, оскільки може підірвати стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності тяжкості порушення і відповідальності.

Незастосування критерію істотності позбавляє порушника можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує кредитора відмовлятися від договору (розривати) під прикриттям найменшого порушення.

При оцінці істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання необхідно враховувати такі чинники: 1) значущість шкоди від порушення; 2) фактор неможливості або ускладненості покладання відповідальності за збитки на боржника; 3) значущість порушення як такого; 4) втрату кредитором інтересу у виконанні договору; 5) втрату довіри до боржника; 6) фактор передбачуваних негативних наслідків порушення; 7) принциповість суворого дотримання умов договору; 8) інтерес боржника у збереженні договору; 9) ступінь виконання договору до моменту його розірвання; 10) відсутність інтересу боржника у збереженні договору; 11) не оспорювання боржником здійсненої кредитором односторонньої відмови протягом розумного строку; 12) звільнення боржника від відповідальності за допущене порушення; 13) недобросовісність боржника; 14) врахування вини кредитора і його добросовісності; 15) неодноразовість порушення (визначення істотності порушення за сукупністю); 16) публічний характер порушеного договору; 17) неусунення боржником порушення в додатковий термін; 18) ненадання боржникові можливості усунути порушення; 19) готовність боржника усунути порушення, виражена у вигляді відповідного запиту; 20) об`єктивну неможливість усунення порушення; 21) можливість легкого виправлення порушення силами кредитора або залучених ним осіб.

Одним із факторів, що може братися до уваги, є питання про те, наскільки боржник, який порушив договір, реально заінтересований у збереженні договору: чи не спричинить розірвання договору для нього значної шкоди. Розірвання порушеного договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості правопорушення.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

На думку колегії суддів, надаючи оцінку листу Департаменту з питань Державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва №1713/05/13-21 від 05 листопада 2021 року, Містобудівним умовам та обмеженням для проектування об`єктів будівництва, які затверджені Київмістобудування 12 жовтня 2017 року, ухвалі слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 26 червня 2017 року у справі №752/12988/17 (кримінальне провадження №12017100010002646 від 03 квітня 2017 року), ухвалі слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 29 вересня 2017 року у справі №752/19734/17 (кримінальне провадження №12017100010002528 від 20 квітня 2017 року), місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що апелянт не виконав належним чином п.3.2 Партнерського договору. Означене призвело до неможливості проведення будівельних робіт у визначені строки, необхідності розроблення позивачем будівельної документації та отримання містобудівних умов та дозволів за власний кошт. Крім того, вказані обставини стали підставами для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, арешту земельної ділянки в межах кримінальних проваджень та заборони проводити будівельні роботи.

Наведене, на переконання апеляційного суду, у повній мірі відповідає критеріям істотного порушення договору та є підставою для його розірвання.

Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Поряд з цим, апелянт жодних доводів та обставин неможливості виконання умов договору не навів, а фактично переклав відповідальність за невиконання зобов`язань на первісного позивача.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

Поряд з цим, вирішуючи спір за зустрічними позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині визнання договору суперфіцію таким, що припинив свою дію, місцевий суд не врахував наступне.

За змістом статті 16 ЦК України, цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/ інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Закон розрізняє такі поняття як договір та зобов`язання, які виникають у тому числі на підставі договорів чи інших правочинів (пункт 1 частини другої статті 11, частина друга статті 509 ЦК України).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 16 ЦК України передбачено такий спосіб захисту як припинення правовідношення, визнання правочину недійсним, разом з цим визнання правочину (договору) припиненим закон не містить.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 вказано, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України ). Тобто договірні правовідносини виникають саме на підставі договорів. Водночас поняття правочину (зокрема поняття договору) і поняття правовідносин не є тотожними. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Правовідносинами є відносини, змістом яких є права та обов`язки сторін. Зокрема, змістом зобов`язальних правовідносин є обов`язок однієї сторони (боржника) вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії та кореспондуюче право кредитора вимагати від боржника виконання цього обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком про наявність тісного зв`язку між договорами та договірними правовідносинами, оскільки такі правовідносини виникають саме з договорів, а подальший розвиток правовідносин може бути зумовлений, у тому числі (але не виключно), умовами договору. Водночас подальші зміни правовідносин, зокрема припинення прав та обов`язків з договору, не обов`язково пов`язані зі зміною чи припиненням договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі №905/2260/17 зробила висновок про те, що нормами статей 16 ЦК України та 20 ГК України не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення, може відбуватися шляхом розірвання договору.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2022 року у справі № 477/33/20.

Отже, позовна вимога про визнання договору суперфіцію таким, що припинив свою дію не може бути задоволена саме з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту, який не передбачений законом, а не з підстав недоведеності порушеного або оспорюваного права ОСОБА_1 .

Інші доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За приписами ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Зважаючи на те, що суд першої інстанцій дійшов по суті правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині визнання договору суперфіцію таким, що припинив свою дію, однак з підстав, які не відповідають нормам матеріального права та сталій практиці Верховного Суду, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення місцевого суду у цій частині, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

В іншій частині судове рішення підлягає залишенню без змін, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Бондаренком Денисом Геннадійовичем - задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору суперфіції таким, що припинив свою дію - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року в частині задоволення первісного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання Партнерського договору від 23 травня 2016 року та у частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договору суперфіцію - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 06 серпня 2024 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова