Постанова

від 06.08.2024 по справі 363/565/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 363/565/23

головуючий у суді І інстанції Свєтушкіна Д.А.

провадження № 22-ц/824/5215/2024

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 серпня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мостової Г.І.,

суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 квітня 2023 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство» про компенсацію моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з позовом до ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство», у якому просив:

визнати дії ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» неправомірними,

стягнути з ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» на користь ОСОБА_1 25% визначеної судом суми моральної шкоди, другу частку - 75 % стягнути на потреби Збройних Сил України.

Також у позовній заяві ОСОБА_1 зазначено ціну позову - 10 000 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 10 серпня 2022 року ОСОБА_1 повертався з офтальмологічного центру після операційного обстеження і сів о 14 год.15 хв до маршрутку «Київ-Луговики», н.з. НОМЕР_1 . Коли в салон зайшов водій збирати гроші за проїзд, позивач пред`явив йому посвідчення інваліда війни 2 групи, на що водій відповів, що директор заборонив перевозити пільговиків. Тоді він сказав, що бере повний проїзд, але з видачею квитка. На що водій відреагував грубо і бурхливо, кинув гроші і сказав, що хто він такий, щоб диктувати умови йому і вигнав його з маршрутки. Своє прізвище назвати відмовився. Таблички в салоні з прізвищем водія, як того вимагає Закон України «Про автомобільний транспорт» не було. Своїми протиправними діями водій порушив пункт 7 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни», яким передбачено безоплатний проїзд автомобільним транспортом загального користування. Указана маршрутка належить ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство», яке займається наданням послуг перевезення пасажирів. Пільгу на безоплатний проїзд позивачу надала держава як один із видів соціального захисту, згідно зі статтею 3 Конституції України. Крім того, Законом України «Про автомобільний транспорт» у редакції №2310-Х статтею 37 у п. 1, 2, 3 заборонено відмовляти пасажиру у пільговому перевезенні за наявності посвідчення. Грубість і хамство водія вказує на низьку правову культуру з боку керівництва ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство», правовий нігілізм. Своїми неправомірними діями водій наніс йому моральну образу як громадянину, пасажиру та інваліду війни. У зв`язку з цим випадком позивач звернувся із заявою до керівництва ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» та одержав відповідь, з якої не зрозуміло, хто порушник закону та які міри прийняті до нього. Позивач знову звернувся із заявою, але відповіді не отримав.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 18 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факту порушення правил перевезення пасажирів відповідачем, а саме: факту спроби проїзду ним 10 серпня 2022 року автобусним маршрутом Луговики-Київ, наявності у нього на момент посадки посвідчення встановленого зразка, його пред`явлення водію автобуса, відмови останнього у пільговому проїзді, а також спричинення протиправними діями відповідача позивачу моральної шкоди, яка завдала неабиякий стрес, змінила звичайний уклад його життя або спричинила моральні страждання у будь-який інший спосіб.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить: скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 квітня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що факт правопорушення з боку водія підтверджується директором ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство». В листі директор товариства вказав дату події та маршрут автобуса «Київ-Луговики», а в шляховому листі та розкладі руху вказано час відправлення та прибуття, а також прізвище водія - ОСОБА_2 .

Апелянт вказує, що цей конфлікт з водієм не пройшов для нього безслідно. У кінці 2022 року при зверненні до лікаря у нього діагностували аритмію і тахікардію серця, він проходив лікування амбулаторно, а в червні 2023 року був госпіталізований.

До апеляційної скарги апелянтом надані копії медичних документів, які датовані 04 та 10 серпня 2022 року.

Згідно з частиною 8 статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, єдиний винятковий випадок, коли є можливим прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом строку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи, у цьому випадку на відповідача.

Пунктом 6 частини 2 статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційний скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз змісту пункту 6 частини 2 статті 356, частин 1-3 статті 367 ЦПК України вказує на те, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі подання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що апелянт (позивач) був повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції, скористався своїм правом на подачу відповіді на відзив, подавав докази.

Апелянтом (позивачем) не заявлене клопотання про долучення указаних доказів та не надано доказів неможливості подання таких до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, у зв`язку з чим апеляційним судом такі не приймаються та підлягають залишенню без розгляду, як подані після закінчення процесуальних строків.

Від представника ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» - Микитчин Д.Д. надійшли письмові пояснення, у яких товариство заперечує проти позовних вимог ОСОБА_1 .

Вказує, що позивачем надано копію посвідчення, де зазначено, що його пред`явник є інвалідом війни 3 групи та посвідчення інваліда війни від 25 березня 1999 року, де зазначено, що він є інвалідом війни 2 групи. Правий внутрішній бік обкладинки не відповідає вимогам Порядку видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни.

Зазначає, що позивачем не надано доказів придбання квитку чи факту здійснення поїздки.

Позивач не скористався своїм правом на подання відповіді на відзив, тривалий час не отримував поштові відправлення від Київського апеляційного суду, а рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з копією ухвали про відкриття апеляційного провадження надійшло до Київського апеляційного суду лише 19 квітня 2024 року.

За змістом частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З огляду на те, що зазначений спір є малозначний, ця справа є справою незначної складності, а тому справа розглядається судом апеляційної інстанції у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дійшла таких висновків.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що 01 серпня 2020 року між АТ «Київпастранс» та ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» (автомобільним перевізник) укладений договір про надання послуг перевезення пасажирів автомобільним транспортом (а.с. 40-42).

Пунктом 2.1.22 цього договору на автомобільного перевізника покладено обов`язок здійснювати перевезення пасажирів, яким законодавством надано пільги на проїзд. За необхідності умови перевезення, кількість пасажирів/пільговиків, визначаються додатковою угодою до договору.

Відповідно до дорожнього листа від 10 серпня 2022 року № 313165, складеного ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство», водієм на маршруті «Луговики-Київ» був ОСОБА_2 (а.с. 39).

ОСОБА_1 має право на пільги як особа з інвалідністю 2 групи (каліцтво/захворювання, пов`язане з ліквідацією на ЧАЕС) та пільги як особа з інвалідністю 2 групи (інвалід війни), що підтверджується роздруківкою про здійснення перерахунку пенсії з особистого кабінету на сайті Пенсійного фонду України (а.с. 60).

Заявою, датованою 11 серпня 2022 року, ОСОБА_1 повідомив директору ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» про те, що 10 серпня 2022 року він їхав з Києва до Іванкова і сів до маршрутки «Київ-Луговики», д.н.з. НОМЕР_1 , на 14:15 год. Водій відмовився перевозити ОСОБА_1 , посилаючись на заборону директора. ОСОБА_1 запропонував оплатити повну вартість проїзду, але з видачею квитка, на що водій відреагував буйно, кинув гроші ОСОБА_1 та вигнав з автобусу.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 просив надати роз`яснення яким нормативним актом керувався директор, забороняючи пільговий проїзд інвалідам війни (а.с. 7).

Листом за підписом директора ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» - ОСОБА_3 № 87 від 13 вересня 2022 року повідомлено ОСОБА_1 на його заяву від 11 серпня 2022 року, що керівництвом вжито відповідні заходи реагування, проведено роз?яснювально-виховну роботу з водіями цього підприємства щодо порядку здійснення перевезення пасажирів пільгових категорій для забезпечення якісного, безпечного та в повному обсязі перевезення пасажирів з дотримання вимог Закону України «Про автомобільний транспорт», нормативно-правових актів, що регулюють діяльність пасажирського автомобільного транспорту. Крім того, проведено позачергові інструктажі щодо належного обслуговування пасажирів, культури обслуговування пасажирів та правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту при здійсненні автобусних пасажирських перевезень, з недопущенням таких порушень в подальшому. Водію, що обслуговував 10 серпня 2022 року маршрут «Луговики-Київ» винесено догану (а.с. 8).

Листом, датованим 19 вересня 2022 року, ОСОБА_1 просив директора ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» надати виписку із наказу про накладення дисциплінарного стягнення (а.с. 9).

Відповіді на указаний лист матеріали справи не містять.

Заявою, датованою 02 листопада 2022 року, ОСОБА_1 звернувся до прокуратури Вишгородського району київської області та просив відреагувати на порушення перевізником ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» законодавства щодо пільгового перевезення пасажирів (а.с. 11).

Листом керівника Вишгородської окружної прокуратури від 29 листопада 2022 року повідомлено ОСОБА_1 про те, що для проведення перевірки його заяву направлено за належністю до Вишгородського РУП ГУНП в Київській області (а.с. 12).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 ЦК України).

Відповідно до статті 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - 10 серпня 2022 року) автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Статтею 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 42 Закону України «Про автомобільний транспорт» договір перевезення пасажира автобусом на маршруті загального користування укладається між автомобільним перевізником та пасажиром. Цей договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, - з моменту посадки в автобус.

Таким чином, Законом України «Про автомобільний транспорт» встановлено право пасажира, який користується пільгами на транспорті, безпосередньо скористатися пільговим проїздом, пред`явивши водієві автобусу посвідчення встановленого зразка.

Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - 10 серпня 2022 року) інваліди І та ІІ групи мають право на безоплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім таксі). Пільгове перевезення інвалідів здійснюють усі підприємства транспорту незалежно від форми власності та підпорядкування відповідно до Закону України «Про транспорт». Звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач, як ветеран війни - інвалід війни, на підставі пункту 7 частини 1 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на безоплатний проїзд, зокрема, автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі - та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач посилається на те, що у копії посвідчення позивача, де зазначено, що він є ветераном війни вказано групу інвалідності 3, а в посвідченні учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС зазначено групу інвалідності 2.

Дійсно, в указаних посвідченнях ОСОБА_1 вказані різні групи інвалідності.

Однак апеляційний суд з урахуванням того, що посвідчення позивача, де зазначено, що він є ветераном війни та вказано групу інвалідності 3, видане у 1998 році, а посвідчення, де зазначено групу інвалідності 2, видано у 2022 році, не вважає такі відомості взаємовиключними, оскільки ці обставини свідчать, що з часом ОСОБА_1 встановлено 2 групу інвалідності, що також підтверджується роздруківкою про здійснення перерахунку пенсії з особистого кабінету на сайті Пенсійного фонду України (а.с. 52, 53, 60).

ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» є автомобільним перевізником, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, а отже відповідачу заборонено відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом (стаття 37 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з підстав недоведеності, судом першої інстанції залишено поза увагою те, що ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» у своєму листі повідомило позивачу про те, що керівництвом вжито заходи реагування щодо здійснення перевезення пасажирів пільгових категорій та водію, що обслуговував 10 серпня 2022 року маршрут «Луговики-Київ» винесено догану (а.с. 8).

У вказаному листі відповідачем зазначено, що зазначена інформація надається на заяву ОСОБА_1 від 11 серпня 2022 року, а отже цей лист ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» стосується подій, які є предметом розгляду у цій справі, а також за наслідком цих подій - відмови у пільговому перевезенні ОСОБА_1 10 серпня 2022 року.

Цей лист разом із договором про надання послуг перевезення та дорожнім листом повністю підтверджують обставини на які посилається позивач щодо відмови водієм перевізника ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» у здійсненні пільгового перевезення ОСОБА_1 , який є особою з інвалідністю 2 групи.

Апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивачем не надано доказів придбання квитку, оскільки відповідно до статті 42 Закону України «Про автомобільний транспорт» договір перевезення пасажира автобусом на маршруті загального користування вважається укладеним між автомобільним перевізником та пасажиром, який користуються правом пільгового проїзду, з моменту посадки в автобус, а не з моменту придбання ним квитка на право проїзду.

Позивач звернувся до суду з позовом про захист свого порушеного права на пільговий проїзд як особи з інвалідністю, яке йому надане Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а статтею 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що таке право не може бути звужене, тому дії ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» є неправомірними.

Отже відмова відповідача у здійсненні пільгового перевезення позивача, який має відповідне право, яке встановлене законом, є неправомірною, чим допущено порушення прав останнього.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини 2 статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини 1, 4 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина 1 статті 1167 ЦК України).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов:

1) наявність моральної шкоди;

2) протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди;

3) наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою;

4) вина особи, яка завдала моральної шкоди.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування:

1) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок;

2) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.

Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Враховуючи те, що відмова відповідача у здійсненні пільгового перевезення ОСОБА_1 , який є особою з інвалідністю 2 групи, є неправомірною, чим порушено право останнього, передбачене статтею 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 1 000 грн у відшкодування моральної шкоди. При цьому суд прийняв до уваги обсяг моральних переживань позивача у зв`язку з порушенням його прав відповідачем.

Апеляційний суд вважає, що розмір компенсованої моральної шкоди відповідає засадам розумності і справедливості, глибині заподіяних позивачу моральних страждань, а також не спростований відповідачем.

Щодо вимог позивача про стягнення з ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» 75 % від суми відшкодованої моральної шкоди на потреби Збройних Сил України, апеляційний суд зауважує, що Збройні Сили України не є учасником цієї справи, тому підстави для стягнення частини суми на їх користь у апеляційного суду відсутні.

Однак апеляційний суд роз`яснює, що позивач не позбавлений розпорядитися грошовими коштами, які будуть стягнені з відповідача на його користь за результатом виконання цього судового рішення, на власний розсуд, у тому числі шляхом перерахування їх на потреби Збройних Сил України.

Відповідно до пунктів 1,3 частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 квітня 2023 року ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 6 статті 141 ЦПК України).

При подачі позову та апеляційної скарги ОСОБА_1 був звільнений від сплати судового збору, а тому відповідно до частини 9 статті 10, частин 1, 6 статті 141 ЦПК України з відповідача у дохід держави підлягає до стягнення судовий збір за подання позовної заяви пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 107 грн 36 коп. та за подання апеляційної скарги у розмірі 161 грн 04 коп., а всього 268 грн 40 коп.

Керуючись статтями 367, 369, 375, 381-384 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 квітня 2023 року скасувати з ухваленням нового судового рішення.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство» про компенсацію моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати дії ТОВ «Димерське автотранспортне підприємство» неправомірними.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 1 000 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське автотранспортне підприємство» на користь держави судовий збір у розмірі 268 грн 40 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді Р.В. Березовенко

О.Ф. Лапчевська