Постанова

від 06.08.2024 по справі 320/24963/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/24963/23 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя - Голяшкін О.В.,

судді - Ганечко О.М., Швед Е.Ю.,

секретар судового засідання - Коренко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 року у справі №320/24963/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа - Міністерство внутрішніх справ України, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо не внесення змін до пункту 3 та пункту 4 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850;

- зобов`язати Кабінет Міністрів України внести зміни до пункту 3 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850, а саме:

пункт 3 викласти в наступній редакції:

«Грошова допомога призначається і виплачується у разі:

1) загибелі (смерті) працівника міліції, який перебував на службі в органах внутрішніх справ, під час виконання ним службових обов`язків - у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату загибелі (смерті), рівними частками членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого).

Якщо одна із зазначених осіб відмовляється від отримання грошової допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на її отримання.

Заява про відмову від отримання грошової допомоги повинна бути нотаріально посвідчена в установленому законодавством порядку.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) працівника міліції визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";

2) установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі:

400-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи;

300-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи;

250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи;

3) часткової втрати працездатності працівником міліції без установлення йому інвалідності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальними експертними комісіями, - у розмірі, що визначається у відсотках 100- кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення ступеня втрати працездатності. При цьому розмір грошової допомоги не повинен бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, установлений законом для працездатних осіб.»;

пункт 4 викласти в наступній редакції:

«Якщо працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.».

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що у період з 19.12.1990 р. по 30.08.2005 р. він проходив службу в ОВС України та був звільнений на підставі підпункту «в» пункту 64 (за станом здоров`я), 22.12.2005 йому встановлено 3 групу інвалідності та 40% втрати працездатності, після чого він отримав виплату страхового відшкодування, при повторному огляді 10.03.2023 йому встановлено 2 групу інвалідності та 65% втрати працездатності. Позивач вважає, що у зв`язку із встановленням вищої групи інвалідності він набув право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі. У зв`язку з прийняттям Закону України від 06.04.2017 №2004-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей» (далі також Закон №2004-VIII) було збільшено розмір одноразової грошової допомоги військовослужбовцям та членам їх сімей, а також поліцейським, у разі смерті, встановлення інвалідності та втрати працездатності. Кабінету Міністрів України було доручено привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом. Проте, оскільки на дату набрання чинності Законом №2004-VIII вже втратив чинність Закон України «Про міліцію» й до нього не було внесено змін щодо збільшення розмірів одноразової грошової допомоги працівникам міліції, відповідач був зобов`язаний внести відповідні зміни до Порядку №850. Вважає, що допущена бездіяльність Кабінету Міністрів України призводить до дискримінації працівників міліції порівняно з поліцейськими та військовослужбовцями. Також наголошував на необхідності внесення змін до пункту 4 Порядку №850, оскільки діючі положення обмежують отримання працівниками міліції одноразової грошової допомоги в більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності протягом 2 років у порівнянні з відсутністю таких обмежень у військовослужбовців, працівників поліції та членів їх сімей після прийняття Конституційним Судом України рішення від 06.04.2022 у справі №3-192/2020 (465/20).

Київським окружним адміністративним судом ухвалою від 27.02.2024 залучено до участі у справі Міністерство внутрішніх справ України як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 року у задоволенні позову відмовлено.

При винесенні рішення суд першої інстанції виходив із того, що права та інтереси позивача не є порушеними, за позивачем, як колишнім працівником міліції, зберіглося лише право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, зокрема, у зв`язку із встановленням інвалідності за певних обставин, яке може бути реалізовано через механізм, визначений Порядком №850, за відсутності прямої вказівки в законі щодо зобов`язання КМУ внести певні зміни до Порядку №850 не можна дійти висновку про бездіяльність відповідача та визнати її протиправною, у КМУ відсутні повноваження самостійно визначати нормативно-правові акти, які підлягають приведенню у відповідність до положень Закону №2004-VIII, а певна відмінність у правовому регулюванні розмірів грошових виплат різних категорій осіб, передбачена профільним законодавством не є дискримінаційною.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що за ним зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про міліцію» і відповідно до Порядку №850. Вказує про обов`язок КМУ забезпечити відповідність прийнятої ним постанови та нормативно-правових-актів міністерств у відповідність із Законом №2004-VІІІ.

У поданому відзиві відповідач - Кабінет Міністрів України, вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає вимоги скаржника втручанням у дискреційні повноваження державного органу. Вказує, що визначені розмір та підстави виплати одноразової грошової допомоги відповідають нормам Закону України «Про міліцію», які реалізуються через механізм, визначений Порядком №850, Законом № 2004-VІІІ не передбачалося внесення змін до Закону про міліцію та не передбачено підстав внесення змін до Порядку №850, тому у КМУ відсутні законодавчі підстави внесення змін до відповідного акту. Відзначає також, що відповідачем права позивача не порушувалися, Порядок №850 прийнятий у відповідності до вимог закону та негативних наслідків для позивача не створює. Висновки суду першої інстанції вважає обґрунтованими та такими, що відповідають правовим позиціям, висловленим Верховним Судом.

Третя особа - Міністерство внутрішній справ України, у поданому відзиві просить апеляційну скарзі позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції від 20.05.2024 року без змін. Вважає, що апелянт не має права на виплату одноразової грошової допомоги у більшому, ніж передбачено Порядком №850, розмірі, вказує про недоведеність позивачем факту порушення його прав, зазначає, що дія Закону №2004-VІІІ на апелянта не поширюється.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Артемівським МВ УМВС України в Донецькій області 26.06.2002.

Відповідно до постанови ВЛК УМВС України в Донецькій області №122 від 21.11.2005 захворювання позивача «Так, пов`язане з проходженням служби в ОВС».

22 грудня 2005 року позивачу було встановлено 3 групу інвалідності та 40% втрати працездатності, після чого проведено виплату страхового відшкодування з обов`язкового особистого страхування працівників МВС України в розмірі 21060,00 грн., про що зазначено у позовній заяві та у відзиві на позовну заяву.

Наказом ГУ МВС у Донецькій області від 27.12.2006 №457 по особовому складу внесено часткові зміни до пункту наказу УМВС області від 25.08.2005 №267о/с, відповідно до яких майор міліції ОСОБА_1 вважається звільненим з ОВС за пунктом 64 «в» (через обмежений стан здоров`я).

Довідкою МСЕК серії 12ААА №012701 від 10.03.2023 позивачу встановлено ступінь втрати працездатності 65%, з врахуванням 40%, встановлених 22.12.2005 згідно постанови ВЛК УМВС №122 віл 21.11.2005. Причина втрати працездатності: травма, пов`язана з виконанням службових обов`язків.

Довідкою МСЕК серії 12 ААВ №740442 від 03.04.2023 при повторному огляді позивачу встановлено 2 групу інвалідності, травма пов`язана з виконанням службових обов`язків.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого Управлінням соціального захисту населення Червоноградської РДА 11.04.2023, позивач є особою з інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок №850).

Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку №850 грошова допомога призначається і виплачується у разі:

1) загибелі (смерті) працівника міліції, який перебував на службі в органах внутрішніх справ, під час виконання ним службових обов`язків - у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату загибелі (смерті), рівними частками членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого).

Якщо одна із зазначених осіб відмовляється від отримання грошової допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на її отримання.

Заява про відмову від отримання грошової допомоги повинна бути нотаріально посвідчена в установленому законодавством порядку.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) працівника міліції визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";

2) установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі:

250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи;

200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи;

150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи;

3) часткової втрати працездатності працівником міліції без установлення йому інвалідності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальними експертними комісіями, - у розмірі, що визначається у відсотках 100-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення ступеня втрати працездатності. При цьому розмір грошової допомоги не повинен бути меншим за 20-кратний прожитковий мінімум, установлений законом для працездатних осіб, та більшим за 100-кратний прожитковий мінімум, установлений законом для працездатних осіб.

Якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Статтею 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей» від 06.04.2017 №2004-VIII (далі - Закон №2004-VIII) внесено зміни до таких законів України:

1. У Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»:

1) текст статті 16-2 викладено в такій редакції:

« 1. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:

а) 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону;

500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону;

б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

2. Одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року»;

2. Статтю 21 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» доповнено частиною шостою такого змісту:

«У разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, працівників поліції під час безпосередньої участі в антитерористичній операції одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі та порядку, визначених законами України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та «Про Національну поліцію».

3. У частині першій статті 99 Закону України «Про Національну поліцію»:

1) у пункті 1 цифри «500» замінено цифрами « 750»;

2) у пункті 3: у підпункті «а» цифри « 250» замінено цифрами « 400»; у підпункті «б» цифри « 200» замінено цифрами « 300»; у підпункті «в» цифри « 150» замінено цифрами « 250».

Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону №2004-VIII визначено, що дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про призначення та виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону №2004-VIII на Кабінет Міністрів України покладено обов`язок привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Тобто, положеннями Закону №2004-VIII збільшено розмір одноразової грошової допомоги, визначений законами України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про боротьбу з тероризмом» та «Про Національну поліцію».

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невнесення змін до пунктів 3 та 4 Порядку №850 в частині збільшення розмірів одноразової грошової допомоги та вилучення умови про обмеження двома роками можливості отримання різниці у розмірах одноразової грошової допомоги при встановленні вищої групи інвалідності за результатами повторного огляду, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Як встановлено ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 5 КАС України закріплено право особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, втому числі шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені Кодексом адміністративного судочинства України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Зі змісту норми ч.1 статті 5 КАС України слідує, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); (д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.

З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. При цьому позивач повинен довести, що він має законний інтерес, а його права порушені з боку суб`єкта владних повноважень.

Судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Такої ж позиції дотримується Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.

Водночас відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію також викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).

Як встановлено судом першої інстанції, позивачу в 2005 році було встановлено 3 групу інвалідності, захворювання пов`язане з виконанням службових обов`язків, у 2023 році позивачу встановлено 2 групу інвалідності у зв`язку з виконанням службових обов`язків.

Позивач вважає, що у після встановлення вищої групи інвалідності у нього виникло право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, а саме, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо невнесення змін до Порядку №850 про збільшення розміру одноразової грошової допомоги після установлення працівникам міліції вищої групи інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ.

При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано відзначено, що позовні вимоги, які за своїм предметом стосуються, зокрема грошової допомоги загиблим (померлим) працівникам міліції, членам їх сімей, батькам та утриманцям, працівникам міліції, яким встановлено 1 чи 3 групи інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, працівникам міліції, які частково втратив працездатність без установлення їм інвалідності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, залежно від ступеня втрати працездатності тощо, не є застосовними до прав позивача.

У зв`язку з цим суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки позивач не є суб`єктом правовідносин, у яких застосовуються вище вказані положення, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача внести до пункту 3 Порядку №850 зміни, які не пов`язані зі встановленням розміру одноразової грошової допомоги при встановленні працівникові міліції 2 групи інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності - у разі встановлення інвалідності II групи та встановленням вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності, є такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо посилання позивача на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року у справі №200/3330/23 судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне. Зі змісту вказаної постанови вбачається, що предмет позовних вимог у тій справі стосується зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України розглянути документи за заявою ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 23 Закону України «Про міліцію» та в порядку, визначеному пунктом 9 Порядку №850, у збільшеному розмірі у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності. Разом з цим, вказаним рішенням не підтверджується факт наявності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням йому вищої групи інвалідності навіть за існуючим порядком.

Відповідно до ч.1 статті 22 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 №565-XII (далі - Закон №565-ХІІ) в редакції, чинній на момент встановлення позивачу 3 групи інвалідності, держава гарантує працівникам міліції соціальний захист.

Порядок та розмір державного страхування та відшкодування шкоди у разі загибелі або каліцтва працівника міліції на той час було врегульовано положеннями статті 23 Закону №565-ХІІ, відповідно до частини шостої якої у разі каліцтва, заподіяного працівникові міліції при виконанні службових обов`язків, а також інвалідності, що настала у період проходження служби або не пізніш як через 3 місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце у період проходження служби, йому виплачується одноразова допомога в розмірі від трирічного до п`ятирічного грошового утримання (залежно від ступеня втрати працездатності) і призначається пенсія по інвалідності.

Законом України «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» від 13.02.2015 №208-VIII щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції» частини шосту та сьому цієї статті викладено в такій редакції:

«У разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

У разі отримання працівником міліції поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним службових обов`язків, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому розмір одноразової грошової допомоги не повинен бути меншим за 20-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб, та більшим за 100-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб».

Пунктом 2 Прикінцевих положень вказаного Закону №208-VIII Кабінету Міністрів України, міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади доручено у тримісячний строк після набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

На виконання вказаної норми Кабінет Міністрів України постановою від 21.10.2015 №850 затвердив Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (Порядок №850).

Вказаний Порядок №850 станом на дату встановлення позивачу 2 групи інвалідності був чинним, не скасований ні в судовому порядку ні органом, який його затвердив, та відповідно підлягав застосуванню у випадку виникнення обставин, визначених підпунктом 2 пункту 3 та з урахуванням пункту 4 Порядку №850.

Закон №565-ХІІ втратив чинність 07.11.2015 на підставі Закону України «Про Національну поліцію України» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII), яким визначено правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Розміри одноразової грошової допомоги поліцейським станом на дату набрання чинності Законом №580-VIII було визначено положеннями статті 99 Закону.

У свою чергу Законом №2004-VIII було збільшено розмір одноразової грошової допомоги як військовослужбовцям так і поліцейським.

Відповідно до абзаців 2, 3 пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.

Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Отже, системний аналіз означених правових норм дає підстави для висновку про законодавче врегулювання розміру одноразової грошової допомоги для колишніх працівників міліції після втрати чинності Законом №565-ХІІ встановлено виключно Порядком №850 як таким, що діяв до набрання чинності Законом №580-VIII.

При цьому, право на отримання одноразової грошової допомоги позивачем як колишнім працівником міліції збережено відповідно до пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII з урахування особливостей, визначених пунктом 4 Порядку №850.

Водночас, пунктом 2 Прикінцевих положень Закону №2004-VIII визначено, що дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про призначення та виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону №2004-VIII на Кабінет Міністрів України покладено обов`язок привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Тобто, положеннями Закону №2004-VIII встановлено виключний перелік осіб, розмір одноразової грошової допомоги для яких підлягав збільшенню, відповідно до законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про боротьбу з тероризмом» та «Про Національну поліцію». Колишні працівники міліції до цього переліку не відносяться.

За своєю суттю одноразова грошова допомога є одноразовою виплатою, гарантованою державою у зв`язку із, зокрема, встановленням інвалідності працівникові міліції, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ.

При цьому, право на отримання грошової допомоги та право отримання допомоги в більшому розмірі (виплату різниці у розмірах одноразової грошової допомоги) у зв`язку із виникненням обставин, з якими законодавець пов`язує збільшення її розміру, є різними правовими поняттями. Сама процедура перегляду розміру вже призначеної та виплаченої одноразової грошової допомоги у зв`язку зі зміною обставин, наданням нових документів, передбачає виплату лише різниці між виплаченою та нарахованою сумою у зв`язку із встановленням згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи чи іншої причини інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності під час повторного огляду. Визначення у такій процедурі строків є важливим для правового регулювання таких відносин, оскільки за загальним правилом суб`єктивні права та юридичні обов`язки їхніх учасників виникають, розвиваються та припиняються у певний час. Строки дисциплінують учасників правових зв`язків, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов`язках суб`єктів.

Положеннями статті 23 Закону №565-XII, які втратили чинність із набранням чинності Законом №580-VII, не було передбачено право працівника органів внутрішніх справ на виплату одноразової грошової допомоги у більшому розмірі з урахуванням раніше виплаченої суми у зв`язку із підвищенням групи чи визначенням іншої причини інвалідності або збільшенням відсотку втрати працездатності під час повторного огляду МСЕК.

Такий механізм визначений лише Порядком №850, пункт 4 якого визначає умови, коли здійснюється виплата допомоги та передбачає дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі з урахуванням раніше виплаченої суми.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 22.10.2020 у справі №711/1837/18.

Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах неодноразово визначала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Тобто бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права та інтереси особи в тому разі, якщо такий суб`єкт повинен був вчинити, але не вчинив певних дій на реалізацію покладеної на нього компетенції.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палата Верховного Суду від 14.03.2024 у справі №240/25193/23.

Водночас, ані Законом №2004-VIII, ані будь-яким іншим нормативно-правовим актом, КМУ не було зобов`язано внести зміни до Порядку №850 в частині збільшення розмірів одноразової грошової допомоги колишнім працівникам міліції.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, дійшов вірних висновків про те, що положення Закону №565-XII втратили чинність, внаслідок чого за колишніми працівниками міліції зберіглося лише право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, зокрема, у зв`язку із встановленням інвалідності за певних обставин, яке може бути реалізовано через механізм, визначений Порядком №850; за відсутності прийнятого та такого, що набув чинності, профільного закону, який містить пряму вказівку щодо необхідності приведення відповідачем положень пунктів 3, 4 Порядку №850 у відповідність до визначених позивачем у прохальній частині позову вимог в частині розміру одноразової грошової допомоги та в частині строків звернення за одноразову грошову допомогу у випадку встановлення вищої групи інвалідності під час повторного огляду після первинного встановлення інвалідності, бездіяльність КМУ щодо невнесення змін до Порядку №850 не можна вважати протиправною; у КМУ відсутні повноваження самостійно визначати нормативно-правові акти, які підлягають приведенню у відповідність до положень Закону №2004-VIII, враховуючи відсутність в означеному Законі посилань на зміну правового регулювання в частині збільшення одноразової грошової допомоги колишнім працівникам міліції.

Відтак, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції про відсутність ознак бездіяльності відповідача щодо не внесення змін до пункту 3 та пункту 4 Порядку №850.

За вказаними обставинами позовні вимоги у вказаній частині та похідні вимоги щодо зобов`язання КМУ внести зміни до п.п. 3 та 4 Порядку №850 обґрунтовано відхилені судом як безпідставні.

Також, стосовно посилання позивача на рішення Конституційного Суду України №1-р(II)/2022 від 06.04.2022 щодо визнання неконституційним положення пункту 4 статті 16-3 Закону №2011 відносно правоприпиняльного (преклюзивного) дворічного строку на реалізацію права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, то, як вірно відзначено судом першої інстанції, цим рішенням Конституційний Суд України не визначив обов`язку Уряду на вчинення дій, спрямованих, зокрема, на внесення змін до Порядку №850 в частині вилучення обмежувального дворічного строку на реалізацію права на отримання колишніми працівниками міліції одноразової грошової допомоги в більшому розмірі при встановленні вищої групи інвалідності. Рішення Конституційного Суду України також стосується і норм Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тоді як спірні правовідносини, стосуються, зокрема, пункту 4 Порядку №850, який доповнює норми статті 23 Закону №565-ХІІ додатковою гарантією для працівників органів внутрішніх справ. Законом №565-ХІІ визначені строки отримання одноразової грошової допомоги вперше, а спірний пункт Порядку №850 регулює інші правовідносини і надає право на отримання доплати до вже отриманої допомоги протягом певного часу.

Верховний Суд у постанові від 27 вересня 2023 року у справі №260/1656/22, аналізуючи положення Рішення №1-р(ІІ)/2022, вказав, що Конституційний Суд України обґрунтовував необхідність прийняття вказаного рішення перебуванням України в умовах воєнного стану з 24 лютого 2022 року та наголосив на необхідності надання відповідних гарантій, а також посиленого соціального захисту саме військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у відсічі збройної агресії рф проти України.

Конституційний Суд України, зокрема, зазначив, що в умовах збройної агресії повномасштабного характеру законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв`язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п`ятої статті 17 Основного Закону України. Виконання державою конституційного обов`язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов`язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач мав спеціальне звання «майор міліції», проходив службу в органах внутрішніх справ, звідки і був звільнений, у 2005 році отримав третю групу інвалідності, а у 2023 році йому встановлено другу групу інвалідності, отже, на нього розповсюджуються положення Закону №565-ХІІ та Порядку №850.

Позивач з 2005 року не проходив службу в органах внутрішніх справ і встановлення ІІ групи інвалідності відбулося не під час проходження відповідної служби, водночас, оскаржуване положення Порядку №850, і Рішення №1-р(ІІ)/2022 ухвалені після того, як позивач перестав бути учасником відповідних правовідносин.

В рішенні Конституційного Суду України від 06.04.2022 №1-р(ІІ)/2022 висвітлено питання відповідності пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що обумовлено необхідністю прийняття вказаного рішення перебуванням України в умовах воєнного стану з 24.02.2022, необхідністю надання відповідних гарантій, а також посиленого соціального захисту саме військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у відсічі збройної агресії рф проти України, а тому, враховуючи встановлені обставини у цій справі, позовні вимоги позивача не можуть слугувати безумовною підставою для оскарження у судовому порядку пункту 4 Порядку №850.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2024 у справі №640/15350/21.

Також, щодо доводів позивача відносно дискримінаційного характеру оскаржуваної бездіяльності відповідача, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, з урахуванням положень Закону України від 06.09.2012 №5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та практики ЄСПЛ у справах Willis v. the United Kingdom; заява №36042/97, п. 48; «Ван Раалте проти Нідерландів» (Van Raalte v. the Netherlands; заява №20060/92, п. 39, про те, що певна відмінність у правовому регулюванні розмірів грошових виплат різних категорій осіб, передбачена профільним законодавством на переконання суду не є дискримінаційною (не суперечить конституційному принципу рівності). Це підтверджується тим, що така відмінність має об`єктивне та раціональне обґрунтування, тобто переслідує легітимну мету і має розумне співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною метою.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018 №5-р/2018 зазначено, що положення частини першої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зміст права громадян на соціальний захист, гарантований статті 46 Конституції України, узгоджується із людиноцентристським підходом регулювання суспільних відносин, за яким, зокрема, людина її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина 1 статті 3); кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48). Держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. У разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб.

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції висловлені у рішеннях Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

Отже, правове регулювання, передбачене чинним законодавством з урахуванням змін, внесених Законом №2004-VIII та Законом №2489 щодо реалізації окремих прав та гарантій військовослужбовців та поліцейських щодо позивача як колишнього працівника міліції не можна розцінювати ані звуженням змісту та обсягу його прав, ані надмірним тягарем, ані втручанням, ані дискримінацією у контексті обставин цієї справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329, 331 КАС України.

Головуючий суддя О.В. Голяшкін

Судді О.М. Ганечко

Е.Ю. Швед

Повний текст постанови складено 07.08.2024 року.