Постанова

від 07.08.2024 по справі 400/642/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 400/642/22

адміністративне провадження № К/990/43866/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Стрелець Т.Г.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури

на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.02.2023 (головуючий суддя Малих О.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2023 (головуючий суддя Танасогло Т.М., судді Димерлій О.О., Крусян А.В.)

у справі №400/642/22

за позовом ОСОБА_1

до Софіївської сільської ради

про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Софіївської сільської ради, в якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати пункт 17 рішення 12 сесії восьмого скликання Софіївської сільської ради від 07.12.2021 № 446 «Про відмову у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам»;

1.2. зобов`язати Софіївську сільську раду прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої на території Баратівського старостинського округу Софіївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області, за межами населених пунктів, за його клопотанням від 27.09.2021.

2. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказав, що відповідач протиправно не надає дозвіл на розробку проекту землеустрою, оскільки пункт 17 спірного рішення прийнятий всупереч частині 7 статті 118 ЗК України.

3. Рішенням Миколаївського кружного адміністративного суду від 27.02.2023, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2023, позов ОСОБА_1 задоволено.

3.1. Визнано протиправним та скасовано пункт 17 рішення 12 сесії восьмого скликання Софіївської сільської ради від 07.12.2021 № 446 «Про відмову у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам».

3.2. Зобов`язано Софіївську сільську раду прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої на території Баратівського старостинського округу Софіївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області, за межами населених пунктів, за його клопотанням від 27.09.2021.

4. Судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини:

4.1. 27.09.2021 позивач звернувся з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованою площею 2 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського значення комунальної власності, розташованої на території Баратівського старостинського округу Софіївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області за межами населених пунктів області.

4.2. 07.12.2021 Софіївська сільська рада прийняла рішення № 446, у пункті 17 якого зазначила про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованою площею 2 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського значення комунальної власності, розташованої на території Баратівського старостинського округу Софіївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області за межами населених пунктів. Вказано, що передача земельної ділянки, визначеної на графічних матеріалах, у власність гр. ОСОБА_1 суперечить вимогам п.п. 17, 21 Перехідних положень Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» так як зазначена земельна ділянка віднесена до складу земель колективної власності, що підлягають паюванню.

4.3. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.

5. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, що згідно Перехідних положень ЗК України землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані, що є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки. При цьому, відповідачем не доведено, що обрана позивачем земельна ділянка відноситься до складу земель колективної власності, оскільки в силу п. 21 Перехідних положень ЗК України з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності. Водночас, в судах попередніх інстанціях не доведено, що земельна ділянка, обрана позивачем, дійсно належить до земель колективної власності що підлягають паюванню, чи не є вільною (наприклад: на неї отримано відповідний Сертифікат на земельну частку (пай), тощо), або інше.

Суд апеляційної інстанції додатково мотивував своє рішення тим, що встановлення тимчасової заборони на безоплатну передачу земель комунальної власності у приватну власність за наявності встановленого факту порушення прав позивача не є підставою для невжиття заходів судового захисту порушених прав позивача. До того ж ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.05.2023 за заявою представника позивача відстрочено виконання рішення суду від 27.02.2023 у справі №400/642/22 до припинення чи скасування воєнного стану. Відтак, на переконання суду апеляційної інстанції, підстав вважати, що судове рішення у цій справі прийнято з порушенням або призведе до порушення вимог ЗК України зі змінами, внесеними з урахуванням введення в Україні воєнного стану (в тому числі пп.5 п. 27 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України), немає.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

6. Перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.02.2023 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2023, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

6.1. Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги зводяться до неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та допущення ними порушень норм процесуального права. У касаційній скарзі позивач посилається на те, що ця справа підлягає касаційному оскарженню на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки судом апеляційної інстанції прийнято постанову без врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03.08.2023 у справі №300/3771/22.

6.2. Скаржник звернув увагу, що незважаючи на встановлену законом чітку та однозначну заборону надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою безоплатної передачі земельних ділянок у власність, оскаржуваними судовими рішеннями під час дії воєнного стану в Україні фактично покладено обов`язок на Софіївську сільську раду прийняти рішення, яке заборонено законодавством.

6.3. Прокурор зазначає, що судом першої інстанції не вжито заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, а судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки Схемі поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КПСП «Вівсянівське» та інформації Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

7. У відзиві на касаційну скаргу позивач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:

8. Під час розгляду касаційної скарги колегія суддів враховує приписи частин 1-2 статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

9. Надаючи правову оцінку доводам касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права у межах повноважень суду касаційної інстанції, Верховний Суд виходить з такого.

10. Відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

11. Отже, передача земельних ділянок у власність земельної ділянки передбачає виготовлення проекту землеустрою.

12. За результатами розгляду заяви громадянина, відповідач у місячний строк повинен або надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки, або надати відмову у наданні такого дозволу.

13. Разом з цим, така відмова повинна бути мотивована, оформлена належним чином та прийнята виключно з підстав, встановлених частиною 7 статті 118 ЗК України, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

14. Відтак, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою визначений частиною 7 статті 118 ЗК України.

15. У справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів Софіївської сільської територіальної громади з тих підстав, що передача земельної ділянки, визначеної на графічних матеріалах у власність гр. ОСОБА_1 суперечить вимогам п. 17, 21 Перехідних положень ЗК України та статті 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», оскільки зазначена земельна ділянка віднесена до складу земель колективної власності що підлягають паюванню.

16. За змістом п. 17 Перехідних положень ЗК України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

17. Пунктом 21 Перехідних положень ЗК України встановлено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

18. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні", з яким пов`язується момент переходу нерозпайованих земель колективної власності до комунальної власності, набрав законної сили 01.01.2019.

19. Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) визначаються Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 № 899-IV (далі - Закон № 899-IV).

20. У відповідності до статті 3 цього Закону підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.

Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

У разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

21. Згідно із частиною 2 статті 7 Закону № 899-IV у проекті землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) визначаються місце розташування земельних ділянок, їх межі та площі сільськогосподарських угідь, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв), а також земельних ділянок, що передаються у комунальну власність, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні.

22. Розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) (частина 1 статті 9 Закону № 899-IV).

23. Матеріали щодо розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) зберігаються у відповідній сільській, селищній, міській раді за місцем проживання більшості власників земельних часток (паїв) та у Державному фонді документації із землеустрою та оцінки земель (частина 5 статті 9 Закону № 899-IV).

24. Згідно положень статті 13 Закону № 899-IV нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження.

У разі якщо до 1 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

Така невитребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним.

За позовом власнику невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємцю у разі пропуску строку для оформлення права власності на земельну ділянку з поважної причини суд може визначити додатковий строк, достатній для такого оформлення. У разі відсутності земель сільськогосподарських угідь колективної власності така земельна частка (пай) може бути виділена в натурі (на місцевості) за рахунок земель запасу комунальної власності відповідної територіальної громади (за наявності таких земель).

Протягом 7 років з дня державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку, сформовану з невитребуваної земельної частки (паю), забороняється передача її у приватну власність (крім передачі її власнику невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємцям).

25. Положеннями статті 14-1 Закону № 899-IV, яку доповнено Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні", передбачено, що у разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, до 1 січня 2019 року не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, та якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначеному законом, розподіл таких земель проводиться згідно з вимогами цієї статті за згодою більшості осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю).

Організація розподілу земель, що залишилися у колективній власності, здійснюється сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані.

26. Вищенаведені норми дозволяють дійти висновку, що паювання земель сільськогосподарських підприємств як особливий порядок набуття у приватну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення є способом приватизації цих ділянок членами таких підприємств. Реалізація процедури паювання відповідної частини земель має своїм наслідком припинення права державної та комунальної власності на розпайовані землі, що зумовлює припинення й інших правомочностей щодо таких земельних ділянок.

27. Таким чином, нерозподілені частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності до спливу встановлених Законом строків реалізації особами своїх прав на земельні частки (паї), такі землі лише перебувають у розпорядженні відповідних органів місцевого самоврядування до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку. Вказане свідчить, що органи місцевого самоврядування мають право тимчасово розпоряджатися землями колективної власності шляхом передачі їх в оренду на строк до моменту державної реєстрації права власності на них, а з 2025 року, у випадку відмови суб`єктів права колективної власності від права колективної власності на землю, звертатись до суду із заявою про передачу до комунальної власності земельних ділянок колективної власності в порядку визнання майна безхазяйним.

28. Відтак, у розрізі спірних правовідносин ключовим моментом для оцінки правомірності пункту 17 спірного рішення є правовий режим земельної ділянки, за дозволом на розробку проекту землеустрою якої звернувся ОСОБА_1 .

29. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій вказали, що відповідач не обґрунтував у розумінні статті 118 ЗК України наявності підстав для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Суди акцентували увагу на тому, що відповідач не надав до матеріалів справи проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), з якого б можна було встановити, що бажана позивачем земельна ділянка увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, а також інших доказів того, що така земельна ділянка віднесена до складу земель колективної власності, що підлягають паюванню.

30. Надаючи оцінку висновку суду про те, що сільська рада не обґрунтувала у розумінні статті 118 ЗК України наявності підстав для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, Суд зазначає, що в аспекті вищевказаних висновків бажана земельна ділянка може не відноситись до земель, які на підставі ЗК України вважаються власністю територіальної громади, відтак, вказана підстава відмови у наданні позивачу дозволу може вважатись як невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законодавства, що передбачено частиною 7 статті 118 ЗК України. В такому випадку, обставина належності бажаної земельної ділянки до земель колективної власності підлягає встановленню у суді. Відтак висновки суду в цій частині є передчасними.

31. Як вбачається із матеріалів справи, під час розгляду справи судом першої інстанції відзиву на позовну заяву від відповідача та будь-яких пояснень з приводу спірних правовідносин не надходило.

Водночас, у суді апеляційної інстанції прокурор (апелянт) наполягав на тому, що підставою прийняття спірного рішення стало віднесення спірної земельної ділянки до складу земель колективної власності, що підлягають паюванню. Прокурор в обґрунтування своєї позиції зазначав, що спірне рішення прийнято з урахуванням «Технічної документації по складанню Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї)», розробленої на замовлення КПСП «Вівсянівське» Новобузького району. Вказав на те, що згідно інформації, наданої на запит прокуратури, бажана земельна ділянка відноситься до території невитребуваних або нерозподілених земельних часток (паїв) по колишньому КСП «Вівсянівське» в межах території колишньої Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області.

Також апелянт надав до суду апеляційної інстанції графічні матеріали з Технічної документації по складанню Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) з відображенням на цій схемі бажаної земельної ділянки.

32. Суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи обмежились висновком про недоведеність того, що земельна ділянка, обрана позивачем, відноситься до земель колективної власності, що підлягають паюванню. Наведені прокурором аргументи та подані ним докази повинні були викликати у суду обґрунтовані сумніви з приводу права комунальної власності на спірну земельну ділянку, на чому наполягає позивач.

33. Ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції не вжили заходів з метою встановлення обставин щодо того, чи дійсно обрана позивачем земельна ділянка не належить до земель колективної власності, що є визначальним під час вирішення цієї справи. Тим самим суди дійшли передчасних висновків щодо протиправності спірного рішення.

34. Як вже зазначалось, матеріали щодо розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) зберігаються у відповідній сільській, селищній, міській раді за місцем проживання більшості власників земельних часток (паїв) та у Державному фонді документації із землеустрою та оцінки земель.

35. Дій для встановлення наявності чи відсутності матеріалів щодо розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах спірних правовідносинах суди попередніх інстанцій не вчиняли.

36. За правилами статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

37. Верховного Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

38. За змістом частини 4 статті 9 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

39. Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною 1 статті 90 КАС України. Цей принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

40. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 73 КАС України).

41. Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

42. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина 3 статті 77 КАС України).

43. Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не вжили усіх, визначених законом, заходів та не встановили усі фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим дійшли неправильних висновків по суті справи.

44. Водночас, обсяг повноважень суду касаційної інстанції, визначений статтею 341 КАС України, не дозволяє Суду встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

45. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

46. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

47. Приписами частини 4 статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

48. З огляду на те, що вказані порушення під час розгляду справи допущені судом першої та апеляційної інстанцій, ці порушення неможливо виправити в суді касаційної інстанції, то рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

49. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.02.2023 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2023 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач В.М. Шарапа

Судді Я.О. Берназюк

Т.Г. Стрелець