Постанова

від 07.08.2024 по справі 320/5923/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 320/5923/19

адміністративне провадження № К/9901/41762/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючого судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 січня 2021 року (суддя: Горобцова Я.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року (судді: Кузьменко В.В., Ганечко О.М., Василенко Я.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Крейда» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Крейда» (далі - ТОВ «Крейда», позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - ГУ ДПС у Київській області, відповідач), у якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.08.2019 № 0022401414 та № 0022391414.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що фінансово-господарська діяльність позивача з його контрагентами у періоді, що перевірявся, здійснювалась поза межами правового поля, а укладені ними правочини (договори) є такими, що вчинені без мети настання реальних наслідків.

Як підставу касаційного оскарження скаржник вказав застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 березня 2020 року у справі № 826/9368/15, від 18 вересня 2019 року у справі, від 13 серпня 2019 року у справі №813/4737/15 та від 10 вересня 2020 року у справі № 805/3461/16-а.

Також вказує на порушення судами норм процесуального права в аспекті пунктів 1,4 частини 2 статті 353 КАС України. Вважає, що судами неповно встановлено обставини справи, а окремі обставини були встановлені на підставі недопустимих доказів.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що видами економічної діяльності ТОВ "Крейда" за кодом КВЕД є: 73.11 - рекламні агентства (основний); 18.13 - виготовлення друкарських форм і надання інших поліграфічних послуг; 58.19 - інші види видавничої діяльності; 73.12 - посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації; 73.20 - дослідження кон`юнктури ринку та виявлення громадської думки; 74.10 - спеціалізована діяльність із дизайну; 74.20 - діяльність у сфері фотографії.

На підставі направлень від 05.06.2019 №№1489, 1490, 1491, 1492, 1493, 1494, від 05.06.2019 №1531, 1532, виданих ГУ ДФС у Київській області, посадовими особами відповідача відповідно до плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків, на підставі наказу ГУ ДФС у Київській області від 08.05.2019 № 997, проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ "Крейда" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.03.2019, результати якої оформлені Актом від 01 липня 2019 року №566/10-36-14-14/35772705.

01 серпня 2019 року на підставі означеного вище Акту перевірки ГУ ДФС у Київській області були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0022401414, яким до позивача були застосовані штрафні санкції у розмірі 1 140 477 грн та збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 4 591 909 грн;

- № 0022391414, яким до позивача були застосовані штрафні санкції у розмірі 1 053 546 грн та на збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 4 214 183 грн;;

- № 0010071304, яким до позивача були застосовані штрафні санкції у розмірі 332 687,00 грн та збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходу з фізичних осіб у загальному на суму 809 015 грн;

- № 0010081304, яким до позивача були застосовані штрафні санкції у розмірі 35 930 грн та збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходу з фізичних осіб у загальному на суму 75 624 грн.

Не погоджуюсь з зазначеними рішеннями контролюючого органу позивач оскаржив їх у адміністративному порядку.

Розглянувши скарги позивача, 11 жовтня 2019 року ДПС України прийняла рішення від 5319/6/99-00-08-05-01 про їх часткове задоволення, скасувавши податкові повідомлення-рішення від 01.08.2019 №№0010071304, 0010081304 та залишивши в силі податкові повідомлення-рішення від 01.08.2019 №№0022401414, 0022391414, які є предметом розгляду у даній справі.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались. Також в акті перевірки відсутні відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Своєю чергою, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Наявність належно оформлених первинних документів є обов`язковою ознакою господарської операції, однак не єдиною. За своєю правовою суттю господарською операцією є операція, яка змінює зміст активів платника податку, а первинні документи лише підтверджують факт її проведення.

Таким чином, оцінюючи обґрунтованість заявленої податкової вигоди адміністративний суд має оцінити обставини вчинення відповідних господарських операцій в їх сукупності та дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стало невизнання останнім реальності господарських операцій щодо постачання на адресу позивача товарів та послуг ТОВ "ПРОМИСЛОВА ТОРГОВА ГРУПА", ТОВ "ТРЕЙД СОЛЮШЕНС", ТОВ "МІСТОБУД-СЕРВІС", ТОВ "САЛІУС ТРЕЙД", ТОВ "ССІ", ТОВ "ІНТЕР ЕНЕРДЖІ ГРУП", ОСОБА_1 , ТОВ "ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ "АВАК", ТОВ "ДОНУС ЛЮКС", ТОВ "ЛЕНД СИСТЕМ", ТОВ "РЕКОН ГРУП", ТОВ "ТПК "ІНКОМ ТРЕЙД", ТОВ "РЕЛАНТГЕН", ТОВ "ТП ПЛЕЙН", ОСОБА_2 , ТОВ "БУД КОРПОРЕЙШН", ТОВ "КРЕМАКС", ТОВ "БАНРІАМ", ТОВ "АНРЕС", ТОВ "ЕЛАНТА ПРАЙМ", ТОВ "ГРЕЙКОН", ТОВ "ДЖОРДЖІЯ КОНСАЛТ", ТОВ "СПИРИТ", ТОВ "ПОЛЮС КАПІТАЛ", ТОВ "ТІМБЕР-ПРОФ", ТОВ "МІЛТОН ТРЕЙД", ТОВ "ЮНІКОМ ГРУПП", ТЗОВ "МЕГАСПЕЦТОРГ", ТОВ "ВАРТЕС", ТОВ "НОЙ ТРЕЙД", ТОВ "ФІОЛЕНТ ГРУПП", ТОВ "ФІДО-СТРОЙ ГРУП", ТОВ "СП ТРЕЙД-АЛЬЯНС", ТОВ "ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ "К-ПРІНТ", ТОВ "КАЛІСТО ІНТЕЛ" та ТОВ "МАКСТРЕЙД-М".

Здійснивши аналіз умов договорів за спірними господарськими операціями, а також доводів податкового органу, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що наявні у матеріалах справи документи податкового та бухгалтерського обліку, надані позивачем за спірними господарськими операціями, свідчать про реальність господарських відносин з контрагентами-постачальниками. Оцінюючи питання відсутності у контрагентів-постачальників необхідної кількості трудових ресурсів, адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, суди зазначили, що наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань за укладеними ними договорами. Так само відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки судів передчасними та такими, що зроблені без врахування позицій Верховного Суду з питань належності та допустимості доказів у податкових правовідносинах, а саме:

Так, за правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 19.07.2021 по справі №1.380.2019.002018, надання платником податків податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, окрім випадку, якщо податковий орган не довів, що відомості, які містяться в документах, є недостовірними. Сам факт наявності у позивача податкової накладної та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах. Для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

Також Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду під час касаційного перегляду справи 820/4033/16 зроблено висновок, що основною первинною ознакою господарської операції є її реальність, а наявність первинних документів є вторинною, похідною ознакою. Навіть належне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не завжди свідчить про безумовну їх відповідність дійсному змісту операції. Правові наслідки створює саме господарська операція, а не первинні документи.

Окрім того, Верховним Судом у постанові від 13 липня 2022 року по справі №640/18540/18 наголошено, що формальне складення лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції, - якщо контролюючий орган наводить доводи, які ставлять під сумнів її здійснення, зокрема, доводи щодо неможливості здійснення поставок контрагентом з огляду на відсутність у нього матеріальних, трудових ресурсів для здійснення підприємницької діяльності та невідповідність при цьому номенклатури придбаних товарів номенклатурі поставлених товарів згідно з даними з Єдиного реєстру податкових накладних; епізодичну або обмежену терміном, на який припадають дати виписування документів на операцію з постачання, фінансову та податкову звітність контрагента, не відображення у цій звітності відповідних податкових зобов`язань, відсутність контрагента за місцезнаходженням. Такі доводи підлягають ретельній перевірці судом з використанням засобів доказування, передбачених нормами КАС, в тому числі й інших, не первинних документів, складання яких передбачено законодавством або є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту.

Таким чином на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Отже, Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що, встановлюючи обов`язкове підтвердження платником податків задекларованих показників податкового обліку належними документами, законодавець презюмує, що ці документи мають відображати реальний стан речей щодо задекларованих об`єктів оподаткування. Превалювання сутності над формою, як один із принципів бухгалтерського обліку закріплено статтею 4 Закону №996-ХІV.

Однак при розгляді цієї справи судами попередніх інстанцій не були враховані наведені висновки Верховного Суду.

Окрім того, колегія суддів касаційної інстанції не може залишити поза увагою доводи податкового органу з приводу недопустимості окремих письмових доказів, досліджених судами попередніх інстанцій, а саме:

- документів, сформованих позивачем за результатами господарських взаємовідносин з ТОВ «Скай Сіті Інжиніринг», з огляду на наявність вироку Солом`янського районного суду м. Києв від 25.09.2019 року у справі № 760/9506/19, яким ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 27, ч. 1 ст. 205-1 КК України, і призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі п`ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (8 500 грн);

- документів, сформованих позивачем за результатами господарських взаємовідносин з ТОВ "БУД КОРПОРЕЙШН", з огляду на наявність вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 28.11.2017 року у справі № 761/32192/17, яким ОСОБА_4 (від імені якого підписувались первинні документи з ТОВ "БУДКОРПОРЕЙШН") визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст.205 КК України, і призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі п`ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (8 500 грн);

- документів, сформованих позивачем за результатами господарських взаємовідносин з ТОВ "КРЕМАКС", з огляду на наявність вироку Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25.01.2019 року у справі №175/4197/18, яким ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.205 КК України, і призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі п`ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (8 500 грн);

- документів, сформованих позивачем за результатами господарських взаємовідносин з ТОВ"ФІДО-СТРОЙ ГРУП", з огляду на наявність вироку Печерського районного суду міста Києва від 20.03.2018 справа №757/3261/18-к, яким ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205-1 КК України, та призначено їй узгоджене сторонами угоди покарання у виді обмеження волі на строк 3 (три) роки, без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю;

- документів, сформованих позивачем за результатами господарських взаємовідносин з ТОВ «ПОЛЮС-КАПІТАЛ», з огляду на наявність вироку Святошинського районного суду від 14.07.2017 року у справі №759/10032/17, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205-1 КК України та призначено покарання у виді 3 (трьох) років обмеження волі без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю;

- документів, сформованих позивачем за результатами господарських взаємовідносин з ТОВ "ІНТЕР ЕНЕРДЖІ ГРУП" , оскільки, як стверджується позивачем, Договір між ТОВ «КРЕЙДА» та ТОВ "ІНТЕР іЕНЕРДЖІ ГРУП" № 17/07-17 було укладено 17.07.2017, проте відповідно' до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань, дане підприємство було зареєстроване лише 08.11.2017, тобто через 22 дні після підписання договору. Окрім того, відповідно до інформації наявної у відкритих джерел, ОСОБА_8 - ніколи не був директором ТОВ "ІНТЕР ЕНЕРДЖІ ГРУП" (код ЄДРПОУ 41718551), документи, які б давали йому право підписувати документи від імені товариства в матеріалах справи відсутні, під час перевірки не надавались.

У контексті наведених вище тверджень колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що сама по собі наявність вироку суду щодо посадової особи контрагента платника податків не є самостійною достатньою підставою для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, відповідний довід контролюючого органу з посиланням на такі обставини підлягає перевірці судом з використанням засобів доказування у адміністративній справі.

Імперативними положеннями частини четвертої статті 9 КАС України визначено, що? дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи.

Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постанові від 29.11.2019 у справі №818/154/16, принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед в активній ролі суду при розгляді справи; в адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення; принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Відповідно до частини першої статті 73, 74, 76, 77 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Стаття 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» також декларує обов`язковість судових рішень. Так, згідно з частиною другою цієї статті судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Преюдиційність безпосередньо пов`язана з презумпцією істинності судового рішення, конституційною нормою про обов`язковість судового рішення (частина друга статті 129 Основного закону України), а також такими складовими верховенства права як принцип правової визначеності, легітимних очікувань, процесуальної економії, а також заборони зловживати процесуальними правами.

Відтак, наявність на час вирішення справи таких, що набрали законної сили судових рішень в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь ті ж особи, щодо яких встановлені відповідні обставини, зобов`язує суд оцінити такі рішення у відповідності до приписів частини першої статті 90 КАС України на предмет наявності преюдиційних обставин.

Зважаючи на наведене вище, а також враховуючи факт наявності таких, що набрали законної сили вироків суду, які встановлюють певні обставини, які мають безпосереднє до окремих контрагентів позивача за спірними господарськими операціями, та відсутність їх оцінки у судовому рішенні, колегія суддів дійшла висновку про неповне з`ясування судами попередніх інстанцій обставин справи.

Окрім того, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з його контрагентом судам слід було з`ясувати: по-перше, реальність кожної із задекларованих господарських операцій; по-друге, встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; по-третє, підтвердити або спростувати добросовісність позивача; по-четверте, оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідних операцій, не обмежуючись загальними висновками і «комплексним» аналізом.

Однак, вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість суду касаційної інстанції перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

На думку Суду, оцінка правовідносин позивача та його контрагентів у даному випадку (з огляду на явну специфічність обумовлених правочинами послуг), вимагає ретельної перевірки обставин їх реального здійснення. Установлення наведених обставин є необхідним для перевірки того, чи відображають надані платником первинні документи реальні факти господарської діяльності за спірними правочинами та чи є обґрунтованими доводи податкового органу, висловлені в цій справі.

За наведеного Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що обставини справи досліджені судами першої та апеляційної інстанцій не у повному обсязі, тобто, порушення допущені як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, а тому дану справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

Керуючись статтями 340, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська