Справа №766/16929/21 н/п 2/766/6089/24
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 серпня 2024 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:
головуючого судді Кузьміної О.І.,
за участю секретаря Савицького В.В.,
розглянувши в судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт-Фактор», Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінрайт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору державний реєстратор речових прав на нерухоме майно виконавчого комітету Лазурненської селищної ради Херсонської області Федчишин Віктор Степанович про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав, договорів про відступлення прав вимоги, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та припинення права власності, -
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт-Фактор», Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінрайт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору державний реєстратор речових прав на нерухоме майно виконавчого комітету Лазурненської селищної ради Херсонської області Федчишин Віктор Степанович про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав, договорів про відступлення прав вимоги, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та припинення права власності.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 12.11.2007 року позивач набув у власність 4-кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Того ж дня між ним та відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» було укладено кредитний договір №804/6/11/2007/840к/2740, згідно якого Банк надав Позичальнику у тимчасове користування грошові кошти у сумі 119047 доларів США, 50 центів США зі строком повернення кредиту до 12.11.2032 року для проведення розрахунків по договору купівлі-продажу від 12.11.2007 року, за яким ним придбано вказану квартиру. З метою забезпечення виконання основного зобов`язання за вказаним кредитним договором 12.11.2007 року між позивачем та ВАТ КБ «Надра» було укладено відповідний договір іпотеки з накладенням на вказану квартиру обтяження іпотекою у Реєстрі речових прав на нерухоме майно. 23.08.2021 року до вказаної квартири позивача прийшли невідомі особи (сімейна пара) для того, щоб оглянути квартиру, яка як вони пояснили продається Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт-Фактор». ОСОБА_1 зазначив невідомим, що це є помилка, оскільки він як власник, який постійно проживає у даній квартирі не збирається її продавати, на що вони заявили, що у даний час власником квартири є ТОВ «Фінансова компанія «Еліт-Фактор», яка зараз продає дану квартиру, і вони є потенційними покупцями. Крім того зазначені особи повідомили, що у даний час ТОВ «Фінансова компанія «Еліт-Фактор» вчиняє дії пов`язані з виселенням (знаттям реєстрації місця проживання) осіб, які зареєстровані у даній квартирі. Після цього позивач з`ясував, що його борг було декілька разів на протязі року продано та що ТОВ «Фінансова компанія «Еліт-Фактор» зареєструвало за собою право власності на його квартиру. При цьому, жодних повідомлень від ПАТ КБ «Надра» в т.ч. про заміну кредитора, продаж боргу чи вимог про порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору він не отримував. Вказаних документів ОСОБА_1 не отримував і від ТОВ «Фінансова компанія «Еліт-Фактор». Позивач дізнався, що 01.04.2020 року відбувся електронний аукціон №UA-EA-2020-03-06-0000034-b продажу лоту №GL3N217214 кредитний портфель, що складається з прав вимоги за 420 кредитними договорами, що забезпечені іпотекою, 2 кредитними договорами, що забезпечені транспортними засобами, 1 кредитним договором, що забезпечений іншою заставою, 4 без заставними кредитними договорами. Позивач зазначає, що за вищевказаним лотом та протоколом електронного аукціону серед іншого було продано його зобов`язання перед ПАТ КБ «Надра», а за результатами проведення вказаного аукціону переможцем став учасник ТОВ «Фінансова компанія «Фінрайт», у зв`язку з чим між вказаною юридичною особою та ПАТ КБ «Надра» було укладено договір №GL3N217214 про відступлення прав вимоги та договір №GL3N217214-1 купівлі продажу майнових прав. Надалі ТОВ «ФК «Фінрайт» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» було укладено договір №GL3N217214 про відступлення прав вимоги (тобто фактично всі вимоги, які ТОВ «ФК «Фінрайт» купило у ПАТ «КБ «Надра» продало ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп»), яке в свою чергу відступило їх ТОВ «Фінансова компанія «Еліт-Фактор», яка протиправно набула прав щодо нерухомого майна належного ОСОБА_1 . Позивач вказує, що письмову вимогу про усунення порушення, як того вимагає ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» ОСОБА_1 не отримував, будь-які інші повідомлення, узгодження оцінки майна, тощо на адресу ОСОБА_1 не надходило. Таким чином, за позицією позивача, було порушено його право на володіння, користування, розпорядження своїм майном на власний розсуд.
30.04.2024 року представником позивача адвокатом Канібор С.І. через підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подано письмові пояснення щодо допущенного, на переконання позивача, порушення державним реєстратором вимог законодавства України під час реєстрації права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Фінансова компанія «Еліт-Фактор», оскільки договір іпотеки № 804/6/11/2007/840к/2740 від 12.11.2007р. не містить відповідного застереження про передачу іпотекодавцем іпотекодержателю у випадку невиконання основного зобов`язання права власності на предмет іпотеки, яке за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, та відповідно не є документом, що підтверджує перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя. Окрім того представником позивача зазначено, що реєстрація права власності на квартиру позивача за ТОВ «Фінансова компанія «Еліт-Фактор», згідно рішення державного реєстратора від 19.08.2021 відбулась під час дії закону «Про мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», при цьому згоду позивача на набуття іпотекодержателем - ТОВ «Еліт-Фактор» права власності на предмет іпотеки - квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , с справжність підпису на якій засвідчена у відповідно до Закону України «Про нотаріат», державному реєстратору не подавалась, а у позивача не було у власності іншого нерухомого житлового майна, що вказує на незаконність рішення державного реєстратора.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 01.10.2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 січня 2024 року справу №766/16929/21 передано судді Кузьміній О.І.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 25.01.2024 року прийнято цивільну справу до свого провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 09.07.2024 року закрито підготовче засідання та призначено судове засідання.
Позивач та його представник в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність та відсутність позивача, зазначив, що заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт-Фактор» в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити з підстав викладених у відзиві, та надав заяву про розгляд справи у його відсутність.
Представник відповідача Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яким безпосередньо здійснюються виведення банку з ринку, в судове засідання повторно не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила, надала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити з задоволенні вимог позивача.
Представники відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінрайт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» в судове засідання повторно не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не відомі. Заяв, клопотань чи відзивів на адресу суду не надходив.
Третя особа державний реєстратор речових прав на нерухоме майно виконавчого комітету Лазурненської селищної ради Херсонської області Федчишин Віктор Степанович в судове засідання повторно не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі. Заяв, клопотань чи відзиву до суду не надав.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 12 листопада 2007 року між позивачем та ПАТ КБ «Надра» укладено кредитний договір № 804/6/11/2007/840к/2740, згідно з яким банк надав позичальнику у тимчасове користування грошові кошти у сумі 119047 доларів США, 50 центів США зі строком повернення кредиту до 12.11.2032 року з цільовим призначенням кредиту - для проведення розрахунків по договору купівлі-продажу від 12.11.2007 року, який укладений між Позичальником та ОСОБА_2 , згідно якого Позичальник придбає у власність нерухоме майно квартиру АДРЕСА_2 .
Цього ж дня з метою забезпечення виконання зобов`язань позивача за кредитним договором № 804/6/11/2007/840к/2740, 12 листопада 2007 року між позивачем та ПАТ КБ «Надра» укладений іпотечний договір № 804/6/11/2007/840к/2740, предметом якого є чотирьохкімнатна кв. АДРЕСА_2 .
Згідно наданих Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, яким безпосередньо здійснюються виведення ПАТ КБ «Надра» з ринку до свого відзиву доказів, щодо яких іншими учасниками по справі не надано жодних заперечень, 01.04.2020 року відбувся електронний аукціон №UA-EA-2020-03-06-0000034-b продажу лоту №GL3N217214 кредитного портфелю, до складу якого входило, в тому числі, продаж права вимоги за зобов`язаннями ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «Надра» згідно кредитного договору № 804/6/11/2007/840к/2740 від 12 листопада 2007 року.
Відповідно до протоколу електронного аукціону №UA-EA-2020-03-06-0000034-b від 01.04.2020 року, його переможцем визнано ТОВ «Фінансова компанія «Фінрайт», на підставі чого вказаним відповідачем 29.04.2020 року укладено з ПАТ КБ «Надра» договір №GL3N217214 про відступлення прав вимоги та договір №GL3N217214-1 купівлі продажу майнових прав.
В подальшому, право вимоги за зобов`язаннями позивача згідно кредитного договору № 804/6/11/2007/840к/2740 від 12 листопада 2007 року та укладеного з метою забезпечення його виконання договору іпотеки перейшло від ТОВ «Фінансова компанія «Фінрайт» до ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на підставі укладеного між ними 12.05.2020 року договору №GL3N217214-1 про відступлення прав вимоги, а згодом до ТОВ «Фінансова компанія «Еліт-Фактор» на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги № 28/05/2021/1 від 28.05.2021 року та договору від 28.05.2021 року про відступлення прав за договором іпотеки № 804/6/11/2007/840к/2740 від 12.11.2007 року.
На підставі рішення державного реєстратора речових прав на нерухоме майно виконавчого комітету Лазурненської селищної ради Херсонської області Федчишина Віктора Степановича (з відкриттям розділу) індексний номер: 59923527 від 19.08.2021 10:41:35, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт-Фактор» зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна квартиру 4-кімнатна, за адресою: АДРЕСА_1 .
Що стосується посилання позивача на те, що обсяг прав вимоги, що були відступлені ПАТ «КБ «Надра» на користь ТОВ «ФК «Фінрайт», не відповідали вимогам щодо наявності та дійсності обсягу прав, що можуть передаватися первісним кредитором новому кредитору, оскільки відбулося відступлення неіснуючого обсягу права вимоги, а фактично відступлення неіснуючого права вимоги що, на переконання позивача, свідчить про невідповідність вимогам закону договорів купівлі-продажу майнових прав та відступлення права вимоги.
Обґрунтовуючи свої доводи в наведеній частині, позивач посилається на те, що згідно виконавчого листа від 06.10.2011 року № 2-1604/11, виданого Дніпровським районним судом м. Херсона, сума боргу ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «Надра» становить 1408961,70 грн., проте за результатами електронного аукціону №UA-EA-2020-03-06-0000034-b з продажу лоту №GL3N217214, було продано зобов`язання ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «Надра» у сумі 3473710,25 грн.
Суд зазначає, що посилаючись на вказані обставини, позивачем не надано доказів на підтвердження таких обставин, зокрема, не надано виконавчого листа від 06.10.2011 року № 2-1604/11, виданого Дніпровським районним судом м. Херсона.
При цьому, згідно наявної у вільному доступі в Єдиному держаному реєстрі судових рішень інформації вбачається, що заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 19 липня 2011 року по справі № 2-1604/11 вирішено стягнути солідарно з відповідачів на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» заборгованість у розмірі 176745,45 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 1408961,70грн.
З тексту вказаного судового рішення вбачається, що заборгованість виникла у відповідачів згідно кредитного договору №804/6/11/2007/840к/2740 від 12.11.2007 року, за яким у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності були надані грошові кошти у сумі 119047,50 доларів США на строк до 12.11.2032 року.
Отже, на підставі наведеного суд дійшов до висновків, що рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 19 липня 2011 року по справі № 2-1604/11 стосується позивача і в тому числі з нього в солідарному порядку вирішено стягнути кредитну заборгованість на користь ПАТ «КБ «Надра».
Проте суд критично ставиться до доводів позивача про те, що обсяг прав вимоги, що були відступлені ПАТ «КБ «Надра» на користь ТОВ «ФК «Фінрайт», не відповідали вимогам щодо наявності та дійсності обсягу прав, що можуть передаватися первісним кредитором новому кредитору.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.
Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова ВС від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц).
В даному випадку позивачем не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження невідповідності обсягу його грошових зобов`язань перед ПАТ «КБ «Надра», які існували на момент проведення електронного аукціону №UA-EA-2020-03-06-0000034-b з продажу лоту №GL3N217214.
Суд зазначає, що позивач отримав грошові кошти за кредитним договором №804/6/11/2007/840к/2740 від 12.11.2007 року в іноземній валюті (в доларах США), за рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 19 липня 2011 року по справі № 2-1604/11 з позивача стягнуто заборгованість також в іноземній валюті в розмірі 176745,45 доларів США з визначенням гривневого еквіваленту в розмірі 1408961,70 грн. і вказана заборгованість обліковувалась за позивачем станом на 12.05.2011 року.
При цьому, електронний аукціон №UA-EA-2020-03-06-0000034-b з продажу лоту №GL3N217214 відбувся 01.04.2020 року, тобто через значний проміжок часу з моменту ухвалення вказаного рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 19 липня 2011 року по справі № 2-1604/11 і позивачем в своєму позові не вказується і не надано жодних доказів про те, що ним після ухвалення вказаного судового рішення повністю чи частково було погашено заборгованість за кредитним договором №804/6/11/2007/840к/2740 від 12.11.2007 року. Так само позивачем не надано власних розрахунків існуючої в нього заборгованості станом на момент проведення аукціону або станом на момент публікації оголошення про продаж активів банку, за яким було продано його зобов`язання на користь ТОВ «ФК «Фінрайт» і в позові не зазначено конкретно, в чому полягала невідповідність його розміру заборгованості, враховуючи те, що на момент проведення аукціону розмір заборгованості у позивача становив всього 3473710,25 грн. і складався з 2950083,67 грн. заборгованості по тілу кредиту та 523626,58 грн. заборгованості по відсотках, при цьому, загальна кількість днів прострочки у позивача становила 4463 і в загальній інформації про актив (за кредитним договором №804/6/11/2007/840к/2740 від 12.11.2007 року), який входив до кредитного портфелю, що був предметом електронного аукціону №UA-EA-2020-03-06-0000034-b з продажу лоту №GL3N217214, немає жодних відомостей про дату і суму останнього платежу за кредитним договором.
Суд відмічає, що загальні положення про виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Наведене вище пояснює виникнення значної розбіжності у розмірі заборгованості позивача між тим, що визначено в рішенні Дніпровського районного суду м. Херсона від 19 липня 2011 року по справі № 2-1604/11 та тим розміром боргу, який був визначений власником активу (ПАТ «КБ «Надра») на момент проведення електронного аукціону, адже кредитні кошти надавались позивачу в доларах США, а тому нарахування здійснювалось також в доларах США, а остаточний розмір боргу на момент проведення електронного аукціону з продажу права вимоги до позивача мав бути і був визначений в доларах США, проте в гривневому еквіваленті, при цьому протилежного, як зазначено вище, позивачем не доведено.
Також, обґрунтовуючи свої позовні вимоги в частині доказування недійсності оспорюваних договорів позивач посилається на те, що з укладенням договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на юридичних осіб (відповідачів по справі), які не можуть надавати фінансові послуги згідно з наведеними позивачем у своєму позові нормами права, оскільки відповідачі не є спеціальними установами, якими є банк, та не є іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операція та внесені до реєстру фінансових установ.
Суд також критично ставиться до наведених доводів позивача з огляду на таке.
Що стосується позовних вимог позивача про визнання недійсними договору № GL3N217214 від 29.04.2020 року про відступлення права вимоги та договору № GL3N217214-1 від 29.04.2020 року купівлі-продажу майнових прав, укладених між ПАТ «Комерційний банк «Надра» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінрайт» в частині, що стосується кредитного договору №804/6/11/2007/840к/2740 від 12.11.2007 року та укладеного в забезпечення його виконання іпотечного договору, то суд звертає увагу на те, що відповідно до правової позиції, наведеної у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 161/5127/17-ц, договори про відступлення права вимоги, які укладені внаслідок електронних торгів, проведених на підставіст. 51 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не є договорами факторингу, а отже учасником електронних торгів із продажу вимоги може бути фізична або юридична особа, а не лише банк або інша фінансова установа.
Крім того Верховним Судом у постанові від 16.12.2020 року у справі № 640/14873/19висловлена правова позиція, відповідно до якої положення нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банку, допускають продаж майна банку, який перебуває в стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання на конкурсних засадах будь-яким суб`єктам правовідносин, у тому числі без статусу банку або фінансової установи.
Вказані вище договори № GL3N217214 від 29.04.2020 року про відступлення права вимоги та № GL3N217214-1 від 29.04.2020 року купівлі-продажу майнових прав укладені між ПАТ «Комерційний банк «Надра» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінрайт» внаслідок електронних торгів (аукціону №UA-EA-2020-03-06-0000034-b з продажу лоту №GL3N217214), проведених на підставіст. 51 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тому вони не можуть бути договорами факторингу, оскільки учасником електронних торгів із продажу вимоги може бути фізична або юридична особа, а не лише банк або інша фінансова установа, що узгоджується з наведеними вище висновками Верховного Суду.
З приводу позовних вимог позивача про визнання недійсними інших оспорюваних ним договорів з підстав того, що відповідачі не наділені правом надавати фінансові послуги, то суд зазначає про те, що відповідно до відомостей що містяться у Комплексної інформаційної системи Національного банку України (https://kis.bank.gov.ua/Home/Search/) ТОВ «Фінансова компанія «Фінрайт», ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт-Фактор» станом на момент укладення кожним з них спірних договорів були включені та станом на теперішній час перебувають в Державному реєстрі фінансових установ в якості фінансових компаній, про що мали відповідні ліцензії, зокрема, з надання послуг з факторингу, а тому відповідачі наділені були правом надавати зазначені фінансові послуги, мали право бути кредитором у кредитних зобов`язань позивача, а як наслідок, мали право на укладання оспорюваних позивачем договорів.
Також, надаючи правову оцінку позовним вимогам позивача про скасування рішення державного реєстратора суд зазначає наступне.
Позивач обґрунтовує вказані вимоги тим, що в даному випадку реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Фінансова компанія «Еліт-Фактор» була здійснена державним реєстратором неправомірно, оскільки укладений між банком та позивачем договір іпотеки від 12 листопада 2007 року не передбачав відповідного застереження про задоволення вимог іпотекодарежателя, а окрім того, станом на 19.08.2021 року, тобто на дату прийняття держаним реєстратором рішення про реєстрацію за ТОВ «Фінансова компанія «Еліт-Фактор» права власності на спірну квартиру, не було знято чи скасовано арешт, накладений 24.10.2008 року старшим державним виконавцем ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Херсоні Нікішиною І.М. відповідно до постанови про накладення арешту на квартиру (реєстраційний номер обтяження 8112659).
Відповідно до частини першоїстатті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно зістаттею 546 ЦК Українивиконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором абозакономможуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановленихзаконом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).
Відповідно достатті 589 ЦК Україниу разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановленихзаконом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
При цьому устатті 575 ЦК Українинаведено окремі види застав та вказано, щоіпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Отже, іпотека є особливим видом застави, за яким виконання зобов`язань забезпечується виключно нерухомим майном. Іпотека регулюється не лише загальним законодавством -ЦК України,Законом України від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу», а й спеціальним -Законом № 898-ІV.
Відповідно до пункту 2 частини першоїстатті 1 Закону № 898-IVіпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
У частині першійстатті 12 Закону№ 898-IVвказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
У частинах першій, третійстатті 33 цього Законупередбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановленихстаттею 12цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно з положеннями частин першої - третьоїстатті 36 Закону № 898-IVсторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цьогоЗакону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цимЗакономспособи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленомустаттею 37цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленомустаттею 38цього Закону.
У позовній заяві позивач посилається на те, що договір про задоволенні вимог іпотекодержателя між іпотекодержателем та іпотекодавцем не укладався, а іпотечний договір не містить відповідного застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
Як вбачається з пунктів 5.1., 5.2., 5.3., 5.4. договору іпотеки № 804/6/11/2007/840к/2740 від 12 листопада 2007 року іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язання в цілому або тій чи іншій частині, а також у випадку порушення іпотекодавцем будь-яких зобов`язань за цим договором або будь-яких гарантій та запевнень, наданих іпотекодержателю за цим договором. Іпотекодавець в будь-який час до реалізації предмету іпотеки має право припинити звернення стягнення на нього виконанням зобов`язання в повному обсязі. Звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; домовленості сторін на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленомуст. 37 Закону України «Про іпотеку»; права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленомуст. 38 Закону України «Про іпотеку». Іпотекодержатель має право на свій розсуд вибрати умови та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених п. 5.3. цього Договору.
Відповідно до частини першоїстатті 37 Закону № 898-IVіпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Суд констатує, що зазначені вище пункти іпотечного договору містять відповідне застереження, яке прирівнюється до договору, згідно з яким іпотекодавець засвідчує, що він надає згоду на набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем за власним одноосібним письмовим рішенням. Жодного посилання на те, що визначені способи звернення стягнення в позасудовому порядку є передумовою для укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, умови договору іпотеки не містять.
Відповідно до висновків, наведених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 26 червня 2024 року по справі № 524/10590/21 (провадження № 61-452св24) положеннямистатті 37 Закону України «Про іпотеку»(у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.Із внесенням змін до цієї норми згідно ізЗаконом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва»нормистатті 37 Закону України «Про іпотеку»передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.Стаття 36 Закону України «Про іпотеку»(у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цьогоЗакону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.Після внесенняЗаконом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва»змін достатті 36 Закону України «Про іпотеку»її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.Відповідно до частини третьоїстатті 33 Закону України «Про іпотеку»звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.Отже, положенняЗакону України «Про іпотеку»прямо вказують, щодоговір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій в порушення вищевказаних вимог закону не звернули уваги на те, що у пунктах 5.3 договорів іпотек від 06 вересня 2007 року сторонами було встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; домовленості сторін про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, передбаченомустаттею 37 Закону України «Про іпотеку»; права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленомустаттею 38 Закону України «Про іпотеку».Аналіз вищевказанихпунктів 5.3 договорів іпотек від 06 вересня 2007 року свідчить про те, що сторони договору у цьому пункті обумовили, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі домовленості сторінпро передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, передбаченомустаттею 37 Закону України «Про іпотеку», тобтозакріпили іпотечне застереження про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.Отже, зазначений вище пункт договору іпотеки містить відповідне застереження, яке прирівнюється до договору, згідно з яким іпотекодавець засвідчує, що він надає згоду на набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем за власним одноосібним письмовим рішенням.Аналогічні за змістом правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справа № 199/8324/19, провадження № 14-212цс21, та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 363/2337/19, провадження № 61-6787сво21, від 17 квітня 2024 року у справі № 759/7513/21.Отже, враховуючи вищевикладене, є підстави вказувати, що висновки судів попередніх інстанцій про те, щоміж сторонами не було досягнуто домовленості щодо набуття товариством права власності на спірне майно, тому звернення стягнення відбулось із порушенням умов договорів іпотек таЗакону України «Про іпотеку», є помилковими, оскільки тлумачення вищевказаного пункту договору іпотеки (5.3) необхідно розуміти як іпотечне застереження й, відповідно, згоду позивачки на набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем.
На підставі, зокрема, іпотечного договору від 12 листопада 2007 року, який, як встановлено судом, містить відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку, встановленомуст. 37 Закону України «Про іпотеку», 19.08.2021 року державним реєстратором прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно (предмет іпотеки) за ТОВ «Фінансова компанія «Еліт-Фактор».
Відповідно до частини другоїстатті 37 Закону № 898-IVрішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді, що є для іпотекодавця гарантією дотримання іпотекодержателем вимогзаконущодо підстав та процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.
Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюєЗакон № 1952-IV, у частині другій статті 18 якого зазначено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
У пунктах 6, 7 Порядку № 1127 (тут і далі - в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса. Для державної реєстрації прав заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбаченіЗаконом УкраїниПро державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, іншими законами України та цим Порядком.
Відповідно до пункту 12 Порядку № 1127 розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
Згідно з пунктами 18, 23 Порядку № 1127 за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначеніЗаконом УкраїниПро державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування.
У частині першійстатті 24 Закону № 1952-IVперелічено підстави для відмовиу державній реєстрації прав та їх обтяжень.
За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття (частина другастатті 24 Закону № 1952-IV).
Також устатті 24 Закону № 1952-IVвизначено перелік обставин, за яких відмова в державній реєстрації прав з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, не застосовується.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19) та багатьох інших.
При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.
Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).
Задоволенняпозову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).
Такий позов ОСОБА_1 не був заявлений, а одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, що передбачено у пункті 5 частини третьої статті2та статті13 ЦПК України, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог цьогоКодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 1952-IV право власності підлягає державній реєстрації.
Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозізакону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно.
Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (пункт 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).
У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)Велика ПалатаВерховного Суду зробила висновки про те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача права володіння майном; відсутність або наявність в особи права володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
Згідно із частиною першою статті 593 ЦК України право застави припиняється у разі: припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізації предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом. Припинення основного зобов`язання є підставою для припинення іпотеки (стаття 17 Закону України «Про іпотеку»).
Згідно ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
Підстави припинення іпотеки передбачені устатті 17 Закону № 898-IV. Зокрема, іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цьогоЗакону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
З позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що позивач вимог про визнання іпотеки припиненою не заявляє, не спростовує невиконання ним умов кредитного договору та наявності кредитної заборгованості. Відповідно до умов укладеного ним іпотечного договору, який ним не оспорено ні в цілому, ні в частині, передбачено, зокрема, можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченомустаттю 37 Закону № 898-IV.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
ОСОБА_1 у своєму позові заявляє, що внаслідок грубого порушення державним реєстратором наведених в позові положень ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також положень Закону України про іпотеку» позивача було позбавлено права власності на належну йому спірну квартиру, не заперечуючи права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з неналежним виконанням основного зобов`язання, що спричинило наявність заборгованості.
Відповідно до наявної в матеріалах цієї справи довідки ТОВ «Фінансова компанія «Еліт-Фактор» про розмір заборгованості від 05.08.2021р. № 150/21, яка серед інших документів подавалась державному реєстратору для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, розмір заборгованості позивача перед ТОВ «Фінансова компанія «Еліт-Фактор», як новим кредитором за кредитним договором № 804/6/11/2007/840к/2740 становить 3770471,91 грн. і складається з: заборгованості по тілу кредиту - 3202111,52 грн., заборгованості по відсоткам - 568360,39 грн.
При цьому, доказів на підтвердження повної чи часткової сплати позивачем вказаної заборгованості, або ж невідповідність такої заборгованості фактичним обставинам, матеріали справи не містять.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року в справі № 755/5072/17 (провадження № 14-100цс19) вирішувалося питання щодо правомірності вчинення реєстраційних дій у разі існування запису про заборону відчуження спірного нерухомого майна, яка накладена судом на забезпечення позову в цивільній справі за позовом іпотекодавця. Велика Палата Верховного Суду керувалася законодавством, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин, зокрема відповідним пунктом частини першоїстатті 24 Закону № 1952-IV, у якому вказано, що в державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна. З урахуванням вказаного зроблено висновки про те, що наявність в Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження спірного майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій, поки таке обтяження не буде зняте.
Тобто обставини цієї справи не є подібними до обставин справи № 755/5072/17.
Також слід зазначити, що03 липня 2018 року Верховна Рада України прийнялаЗакон України № 2478-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування»(далі - Закон № 2478-VIII). Згідно з пунктом 10розділу І цього Законучастину четвертустатті 24 Закону № 1952-IVдоповнено пунктом 7 про те, що відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченомустаттями 33-38Закону №898-IV. Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
У пунктах 1, 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2478-VIII передбачено, щоцейЗаконнабирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом. ЦейЗаконзастосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертоїстатті 36 Закону № 898-IV, що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цьогоЗакону.
Закон № 2478-VIIIопублікований 03 листопада 2018 року, набрав чинності 04 листопада 2018 року та введений в дію 04 лютого 2019 року, оскаржуване позивачем рішення державного реєстратора прийняте 19.08.2021 року, тому його приписи підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Отже, в даному випадку, державна реєстрація права власності за іпотекодержателем не свідчить про суперечність зареєстрованому обтяженню - арешту майна та не є порушенням діючого на момент такої державної реєстрації законодавства України.
Як вказано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2021 року по справі № 346/1305/19, обтяження предмета іпотеки, зареєстровані після державної реєстрації іпотеки за банком або іншою фінансовою установою, не є перешкодою після 04.02.2019 року для звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем та для державної реєстрації за ним (зокрема і за новим кредитором, який набув прав іпотекодержателя від банку чи іншої фінансової установи) права власності на цей об`єкт у порядку, встановленомустаттею 37 Закону України «Про іпотеку».
З урахуванням установлених судом обставин справи, а саме наявності невиконаного основного зобов`язання (протилежного позивачем не доведено і в позові позивач на це не посилається), існування чинного договору іпотеки, умови якого позивачем не оспорюються, суд вважає, що права позивача не порушено, оскільки іпотека виникла до ухвалення державним виконавцем постанови про накладення арешту на предмет іпотеки і наведеним вище діючим на момент прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора законодавством чітко було передбачено, що наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем, враховуючи те, що в даному випадку державну реєстрацію на предмет іпотеки було вчинено за іпотекодержателем - ТОВ «Фінансова компанія «Еліт-Фактор», яке як встановлено судом під час розгляду цієї справи, було та залишаються діючою фінансовою установою.
Заявлені позивачем вимоги про визнання протиправним рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та похідні вимоги про припинення права власності на спірне нерухоме майно, які також не підлягають задоволенню у зв`язку з відсутністю підстав для задоволення інших основних позовних вимог, про що зазначено вище, не впливають і не можуть вплинути на права позивача щодо права на предмет іпотеки.
Посилання в позові на те, що ТОВ «Фінансова компанія «Еліт-Фактор» в порушення приписів ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» звернуло стягнення на предмет іпотеки суд вважає також неспроможним, оскільки відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету іністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127, для державної реєстрації прав на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, набуття права оренди земельної ділянки, права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) чи права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), також подаються, зокрема, засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; засвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв`язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення.
Згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
Отже, за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».
Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).
Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.
Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.
Суд встановив, що співвідповідачем ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» вказані вимоги дотримані. Лист від 01.06.2021 року за Вих. № 120/21 про повідомлення про заміну кредитора в зобов`язанні, лист від 31.05.2021 року №368/02-24 приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Маковецької О.А. з вимогою ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» про виконання порушеного зобов`язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, лист від 05.07.2021 року № 98/02-24 приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Куниці В.В. з вимогою ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» про виконання порушеного зобов`язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки були надіслані позивачу ОСОБА_1 поштовими відправленнями з описами вкладення на адресу позивача вказану ним в своєму позові, в кредитному та іпотечному договорах, а саме: АДРЕСА_1 , що є предметом іпотеки та де позивач з 12.03.1998 року має зареєстроване місце проживання, при цьому, матеріали справи не містять доказів на підтвердження надсилання зі сторони позивача повідомлення на адресу банку чи іншого кредитора про зміни свого зареєстрованого місця проживання.
Суд звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця про вимогу стосовно усунення порушення слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.
В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця є доведення до його відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в пунктах 55, 57, 60 постанови від 29.09.2020 у справі № 757/13243/17, який відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Вимоги, які були направлені співвідповідачем позивачу належним чином, не були отримані останнім внаслідок недбалості або ухилення від отримання, про що свідчить те, що вони були повернуті співвідповідачу за закінченням терміну зберігання.
Суд встановив, що співвідповідач ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» дотримався вимог, визначених частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» та п. 61 «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, належним чином надіслав позивачу, який є іпотекодавцем, письмові вимоги про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цих вимог.
Позивач протягом встановленого строку вимоги співвідповідача ТОВ «ФК «Еліт-Фактор» залишив без задоволення, що надало іпотекодержателю право прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору іпотеки.
Як вказано в постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 490/3505/17, повернення іпотекодержателю вимог про усунення порушення, направлених іпотекодавцю за місцем реєстрації проживання та місцезнаходженням предмета іпотеки, з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання» свідчить про недобросовісність іпотекодавця та порушення прав іпотекодержателя в очікуванні таких дій.
Що стосується посилання в поданих 30.04.2024 року представником позивача адвокатом Канібор С.І. через підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи письмових поясненнях на те, що реєстрація права власності на квартиру позивача за ТОВ «Фінансова компанія «Еліт-Фактор», згідно рішення державного реєстратора від 19.08.2021 відбулась під час дії закону «Про мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.
Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі 923/1061/18, від 19.12.2019 у справі № 925/185/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19).
Суд констатує, що жодну із наведених вище заяв, зокрема про зміну предмета чи підстав позову, про збільшення розміру позовних вимоги, якими б було змінено чи доповнено обґрунтування позову посиланням на те, що реєстрація права власності на квартиру позивача за ТОВ «Фінансова компанія «Еліт-Фактор», згідно рішення державного реєстратора від 19.08.2021 відбулась під час дії закону «Про мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», позивачем під час розгляду цієї справи подано не було, а подання письмових пояснень з вказівкою на викладене вище не є правомірною реалізацією позивачем своїх процесуальних прав на зміну підстав позову.
Не дивлячись на вказане, навіть надаючи оцінку викладеним аргументам позивача в своїх письмових поясненнях суд зазначає, що згідно з п. 1 ч. 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
Відповідно до ч. 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Верховний Суд України у постанові від 02 березня 2016 року у справі №6-1356цс15, дійшов висновку про те, що поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
Установлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).
Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності (тобто спосіб, який і було обрано ТОВ «ФК «Еліт-Фактор») іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.
Отже, визначальним при вирішення спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.
Таким чином, дія мораторію на примусове стягнення майна громадян, яке є забезпеченням за валютними кредитами, розповсюджується і на позасудовий порядок такого стягнення. (Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду колегії цивільної палати Касаційного цивільного суду від 31.10.2018 року у справі № 465/1310/17).
Відповідно до іпотечного договору № 804/6/11/2007/840к/2740, його було укладено з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 804/6/11/2007/840к/2740, згідно з яким банк надав позичальнику у тимчасове користування грошові кошти у сумі 119047 доларів США, 50 центів США, предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 87,2 кв.м, житловою площею65,5 кв.м.
Проте, належних доказів про те, що у позивача не знаходиться у власності іншого нерухомого житлового майна, а також що позивач використовував квартиру (предмет іпотеки), як постійне місце проживання, матеріали справи не містять.
Всупереч вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України позивач не надав суду належних та допустимих доказів використання квартири як свого постійного місця проживання та відсутність у нього у власності іншого нерухомого житлового майна.
Таким чином, суд дійшов до висновків, що до спірних правовідносин Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає застосуванню.
В судовій практиці (Постанова Верховного суду від 28.11.2019 року у справі №910/8357/18) Верховний Суд неодноразово звертає увагу на те. що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).
Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").
Більш того, у визначення справедливого судового розгляду справи сторін не можна не враховувати загальні фактичні та юридичні обставини справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станкевич проти Польщі").
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Горіха прози Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії").
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Гарантії Статті б § 1 є вчинення операцій із доказами на процесуальному рівні. Прийнятність доказів або спосіб їх оцінки за обставинами справи, у першу чергу - питання національних судів, чиїм завданням є оцінка доказів у процесі слухання справи (рішення ЄСПЛ у справі "Farange S.A. v. France" ("Фаранж проти Франції").
Відтак, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
За приписами ч. 1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Пунктом 2 частини 2 статті 141 ЦПК України визначено, що у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на позивача.
Керуючись Законом України «Про іпотеку», ст.ст. 204, 546, 572, 575,589 ЦК України, ст.ст.6-13,81,133,141,258,259,263-265,280-284,354 ЦПК України, суд, -
у х в а л и в:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт-Фактор», Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінрайт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору державний реєстратор речових прав на нерухоме майно виконавчого комітету Лазурненської селищної ради Херсонської області Федчишин Віктор Степанович про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав, договорів про відступлення прав вимоги, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та припинення права власності - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів безпосередньо до Херсонського апеляційного суду з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У відповідності до п.п.15.5 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положеньЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Херсонський міський суд Херсонської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяО. І. Кузьміна
Повний текст рішення виготовлено 08.08.2024 року.
Суд | Херсонський міський суд Херсонської області |
Дата ухвалення рішення | 06.08.2024 |
Оприлюднено | 09.08.2024 |
Номер документу | 120878446 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них про спонукання виконати або припинити певні дії |
Цивільне
Херсонський міський суд Херсонської області
Кузьміна О. І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні