Постанова

від 06.08.2024 по справі 295/9240/22

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №295/9240/22 Головуючий у 1-й інст. Воробйова Т. А.

Категорія 80 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Борисюка Р.М., Павицької Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження (без виклику сторін) в м. Житомирі цивільну справу № 295/9240/22 за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Металіст» Приватного акціонерного товариства «Атмашбуд» про стягнення коштів, не виплачених при звільненні

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 травня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Воробйової Т.А. у м. Житомирі,

в с т а н о в и в:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у сумі 30 600,00 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 56 834,20 грн, грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 3 884,76 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що у період з 16.04.2018 по 31.05.2022 він перебував у трудових відносинах з дочірнім підприємством «Металіст» приватного акціонерного товариства «Атмашбуд». Наказом відповідача №319 від 31.05.2022 позивача було звільнено із займаної посади на підставі ст.38 КЗпП України. Вказаним наказом була також передбачена виплата компенсації за невикористану відпустку. В день звільнення 31.05.2022 відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми, належні до виплати при звільненні, та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч.1 ст.116 КЗпП України. Позивач вказує, що у зв`язку із невиплатою йому належних звільненому працівникові сум, відповідно до ст.117 КЗпП України відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Посадовий оклад позивача становив 10 200,00 грн. Станом на 31.05.2022 відповідачем не виплачено позивачу заробітну плату за березень - травень 2022 року. Загальна тривалість затримки у проведенні остаточного розрахунку з позивачем з 31.05.2022 по 21.09.2022 становить 82 робочі дні. У зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло 82 робочих дні, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку, який на момент звернення до суду складає 56 834,20 грн. Крім того, не виплачено компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 3 884,76 грн.

Рішенням Богунського районногосуду м.Житомира від24травня 2024року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що подані відповідачем акти не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому не є належними доказами в розумінні вимог цивільного процесуального законодавства. Зокрема, акти підписані особами, які не мають права засвідчувати факт відсутності працівника на роботі, та неповноважними працівниками сантехніком та прибиральником, в той час як уповноваженими особами є директор та бухгалтер, а також акти були складені не в день відсутності працівника на роботі, не містять відомостей про те, в який саме час вони були складені. Крім того зі змісту актів вбачаються суперечливі відомості у зазначенні прізвищ та посад підписантів. Відповідач не надав доказів, що направляв позивачу листи з повідомленням про вручення з пропозицією надати пояснення щодо своєї відсутності. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ініціював питання про накладення на позивача дисциплінарного стягнення про порушення вимог трудової дисципліни. Директор ДП Металіст» ПрАТ «Атмашбуд» ОСОБА_2 зазначила суперечливі обставини заміни замків до приміщення, оригінал товарного чеку на придбання секрету до врізного замка відповідачем не надано. Позивач вважає показання свідків недостовірними.

У відзиві на апеляційну скаргу ДП «Металіст» ПрАТ«Атмашбуд» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що твердження ОСОБА_1 про те, що він, починаючи з 01.03.2022 по 31.05.2022 працював на підприємстві ДП «Металіст» ПрАТ«Атмашбуд» не відповідають дійсності, оскільки у зв`язку з військовою агресією рф проти України та проведення на території України бойових дій, введення на території України воєнного стану на підставі Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №102-ІХ, Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», починаючи із зазначеного дня ОСОБА_1 , на роботу не виходив. Лише у травні 2022 року на адресу ДП «Металіст» ПрАТ «Атмашбуд» листом через Укрпошту надіслав заяву про звільнення його з займаної посади за власним бажанням у зв`язку з доглядом за дитиною до досягнення нею 14-річного віку у відповідності до вимог ч.1 ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1ст. 368 ЦПК Українисправа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою Ірозділу V ЦПК України.

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом №203/2ДК від 16.04.2018 ОСОБА_1 був призначений на посаду заступника директора Дочірнього підприємства «Металіст» Приватного акціонерного товариства «Атмашбуд» за сумісництвом з 16.04.2018, в подальшому з 19.08.2020, згідно з наказом №277 від 18.08.2020, працював на посаді заступника генерального директора, що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (том 1 а.с. 5-6).

Із копії Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування вбачається, що за період із березня по травень включно (спірний період роботи) 2022 року ОСОБА_3 не отримував суми заробітку для нарахування пенсії (а.с. 25-30 том 1).

Відповідно до довідки про нарахування заробітної плати ДП «Металіст» ПрАТ «АТМАШБУД» ОСОБА_3 за 2022 рік вбачається, що у січні йому нараховано заробітну плату в сумі 14280, 00 грн, у лютому 12751, 25 грн, у травні 18599, 48 грн, з них зайво сплачені 3884,76 грн (а.с. 51 том 1).

Листом ПП «Консалтингова компанія» Бізнес аналітика від 13.05.2022 № 5 підтверджено, що заступнику директора ДП «Металіст» ПрАТ «АТМАШБУД» ОСОБА_3 , було зайво виплачено кошти внаслідок розрахункової помилки в сумі 3884, 76 грн (а.с. 52 том 1).

Наказом №319 від 31.05.2022 ОСОБА_1 , на підставі поданої ним 21.05.2022 року заяви, звільнений з посади заступника директора ДП «Металіст» ПрАТ «Атмашбуд» з 31.05.2022 у зв`язку з доглядом за дитиною до досягнення нею 14-річного віку відповідно до ст.38 КЗпП України. Наказано виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку та зробити перерахунок зайво виплачених коштів внаслідок лічильних помилок в сумі 3 884,75 грн (том 1 а.с. 7).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що позивачем не доведено, що у період з 01.03.2022 по 31.05.2022 він працював у відповідача, натомість відповідачем спростовано.

Оскільки заробітна плата є винагородою працівнику за виконану роботу, а позивачем не доведено, що він у спірний період працював, отже суд дійшов висновку, що підстави для стягнення заробітної плати відсутні.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції також дійшов висновку про те, що вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задоволенню не підлягає, оскільки позивач не довів, що у спірний період він працював та виконував посадові обов`язки.

Щодо стягненнякомпенсації заневикористану відпусткуу сумі3884,76грн,суд першоїінстанції вказав,що коштиу сумі3884,76грн булизайво виплачені ОСОБА_1 внаслідок рахунковоїпомилки,отже такасума єбезпідставно набутиммайном.Доказів того,що зайвовиплачені коштивнаслідок рахунковоїпомилки всумі 3884,76грн ОСОБА_1 повернув відповідачу,матеріали справине містять,отже відрахуваннятакої сумиіз сумикомпенсації,яка булавиплачена позивачупри звільненні,суд вбачаєправомірним,тому підставидля їїстягнення звідповідача відсутні.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Предметом спору у справі, що переглядається в апеляційному порядку, є стягнення невиплачених сум при звільненні працівника, зокрема, невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Статтею43 Конституції Українивизначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».

Водночас, структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно зістаттею 115 Кодексу законі про працю України,статтею 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести із звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з частинами 1,2 статті 233 КЗпП України ( редакції після 19 липня 2022 року) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, встановивши, що позивач звільнений з роботи 31 травня 2022 року, позовну заяву з вимогами про стягнення заробітної плати за березень-травень 2022 року, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та грошової компенсації за невикористану відпустку подав 21.09.2022 та додатково застосувавши положення щодо продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України у зв`язку з карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що строк звернення до суду позивачем дотримано.

Системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

За таких обставин, з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки).

Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний суд у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18).

Із матеріалів справи вбачається, що звертаючись із позовними вимогами, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату за березень-травень 2022 року у розмірі 30 600,00 грн,виходячи із його посадового окладу 10200, 00грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 56 834,20 грн, грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 3 884,76 грн.

Заперечуючи щодо задоволення позову, ДП «Металіст» ПрАТ «Атмашбуд» посилалося на те, що у період з 01.03.2022 по 31.05.2022 заступник директора ОСОБА_1 на роботу не виходив, в.о. директора ДП «Металіст» ПрАТ «Атмашбуд» ОСОБА_4 16.03.2022 видано наказ №313 про призупинення дії договору з працівниками ДП «Металіст» ПРАТ «Атмашбуд» у зв`язку з військовою агресією рф.

Із матеріалів справи вбачається, що наказом ДП «Металіст» ПрАТ «Атмашбуд» №313 від 16.03.2022 «Про призупинення дії трудового договору з працівниками ДП «Металіст» ПрАТ «Атмашбуд", керуючись ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-ІХ від 15.03.2022, у зв`язку з виїздом працівників за межі області та за межі України через військову агресію, призупинено дію трудових договорів з працівниками ДП «Металіст ПрАТ «Атмашбуд» з 16.03.2022 до відновлення можливості виконувати ними роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану. (том 1 а.с. 48).

ОСОБА_1 оскаржив зазначений наказ в судовому порядку, у зв`язку із чим звернувся до Богунського районного суду м. Житомира із позовом до Дочірнього підприємства «Металіст» Приватного акціонерного товариства «Атмашбуд» про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення трудового договору, поновлення трудових відносин і стягнення коштів (справа № 295/7059/23).

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 19.12.2023 позов задоволено частково. Скасовано наказ ДП «Металіст» ПрАТ «Атмашбуд» № 313 від 16.03.2022 р. «Про призупинення дії трудового договору з працівниками ДП «Металіст» ПрАТ «Атмашбуд". В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Зі змісту вказаного рішення суду вбачається, що ОСОБА_1 , звертаючись із позовом, просив зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому середню заробітну плату за спірний період як оплату вимушеного прогулу. Вказане свідчить про те, що ОСОБА_3 , посилаючись на вимушений прогул, сам визнав, що фактично не виконував роботу, мотивуючи це тим, що роботодавець не забезпечив його, як працівника ДП «Металіст» ПрАТ «Атмашбуд», умовами праці, які необхідні були для виконання роботи, не ініціював питання щодо переведення його на іншу роботу в умовах воєнного стану чи залучення до дистанційної форми виконання посадових обов`язків. Разом із тим, вказував, що знаходився на своєму робочому місці.

Проте таке твердження також є суперечливим з огляду на наступне.

Заперечуючи проти позову у цій справі, відповідач вказав, що у зв`язку із невиходом на роботу позивача у період із березня по травень включно 2022 року, працівниками підприємства було складено відповідні акти.

У матеріалах справи наявні копії актів, які датовані кожним робочим днем у період з 01.03.2022 по 31.05.2022 про відсутність на роботі ОСОБА_1 . Акти складалися за підписами ОСОБА_2 директора ДП «Металіст» ПрАТ «Атмашбуд», ОСОБА_4 , як в.о. директора ДП «Металіст» ПрАТ «Атмашбуд» та як слюсара-сантехніка підприємства; ОСОБА_5 ФОП, орендара за адресою АДРЕСА_1 (приміщення відповідача), ОСОБА_6 комплексного працівника з прибирання під`їздів та прибудинкової території, ОСОБА_7 ФОП по наданню послуг ДП «Металіст» ПрАТ «Атмашбуд» (том 1 а.с. 54-119).

Як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в своїй апеляційній скарзі, ОСОБА_1 вказував, що зазначені акти складені із порушенням чинного законодавства підписані неповноважними особами, тобто не працівниками підприємства, а саме - ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_7 , в них не вказані час відсутності позивача на роботі, вказані акти не були складені у день відсутності працівника на роботі, а тому не можуть бути належними доказами в розумінні цивільного процесуального законодавства.

У постанові Верховного Суду від 10.04.2024 у справі №695/1076/22, на яку обгрунтовано посилався місцевий суд, вказано, що відсутність працівника на роботі має бути зафіксована в акті про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акта, тому він подається у довільній письмовій формі та підписується не менш ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано факт відсутності працівника на роботі протягом робочого дня. Акт про відсутність працівника на роботі оформлюється безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі.

Аналізуючи зміст поданих актів, колегія суддів зазначає, що в кожному акті зафіксовано дату та час з 9-00 год до 18-00 год відсутності ОСОБА_3 на роботі та кожен акт підписано або двома або трьома працівниками ДП «Металіст» ПрАТ «Атмашбуд» - директором підприємства ОСОБА_2 , ОСОБА_4 - як в.о. директора ДП «Металіст» ПрАТ «Атмашбуд» або як слюсарем-сантехніком підприємства, ОСОБА_6 комплексним працівником з прибирання під`їздів та прибудинкової території.

Щодо актів, які підписані ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_7 колегія суддів зазначає, що із матеріалів справи вбачається, що відповідно до структури і штатної чисельності на 2021 ДП «Металіст», затвердженого 30.11.2021 на підприємстві передбачені такі посади: директор 1 посада, заступник директора 1 посада, комплексний працівник з прибирання під`їздів та прибудинкової території 1 посада, слюсар-сантехнік- 1 посада, електромонтер-тесляр 1 посада, всього 5 посад (а.с. 11 том 1). Посада бухгалтера штатним розписом підприємства не передбачена.

Із матеріалів справи відомо, що зайнятими посадами на підприємстві є 4, крім посади електромонтер-тесляр. Фактично у спірний період працювало 3 працівники.

Наказом ДП «Металіст» ПрАТ «Атмашбуд» №311А від 28.02.2022 «Про надання відпустки без збереження заробітної плати» директору підприємства ОСОБА_2 надано відпустку без збереження заробітної плати з 01.03.2022 по 24.03.2022 та обов`язки директора покладено на слюсаря-сантехніка ОСОБА_4 (а.с. 49 том 1).

Відтак, у період із 01.03.2022 по 24.03.2024 на підприємстві було всього 3 працівники, з яких фактично працювали без врахування позивача двоє, а у період із 24.03.2022 по 31.05.2022 троє.

Судом першої інстанції з комплексного аналізу показань свідків та матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_5 є особами, які певним чином пов`язані з підприємством, оскільки ОСОБА_7 надає підприємству послуги електрика, а ОСОБА_5 орендував у відповідача приміщення (том 1 а.с. 8-9), яке знаходиться поряд з приміщенням офісу ДП «Металіст» (один коридор), отже місцевий суд обгрунтовано зазначив, що ОСОБА_7 та ОСОБА_5 є особами, які могли засвідчити факт відсутності особи на робочому місці.

Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на те, що ОСОБА_6 комплексний працівник з прибирання під`їздів та прибудинкової території не міг засвідчити факт відсутності його на роботі, оскільки він сам фактично не був на робочому місці, не можуть бути враховані, оскільки допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 підтвердив, що акти про відсутність позивача на роботі підписував, тому що його на роботі не бачив. Востаннє бачив ОСОБА_1 до початку війни.

Виходячи із наведеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що подані відповідачем акти відсутності ОСОБА_1 на роботі є належними доказами в розумінні положень процесуального закону, а тому і доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу, з урахуванням наведеного вище.

Обгрунтовуючи свою позицію, ОСОБА_1 стверджував, що у період із березня 2022 по травень включно 2022 року він був на роботі та на робочому місці.

Водночас, заперечуючи факт перебування ОСОБА_1 на роботі у вказаний період відповідач зазначив, що у березні 2022 року були пошкоджені замки вхідних дверей до офісного приміщення підприємства, які були змінені.

Із матеріалів справи вбачається, що 07.03.2022 ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 склали акт про те, що 07.03.2022 було проведено заміну секрету врізного замка вхідних дверей офісу директора ДП «Металіст» внаслідок втрати ключів (том 1 а.с. 44). На підтвердження зазначеної обставини надано копію товарного чеку від 05.03.2022 (т.1 а.а.45).

Отже, вказане свідчить про те, що ОСОБА_1 не мав доступу до приміщення відповідача, відтак і до свого робочого місця. Докази того, що ОСОБА_1 передавались ключі від приміщення офісу в матеріалах справи відсутні.

Разом із тим, обгрунтовуючи свою апеляційну скаргу, ОСОБА_1 посилався лише на відсутність оригіналів платіжних документів щодо заміни замка, проте жодних доводів та доказів можливості доступу до робочого місця не навів.

Виходячи із наведеного місцевий суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що у період з 01.03.2022 по 31.05.2022 ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці.

Крім того колегія суддів враховує той факт, що у березні 2022 року виконуючим обов`язки директора підприємства за наявності посади заступника директора - був слюсар-сантехнік підприємства ОСОБА_4 , що також свідчить про відсутність на роботі заступника директора підприємства.

Таким чином, позивачем не доведено, що у період із 01.03.2022 по 31.05.2022 він виконував свою роботу згідно покладених на нього обов`язків заступника директора підприємства.

Окрім того, положеннями ст. 60-2 КЗпП України передбачена можливість дистанційної роботи. Дистанційна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

Типова форма трудового договору про дистанційну роботузатверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин.

Укладення трудового договору про дистанційну роботу за наявності небезпечних і шкідливих виробничих (технологічних) факторів забороняється.

В матеріалах справи відсутні докази укладення між ОСОБА_1 та ДП «Металіст» Приватного акціонерного товариства «Атмашбуд» договору про дистанційну роботу, що свідчить про те, що за відсутності доступу до робочого місця ОСОБА_1 не виконувалась робота в дистанційному режимі.

Виходячи із наведеного, з огляду на положення ст. 94 КЗпП України, суд першої інстанції встановивши, що позивачем ОСОБА_1 у період із 01.03.2022 по 31.05.2022 на робочому місці був відсутній, про що свідчать відповідні акти в матеріалах справи, а робота фактично ним не виконувалась, дійшов обгрунтованого висновку відсутність підстав для стягнення заробітної плати та відмови у позові.

Щодо компенсації за невикористану відпустку, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що кошти у сумі 3 884,76 грн були зайво виплачені ОСОБА_1 внаслідок рахункової помилки, отже така сума є безпідставно набутим майном в розумінні положень ст. 1215 ЦК України.

В матеріалах справи відсутні докази того, ОСОБА_1 повернув вказані кошти відповідачу, а тому суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що відрахування такої суми із суми компенсації, яка була виплачена позивачу при звільненні є правомірним, з огляду на те, що у період із березня по травень 2022 року позивач не працював, а тому підстави для її стягнення з відповідача відсутні.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позовна заява не містить обгрунтувань та доводів щодо невиплати позивачу компенсації за невикористану відпустку з урахуванням періодів, сум, не наведено розрахунків.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки ОСОБА_1 не довів належними доказами згідно положень ст. 79-81 ЦПК України, що з ним не було проведено повного розрахунку, а тому правильно вказав, що вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні також не підлягає до задоволення з огляду на положення ч. 1 ст. 188 ЦПК України (як похідна вимога).

Аргументи позивачав апеляційнійскарзі проте,що актипідписані особами,які немають правазасвідчувати фактвідсутності працівникана роботі,та неповноважнимипрацівниками,складення актів нев деньвідсутності працівникана роботі спростовуються висновками судупершої інстанції,з якимипогоджується іколегія суддів,що актипідписувались двомапрацівниками підприємства,а ОСОБА_7 та ОСОБА_5 є особами, які пов`язані з підприємством, оскільки ОСОБА_7 надає підприємству послуги електрика, а ОСОБА_5 орендував у відповідача приміщення, яке знаходиться поряд з приміщенням офісу ДП «Металіст», про що уже зазначено в цій постанові.

Доводи в апеляційній скарзі про те, що відповідач у зв`язку з невиходом позивача на роботу не ініціював питання про накладення на нього дисциплінарного стягнення про порушення вимог трудової дисципліни не заслуговують на увагу, оскільки судом враховано, що невихід ОСОБА_1 на роботу відбувся після початку збройної агресії рф проти України. Допитана судом першої інстанції свідок Безсмертна, директор ДП «Металіст»Приватного акціонерноготовариства «Атмашбуд»,пояснила ,що зпочатком збройноїагресії РФпрацівники підприємствасвоїми силамипочали готуватипідвальне приміщеннядля евакуаціїлюдей,необхідно булозвільнити підвальнеприміщення віднепотрібних речей,проводити світлота інтернет.У зв`язкуз цимвона подзвонилада ОСОБА_1 та просилавийти нароботу,однак вінповідомив,що перебуваєз родиноюна заходікраїни.

В постанові Верховного Суду від 06.06.2024 (справа № 367/569/23) зазначено, що працівники, які не виходять на роботу внаслідок обставин, пов`язаних з бойовими діями, або ті, які не мають змоги виходити на роботу у зв`язку з небезпекою для життя і здоров`я, не підлягають автоматичному звільненню чи, наприклад, за пунктом 4 частини першоїстатті 40 КЗпП України. Це обумовлено необхідністю збереження життя та здоров`я таких працівників та їх сімей і вважається як відсутність на роботі з поважних причин. Якщо з таким працівником відсутній зв`язок, до з`ясування причин і обставин його відсутності за ним зберігаються робоче місце та посада, трудові відносини не припиняються, однак час такихнеявок не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, та у загальному випадку не підлягає оплаті.

Встановлено, що відповідач упродовж спірного періоду не ставив питання про звільнення позивача з роботи з ініціативи роботодавця. ОСОБА_1 сам подав заяву на звільнення за власним бажанням та був звільнений з роботи 31.05.2022 за ст. 38 КЗпП України.

Отже, відповідач, враховуючи відсутність позивача на роботі, невиконання ним роботи безпосередньо на підприємстві чи в режимі онлайн, обґрунтовано не проводив нарахування та виплату йому заробітної плати.

Доводи в апеляційній скарзі стосовно того, що директор ДП Металіст» ПрАТ «Атмашбуд» ОСОБА_2 зазначила суперечливі обставини заміни замків до приміщення, не мають вирішального значення, оскільки позивачем не спростовано сам факт заміни замків до приміщення роботодавця, відсутність у позивача ключів, а відтак відсутність доступу до робочого місця. Причина заміни замків не є важливою. Натомість важливою обставиною є те, що позивач, заявляючи вимоги про стягнення заробітної плати за період з 01 березня по 31 травня 2022 року не довів жодними доказами, що він безперешкодно потрапляв на своє робоче місце і виконував покладені на нього обов`язки.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованого та правильного висновку суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено із додержанням норм як матеріального, так і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 390-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий Судді