Рішення

від 07.08.2024 по справі 183/4366/24

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/4366/24

№ 2-о/183/256/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2024 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Парфьонова Д. О., за участю секретаря судового засідання Моісєєва К. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області, у порядку окремого провадження, цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Управління соціальної та ветеранської політики Новомосковської державної адміністрації, про:

- встановлення факту, що ОСОБА_1 є особою, що постраждала від домашнього насильства,

в с т а н о в и в:

30 квітня 2024 року до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла вищевказана заява, подана представником ОСОБА_1 - адвокатом Бєліком Андрієм Сергійовичем.

В обґрунтування заяви зазначає, що ОСОБА_1 є особою, що постраждала від домашнього насильства. Її колишній чоловік ОСОБА_2 під час подружнього життя систематично чинив над нею насильство, наносив побої, в тому числі в присутності її двох малолітніх дітей. На даний момент у заявниці є необхідність в отриманні пільг, які передбачає законодавство для осіб, що є потерпілими від домашнього насильства. Однак, документи, що підтверджують домашнє насильство видавались органами російської федерації, тому що подружжя жило там деякий час. При цьому, вони є громадянами України і проживають в Україні. Органи державної влади відмовляються приймати дані документи і наполягають на встановленні даного факту рішенням суду.

Вказує, що оскільки заявниця є потерпілою від домашнього насильства та її двоє малолітніх дітей були присутні при домашньому насильстві, вона має об`єктивну потребу скористатись наступними пільгами: правом на безоплатну правничу допомогу, що передбачає п. 5 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»; правом на безоплатне отримання відповідно до законодавства соціальних послуг, медичної, соціальної та психологічної допомоги відповідно до її потреб, що передбачає п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»; правом на недопущення повторних випадків домашнього насильства, що передбачає п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Зазначає, що перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 . На даний момент шлюб між сторонами розірваний. Подружжя має двох малолітніх дітей, що підтверджується відповідними свідоцтвами та паспортами дітей. Оскільки колишній чоловік заявниці працював в російській федерації, вони проживали там деякий проміжок часу і саме там рішенням суду ОСОБА_2 притягнуто до відповідальності за нанесення побоїв заявниці. Так, рішення одинцовського міського суду московської області (російської федерації) від 24 вересня 2019 року ОСОБА_2 визнано винним у нанесенні побоїв ОСОБА_1 , притягнуто до відповідальності та накладено штраф. Окрім того, доказом даного факту є усі матеріали справи на 46 аркушах. Звертає увагу суду на: Протокол № 0980045 про адміністративне правопорушення, в якому вказані дані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; копію паспорту ОСОБА_1 ; пояснення ОСОБА_2 (зокрема, як він закрив ОСОБА_1 обличчя подушкою, як штовхнув її зі сходів і також, що в цей момент вдома знаходили діти); розписки, що підписані ОСОБА_2 ; клопотання ОСОБА_2 , в якому він визнає свою вину; диск на якому містяться два відеозаписи домашнього насильства, на якому видно обличчя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Вказує, що спір з приводу даного факту відсутній. Рішення винесено майже 5 років тому і набрало законної сили, ОСОБА_2 вину визнав, рішення не оскаржував. На даний момент встановлення даного факту не породжує наслідків для ОСОБА_2 .

Посилається на те, що 29 грудня 2023 року припинена дія Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої у м. Мінську 22 січня 1993 року, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого у м. Москві 28 березня 1997 року (згідно листа Міністерства закордонних справ України від 06 січня 2023 року № 72/14-612-2008). Інших міжнародних договорів, які б давали можливість легалізувати рішення через Розділ IX ЦПК України не існує. Будь-які дипломатичні зв`язки між Україною та російською федерацією розірвані. А тому, чинним законодавством не передбачено іншого порядку, окрім встановлення даного факту шляхом звернення з даною заявою в порядку окремого провадження відповідно до Розділу IV ЦПК України.

Постановленою Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області ухвалою від 02 травня 2024 року залишено заяву без руху з підстав невиконання заявником положень ст. 175, 177 ЦПК України. Роз`яснено, в тому числі, право визначитися з належним процесуальним статусом заінтересованих осіб у цій справі.

Постановленою Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області ухвалою від 06 травня 2024 року заяву повернуто заявникові.

Ухваленою Дніпровським апеляційним судом постановою від 25 червня 2024 року ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2024 року скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційним судом указано, що відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення. Таким чином, вказані та долученої до заяви документи, на підставі яких ОСОБА_1 просить встановити факт, видані на території російської федерації, не потребують будь-якої легалізації.

Постановленою Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області ухвалою від 09 липня 2024 року прийнято до розгляду заяву та призначено розгляд в порядку окремого провадження, призначене судове засідання.

02 серпня 2024 року від заявника надійшла заява про розгляд справи у її відсутність та підтримання вимог заяви.

06 серпня 2024 року від заінтересованої особи надійшла заява, згідно з якою Управління соціальної та ветеранської політики Новомосковської державної адміністрації просить суд розглянути справу у відсутність представника.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, в зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, суд висновує таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

За змістом п. 5 ч. 2 ст. 293, ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема, таких фактів: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У ч. 2 ст. 315 ЦПК України визначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно зі статтею 318 ЦПК України у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, які мають юридичні наслідки, якщо: (1) згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; (2) чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; (3) заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; (4) встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 536/1039/17 (пункт 17)).

Розгляд справи у порядку окремого провадження у цивільному судочинстві неможливий, якщо: (а) спір про право уже існує/існував на час подання у цьому порядку заяви про встановлення факту; (б) спір про право виникає під час розгляду справи у такому порядку.

Спір про право необхідно розуміти як певний стан суб`єктивного права; спір є конфліктом, суперечністю, протиборством сторін. Під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідно його встановлення.

При цьому слід звернути увагу, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Так, звертаючись з заявою до суду заявник указує, що оскільки заявниця є потерпілою від домашнього насильства та її двоє малолітніх дітей були присутні при домашньому насильстві, вона має об`єктивну потребу в отриманні пільг, які передбачає законодавство для осіб, що є потерпілими від домашнього насильства. Однак, документи, що підтверджують домашнє насильство видавались органами російської федерації. При цьому, вони є громадянами України і проживають в Україні. Органи державної влади відмовляються приймати дані документи і наполягають на встановленні цього факту рішенням суду. Тобто визначає мету звернення до суду - отримання пільг.

Зазначає, що рішення іноземного суду визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. 29 грудня 2023 року припинена дія Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої у м. Мінську 22 січня 1993 року, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого у м. Москві 28 березня 1997 року (згідно з листом Міністерства закордонних справ України від 06 січня 2023 року № 72/14-612-2008). Інших міжнародних договорів, які б давали можливість легалізувати рішення через Розділ IX ЦПК України не існує. Будь-які дипломатичні зв`язки між Україною та російською федерацією розірвані. А тому, чинним законодавством не передбачено іншого порядку, окрім встановлення даного факту шляхом звернення з даною заявою в порядку окремого провадження відповідно до Розділу IV ЦПК України.

На підтвердження мети заявник надає лист Управління соціальної та ветеранської політики від 11 квітня 2024 року № 597, яким заявникові рекомендовано для встановлення юридичного факту про те, що вона є особою, яка постраждала від домашнього насильства звернутися до компетентних органів на території України.

Водночас, як визначено ухваленою Дніпровським апеляційним судом постановою від 25 червня 2024 року у статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Таким чином, вказані та долучені до заяви документи, на підставі яких ОСОБА_1 просить встановити факт, видані на території російської федерації, не потребують будь-якої легалізації.

Згідно з п. 2, 8 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, належить: нормативно-правове регулювання у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; здійснення міжнародного співробітництва у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

Відповідно, заявник, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 має право звернутися до відповідних органів держави з відповідною заявою і, у разі невизнання або протиправних дій щодо їх неприйняття, звернутися з позовом до суду з оскарженням дій такого органу, або оскаржуючи прийняте рішення.

Також, відповідно до вимог Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі. Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

За статтею 2 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» законодавство про запобігання та протидію домашньому насильству складається з Конституції України, міжнародних договорів, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, цього Закону та інших нормативно-правових актів щодо недопущення насильства.

Статтею 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Розроблення законопроекту «Про запобігання та протидію домашньому насильству» було передбачене постановою від 15 травня 2013 року № 341 Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної цільової соціальної програми підтримки сім`ї до 2016 року», пунктом 4 Плану заходів щодо забезпечення виконання положень Європейської соціальної хартії (переглянутої) на 2015 - 2019 роки, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 травня 2015 року № 450-р. Проект Закону було спрямовано на реалізацію положень Національної стратегії у сфері прав людини, затвердженої Указом Президента України від 25 серпня 2015 року № 501/2015. Необхідність прийняття акта була зумовлена також підготовкою до ратифікації Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція).

Метою цього Закону є узгодження положень чинного законодавства України у сфері протидії домашньому насильству та насильству стосовно жінок та адаптування його до європейських стандартів, що забезпечують підготування бази для ратифікації передбаченої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 травня 2015 року № 450-p, Стамбульської конвенції.

Прикінцевими положеннями Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» внесено зміни, зокрема, до Кодексу України про адміністративні правопорушення, в тому числі ст. 173-2 викладено в такій редакції: «Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування

Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення, -

тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до семи діб.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, -

тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або адміністративний арешт на строк до п`ятнадцяти діб".

Крім того, Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» від 06 грудня 2017 року № 2227-VIII внесено, зокрема, до Кримінального кодексу України такі зміни: доповнено статтею 126-1 такого змісту: «Стаття 126-1. Домашнє насильство. Домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров`я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи, карається громадськими роботами на строк від ста п`ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п`яти років, або позбавленням волі на строк до двох років».

Таким чином, у законодавстві України визначено поняття домашнього насильства, як і встановлено органи, які уповноважені законом визначати, чи містяться у складі того чи іншого діяння склад домашнього насильства, визначати осіб, які є потерпілими від цього.

Як зазначено вище, у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб за умови, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відтак суд висновує, що законом встановлено інший порядок встановлення факту, про який просить заявник, що виключає можливість встановлення такого факту в порядку окремого провадження.

Більш того, Законом України № 2319-IX від 20 червня 2022 року Верховною Радою України ратифіковано Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами, вчинену 11 травня 2011 року в м. Стамбулі (далі - Конвенція) із застереженнями.

Пунктом b) статті 3 Конвенції визначено, що «домашнє насильство» означає всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім`ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.

При цьому, відомості про ратифікацію Конвенції російською федерацією відсутні.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2024 року у справі № 202/4449/22 підтверджує, що ОСОБА_1 з 04 вересня 2015 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 .

Заявник, звертаючись з вимогою про встановлення факту вчинення відносно неї домашнього насильства посилається, як на доказ, на рішення одинцовського міського суду московської області від 24 вересня 2019 року, яким ОСОБА_2 визнано винним у нанесенні побоїв ОСОБА_1 , притягнуто до відповідальності та накладено штраф.

Однак, із долученого заявником засвідченого перекладу постанови одинцовського міського суду московської області від 24 вересня 2019 року /а.с.57/ вбачається, що ОСОБА_1 визнано винним у нанесенні побоїв, або вчиненні інших насильницьких дій, що завдали фізичного болю.

Так, доводи заявника про те, що діяння, вчинені відносно неї ОСОБА_1 28 серпня 2019 року фактично слід кваліфікувати за законодавством України, як домашнє насильство суд не приймає до уваги, оскільки надання діянню, яке кваліфіковано іноземним судом при розгляді адміністративної справи, іншої правової кваліфікації за іншим законодавством не може бути визнано судом при встановленні факту, що має юридичне значення виходячи з принципу правової визначеності. Встановлення в порядку окремого провадження факту того, що судом іншої держави невірно кваліфіковано ті чи інші дії не може бути предметом судового розгляду.

Більш того, не є допустимими і докази, долучені заявником до заяви у виді матеріалів, зібраних при розгляді справи одинцовського міського суду московської області в перекладі на українську мову (пояснення від 22 серпня 2019 року; запит головному лікарю від 22 серпня 2019 року; клопотання від 30 серпня 2019 року ОСОБА_2 ), оскільки ці матеріали зібрані при розгляді справи іноземним судом та аналізувалися ним, а повторний аналіз судом в межах розгляду справи за іншим законодавством з метою переоцінки є недопустимим. Також суд визнає недопустимим і матеріали адміністративної справи б-2037/19, оскільки цей доказ поданий без перекладу на державну мову. Крім того, є неналежним при розгляді цієї справи і диск з відеозаписом події, на якому, як вказує представник позивача зафіксовані відеозаписи домашнього насильства, оскільки заявник не позбавлений права звернутися до відповідних правоохоронних органів з заявою про вчинення домашнього насильства та порушення кримінального провадження чи адміністративної справи щодо кривдника.

Окрім цього, заявник у заяві вказує, що спір з приводу факту відсутній. Рішення прийняте майже 5 років тому і набрало законної сили, ОСОБА_2 вину визнав, рішення не оскаржував. На даний момент встановлення цього факту не породжує наслідків для ОСОБА_2 .

Постановленою Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області ухвалою від 02 травня 2024 року роз`яснено заявникові, в тому числі, право визначитися з належним процесуальним статусом заінтересованих осіб у цій справі.

В заяві про усунення недоліків заяви заявник ОСОБА_2 у складі заінтересованих осіб не вказала, клопотань про залучення у якості заінтересованої особи ОСОБА_2 не заявила. 31 липня 2024 року подала суду заяву про розгляд справи у її відсутність.

Згідно з ч. 4 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.

Заінтересовані особи мають матеріально-правову заінтересованість у справах окремого провадження у випадку, коли рішення суду створює, змінює або припиняє певні права чи обов`язки цих осіб.

За загальним правилом цивільного процесуального законодавства України та положень статті 294 ЦПК України, на заявника покладено обов`язок визначати заінтересованих осіб у справі.

Як наведено у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 449/1352/15-ц, для забезпечення правильного і швидкого вирішення справи суд з урахуванням конкретних її обставин повинен вирішити питання про склад осіб, які братимуть участь у справі та інших учасників процесу. Суду необхідно також встановити осіб, які можуть брати участь у справі.

Неправильне визначення фактів, які необхідно встановити для правильного вирішення спору, приводить до того, що не всі особи, прав яких безпосередньо стосуються вирішення спору, притягуються до участі у справі, що у свою чергу приводить до ухвалення незаконних судових рішень.

Суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі заявником.

Суд не вправі за своєю ініціативою і без згоди заявника залучати інших заінтересованих осіб до участі у справі та зобов`язується вирішити справу за тією заявою, що пред`явлена, і стосовно тих осіб, які зазначені у ній.

Якщо заявник не заявляє клопотання про заміну/залучення заінтересованих осіб, суд повинен відмовляти у задоволенні поданої заяви про встановлення юридичного факту.

У відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.

За п. 4 ч. 3 ст. 16 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі вносяться відомості (окремо за кожним випадком насильства) про кривдника (прізвище, ім`я, по батькові; число, місяць, рік народження; стать; громадянство; місце проживання; місце навчання та/або місце роботи; номер контактного телефону) та про характер відносин між кривдником і постраждалою особою, у тому числі відповідно до статті 3 цього Закону.

Суд приходить висновку, що подана заява про встановлення факту домашнього насильства безпосередньо стосується прав та обов`язків ОСОБА_2 і не зазначення заявником ОСОБА_2 у якості заінтересованої особи, відсутність клопотання про залучення ОСОБА_2 є додатковою підставою для відмови в задоволенні заяви.

Більш того, посилання заявника на відсутність спору з ОСОБА_2 щодо встановлення цього факту спростовується змістом постанови Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2024 року у справі № 202/8608/22, яка є загальнодоступною (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119736109), та відповідно до змісту якої доводи апелянта в скарзі про те, що відповідачем регулярно вчинялось домашнє насильство та жорстоко наносились побої матері дітей (позивачці) у присутності дітей, а тому суд не мав права визначати місце проживання дітей разом з батьком, у зв`язку з його аморальною поведінкою, колегія суддів вважає безпідставними, так як позивачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного.

З огляду на викладене, зібрані у справі докази у своїй сукупності та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для відмови в задоволенні заяви.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 5, 12, 77-82, 141, 258, 259, 264-265, 268, 315 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

у задоволенні заяви ОСОБА_1 - відмовити.

Судові витрати покласти на заявника.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складене та підписане 07 серпня 2024 року.

Учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

заінтересована особа - Управління соціальної та ветеранської політики Новомосковської державної адміністрації Дніпропетровської області; код в ЄДРПОУ 25914439; місцезнаходження за адресою: Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Гетьманська, буд. 12.

Суддя Д. О. Парфьонов