Постанова

від 06.08.2024 по справі 707/1439/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1329/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №707/1439/24 Категорія: на ухвалу Суходольський О.М. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2024 рокум. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.

секретар Любченко Т.М.

учасники справи:

заявник - ОСОБА_2 ;

представник заявника - адвокат Скіць Емма Кароївна;

заінтересовані особи - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Леськівської сільської ради, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 )

представник Служби у справах дітей Виконавчого комітету Леськівської сільської ради - Рябко Наталія Василівна;

особа, яка подала апеляційну скаргу - представник ОСОБА_2 - адвокат Скіць Емма Кароївна;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Скіць Емми Кароївни на ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 24 червня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи Служба у справах дітей Виконавчого комітету Леськівської сільської ради, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні,

в с т а н о в и в:

24.05.2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кучер Ю.В. звернулася в суд з заявою про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні в якій просила встановити факт, що ОСОБА_2 самостійно виховує і утримує неповнолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заява обґрунтована тим, що встановлення факту самостійного виховання заявником неповнолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , необхідно для реалізації своїх прав, як особи, яка самостійно виховує дитину, в тому числі прав, передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 24 червня 2024 року на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України закрито провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа Служба у справах дітей Виконавчого комітету Леськівської сільської ради, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні. Роз`яснено заявнику право на оформлення документу про перебування дитини на його утриманні в позасудовому порядку та право на звернення до адміністративного суду в порядку КАС України за захистом свого права.

Не погоджуючись з ухвалою суду представник ОСОБА_2 - адвокат Скіць Е.К. подала апеляційну скаргу в якій просить ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 24.06.2024 року скасувати, направити цивільну справу за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи Служба у справах дітей Виконавчого комітету Леськівської сільської ради, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою у зв`язку з хибним трактуванням та застосуванням постанови Черкаського апеляційного суду від 02.05.2024 року у справі № 707/3420/23. Вважає, що закриваючи провадження, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що дана заява не підлягає судовому розгляду, мотивуючи лише судовою практикою по справі № 707/3420/23.

Вказує, що для отримання відстрочки від мобілізації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та додатку № 5 до постанови КМУ № 560 від 16 травня 2024 року заявник, який самостійно виховує дитину, зобов`язаний надати в територіальний центр комплектування та соціальної підтримки разом із заявою про відстрочку рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини. Без такого судового рішення заявник отримає відмову у наданні відстрочки, оскільки таке рішення суду є обов`язковим додатком до заяви про надання відстрочки.

В апеляційній скарзі зазначається, що оскільки заявник наразі ще не отримав рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини, а тому не звертався до ТЦК та СП із заявою про надання відстрочки, останній не приймав рішення про відмову в наданні відстрочки, а тому жодних прав та законних інтересів заявника ТЦК та СП не порушував.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 24.05.2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кучер Ю.В. звернулася в суд з заявою про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні в якій просила встановити факт, що ОСОБА_2 самостійно виховує і утримує неповнолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Звертаючись в суд з даною заявою, представник ОСОБА_2 - адвокат Кучер Ю.В. мотивувала заявлені вимоги тим, що рішення суду про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні необхідне для реалізації ОСОБА_2 права на відстрочку, передбачене п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 24 червня 2024 року на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України закрито провадження у даній справі.

Ухвала суду обґрунтована тим, що вимоги заявника не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала суду першої інстанції вимогам закону не відповідає, оскільки судом допущено порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.

Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.

Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постановах: від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, провадження № 14-481цс19; від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16, провадження № 14-573цс19.

У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

Згідно з положеннями частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.

У той же час перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. Зокрема, згідно з пунктом 2 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Тлумачення наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема, факту перебування фізичної особи на утриманні, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 2 частини першої статті 315 ЦПК України.

Подібні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23), постановах Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 212/5550/23 (провадження № 61-15662св23), від 14 лютого 2024 року у справі № 509/3001/23 (провадження № 61-14722св23).

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19) (на яку послався суд першої інстанції), та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що дана заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та повинна розглядатися адміністративним судом, оскільки юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, зокрема, факт перебування фізичної особи на утриманні, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

У зв`язку з допущеними судом першої інстанції порушеннями норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про прийняття позовної заяви, оскаржуване судове рішення необхідно скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Скіць Емми Кароївни задовольнити.

Ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 24 червня 2024 року скасувати.

Матеріали цивільної справи за заявою ОСОБА_2 про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 07.08.2024 року.

Судді