Постанова

від 30.07.2024 по справі 918/226/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2024 року Справа № 918/226/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Коломис В.В. , суддя Саврій В.А.

секретар судового засідання Верещук А.В.

за участю представників сторін:

прокурора: Котяй І.В., посвідчення від 17.06.24 № 079551

відповідача 1:Надорожняк О.М. представника, згідно з витягом ЄДР

відповідача 2: Зудінова О.О., адвоката, ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АІ №1488900 від 20.05.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Рівнефармація" на рішення господарського суду Рівненської області, ухваленого 29.04.24р. суддею Войтюком В.Р. о 15:24 у м.Рівному, повний текст складено 07.05.24р. у справі № 918/226/24

за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави

до відповідача - 1 Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях

до відповідача - 2 Товариства з додатковою відповідальністю "Рівнефармація"

про визнання незаконним та скасування наказу в частині та зобов`язання повернути протирадіаційне укриття

ВСТАНОВИВ:

28 лютого 2024 року керівник Рівненської окружної прокуратури (далі - прокуратура) в інтересах держави звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача - 1 Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (далі - відповідач - 1) до відповідача - 2 Товариства з додатковою відповідальністю "Рівнефармація" (далі - відповідач - 2) про визнання незаконним та скасування наказу в частині та зобов`язання повернути протирадіаційне укриття.

В обґрунтування позовних вимог прокуратура зазначає, що згідно даних Головного управління ДСНС в Рівненській області, Департаменту цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації та відділу з питань надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Рівненської міської ради та наявної облікової документації фонду захисних споруд цивільного захисту, розташованих на території Рівненської міської територіальної громади, а також облікової картки захисної споруди цивільного захисту та паспорту протирадіаційного укриття № 67793 встановлено, що за адресою: м. Рівне, вул. Артема (сучасний вул. Богдана Хмельницького), 3, розташоване протирадіаційне укриття, площею 36,0 кв.м. та розрахунковою місткістю 50 осіб, що вбудоване в одноповерховій будівлі.

Однак, відповідно до даних, які містяться у матеріалах технічної інвентаризації КП "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" та відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вказані приміщення на праві приватної власності належать Товариству з додатковою відповідальністю "Рівнефармація".

На переконання прокуратури, підстави набуття Товариством з додатковою відповідальністю "Рівнефармація" права приватної власності на підвальне приміщення будівлі № 3 по вул. Б. Хмельницького в місті Рівне де розташоване протирадіаційне укриття є незаконними.

Зважаючи на вказані обставини, прокуратура просить суд визнати незаконним та скасувати наказ № 334 від 30 квітня 1999 "Про передачу нерухомого майна у власність Відкритого акціонерного товариства "Рівнефармація", виданий Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області, в частині передачі в складі будівлі аптеки № 70, розташованої на вул.. Богдана Хмельницького, 3, в місті Рівне, 36 кв.м. підвального приміщення, що являється протирадіаційним укриттям № 67793 та зобов`язати Товариство з додатковою відповідальністю "Рівнефармація" повернути державі в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях протирадіаційне укриття № 67793 площею 36 кв.м., що знаходиться в приміщенні підвального поверху будівлі аптеки № 70, що розташована на вул. Богдана Хмельницького, 3, в місті Рівне.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 29.04.2024 у справі №918/226/24 позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ № 334 від 30 квітня 1999 року "Про передачу нерухомого майна у власність ВАТ "Рівнефармація", виданий Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області, в частині передачі в складі будівлі аптеки № 70, розташованої на вул.. Богдана Хмельницького, 3, в місті Рівне, 36 кв.м. підвального приміщення, що являється протирадіаційним укриттям № 67793.

Зобов`язано Товариство з додатковою відповідальністю "Рівнефармація" (33000, м. Рівне, майдан Незалежності, буд. 3, код ЄДРПОУ 22572748) повернути державі в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях протирадіаційне укриття № 67793 площею 36 кв.м., що знаходиться в приміщенні підвального поверху будівлі аптеки № 70, що розташована на булв. Богдана Хмельницького, 3, в місті Рівне.

Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Рівнефармація" на користь Рівненської обласної прокуратури 3 028 грн 00 коп. - витрат по оплаті судового збору.

Стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях на користь Рівненської обласної прокуратури 3 028 грн 00 коп. - витрат по оплаті судового збору.

Не погодившись із винесеним рішенням Товариство з додатковою відповідальністю "Рівнефармація" звернулося із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 29 квітня 2024 року та прийняти постанову про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Стягнути з Рівненської обласної прокуратури на користь ТДВ "Рівнефармація" сплачені судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 9084 грн 00 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 25000 грн 00 коп.

Вказує таке.

-прокурор є неналежним позивачем у справі, оскільки позов подано державою в особі прокурора до ФДМУ (центрального органу виконавчої влади) самою до себе.

-прокурором не доведено наявності порушення права, оскільки правовий статус підвального приміщення, розташованого за адресою: м. Рівне, вул. Артема (сучасний вул. Богдана Хмельницького), 3, як захисної споруди (протирадіаційного укриття) станом на момент видання оскаржуваного наказу не підтверджено належними та достовірними доказами, на підставі яких можна встановити належність спірного майна до протирадіаційного укриття. Одночасно з цим використання такого приміщення як укриття на теперішній час не може бути правовою підставою для витребування приміщення державою.

-вважає подання вказаного позову як втручання у право на мирне володіння майном.

- прокурором пропущено строк позовної давності.

У відзиві на апеляційну скаргу керівник Рівненської окружної прокуратури наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги представника відповідача ТОВ «Рівнефармація» адвоката Зудійова О. О., на рішення Господарського суду Рівненської області від 29.04.2024 у справі № 918/226/24 за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави до Регіонального відділення ФДМ України по Рівненській та Житомирській областях, ТДВ «Рівнефармація» про визнання незаконним й скасування наказу в частині та зобов`язання повернути протирадіаційне укриття № 67793, що розташоване по бул. Б.Хмельницького, 3, в місті Рівне, а рішення Господарського суду Рівненської області від 29.04.2024 у справі № 918/226/24 залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях вказує, що підтримує подану апеляційну скаргу та наводить свої міркування щодо незаконності рішення суду першої інстанції, просить задоволити апеляційну скаргу в повному обсязі.

У відповіді на відзив Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях керівник Рівненської окружної прокуратури вказує, що документ під назвою «відзив на апеляційну скаргу», поданий Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, у якому йдеться про незаконність та необґрунтованість рішення Господарського суду Рівненської області від 29.04.2024 у справі № 918/226/24 та вказуються підстави його скасування, що фактично являється апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, у додатках не містить доказів сплати судового збору. З огляду на наведене, враховуючи вимоги ст. ст. 254, 258, 265 ГГЖ України, просить суд відзив на апеляційну скаргу, поданий Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, не приймати до уваги.

23.07.2024 від скаржника надійшло клопотання з додатками, у якому просить долучити постанову Верховного Суду від 26.06.2024 у аналогічній справі №918/743/23.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції, просить її задоволити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач 1 підтримала подану апеляційну скаргу з підстав викладених у відзиві та надала пояснення на обґрунтування своєї позиції, просить її задоволити.

Прокурор заперечила проти задоволення апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві та надала пояснення на обґрунтування своєї позиції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Згідно даних Головного управління ДСНС в Рівненській області, Департаменту цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації та відділу з питань надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Рівненської міської ради та наявної облікової документації фонду захисних споруд цивільного захисту, розташованих на території Рівненської міської територіальної громади, а також облікової картки захисної споруди цивільного захисту та паспорту протирадіаційного укриття № 67793 встановлено, що за адресою: м. Рівне, вул.. Артема (сучасний вул. Богдана Хмельницького), 3, розташоване протирадіаційне укриття, площею 36,0 кв.м. та розрахунковою місткістю 50 осіб, що вбудоване в одноповерховій будівлі.

Відповідно до даних, які містяться у матеріалах технічної інвентаризації КП "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" та відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вказані приміщення на праві приватної власності належать Товариству з додатковою відповідальністю "Рівнефармація".

Дослідивши підстави набуття Товариством з додатковою відповідальністю "Рівнефармація" права приватної власності на підвальне приміщення будівлі № 3 по вул. Б.Хмельницького в місті Рівне, судом встановлено наступне.

На виконання Державної програми приватизації та Указу Президента України від 30.12.1994 за № 827 "Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні", Рівненською обласною радою 25.02.1995 прийнято рішення № 25, яким затверджено переліки об`єктів, що перебувають у комунальній власності області і підлягають приватизації згідно з додатками. Зокрема, одним із додатків даного рішення затверджено "Перелік підприємств комунальної власності області, приватизація яких здійснюється відповідно до Указу Президента України "Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів" від 26.11.1994" (далі - Перелік). До даного Переліку Рівненською обласною радою віднесено Рівненське обласне виробниче об`єднання "Фармація".

Крім того Рівненською обласною радою було вирішено передати Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Рівненській області в управління об`єкти комунальної власності області включені до даних переліків.

На підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 21.03.1995 № 88 була проведена інвентаризація та здійснена оцінка вартості майнового комплексу "Рівненське обласне виробниче об`єднання "Фармація".

Зокрема, інвентаризацією, відповідно до документу "Відомість розрахунку вартості будівель, споруд і передавальних пристроїв за станом на 1 січня 1995 року", закріплено, що до складу цілісного майнового комплексу Рівненське обласне виробниче об`єднання "Фармація", окрім іншого входила будівля аптеки № 70, розташована за адресою: вул. Б.Хмельницького, 3, м. Рівне.

Результати проведеної інвентаризації та оцінка вартості майнового комплексу "Рівненське обласне виробниче об`єднання "Фармація", затверджено наказом Регіонального відділення № 244 від 28.04.1995, яким також було затверджено статут утвореного Відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ) Рівнефармація.

Пунктом 1.1 Статуту закріплено, що ВАТ Рівнефармація засноване на частині майна Рівненського обласного виробничого об`єднання "Фармація" регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області шляхом перетворення об`єкту, що перебував у державній власності у відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України "Про заходи забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів від 26.11.1994 за № 699/94".

Крім того, відповідно до п. 3.3 Статуту, ВАТ "Рівнефармація" є правонаступником майнових прав і обов`язків Рівненського обласного виробничого об`єднання "Фармація" в частині державного майна, що ввійшло до статуту товариства.

30.04.1999 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області видано наказ № 334 "Про передачу нерухомого майна у власність ВАТ "Рівнефармація", яким передано у власність товариства майно згідно доданого переліку.

Так, відповідно до "Переліку нерухомого майна, що передається у власність ВАТ "Рівнефармація" м. Рівне, майдан Незалежності, 3", що є додатком до наказу Регіонального відділення ФДМУ по Рівненській області, ВАТ "Рівнефармація" під порядковим номером 14 було передано будівлю аптеки № 70, розташовану по вул. Б.Хмельницького, 3, інвентаризаційний номер "39145".

В свою чергу, відповідно до інформації Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області (лист за №62 05-3537/62 06/2 від 03.08.22), у електронному обліку захисних споруд, звіреному з документальним обліком, який веде Департамент цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації, за адресою: вул. Б.Хмельницького, 3, м. Рівне обліковано протирадіаційне укриття № 67793, балансоутримувач - ТДВ "Рівнефармація".

Так, в п. 1 облікової картки сховища "Адрес" вказано адресу останнього, а саме: "г. Ровно, ул. Артема, 3" (сучасна вул. Б.Хмельницького).

Власником протирадіаційного укриття № 67793 (мовою оригіналу - "2. Кому принадлежит:") зазначено аптеке №70, Минздрав УССР".

У розділі "Техническая характеристика облікової картки протирадіаційного укриття № 67793 вказано, що дата введення в експлуатацію - 1984 рік, площа - 36 кв.м., місткість - 50 чоловік, а також зазначено, що укриття вбудоване в будівлю (мовою оригіналу - "встроенное"), а місцем зберігання документації та ключів від укриття зазначено "в сейфе у зав.аптекой".

В подальшому, облікову картонку протирадіаційного укриття № 67793, новоствореним у процес приватизації ВАТ "Рівнефармація", було переоформлено та завірено відтиском печатки Відкритого акціонерного товариства "Рівнефармація".

В пункті 1 нової облікової картки протирадіаційного укриття "Адреса" вказано адресу останнього, а саме: "Рівненська обл., м. Рівне, бульвар Б.Хмельницького, 3".

Власником протирадіаційного укриття № 67793 (дослівно згідно карточки "Кому належить") зазначено "ВАТ Рівнефармація". Дата введення в експлуатацію протирадіаційного укриття 1984 рік.

В свою чергу, ВАТ "Рівнефармація" у розділ "Технічна характеристика" облікової картки були внесені зміни щодо площі та об`єму протирадіаційного укриття №67793. Зокрема вказано, що його площа становить 48 кв.м. та 80 куб.м. (проти 36 кв.м. та 79,2 куб.м. відповідно). Інші відомості залишилися незмінними.

Також, протирадіаційне укриття № 67793 було виявлено в ході проведеного в межах кримінального провадження № 4202081110000076 огляду підвального приміщення будівлі аптеки № 70, розташованої по вул. Богдана Хмельницького, 3, в місті Рівне, яке відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є приватною власністю ТДВ "Рівнефармація". Крім того, що оглянуті підвальні приміщення аптеки, в тому числі підвальне приміщення, біля входу у яке розміщена вивіска "сховище", є приватною власністю ТДВ "Рівнефармація" (як правонаступника ВАТ "Рівнефармація", яке набуло ці приміщення у приватну власність на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України № 334 від 30.04.1999 та реєстраційного посвідчення, виданого Рівненським міським бюро технічної інвентаризації) підтверджено представником ТДВ Рівнефармація, у доповненнях до протоколу огляду від 28.10.2022.

Також представником ТДВ "Рівнефармація" вказувалося, що дані приміщення не є сховищем чи укриттям.

Як зазначив прокурор, аналізуючи норми законодавства, чинні як на момент прийняття Рівненською обласною радою рішення № 25 від 25.02.1995, так і на момент видачі Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області наказу №334 від 30.04.1999 "Про передачу нерухомого майна у власність Відкритого акціонерного товариства "Рівнефармація", захисні споруди цивільного захисту було віднесено до об`єктів, що перебувають під охороною держави та мають загальнодержавне значення, у зв`язку з чим не могли переходити із державної чи комунальної власності у приватну.

Тому посилаючись на порушення відповідачами норм чинного станом на час виникнення спірних правовідносин законодавства щодо відчуження вказаного вище нерухомого майна з особливим правовим статусом (як захисної споруди цивільного захисту), прокурор звернувся до суду з позовними вимогами про визнання незаконним та скасування в певній частині наказу Регіонального відділення ФДМ України по Рівненській області № 334 від 30.04.1999 та зобов`язання повернути державі протирадіаційне укриття.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

В розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державна примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути виражений як концентрований вираз змісту (суті) державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в іншій спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Даний спір пов`язаний із реалізацією прокурором повноважень згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема представництва інтересів держави у суді.

У частині другій статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За змістом статті 53 ГПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

У постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду констатувала таке: "у разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №5023/10655/11 від 20.11.2018, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27.02.2019, справа №761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу".

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У цій справі (№761/3884/18) прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області).

Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13.11.2019 у справі №826/3115/17.

Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконним та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18).

Колегія суддів враховує вищенаведені висновки Великої Палати Верховного Суду та виснує, що у даній справі прокурор пред`явив вимоги в інтересах держави про визнання незаконним та скасування наказу державного органу і повернення майна, тобто фактичним позивачем у цій справі є держава. Разом з тим, позов поданий до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, тобто відповідачем за ним також є держава. Отже, у частині вимог, звернених до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, це є позовом держави до неї самої.

Водночас за змістом статті 45 ГПК України позивач і відповідач не можуть збігатися, тому що у суб`єкта права не може бути спору з самим собою.

Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19).

Разом з тим, судова колегія звертає увагу, що прокурор у цій справі № 918/226/24 звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1 3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18)).

Частини третя та четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру», серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18).

Варто також звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 та від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Як зазначалося вище, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

При цьому склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.

У позовній заяві, поданій у справі № 918/226/24, прокурор вказав, що інтереси держави порушено внаслідок прийняття РВ Фонду по Рівненській області, наділеним повноваженнями щодо розпорядження спірним майном, незаконного наказу від 30.04.1999 №334. Прокурор зазначив, що оскільки саме цей уповноважений орган (РВ Фонду по Рівненській області, а наразі РВФонду по Рівненській та Житомирській областях) допустив порушення інтересів держави у спірних правовідносинах, то він не є органом, який може здійснювати захист інтересів держави у тих самих відносинах, тобто звернутися до суду з відповідним позовом і саме це обумовлює право Прокурора визначити себе самостійним позивачем. Метою ж заявленого Прокурором позову є повернення у власність держави незаконно переданої у приватну власність відповідача-2 захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційне укриття № 67793).

За встановленими у даній справі обставинами, Рівненська обласна рада рішенням від 25.02.1995 № 25 затвердила переліки об`єктів, що перебувають у комунальній власності області та підлягають приватизації, а також, зокрема включила Рівненське обласне виробниче об`єднання «Фармація» (правонаступником якого є відповідач-2) до переліку підприємств комунальної власності області, приватизація яких здійснюється відповідно до Указу Президента України від 26.11.1994 № 699/94 «Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів». Цим же рішенням Рівненська обласна рада передала РВ Фонду по Рівненській області в управління об`єкти комунальної власності області, включені до відповідних переліків.

Таким чином, майно Рівненського обласного виробничого об`єднання «Фармація» належало до комунальної власності, його власником була Рівненська обласна рада, яка і прийняла рішення про приватизацію майна вказаного підприємства, у тому числі і будівлі аптеки № 70, в якій, за твердженням прокурора, розташоване спірне протирадіаційне укриття №67793.

Відповідно до положень статті 7 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.

Процедура приватизації майна Рівненського обласного виробничого об`єднання «Фармація» відбувалася за процедурою, передбаченою Указом Президента України від 26.11.1994 № 699/94, за положеннями якого відповідні об`єкти приватизації підлягали перетворенню у відкриті акціонерні товариства. Засновниками з боку держави таких відкритих акціонерних товариств визначено Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах та містах, які, починаючи з 1 січня 1995 року, є правонаступниками органів, уповноважених управляти державним майном, щодо управління майном об`єктів, зазначених у статті 1 цього Указу (статті 1, 3, 4 вказаного Указу).

Отже, чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством на РВ Фонду по Рівненській області було покладено виконання повноважень органу приватизації державного та комунального майна (у спірних правовідносинах повноваження засновника відкритого акціонерного товариства, що створювалося в результаті приватизації підприємства комунальної власності), що і обумовило передачу останньому повноважень з управління об`єктами комунальної власності області, щодо яких власником (Рівненською обласною радою) прийнято рішення про приватизацію.

З наведеного вбачається, що за наслідками процедури приватизації відбулося відчуження майна Рівненського обласного виробничого об`єднання «Фармація» з комунальної власності у приватну власність ВАТ«Рівнефармація», тоді як РВ Фонду по Рівненській області у процедурі приватизації цього підприємства (у тому числі при прийнятті наказу від 30.04.1999 № 334) діяв як орган приватизації та на виконання цієї функції реалізовував делеговані йому власником повноваження з управління майном комунальної власності.

У зв`язку з чим у спірних правовідносинах Рівненська обласна рада є органом, уповноваженим на виконання функцій власника спірного майна. Отже, Прокурор неправильно визначив орган, уповноважений державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 26.06.2024 у справі №918/743/23, та постанові від 23.07.2024 у справі № 918/536/23 ухваленої у подібних правовідносинах та за участю тих самих сторін, який колегія суддів вважає за необхідне врахувати під час апеляційного перегляду справи №918/226/24.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що як убачається із практики Верховного Суду, у випадку, якщо суд встановить, що визначений прокурором орган не уповноважений державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, тобто відбулося звернення прокурора в інтересах неналежного органу, це має процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідного позову.

За наведеного, з огляду на відсутність у прокурора права на позов як самостійного позивача, що само по собі унеможливлює розгляд заявленого позову по суті, висновок суду першої інстанції про задоволення позову є помилковим.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не розглядає справу по суті спору, оскільки здійснювати оцінку обґрунтованості позовних вимог по суті спору суд має після встановлення наявності чи відсутності підстав для здійснення Прокурором представництва інтересів держави.

Враховуючи наведене вище, а також практику Верховного Суду у аналогічних справах, а саме у справі № 918/743/23 від 26.06.2024, та у справі № 918/536/23 від 23.07.2024, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Щодо застосування строку позовної давності у даній справі, колегія суддів враховує наступне.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, що визначено ч. 1 ст. 261 ЦК України.

Колегія суддів зауважує, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Враховуючи, що колегія суддів встановила відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, а тому питання застосування позовної давності до цих вимог не вирішує.

Згідно із п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Товариство з додатковою відповідальністю "Рівнефармація" підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Рівненської області від 29.04.2024 у справі №918/226/24 скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Судові витрати на оплату судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на Рівненську окружну прокуратуру у відповідності до ст. 129 ГПК.

При цьому, колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.10.2022 у справі №923/199/21 відступила від висновків стосовно застосування норм ГПК України щодо розподілу судових витрат у справах за позовами прокурора в інтересах держави та зазначила, що у вирішенні питання щодо розподілу судових витрат за наслідками розгляду справ, провадження в яких відкрито за позовом прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позиція цього органу щодо заявленого прокурором позову не є вирішальним критерієм, оскільки прокурор бере участь у розподілі судових витрат нарівні з іншими учасниками справи.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Рівнефармація" на рішення господарського суду Рівненської області від 29.04.24 у справі № 918/226/24 задоволити.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 29.04.24 у справі № 918/226/24 скасувати. Прийняти нове рішення. У задоволенні позову відмовити.

3. Стягнути з Рівненської окружної прокуратури (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 липня, буд. 52, код ЄДРПОУ 02910077) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Рівнефармація" (33000, м. Рівне, майдан Незалежності, буд. 3, код ЄДРПОУ 22572748) 9 084, 00 грн витрат на оплату судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Господарському суду Рівненської області видати наказ на виконання даної постанови.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст. ст. 287-291 ГПК України.

6. Справу №918/226/24 повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "05" серпня 2024 р.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Саврій В.А.