Ухвала

від 08.08.2024 по справі 5/765

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

УХВАЛА

про залишення апеляційної скарги без руху

"08" серпня 2024 р. Справа № 5/765

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

судді Саврій В.А.

судді Миханюк М.В.

перевіривши матеріали апеляційної скарги Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 24 червня 2024 року (повний текст складено 01.07.2024) у справі № 5/765 (суддя Прядко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромстал Україна"

до Фізичної особи - підприємця Павлюка Віталія Петровича

про стягнення 50 594,04 грн (скарга на дії ДВС)

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 24 червня 2024 року у справі № 5/765 скаргу представника Павлюка В.П. на дії (бездіяльність) державного виконавця від 09.05.2024 задоволено частково.

Визнано неправомірними дії державного виконавця Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомир Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) Самійлик Віти Володимирівни щодо винесення постанов про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 від 20.09.2022, про арешт майна боржника у ВП НОМЕР_1 від 20.09.2022, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження НОМЕР_1 від 20.09.2022, про стягнення виконавчого збору у ВП НОМЕР_1 від 20.09.2023, про арешт коштів боржника у ВП НОМЕР_1 від 13.04.2023.

Визнано незаконними та скасовано постанови державного виконавця Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомир Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) Самійлик Віти Володимирівни про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 від 20.09.2022, про арешт майна боржника у ВП НОМЕР_1 від 20.09.2022, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження НОМЕР_1 від 20.09.2022, про стягнення виконавчого збору у ВП НОМЕР_1 від 20.09.2023, про арешт коштів боржника у ВП НОМЕР_1 від 13.04.2023.

У задоволенні іншої частини скарги відмовлено.

Заяву скаржника про стягнення витрат на професійну правничу допомогу від 13.06.2024 задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на користь Павлюка Віталія Петровича 8000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з прийнятою судом першої інстанції ухвалою, Богунський відділ державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу місцевого господарського суду скасувати.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга не відповідає вимогам ст.258 ГПК України з наступних підстав.

Статтею 258 ГПК України встановлено вимоги до форми і змісту апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 258 ГПК України, до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з п.п.7 п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір", ставки судового збору за подання до господарського суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду; заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду встановлюються у таких розмірах - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", встановлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб - 3028 грн.

Отже, апелянт звертаючись до суду з апеляційною скаргою мав сплатити судовий збір в розмірі 3028,00 грн.

Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, скаржником не додано доказів сплати судового збору; в додатках до апеляційної скарги відсутні такі докази також.

При цьому, апелянт безпосередньо в апеляційній скарзі просить суд відстрочити сплату судового збору за подання апеляційної скарги Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 24.06.2024 у справі №5/765 до ухвалення судового рішення.

Розглянувши клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору, суд зазначає наступне.

Статтею 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Таким чином, редакція зазначеної статті передбачає право суду розстрочити розмір судового збору лише за наявності викладених вище умов, а не лише з урахуванням майнового стану сторони.

Так, з аналізу статті 8 Закону України "Про судовий збір" вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію "суд, враховуючи майновий стан сторони, може…", тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.

Що ж до самих умов, визначених статтею 8 вказаного Закону, то вони диференційовані за суб`єктним та предметним застосуванням.

Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8 вказаного Закону, можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до позивачів, що мають певний соціальний статус - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8, то законодавець, застосувавши слово "або", не визначив можливість її застосування за суб`єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Слід зазначити, що встановлений у статті 8 Закону України "Про судовий збір" перелік умов, для звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення є вичерпним.

Із системного аналізу змісту норм зазначеної статті вбачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 вказаного Закону можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №940/2276/18).

Предметом справи, що розглядається, не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Відтак, Богунський відділ державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) не відноситься до переліку осіб, зазначених у статті 8 Закону України "Про судовий збір", та зазначені ним у заяві підстави не передбачені вказаною нормою.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до порушення провадження у справі.

Отже, якщо нормами процесуального законодавства передбачено вчинення стороною до подання апеляційної скарги певних дій, в тому числі щодо сплати судового збору, такі дії мають бути вчинені.

Верховний Суд зауважує, що "право на суд" не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, включно з фінансовими. Так, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовуватися накладенням фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права на доступ до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі").

Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, в тому числі й органів державної влади. Отже, самі лише обставини, пов`язані з труднощами фінансування, відсутністю коштів на рахунку, призначених для сплати судового збору та запровадженням на всій території України воєнного стану за Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 не можуть вважатися підставою для відстрочення сплати судового збору. Також, Закон України "Про судовий збір" не передбачає звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги з підстав виникнення обставин непереборної сили.

Дана правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.06.2022 у справі №920/737/21.

Крім того, оскільки статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже, в тому числі й органів державної влади, то самі лише обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для відстрочення сплати судового збору, звільнення від такої сплати, а також зменшення його розміру.

Таким чином, як органи державної влади, що утримуються за рахунок держбюджету, так і суб`єкти господарювання та громадяни поставлено законом у рівні умови в частині обов`язку сплачувати судовий збір, у зв`язку з чим, вибіркове надання господарським судом суб`єктивних переваг державним органам та бюджетним установам перед іншими учасниками судового процесу шляхом відстрочення сплати судового збору, звільнення від такої сплати, а також зменшення його розміру призведе до порушення вищевказаного конституційного принципу, що є неприпустимим.

За таких обставин, в задоволенні клопотання Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги слід відмовити, оскільки наведені скаржником в апеляційній скарзі підстави для відстрочення сплати судового збору не кореспондується із зазначеним вище переліком підстав, визначених в ст.8 Закону України "Про судовий збір".

Крім того, відповідно до ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Як вбачається, оскаржувану ухвалу Господарського суду Житомирської області постановлено 24.06.2024, повний текст складено 01.07.2024, отже відповідно до вимог ст.256 ГПК України початок перебігу строку на апеляційне оскарження починається 01.07.2024, останнім днем оскарження даної ухвали є 11.07.2024.

Натомість, скаржник звернувся до апеляційного господарського суду лише 18.07.2024 (згідно відбитку штампу відділення поштового зв`язку на конверті), тобто, поза межами строку подання апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду.

Одночасно апелянтом безпосередньо в апеляційній скарзі заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали, в якому останній просить визнати поважною причини пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Житомирської області від 24.06.2024 у справі № 5/765 та поновити пропущений строк.

Розглянувши клопотання скаржника про поновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що викладені в ньому причини не є поважними з огляду на наступне.

Виходячи з приписів ст.ст. 55, 124 Конституції України, ст.14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", порядок застосування та користування встановленими правами на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження рішення суду регламентується відповідними процесуальними нормами, в даному випадку - нормами ГПК України.

Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Згідно з ч.1 ст.119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини цього пропуску поважними.

Пропуск процесуального строку - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причини, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки.

Відповідну заяву (клопотання) про поновлення строку на апеляційне оскарження може бути викладено в апеляційній скарзі чи в окремому документі, і в останньому випадку її має бути подано одночасно з апеляційною скаргою.

Тобто, законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити - з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає поновленню.

Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).

Поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, тобто у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Суд може поновити строк на апеляційне оскарження лише у виняткових випадках, тобто причини поновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не враховувати який вважалось би несправедливим та таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Для поновлення строку на апеляційне оскарження суд має встановити наявність відповідних обставин, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, що може використовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавцем кожного з процесуальних строків.

Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 86 Господарського процесуального кодексу України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі "Мушта проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

У справі "Пономарьов проти України", no. 3236/03, від 03.04.2008 Європейський суд з прав людини зазначив, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі "Рябих проти Росії", п. 46 рішення у справі "Устименко проти України").

Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження апелянт посилається на те, що про оскаржувану ухвалу останньому стало відомо лише 17.07.2024 з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Разом з тим, як вбачається з програми "Діловодство спеціалізованого суду", Довідкою про доставку електронного листа підтверджено доставку Богунському відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) оскаржуваної ухвали до його електронного кабінету 01.07.2024, що свідчить про обізнаність апелянта про наявність вказаної ухвали.

Крім того, як підтверджується наявними в матеріалах справи Довідками про доставку електронного листа, Богунський відділ державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) був повідомлений про розгляд скарги представника Павлюка В.П. на дії (бездіяльність) державного виконавця від 09.05.2024.

Суд зазначає, що вказані обставини пропуску строку на апеляційне оскарження, на які посилається скаржник, не можуть бути прийняті до уваги судом апеляційної інстанції як поважні, з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.43 ГПК України, на учасників судового процесу та їх представників покладено обов`язок добросовісно користуватися процесуальними правами, до яких законом віднесено, зокрема, право апеляційного і касаційного оскарження. При цьому, за вимогами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожний має право на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та диспозитивність. Тож, порядок оскарження судових рішень, передбачений нормами ГПК України, є однаковим для всіх сторін. Ним (порядком) передбачено, що на кожну сторону, яка бажає оскаржити судове рішення, покладається обов`язок правильного оформлення апеляційної скарги, її змісту і форми та подання такої апеляційної скарги у строки, передбачені процесуальним законодавством України. Тому особа, яка подає апеляційну скаргу поза межами строку на апеляційне оскарження рішення (без поважних на те причин) чи не дотримується порядку подання апеляційної скарги чи правильного оформлення апеляційної скарги, її форми та змісту, несе ризик повернення його апеляційної скарги або відмови у відкритті апеляційного провадження у порядку, передбаченому ГПК України.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує і правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", згідно із якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Отже, апелянт не був позбавлений об`єктивної можливості дізнатися про рух скарги представника Павлюка В.П. на дії (бездіяльність) державного виконавця від 09.05.2024 та скористатись наданими процесуальними правами, проте такими можливостями не скористався та апеляційну скаргу подав поза межами строку, встановленого ст.256 ГПК України.

За наведених обставин, суд вважає, що апелянтом було пропущено строк на апеляційне оскарження, а наведені обставини для його поновлення не є обґрунтованими, оскільки можливість вчасного подання апеляційної скарги на оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залежала виключно від волевиявлення самого скаржника, тобто мала суб`єктивний характер.

Крім того, згідно з п.3 ч.3 ст.258 ГПК України, до апеляційної скарги додаються, зокрема, докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

Відповідно до ст.259 ГПК України, особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копії цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

Судом встановлено, що заявником до апеляційної скарги додано докази направлення копії апеляційної скарги ФОП Павлюку В.П., на підтвердження чого надано фіскальний чек від 18.07.2024.

Разом з тим, доказів направлення копії апеляційної скарги ТОВ "Ромстал Україна" апеляційному суду не надано.

Частиною 2 статті 260 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу (залишення без руху).

Відповідно до ч.2 ст.174 ГПК України, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи те, що апелянтом не додано доказів сплати судового збору в установленому законом порядку і розмірі, при цьому, клопотання про відстрочення сплати судового збору залишено без задоволення, зважаючи, що наведені апелянтом підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними та враховуючи відсутність доказів направлення копії апеляційної скарги і доданих до неї документів ТОВ "Ромстал Україна", суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без руху з наданням строку для усунення вказаних недоліків.

При цьому, суд звертає увагу скаржника на те, що у відповідності до приписів п.4 ст.260 ГПК України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.

Питання про відмову у відкритті апеляційного провадження вирішується не пізніше пяти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків (ч.3 ст.261 ГПК України).

Керуючись ст.ст. 174, 234, 258, 259, 260 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Клопотання Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про відстрочення сплати судового збору - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 24 червня 2024 року у справі № 5/765 - залишити без руху.

3. Скаржнику протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки шляхом надання суду:

- доказів сплати судового збору в установленому законом порядку і розмірі;

- клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, вказавши інші підстави для поновлення строку;

- доказів направлення копії апеляційної скарги і доданих до неї документів ТОВ "Ромстал Україна".

4. Роз`яснити скаржнику, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Миханюк М.В.