Рішення

від 08.08.2024 по справі 911/1363/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2024 р. м. Київ Справа № 911/1363/24

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., дослідивши в спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торг Мет»

до Публічного акціонерного товариства «Центренерго»

про стягнення 218 564,03 грн

Без виклику учасників справи;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торг Мет» звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про стягнення 218 564,03 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про закупівлю (поставку) товарів № 121/6 від 30.01.2024 в частині оплати за поставлений товар. У зв`язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 211 560,00 грн основного боргу, 423,12 грн інфляційних втрат, 5 384,38 грн пені, 1 196,53 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/1363/24. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу для подання відповіді на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 04.06.2024 була направлена відповідачу в його електронний кабінет. Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про доставку електронного листа, ухвала суду про відкриття провадження була доставлена до електронного кабінету Публічного акціонерного товариства «Центренерго» 04.06.2024 о 17:15.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Оскільки ухвала суду про відкриття провадження у справі була доставлена до електронного кабінету відповідача 04.06.2024 пізніше 17 годин, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 04.06.2024 вважається врученою відповідачу у робочий день, наступний за днем його відправлення, тобто 05.06.2024. Отже відповідач був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі та про його право подати відзив на позовну заяву.

20.06.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не заперечує обставину укладення між позивачем та відповідачем договору про закупівлю (поставку) товарів № 121/6 від 30.01.2024 та підписання сторонами акта приймання-передачі від 19.02.2024, за яким поставлено ізолятори в кількості 410 штук на загальну суму 211 560,00 грн. Разом з цим відповідач посилається на ту обставину, що постачання товарів здійснювалось залізницею на Зміївську ТЕС, у той час як остання зазнавала більше 50-ти ракетних обстрілів та внаслідок завданих пошкоджень зупиняла свою роботу. В подальшому, як зазначив відповідач, через ракетну атаку російської федерації на енергосистему України, внаслідок завданих пошкоджень, з 22.03.2024 Зміївська ТЕС зупинила свою роботу. На переконання відповідача, зупинка роботи станції є істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору та які ПАТ «Центренерго» не могло усунути після їх виникнення. Вказане, за ствердженням відповідача, унеможливило виконання зобов`язань ПАТ «Центренерго» за договором. Разом з тим відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд, у випадку, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, зменшити розмір пені, 3% річних та інфляційних втрат на 99%.

20.06.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому позивач не визнає та відхиляє наведені відповідачем у відзиві заперечення. За ствердженням позивача, обставина зупинки роботи Зміївської ТЕС не може бути поважною причиною і, як наслідок, причиною невиконання зобов`язань перед позивачем. Як зазначив позивач, оскільки між сторонами підписано акт приймання-передачі продукції від 19.02.2024, з урахуванням п. 3 додатку № 1 до договору, відповідач мав можливість здійснити оплату поставленого товару протягом 30 днів з дати підписання такого акта, тобто до 19.03.2024, проте відповідач проігнорував вимогу договору та не здійснив оплату поставленого товару. Крім того позивач заперечив проти клопотання відповідача про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат на 99%, зазначивши, що заявлені до стягнення штрафні санкції відносно суми договору не порушують принцип розумності, справедливості та пропорційності. Також, як зазначив позивач, стягнення вищевказаних штрафних санкцій не перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та не є джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Крім того позивач звернув увагу, що стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення та 3% річних від простроченої суми не є неустойкою, а ст. 625 ЦК України не передбачає можливості зменшення судом її розміру.

01.07.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення (на відповідь на відзив).

Оскільки відзив на позовну заяву, відповідь на відзив та заперечення (на відповідь на відзив) подані до суду із дотриманням процесуальних строків, встановлених ухвалою суду про відкриття провадження у справі та статтею 251 Господарського процесуального кодексу України, заяви сторін по суті спору прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 ГПК України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.

Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

30.01.2024 між Публічним акціонерним товариством «Центренерго» (далі покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торг Мет» (далі постачальник, позивач) укладено договір про закупівлю (поставку) товарів № 121/6 (далі договір), за змістом п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити покупцю товари (продукцію) згідно умов договору.

Відповідно до п. 1.2 вказаного правочину, покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію, що поставляється відповідно до умов договору.

За змістом п. 1.3 договору, найменування (номенклатура, асортимент), ціна, кількість, строки (графік) поставки та інші характеристики продукції зазначені в додатках до договору.

Умови цього договору викладені сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, що випливають із умов цього договору (п. 1.5 договору).

Згідно з пп. 2.1, 2.2 договору, ціною договору є загальна сума цін на продукцію (вартість) з ПДВ, що поставляється за даним договором. Ціни на продукцію визначаються в додатку до договору.

Відповідно до п. 2.5 договору, розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку постачальника в порядку, передбаченому додатком до договору.

Пунктами 3.1-3.3 договору сторонами обумовлено, що постачальник здійснює поставку продукції за умовами згідно додатку до договору. Місце, строк (графік) поставки продукції визначається в додатках до договору. Фактичний об`єм кожної партії продукції зазначається у відповідній письмовій заявці покупця, яка є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 5.3 договору, датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі продукції. В разі, якщо фактична передача продукції і дата підписання акта приймання-передачі продукції не співпадають до підписання акта приймання передачі продукції (в т.ч. в період приймання продукції за кількістю та якістю), продукція вважається переданою покупцю на відповідальне зберігання.

Згідно з пп. 5.4-5.6 договору, постачальник несе всі ризики втрати або ушкодження продукції, а також усі витрати по відношенню до продукції, до моменту її поставки (п. 5.3 договору). Право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця в момент, передбачений в п. 5.3 договору. Ризик випадкового знищення та/або пошкодження (псування) продукції переходить від постачальника до покупця в момент, передбачений в п. 5.3 договору.

Відповідно до п. 5.7 договору, відпуск продукції здійснюється на підставі оригіналу відповідної довіреності на отримання товарно-матеріальної цінності, оформленої покупцем на свого представника.

Пунктом 5.8 договору передбачено, що при поставці продукції постачальник зобов`язаний надати покупцю необхідні приналежності та наступні оригінали документів: - рахунку-фактуру; - відповідних товаросупроводжувальних накладних; - іншої документації на продукцію згідно умов договору.

Згідно з п. 5.11 договору, покупець має право не приймати та не оплачувати продукцію, поставлену без його письмової заявки.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що покупець зобов`язаний, зокрема: - своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлену продукцію; - приймати поставлену продукцію згідно з актом приймання-передачі продукцію

Пунктом 7.3 договору передбачено, що постачальник зобов`язаний, зокрема: - забезпечити поставку продукції у строки (графік), встановлені цим договором; - забезпечити поставку продукції, якість якої відповідає умовам, встановленим договором.

Відповідно до п. 12.1 договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін і діє протягом строку, зазначеного в додатку до договору.

Невід`ємною частиною цього договору є: додаток № 1 до договору (п. 14.1 договору).

В матеріалах справи наявний додаток № 1 до договору, у пункті 1 якого сторонами узгоджено найменування, асортимент, кількість, ціну товарів (продукції): 44110000-4 Конструкційні матеріали (ізолятори електричні), Лот 3, які наведені у таблиці.

Відповідно до п. 2 додатку № 1 до договору, загальна вартість продукції з ПДВ складає 211 560,00 грн.

У пункті 3 додатку № 1 сторонами узгоджено умови розрахунків: до 30 днів з дати підписання акта приймання-передачі продукції.

Постачальний здійснює поставку продукції залізницею (автомобільним транспортом) на умовах поставки DDP (склад Зміївської ТЕС), відповідно до Правил «Інкотермс 2010» за реквізитами вантажоодержувача: 63460, смт, Слобожанське, Чугуївського р-ну, Харківської обл., код вантажоодержувача: 4479; станція призначення: Лиман Південної залізниці, код 444002 (п. 4 додатку № 1).

Відповідно до змісту додатку № 1, строк поставки: протягом 30 календарних днів з моменту отримання письмової заявки покупця з можливістю дострокової поставки у період з дати укладення договору по 31.12.2024.

Документи, що надаються при поставці (окрім передбачених п. 5.8 договору): - оригінали або копії, завірені підписом відповідальної особи та печаткою постачальника сертифікатів якості (відповідності) на продукцію або рішення органу з сертифікації про те, що продукція не підлягає обов`язковій сертифікації на території України.

У пункті 8 додатку № 1 до договору визначено строк дії договору: по 31.12.2024, а в частині розрахунків до повного їх виконання сторонами.

У пункті 13.11 додатку № 1 до договору визначений порядок та вимоги надання постачальнику письмової заявки.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що належним чином виконав зобов`язання за договором, поставивши на користь відповідача товар, обумовлений додатком № 1 до договору, на загальну суму 211 560,00 грн, що підтверджується актом приймання-передачі від 19.02.2024 на суму 211 560,00 грн, видатковою накладною № 4 від 16.02.2024 на суму 211 560,00 грн та товарно-транспортною накладною № Р04 від 16.02.2024.

Суд встановив, що зазначений вище акт приймання-передачі підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх відтисками печаток без будь-яких зауважень та заперечень.

Видаткова та товарно-транспортна накладна також підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відтиском печатки позивача без будь-яких зауважень та заперечень.

Повноваження особи, яка підписала видаткову та товарно-транспортну накладну від імені відповідача підтверджуються наявною в матеріалах справи довіреністю № 054 від 16.02.2024 на отримання від позивача товарно-матеріальних цінностей за договором № 121/6 від 30.01.2024, яка станом на дату підписання накладних була чинною.

Крім того позивач зазначив, що постачальником в передбачений законодавством строк виконано обов`язок з реєстрації відповідної податкової накладної на вищевказану поставку товару ПН №7 від 16.02.2024, що також підтверджується відповідною квитанцією про реєстрацію податкової накладної № 1 від 19.03.2024.

Як зазначив позивач, враховуючи погоджені сторонами в п. 3 додатку № 1 до договору строки оплати, останній строк належного виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленого 19.02.2024 товару сплинув 20.03.2024.

Проте, як стверджує позивач, відповідач зобов`язання за договором та додатком № 1 до нього в частині здійснення оплати поставленого товару не виконав належним чином та не оплатив товар на суму 211 560,00 грн, у зв`язку із чим заборгованість відповідача перед позивачем за договором складає 211 560,00 грн.

За ствердженням позивача, відповідно до ст. 222 ГК України та умов п. 11.1 договору, ТОВ «Торг Мет» направляло на офіційну електронну адресу відповідача претензію № 11/042-01 від 11.04.2024, в якій вказувало на порушення відповідачем умов договору та вимагало сплати наявної заборгованості (лист наявний в матеріалах справи).

Суд встановив, що у відповідь на лист позивача № 11/042-01 від 11.04.2024, відповідач направив позивачу лист № 23/2517 від 29.05.2024 щодо оплати за договором № 121/6 від 30.01.2024, у вказаному листі відповідач визнав, що станом на 28.05.2024 заборгованість відповідача перед позивачем за договором № 121/6 від 30.01.2024 складає 211 560,00 грн. Проте відповідач у листі послався на ту обставину, що теплоелектростанції, які є відокремленими підрозділами відповідача (Зміївська та Трипільська ТЕС) у березні та квітні 2024 року піддавалися неодноразовим ракетним обстрілам, після чого повністю зупинили свою діяльність. Зазначені обставини стали для відповідача обставинами непереборної сили, про що позивач повідомлявся. Разом з цим відповідач у листі повідомив позивача, що заборгованість буде погашена за наявності достатнього фінансування (лист відповідача долучений до відповіді на відзив).

Проте, як зазначає позивач, вимога позивача про сплату заборгованості залишились без задоволення.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором в частині оплати поставленого товару, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 211 560,00 грн основного боргу, а також нараховано та заявлено до стягнення 423,12 грн інфляційних втрат, 5 384,38 грн пені, 1 196,53 грн 3% річних.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір про закупівлю (поставку) товарів № 121/6 від 30.01.2024 та додаток № 1 до нього як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у його сторін взаємних цивільних прав та обов`язків.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як було встановлено судом раніше та передбачено сторонами в додатку № 1, строк поставки: протягом 30 календарних днів з моменту отримання письмової заявки покупця з можливістю дострокової поставки у період з дати укладення договору по 31.12.2024.

Відповідно до п. 5.3 договору, датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі продукції. В разі якщо фактична передача продукції і дата підписання акта приймання-передачі продукції не співпадають до підписання акта приймання передачі продукції (в т.ч. в період приймання продукції за кількістю та якістю), продукція вважається переданою покупцю на відповідальне зберігання.

Згідно з пп. 5.4-5.6 договору, постачальник несе всі ризики втрати або ушкодження продукції, а також усі витрати по відношенню до продукції, до моменту її поставки (п. 5.3 договору). Право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця в момент, передбачений в п. 5.3 договору. Ризик випадкового знищення та/або пошкодження (псування) продукції переходить від постачальника до покупця в момент, передбачений в п. 5.3 договору.

Відповідно до п. 5.7 договору, відпуск продукції здійснюється на підставі оригіналу відповідної довіреності на отримання товарно-матеріальної цінності, оформленої покупцем на свого представника.

Судом було встановлено, що позивач, на виконання договору, поставив на користь відповідача обумовлений додатком № 1 до договору товар на загальну суму 211 560,00 грн, що підтверджується актом приймання-передачі від 19.02.2024 на товар Ізолятор ПС-70Е обсягом 410 шт на суму 211 560,00 грн, видатковою накладною № 4 від 16.02.2024 на суму 211 560,00 грн та товарно-транспортною накладною № Р04 від 16.02.2024, які підписані уповноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень та заперечень.

Суд враховує, що в матеріалах справи відсутня письмова заявка покупця на поставку товару Ізолятор ПС-70Е обсягом 410 шт на суму 211 560,00 грн.

Водночас обсяги та вартість поставленого товару, зазначеного в акті приймання-передачі товару від 19.02.2024, відповідають обсягам та вартості, зазначеним у підписаному сторонами додатку № 1 до договору.

Разом з тим згідно з п. 5.11 договору, покупець має право не приймати та не оплачувати продукцію, поставлену без його письмової заявки.

Проте заперечень відповідача щодо поставки позивачем товару на суму 211 560,00 грн за актом приймання-передачі від 19.02.2024 матеріали справи не містять та відповідачем у заявах по суті спору не висловлено.

Оскільки акт приймання-передачі підписаний між сторонами 19.02.2024, з урахуванням п. 5.3 договору, суд встановив, що датою поставки позивачем відповідачу товару на суму 211 560,00 грн є 19.02.2024.

Отже суд встановив, що позивач зобов`язання за договором виконав належним чином.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як передбачено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Судом було встановлено раніше та узгоджено сторонами в п. 2.5 договору, розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку постачальника в порядку, передбаченому додатком до договору.

У пункті 3 додатку № 1 сторонами узгоджено умови розрахунків: до 30 днів з дати підписання акта приймання-передачі продукції.

Отже, виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства, умов п. 3 додатку № 1 до договору та з урахуванням дати підписання сторонами акта приймання-передачі (19.02.2024), суд дійшов висновку, що строк здійснення відповідачем оплати за поставлений товар за актом приймання-передачі від 19.02.2024 є таким, що настав 20.03.2024.

Проте, станом на дату розгляду даної справи в матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем зобов`язань за договором в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару на суму 211 560,00 грн, у зв`язку із чим у відповідача перед позивачем за договором виникла заборгованість в сумі 211 560,00 грн. Протилежного суду не доведено, доказів здійснення оплати вказаної суми до суду не надано.

При цьому суд дослідив та відхиляє посилання відповідача на обставину того, що зупинка роботи Зміївської ТЕС з 22.03.2024 внаслідок завданих пошкоджень, є істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору та які ПАТ «Центренерго» не могло усунути після їх виникнення, що унеможливило виконання зобов`язань ПАТ «Центренерго» за договором, з огляду на наступне.

За змістом пп. 5.4-5.5 договору постачальник несе всі ризики втрати або ушкодження продукції, а також усі витрати по відношенню до продукції, до моменту її поставки, а право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця в момент, передбачений в п. 5.3 договору.

Крім того, відповідно до п. 5.6 договору, ризик випадкового знищення та/або пошкодження (псування) продукції переходить від постачальника до покупця в момент, передбачений в п. 5.3 договору.

Судом було встановлено вище, що позивач належним чином виконав зобов`язання за договором, що підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі від 19.02.2024. Отже, з моменту підписання акта-приймання передачі всі ризики втрати або ушкодження продукції, а також усі витрати по відношенню до продукції перейшли до покупця.

Відповідно до ст. 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору. Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Отже, істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, є підставою для зміни або розірвання договору за згодою сторін або за рішенням суду.

Істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у зміні договірного зобов`язання таким чином, що його виконання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків.

Проте в матеріалах справи відсутні докази зміни договору, зокрема в частині порядку оплати поставленого товару, за взаємною згодою сторін або за рішенням суду внаслідок настання істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Протилежного матеріали справи не містять.

Із наявних в матеріалах справи документів не вбачається, що зміна обставин щодо неможливості вчасної оплати поставленого товару у зв`язку із припиненням роботи Зміївської ТЕС є істотною, належних та допустимих доказів на підтвердження зміни обставин до матеріалів справи не додано.

Доказів того, що відповідач звертався до позивача з повідомленнями про настання обставин, що унеможливлюють належне виконання умов договору, зокрема про зупинення роботи Зміївської ТЕС з 22.03.2024 внаслідок завданих пошкоджень, у строк, передбачений п. 10.02 договору та до дати направлення позивачем вимоги про сплату заборгованості № 11/042-01 від 11.04.2024 матеріали справи не містять та відповідачем до суду не надано.

Суд зазначає, що істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, не є підставою для звільнення сторін від зобов`язань за укладеним між ними договором.

Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів того, що обставина зупинення роботи Зміївської ТЕС та неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку.

Також суд звертає увагу відповідача, що строк здійснення відповідачем оплати поставленого за актом приймання-передачі від 19.02.2023 товару є таким, що настав 20.03.2024, тобто до настання обставини зупинення роботи Зміївської ТЕС 22.03.2024.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки відповідач не у повній мірі виконав взяті на себе зобов`язання з оплати поставленого товару, що ним не спростовано шляхом подання доказів, він є таким, що порушив взяті на себе зобов`язання.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням зазначеного вище, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 211 560,00 грн.

Крім того, в наслідок неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 423,12 грн інфляційних втрат, 5 384,38 грн пені, 1 196,53 грн 3% річних.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 9.6 договору, у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої продукції.

Позивач за прострочення строків оплати поставленого товару, керуючись умовами п. 9.6 договору, просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 5 384,38 грн, розраховану на суму основного боргу за загальний період прострочення з 20.03.2024 до 27.05.2024.

Наразі суд зазначає, що позивачем при здійсненні розрахунки невірно визначено період прострочення, а саме його початок.

За приписами ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Як було встановлено судом раніше, враховуючи умови п. 3 додатку № 1 до договору та дату підписання сторонами акта приймання-передачі (19.02.2024), строк здійснення відповідачем оплати за поставлений товар за актом приймання-передачі від 19.02.2024 є таким, що настав 20.03.2024. Отже відповідач повинен був здійснити оплату поставленого товару у строк до 20.03.2024 включно.

З огляду на зазначене, прострочення зобов`язання з оплати продукції почалось 21.03.2024.

Здійснивши власний розрахунок пені, з урахуванням встановленої судом дати виникнення прострочення по оплаті товару, в межах розрахунку позивача, з урахуванням умов договору, здійсненої поставки, а також порядку розрахунків, погодженого сторонами, господарський суд встановив, що сума пені за наслідком підрахунку складає більшу суму, ніж заявлено позивачем до стягнення.

Враховуючи зазначене, а також те, що відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд не може виходити за межі позовних вимог, позовні вимоги в частині стягненні пені підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі в сумі 5 384,38 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 423,12 грн інфляційних втрат та 1 196,53 грн 3% річних, розраховані на суму основного боргу за загальний період прострочення з 20.03.2024 до 27.05.2024.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, з урахуванням встановленої судом дати виникнення прострочення по оплаті товару, в межах розрахунку позивача, з урахуванням умов договору, здійсненої поставки, а також порядку розрахунків, погодженого сторонами, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю в сумі 423,12 грн, а позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 1 179,19 грн.

Щодо клопотання відповідача про зменшення заявленої до стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних на 99%, суд встановив та зазначає наступне.

В обґрунтування підстав для зменшення пені, 3% річних та інфляційних втрат на 99% відповідач посилається на те, що ПАТ «Центренерго» наразі здійснює свою господарську діяльність в надзвичайно складних фінансово-економічних умовах, спричинених військовими діями та нестабільною ситуацією на ринках електричної енергії. Як зазначив відповідач, до складу ПАТ «Центренерго» входить три теплові електростанції: Зміївська ТЕС, Трипільська ТЕС, Вуглегірська ТЕС, які у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, починаючи з 24.02.2022 неодноразово піддавалися ракетним обстрілам та припиняли функціонування. Так, внаслідок окупації міста Світлодарськ Донецької області було зупинено функціонування Вуглегірської ТЕС з 23.05.2022, яке триває до цього часу. Зміївська ТЕС ПАТ «Центренерго» зазнавала більше 50-ти ракетних обстрілів та внаслідок завданих пошкоджень також зупиняла свою роботу. В подальшому, робота станції та виробництво електричної енергії відновлювалось за рахунок власних коштів товариства, проте через ракетну атаку російської федерації на енергосистему України та внаслідок завданих пошкоджень з 22.03.2024 Зміївська ТЕС зупинила свою роботу. Крім того, як зазначив відповідач, Трипільська ТЕС (Київська область) також неодноразово зазнавала серйозних ракетних обстрілів, внаслідок чого пошкоджена її інфраструктура, що спричинило спочатку зупинення функціонування, а після проведеного ремонту було запущено лише часткову генерацію. Однак, внаслідок ракетної атаки 11.04.2024 Трипільська ТЕС зупинила генерацію електричної енергії. Отже, як зазначив відповідач, внаслідок вказаних ракетних атак, станом на сьогодні ПАТ «Центренерго» втратило 100% генерації електричної енергії, на підтвердження чого відповідач долучив до відзиву на позовну заяву перелік майна ПАТ «Центренерго», яке було пошкоджено та знищено внаслідок ракетних обстрілів підприємства у 2023 році. Крім того, згідно пояснень відповідача, відповідно до звіту про фінансові результати за 2023 рік (додається) валовий збиток товариства становить 910378000,00 грн на підтвердження чого відповідач долучив до відзиву на позовну заяву звіт про фінансові результати за 2023 рік. Отже, як зазначає відповідач, ПАТ «Центренерго» не лише зазнало майнових втрат (збитків) у вигляді знищення та пошкодження майна, а також недоотримало чималу частину грошових коштів за невироблений обсяг електроенергії; несе значні втрати на придбання природного газу, використання якого є дорожчим за вугілля. Крім того відповідач посилається на те, щ згідно наказів Міністерства енергетики України від 14.09.2022 № 313 та від 14.11.2022 № 385 Зміївська ТЕС та Трипільська ТЕС ПАТ «Центренерго» включені до переліку споживачів природного газу, які не належать до категорії побутових споживачів і виконують життєво важливі функції для забезпечення обороноздатності України. Відповідач також несе значні витрати на виконання функцій безпосередньої обороноздатності Держави виконуючи завдання та вказівки безпосередньо Міністерства оборони України. Враховуючи наведене вище, відповідач наголошує на тому, що ПАТ «Центренерго» є ключовим та стратегічно важливим підприємством для суспільства, що забезпечує потреби в енергетиці, вносить вагомий вклад в обороноздатність держави у боротьбі з агресором та працює фактично не для задоволення власних комерційних інтересів, а виключно на потреби нашої держави у такий надважкий час. Отже, на думку відповідача, ситуація, в якій опинилось ПАТ «Центренерго», виконуючі критично важливі функції в інтересах Держави, в розумінні ст. 233 Господарського кодексу України є обставинами, що вказують як на тяжкий майновий стан ПАТ «Центренерго», так і на особливо важливий статус ПАТ «Центренерго» у період військового стану, тому занадто великі штрафні санкції (пеня) та 3% річних, які можуть бути стягнуті за результатом розгляду даної справи, призведуть до наслідків у вигляді необхідності витрачання коштів не на відновлення критичної інфраструктури, забезпечення безперервного електроживлення України, виплату заробітних плат співробітникам, а на оплату вказаних штрафних санкцій, що у свою чергу вплине на життєдіяльність та обороноздатність України.

Згідно з ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами ч. 4 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Суд зазначає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін, що і було здійснено судами в даній справі.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно з ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання).

Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 по справі № 908/1453/14.

Зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 р. у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 р. у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 р. у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 р. у справі №904/4083/18).

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

При цьому, у чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Суд враховує, що Публічне акціонерне товариство «Центренерго» має стратегічне значення для економіки і безпеки держави та вирішення соціальних питань відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» від 04.03.2015 № 83 та є однією з найбільших енергогенеруючих компаній України, яка відіграє вагому роль у життєдіяльності таких промислово розвинених областей України як Київська, Харківська та Донецька, а також те, що внаслідок російської військової агресії ПАТ «Центренерго» та його відокремлені підрозділи зазнали матеріальної шкоди та продовжують здійснювати свою господарську діяльність в умовах дії військового стану, введеного 24.02.2022 на території України, у відповідності до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшим продовженням строку його дії.

Разом з цим суд враховує, що договір про закупівлю (поставку) товарів № 121/6 був укладений між позивачем та відповідачем 30.01.2024, тобто договір укладений між сторонами під час дії на території України правового режиму воєнного стану, про що відповідач був обізнаний.

Також суд зазначає, що строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленого товару за актом приймання-передачі від 19.02.2024 та подальше прострочення виконання такого обов`язку виникли раніше обставин (зупинення роботи Зміївської та Трипільської ТЕС), викладених відповідачем у своєму відзиві на позовну заяву, як на підставу зменшення розміру неустойки та інших нарахувань, заявлених до стягнення.

Суд враховує, що загальна сума заборгованості за договором складає 211 560,00 грн, а позивачем нараховано до стягнення з відповідача пеню в сумі 5 384,38 грн в розмірі однієї облікової ставки НБУ. Тобто заявлений позивачем до стягнення розмір пені визначено відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України та складає менше 3 % від суми основного зобов`язання, що свідчить про не значний розмір заявленої до стягнення пені.

Одним з завдань застосування санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені (в даному випадку на 99 %) фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Крім того суд зазначає, що з моменту виникнення прострочення по оплаті товару (21.03.2024) до дати розгляду даної справи (31.07.2024) відповідачем не вчинено жодних дій, спрямованих на врегулювання спірної заборгованості.

Суд також наголошує на тому, що військова агресія Російської Федерації проти України є об`єктивними обставинами, в яких доводиться існувати як відповідачу по справі, так і позивачу.

Щодо можливості зменшення 3% річних, а також інфляційних втрат суд зазначає, що за змістом статей 536, 625 Цивільного кодексу України нарахування на суму боргу інфляційних втрат та відсотків річних входить до складу грошового зобов`язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, у зв`язку з чим заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 Цивільного кодексу України і ст. 230 Господарського кодексу України.

Посилання відповідача на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 суд не приймає до уваги, оскільки правовідносини у справі № 902/417/18 та № 911/1363/24 не є подібними за фактичними обставинами.

З урахуванням зазначеного вище, відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявність у даному випадку тих виключних обставин, з якими положення ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України пов`язують можливість зменшення розміру санкцій, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «РуїсТоріха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 3 278,20 грн.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (місцезнаходження: вул. Рудиківська, буд. 49, смт Козин, Обухівський р-н, Київська обл., 08711; код ЄДРПОУ 22927045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торг Мет» (місцезнаходження: вул. Академіка Флатова, буд. 10А, офіс 2/21, м. Київ, 01042; код ЄДРПОУ 40550721) 211 560,00 грн, 5 384,38 грн пені, 423,12 грн інфляційних втрат, 1 179,19 грн 3% річних та 3 278,20 грн судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. У задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені, інфляційних втрат та 3% річних відмовити.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч. 1 ст. 256, ст. 257 та підп. 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 08.08.2024.

Суддя Л.В. Сокуренко