Постанова

від 08.08.2024 по справі 380/4133/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/4133/24 пров. № А/857/15603/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Качмара В.Я., Кузьмича С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ВУЛИК АВТО та Державної податкової служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року, головуючий суддя Кедик М.В., ухвалене у м. Львові, у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВУЛИК АВТО» до Державної податкової служби України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ТзОВ «ВУЛИК АВТО» звернулося в суд з позовом до ДПС України, в якому просило визнати протиправними дії Державної податкової служби України щодо неприйняття до реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, податкової накладної Товариства з обмеженою відповідальністю «ВУЛИК АВТО» №1 від 17.02.2022 року; зобов`язати Державну податкову службу України прийняти та зареєструвати податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю «ВУЛИК АВТО» №1 від 17.02.2022 року в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її направлення на реєстрацію до Єдиного реєстру податкових накладних 01.09.2023 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалося на те, що на час подання податкової накладної на реєстрацію до Єдиного державного реєстру податкових накладних директором ТзОВ «ВУЛИК АВТО» був ОСОБА_1 , його електронний цифровий підпис відповідно до квитанцій податкового органу був дійсним та зареєстрованим у встановленому законом порядку.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправними дії Державної податкової служби України щодо неприйняття до реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, податкової накладної Товариства з обмеженою відповідальністю «ВУЛИК АВТО» від 17.02.2022 року №1; зобов`язано Державну податкову службу України прийняти податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю «ВУЛИК АВТО» від 17.02.2022 року №1 для вирішення питання про реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних, з урахуванням висновків суду у даній справі; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з Державної податкової служби за рахунок бюджетних асигнувань в користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВУЛИК АВТО 3028,00 грн судових витрат; стягнуто з Державної податкової служби за рахунок бюджетних асигнувань в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВУЛИК АВТО» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 000 (Одна тисяча) гривень 00 копійок.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ТзОВ «ВУЛИК АВТО» та ДПС України оскаржили його в апеляційному порядку, які, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просять суд апеляційної інстанції: позивач змінити рішення суду попередньої інстанції в частині обраного судом способу захисту прав позивача, а позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та змінити рішення в частині розподілу судових витрат; відповідач скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свою апеляційну скаргу ТзОВ «ВУЛИК АВТО» мотивує тим, що рішення судом попередньої інстанції прийняте з неефективним способом захисту прав позивача.

ДПС України свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що у разі зміни керівника на підприємстві (автора, який набуває статусу СЕД шляхом приєднання до Договору та надає право підпису електронних документів іншим особам, яким делеговано право підпису), електронний документ, який був створений на дату дії повноважень попереднього керівника, але не підписаний чинним КЕП, вважається не завершеним (створеним) згідно вимоги статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», якими зазначено, що накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Отже, новий керівник не може підписати такий документ, оскільки діє в рамках іншого Договору, дата набрання чинності якого відрізняється від дати створення електронного документу.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подані апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТзОВ ВУЛИК АВТО зареєстроване як юридична особа, основним видом діяльності якого є оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (код КВЕД 45.31).

Протоколом Загальних зборів учасників від 13.01.2022 року №13012022 на посаду директора була призначена ОСОБА_2 , яка з 14.01.2022 року приступила до виконання обов`язків директора підприємства, що підтверджується наказом від 14.01.2022 року №5 та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 16.02.2022 року.

Між ТзОВ ВУЛИК АВТО (постачальник) і ТзОВ НТД-Україна (покупець) укладений договір поставки від 16.02.2022 року №02-2022.

ТзОВ ВУЛИК АВТО виставило ТзОВ "БАДЕР УКРАЇНА" рахунок на оплату від 16.02.2022 року №1 на загальну суму 1 299 984,98 грн в тому числі ПДВ 216 664,16 грн.

ТзОВ "БАДЕР УКРАЇНА" 17.02.2022 року здійснило оплату на користь ТОВ ВУЛИК АВТО двома платежами у розмірі 599984,98 грн та у розмірі 700000,00 грн, що підтверджується випискою по рахунку.

На виконання податкових зобов`язань, ТзОВ ВУЛИК АВТО складено податкову накладну від 17.02.2022 року №1 на загальну суму 1 299 985,03 грн в тому числі ПДВ 216 664,17 грн.

Протоколом загальних зборів учасників від 26.05.2022 року № 6 на посаду директора призначений ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 з 31.05.2022 року приступив до виконання обов`язків директора підприємства, що підтверджується наказом від 31.05.2022 року №7 та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 30.05.2022 року.

20.06.2022 року ОСОБА_1 отримав кваліфіковані електронні підписи на підприємство із строком дії з 20.06.2022 року по 19.06.2024 року, що підтверджується інформацією з веб-сайту кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг ЦСК Україна.

ТзОВ ВУЛИК АВТО 01.09.2023 року подано на реєстрацію у ЄРПН податкову накладну від 17.02.2022 року №1, в якій в якості особи повноважної на складення такої накладної вказано ОСОБА_3 .

Згідно з квитанцією від 01.09.2023 року №1 (отриманою о 17 год. 33 хв.) за результатами обробки від 17.02.2022 року №1 документ не було прийнято на реєстрацію у зв`язку порушенням вимог ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", а саме відсутня інформація про право підпису на дату складання документу особи, що засвідчила податкову накладну (3680704879 ОСОБА_3 ).

Позивач не погоджувався із вказаними діями відповідача, звернувся до суду з відповідним позовом.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що дії ДПС України щодо неприйняття податкової накладної ТОВ ВУЛИК АВТО від 17.02.2022 року № 1 за умови підписання такої КЕП повноважного директора на дату подання податкової накладної на реєстрацію є протиправними. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем всіх перевірок, визначених пунктом 12 Порядку № 1246, при цьому оцінка правомірності дій стосувалася лише тих мотивів, які наведено у квитанції про неприйняття податкової накладної на реєстрацію.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає ПК України.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно п.187.1 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.

Положеннями статті 201 ПК України визначено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.5 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних (далі Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1246 від 29.12.2010 Про затвердження Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних (далі - Порядок №1246), податкова накладна та/або розрахунок коригування приймаються до Реєстру у разі дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192, пунктами 2001.3, 2001.9 статті 2001 та пунктами 201.1, 201.10 і 201.16 статті 201 Кодексу, а також з урахуванням Законів України Про електронний цифровий підпис, Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку. Реєстрації підлягають податкові накладні та/або розрахунки коригування (у тому числі ті, що не надаються отримувачу (покупцю) товарів/послуг, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, складені за операціями з постачання послуг нерезидентом) незалежно від суми податку на додану вартість в одній податковій накладній/розрахунку коригування.

Згідно п.12 Порядку №1246, після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов`язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 2001.3 і 2001.9 статті 2001 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 р.); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування; дотримання вимог Законів України Про електронний цифровий підпис, Про електронні документи та електронний документообіг та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

Тобто, причинами відмови у прийнятті податкової накладної та/або розрахунку коригування до реєстрації є : невідповідність податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); нечинність електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; відсутність реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; недотримання вимог, установлених п.192.1 ст.192 та п. 201.10 ст. 201 ПК України; наявності помилок під час заповнення обов`язкових реквізитів відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України; відсутності суми податку на додану вартість відповідно до п.2001.3 і 2001.9 ст.2001 ПК України (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 pоку); відсутності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; наявності факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; недотримання вимог Законів України Про електронний цифровий підпис, Про електронні документи та електронний документообіг та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

Як видно з матеріалів справи, підставою для неприйняття ДПС України до реєстрації поданих Товариством ПН була відсутність інформації про право підпису на дату складання документів особою, що їх засвідчила.

На час подання податкової накладної від 17.02.2022 року № 1 для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, посаду директора ТзОВ ВУЛИК АВТО займав ОСОБА_1 , його електронний цифровий підпис є дійсним та зареєстрованим.

Правові та організаційні засади надання електронних довірчих послуг, у тому числі транскордонних, права та обов`язки суб`єктів правових відносин у сфері електронних довірчих послуг, порядок здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, а також правові та організаційні засади здійснення електронної ідентифікації врегульовані Законом України Про електронні довірчі послуги.

Відповідно до п.12, 23 ч.1 ст.1 Закону України Про електронні довірчі послуги, який набрав чинності 07.11.2018 року, електронний підпис - це електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис; кваліфікований електронний підпис - це удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа.

Частиною другою статті 17 Закону України Про електронні довірчі послуги передбачено, що електронна взаємодія фізичних та юридичних осіб, яка потребує відправлення, отримання, використання та постійного зберігання за участю третіх осіб електронних даних, аналоги яких на паперових носіях повинні містити власноручний підпис відповідно до законодавства, а також автентифікація в складових частинах інформаційних систем, в яких здійснюється обробка таких електронних даних та володільцями інформації в яких є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної форми власності, повинні здійснюватися з використанням кваліфікованих електронних довірчих послуг.

Разом з тим, пунктами 5, 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про електронні довірчі послуги передбачено, що електронний цифровий підпис та посилений сертифікат відкритого ключа, що його підтверджує, видані відповідно до вимог Закону України Про електронний цифровий підпис до набрання чинності цим Законом, використовуються користувачами електронних довірчих послуг, кваліфікованими надавачами електронних довірчих послуг, які продовжують їх обслуговувати, відповідно як кваліфікований електронний підпис та кваліфікований сертифікат електронного підпису до закінчення строку дії посиленого сертифіката відкритого ключа, але не пізніше двох років з дня набрання чинності цим Законом. Електронні дані з накладеним електронним цифровим підписом, який підтверджено з використанням посиленого сертифіката відкритого ключа, визнаються після набрання чинності Законом України Про електронні довірчі послуги електронними даними із створеним кваліфікованим електронним підписом, але не пізніше двох років з дня набрання чинності цим Законом.

Таким чином з наведеного видно, що Закон України Про електронні довірчі послуги (ч.2 ст.17) вимагає від суб`єктів господарювання використовувати лише кваліфіковані електронні довірчі послуги при здійсненні електронної взаємодії, яка потребує відправлення, отримання, використання та постійного зберігання за участю третіх осіб електронних даних, аналоги яких на паперових носіях повинні містити власноручний підпис.

Порядок обміну електронними документами з контролюючими органами затверджений наказом Міністерства фінансів України №557 від 06.06.2017 року (далі - Порядок №557).

Пунктом 2 Розділу І Порядку №557 визначено, що електронний документообіг - це сукупність процесів створення, подання, приймання, ідентифікації, оброблення, зберігання, використання електронних документів, які виконуються із застосуванням перевірки цілісності та (у разі необхідності) з підтвердженням факту одержання таких документів; електронні документи - це документи (у тому числі податкова звітність, звітність зі сплати єдиного внеску, фінансова та статистична звітність, податкові та акцизні накладні, розрахунки коригування до податкових та акцизних накладних, заяви, довідки, сервісні запити, витяги, договори, повідомлення, рішення, інші документи), які створені в електронній формі з дотриманням вимог законодавства щодо електронного документообігу та електронних довірчих послуг, складення, та/або подання, та/або надіслання яких передбачається Податковим кодексом України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на підставі та на виконання цього Кодексу, та/або пов`язане з реалізацією прав та обов`язків платника та/або контролюючих органів згідно із нормами цього Кодексу, та подаються у форматі (стандарті), затвердженому в установленому законодавством порядку.

Пунктом 2 Розділу II Порядку №557 визначено, що автор створює електронні документи у строки та відповідно до порядку, що визначені законодавством для відповідних документів в електронному та паперовому вигляді, із зазначенням всіх обов`язкових реквізитів та з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису чи печатки, керуючись цим Порядком, а також Договором (крім фізичних осіб, які не є самозайнятими особами). Створення електронного документа завершується накладанням на нього кваліфікованого електронного підпису підписувана (підписувачів) та печатки (за наявності). Автор має право отримати кваліфіковану електронну довірчу послугу у будь-якого кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг.

Згідно п.5-7 Розділу II Порядку №557, у разі якщо адресатом є контролюючий орган, після надходження електронного документа здійснюється його автоматизована перевірка. Автоматизована перевірка здійснюється у день надходження або не пізніше наступного робочого дня, якщо електронний документ надійшов після закінчення операційного дня.

Автоматизована перевірка електронного документа включає: - перевірку правового статусу кваліфікованого електронного підпису чи печатки відповідно до частини другої статті 18 Закону України Про електронні довірчі послуги; - перевірку обов`язковості та послідовності накладання на електронний документ кваліфікованого електронного підпису чи печатки підписувачів у встановленому порядку; - перевірку відповідності електронного документа затвердженому формату (стандарту); - перевірку наявності обов`язкових реквізитів; - перевірку права підпису електронного документа підписувачем.

Перша квитанція надсилається автору електронного документа протягом двох годин з часу його отримання контролюючим органом, в іншому разі - протягом перших двох годин наступного операційного дня. У першій квитанції, що формується за результатами автоматизованої перевірки, зазначеної у пункті 7 цього розділу, повідомляється про результати такої перевірки. У разі негативних результатів автоматизованої перевірки у першій квитанції повідомляється про неприйняття електронного документа із зазначенням причин, у такому випадку друга квитанція не формується. На першу квитанцію накладається печатка контролюючого органу, здійснюється її шифрування та надсилання автору електронного документа. Другий примірник першої квитанції в електронному вигляді зберігається в контролюючому органі (п.8 Розділу II Порядку №557).

Відповідно до ст.6 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг, для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України Про електронні довірчі послуги. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Положеннями статей 192 та 201 ПК України не передбачено заборон щодо підписання податкової накладної одним керівником Товариства та її надіслання у подальшому новим керівником юридичної особи, яким набуто повноваження один після іншого, однак, як слідує з порядку реєстрації податкових накладних, безпосереднім обов`язком відповідача є перевірка повноважень особи, яка підписує податкову накладну та надсилає її для реєстрації в ЄРПН.

Застосування податковим органом у спірних правовідносинах формального підходу до вирішення питання про прийняття ПН до реєстрації, не відповідає принципу пропорційності рішення суб`єкта владних повноважень, оскільки має наслідком перешкоджання виконанню платником податків його обов`язку, встановленого пунктом 201.1 статті 201 ПК України, без належного обґрунтування необхідності або ж доцільності прийняття такого рішення у розрізі реалізації відповідачем повноважень з адміністрування податків та зборів.

При цьому, суд попередньої інстанції дійшов висновку про те, що неприйняття поданої до реєстрації податкової накладної відбулось лише на етапі перевірки електронного підпису.

А належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача прийняти податкову накладну позивача для вирішення питання про реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних, оскільки в межах спірних правовідносин не досліджується дії відповідача щодо протиправності відмови в реєстрації податкової накладної, за наслідками перевірки її вимогам закону.

Крім цього, Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як передбачено ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №362/3912/18, від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України» зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справах №810/3806/18, №810/2816/18, №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року у справі №810/1502/18.

З системного аналізу вищевказаних правових норм можна дійти висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, враховуючи зміст та обсяг наданих послуг, суд апеляційної інстанції вважає, що розмір витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем, не є належним чином обґрунтованим у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути з відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України, а висновки суду попередньої інстанції про те, що розмір вартості наданих послуг є неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг відповідають нормам матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткову підставність та обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційних скарг колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційних скаргах обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційні скарги на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ВУЛИК АВТО та Державної податкової служби України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі №380/4133/24 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді В. Я. Качмар С. М. Кузьмич