Рішення

від 06.08.2024 по справі 201/12593/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/12593/23

Провадження № 2/201/1091/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2024р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Ткаченко Н.В.

за участю секретаря - Покопцевої Є.О.

за участю представника позивача ОСОБА_1

за участю представника відповідачки адвоката Попова Д.В.

за участю представника третіх осіб (фізичних осіб) адвоката Сегеди Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 (треті особи ОСОБА_3 , в особі законного представника - батька ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в особі законного представника - батька ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , в особі законного представника - батька ОСОБА_4 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради) про витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

12.10.2023р. до суду надійшла позовна заява Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 (треті особи ОСОБА_3 , в особі законного представника - батька ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в особі законного представника - батька ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , в особі законного представника - батька ОСОБА_4 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради) про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 18.10.2023р. позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі, розгляд справи призначено в загальному позовному провадженні з проведенням підготовчого засідання. Також ухвалою від 18.10.2023р. вжито заходи забезпечення позовних вимог (а.с.№ 55, 56 т. № 1).

В обґрунтування позовних вимог міський голова ОСОБА_7 посилавсяна те,що житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради на підставі рішення міської ради народних депутатів від 27.11.1991р. № 46. Як пізніше з`ясувалося, розпорядженням органу приватизації від 17.05.2002р. № 1/211-02 квартиру АДРЕСА_2 було передано у приватну власність ОСОБА_8 . Також було з`ясовано, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 05.04.2023р. право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності від 13.03.2019р. № 14А-19, бланк серії СТА номер 563492, виданого Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради, номер запису про право власності - 49877717. Через один місяць, а саме 11.05.2023р. право власності на квартиру АДРЕСА_2 було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 11.05.2023р., який укладено між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , договір посвідчено приватним нотаріусом ДМНО Лозенко В.В., номер запису про право власності - 50233735. Втім, листом від 06.09.2023р. № 3/9-7016 Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради повідомив про те, що бланк свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради не видавався. На виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21.08.2007р. по цивільній справі № 2-3938/07 органом приватизації було прийнято розпорядження від 14.07.2008р.№ 823 «Про анулювання розпорядження органу приватизації про передачу у власність та свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2 ». Також, за цією адресою була відновлена і реєстрація місця проживання трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які 14.12.2022р. були зняті з реєстрації місця мешкання за згодою батьків 09.12.2022р. За викладених обставин у Дніпровської міської ради виникла необхідність у вирішенні в судовому порядку питання щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме квартири АДРЕСА_2 . Оскільки спірне нерухоме майно було відчужене на користь ОСОБА_2 Дніпровська міська рада, як власник спірного майна, яке вибуло з її власності поза її волею, має право на його витребування шляхом пред`явлення віндикаційного позову на підставі ст. 388 ЦК України.

На підставі викладеного, міський голова просив витребувати від ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею - 72,6 кв.м, житловою площею - 48 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2718321412020).

Від представника відповідачки адвоката Ткаченка Д.В. (діє на підставі ордеру від 07.11.2023р. а.с. № 70 т. № 1) в порядку ст. 178 ЦПК України надійшов відзив на позов, по тексту якого представник відповідачки зазначав, що право власності на АДРЕСА_2 було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу з ОСОБА_8 від 11.05.2023р., договір посвідчено приватним нотаріусом ДМНО Лозенко В.В., зареєстровано в реєстрі за № 644. Зазначена квартира 05.04.2023р. приватним нотаріусом ДМНО Деллаловим А.О. була зареєстрована за ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 13.03.2019р. Департаментом житлового господарства ДМР. Продаж квартири 11.05.2023р. було здійснено за суму 1459000 грн., грошова оцінка зроблена ТОВ «Кабінет оцінки «Грінвей». На думку представника відповідачки, остання є добросовісним набувачем права власності на АДРЕСА_2 , отже позов не підлягає задоволенню. Посилання представника ДМР на те, що бланк свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 не видавався, представник відповідачки просив не приймати до уваги, оскільки за цими обставинами не проводилося службової перевірки (а.с. № 103-106 т. № 1).

Від представника усіх третіх осіб (фізичних осіб) адвоката Сегеди Ю.А. 23.01.2024р. в порядку ст. 181 ЦПК України надійшли письмові пояснення, по тексту яких адвокат звертала увагу суду на те, що при розгляді цивільної справи слід виходити з того, що приватизація спірної квартири з боку ОСОБА_8 не відбувалася, розпорядження про приватизацію не приймалося. Так, бланк свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради не видавався, а на виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21.08.2007р. по цивільній справі № 2-3938/07 органом приватизації було прийнято розпорядження від 14.07.2023р. № 823 «Про анулювання розпорядження органу приватизації про передачу у власність та свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2 ». Представник третіх осіб також наголошувала, що представник відповідачки по тексту відзиву не надав суду інших доказів набуття права власності з боку ОСОБА_2 на вказану квартиру, а лише підтвердив, що її право власності набуто на підставі фальсифікованого документа про приватизацію квартири, якої насправді здійснено не було. Стосовно представництва у цій справі прав неповнолітніх дітей, адвокат зауважувала на тому, що ОСОБА_4 є законним представником трьох неповнолітніх дітей та колишнім чоловіком ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Остання дійсно вчиняла дії по приватизації квартири, втім не у 2019р., як зазначає її представник, а у 2002р. Але на виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21.08.2007р. по цивільній справі № 2-3938/07 органом приватизації вказана приватизація була скасована. Також була відновлена і реєстрація місця проживання неповнолітніх дітей у спірній квартирі, яка в свій час була знята на підставі заяви батьків від 09.12.2022р. Адвокат вважала позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню (а.с. № 190-194 т. № 1).

Ухвалою суду від 19.12.2023р. були витребувані докази,а саме:від ТОВ «Кабінет оцінки «Грінвей» копію звіту про оцінку квартири АДРЕСА_2 , відповідно до якого, вартість квартири становить 1 459 000 грн.; з архіву Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська копію рішення суду від 21.08.2007р. по цивільній справі №2-3938/07; від Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради копію розпорядження 17.05.2002р. №1/211-02, відповідно до якого квартиру АДРЕСА_2 , було передано у приватну власність ОСОБА_8 ; від Департаменту житлового господарства Дніпровської міської копію розпорядження від 14.07.2008р. №823 «Про анулювання розпорядження органу приватизації про передачу у власність та свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2 »; від приватного нотаріуса ДМНО Лозенко В.В. копію договору купівлі-продажу від 11.05.2023р., який укладено між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , номер запису про право власності 50233735, разом з копіями документів, на підставі яких було посвідчено договір; від приватного нотаріуса ДМНО Деллалова А.О. копії документів, на підставі яких було зареєстроване нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 05.04.2023р. за №49877717, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна - 2718321412020 (а.с. № 157-158 т. № 1).

Відповіді на ухвалу суду надійшли відповідно 23.01.2024р., 22.02.2024р., 28.02.2024р., 05.03.2024р. та 28.03.2024р. (а.с. № 199-214, 227-229 т. № 1, а.с. № 1-7, 8-10, 38-40 т. № 2). Ухвала суду від 19.12.2023р. не була виконана лише з боку ТОВ «Кабінет оцінки «Грінвей», до суду тричі поверталися конверти з ухвалою з позначкою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. № 186 т. № 1, а.с. № 19, 36 т. № 2).

Підготовче засідання у справі у відповідності до ст. 197 та п.3 ч.2 ст.200 ЦПК України проведено 16.04.2024р., під час якого, окрім іншого, представнику відповідача адвокату ТкаченкуД.В.було відмовленов задоволенніклопотання провитребування доказіввід 16.04.2024р.(а.с.№ 56-62,64т.№ 2).

В ході судового розгляду справи представник позивача ДМР Кузюр О.О. (само представництво а.с. № 80-85 т. № 1) позовні вимоги підтримала, наполягала на їх повному задоволенні.

В ході судового розгляду справи представник відповідача адвокат Попов Д.В. (діє на підставі ордеру від 22.05.2024р. т. № 2) позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В ході судового розгляду справи представник усіх третіх осіб (фізичних осіб) - адвокат Сегеда Ю.А. (діє на підставі ордеру від 05.10.2023р. а.с. № 93 т.№ 1) зазначала, що позовні вимоги вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Представник третьої особи Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР ні в підготовчі засідання, ні в судові засідання не з`являвся, про дати розгляду справи був повідомлений належним чином, в матеріалах справи наявні підтвердження отримання судових повісток на е/пошту (а.с. № 67, 100, 185 т. № 1, а.с. № 21, 37, 100, 115, 153 т. № 2).

Ухвалою суду від 26.06.2024р. (постановлена без виходу до нарадчої кімнати з огляду на положення ст. 353 ЦПК України) було постановлено про розгляд справи за відсутності представника Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР (а.с. № 101 зв.ст., дія № 42).

Суд, вивчивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, представника відповідачки, представника усіх третіх осіб(фізичнихосіб), всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення стосовно останніх, об`єктивно оцінивши докази за принципами ст. 89 ЦПК України у сукупності з нормами чинного законодавства України, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

Щодо права Дніпровської міської ради на пред`явлення позову.

Дніпровська міська рада, відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є представницьким органом місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

У відповідності до статті 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (пункт 34 частини першої статті 26) органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їх компетенції, є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради на підставі рішення міської ради народних депутатів від 27.11.1991р. № 46 (а.с. № 16 т. № 1).

Відповідно до картки прописки форми А, ОСОБА_8 по досягненню 16 років була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 згодом, після народження дітей були прописані і її сини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. № 26-39 т. № 1).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 05.04.2023р. право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності від 13.03.2019р. № 14А-19, бланк серії СТА номер 563492, виданого Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради, номер запису про право власності - 49877717 (а.с. № 22-23 т. № 1).

11.05.2023р. право власності на квартиру АДРЕСА_2 було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 11.05.2023р., який укладено між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 та посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В., номер запису про право власності 50233735 (а.с. № 20-21, 47-48, 200 т. № 1).

Отже, на теперішній час, право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 .

Але, згідно з пунктом 1.7 Положення про Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, що затверджене рішенням Дніпровської міської ради №33/17 від 21.12.2016р., даний Департамент визначений органом приватизації житлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Дніпра.

Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради листом від 06.09.2023р. № 3/9-7016 повідомив Дніпровську міську раду, що за архівними даними приватизаційних справ департаменту, відсутня інформація щодо передачі у власність громадянам шляхом приватизації квартири АДРЕСА_2 (а.с. № 24 т. № 1).

Стосовно використання бланку суворої звітності, на якому надруковано свідоцтво, відповідно до якого право власності на вищезазначену квартиру зареєстровано за ОСОБА_8 , Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради також листом від 06.09.2023р. № 3/9-7016 повідомив про те, що бланк свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради не видавався (а.с. № 24, 46 т. № 1).

Копію свідоцтва про право власності від 13.03.2019р. № 14А-19, бланк серії СТА номер 563492, виданого, начебто, Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради, номер запису про право власності - 49877717, на підставі якого право власності було незаконно зареєстровано за ОСОБА_8 , суду направлено і приватним нотаріусом ДМНО Деллаловим А.О. (а.с. № 1, 2 т. № 2).

Також Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради в листі від 06.09.2023р. № 3/9-7016, зазначено, що розпорядженням органу приватизації від 17.05.2002р. № 1/211-02 квартиру АДРЕСА_2 було передано у приватну власність ОСОБА_8 (а.с. № 24 т. № 1).

Однак, на виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21.08.2007р. по цивільній справі № 2-3938/07 органом приватизації було прийнято розпорядження від 14.07.2008р. № 823 «Про анулювання розпорядження органу приватизації про передачу у власність та свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2 ».

Копію самого розпорядження органу приватизації від 17.05.2002р. № 2/211-02 та копію розпорядження Управління житлового господарства від 14.07.2008р. № 823 «Про анулювання розпорядження органу приватизації про передачу у власність та свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2 » на виконання ухвали суду від 19.12.2023р. надано Департаментом житлового господарства ДМР (а.с. № 228, 229 т. № 1).

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21.08.2007р. по цивільній справі № 2-3938/07 витребувано судом за ухвалою суду від 19.12.2023р. (а.с. №8, 9-10 т. № 2).

Отже посилання представника відповідачки про те, що позивачем до позову не долучено цього рішення суду, суд відхиляє.

Комунальним підприємством «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради листом від 30.08.2023р. № 8889 повідомлено, що станом на 25.06.2008р. запис про реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка належала ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу від 05.06.2002р., посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Царейкіним М.М., реєстровий № Д-252, зареєстровано в КП «ДМБТІ» ДМР 09.07.2002р. та записано в реєстрову книгу № 155п за реєстровим № 72-141 анульовано та визнано недійсним на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21.08.2007р. по справі № 2-3938-07 (а.с. № 42 т. № 1).

Відповідно до листа Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 15.08.2023р. № 5/5-211, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 14.12.2022р. були зняті з реєстрації місця мешкання за згодою батьків 09.12.2022р. (а.с. № 40-41 т. № 1).

Отже, приватизація спірної квартири ОСОБА_8 не відбувалась, розпорядження про приватизацію органом приватизації не приймалось.

Слід зазначити, що ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 померла у віці 48р.(а.с.№ 197 т. № 1).

Станом на вересень 2023р., після проведення службової перевірки стосовно зняття з реєстрації неповнолітніх дітей та прийняття висновків про скасування зняття з реєстрації від 01.09.2023р., в квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно листа департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 08.09.2023р. № 2/5-1567.

Отже, зняття з реєстрації місця мешкання неповнолітніх дітей ОСОБА_8 анульовано.

Тому, місце мешкання третіх осіб неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстровано у спірній квартирі.

Поза увагою суду не може залишитися той факт, що право власності на спірну квартиру за ОСОБА_8 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано 05.04.2023р. приватним нотаріусом ДМНО Деллаловим А.О., в той час, коли договір купівлі-продажу між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 було укладено 11.05.2023р., тобто всього через один місяць після первинної реєстрації. Згідно з довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 10.10.2023р., вартість квартири АДРЕСА_2 становить 2857666 грн. 13коп., а ОСОБА_2 придбала її за 1459000 грн., тобто майже в половину дешевше, ніж оціночна вартість спірної квартири.

Підводячи підсумок, можна сказати, що свідоцтво про приватизацію спірної квартири було підроблене з метою заволодіння майном комунальної власності, при цьому зі спірної квартири заздалегідь знято з реєстрації місця мешкання трьох неповнолітніх дітей, які не мали при цьому іншого житла, а вже потім, протягом одного місяця, продано спірну квартиру ОСОБА_2 вартістю в половину менше ніж оціночна (а.с. № 43-45, 204-207 т № 1).

Суд відхиляє і ті заперечення представника відповідачки, що позивачем суду не надано матеріалів службового розслідування, яке проводилося Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради стосовно підробки свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 13.03.2019р. та використання бланку суворої звітності, на якому надруковано свідоцтво, відповідно до якого право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_8 , оскільки Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради є розпорядником цієї інформації в силу Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (мається на увазі інформації про те, що бланк суворої звітності, а саме - свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 не видавався (а.с. № 24 т. № 1)). .

Згідно з статтею 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно з ч.1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування Україні» територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, житловий фонд, та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності.

Частиною 8 передбачено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини 1 статті 3, статті 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 статті 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини 1 статті 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності; приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Отже, майно не може вибути з комунальної власності територіальної громади інакше як це встановлено законодавством, тобто квартира АДРЕСА_2 може вибути з комунальної власності лише в порядку встановленому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення «Про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», затверджене наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009р. N 396 (із змінами), шляхом їх приватизації.

Частиною 1 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» встановлено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Відповідно до ст. 5 ЖК України державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Отже, волевиявлення Дніпровської міської ради, як представника власника комунального майна на вибуття квартири АДРЕСА_2 з комунальної власності територіальної громади відсутнє.

Вказане свідчить про можливість витребування спірного нерухомого майна на користь законного власника з володіння якого воно вибуло поза його волею.

Стосовно правових підстав для задоволення позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 321, ч. 1 ст. 319 та ст. 658 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього (ч. 1 ст. 330 ЦК України).

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Стаття 388 ЦК України передбачає випадки та обставини, при яких власник має право витребувати своє майно від добросовісного набувача.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом наведеної норми випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. У той же час покупець не може бути визнаний добросовісним набувачем, якщо на момент укладення відплатної угоди щодо спірного майна мали місце претензії третіх осіб, про які покупцю було відомо і які згодом були в установленому порядку визнані правомірними.

Враховуючи вищевказане, а також те, що при реалізації спірного майна не було дотримано процедуру його відчуження, останнє вибуло від власника поза волею останнього, а тому підлягає поверненню у власність територіальної громади м. Дніпро.

Відповідно до вимог ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Частиною 3 ст. 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Як роз`яснено в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та п. 21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07.02.2014р. «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Крім того, у постанові від18.09.2013р.у справі№ 6-92цс13Верховний СудУкраїни висловив свою думку щодо застосування положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішень Європейського суду з прав людини у справах про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 1 Протоколу №1 Конвенції передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Так, основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено у статті 1 Першого Протоколу, зокрема, зазначено на необхідність дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Розглядаючи питання щодо застосування до спірних правовідносин статті 1 Першого Протоколу до Конвенції та практики ЄСПЛ, що є джерелом права в Україні, Верховний Суд України виходив з того, що предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого Протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції ЄСПЛ, суд загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно (рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22.02.1994р., «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05.07.2001р., «Аркурі та інші проти Італії» від 05.07.2001р., «Ріела та інші проти Італії» від 04.09.2001р., «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06.11.2008р.).

У статті 41 Конституції України, зокрема, визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Пунктом 3 ч. 1 статті 388 ЦК України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом наведеної норми випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. У той же час покупець не може бути визнаний добросовісним набувачем, якщо на момент укладення відплатної угоди щодо спірного майна мали місце претензії третіх осіб, про які покупцю було відомо і які згодом були в установленому порядку визнані правомірними.

Аналогічні висновки щодо можливості витребування нерухомого майна, що вибуло поза волею власника, викладені в постановах Верховного Суду України від 30.09.2014р. у справі № 43/440-6/231, від 11.06.2014р. у справі № 6-52цс14, від 08.06.2016р. у справі № 6-3089ц15, від 18.01.2017р. у справі № 6-2776цс-16, від 24.04.2013р. у справі №6-14цс13, а також у постановах Верховного Суду від 20.03.2018р. у справі №904/9641/16, від 21.03.2018р. у справі №904/9652/16.

Оскільки, спірне нерухоме майно було відчужене на користь ОСОБА_2 , Дніпровська міська рада як власник спірного майна, яке вибуло з її власності поза її волею, має право на його витребування шляхом пред`явлення віндикаційного позову на підставі ст. 388 ЦК України.

В постанові Верховного Суду від 23.12.2022р. у справі №463/6249/16-ц зазначено, що власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Відповідно до ст. 318 ЦК України одним з суб`єктів права власності є територіальна громада міста, яка реалізує свої повноваження власника через відповідну міську раду (ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 321 ЦК України).

Згідно з ч. 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до ч. 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

При цьому, згідно з п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо прийняття рішень про відчуження відповідно до закону комунального майна.

Спірне нерухоме майно вибуло з власності Дніпровської міської ради поза волею власника іншим шляхом, що в свою чергу свідчить про наявність підстав для витребування вказаного майна від ОСОБА_2 , як добросовісного набувача в порядку ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Статтею 80 ЦПК України визначено поняття достатності доказів, а саме достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч.ч.1,5,6ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини,на які вона посилаєтьсяяк на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом.Докази подаютьсясторонами таіншими учасникамисправи.Доказування неможе ґрунтуватися наприпущеннях.

Суд зазначає, що докази у справі відповідно до положень ст. 89 ЦПК України оцінюються, окрім іншого, за принципом їх достатності і взаємного зв`язку у їх сукупності.

Сукупність та взаємозв`язок доказіву справі,що наразірозглядається, даютьпідставі судустверджувати, щопозовні вимоги Дніпровськоїміської ради про витребування майназ чужого незаконноговолодіння обґрунтовані,отже підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд погоджується з твердженнями міського голови по тексту позову, що вибуття майнаіз комунальноївласності позаволею територіальноїгромади унеможливлює в подальшому на виконання повноважень та завдань територіальної громади міста передати його у користування найменш забезпеченим та найбільш соціально потребуючим категоріям населення територіальної громади, тому повернення такого майна у власність територіальної громади відстоює суспільний інтерес. Незаконне позбавлення права власності на нерухоме майно, що належить до комунальної власності територіальної громади, завдає значної шкоди територіальній громаді, підриває матеріальну основу місцевого самоврядування та завдає значної шкоди інтересам держави та громадян.

Розглядаючи цивільно-правовий спір, судом також враховано і те, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів, про що також зазначено і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.06.2018р. № 61- 14485св18.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦК України та приймаючи до уваги, що позов задоволено в повному обсязі, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 21885 грн. (а.с. № 3 т. № 1).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 317, 327, 345, 388 ЦК України, Законами України «Про приватизацію державного житлового фонду», «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 141, 223, ч.1 ст. 247, ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 (третіособи ОСОБА_3 ,в особізаконного представника-батька ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,в особізаконного представника-батька ОСОБА_4 , ОСОБА_6 ,в особізаконного представника-батька ОСОБА_4 ,Департамент адміністративнихпослуг тадозвільних процедурДніпровської міської ради)про витребуваннямайна зчужого незаконноговолодіння задовольнити.

Витребувати від ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) на користь територіальної громади м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 26510514) квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею - 72,6 кв.м, житловою площею - 48 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2718321412020).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Дніпровської міської ради судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 21885 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя: Ткаченко Н.В.