Постанова

від 08.08.2024 по справі 243/7540/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5555/24 Справа № 243/7540/19 Суддя у 1-й інстанції - Дюміна Н.О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2024 року м.Кривий Ріг

справа № 243/7540/19

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.,

суддів Зубакової В.П., Тимченко О.О.

секретар судового засідання Лідовська А.А.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідачі Виконавчий комітет Слов`янської міської ради, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Слов`янського міськрайонного управління юстиції Слов`янської міської ради, Слов`янська міська рада, Слов`янська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 07 березня 2024 року, яке ухвалено суддею Дюміною Н.О. у м. Слов`янську Донецьої області та повне судове рішення складено 12 березня 2024 року,

УСТАНОВИВ:

В липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Виконавчого комітету Слов`янської міської ради, відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Слов`янського міськрайонного управління юстиції Слов`янської міської ради, Слов`янської міської ради, Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, ОСОБА_2 про визнання дій Виконавчого комітету Слов`янської міської ради неправомірними, скасування рішень виконавчого комітету Слов`янської міської ради, який був уточнений позивачем.

Позов мотивований тим, що позивачу належить 1/2 частка домоволодіння АДРЕСА_1 на земельній ділянці Слов`янської міської ради площею 440 м2 на підставі договору купівлі-продажу від 27 червня 2000 року.

До земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , на якій знаходиться домоволодіння АДРЕСА_2 , рішенням виконавчого комітету Слов`янської міської ради № 753 від 16 грудня 2003 року було незаконно довідведено земельну ділянку площею 808 м. кв. за рахунок земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , на якій знаходиться домоволодіння АДРЕСА_3 , внаслідок чого ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 , на якій знаходиться домоволодіння АДРЕСА_2 , площею, яка включає до себе відповідну площу довідведеної до неї земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , на якій знаходиться домоволодіння АДРЕСА_3 .

Позивач вважає вказане рішення виконавчого комітету Слов`янської міської ради незаконним оскільки довідведення земельної ділянки відбулося зі згоди ОСОБА_4 , яка не має жодного відношення до земельної ділянки, на якій знаходиться домоволодіння АДРЕСА_3 .

Крім того, позивач вважає неправомірним рішення виконавчого комітету Слов`янської міської ради № 773/4 від 22 грудня 2004 року, яким ОСОБА_2 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0472 га, розташовану по АДРЕСА_1 , на якій знаходиться домоволодіння АДРЕСА_2 , оскільки вказане рішення було прийнято, без урахування рішення виконавчого комітету Слов`янської міської ради № 753 від 16 грудня 2003 року, відповідно до якого площа земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , на якій знаходиться домоволодіння АДРЕСА_2 , становить 0,0808 га, а також акт встановлення та погодження меж землеволодіння від 15 січня 2004 року, на підставі якого було прийнято вищевказане рішення виконавчого комітету Слов`янської міської ради, не містить підписів користувачів суміжних земельних ділянок, розташованих по АДРЕСА_1 , що призвело до порушення межі суміжної земельної ділянки, на якій знаходиться домоволодіння АДРЕСА_1 .

На підставі наведеного вище позивач просила суд визнати дії Виконавчого комітету Слов`янської міської ради по винесенню 16 грудня 2003 року рішення № 753 та по винесенню 22 грудня 2004 року рішення № 773/4 неправомірними; скасувати рішення Виконавчого комітету Слов`янської міської ради від 16 грудня 2003 року № 753 про додатковий відвід земельної ділянки як незаконне; скасувати рішення Виконавчого комітету Слов`янської міської ради від 22 грудня 2004 року № 773/4 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» частково, в частині передачі безкоштовно у приватну власність громадянам України земельних ділянок, що знаходиться в їх користуванні та розташовані в місті Слов`янську, для будівництва та обслуговування гаражів, житлових будинків та господарських будівель та особистого крест`янського господарства ОСОБА_2 , що мешкає за адресою АДРЕСА_2 , земельної ділянки за місцем розташування АДРЕСА_2 , загальною площею 0,0472 га, передано в приватну власність 0,0472 га, - як незаконне; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та її обтяжень № 377949881 від 27 жовтня 2017 року державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_5 , Слов`янської міської ради та скасувати в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис від 27 жовтня 2017 року про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1414100000:01:002:0076, площею 0,0816 га., за ОСОБА_2 .

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 07 березня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального права, просить колегію суддів скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по справі про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом допущено неповне з`ясування обставин справи, в порушення принципу змагальності судового процесу суд відмовив позивачу в праві надати доказ у справі, а саме Протокол проведення перевірки документації із землеустрою та обмінного файлу щодо земельної ділянки АДРЕСА_1 , кадастровий № 1414100000:01:002:0076.

Суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин норми ст.ст.30,67 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року і не встановив факт переходу до позивача права користування земельною ділянкою, розташованою за адресою АДРЕСА_1 , площею 440 м2.

Також судом першої інстанції не враховано, що акт встановлення та погодження меж землеволодіння від 15 січня 2004 року, на підставі якого було прийнято вищевказане рішення виконавчого комітету Слов`янської міської ради, не містить підписів користувачів суміжних земельних ділянок, зокрема власника 1/2 частини житлового будинку загальною площею 78,4 м2 з відповідною часткою господарсько-побутових споруд, розташований за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_6 , так користувачів суміжних земельних ділянок, розташованих по АДРЕСА_1 , що призвело до порушення межі суміжної земельної ділянки, на якій знаходиться домоволодіння АДРЕСА_1 .

Оскаржуваним рішенням не встановлено, яким чином виконавчий комітет Слов`янської міської ради визначив в рішенні від 16 грудня 2003 року № 753 площу земельної ділянки АДРЕСА_1 , оскільки довідведення земельної ділянки площею 83м2 до земельної ділянки площею 0,0567 дає земельну ділянку загальною площею 0,065 га, а не 0,0808 га.

Також судом не встановлено обставини того, яким чином передані ОСОБА_2 на підставі рішення Слов`янської міської ради Донецької області від 22 грудня 2004 року № 773/4 у приватну власність 472м2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 , були зареєстровані у Державному земельному кадастрі як 0,0816 га.

Апелянт зауважує на тому, що суд першої інстанції не оцінив того, що технічна документація на земельну ділянку АДРЕСА_1 відповідачем ОСОБА_2 не виготовлялась.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін, з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 27 червня 2000 року ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 27 червня 2000 року приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Панченко А.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1864, придбала у ОСОБА_6 1/2 частину житлового будинку загальною площею 78,4 м2 з відповідною часткою господарсько-побутових споруд, розташований за адресою АДРЕСА_1 , на земельній ділянці Слов`янської міської Ради площею 440 м2. (том 1 а.с.5).

Рішенням виконавчого комітету Слов`янської міської ради від 16 грудня 2003 року № 753 із землекористування ОСОБА_4 вилучено земельну ділянку площею 83 м2, залишивши їй у користуванні 372 кв.м. по АДРЕСА_3 , згідно поданої заяви та відведено додатково ОСОБА_2 земельну ділянку площею 83 м2, за рахунок земельної ділянки по АДРЕСА_3 , що складе загальну площу 808 м2, передавши її у приватну власність для обслуговування житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_2 . Крім того, з пункту 3 зазначеного рішення вбачається, що міський відділ земельних ресурсів було зобов`язано відвести додатково земельну ділянку та видати державний акт на право приватної власності на землю (том 1 а.с.6).

Згідно копії архівної виписки № 01-18/70 від 27 липня 2012 року рішенням Слов`янської міської ради від 22 грудня 2004 року № 773/4, ОСОБА_2 передана безоплатно в приватну власність земельна ділянка площею 0,0472 га, яка розташована в АДРЕСА_2 (том 1 а.с.7).

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27 жовтня 2017 року, площа земельної ділянки кадастровий номер 1414100000:01:002:0076, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою АДРЕСА_2 ; складає 0,0816 га; підстава виникнення права власності державний акт на право власності на земельну ділянку серії ДН № 105841. Виданий 12 січня 2005 року (том 1 а.с.24).

Згідно копії Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ДН № 105841, виданого 12 січня 2005 року на підставі рішення Слов`янської міської ради від 22 грудня 2004 року № 773/4, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0472 га, яка розташована в АДРЕСА_2 ; цільове призначення земельної ділянки обслуговування житлового будинку і господарських будівель. Згідно плану меж земельної ділянки кадастровий номер 1414100000:01:002:0076, який є невідмінною частиною Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ДН № 105841, площа земельної ділянки складає 0,0816 га (а.с.48).

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, ухваленим 28 серпня 2006 року у справі № 2-3657-2006 за позовом ОСОБА_7 до Виконкому Слов`янської міської ради про встановлення факту прийняття спадщини та визнання в порядку спадщини права власності на житловий будинок, право власності на житловий будинок АДРЕСА_4 , в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 , яка успадкувала його від ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано за ОСОБА_7 (том 1 а.с.36).

Згідно договору купівлі-продажу частини будинку від 15 травня 2009 року, ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_10 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Соловар В.І., та зареєстровано в реєстрі за № 1500 (том 1 а.с.37).

Згідно з копією державного акта на право власності на земельну ділянку

серії ДН № 105841, виданого 12 січня 2005 року на підставі рішення Слов`янської міської ради Донецької області від 22 грудня 2004 року № 773/4, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0472 га на АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки обслуговування житлового будинку і господарських будівель. Згідно з планом меж земельної ділянки (кадастровий номер 1414100000:01:002:0076), який є невідмінною частиною державного акта на право власності на земельну ділянку серії ДН № 105841, площа земельної ділянки складає 0,0816 га (том 1 а.с.48-49).

Відповідно до копії витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17 жовтня 2017 року, земельна ділянка з кадастровим номером 1414100000:01:002:0076, площею 0,0816 га, категорія земель: землі житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд належить ОСОБА_2 на праві власності, на підставі рішення Слов`янської міської ради Донецької області від 22 грудня 2004 року № 773/4 (том 1 а.с.51).

Згідно копії рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 37794981 від 28 жовтня 2017 року, державним реєстратором Бабак К.Ю. проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1414100000:01:002:0076 за ОСОБА_2 (том 1 а.с.57).

Рішенням Виконавчого комітету Слов`янської міської ради Донецької області від 19 лютого 1997 року № 63/9 у ОСОБА_2 вилучена земельна ділянка площею 0,0064 га на АДРЕСА_1 , залишивши їй у користування земельну ділянку площею 0,0567 га. ОСОБА_6 додатково відведена земельна ділянка площею 0,0064 га на АДРЕСА_1 за рахунок вилученої у ОСОБА_2 земельна ділянки площею 0,0064 га на АДРЕСА_1 , загальна площа земельної ділянки доведена до 0,044 га, яка затверджена як норма на АДРЕСА_1 (том 1 а.с.76).

Рішенням Слов`янської міської ради Донецької області від 22 грудня 2004 року № 773/4 передано ОСОБА_2 безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,0472 га на АДРЕСА_1 (том 1 а.с.111).

Відповідно до копії списку громадян та переліку земельних ділянок переданих безоплатно у власність громадянам України згідно рішення виконавчого комітету Слов`янської міської ради №773/4 від 22 грудня 2004 року, встановлено, що на підставі зазначеного рішення безоплатно у власність отримали 62 особи земельні ділянки. Серед яких є і ОСОБА_2 , яка отримала безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,0472 га на АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 112).

Згідно відомостей отриманих на запит суду з Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області від 24 лютого 2020 року, вбачається, що матеріали протоколу проведення перевірки документації із землеустрою та обмінного файлу щодо земельної ділянки АДРЕСА_1 кадастровий номер 1414100000:01:002:0076 у управління відсутні. Протоколи проведення перевірки документації із землеустрою обмінного файлу на 2004 та 2005 рік не існували (том 1 а.с.172,зворот).

Земельна ділянка площею 440 м2, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 у приватну власність позивачу ОСОБА_1 не передавалася. Згідно договору купівлі-продажу ОСОБА_1 придбала 1/2 частину житлового будинку загальною площею 78,4 м2 з відповідною часткою господарсько-побутових споруд, розташований за адресою АДРЕСА_1 , на земельній ділянці Слов`янської міської Ради площею 440 м2. (том 1 а.с.5).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем недоведено належнимита допустимимидоказами обставинпро те,що спірнірішення Виконавчогокомітету Слов`янськоїміської радипорушують правапозивача,на користуванняземельною ділянкою,на якійзнаходиться належнеїй нерухомемайно на АДРЕСА_1 .При цьомусуд посилавсяна те,що законодавець чітко визначив, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до статті 40 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Згідно з пунктом "в" частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

За змістом пунктів "г,д" частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара, для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Слов`янської міської ради від 16 грудня 2003 року № 753, яке оскаржується позивачем, із землекористування ОСОБА_4 вилучено земельну ділянку площею 83 м2, залишивши їй у користуванні 372 кв.м. по АДРЕСА_3 , згідно поданої заяви та відведено додатково ОСОБА_2 земельну ділянку площею 83 м2, за рахунок земельної ділянки по АДРЕСА_3 , що складе загальну площу 808 м2, передавши її у приватну власність для обслуговування житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_2 . Крім того, з пункту 3 зазначеного рішення вбачається, що міський відділ земельних ресурсів було зобов`язано відвести додатково земельну ділянку та видати державний акт на право приватної власності на землю.

Згідно частини 1 статті 81 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Рішенням виконавчого комітету Слов`янської міської ради депутатів трудящих «Про розділ домоволодіння АДРЕСА_3 на два самостійні» № 347-д від 16 вересня 1964 року вказане домоволодіння АДРЕСА_3 було розділено на два самостійні домоволодіння: АДРЕСА_5 з площею земельної ділянки 353 м. кв. та надлишком землі 102 м. кв. із підтвердженням права власності на них ОСОБА_11 .

Згідно договору дарування домоволодіння від 29 грудня 1964 року, ОСОБА_11 подарувала ОСОБА_12 домоволодіння АДРЕСА_3 , з присадибною ділянкою площею 557 м. кв.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 1989 року, вказане домоволодіння після смерті ОСОБА_13 , який його успадкував після ОСОБА_12 , успадкувала ОСОБА_14 , яка на підставі договору, посвідченого 13 вересня 1989 року державним нотаріусом Першої слов`янської державної нотаріальної контори Соловар В.І., продала його ОСОБА_2 .

Згідно з договору дарування, посвідченого 29 грудня 1964 року нотаріусом першої Слов`янської державної нотаріальної контори Щербак А.П., слідує, що ОСОБА_11 домоволодіння АДРЕСА_3 на земельній ділянці площею 353 м. кв., подарувала ОСОБА_15 , яка, у свою чергу, на підставі договору дарування від 13 грудня 1965 року, подарувала його ОСОБА_9 .

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, ухваленим 28 серпня 2006 року у справі № 2-3657-2006 за позовом ОСОБА_7 до Виконкому Слов`янської міської ради про встановлення факту прийняття спадщини та визнання в порядку спадщини права власності на житловий будинок, право власності на житловий будинок АДРЕСА_4 , в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 , яка успадкувала його від ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано за ОСОБА_7 .

Таким чином, враховуючи, що згідно рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, ухваленим 28 серпня 2006 року у справі № 2-3657-2006, встановлено, що за ОСОБА_7 визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_4 , в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 , яка успадкувала його від ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З зазначеного вбачається, що ОСОБА_4 станом на час прийняття виконавчим комітетом Слов`янської міської ради оскаржуваного позивачем рішення № 753, була власницею домоволодіння АДРЕСА_4 .

На підставі наведеного твердження позивача щодо того, що ОСОБА_4 станом на час прийняття виконавчим комітетом Слов`янської міської ради оскаржуваного позивачем рішення № 753, не мала жодного відношення до домоволодіння АДРЕСА_3 , є безпідставними що свідчить про те, що станом на час прийняття виконавчим комітетом Слов`янської міської ради рішення «Про додатковий відвід земельної ділянки» № 753 власниками домоволодінь АДРЕСА_6 , а тому й користувачами відповідних земельних ділянок, на яких вказані домоволодіння побудовані, були ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , а отже само по собі збільшення земельної ділянки, на якій знаходиться домоволодіння АДРЕСА_2 , за рахунок зменшення земельної ділянки, на якій знаходиться домоволодіння АДРЕСА_3 , стосується виключно прав, свобод та інтересів користувачів цих земельних ділянок, якими є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , а не позивача ОСОБА_1 .

При цьому слід зауважити, що згідно додатку № 1 до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 2397/24 від 05 вересня 2013 року вбачається, що домоволодіння АДРЕСА_1 , 1/2 частина якого належить ОСОБА_1 , не має жодної спільної межі з домоволодінням АДРЕСА_3 , оскільки має спільні межі з домоволодіннями АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , натомість домоволодіння АДРЕСА_2 має спільні межі і з домоволодінням АДРЕСА_7 , адже знаходиться між ними.

Таким чином зміна спільної межі домоволодінь АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 не впливає на права свободи та інтереси позивача по справі ОСОБА_1 , адже така змінена спільна межа домоволодінь АДРЕСА_6 проходить саме між цими домоволодіннями, та жодним чином не перетинається із земельною ділянкою, яка перебуває у користуванні позивача як власника домоволодіння АДРЕСА_1 .

На підставі наведеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено, що будь-яким чином рішенням Виконавчого комітету Слов`янської міської № 753 від 16 грудня 2003 року були порушенні її права та інтереси, з яким повністю погоджується колегія суддів.

Також колегія суддів погоджується з висноком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для скасування рішення Слов`янської міської ради Донецької області від 22 грудня 2004 року № 773/4.

Так, рішенням Слов`янської міської ради Донецької області від 22 грудня 2004 року № 773/4 передано ОСОБА_2 безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,0472 га на АДРЕСА_1 .

Згідно ч. 2 ст. 120 ЗК України, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно ч.4 ст.120 ЗК України, при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Таким чином судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 27 червня 2000 року належить 1/2 частина домоволодіння АДРЕСА_1 , розташованого на землі Слов`янської міської ради площею 440 кв.м., відповідачу ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 15 травня 2009 року належить 1/2 частина домоволодіння АДРЕСА_1 на земельній ділянці Слов`янської міської ради без встановлення розміру земельної ділянки.

На підставі наведеного в порядку ст. 120 ЗК України, ОСОБА_1 після купівля 1/2 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 набула право користування 1/2 частки земельної ділянки, тобто 220 кв.м. (440 кв.м./2). ОСОБА_2 також після придбання частки житлового будинку по АДРЕСА_1 набула право користування 1/2 частки земельної ділянки, тобто 220 кв.м.

Згідно матеріалів справи судом встановлено, що частки позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 у спірній частковій власності не виділені в натурі, право власності або користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 вищевказаними особами не зареєстровано, не визначено межі цієї земельної ділянки та не вирішено питання про порядок користування зазначеною вище спільною частковою власністю.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 2397/24 від 05 вересня 2013 року вбачається, що домоволодіння АДРЕСА_1 , 1/2 частина якого належить ОСОБА_1 , не має жодної спільної межі з домоволодінням АДРЕСА_3 , оскільки має спільні межі з домоволодіннями АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , натомість домоволодіння АДРЕСА_2 має спільні межі і з домоволодінням АДРЕСА_7 , адже знаходиться між ними.

Згідно висновку судової земельно технічної експертизи № 268/8 від 14 вересня 2018 року, технічна документація на земельну ділянку домоволодіння АДРЕСА_1 , розроблена для підготовки та прийняття рішень Виконавчого комітету Слов`янськові міської ради від 16 грудня 2003 року № 753 та від 22 грудня 2004 року № 773/4 , а також порядок її затвердження не відповідає вимогам земельного законодавства. Зафіксовані невідповідності Технічної документації на земельну ділянку №10 та в Державному акті на право власності на землю, а саме: на титульному боці площа земельної ділянки становить 0,0472 га, яка прийнята згідно Рішення №773/4 виконкому Слов`янської міської ради від 22.12.2004 року, «Передати безоплатно для приватизації земельну ділянку по АДРЕСА_2 площею 0,0472 га- ця площа вказана помилково.

На зворотному боці Державного акту в Плані зовнішніх меж земельної ділянки «кадастровий номер 1414100000:01:002:0076 площа земельної ділянки становить 0,0816 га.

Згідно Рішення Слов`янського міської Ради виконавчого комітету від 16 листопада 2003 року № 753 площа земельної ділянки, на яку повинен бути виданий Державний акт становить 0,0808 га.

В рішенні виконавчого комітету Слов`янської міської ради від 16 грудня 2003 року № 753 зазначена ОСОБА_4 на, як особа, що є користувачем земельної ділянки та надала заяву про вилучення частки земельної ділянки АДРЕСА_3 площею 83 кв.м.

ОСОБА_4 не мала документів, що посвідчують її право на земельну ділянку АДРЕСА_3 , виходячи з цього письмова згода на вилучення частини земельної ділянки площею 83 кв.м не відповідає законодавчим актам, а саме «Закону про землеустрій» ст. 56.

Наданий акт погодження меж земельної ділянки АДРЕСА_1 від 15 січня 2004 року не погожено ОСОБА_1 та померлою на той час ОСОБА_16 , ОСОБА_9 .

Відновлення меж земельної ділянки в натурі та закрепления іх довгостроковими знаками встановленого зразка за затвердженою відповідною технічною документацією не виконувалось, так як має місце порушення меж, між земельними ділянками № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , так як на земельній ділянці, яка згідно правовстановлюючих документів відносіться до земельної ділянки № НОМЕР_2 збудовано навес та малоцінні споруди (детально в дослідженні).

Порушення землекористування земельними ділянками домоволодінь АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , та порушення меж між ціми земельними ділянками, згідно правовстановлюючих документів зафіксовано.

Фактична площа користування земельною ділянкою № НОМЕР_1 становить 0,0837 га Площа земельної ділянки № НОМЕР_1 , згідно Плану зовнішніх меж земельної ділянки кадастровий номер 1414100000:01:002:0076 становить 0,0816га.

Площа земельної ділянки № НОМЕР_2 , згідно правовстановлюючих документів, а саме договору купівлі - продажу житлового будинку становить 440 кв.м. Фактичне користування земельною ділянкою № НОМЕР_2 становить 0,0399 га.

Зафіксовано накладання земельної ділянки № НОМЕР_1 на земельну ділянку № НОМЕР_2 , порушення меж та зменшення площи земельної ділянки № НОМЕР_2 на 0,0041 га. відповідно до правовстановлюючих документів на ці земельні ділянки.

Разом з тим, враховуючи, що згідно матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є землекористувачами в рівних частках земельної ділянки АДРЕСА_1 , без визначення в натурі та поділу земельної ділянки не визначено межі цієї земельної ділянки та не вирішено питання про порядок користування зазначеною вище спільною частковою власністю, таким чином відсутні підстави вважати про накладення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_2 , саме на частину земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача.

Щодо доводів позивача про неузгодження меж земельної ділянки з ОСОБА_1 суд першої інстанції вірно зазначив, порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186-1 ЗК України.

Частинами 1,2, 10 статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Відповідно до положень частини 1 статті 186 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, проекти відведення земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності затверджуються органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які надають і вилучають земельні ділянки.

У статті 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

На виконання статті 106 ЗК України наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками.

У пункті 3.13. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками від 18 травня 2010 року № 376 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою. Повідомлення власників (користувачів) суміжних земельних ділянок про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем завчасно, не пізніше ніж за п`ять робочих днів до початку робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Повідомлення надсилається рекомендованим листом, кур`єрською поштою, телеграмою чи за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення. Власники (користувачі) суміжних земельних ділянок, місце проживання або місцезнаходження яких невідоме, повідомляються про час проведення робіт із закріплення межовими знаками поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) через оголошення у пресі за місцезнаходженням земельної ділянки. Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

Аналіз вказаних норм свідчить, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду в справі № 580/168/16-ц.

На підставі наведеного, непогодження меж земельної ділянки із землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників.

Таким чином суд першої інстанції дійшов обгрунтовнаого виснову про те, що рішення виконавчого комітету Слов`янської міської ради від 22 грудня 2004 року № 773/4 є незаконним у зв`язку із непогодженням меж земельної ділянки із користувачами суміжних ділянок № 8 та АДРЕСА_1 не заслуговують на увагу.

Також слід зауважити, що частиною 1 статті 118 Земельного кодексу України в редакції що діяла на час прийняття виконавчим комітетом Слов`янської міської ради оскаржуваного позивачем рішення № 773/4 від 22 грудня 2004 року, визначено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Таким чином, вказаною нормою не передбачено зазначення особою, зацікавленою в приватизації земельної ділянки, яка вже перебуває в її користуванні, її бажаного розміру та мети її використання.

Згідно ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України в редакції що діяла на час прийняття виконавчим комітетом Слов`янської міської ради оскаржуваного позивачем рішення № 773/4 від 22 грудня 2004 року, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Тобто вимоги закону щодо зазначення особою бажаних розмірів земельної ділянки та мети її використання стосуються саме тих випадків, коли особа на час відповідного звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування не має у користуванні тієї земельної ділянки, яку вона бажає одержати безоплатно у власність.

Таним чином, під час подання відповідачем ОСОБА_2 заяви про приватизацію земельної ділянки, згідно вимог діючого на той час законодавства, відсутня була вимога про зазначення особою, зацікавленою в приватизації земельної ділянки, яка вже перебуває в її користуванні, її бажаного розміру та мети її використання.

Щодо висновків суду першої інстанці про узгодження меж землекористування, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 118 ЗК України, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Згідно Акту узгодження меж землекористування від 15 січня 2004 року, вбачається, що вказаний акт був складений у присутності користувачів земельних ділянок, суміжних з земельною, з приводу приватизації якої ОСОБА_2 02 грудня 2003 року звернулася до Слов`янської міської ради, а саме: ОСОБА_10 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_4 , які своїми підписами засвідчили встановлення у натурі та погодження меж земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , на якій знаходиться домоволодіння АДРЕСА_2 .

Крім того, оскільки ОСОБА_10 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 лютого 2003 року був власником 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , отже суд дійшов правильного висновку про погодження меж земельної ділянки, на якій знаходиться домоволодіння АДРЕСА_2 , у тому числі і з користувачем суміжної земельної ділянки, на якій знаходиться домоволодіння АДРЕСА_1 .

За таких обставин суд першої інстанції вірно критично сприйняв посилання позивача щодо відсутності у вищевказаному акті підпису користувача земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , на якій знаходиться домоволодіння АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , оскільки не лише ОСОБА_1 , а й ОСОБА_10 як співвласник цього будинку, а отже як співкористувач відповідної земельної ділянки міг приймати участь у встановленні та погодженні меж суміжної земельної ділянки.

Згідно висновку Верховного Суду, викладеного 28 березня 2018 року у постанові по справі № 681/1039/15-ц, зазначено наступне, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. При цьому стаття 198 Земельного кодексу України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами». Із цього зовсім не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Видається, що погодження полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачі. Не надання позивачем своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.

Таким чином, оскільки на час визначення меж земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , на якій знаходиться домоволодіння АДРЕСА_2 , межі суміжної з нею земельної ділянки, на якій знаходиться домоволодіння АДРЕСА_1 , були не визначені, про що свідчать матеріали справи, натомість користувачі суміжних земельних ділянок при встановленні та погодженні меж земельної ділянки, на якій знаходиться домоволодіння АДРЕСА_2 , не заперечували проти визначення саме таких меж даної земельної ділянки, суд приходить до висновку, що актом встановлення та узгодження меж землекористування від 15 січня 2004 року не підтверджувалися межі та площа існуючої у ОСОБА_2 у користуванні земельної ділянки, а саме визначалися такі межі й площа.

На підставі вищевказаного рішення виконкому Слов`янської міської ради ОСОБА_2 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ДН № 105841 від 12 січня 2005 року, за яким вона є власником земельної ділянки площею 0,0472 га, розташованої на території Слов`янської міської ради по АДРЕСА_2 .

За таких обставин посилання позивача на невідповідність площі земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ОСОБА_2 , площі земельної ділянки, вказаній у Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ДН № 105841 від 12 січня 2005 року, є безпідставними, адже вказаний акт було видано на підставі рішення виконавчого комітету Слов`янської міської ради № 773/4 від 22 грудня 2004 року, яке, у свою чергу, було прийнято за результатами саме встановлення та погодження меж земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , на якій знаходиться домоволодіння АДРЕСА_2 , а не на підтвердження площі та меж цієї земельної ділянки, яка до приватизації її ОСОБА_2 перебувала у її користуванні.

Отже, враховуючи, що під час встановлення та погодження меж приватизованої ОСОБА_2 земельної ділянки, межі земельної ділянки, якою користується ОСОБА_1 , визначено не було, що виключає можливість порушення її прав шляхом встановлення межі земельної ділянки, на якій знаходиться домоволодіння АДРЕСА_8 , адже остання взагалі не має жодних меж, які б визначали її початкові та кінцеві точки, та приймаючи до уваги, що актом, на підставі якого було прийнято оскаржуване позивачем рішення виконавчого комітету Слов`янської міської ради, межі приватизованої ОСОБА_2 земельної ділянки саме встановлювалися та погоджувалися із користувачами суміжних земельних ділянок, а не підтверджувалися ті, у межах яких ОСОБА_2 використовувала земельну ділянку до її приватизації, суд приходить до висновку, що рішення виконавчого комітету Слов`янської міської ради № 773/4 від 22 грудня 2004 року лише закріпило за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, на якій знаходиться домоволодіння АДРЕСА_2 , з чітким визначенням її площі та меж, та жодним чином не вплинуло на право позивача користуватися тією земельною ділянкою, на якій знаходиться домоволодіння АДРЕСА_1 .

Щодо позовних вимог позивача про визнання дій Виконавчого комітету Слов`янської міської ради неправомірними та скасування рішень Виконавчого комітету Слов`янської міської № 753 від 16 грудня 2003 року та №773/4 від 22 грудня 2004 року, суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, дійшов обґрутованого висновку про відсутність правових підстав для їх задоволення, з огляду на наступне.

Так, відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізації права на позов передує порушення, невизнання чи оспорення права. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 лютого

2021 року у справі № 410/2775/12 (провадження № 61-13019св20).

Захисту підлягає лише порушене, невизнане право чи законний інтерес особи. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі №571/1168/17 (провадження №61-8227св21), від 21 липня 2021 року у справі №296/3367/18 (провадження №61-16274св19) та інші).Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Аналіз норм процесуального права, а також норм статей 4, 15, 16 ЦК України дає підстави стверджувати, що захисту в суді підлягає не будь яке право особи, а саме порушене.

Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Вимоги про визнання незаконними та скасування відповідних рішень органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки, а також усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою можуть бути заявлені особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цієї особи.

В даному випадку позивач зобов`язана була довести, що спірні рішення Виконавчого комітету Слов`янської міської №753 від 16 грудня 2003 року та № 773/4 від 22 грудня 2004 року порушують її права та інтереси, тобто довести наявність заподіяної їй шкоди, а також причинно-наслідковий зв`язок між завданням шкоди і діями відповідачів та неможливістю усунути такі порушення іншим способом.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 березня

2021 року у справі № 340/92/16-ц (провадження № 61-7912св19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року в справі№ 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Разом з тим позивачем по справі не доведено належними та допустими доказами того, що оспорювані нею рішення Виконавчого комітету Слов`янської міської № 753 від 16 грудня 2003 року та № 773/4 від 22 грудня 2004 року порушують її права на користування земельною ділянкою, на якій знаходиться належне їй нерухоме майно на АДРЕСА_1 .

Також колегія суддів звертає увагу на те, що рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 7794981 від 28 жовтня 2017 року, державним реєстратором Бабак К.Ю. проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1414100000:01:002:0076 за ОСОБА_2 .

Правовідносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952 від 01 липня 2004 року.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції станом на 17 жовтня 2017 року, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з ч. 1ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»право власності підлягає державній реєстрації.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції станом на 17 жовтня 2017 року, державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"(у редакції, яка діяла на час звернення позивача з уточненою позовною заявою 20 січня 2021 року) було визначено порядок внесення відомостей до Державного реєстру прав.

Згідно ч.3 ст. Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, яка діяла на час звернення позивача з уточненою позовною заявою 20 січня 2021 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.

Тобто, законодавець чітко визначив, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

За змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Крім того зазначеною нормою передбачено, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

На підставі наведеного вище колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підставв для задоволення позовних вимог позивача, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин про те, що спірні рішення Виконавчого комітету Слов`янської міської ради порушують права позивача, на користування земельною ділянкою, на якій знаходиться належне їй нерухоме майно на АДРЕСА_1 . При цьому суд посилався на те, що законодавець чітко визначив, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

Доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог законодавства та власного тлумачення норм процесуального права. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Отже доводи апеляційної скарги відповідача не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язуєсуди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 07 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 08 серпня 2024 року.

Головуючий:

Судді: