Рішення

від 07.08.2024 по справі 711/6684/23

ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/6684/23

Провадження № 2/711/529/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2024 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Скляренко В.М.,

при секретарі Копаєвій Є.В.

за участі:

позивачки ОСОБА_1

представника позивачки - адвоката Антонюк І.А.,

представників відповідача Птухи В.І. , Кирмана В.О. ,

представника третьої особи Глубашенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаської міської ради, третя особа: Житлово-будівельний кооператив №80 про встановлення факту постійного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, -

в с т а н о в и в:

Представник позивачки - адвокат Антонюк І.А., яка діє на підставі ордеру серії СА №1058057 від 01.08.2022р., - звернулась до суду з позовом, в якому просила встановити факт проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_1 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з березня 2010 року по 20 липня 2022 року.

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що позивачка познайомилась з ОСОБА_5 , у 1984 році, коли вони як члени ЖБК №80 заселились в один багатоповерховий будинок. ОСОБА_5 проживав один і не мав власної сім`ї. Навесні 2010 року ОСОБА_5 запропонував позивачці жити разом, оскільки між ними склалися близькі стосунки і вони проводили разом весь вільний час. З того часу вони не розлучались і постійно були разом, вели спільне господарство, взаємно турбувались один про одного, будували свої відносини на почуттях взаємної любові та поваги та допомоги один одному. Оскільки кожен з них мав власний заробіток, то зароблені кошти вони розподіли разом, витрачаючи їх на сімейні потреби та заощадження. За спільні кошти вони робили ремонт у своїх квартирах та купляли побутові речі (сантехніка, меблі тощо). З урахуванням характеру відносин між ними, то потреби у реєстрації шлюбу в них не було. З 2020 року стан здоров`я ОСОБА_5 різко погіршився і через погіршення зору він потребував сторонньої допомоги, яку йому надавала позивачка. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер і позивачка здійснила його поховання. Після смерті ОСОБА_5 позивачка у визначений законом строк звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, внаслідок чого була заведена спадкова справа. Натомість нотаріус виніс постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки відсутні документи, які підтверджують наявність в позивачки права на спадкування. За таких обставин позивачка позбавлена можливості в інший спосіб, аніж судовий, підтвердити факт її проживання з померлим ОСОБА_5 однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини та наявність в неї права на спадкування за законом (четверта черга спадкування) після смерті останнього, а тому звернулась до суду з даним позовом.

Черкаська міська рада заперечила проти позовних вимог та у наданому письмову відзиві просила відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на те, що позивачкою не надано достатніх та належних доказів, які підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя між позивачкою та померлим ОСОБА_5 , а відтак не підтверджується факт того, що вони проживали однією сім`єю із померлим не менше п`яти років до моменту смерті останнього.

01.10.2023р. судом відкрито провадження у справі із визначенням здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

22.01.2024р. від представника Черкаської міської ради (відповідач) - Птуха В.І., яка діє на підставі довіреності №3976-01-21 від 28.12.2023р., - на адресу суду надійшов письмовий відзив проти позову, в якому викладено обґрунтування заперечень відповідача проти позову.

19.03.2024р. від представника позивача до суду надійшло клопотання про допит свідків.

В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі та наполягали на їх задоволенні з підстав, викладених у позові.

Позивачка додатково пояснила, що проживала з померлим однією сім`єю з 2010 року в його квартирі, а в її квартирі проживає її донька та двоє онуків.

Представник позивача додатково пояснила, що позивачка проживала разом з померлим ОСОБА_5 , однією сім`єю, як чоловік та жінка з березня 2010 року, а тому позивачка має право на закликання до спадкування після смерті останнього в порядку четвертої черги спадкування за законом.

Представники відповідача - Птуха В.І. , яка діє на підставі довіреності №3976-01-21 від 28.12.2023р., Кирман В.О. , який діє на підставі довіреності №3974-01-21 від 28.12.2023р., - в судовому засіданні заперечили проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві, та просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи - голова правління Житлово-будівельного кооперативу №80 Глубашенко О.В., яка діє на підставі довіреності від 23.01.2024р., - в судовому засіданні пояснила, що не заперечує проти задоволення позовних вимог. Додатково пояснила, що сама проживає в цьому будинку і знає позивачку та померлого ОСОБА_5 з моменту їх заселення, бо вони всі проживають в одному під`їзді. Позивачка з померлим тривалий час були знайомі, а з весни 2010 року стали проживати однією сім`єю у квартирі померлого (№157), а в квартирі позивачки ( №143 ) проживала донька останньої. Зауважила, що вона особисто бачила як позивачка разом з ОСОБА_5 неодноразово приходили разом до його квартири.

За клопотанням представника позивача в судовому засіданні допитано в якості свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

ОСОБА_6 пояснила, що проживає з 1984 року у квартирі №142 в одному будинку разом з позивачкою. Її квартира знаходиться на четвертому поверсі, а квартира позивачки - на п`ятому. Квартира ОСОБА_5 знаходиться в цьому ж під`їзді на восьмому поверсі, а тому всі вони є сусідами і знають один одного. З позивачкою свідок колись працювала в одному магазині. ОСОБА_5 жив сам, а приблизно у 2010 році позивачка повідомила їй, що живе разом з ОСОБА_5 в його квартирі. Після того свідок з періодичністю один раз на тиждень бувала там і впевнена, що позивачка з померлим проживали як чоловік та жінка, вели спільне господарство. До померлого раніше приходила його мама і більше ніхто.

ОСОБА_7 в судовому засідання пояснила, що проживає у квартирі №136 в одному будинку разом з позивачкою і знає її з моменту заселення. З моменту заселення до будинку позивачка проживала зі своїм чоловіком, але згодом з ним розлучилася. ОСОБА_5 свідок знає, оскільки вони разом працювали і він жив разом з нею в одному під`їзді, але на восьмому поверсі. Зі слів ОСОБА_5 їй стало відомо, що він проживає разом з позивачкою в його квартирі. Їй відомо, що позивачка разом з померлим спільно робили ремонт, бо свідок їм допомагала його робити. Чоловік свідка товаришував з ОСОБА_5 і вони всі разом ( ОСОБА_5 , позивачка, свідок та її чоловік) неодноразово спільно святкували свята та проводили дозвілля. Свідок безпосередньо заходила до квартири ОСОБА_5 , де було чисто і вона впевнена, що він разом з позивачкою проживали однією сім`єю, як подружжя. У ОСОБА_5 не було рідних людей (дітей не було; мати померла). Саме позивачка займалась похованням ОСОБА_5 і після його смерті залишилась проживати в його квартирі.

ОСОБА_8 пояснив, що знає позивачку, бо він був головою їх житлово-будівельного кооперативу і проживав з позивачкою в одному під`їзді, але протягом останніх 15 років він там не проживає. З ОСОБА_5 свідок товаришував, а тому йому відомо, що померлий мав симпатію до позивачки. Приблизно у 2010-2012роки ОСОБА_5 та позивачка стали зустрічатися, а потім і жити разом. З часу, як свідок змінив місце проживання, то заходив у гості до ОСОБА_5 один-два рази на місяць і в кватирі завжди була позивачка. Останні 10-12 років ОСОБА_5 та позивачка проживали разом в квартирі ОСОБА_5 . Про факт смерті ОСОБА_5 йому стало відомо з повідомлення позивачки.

Заслухавши пояснення учасників справи та свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 19.09.1984 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , - що підтверджується відомостями у паспорті громадянина України на ім`я позивачки /а.с. 8/.

Відповідно до наявних у паспорті громадянина України відомостей ОСОБА_1 з 27.09.1975р. перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 , який було розірвано 20.02.1997р.

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 17.03.1989 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_5 . Зазначена квартира є двокімнатною і була виділена ОСОБА_5 , як члену ЖБК № 80 , для заселення разом з його дружиною ОСОБА_10 , що підтверджується списком членів ЖБК №80 на заселення /а.с. 10-11/.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 10.07.2008р. квартира загальною площею 51,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_5 , - належить на праві приватної власності ОСОБА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 08.07.2008р. №966. Державна реєстрація відповідного права власності здійснена 09.09.2008р. /а.с. 19/.

17.04.2012р. ОСОБА_5 складено довіреність, відповідно до якої він доручає ОСОБА_1 на період його відсутності з 18.04.2012р. по 27.04.2012р. доглядати за його квартирою за адресою: АДРЕСА_4 . Довіреність посвідчена головою правління ЖБК №80 Мітянкіною Т.В. /а.с. 18/.

Відповідно до характеристики, складеної 05.08.2022р. головою правління ЖБК №80 Глубашенко О.В. , позивачка з 1984 року проживає за адресою: АДРЕСА_4 , - і позитивно характеризується за місцем проживання /а.с. 12/.

Відповідно до характеристики, складеної 05.08.2022р. головою правління ЖБК №80 Глубашенко О.В., ОСОБА_5 з 1984 року проживав за адресою: АДРЕСА_5 , - і позитивно характеризується за місцем проживання /а.с. 13/.

13.07.2022р. ОСОБА_5 склав нотаріально посвідчену довіреність із строком її дії до 13.07.2032р., якою уповноважив ОСОБА_1 бути його представником в усіх державних, громадських та інших компетентних органах і організаціях по питання оформлення, отримання, розпорядження належною йому пенсією, іншими виплатами, грошовими вкладами з належними відсотками та всіма компенсаціями /а.с. 14/.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер /а.с. 15/.

Відповідно до договору-замовлення №7002 від 21.07.2022р. позивачкою, в якості замовника, було укладено договір з КП «Комбінат комунальних підприємств» на організацію та проведення поховання померлого ОСОБА_5 /а.с. 25/.

На підставі заяви позивачки 01.08.2022р. нотаріусом Першої черкаської державної нотаріальної контори було заведено спадкову справу №296/2022 після смерті ОСОБА_5 /а.с. 16/. В межах спадкової справи відомостей про осіб, які мають право на спадкування після смерті ОСОБА_5 нотаріусом не виявлено. 01.09.2023р. нотаріус вині постанову про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з відсутністю можливості підтвердження факту родинних відносин /а.с. 26/.

Згідно акту від 12.10.2022р., засвідченого підписом голови правління ЖБК №80 Глубашенко О.В., сусіди-свідки у кількості п`яти осіб засвідчують про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з березня 2010 року спільно проживали за однією адресою: АДРЕСА_5 /а.с. 20/.

Позивачка стверджує, що з березня 2010 року проживала однією сім`єю з померлим ОСОБА_5 у квартирі померлого, і на теперішній час встановлення такого факту необхідно їй для підтвердження та реалізації права на спадкування за четвертою чергою спадкоємців, а тому вона звернулася до суду з даним позовом.

Таким чином, спір виник зі спадкових правовідносин, які регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Надаючи оцінку доводам позивачки в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.ст. 1216, 1217 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі ст. 1258 ЦК спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1264 ЦК України встановлено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Отже за змістом такої норми закону для набуття права на спадкування в порядку четвертої черги спадкування за законом необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права й обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3червня 1999року №5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 .08.2018р. у справі № 644/6274/16-ц).

Таким чином у відповідності до принципу змагальності цивільного судочинства необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання позивача разом зі спадкодавцем є доведеність факту їх спільного проживання, як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період, не менше ніж п`ять років поспіль, що передували моменту смерті спадкодавця.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

У постанові від 22.09.2021р. у справі № 463/3724/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Слід звернути увагу, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 14.09.2021р. у справі №910/14452/20, від 25.06.2020р. у справі №924/233/18). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц.

Отже, суд не може вважати доведеними обставини, про які стверджує одна сторона і заперечує інша, якщо вони не підтверджені належними та допустимими доказами, а згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, слід виснувати, що враховуючи зміст позовних вимог та підстави позову, саме на позивача покладається обов`язок надати суду докази на підтвердження фактичного проживання однією сім`єю із спадкодавцем на час відкриття спадщини не менше п`яти років поспіль. Ненадання суду відповідних доказів може мати наслідком ухвалення судом рішення про відмову в позові через недоведеність обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Суд бере до уваги, що доказування обставин спільного проживання та ведення спільного побуту, зокрема в частині ведення спільного господарства, спільного харчування, здійснення спільних витрат на утримання житла, за своєю сутністю є доволі складною процедурою, оскільки передбачає доказування життєвих обставин конкретними видами доказів, яким під час їх виникнення, зазвичай, не надається значної уваги для їх фіксації та збереження. До того ж Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, а тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Зокрема, Верховний Суд у своїй практиці у справах про встановлення факту проживання однією сім`єю, здійснюючи оцінку обставин справи в контексті наявних доказів, виснував:

- показання свідків та спільні фотографії, не можуть свідчити про факт спільного проживання однією сім`єю та не можуть бути визначальними у вирішенні цього питання (постанова ВС від 12.12.2019р. у справі №466/3769/16);

- сам факт періодичного піклування та надання допомоги одинокій особі похилого віку (спадкодавцю), яка за станом здоров`я потребувала постійного стороннього догляду, не є достатньою підставою для встановлення факту проживання з нею однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (постанови Верховного Суду від 25.05.2022р. у справі № 542/1648/19, від 05.10.2023р. у справі №711/2094/22);

- спільне проживання та часткова пов`язаність спільним побутом, яка зумовлена тим що сторони не мали іншого місця проживання, не свідчить про те, що характер відносин між сторонами має ознаки сімейних (постанова Верховного Суду від 10.10.2019р. у справі № 748/897/18).

В той же час відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сукупний аналіз наданих суду доказів не свідчить про те, що характер відносин між позивачкою та померлим ОСОБА_5 мав ознаки, які притаманні членам однієї сім`ї.

По-перше, суду не надано, з точки зору належності, допустимості та достатності, доказів на підтвердження фактичного проживання позивачки з ОСОБА_5 в період з березня 2010 року по день смерті останнього. В цьому контексті суд звертає увагу, що пояснення свідків в даному випадку не мають вирішального значення, оскільки висновки таких свідків є їх припущенням про обставини умов проживання позивачки з ОСОБА_5 , яке ґрунтується на суб`єктивному сприйнятті випадкової ситуації, в якій опинялись такі особи.

Надані стороною позивача письмові пояснення свідків, які є додатком до позову, суд відхиляє, оскільки це є недопустимим доказом.

Наданий стороною позивача акт від 12.10.2022р. сам по собі також не є належним підтвердженням факту проживання позивачки в квартирі ОСОБА_5 . До того ж в такому акті відсутні відомості про місце проживання осіб, які його підписали (номери квартир).

Окрім того, суд звертає увагу на суперечливості тверджень позивачки та змісту наданих доказів. Зокрема, у характеристиці позивачки, складеної за місцем проживання, вказується, що позивачка проживає у квартирі №143 зі своєю сім`єю: з донькою ОСОБА_11 та двома онуками /а.с. 12/.

По-друге, не надано суду і доказів наявності спільного побуту між позивачкою та ОСОБА_5 .

В цьому контексті суд зауважує, що надані стороною позивача довіреності від імені ОСОБА_5 підтверджують факт надання померлим конкретних доручень позивачці, що свідчить про наявність між ними певних довірчих відносин, але зовсім не визначає характеру таких відносин як сімейних.

Окремо суд звертає увагу, що у довіреності від 17.04.2012р., посвідченої головою ЖБК №80, ОСОБА_5 доручив позивачці «доглядати за його квартирою на період його відсутності (з 18.04.2012р. по 27.04.2012р.) та в разі необхідності виклику комунальних служб, надавати доступ до квартири представникам комунальних служб». Аналіз змісту такого доручення не дає підстави дійти висновку, що власник житла передав повіреній особі право користування житлом чи засвідчив визнання наявності в неї такого права.

Довіреність від 18.03.2015р., посвідчену головою правління ЖБК №80 Глубашенко О.В., суд не приймає в якості доказу, оскільки такий документ з точки зору допустимості не є належним доказом підтвердження вчинення одностороннього правочину, бо на документів відсутній підпис довірителя.

Варто звернути увагу, що за обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що позивачка мала доступ до помешкання ОСОБА_5 і мала з ним близькі (довірливі) стосунки, які мають ознаки того, що позивачка піклувалася про померлого.

Разом з тим, аналізуючи зміст та характер обставин спірних правовідносин в контексті обсягу наданих суду доказів, суд доходить висновку, що позивачкою не доведено належним чином реальності факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 , як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, протягом не менш п`яти років поспіль до моменту відкриття спадщини, оскільки судом не встановлено обставин, які свідчать про те, що такі особи постійно спільно проживали, були пов`язані спільним побутом та веденням спільного господарства, а також мали взаємні права і обов`язки, які притаманні членам сім`ї, а відтак суд приходить до висновку, що характер відносин позивачки з ОСОБА_5 за своїм змістом не мав ознак сімейних.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про недоведеність з належною достовірністю обставин, які б свідчили про можливість закликання позивачки до спадкування після смерті ОСОБА_5 , як спадкоємця четвертої черги спадкування за законом, а відтак заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню, то понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

На підставі вищевикладеного і керуючись ст.ст.7, 9, 11-13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Черкаської міської ради, третя особа: Житлово-будівельний кооператив №80 про встановлення факту постійного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення буде складений 07 серпня 2024 року.

Головуючий: В.М. Скляренко