Рішення

від 08.08.2024 по справі 607/15142/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.08.2024 Справа №607/15142/20 Провадження №2/607/1966/2024

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі головуючого судді Позняка В.М.,

за участі секретаря судового засідання Шимків Л.І., представника позивача - Осадчук С.С. , представника відповідача - Ходюк К.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви» про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

І. Описова частина.

1.Зміст вимог та заперечень учасників справи.

10.09.2020 Релігійна організація «Спасо-Преобаженський монастир Української Греко-Католицької Церкви», в інтересах якого діє адвокат Ходюк К.М., звернулася до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_3 ,в якому просила визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 звернулася в суд із зустрічним позовом до релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви», в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета зустрічного позову, просить зобов`язати його усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням площею 11,4 кв.м., позначене в інвентарній справі під літерою «А» номер 2-32, розташоване на ІІ поверсі, за адресою: АДРЕСА_1 шляхом надання їй постійного безперешкодного доступу до займаного житлового приміщення в будинку АДРЕСА_1 та передачі дублікату ключів від воріт, вхідних дверей та вказаної кімнати.

Посилалася на те, що прийшла до монастиря 20.09.1995. Постриг у рясу отримала 07.04.2004, а постриг у Малу схиму - 19.12.2005. У монашому стані перебувала понад 25 років. З 22.02.2006 як монахиня монашої спільноти сестер Введення в храм Пресвятої Богородиці зареєстрована разом з іншими членами цього чернечого інституту за адресою АДРЕСА_1 , а тому вважає, що набула права користування цим житлом.

В її користуванні перебувала кімната, площею 11,4 кв.м., позначена в інвентарній справі під літерою «А» номер 2-32, розташована на ІІ поверсі за адресою: АДРЕСА_1 . У вказаному житлі залишилися її особисті і побутові речі.

05.05.2017 вона разом із монашою спільнотою сестер Введення в храм Пресвятої Богородиці вимушено тимчасово залишила вказане житло через постійні конфлікти з ОСОБА_4 і незаконні дії владики ОСОБА_5 .

З 01.02.2018 та протягом всього часу вона разом із сестрами монашої спільноти намагалися повернутися у вказане житло, однак через заміну замків вільно повернутися не змогли.

28.08.2020 вона разом із сестрами вчергове не були допущені на територію монастиря.

Житлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 є її єдиним житлом в Україні, і вона не втратила інтерес до цього житла.

Релігійна організація «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви», в інтересах якої діє адвокат Ходюк К.М. заперечили проти задоволення позовних вимог. Зазначає, що відповідач на підставі свідоцтва про право власності на будівлі від 14.09.1999 виданого Тернопільським бюро технічної інвентаризації є власником будинку АДРЕСА_1 . Рішенням Великобірківської селищної ради Тернопільського району Тернопільської області від 08.07.1999 р. № 133, на підставі якого видано свідоцтво, монастирю Св. Теодора Студита, який пізніше перейменований в релігійну організацію «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви», передано у власність вказані будівлі саме для культових потреб монастиря.

Культова будівля релігійної організації спеціально призначена для задоволення релігійних потреб громадян: проведення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та інших і практики відповідно до внутрішніх настанов релігійної організації. Звертає увагу, що будівлі монастиря не є житловими спорудами, а являють собою цілісний монастирський комплекс, що складається з келій і храму, які є нероздільними, про що виразно свідчить технічна документація монастиря. Таким чином, приміщення з якого Монастир просить виселити відповідача-позивача не можна розглядати в контексті «концепції житла» у світлі принципів статті 8 Конвенції про захист людини і основоположних свобод. Спеціальні місця, в яких проживають черниці називаються келіями, які є, насамперед місцем молитви. Проживання черниць в будівлі монастиря є складовою внутрішніх настанов чернечої інституції.

З 1999 року в будівлі за адресою: АДРЕСА_1 за згодою власника проживала жіноча спільнота сестер Введення в храм Пресвятої Богородиці. Спільнота сестер смт. Великі Бірки формувалася під опікою та духовним проводом Монастиря Св. Теодора Студита (юридичної особи, що за видом релігійних організацій відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу совісті релігійні організації» є монастирем) та у подальшому розвинулася в жіночий монастир Введення у Храм Пресвятої Богородиці, як інститут єпархіального права.

22.02.2006 в будівлі за вказаною адресою зареєстровано місце проживання ОСОБА_3 на правах монахині.

27.04.2017 з огляду на системні порушення монашої дисципліни і монаших правил, ігнорування розпоряджень і вказівок єпархіального Єпископа та Верховного Архієпископа УГКЦ, Декретом Верховного Архиєпископа УГКЦ Святослава Шевчука було закрито Монастир Введення в храм Пресвятої Богородиці у смт. Великі Бірки, та доручено с. Теодосії (ОСОБА_8) управляти справами монастиря до моменту заснування нового монастиря.

05.05.2017 ОСОБА_3 , у зв`язку із неприйняттям у дусі монашої покори розпоряджень церковного керівництва та розбіжностями в поглядах з очільницею монастиря, з власної волі залишила монастир, таким чином припинивши ведення з іншими монахами спільного монашого життя з одночасним припиненням проживання в ньому.

Право користування житловим будинком (сервітут), як речове право на чуже майно, виникло в ОСОБА_3 на підставі прийняття її в монахи Монастиря та припинилося внаслідок її виселення на добровільній основі, оскільки припинилися обставини, які були підставою для встановлення сервітуту.

1.2. Рух справи в суді.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16.09.2020 відкрито провадження по справі за позовом релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви» до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням за правилами загального позовного провадження.

23.11.2020 ОСОБА_3 звернулася із зустрічним позовом до релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви» про усунення перешкод в користуванні житлом.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26.01.2021 із занесенням до протоколу судового засідання суд постановив прийняти заяви позивача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом про зміну предмета позову.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23.02.2021 із занесенням до протоколу судового засідання закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24.01.2023 провадження у справі зупинено.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Позняка В.М. від 06.07.2023 на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу справі між суддями прийнято справу до свого провадження зі стадії судового розгляду справи та поновлено провадження по справі.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17.10.2023 суд постановив закрити провадження у справі в частині позовних вимог релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви» до ОСОБА_3 на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України.

1.3. Позиція учасників в судовому засіданні.

Представник позивача - адвокат Осадчук С.С. позов підтримала з підстав, викладених у ньому та просить його задовольнити. Окрім того, вказала, що ОСОБА_3 вселилася з волі власника у спірне приміщення монастиря як фізична особа для постійного проживання, і набула право користування цим житлом незалежно від набуття монашого стану. Відповідачем не доведено, що право користування належним йому нерухомим майном ОСОБА_3 було надано саме у зв`язку із прийняттям її в монахині Монастиря, яке припинилося.

Представник відповідача - адвокат Ходюк К.М. проти позову заперечила, вважає його безпідставним, просила відмовити у його задоволенні.

ІІ. Мотивувальна частина.

Досліджені докази та фактичні обставини встановлені судом.

Рішенням Великобірківської селищної ради Тернопільського району Тернопільської області від 08.07.1999 № 133 передано безоплатно монастирю св. Теодора Студита нерухоме майно згідно додатком за адресою: АДРЕСА_1 , для культових потреб монастиря.

Згідно акта передачі комунального майна від 29.07.1999 за адресою: смт. Великі Бірки, вул. Б.Хмельницького, 15, Великобірківський сільський голова передав, а Ієромонах о. Григорій Планчак від імені монастиря св. Теодора Студита прийняв будинки № 1, № 2, № 3, № 4 , допоміжні споруди, земельну ділянку площею 0, 51 га та інженерні комунікації.

Згідно свідоцтва про право власності на будівлі від 14.09.1999 об`єкт в АДРЕСА_1 належить монастирю св. Теодора Студита на праві колективної власності та складається з чотирьох будівель.

Тернопільським районним БТІ 15.07.2005 виготовлено інвентарну справу на будівлі і споруди монастиря Введення в храм Пресвятої Богородиці по вул. Б. Хмельницького, 15 в смт. В. Бірки. Культова споруда монастиря складається з будівлі, позначеної літерою «А», трапезної (позначена літерою «Б»), швейної майстерні (позначена літерою «З»), пожводойми (позначена літерою «К»), огорожі та відмостки. Також до даної будівлі входять нежитлові приміщення: каплиця, святилище, захристіє, паламарська, келії та побутові: ванна, санвузол, коридори, посудомийна, вбиральні, душові. Вказаний об`єкт є єдиним цілісним комплексом культової споруди монастиря, який призначений для проведення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій, передбачених внутрішніми постановами УГКЦ та місцевими традиціями.

Релігійна організація «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви» (первинна назва «Монастир св. Теодора Студита» код ЄДРПОУ 24620256) набула статус юридичної особи відповідно до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» 27.03.1995 - з моменту реєстрації Статуту Міністерством України у справах національностей, міграції та культів. Засновник - релігійна організація «Тернопільсько-Зборівська Архиєпархія Української Греко-Католицької Церкви», відомості про юридичну особу включено 15.05.2007.

Відповідно до Статуту релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ», який прийнято рішенням загальної ради Монастиря Святого Теодора Студита 19.06.2017, зареєстрований в Міністерстві культури, наказ № 835 від 31.08.2017, (далі - Монастир) (попередня назва - монастир Святого Теодора Студита) є релігійною спільнотою монахів, що живуть згідно правил східного членства.

Монастир входить до ієрархічної структури релігійного об`єднання Української Греко-Католицької Церкви, яка перебуває в єдності з Римським апостольським престолом (п.1.5, 1.8 статуту).

Релігійна організація «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви» є автономним монастирем свого права і підпорядковується Тернопільсько-Зборівському архієпископу і митрополиту УГКЦ згідно кодексу канонів Східних Церков (п.1.9 статуту).

Монастир як юридична особа користується правами та несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і цього статуту: володіє, користується та розпоряджається майном, що належить йому на праві власності, може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов`язки, виступати стороною в суді, господарському та третейських судах має право вчиняти будь-які правочини, укладати договори, що не суперечать чинному законодавству, а також цьому статуту (пункт 1.13 статуту).

Монахи монастиря проживають відокремлено в монастирі з обмеженою для вступу сторонніх осіб територією (клявзурою) (п.2.2 статуту).

11.10.2017 проведено державну реєстрацію змін до установчих документів, згідно якої відбулася зміна найменування позивача з «Монастир св. Теодора Студита» на Релігійна організація «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви».

Грамотою Єпископа Тернопільського УГКЦ кир ОСОБА_6 від 14.06.1999 засновано монашу жіночу спільноту Введення в Храм Пресвятої Богородиці з осідком у смт. Великі Бірки Тернопільської Єпархії, яку поручено духовній та матеріальній опіці її засновника ОСОБА_7 , Ігумена монастиря св. Теодора Студійського у с. Колодіївка.

Згідно будинкової книги будинку АДРЕСА_1 , місце проживання ОСОБА_3 зареєстровано у вказаному будинку з 22.02.2006.

Декретом від 27.04.2017 №ВА 17/162 Верховний Архієпископ Києво-Галицький Української Греко-Католицької Церкви Святослав постановив закрити Монастир Введення в Храм Пресвятої Богородиці, що в смт. Великих Бірках Тернопільського району, та всі залежні монастирі. Декрет виданий з огляду на систематичні порушення монашої дисципліни монарших правил, ігнорування розпорядженнями і вказівками єпархіального єпископа та Верховного Архиєпископа УГКЦ, а також діям поодиноких членів що створило суперечливий Богопосвяченому життю стан, а мирянам завдало значних фізичних, психічних і духовних наслідків.

05.05.2017 ОСОБА_3 разом з іншими сестрами монашої спільноти сестер Введення в храм Пресвятої Богородиці залишила вказане житло у монастирі, забравши при цьому особисті речі.

Згідно протоколу С.Теодозія мон. Теодосія ОСОБА_8 від 06.05.2017 повідомила Управління Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ 09.05.2017 про те, що 05.05.2017 сестри, в тому числі ОСОБА_9 , особисто взявши документи і речі приватного вжитку, залишили монастир.

Листом від 09.05.2017 С.Теодозія мон. ОСОБА_10 повідомила архієпископу і митрополиту Тернопільсько-Зборівському ОСОБА_11 про ситуацію, яка склалася в монастирі Введення в Храм Пресвятої Богородиці. Повідомила, що монахині, серед яких ОСОБА_9 , від самого початку призначення її ігуменею виражали непослух, бунтували проти розпоряджень, вибірково їх виконували, ігнорували нею і багато речей робили по власній волі. Це створювали у монастирі атмосферу постійного підбурення до непослуху ігумені. 05.05.2017 без жодного дозволу сестри виїхали з монастиря, не погодилися на жодну духовну віднову чи реабілітацію.

ОСОБА_12 ( ОСОБА_13 ), разом з іншими підписантами зверталася до синоду Єпископів УГКЦ, реколекційний центр Львівської Архиєпархії УГКЦ листом від 04.09.2017 №6/2017, в яких висловлювали незгоду з діями кир ОСОБА_5 , якими він іменував ігуменю с. Теодозію ( ОСОБА_14 ), через те, що цьому не передував вибір.

Також 12.10.2017 ОСОБА_12 ( ОСОБА_13 ) разом з іншими підписантами зверталася з листом до владики ОСОБА_15 протосинкела Тернопільсько-Зборівської Архиєпархії, в якому повідомляли, що вони не бажали жити у постійному виясненні відносин з незаконно призначеною ігуменею, коли при кожній нагоді їх звинувачується в непослусі, скаржилися на великий психологічний тиск в монастирі, відношення до них як бунтівників, нерівне ставлення та наявність привілейованих сестер.

З часу залишення монастиря, 05.05.2017, ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , не проживає.

Декретом від 04.06.2020 №165/2020 архієпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівського ОСОБА_16 повідомив про заснування Святоблаговіщенської монашої спільноти в с. Великі Бірки.

28.08.2020 ОСОБА_3 та інші особи, що залишити монастир 05.05.2017, приїхали до будинку монастиря, намагалися відкрити браму своїм ключем та виявили, що замки змінені. ОСОБА_17 їх не впустила, у зв`язку з чим вони зверталися у поліцію. У відповідь листом ТВП ГУНП в Тернопільській області від 24.09.2020 заявникам рекомендовано звернутися до суду.

Відповідно до акту опитування від 04.09.2020, комісія Великобірківської сільської ради провела обстеження житла за адресою: АДРЕСА_1 , в якому перебувала на реєстраційному обліку серед інших ОСОБА_3 , проте впродовж останніх трьох років за місцем своєї реєстрації не проживає, що підтвердили свідки.

Судом досліджено відеозапис наданий позивачем за первісним позовом, на якому зафіксовано події 05.05.2017 та відеозапис наданий представником відповідача-позивача на якому зафіксовано події 28.08.2020.

Листом від 20.08.2020 №240/2020 Архієпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський ОСОБА_16 надав канонічне попередження ОСОБА_18 ( ОСОБА_19 ) на один місяць, в якому повідомив, що якщо вона не змінить поведінки, то буде звільнена з монашого стану.

Декретом про звільнення з монаршого стану від 22.10.2020 №462/2020, архієпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівського ОСОБА_16 постановив монахиню Теодору ( ОСОБА_20 ) члена колишнього монастиря Введення в Храм Пресвятої Богородиці звільнити з монашого стану зі всіма канонічними наслідками, які з цього випливають.

Допитаний як свідок ОСОБА_21 показав, що він працював головою Великобірківської селищної ради. За його каденції, селищна рада вирішила в 1997 року передати в оренду, а потім у власність приміщення по АДРЕСА_1 у відповідь на звернення ігумена ОСОБА_22 . За час проживання сестри покращили майно, працювали своїми руками та самі створили його в тому вигляді, в якому він є зараз. Він був свідком того, що сестри намагалися зайти до монастиря, але їх не впустили.

Допитаний як свідок ОСОБА_23 показав, що він був свідком, як 28.08.2020 ОСОБА_24 з іншими сестрами намагалася повернутися в монастир. Однак їх не впустили.

Свідок ОСОБА_25 показала, що знає ОСОБА_26 з 2006 року. Коли призначили нового керівника почалися непорозуміння, змушували покинути приміщення Монастиря. З 2017 році із ОСОБА_27 не бачилася, спілкувалася по телефону. Знає, що вона не має де жити та бажає повернутися в монастир.

Свідок ОСОБА_28 показала, що вона знайома з ОСОБА_29 з 1997 року, коли вона прийшла жити у монастир. З приходом нового керівництва помінялася атмосфера в монастирі, почалися переслідування, слідкування, підслуховування, запропонували перейти в інші спільноти. Деякі сестри тимчасово залишили монастир. Пробувли повернутися, але не могли.

Допитана як свідок ОСОБА_30 показала, що ОСОБА_24 вселилася в приміщення монастиря разом з нею, не маючи статусу та була на той час світською особою. Її поселили безстроково. Зофія була змушена залишити Монастир . Так, в 2016 році їм примусово призначили нового настоятеля. Було обмеження в харчуванні, тиск, залякування. Вони тимчасово залишили монастир та звернулися до Вищої Церковної влади з метою вирішення конфліктної ситуації. Вона дбала про будинок за весь час проживання. ОСОБА_32 хоче повернутися та робила такі спроби в 2018, 2019, 2020 році, однак їй не дали такої можливості.

Допитаний як свідок ОСОБА_33 показав, що він є підприємцем, допомагає спільноті монастиря, фінансово, транспортом, тощо. Разом із братом 28.08.2020 року був свідком того, що ОСОБА_24 разом з іншими монахинями намагалася потрапити на територію монастиря, однак з того боку підійшла людина і сказала, що не може пустити їх на територію і скрилася. Вони довго перебували там, приїхала поліція.

Допитаний як свідок ОСОБА_34 показав, що він був свідком, як сестри, в тому числі і ОСОБА_24 ІНФОРМАЦІЯ_1 намагалися потрапити до монастиря, але не могли.

Допитаний як свідок ОСОБА_35 показав, що він є керівником підприємства та допомагає сестрам монахиням монастиря. ОСОБА_24 деякий час навіть проживала в нього, оскільки не могла з певних причин проживати в монастирі. Він забирав з монастиря речі.

Допитаний як свідок ОСОБА_36 показав, що він є священнослужителем в селищі Великі Бірки Тернопільського району. Він був свідком того, що в 05 травня 2017 року сестри монастиря спокійно забрали всі свої речі, які хотіли, та поїхали. За ними приїхали автомобілі, в які вони грузили свої речі. Він знімав процес на камеру. Вони не погодилися із наказом церкви щодо об`явлення.

Допитана як свідок ОСОБА_37 показала, що вона на даний час є монахинею, проживає в селищі Великі Бірки Тернопільського району Тернопільської області. ОСОБА_24 проживала з ними в монастирі в смт. Великі Бірки, Тернопільського району. З приводу подій, які відбувалися в Монастирі було прийнято рішення вищої церковної влади. Деякі сестри з ним не погодилися, прийняли позицію ОСОБА_22 і покинули монастир. Це було 05 травня 2017 року, коли вони забрали свої речі, дивани, меблі, світильники. Були великі машини, вантажівки. В 2017 році змінили замки. 28 серпня 2020 року вони приїхали великою кількістю та хотіли захопити монастир. Вона їх не впустила, тому що вони чужі люди.

Допитана як свідок ОСОБА_39 показала, що вона на даний час є монахинею, проживає в селищі Великі Бірки Тернопільського району Тернопільської області. Знає, що сестра ОСОБА_24 не погодилася із рішенням Церковної влади і покинула приміщення монастиря добровільно. Знає, що в 2020 році була спроба цими сестрами захопити монастир. Вони поміняли замки у вхідних дверях.

2.2. Застосовані норми права, та мотиви, з яких виходить суд при їх застосуванні.

За змістом статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із статтями 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.ч.1-2 ст. 321 ЦК України).

За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом та загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об`єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Право власності релігійних організацій охороняється законом (стаття 18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).

Водночас статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції передбачає кожній особі гарантії, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово ( частина перша статті 29 ЦК України).

За статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

У цій справі спір між сторонами виник з приводу права користування спірним приміщенням (келією), яка розташована в будівлі, що належить на праві власності РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ».

Суд вважає, що спірне приміщення є житлом, оскільки містить інфраструктуру для постійного проживання, про це свідчить і факт реєстрації місця проживання в ньому, зокрема, позивачки ОСОБА_3 .

Такий висновок цілком узгоджується з правовою позицію Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.06.2023 в справі № 607/15144/20 в аналогічних правовідносинах.

Так, Об`єднаною палатою в цій постанові зроблено висновок, що келія - це спеціальна кімната, чи будинок, у якому мешкають ченці в монастирі. Проживання монаха у келії є основою монашого життя, яке полягає у послуху, євангельському та аскетичному способі життя, покірній апостольській праці. Монахи монастиря проживають відокремлено в монастирі з обмеженою для вступу сторонніх осіб територією (клявзурою).

У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява №30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем. Термін «житло» в тлумаченні ЄСПЛ означає насамперед місце, де особа є «вдома». Наголос робиться на аспекті важливості об`єкта (помешкання) для особи, задоволення її потреб, а не на характеристиці самого об`єкта, приміром, його відповідності певним вимогам.

ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» зазначив, що ніщо у статті 8 Конвенції та у попередніх рішеннях суду не свідчить на користь того, що концепція «житла» має обмежуватися резиденцією, яка облаштована відповідно до чинного законодавства, та визнав, що захистом статті 8 Конвенції охоплюється циганська кибитка (шатро). Окрім цього, гарантії статті 8 Конвенції поширюються також на офіси (адвокатів, нотаріусів та ін.) та інші володіння особи.

Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається статтею 8 Конвенції, не залежить від того, чи воно є займаним на законних підставах: воно залежить від фактичних обставин, а саме від існування достатнього та тривалого зв`язку із зазначеним місцем (рішення у справі «Вінтерштайн та інші проти Франції», заява № 27013/07, пункт 141, від 17.10.2013).

Отже, з урахуванням наведеної практики ЄСПЛ у розумінні статті 8 Конвенції келія в монастирі вважається житлом для особи, яка на відповідних підставах канонічного права є членом монашої спільноти та використовує приміщення келії як для свого проживання, так і для культових потреб.

Такий висновок цілком узгоджується з пунктом 2.2. Статуту Монастиря, за яким монахи монастиря проживають відокремлено в монастирі з обмеженою для вступу сторонніх осіб територією (клявзурою).

Наведене спростовує твердження сторони позивачка, що остання вселилася з волі власника у спірне приміщення монастиря як фізична особа для постійного проживання, і набула право користування цим житлом незалежно від набуття монашого стану.

ОСОБА_3 саме як монахиня монашої спільноти сестер Введення в храм Пресвятої Богородиці для ведення чернечого життя, у відповідності до канону 913 набула постійне місце проживання разом з іншими членами цього чернечого інституту за адресою АДРЕСА_1 , що нею ж підтверджено у зустрічному позові.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

За змістом статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Законом не заборонена діяльність релігійних спільнот/церковних монастирів, що діють без статусу юридичної особи.

Більше того, відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, свобода релігії та переконань, яка реалізується індивідуально або спільно з іншими, у публічний або приватний спосіб, не може вимагати обов`язкової попередньої реєстрації або інших подібних процедур, оскільки вона належить людям і громадам як носіям прав та не залежить від наявності чи відсутності офіційного дозволу (державної реєстрації) (пп. 128-130 рішення ЄСПЛ від 13.12.2001 у справі «Церква Бессарабської митрополії та інші проти Молдови», п.26 рішення ЄСПЛ від 12.05.2009 в справі «Масаєв проти Молдови»).

Право колективного («разом з іншими») сповідання релігії може реалізовуватися як у рамках спільноти/церковного монастиря, що не має статусу юридичної особи відповідно до ЦК України, так і в рамках релігійної організації - монастиря (як юридичної особи), що діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури.

Відтак, та обставина, що монастир Введення в Храм Пресвятої Богородиці, членом якого була ОСОБА_3 , не була зареєстрований як юридична особа, на що посилалася її представниця, не має правового значення в цій справі.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала у спірному приміщенні келії Монастиря з 22.02.2006 як монахиня монашої спільноти сестер Введення в храм Пресвятої Богородиці.

Відтак виникнення в позивачки права користування спірним приміщенням келії пов`язано виключно з її перебуванням в монашому стані монастиря Введення у Храм Пресвятої Богородиці.

Право користування чужим майном передбачено у статтях 401 - 406 ЦК України.

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина перша статті 402 ЦК України).

Наявні у справі докази цілком свідчать про те, що позивачка набула право користування спірним приміщенням келії на правах особистого строкового сервітуту, обумовленого метою його функціонування та перебуванням у монашому стані монастиря Введення у Храм Пресвятої Богородиці.

Сторони не заперечують, що 05.05.2017 ОСОБА_3 разом з частиною монашої спільноти сестер Введення в храм Пресвятої Богородиці залишила вказане житло у монастирі, забравши при цьому особисті речі.

Причиною залишення монастиря було небажання ОСОБА_3 та інших сестер жити у постійних конфліктах із незаконно призначеною (на їхню думку) ігуменею с.Теодосією ( ОСОБА_40 ), та в зв`язку із незаконними діями владики ОСОБА_5 .

Вказані обставини підтверджуються змістом відзиву ОСОБА_3 на первинний позов РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» та її зустрічним позовом.

Суд констатує, що ці обставини не є об`єктивними та істотними перешкодами для проживання в монастирі, а отже, не є поважними наведені позивачкою причини залишення монастиря.

При цьому матеріали справи не містять жодних достатніх та допустимих доказів того, що залишення нею місця свого проживання було викликано наявністю певних перешкод, що об`єктивно унеможливлювали її подальше проживання в спірному приміщенні.

Добровільність залишення монастиря сестрами та причини цього (незгода з рішенням вищої церковної влади щодо об`явлення) підтвердили в суді свідки ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 .

Отже, зібрані у справі докази цілком свідчать про те, що 05.05.2017 ОСОБА_3 , діючи з власної волі, добровільно та свідомо, без жодних поважних причин та за відсутності об`єктивних перешкод в користуванні залишила місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Оцінюючи доводи ОСОБА_3 про спроби повернутися до місця проживання та реєстрації, суд враховує таке.

В позовній заяві ОСОБА_3 вказувала, що з 01.02.2018 вона з іншими монахинями намагалася неодноразово повернутися до місця постійного проживання, що їм не вдавалося через заміну замків, а в розмові повідомлялося, що владика заборонив пускати сестер на територію.

28.08.2020 ОСОБА_3 в числі 15 сестер, що належали до монашої спільноти сестер Введення в храм Пресвятої Богородиці, прибули за місцем проживання та реєстрації, однак не були допущені на територію монастиря, у зв`язку з чим зверталися до місцевого органу поліції.

Факт подій 28.08.2020 підтверджується заявою на ім`я начальника Тернопільського РВП ГУНП в Тернопільській області від 28.08.2020 та листом ТВП ГУНП в Тернопільській області від 24.09.2020 заявникам.

Разом з тим, у справі відсутні докази намагань позивачки повернутися до місця постійного проживання у період з 01.02.2018 до 28.08.2020.

Так, свідки ОСОБА_44 , ОСОБА_21 , ОСОБА_23 підтвердили лише події 28.08.2020, очевидцями яких були.

В свою чергу показання свідків ОСОБА_28 та ОСОБА_45 щодо спроб повернутися до монастиря впродовж 2018-2019 років не є достатніми та допустимими доказами, зважаючи на те, що вони пред`явили аналогічні позови про вселення.

Відтак суд констатує, що в період з 05.05.2017 по 28.08.2020 ОСОБА_3 не вчиняла дій щодо повернення до свого місця проживання та реєстрації в АДРЕСА_1 , тобто, не виявляла інтересу до цього житла. Покинувши монастир 05.05.2017, ОСОБА_3 проживає понад 7 років в іншому житлі, адресу якого не повідомила суду.

В подальшому, декретом Архієпископа і Митрополита ОСОБА_5 від 22.10.2022 №462/2020 монахиню Теодору ( ОСОБА_20 ), члена колишнього монастиря Введення в Храм Пресвятої Богородиці, що був канонічно скасований декретом ОСОБА_46 від 27.04.2017, звільнено з монашого стану зі всіма канонічними наслідками, які з цього випливають.

Суд враховує, що позивачку було звільнено з монашого стану (22.10.2020), а монастир Введення в Храм Пресвятої Богородиці, членом якого вона була, був канонічно скасований (27.04.2017). Натомість, з 04.06.2020 у вказаній монастирській будівлі за згодою власника мешкає новоутворена чернеча інституція - Свято-Благовіщенська монаша спільнота, до якої позивачка не належить.

Саме за заявою РО «Спасо-Преображенський монастир УГКЦ» як власника будівлі монастиря, що заперечує право ОСОБА_3 на користування цим житлом, останню знято з реєстрації місця її проживання в АДРЕСА_1 , що підтверджено довідкою виконкому Великобірківської селищної ради № 1033 від 14.12.2023.

Питання припинення сервітуту врегульовано статтею 406 ЦК України.

Згідно із пунктом 4 частини першої вказаної статті сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що у ОСОБА_3 припинився сервітут на проживання в спірному приміщенні монастирської келії, оскільки припинилися обставини, які були підставою для її вселення - ліквідація монастиря та звільнення її з монашого стану.

Відтак відсутні правові підстави для задоволення позову.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 211, 229, 258, 259, 263, 266, 268, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви» про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_3 .

Відповідач: Релігійна організація «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви», 47844, Тернопільська обл., Підволочиський р-н, с. Колодіївка, вул. Кружляк, 12, Код ЄДРПОУ 24620256;

Повний текст рішення складено 09 серпня 2021 року.

Головуючий суддяВ. М. Позняк