Постанова

від 07.08.2024 по справі 369/9857/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1522/2024

Справа № 369/9857/20

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 серпня 2024 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Мороз Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, ухвалене у складі судді Дубас Т.В. в м. Київ 24 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання вини та стягнення коштів,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В серпні 2020 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із даним позовом, просив визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні 19 травня 2018 року близько 20:50 на а/д М05 Одеса-Київ, 18 км., дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля Mercedes-Benz S600 д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_3 , та автомобіля Lexus д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 , стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача майнову шкоду (матеріальний збиток) в розмірі 146077 грн. та моральну шкоду 100000 грн., покласти на відповідача судові витрати.

Заявлені вимоги мотивував тим, що 19 травня 2018 року близько 20:50 на а/д М05 Одеса-Київ, 18 км., трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Mercedes-Benz S600 д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_3 , та автомобіля Lexus д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 , що призвело до механічних пошкоджень і матеріальних збитків. Протокол про адміністративне правопорушення було складено працівниками Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області лише на позивача і працівники поліції безпідставно вбачали, що саме з його вини відбулося зіткнення автомобілів. Постановою Київського апеляційного суду від 23 липня 2019 року скасовано постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 травня 2019 року та закрито провадження в справі в зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення. Відповідач звертався до нього з позовом про стягнення матеріальної шкоди, однак в подальшому його позов було залишено без розгляду. Цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована, а автомобіль позивача Mercedes-Benz S600 д.н.з. НОМЕР_1 не був застрахованим від ризиків, які можуть виникнути в процесі експлуатації автомобіля (КАСКО). Намагання встановити вину ОСОБА_1 позасудовим шляхом виявилися марними, працівники поліції відмовилися складати протокол про адміністративне правопорушення відносно відповідача і направити його до суду, тому він вимушений звертатися до суду із цим позовом. Вважав, що його права порушені ОСОБА_1 , так як саме його неправомірні дії призвели до зіткнення автомобілів і заподіянні шкоди. Відсутність в діях ОСОБА_3 вини підтверджено постановою Київського апеляційного суду від 23 липня 2019 року, і як наслідок винною особою є ОСОБА_1 . Вартість матеріального збитку, заподіяного позивачу, внаслідок пошкодження автомобіля у дорожньо-транспортній пригоді, складає 141777 грн., що підтверджується висновком № 060/20 експертного автотоварознавчого дослідження від 25 лютого 2020 року, вартість проведення якого склала 4300 грн.

Крім того, діями відповідача його завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, пережитих в зв`язку з протиправною поведінкою відповідача, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди, в якій тривалий час винним вважали позивача; душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з пошкодженням свого майна і неможливістю користуватися ним, емоційному дискомфорті, пов`язаному з тим, що знайомі вважали, що саме ОСОБА_3 порушив правила ПДР, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди, хвилюваннях у зв`язку з необхідністю перелаштовувати налагоджений ритм життя; порушенні нормальних життєвих зв`язків через осуд оточуючих, що нібито позивач винен у пошкодженні автомобіля; витраченні часу на формування правової позиції щодо свого захисту та залучення адвокатів для цього. Розмір моральної шкоди він оцінює в 100000 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 серпня 2023 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 майнову шкоду в розмірі 141777 грн. та моральну шкоду 10000 грн., витрати, пов`язані з проведенням експертизи, в розмірі 4300 грн., судові витрати 1467,77 грн., в решті позову відмовлено.

Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість та незаконність рішення в частині задоволення позову, просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 серпня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що суд ухвалив рішення в його відсутності, дійшовши висновку, що про час, дату і місце розгляду справи учасники справи повідомлені належним чином, натомість сторона відповідача заперечує отримання судової повістки в спосіб, передбачений ст. 130 ЦПК України, шляхом вручення судової повістки під розписку про призначене судове засідання 24 серпня 2023 року, заперечує також отримання судової повістки на електронну адресу відповідача (його представника). Заяви про розгляд справи по суті за відсутності сторони відповідача до суду ними не подавались. Судове засідання відбулось вперше після скасування Київським апеляційним судом ухвали від 21 березня 2023 року про забезпечення позову.

Вказував, що суд дійшов висновку про доведеність вимог позивача, виходячи зі змісту ч. 4 ст. 82 ЦПК України щодо преюдиційності обставин, встановлених у іншій справі, а саме постанові Київського апеляційного суду від 23 липня 2019 року. Під час розгляду справи судом не було встановлено обставин, які б вказували на наявність в діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Натомість під час розгляду матеріалів справи про адміністративне правопорушення судова автотехнічна експертиза не призначалась, висновок експерта № 552 від 14 вересня 2018 року, на підставі якого було прийнято постанову апеляційного суду, складено на підставі заяви адвоката Сафронова В.А. до ПП «Центр судових досліджень «Експерттранссервіс», згідно якого з технічної точки зору причиною ДТП є дії ОСОБА_1 .

З метою спростування даного доказу стороною відповідача неодноразово заявлялись клопотання про призначення судової комплексної автотехнічної, транспортно-трасологічної та автотоварознавчої експертизи, разом з передачею експертам справи № 369/7158/18 про адміністративне правопорушення. Неодноразові відмови експертної служби МВС України ДНДЕКЦ МВС України в проведенні експертизи свідчать про недостатність в справі № 369/7158/18 доказів для проведення, зокрема, автотехнічної експертизи, що ставить під сумнів правомірність висновку експерта № 552 від 14 вересня 2018 року.

Зазначав, що з висновком експерта № 552 від 14 вересня 2018 року він не згоден, зроблені експертами висновки викликають сумніви щодо їх правильності. При складанні висновку експерта були порушені права іншого учасника ДТП, оскільки водій ОСОБА_1 не був повідомлений про експертизу та не надавав пояснення експерту, висновок експерта складений на підставі додатково отриманих пояснень водія ОСОБА_3 , що підтверджується матеріалами справи про адміністративне правопорушення і заборонено п. 2.3 розділу ІІ Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5.

Наголошував, що ОСОБА_1 не вчиняв адміністративне правопорушення, протокол щодо порушення ним ПДР не складався, постанов про його притягнення до адміністративної відповідальності або про відсутність складу адміністративного правопорушення не виносилось. Натомість саме в діях ОСОБА_3 працівники поліції вбачали порушення ПДР, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди, і саме під час розгляду адміністративних матеріалів, складених відносно позивача, Київський апеляційний суд, приймаючи постанову від 23 липня 2019 року в справі № 369/7158/18, дійшов висновку про закриття провадження в справі в зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Вказував, що згідно ч. 7 ст. 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Зауважував, посилаючись на положення ч. 6 ст. 82 ЦПК України, що відсутність постанови суду про притягнення особи до адміністративної відповідальності, як і постанова суду про відсутність в діях водія складу відповідного адміністративного правопорушення, звільняє такого водія від відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Вважав, що висновок експерта № 552 від 14 вересня 2018 року свою дію вичерпав висновком Київського апеляційного суду в постанові від 23 липня 2019 року про відсутність в діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, що вказує на відсутність підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності.

Не погоджувався з посиланням суду на правові висновки, викладені в постанові від 26 січня 2022 року в справі № 456/674/19, адже ОСОБА_1 не притягувався до адміністративної відповідальності, щодо нього розгляд адміністративних матеріалів не здійснювався, і відповідно не мало місце закінчення строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Крім того, суд послався на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року в справі № 641/2795/16-ц, яку ОСОБА_1 не вважає тотожною до справи, що розглядається, оскільки предмет спору у даній справі та правовідносини суттєво відрізняються.

Наголошував, що виключно шляхом проведення судової комплексної автотехнічної, транспортно-трасологічної та автотоварознавчої експертизи транспортних засобів може бути підтверджена чи спростована вина ОСОБА_1 в ДТП, а також зроблений висновок про розмір заподіяної шкоди.

Від позивача ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу без надання доказів надсилання (надання) копій відзиву іншим учасникам справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.

Так, повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог ст. 128 - 130 ЦПК України.

Частинами 1 - 4 ст. 128 ЦПК України передбачено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка не є обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Згідно із ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4, 5 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У п. 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Разом із тим, в матеріалах справи відсутні докази, що відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 повідомлялися судом про дату, час і місце розгляду справи 24 серпня 2023 року.

Наявна в матеріалах справи довідка Києво-Святошинського районного суду Київської області про доставлення повідомлення у додаток «Viber» за вказаним в ній номером телефону не є належним повідомленням представника позивача ОСОБА_2 , оскільки не було передумов, передбачених частинами дев`ятою, тринадцятою статті 128 ЦПК України, для сповіщення учасника справи про судовий розгляд з використанням засобів мобільного зв`язку, так як відповідач або його представник не зверталися до місцевого суду з відповідними заявами про виклик їх за допомогою таких засобів. Крім того, такий спосіб повідомлення, як надіслання судової повістки у мобільний додаток, не передбачений нормами чинного ЦПК України взагалі.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону уваги не звернув, розглянувши справу за відсутності сторони відповідача, щодо якої відсутні докази належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, чим позбавив її можливості скористатись наданими їй процесуальними правами при розгляді справи та на спростування доводів позивачів, про що вказується в апеляційній скарзі.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Відтак судове рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Вирішуючи заявлений позов, апеляційний суд враховує таке.

Із матеріалів справи вбачається, що 19 травня 2018 року близько 20:50 на а/д М05 Одеса-Київ, 18 км. сталася дорожньо-транспортна пригода за участі водія ОСОБА_3 , який керував власним автомобілем Mercedes-Benz S600 д.н.з. НОМЕР_1 , та ОСОБА_1 , який керував власним автомобілем Lexus GX-470 д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 липня 2019 року в справі № 369/7158/18 задоволено апеляційну скаргу адвоката Сафронова В.А. в інтересах ОСОБА_3 , постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 травня 2019 року щодо ОСОБА_3 скасовано, а провадження в справі закрите на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (а. с. 6 - 10 т. 1).

Даною постановою визнано висновок експерта № 442 від 14 вересня 2018 року допустимим доказом, відповідно до якого, з технічної точки зору, причиною ДТП та зіткнення автомобілів Mercedes-Benz S600 д.н.з. НОМЕР_1 та Lexus GX-470 д.н.з. НОМЕР_2 є комплексні невідповідності у діях водія автомобіля Lexus GX-470 д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_1 вимогам забороненого дорожнього знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості», який забороняє рухатись із швидкістю, яка перевищує вказану на знакові (50 км/год.) та п. 12.3 ПДР.

Апеляційний суд також дослідив схему місця ДТП та локалізацію пошкоджень транспортних засобів, які підтверджують надані ОСОБА_3 пояснення та дають можливість прийти до висновку про відсутність в його діях порушення, передбаченого п. 10.1 ПДР. При цьому апеляційний суд зазначив, що порушення ПДР щодо розвороту в недозволеному місці ОСОБА_3 не інкримінуються. В зв`язку з викладеним, не встановлено обставин, які б вказували на наявність в діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

В 2019 році ОСОБА_1 звертався з позовом до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, ухвалою від 28 травня 2020 року в справі № 369/7719/19 даний позов залишено без розгляду з підстав, передбачених ст. 223, 257 ЦПК України (а. с. 11 - 12 т. 1).

25 лютого 2020 року судовим експертом Ковалем І.А. на підставі укладеного з ОСОБА_3 договору складено висновок № 060/20 експертного автотоварознавчого дослідження з визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, згідно якого вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Mercedes-Benz S600 д.н.з. НОМЕР_1 в результаті його пошкодження внаслідок ДТП, яка сталась 19 травня 2018 року, станом на дату проведення дослідження, становить 141777 грн. (а. с. 13 - 46 т. 1).

Згідно застереження у розділі 1.1 дослідження, учасник ДТП ОСОБА_1 повідомлявся про час та місце проведення огляду електронним повідомленням «Укрпошта» (додаток № 6), однак на огляд не прибув (а. с. 14 т. 1).

Вартість проведення автотоварознавчого дослідження, сплачена ОСОБА_3 , становить 4300 грн. (а. с. 47 - 49 т. 1).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність чи відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення або захисту в обраний спосіб.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частиною першою та другою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для настання деліктної відповідальності за статтями 1166, 1167 ЦК України необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.

Такі правові висновки підтримуються на даний час Верховним Судом, зокрема в постанові від 25 лютого 2019 року в справі № 466/4051/15-ц.

У постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року в справі № 641/2795/16-ц (провадження № 61-20728св19), від 18 березня 2020 року в справі № 328/2750/18 (провадження № 61-13747св19), від 29 квітня 2020 року в справі № 638/1557/18 (провадження 61-3954св19), від 26 січня 2022 року в справі № 465/674/19 (провадження № 61-12514св21) зазначено, що не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд відхиляє як неспроможні доводи апеляційної скарги, з посиланнями на положення ч. 6 ст. 82 ЦПК України, що відсутність постанови суду про притягнення особи до адміністративної відповідальності, як і постанова суду про відсутність в діях водія складу відповідного адміністративного правопорушення, звільняє такого водія від відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, а також, що ОСОБА_1 не вчиняв адміністративне правопорушення, протокол щодо порушення ним ПДР не складався, постанов про його притягнення до адміністративної відповідальності або про відсутність складу адміністративного правопорушення не виносилось.

Відповідачем ОСОБА_1 не було надано належних доказів щодо відсутності його вини у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, а відтак презумпції його вини в деліктних правовідносинах не спростовано.

Доводи апеляційної скарги, що висновок експерта № 552 від 14 вересня 2018 року свою дію вичерпав висновком Київського апеляційного суду в постанові від 23 липня 2019 року про відсутність в діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, відхиляються апеляційним судом як безпідставні, оскільки презумпція вини ОСОБА_1 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди та заподіянні шкоди майну ОСОБА_3 випливає не з вказаного висновку експерта, а з наявності постанови Київського апеляційного суду від 23 липня 2019 року, якою встановлено відсутність вини у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди з боку іншого її учасника - ОСОБА_3 , та з відсутності будь-яких інших учасників дорожньо-транспортної пригоди, крім ОСОБА_1 , які могли б бути винними у її вчиненні.

Апеляційний суд враховує, що з метою спростування висновку експерта № 552 від 14 вересня 2018 року стороною відповідача в даній справі неодноразово заявлялись клопотання про призначення судової комплексної автотехнічної, транспортно-трасологічної та автотоварознавчої експертизи, які проведені не були.

Доводи апеляційної скарги, що при складанні висновку експерта були порушені права іншого учасника ДТП, оскільки водій ОСОБА_1 не був повідомлений про експертизу та не надавав пояснення експерту, висновок експерта складений на підставі додатково отриманих пояснень водія ОСОБА_3 , що підтверджується матеріалами справи про адміністративне правопорушення і що заборонено п. 2.3 розділу ІІ Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, не підтверджені належними та допустимими доказами, клопотань про витребування таких доказів як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, не заявлено, що є підставою для відхилення зазначених доводів як припущень.

Сприяючи реалізації процесуальних прав учасників справи, за заявою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ухвалою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року було призначено автотехнічну, транспортно-трасологічну експертизу транспортних засобів, виконання якої доручено експертам Експертної служби МВС Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, разом із тим, ухвалу було повернуто до суду без виконання в зв`язку з неможливістю проведення експертизи в зв`язку з недостатністю вихідних даних (а. с. 1 - 7 т. 4).

Отже, за наслідками апеляційного перегляду апеляційний суд приходить до висновку, що відповідачем не надано суду доказів на спростування того, що дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено транспортний засіб позивача, відбулася не з його вини, а також доказів на спростування розміру заподіяної шкоди.

Апеляційним судом відхиляються безпідставні доводи апеляційної скарги, що виключно шляхом проведення експертизи може бути зроблений висновок про розмір шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з огляду на таке.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що для визначення вартості матеріального збитку позивач звернувся до судового експерта ОСОБА_4 . Висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 060/20 складено судовим експертом, що діє на підставі свідоцтва № 49 від 29 червня 1999 року. Автотоварознавче дослідження було проведене у відповідності до чинної «Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів», затвердженої Наказом Фонду державного майна України Міністерства юстиції України від 24 листопада 2003 № 142/5/2092 (у редакції від 24 липня 2009 № 1335/5/1159).

Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Отже, з урахуванням зазначеного, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Mercedes-Benz S600 д.н.з. НОМЕР_1 в результаті його пошкодження внаслідок ДТП, яка сталась 19 травня 2018 року, станом на дату проведення дослідження, становить 141777 грн., що розрахована за результатами автотоварознавчого дослідження № 060/20, а також вартість цього дослідження в сумі 4300 грн., відносяться до збитків, які позивач понесе, відновлюючи свої порушені права, а тому такі збитки підлягають відшкодуванню у розумінні статті 22 ЦК України.

Крім того, доказів на спростування зазначеного висновку автотоварознавчого дослідження відповідачем суду не надано.

Згідно ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

В постанові Верховного Суду від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18) викладено правовий висновок, згідно якого, по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Абзац 2 ч. 3 ст. 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Враховуючи викладене, а також глибину фізичних і душевних страждань, завданих ОСОБА_3 у результаті пошкодження його автомобіля, вимоги розумності та справедливості, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 10000 грн. моральної шкоди.

Визначений розмір відшкодування моральної шкоди є не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб позивача, і не призведе до його безпідставного збагачення, що узгоджується з п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).

Апеляційний суд також враховує, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить аргументів проти висновків суду першої інстанції в частині визначення такого самого розміру моральної шкоди 10000 грн.

Разом із тим, позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні 19 травня 2018 року ДТП не підлягають задоволенню з таких підстав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Отже, обрання неефективного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Оскільки у деліктних правовідносин суд має повноваження самостійно встановити протиправність дій заподіювача шкоди, окремо заявлена вимога про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди є неефективним способом для захисту порушеного права/інтересу позивача, відтак не підлягає задоволенню.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права, яке відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, стягнувши з відповідача на користь позивача майнову шкоду в розмірі 141777 грн., моральну шкоду в розмірі 10000 грн., витрати, пов`язані з проведенням експертизи, в розмірі 4300 грн., та судовий збір в розмірі 1560,77 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог.

В іншій частині позов задоволенню не підлягає з наведених вище підстав.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду позовні вимоги залишаються задоволеними в такому ж обсязі, перерозподілу судових витрат апеляційним судом не здійснюється.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 серпня 2023 року скасувати та прийняти нову постанову.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання вини та стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_4 ) майнову шкоду в розмірі 141777 грн., моральну шкоду в розмірі 10000 грн., витрати, пов`язані з проведенням експертизи у розмірі 4300 грн. та судовий збір у розмірі 1560,77 грн.

В решті позову ОСОБА_3 відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 08 серпня 2024 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.