Постанова

від 08.08.2024 по справі 640/9984/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/9984/20 Головуючий у І інстанції - Келеберда В.І.,

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Деснянський районний ВДВС у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції, про визнання протиправними та скасування податкових вимог,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, в якому просила визнати протиправним нарахування їй в період з 01.01.2017 по 24.04.2020 єдиного внеску та визнати протиправними та скасувати вимоги прийняті ГУ ДФС у м. Києві від 06.12.2018 № Ф-245702-17 про сплату боргу платника єдиного внеску станом на 30.11.2018 на суму 15 819, 54 грн, від 15.05.2019 № Ф-245702-17 про сплату боргу платника єдиного внеску станом на 30.04.2019 на суму 21 030, 90 грн та від 15.05.2019 № Ф-245702-17 про сплату боргу платника єдиного внеску станом на 18.12.2019 на суму 21 030, 90 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що оскаржувані вимоги про сплату (боргу) недоїмки були прийняті контролюючим органом безпідставно та з порушенням процедури, адже вона підприємницьку діяльність не здійснювала, доходу від неї не отримувала та не була зареєстрована у встановленому законом порядку, а також, за цей період за неї сплачував даний внесок роботодавець.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року адміністративний позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправною та скасовано вимогу прийняту ГУ ДФС у м. Києві від 06.12.2018 № Ф-245702-17 про сплату боргу платника єдиного внеску станом на 30.11.2018 на суму 15 819, 54 грн, визнано протиправною та скасовано вимогу прийняту ГУ ДФС у м. Києві від 15.05.2019 № Ф-245702-17 про сплату боргу платника єдиного внеску станом на 30.04.2019 на суму 21 030, 90 грн, визнати протиправною та скасовано вимогу прийняту ГУ ДПС у м. Києві від 15.05.2019 № Ф-245702-17 У про сплату боргу платника єдиного внеску станом на 18.12.2019 на суму 21 030, 90 грн. В іншій частині у задоволені позову - відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням в частині відмовлених позовних вимог, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Апелянт наголошує, що для належного захисту її порушених прав слід визнати протиправним нарахування їй в період з 01.01.2017 по 24.04.2020 єдиного внеску. Також, зауважує, що судом першої інстанції було стягнуто на її користь судовий збір не в повному обсязі.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 на початку квітня 2020 року дізналась про надходження на її попередню адресу місця проживання ( АДРЕСА_1 ) від Деснянського районного ВДВС у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції документів про відкриття 03.02.2020 виконавчого провадження № 61128510.

Підставою для відкриття зазначеного виконавчого провадження є подана ГУ ДПС у м. Києві вимога № Ф-245702-17У від 15.05.2019.

В подальшому представник позивачки звернулась до відповідача з адвокатським запитом, на який 30.04.2020 ГУ ДПС у м. Києві надало відповідь.

Із відповіді ГУ ДПС у м. Києві вбачається наступне: «Згідно інформаційної системи Головного управління ДПС у м. Києві, ОСОБА_1. (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2) з 27.03.2001 перебуває на податковому обліку за основним місцем обліку в ДПІ у Деснянському районі Головного управління ДПС у м. Києві, як ФОП на загальній системі оподаткування, у зв`язку з чим, на момент надання відповіді в інтегрованій картці платника за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб- підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску за 2017 рік та щоквартальні нарахування за І квартал 2018 року - IV квартал 2019 року у розмірі мінімального страхового внеску згідно обраної системи оподаткування, а саме: за 2017 рік в сумі 8 448, 00 грн; за І квартал 2018 в сумі 2 457, 18 грн; за II квартал 2018 в сумі 2 457, 18 грн; за III квартал 2018 в сумі 2 457, 18 грн; за IV квартал 2018 в сумі 2 457, 18 грн; за І квартал 2019 в сумі 2 754, 18 грн; за II квартал 2019 в сумі 2 754, 18 грн; за III квартал 2019 в сумі 2 754, 18 грн; за IV квартал 2019 в сумі 2 754, 18 гривень.

За вищезазначений період було сплачено єдиний внесок в сумі 0,00 грн, у зв`язку з чим, недоїмка станом на 15.04.2020 в сумі 29 293, 44 грн є правомірною.

Отже, в автоматичному режимі було сформовано та направлено на адресу ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 № Ф-245702-17.

Так, із додатків доданих до листа-відповіді на адвокатський запит вбачається, що ГУ ДФС у м. Києві протягом 2017-2020 роки були прийняті (винесені) наступні вимоги:

- вимога від 06.12.2018 № Ф-245702-17 зі сплати боргу платника єдиного внеску станом на 30 листопада 2018р. на суму 15 819, 54 грн, яка направлена на адресу АДРЕСА_1 , рекомендованим листом з повідомленням про вручення (рекомендований лист 0411626415393) та повернута ГУ ДФС у м. Києві за закінченням встановленого строку зберігання;

- вимога від 15.05.2019 №Ф-245702-17 зі сплати боргу платника єдиного внеску станом на 30.04.2019 на суму 21 030, 90 грн, яка направлена на адресу АДРЕСА_1 , рекомендованим листом з повідомленням про вручення 0411627842490 та повернута ГУ ДФС у м. Києві за закінченням встановленого строку зберігання.

- вимога від 15.05.2019 №Ф-245702-17 У зі сплати боргу платника єдиного внеску станом на 18.12.2019 на суму 21 030, 90 грн, яка направлено до Деснянського районного ВДВС у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції та стала підставою для відкриття 03.02.2020 виконавчого провадження № 61128510.

Загальна заборгованість позивачки зі сплати єдиного внеску становить 29 293, 44 грн.

Не погоджуючись з такими діями та рішеннями відповідача, позивачка звернулась з даним позовом до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів суду, що діяв правомірно, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VІ (далі - Закон № 2464-VІ).

Пунктами 2 і 6 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI, визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, яким внесено зміни, зокрема, до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.

Так, відповідно до абз. 1, 2 п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до абз. 2 п. 1 та п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Абзацом 1 пункту 1 та пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI, визначено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу 7), частини 1статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення особою підприємницької діяльності в якості фізичної особи-підприємця, яку особа фактично не здійснює (не отримує доходу від її провадження) Законом № 2464-VI не врегульовано.

Отже, з наведеного слідує те, що платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску.

Тобто, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб, шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому, колегія суддів наголошує, що інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС (ДПС) і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який контролюючим органом нараховувався єдиний внесок та прийнято оскаржувані рішення, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що зареєстрована як приватний підприємець (ФОП), але фактично не провадить підприємницьку діяльність та не отримує дохід від неї.

Відповідно до п.п. 6, 7 ст. 13 Закону №2464-VI та розділу VI Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція № 449), органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Приписами ст. 25 Закону №2464-VI та п. 3 Розділу VI Інструкції № 449, визначено, що «органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій».

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Так, перебування позивачки, як найманої працівниці, в період з 01.01.2017 по 24.04.2020 у трудових відносинах з ТОВ «Євролаб» (код ЄДРПОУ 33103356) та сплатою (відрахуванням) останнім єдиного внеску за отриману позивачкою в зазначений період заробітної плати, підтверджується наступними документами: копією довідки виданою ТОВ «Євролаб» за вих. №ЗЕВ00000010 від 27.04.2020; копією трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 ; наказом від 01.11.2007 №179-К (копія); наказом від 03.11.2008 №152-К (копія); наказом від 01.10.2009 №107-К (копія); наказом від 17.08.2010 №111-К (копія).

Водночас, спірним у даній справі є питання наявності у позивачки статусу платника єдиного внеску відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ, і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 01.01.2017 за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.

При цьому, у позовній заяві позивачка наголошує, що діяльності, визначеної в положеннях ст. 4 Закону № 2464-VI не здійснювала, а в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутня інформація щодо реєстрації або припинення ним здійснення будь-якої діяльності.

Так, згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 260/81/19, статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас, зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак, отримання доходу від такої діяльності.

Велика Палата Верховного Суду також підкреслює, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

При цьому, застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП, шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Так, 26.03.2001 ОСОБА_1 була зареєстровано суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою, на підставі заяви від 21.03.2001, однак, починаючи з 2003 року підприємницьку діяльність фактично не здійснювала, звітів до податкових та інших органів після припинення здійснення підприємницької діяльності не подавала, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, який почав діяти з 01.07.2004, в зв`язку із прийняттям 15.05.2003 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», своїх даних протягом всього часу, аж до 24.04.2020 (дня внесення запису про припинення) не подавала.

Згідно з інформацією розміщеною на сайті Міністерства юстиції України за посиланням: https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch, дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі про включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичну особу-підприємця - у разі, коли державна реєстрація фізичної особи-підприємця була проведена до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»: «дата запису: 24.04.2020, номер запису: 2066 0170000 057145».

У цей же день, до цього ж реєстру було внесено запис про припинення підприємницької діяльності фізичною особою підприємцем, та у відповідній графі розміщено наступну інформацію: «дата запису: 24.04.2020; номер запису: 20660060002057145; стан суб`єкта: припинено» (копія опису додається).

Отже, ОСОБА_1 починаючи з 2003 року підприємницької діяльності не здійснювала, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців своїх даних, як діючого суб`єкта господарювання з 01.07.2004 по 24.04.2020 не вносила, а також враховуючи те, що починаючи з 01.01.2007 року до цього часу вона перебуває як найманий працівник у трудових відносинах з ТОВ «Євролаб» (код ЄДРПОУ 33103356), нарахування податковим органом єдиного (страхового) внеску за період з 01.01.2017 по 24.04.2020 (дати внесення запису про припинення) є неправомірним.

Крім того, ОСОБА_1 14.02.2013 була знята з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 та починаючи з 19.02.2013 та по даний час зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , а тому, і не отримувала від податкового органу жодних вимог про сплату боргу.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку позивачка не є страхувальником у розумінні Закону № 2464-VI та не має обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску, а отже, нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску згідно оскаржуваних позивачем вимог, не відповідає вимогам Закону та є неправомірним. Винесені відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску підлягають скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.

При цьому, не підлягають задоволенню вимоги апелянта про визнання протиправним нарахування відповідачем за період з 01.01.2017 по 24.04.2020 єдиного внеску, оскільки це не призведе до ефективного відновлення порушених прав позивачки.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повною мірою досліджено обставини справи і рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо невірно розрахованого судового збору, який відшкодовується позивачеві за рахунок відповідача.

Так, ч. 1 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, судом першої інстанції стягнуто на користь позивачки, сплачений нею судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 840, 80 грн.

Разом з тим, судом не було враховано сплату судового збору, сплаченого позивакою за подання нею заяви про забезпечення позову у розмірі 630, 60 грн, що підтверджується квитанцією від 30.04.2020 № 0.0.1692626529.1.

Тобто, судовий збір мав бути повернутий позивачці в загальному розмірі 1471, 40 грн (840, 80 + 630, 60).

Отже, в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року - змінити.

В абзаці шостому резолютивної частини рішення замість суми стягненого судового збору « 840, 80 грн» зазначити суму « 1 471, 40 грн».

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: Л.В. Губська

Судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова