Ухвала

від 07.08.2024 по справі 913/461/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

УХВАЛА

07 серпня 2024 року м. Харків Справа № 913/461/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В.

при секретарі Семенові О.Є.

за участю:

прокурора Ковальова І.І., посвідчення від 01.03.2023 року №072865;

1-го позивача -не з`явився;

2-го позивача - не з`явився;

1-го відповідача - не з`явився;

2-го відповідача не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури (вх. №1372Х/1-18)

на рішення господарського суду Луганської області від 01.05.2024 року у справі №913/461/23, ухвалене в приміщенні господарського суду Луганської області (суддя Корнієнко В.В.), повний текст якого складено 13.05.2024 року

за позовом заступника керівника Сватівської окружної прокуратури Луганської області, м. Сватове Луганської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах в особі

1-го позивача Північно-східного офісу Державної аудиторської служби, м. Харків

2-го позивача Білокуракинської селищної військової адміністрації Сватівського району Луганської області, смт. Білокуракине Сватівського району Луганської області

до 1-го відповідача Відділу освіти Білокуракинської селищної ради, смт. Білокуракине Луганської області

2-го відповідача Приватного підприємства Камін, м. Старобільськ Луганської області

про визнання недійсним договору як такого, що суперечить інтересам держави, та стягнення 190782,74 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Луганської області від 01.05.2024 року у справі №913/461/23 в позові відмовлено повністю.

Харківська обласна прокуратура з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилась та звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 01.05.2024 року у справі та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.

ПП "Камін" було обізнане про рішення адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення АМКУ від 26.11.2020 року № 270/140-р/к у справі № 6/01-116-20 щодо притягнення ПП "Камін" та фізичної особи-підприємця Акопян П.Д. до відповідальності за вчинення порушення, передбаченого ч. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України Про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки конкурсних пропозицій та участі у процедурі закупівлі, а тому на момент проведення спрощеної процедури закупівлі та укладення спірного договору про закупівлю за державні кошти від 09.11.2021 року, не відповідало кваліфікаційним критеріям до учасників та вимогам, встановленим ст. 17 Закону України Про публічні закупівлі.

Порушення ПП "Камін" прямих заборон, встановлених Законом України Про публічні закупівлі, а саме те, що учасник закупівлі не мав права брати участь у процедурі закупівлі (так як протягом останніх трьох років притягувався до відповідальності за порушення, передбачене ч. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України Про захист економічної конкуренції), не сумісні з основними засадами цивільного законодавства, оскільки є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних правовідносин, призводить до порушення ним меж здійснення цивільних прав, принципу добросовісної конкуренції серед учасників, нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі, негативно впливає на економічні процеси у державі та суспільстві.

Відділ освіти Білокуракинської селищної ради (Замовник) повинен був відмовити учаснику в участі у процедурі закупівлі та відхилити його тендерну пропозицію (п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону України Про публічні закупівлі).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2024 року, суддею доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В.

Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією проти України. Указами Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні №133/2022 від 14.03.2022 року, №573/2022 від 15.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року, №734/2023 від 06.11.2023 року, №49/2024 від 05.02.2024 року, №271/2024 від 06.05.2024 року відповідно продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб.

Наказом Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2022 року № 03 Про встановлення особливого режиму роботи суду в умовах воєнного стану встановлено особливий режим роботи суду в умовах воєнного стану з 01.04.2022 року та запроваджено відповідні організаційні заходи, зокрема: рекомендовано учасникам судових справ утриматись від відвідування суду, свої процесуальні права та обов`язки, передбачені ГПК України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 року, з урахуванням ухвали від 06.08.2024 року, апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Луганської області від 01.05.2024 року у справі №913/461/23 залишено без руху; останню зобов`язано усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та роз`яснено, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

19.06.2024 року на адресу суду від апелянта надійшла заява, на виконання вимог ухвали суду від 11.06.2024 року (вх.№8316), яку, разом з додатками, долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.06.2024 року, з урахуванням ухвали від 06.08.2024 року, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Луганської області від 01.05.2024 року у справі № 913/461/23; учасникам справи встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, з доказами надсилання його апелянту; призначено справу до розгляду на "07" серпня 2024 р. о 09:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, зал судового засідання №132; запропоновано учасникам справи свої процесуальні права та обов`язки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua та телекомунікаційної мережі Електронний суд; реєстрація в електронному кабінеті можлива за посиланням https://id.court.gov.ua/rt.gov.ua/sud4875/; учасникам судового процесу необхідно повідомити суд про їх номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або інші засоби зв`язку, зокрема, мобільного (за їх наявності), які можуть бути використані для викликів або повідомлень; запропоновано учасникам справи визначитися із своєю явкою у судове засідання (можливістю його проведення за відсутністю представника) шляхом своєчасного повідомлення суду; попереджено, що неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи; витребувано з господарського суду Луганської області матеріали справи №913/461/23.

02.07.2024 року на адресу суду з господарського суду Луганської області надійшли матеріали справи (вх.№ 8831).

05.08.2024 року на адресу суду від Харківської обласної прокуратури надійшло клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№10294), яке долучено до матеріалів справи, в якому останній просить зупинити провадження у справі № 913/461/23 до ухвалення Верховним Судом остаточного рішення у справі № 918/1043/21 та оприлюднення його повного тексту в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

06.08.2024 року на адресу суду від Білокуракинської селищної військової адміністрації Сватівського району Луганської області надійшла заява (вх.№10348), яку долучено до матеріалів справи, в якій остання просить справу розглянути за відсутності представника; апеляційну скаргу прокурора просить задовольнити.

У судовому засіданні 07.08.2024 року прокурор підтримала клопотання про зупинення провадження у справі до ухвалення Верховним Судом остаточного рішення у справі № 918/1043/21 та оприлюднення його повного тексту в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

У судове засідання 07.08.2024 року представники 1-го та 2-го позивачів, 1-го та 2-го відповідачів не з`явились, про причини неявки суду не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи; розгляд справи здійснювався за їх відсутності.

Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

У зв`язку з введенням 24.02.2022 року на території України воєнного стану, з метою дотримання розумного балансу між реалізацією права на апеляційне оскарження і принципу юридичної визначеності, копії ухвал суду апеляційної інстанції від 21.06.2024 року та від 06.08.2024 року було надіслано на вказану офіційну електронну адресу: Північно-східний офіс Державної аудиторської служби - 202000@dasu.gov.ua та отримані за цією електронною адресою: Північно-східним офісом Державної аудиторської служби - 202000@dasu.gov.ua, що підтверджується роздруківками електронного листування, які містяться у матеріалах справи.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22.11.2022 року у cправі №911/1808/21, де, зокрема, вказано, що порядок використання для обміну документами електронної пошти встановлено Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", в якому зазначено, що порядок електронного документообігу визначається державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності згідно з законодавством.

Разом з цим, ухвали суду від 21.06.2024 року та від 06.08.2024 року, було надіслано Сватівській окружній прокуратурі Луганської області, Харківській обласній прокуратурі, Білокуракинській селищній військовій адміністрації Сватівського району Луганської області, Відділу освіти Білокуракинської селищної ради, ПП Камін до електронного кабінету в системі "Електронний суд".

05.10.2021 року офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) ЄСІТС: "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистема відеоконференцзв`язку, в зв`язку з чим, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в добровільному порядку.

Відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували "Електронний кабінет", суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до "Електронного кабінету" таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Абзацом 5 пункту 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС передбачено, що особам, які не мають зареєстрованих "Електронних кабінетів", документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.06.2022 року у справі №906/184/21, від 02.11.2022 року у справі №910/14088/21, від 29.11.2022 року у справі №916/1716/20, від 22.12.2022 року у справі №922/40/22, де, зокрема, вказано на те, що чинним процесуальним законодавством передбачено два способи належного повідомлення сторони про дату, час та місце судового засідання - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.

Таким чином, надсилання судового рішення в електронному вигляді передбачає використання сервісу "Електронний суд", розміщеному за посиланням https://cabinet.court.gov.ua/login, за умови попередньої реєстрації офіційної електронної адреси (Електронного кабінету).

Також, інформацію про дату, час та місце розгляду справи було розміщено на офіційному веб-сайті Східного апеляційного господарського суду веб-порталу "Судова влада України" у розділі "Повідомлення для учасників судового процесу" розділу "Громадянам".

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Ухвали суду апеляційної інстанції від 21.06.2024 року та від 06.08.2024 року у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.

Розглянувши в судовому засіданні клопотання Харківської обласної прокуратури про зупинення провадження у справі (вх.№10294), колегія суддів дійшла висновку про зупинення провадження у справі, з огляду на таке.

Так, при ухваленні оскаржуваного рішення, господарським судом першої інстанції було, зокрема, відмовлено у позові щодо визнання недійсним договору про закупівлю робіт від 09.11.2021 року № 394, який укладено між Відділом освіти Білокуракинської селищної ради та Приватним підприємством Камін; стягнення з Приватного підприємства Камін на користь Відділу освіти Білокуракинської селищної ради грошових коштів в сумі 190782,74 грн. та стягнення з Відділу освіти Білокуракинської селищної ради, коштів в сумі 190782,74 грн., в дохід держави.

Прокурор посилається на те, що на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебуває справа № 918/1043/21, у якій розглядаються правовідносини, подібні правовідносинам у цій справі; ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.06.2023 року на розгляд Великої Палати Верховного Суду передано справу 918/1043/21.

Обґрунтовуючи підстави для передачі вказаної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Касаційний господарський суд вказав на наявність виключної правової проблеми у застосуванні ч. 3 ст. 228 ЦК України з урахуванням статей 203, 216 цього Кодексу та статті 208 ГК України, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. На думку колегії суддів КГС ВС, у цій справі існує виключна правова проблема, пов`язана із застосуванням статті 216 і ч. 3 ст. 228 ЦК України, які містять різні наслідки недійсності договору. Колегія суддів КГС ВС здійснила аналіз статей 216, 228 ЦК України та дійшла висновку про те, що ст. 203 цього Кодексу встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, що зміст правочину не може суперечити інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Водночас приписами ст. 228 ЦК України визначено цивільно-правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а не підстави недійсності оспорюваного договору. З буквального тлумачення частини 3 статті 228 ЦК України вбачається, що такий критерій як "умисел" в однієї зі сторін чи в обох на вчинення правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства (встановивши наявність умислу лише у відповідача суди у цій справі визнали оспорюваний договір недійсним) має значення не для підстав визнання договору недійсним, а є критерієм який застосовується для визначення наслідків недійсності правочину, який вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Крім того, КГС ВС зазначив, що існує необхідність у викладенні однозначного висновку Великою Палатою Верховного Суду щодо того, хто може звертатись з позовом про визнання правочину недійсним, якщо підставою його недійсності зазначається - порушення інтересів держави і суспільства - органи державної влади, місцевого самоврядування, інші суб`єкти владних повноважень до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, а у разі відсутності такого органу - прокурор чи таке право мають і інші суб`єкти цивільних правовідносин, якщо, зокрема обґрунтують наявність порушених прав/інтересів шляхом вчинення правочину, який порушує інтереси держави і суспільства. Також КГС ВС вказав на необхідність відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.07.2022 року у справі № 923/196/20, щодо застосування односторонньої реституції замість двосторонньої (частина третя статті 216 ЦК України). Обґрунтовуючи необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20.07.2022 року у справі № 923/196/20, щодо можливості застосування односторонньої реституції замість двосторонньої у випадку визнання договору недійсним або якщо він є нікчемним, колегія суддів КГС ВС виходила з того, що у постанові Велика Палата Верховного Суду, дійшовши висновку про нікчемність відповідного договору, замість двосторонньої реституції, тобто приведення обох сторін у попередній стан, задовольнила вимогу про повернення спірних земельних ділянок до комунальної власності, обґрунтувавши своє рішення тим, що вимогу про повернення коштів, сплачених за спірним договором купівлі-продажу позивачеві, відповідач не заявив. На думку колегії суддів КГС ВС, як у справі № 923/196/20, так і у цій справі, спірним є питання про застосування наслідків недійсності/нікчемності договору. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 02.08.2023 року у справі № 918/1043/21 прийнято до розгляду справу № 918/1043/21, розгляд якої призначений на 18.09.2024року. Враховуючи підстави позову у справі № 913/461/23 прокурор вказує на те, що висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 918/1043/21 має суттєве значення для вирішення спору в цій справі та для єдності судової практики у спорах з подібними правовідносинами.

Колегія суддів враховує таке.

Так, в ухвалі Верховного Суду від 13.06.2023 року у справі № 918/1043/21, Верховний Суд, виходив з такого.

Наявність виключної правової проблеми полягає в застосуванні статті 216 ЦК України і частини 3 статті 228 ЦК України які містять різні наслідки недійсності договору за умови, що Позивач у позові посилаючись на невідповідність договору інтересам держави і суспільства, просить застосувати наслідки недійсності договору, встановлені саме частиною 1 статті 216 ЦК України. У справі № 918/1043/21, яка переглядається, Позивач просив господарський суд стягнув з відповідача на його користь кошти на підставі частини 1 статті 216 ЦК України, а суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, визнавши недійсним оспорюваний договір, стягнув ці кошти з Відповідача на користь Позивача згідно з частини 3 статті 228 ЦК України. При цьому, встановивши умисел на вчинення такого правочину лише в однієї сторони - Відповідача, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що частина 3 статті 228 ЦК України встановлює, що суд не лише повинен повернути Позивачу все одержане Відповідачем за спірним договором, а й одержане Позивачем або належне йому на відшкодування виконаного за рішенням суду стягнути в дохід держави (фактично у частині 3 статті 228 ЦК України закріплено двосторонню реституцію, лише на користь держави) і таке стягнення в дохід держави відбувається в силу закону, а не залежить від наявності чи відсутності заявлення такої вимоги, на що помилково послався, зокрема суд першої інстанції. Вищевказане свідчить про те, що суд першої інстанції у справі, яка переглядається, з яким погодився і апеляційний господарський суд, при обґрунтуванні позивачем позову статтею 216 ЦК України, яка передбачає двосторонню реституцію, фактично застосував односторонню, пославшись на частину 3 статті 228 ЦК України, яка теж містить норму про "двосторонню реституцію на користь держави". Наразі відсутня стала судова практика у застосуванні статті 203 ЦК України, частини 3 статті 228 ЦК України та частини 1 статті 216 ЦК України, частині 1 статті 208 ГК України вирішення якої забезпечить сталість розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у їх застосуванні. При цьому, необхідно зазначити, що на розгляді в судах першої та апеляційної інстанцій перебуває значна кількість справ, - де ідентичними є, як і в цій справі, предмет позову, підстави позову, а також один і той же відповідач - Приватне підприємство "Фірма "ДАН"", зокрема: справа № 918/1004/21 за позовом Сапожинського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - заклад дошкільної освіти" Корецької міської ради (після зміни найменування - Заклад загальної середньої освіти "Сапожинська гімназія" Корецької міської ради) до Приватного підприємства "Фірма "ДАН" про визнання недійсним договору поставки мережевого обладнання та стягнення 199 992, 00 грн; справа № 918/1063/21 за позовом Великоклецьківського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа I-III ступенів-заклад дошкільної освіти" Корецької міської ради до Приватного підприємства "Фірма "Дан"" про визнання договору поставки мережевого обладнання недійсним та стягнення коштів в сумі 199 908,00 грн; справа № 918/1064/21 за позовом Харалузької загальноосвітньої школи I-II ступенів Корецької міської ради Рівненської області до Приватного підприємства "Фірма "Дан"" про визнання договору поставки мережевого обладнання недійсним та стягнення коштів в сумі 199 953, 60 грн; справа № 918/1016/21 за позовом Малосовпівської гімназії Великомежиріцької сільської ради до Приватного підприємства "Фірма "ДАН"" про визнання недійсним договору поставки мережевого обладнання та стягнення коштів; справа № 918/1058/21 за позовом Опорного закладу "Великомежиріцький ліцей" Великомежиріцької сільської ради до Приватного підприємства "Фірма "Дан"" про визнання договору поставки мережевого обладнання недійсним та стягнення коштів в сумі 199 108,80 грн та інші. Крім того, існує необхідність у викладенні однозначного висновку Великою Палатою Верховного Суду щодо того, хто може звертатись з позовом про визнання правочину недійсним, якщо підставою його недійсності зазначається - порушення інтересів держави і суспільства - органи державної влади, місцевого самоврядування, інші суб`єкти владних повноважень до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, а у разі відсутності такого органу - прокурор чи таке право мають і інші суб`єкти цивільних правовідносин, якщо, зокрема обґрунтують наявність порушених прав/інтересів шляхом вчинення правочину, який порушує інтереси держави і суспільства.

Оскільки критеріїв виключності правової проблеми господарське процесуальне законодавство не містить, Велика Палата Верховного Суду напрацювала та послідовно застосовує критерії при вирішенні питання, чи містить справа, яка передається їй на розгляд, виключну правову проблему. У низці ухвал (наприклад, від 10.07.2019 у справі № 431/5643/16-ц, від 28.04.2020 у справі № 357/13182/18, від 23.06.2020 у справі № 910/8130/17, від 09.07.2020 у справі № 610/1065/18, від 15.09.2020 у справі № 910/32643/15, від 13.10.2020 у справі № 640/17296/19, від 23.10.2020 у справі № 906/677/19, від 14.04.2021 у справі № 757/50105/19, від 22.04.2021 у справі № 640/6432/19, від 28.04.2021 у справі № 916/1977/20, від 18.05.2021 у справі № 758/733/18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Тобто правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; існують обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, порушені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; як вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ, у разі, якщо надана на нього відповідь викликає сумнів або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути легко знайдена та обґрунтована. У постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки договір за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці 2 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, цей договір згідно з частинами 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним. Зазначаючи про нікчемність відповідного договору у справі № 923/196/20, Велика Палата Верховного Суду замість двосторонньої реституції, тобто приведення обох сторін у попередній стан, задовольнила вимогу про повернення спірних земельних ділянок до комунальної власності, обґрунтувавши своє рішення тим, що вимогу про повернення коштів, сплачених за спірним договором купівлі-продажу Позивачеві, Відповідач не заявив (пункт 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20). Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду щодо можливості застосування односторонньої реституції замість двосторонньої у випадку визнання договору недійсним або якщо він є нікчемним з огляду на таке. Як у справі № 923/196/20, так і у цій справі № 918/1043/21, спірним є питання застосування наслідків недійсності/нікчемності договору. Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини, виходячи з того, чи їх недійсність прямо встановлена законом (нікчемний правочин), чи прямо не встановлена, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує дійсність правочину на підставах, встановлених законом (оспорюваний правочин). Визначені статтею 216 ЦК України правові наслідки недійсності правочину є загальними як для нікчемних, так і для оспорюваних правочинів. Частина 1 статті 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина 2 статті 216 ЦК України). Реституція - це повернення сторін договору в попередній стан "status quo ante". За змістом вказаних приписів ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція (абзац 2 частини 1 статті 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина 2 вказаної статті). Ці наслідки застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина 3 статті 216 ЦК України). Закріплена у абзацу 2 частини 1 статті 216 ЦК України реституція спрямована на відновлення "status quo" у фактичному та юридичному становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Саме тому за загальним правилом кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину. Це взаємне повернення сторонами одержаного ними (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Виконання зазначеного обов`язку забезпечує поновлення сторін у попередньому становищі за наслідками недійсності правочину. Таке поновлення можливе тоді, коли майно, передане за цим правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості повернення сторонами одна одній того, що вони одержали, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони правочину зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином, або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи саме двосторонню реституцію. Чинне законодавство, зокрема стаття 216 ЦК України, не передбачає односторонньої реституції. Встановивши недійсність спірного договору, згідно з частиною 1 статті 216 ЦК України суд повинен не тільки зобов`язати Відповідача повернути Позивачеві майно, але й стягнути з останнього (в тому числі, за рахунок бюджету) на користь Відповідача сплачені ним за майно кошти. Інше застосування припису частини 1 статті 216 ЦК України про взаємні зобов`язання сторін недійсного правочину для їх поновлення у фактичному та юридичному становищі, що існувало до вчинення цього правочину, не можна вважати справедливим стосовно обох його сторін. Запроваджений Великою Палатою Верховного Суду підхід, викладений у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, фактично нівелює інститут "двосторонньої реституції", закріплений у статті 216 ЦК України, а також не відповідає принципу процесуальної економії, оскільки орієнтує Відповідачів у такій категорії справ на те, що їм належить ініціювати окреме провадження для розгляду їх вимоги, яка ґрунтуватиметься на обставинах, вже встановлених у розглянутій справі. Фундаментальне значення цього питання полягає і в тому, що при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними із застосуванням наслідків їх недійсності, за наявності висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, призведе до того, що суди попередніх інстанцій, дотримуючись цієї позиції, неправильно застосовуватимуть статтю 216 ЦК України, порушуватимуть прав іншої сторони в отриманні того, що вона передала на виконання правочину у випадку визнання його недійсним, що є недопустимим. У цій справі № 918/1043/21, яка переглядається, Позивач просив суд визнати недійсним договір поставки мережевого обладнання та стягнути з Відповідача на користь Позивача сплачені за цим договором кошти за правилами реституції - частини 1 статті 216 ЦК України (а. с. 5, т. 1), водночас суди задовольняючи позов в частині стягнення з Відповідач на користь Позивача коштів, фактично застосували односторонню реституцію, пославшись на те, що в межах цього спору не пред`являлися вимоги щодо стягнення з позивача одержаного обладнання за цим правочином в дохід держави (частина 3 статті 228 ЦК України). Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. З огляду на наявність виключної правової проблеми у застосуванні частини 3 статті 228 ЦК України з урахуванням статей 203, 216 ЦК України, статті 208 ГК України (вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики), та з огляду на необхідність відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 щодо можливості застосування односторонньої реституції, Верховний Суд вважає за необхідне передати справу № 918/1043/21 Господарського суду Рівненської області разом із касаційною скаргою Приватного підприємства "Фірма "ДАН"" на рішення Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2022 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2024 року, зокрема, повідомлено учасників справи № 918/1043/21 (провадження № 12-35гс23), що судове засідання з розгляду касаційної скарги Приватного підприємства "Фірма "ДАН" на рішення Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2022року відбудеться 18 вересня 2024 року о 10 годині 00 хвилин у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.

Згідно зі ст. 36 Закону "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. 6 ст. 13 Закону "Про судоустрій і статус суддів").

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац 3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 року №8-рп/2005 та абзац 1 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 31.03.2015 року№1-рп/2015).

Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин передбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях, зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване (Рішення Конституційного Суду України від 05.06.2019 року №3-р(І)/2019).

Принцип правової визначеності вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їхні рішення не викликали сумнівів (п.61 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumгrescu v. Romania), заява №28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (п.123 рішення ЄСПЛ у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії" (Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania), заява № 76943/11).

Відтак, існування протилежних висновків щодо застосування зазначених вище положень закону фактично суперечить вимогам щодо правової передбачуваності і правової визначеності, що унеможливлює здійснення особою, як має намір звернутись до суду, ефективний захист її прав та законних інтересів. Така ситуація фактично ставить під сумнів можливість реалізації позивачем права на ефективний судовий розгляд.

Подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників господарських відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, підстав позову, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.05.2021 року у справі №913/567/19 (913/403/20), де, між іншим, вказано на таке.Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в ухвалі від 27.03.2020 року у справі № 910/4450/19 зазначив, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 року №910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 року № 925/3/7, п. 40 постанов від 25.04.2018 року № 910/24257/16). Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Суд звертається до правової позиції, щодо послідовно та неодноразово викладалась Великою Палатою Верховного Суду в питанні визначення подібності правовідносин у судових рішеннях: п. 60 постанови від 23.06.2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19), п. 6.30 постанови від 19.05.2020 року у справі № 910/719/19, постанова від 16.01.2019 року у справі № 757/31606/15-ц, постанова від 12.12.2018 року у справі № 2-3007/11, пункт 5.5 від 19.06.2018 року у справі №922/2383/16; п. 8.2 постанови від 16.05.2018 року у справі № 910/5394/15-г.

Таким чином, правовідносини у справі №918/1043/21 є подібними до правовідносин у справі №913/461/23, оскільки предмети та підстави позовів у цих справах, відповідно і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є подібними.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Пунктом 11 ч. 1 ст. 229 ГПК України визначено, що провадження у справі у випадку, встановленому пунктом 7 частини 1 статті 228 цього Кодексу, зупиняється до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Враховуючи, що висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №918/1043/21 щодо застосування частини 3 статті 228 ЦК України з урахуванням статей 203, 216 ЦК України, статті 208 ГК України мають суттєве значення для вирішення спору у даній справі, з метою дотримання єдності судової практики, з урахуванням приписів п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України, слід зупинити провадження у справі №913/461/23 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №918/1043/21.

Керуючись ст. ст. 227, 229, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Зупинити провадження у справі №913/461/23 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №918/1043/21 та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Верховного Суду у справі №918/1043/21.

Учасникам справи повідомити Східний апеляційний господарський суд про усунення обставин, що викликали зупинення провадження у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Інформацію у справі, що розглядається, можна отримати за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та https://eag.court.gov.ua/sud4875/

Повний текст ухвали складено на підписано 09.08.2024 року.

Головуюча суддя О.І. Терещенко

Суддя П.В. Тихий

Суддя О.В. Плахов