Постанова

від 22.01.2025 по справі 913/461/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року м. Харків Справа № 913/461/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В. , суддя Плахов О.В.

при секретарі Семенові О.Є.

за участю:

прокурора - не з`явився;

1-го позивача - не з`явився;

2-го позивача - не з`явився;

1-го відповідача - не з`явився;

2-го відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури (вх. №1372Х/1-18)

на рішення господарського суду Луганської області від 01.05.2024 року у справі №913/461/23, ухвалене в приміщенні господарського суду Луганської області (суддя Корнієнко В.В.), повний текст якого складено 13.05.2024 року

за позовом заступника керівника Сватівської окружної прокуратури Луганської області, м. Сватове Луганської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах в особі

1-го позивача Північно-східного офісу Державної аудиторської служби, м. Харків

2-го позивача Білокуракинської селищної військової адміністрації Сватівського району Луганської області, смт. Білокуракине Сватівського району Луганської області

до 1-го відповідача Відділу освіти Білокуракинської селищної ради, смт. Білокуракине Луганської області

2-го відповідача Приватного підприємства Камін, м. Старобільськ Луганської області

про визнання недійсним договору як такого, що суперечить інтересам держави, та стягнення 190782,74 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Луганської області від 01.05.2024 року у справі №913/461/23 в позові відмовлено повністю.

Харківська обласна прокуратура з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилась та звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 01.05.2024 року у справі та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.

ПП "Камін" було обізнане про рішення адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення АМКУ від 26.11.2020 року № 270/140-р/к у справі № 6/01-116-20 щодо притягнення ПП "Камін" та Фізичної особи-підприємця Акопян П.Д. до відповідальності за вчинення порушення, передбаченого ч. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України Про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки конкурсних пропозицій та участі у процедурі закупівлі, а тому на момент проведення спрощеної процедури закупівлі та укладення спірного договору про закупівлю за державні кошти від 09.11.2021 року, не відповідало кваліфікаційним критеріям до учасників та вимогам, встановленим ст. 17 Закону України Про публічні закупівлі.

Порушення ПП "Камін" прямих заборон, встановлених Законом України Про публічні закупівлі, а саме те, що учасник закупівлі не мав права брати участь у процедурі закупівлі (так як протягом останніх трьох років притягувався до відповідальності за порушення, передбачене ч. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України Про захист економічної конкуренції), не сумісні з основними засадами цивільного законодавства, оскільки є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних правовідносин, призводить до порушення ним меж здійснення цивільних прав, принципу добросовісної конкуренції серед учасників, нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі, негативно впливає на економічні процеси у державі та суспільстві.

Відділ освіти Білокуракинської селищної ради (Замовник) повинен був відмовити учаснику в участі у процедурі закупівлі та відхилити його тендерну пропозицію (п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону України Про публічні закупівлі).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2024 року, суддею доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В.

Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією проти України. Указами Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні №133/2022 від 14.03.2022 року, №573/2022 від 15.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року, №734/2023 від 06.11.2023 року, №49/2024 від 05.02.2024 року, №271/2024 від 06.05.2024 року, №469/2024 від 23.07.2024 року, №740/2024 від 28.10.2024 року відповідно продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб.

Наказом Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2022 року № 03 Про встановлення особливого режиму роботи суду в умовах воєнного стану встановлено особливий режим роботи суду в умовах воєнного стану з 01.04.2022 року та запроваджено відповідні організаційні заходи, зокрема: рекомендовано учасникам судових справ утриматись від відвідування суду, свої процесуальні права та обов`язки, передбачені ГПК України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 року, з урахуванням ухвали від 06.08.2024 року, апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Луганської області від 01.05.2024 року у справі №913/461/23 залишено без руху; останню зобов`язано усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та роз`яснено, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

19.06.2024 року на адресу суду від апелянта надійшла заява, на виконання вимог ухвали суду від 11.06.2024 року (вх.№8316), яку, разом з додатками, долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.06.2024 року, з урахуванням ухвали від 06.08.2024 року, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Луганської області від 01.05.2024 року у справі № 913/461/23; учасникам справи встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, з доказами надсилання його апелянту; призначено справу до розгляду на "07" серпня 2024 року о 09:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресом: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, зал судового засідання №132; запропоновано учасникам справи свої процесуальні права та обов`язки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua та телекомунікаційної мережі Електронний суд; реєстрація в електронному кабінеті можлива за посиланням https://id.court.gov.ua/rt.gov.ua/sud4875/; учасникам судового процесу необхідно повідомити суд про їх номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або інші засоби зв`язку, зокрема, мобільного (за їх наявності), які можуть бути використані для викликів або повідомлень; запропоновано учасникам справи визначитися із своєю явкою у судове засідання (можливістю його проведення за відсутністю представника) шляхом своєчасного повідомлення суду; попереджене, що неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи; витребувано з господарського суду Луганської області матеріали справи №913/461/23.

02.07.2024 року на адресу суду з господарського суду Луганської області надійшли матеріали справи №913/461/23 (вх.№ 8831).

05.08.2024 року на адресу суду від Харківської обласної прокуратури надійшло клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№10294), яке долучено до матеріалів справи, в якому останній просив зупинити провадження у справі № 913/461/23 до ухвалення Верховним Судом остаточного рішення у справі № 918/1043/21 та оприлюднення його повного тексту в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

06.08.2024 року на адресу суду від Білокуракинської селищної військової адміністрації Сватівського району Луганської області надійшла заява (вх.№10348), яку долучено до матеріалів справи, в якій остання просила справу розглянути за відсутності представника; апеляційну скаргу прокурора просить задовольнити.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 року, зокрема, зупинене провадження у справі №913/461/23 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №918/1043/21 та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Верховного Суду у справі №918/1043/21; учасникам справи ухвалено повідомити Східний апеляційний господарський суд про усунення обставин, що викликали зупинення провадження у справі.

Зупиняючи провадження у справі, колегія суддів, зокрема, зазначила.

В ухвалі від 13.06.2023 року у справі № 918/1043/21, Верховний Суд, виходив з такого.

Наявність виключної правової проблеми полягає в застосуванні статті 216 ЦК України і частини 3 статті 228 ЦК України які містять різні наслідки недійсності договору за умови, що Позивач у позові посилаючись на невідповідність договору інтересам держави і суспільства, просить застосувати наслідки недійсності договору, встановлені саме частиною 1 статті 216 ЦК України. У справі № 918/1043/21, яка переглядається, Позивач просив господарський суд стягнув з відповідача на його користь кошти на підставі частини 1 статті 216 ЦК України, а суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, визнавши недійсним оспорюваний договір, стягнув ці кошти з Відповідача на користь Позивача згідно з частини 3 статті 228 ЦК України. При цьому, встановивши умисел на вчинення такого правочину лише в однієї сторони - Відповідача, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що частина 3 статті 228 ЦК України встановлює, що суд не лише повинен повернути Позивачу все одержане Відповідачем за спірним договором, а й одержане Позивачем або належне йому на відшкодування виконаного за рішенням суду стягнути в дохід держави (фактично у частині 3 статті 228 ЦК України закріплено двосторонню реституцію, лише на користь держави) і таке стягнення в дохід держави відбувається в силу закону, а не залежить від наявності чи відсутності заявлення такої вимоги, на що помилково послався, зокрема суд першої інстанції. Вищевказане свідчить про те, що суд першої інстанції у справі, яка переглядається, з яким погодився і апеляційний господарський суд, при обґрунтуванні позивачем позову статтею 216 ЦК України, яка передбачає двосторонню реституцію, фактично застосував односторонню, пославшись на частину 3 статті 228 ЦК України, яка теж містить норму про "двосторонню реституцію на користь держави". Наразі відсутня стала судова практика у застосуванні статті 203 ЦК України, частини 3 статті 228 ЦК України та частини 1 статті 216 ЦК України, частині 1 статті 208 ГК України вирішення якої забезпечить сталість розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у їх застосуванні. При цьому, необхідно зазначити, що на розгляді в судах першої та апеляційної інстанцій перебуває значна кількість справ, - де ідентичними є, як і в цій справі, предмет позову, підстави позову, а також один і той же відповідач - Приватне підприємство "Фірма "ДАН"", зокрема: справа № 918/1004/21 за позовом Сапожинського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів - заклад дошкільної освіти" Корецької міської ради (після зміни найменування - Заклад загальної середньої освіти "Сапожинська гімназія" Корецької міської ради) до Приватного підприємства "Фірма "ДАН" про визнання недійсним договору поставки мережевого обладнання та стягнення 199 992, 00 грн; справа № 918/1063/21 за позовом Великоклецьківського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа I-III ступенів-заклад дошкільної освіти" Корецької міської ради до Приватного підприємства "Фірма "Дан"" про визнання договору поставки мережевого обладнання недійсним та стягнення коштів в сумі 199 908,00 грн; справа № 918/1064/21 за позовом Харалузької загальноосвітньої школи I-II ступенів Корецької міської ради Рівненської області до Приватного підприємства "Фірма "Дан"" про визнання договору поставки мережевого обладнання недійсним та стягнення коштів в сумі 199 953, 60 грн; справа № 918/1016/21 за позовом Малосовпівської гімназії Великомежиріцької сільської ради до Приватного підприємства "Фірма "ДАН"" про визнання недійсним договору поставки мережевого обладнання та стягнення коштів; справа № 918/1058/21 за позовом Опорного закладу "Великомежиріцький ліцей" Великомежиріцької сільської ради до Приватного підприємства "Фірма "Дан"" про визнання договору поставки мережевого обладнання недійсним та стягнення коштів в сумі 199 108,80 грн та інші. Крім того, існує необхідність у викладенні однозначного висновку Великою Палатою Верховного Суду щодо того, хто може звертатись з позовом про визнання правочину недійсним, якщо підставою його недійсності зазначається - порушення інтересів держави і суспільства - органи державної влади, місцевого самоврядування, інші суб`єкти владних повноважень до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, а у разі відсутності такого органу - прокурор чи таке право мають і інші суб`єкти цивільних правовідносин, якщо, зокрема обґрунтують наявність порушених прав/інтересів шляхом вчинення правочину, який порушує інтереси держави і суспільства. Оскільки критеріїв виключності правової проблеми господарське процесуальне законодавство не містить, Велика Палата Верховного Суду напрацювала та послідовно застосовує критерії при вирішенні питання, чи містить справа, яка передається їй на розгляд, виключну правову проблему. У низці ухвал (наприклад, від 10.07.2019 у справі № 431/5643/16-ц, від 28.04.2020 у справі № 357/13182/18, від 23.06.2020 у справі № 910/8130/17, від 09.07.2020 у справі № 610/1065/18, від 15.09.2020 у справі № 910/32643/15, від 13.10.2020 у справі № 640/17296/19, від 23.10.2020 у справі № 906/677/19, від 14.04.2021 у справі № 757/50105/19, від 22.04.2021 у справі № 640/6432/19, від 28.04.2021 у справі № 916/1977/20, від 18.05.2021 у справі № 758/733/18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Тобто правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; існують обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, порушені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; як вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ, у разі, якщо надана на нього відповідь викликає сумнів або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути легко знайдена та обґрунтована. У постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки договір за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці 2 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, цей договір згідно з частинами 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним. Зазначаючи про нікчемність відповідного договору у справі № 923/196/20, Велика Палата Верховного Суду замість двосторонньої реституції, тобто приведення обох сторін у попередній стан, задовольнила вимогу про повернення спірних земельних ділянок до комунальної власності, обґрунтувавши своє рішення тим, що вимогу про повернення коштів, сплачених за спірним договором купівлі-продажу Позивачеві, Відповідач не заявив (пункт 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20). Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду щодо можливості застосування односторонньої реституції замість двосторонньої у випадку визнання договору недійсним або якщо він є нікчемним з огляду на таке. Як у справі № 923/196/20, так і у цій справі № 918/1043/21, спірним є питання застосування наслідків недійсності/нікчемності договору. Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини, виходячи з того, чи їх недійсність прямо встановлена законом (нікчемний правочин), чи прямо не встановлена, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує дійсність правочину на підставах, встановлених законом (оспорюваний правочин). Визначені статтею 216 ЦК України правові наслідки недійсності правочину є загальними як для нікчемних, так і для оспорюваних правочинів. Частина 1 статті 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина 2 статті 216 ЦК України). Реституція - це повернення сторін договору в попередній стан "status quo ante". За змістом вказаних приписів ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція (абзац 2 частини 1 статті 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина 2 вказаної статті). Ці наслідки застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина 3 статті 216 ЦК України). Закріплена у абзацу 2 частини 1 статті 216 ЦК України реституція спрямована на відновлення "status quo" у фактичному та юридичному становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Саме тому за загальним правилом кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину. Це взаємне повернення сторонами одержаного ними (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Виконання зазначеного обов`язку забезпечує поновлення сторін у попередньому становищі за наслідками недійсності правочину. Таке поновлення можливе тоді, коли майно, передане за цим правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості повернення сторонами одна одній того, що вони одержали, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони правочину зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином, або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи саме двосторонню реституцію. Чинне законодавство, зокрема стаття 216 ЦК України, не передбачає односторонньої реституції. Встановивши недійсність спірного договору, згідно з частиною 1 статті 216 ЦК України суд повинен не тільки зобов`язати Відповідача повернути Позивачеві майно, але й стягнути з останнього (в тому числі, за рахунок бюджету) на користь Відповідача сплачені ним за майно кошти. Інше застосування припису частини 1 статті 216 ЦК України про взаємні зобов`язання сторін недійсного правочину для їх поновлення у фактичному та юридичному становищі, що існувало до вчинення цього правочину, не можна вважати справедливим стосовно обох його сторін. Запроваджений Великою Палатою Верховного Суду підхід, викладений у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, фактично нівелює інститут "двосторонньої реституції", закріплений у статті 216 ЦК України, а також не відповідає принципу процесуальної економії, оскільки орієнтує Відповідачів у такій категорії справ на те, що їм належить ініціювати окреме провадження для розгляду їх вимоги, яка ґрунтуватиметься на обставинах, вже встановлених у розглянутій справі. Фундаментальне значення цього питання полягає і в тому, що при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними із застосуванням наслідків їх недійсності, за наявності висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, призведе до того, що суди попередніх інстанцій, дотримуючись цієї позиції, неправильно застосовуватимуть статтю 216 ЦК України, порушуватимуть прав іншої сторони в отриманні того, що вона передала на виконання правочину у випадку визнання його недійсним, що є недопустимим. У цій справі № 918/1043/21, яка переглядається, Позивач просив суд визнати недійсним договір поставки мережевого обладнання та стягнути з Відповідача на користь Позивача сплачені за цим договором кошти за правилами реституції - частини 1 статті 216 ЦК України (а. с. 5, т. 1), водночас суди задовольняючи позов в частині стягнення з Відповідач на користь Позивача коштів, фактично застосували односторонню реституцію, пославшись на те, що в межах цього спору не пред`являлися вимоги щодо стягнення з позивача одержаного обладнання за цим правочином в дохід держави (частина 3 статті 228 ЦК України). Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. З огляду на наявність виключної правової проблеми у застосуванні частини 3 статті 228 ЦК України з урахуванням статей 203, 216 ЦК України, статті 208 ГК України (вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики), та з огляду на необхідність відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 щодо можливості застосування односторонньої реституції, Верховний Суд вважає за необхідне передати справу № 918/1043/21 Господарського суду Рівненської області разом із касаційною скаргою Приватного підприємства "Фірма "ДАН"" на рішення Господарського суду Рівненської області від 26.04.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2022 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Згідно зі ст. 36 Закону "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. 6 ст. 13 Закону "Про судоустрій і статус суддів").

Враховуючи, що висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №918/1043/21 щодо застосування частини 3 статті 228 ЦК України з урахуванням статей 203, 216 ЦК України, статті 208 ГК України мають суттєве значення для вирішення спору у даній справі, з метою дотримання єдності судової практики, з урахуванням приписів п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України, слід зупинити провадження у справі №913/461/23 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №918/1043/21.

29.11.2024 року на адресу суду від Сватівської окружної прокуратури Луганської області надійшло клопотання (вх.№15302), в якому остання просила поновити провадження у справі, посилаючись на те, що опрацюванням офіційного веб-порталу встановлено, що 23.09.2024 року опубліковано повний текст постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 року у справі № 918/1043/21.

З Єдиного державного реєстру судових рішень слідує, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 року у справі №918/1043/21, касаційну скаргу Приватного підприємства "Фірма "ДАН" задоволено частково; рішення господарського суду Рівненської області від 26.04.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2022 у справі № 918/1043/21 змінено, доповнивши резолютивну частину рішення пунктом 4 такого змісту: "Повернути від Невірківського ліцею Великомежиріцької сільської ради (код ЄДРПОУ 24172674) на користь Приватного підприємства "Фірма "ДАН" (код ЄДРПОУ 22555781) майно, отримане на виконання договору поставки мережевого обладнання від 21.12.2019 № 38 за видатковою накладною № РН-000013 від 24.12.2019, а саме: оптичний мережевий термінал GEPON NGpon Е 104 - 1 шт.; кабель оптичний ОКТ-Д(1,0)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 - 115,5 м; анкерний затискач Ho3(F) - 4 шт.; пигтейл SC 1,5 m - 2 шт.; кабель КПП-ВП (100) 2х2х0,50 (UTP - кат. 5) - 0,05 км; конектор RJ 45 STP (P88U-C) 5E-C1) - 8 шт.; бокс - міні FOR-02 - 1 шт.; роз`єм оптичний Fast connector SC/UPC FTTH-02 - 1 шт.; гільза FTTH 60 мм з двома проволоками - 2 шт.; роутер WiFi TP-LINK TL-WR841ND 4xLAN(10/100) 1xWAN 300 Mbps (802,11n) IGMP ProxySnooping - 1 шт. "; в іншій частині рішення та постанову залишено без змін.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 року, зокрема, поновлено провадження у справі №922/461/23; призначено справу до розгляду на 22 січня 2025 року о 10:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресом: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, зал судового засідання №132.

Представники сторін в судове засідання, призначене на 22.01.2025 року в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в залі судового засідання №132 не з`явились; хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи у суді апеляційної інстанції; розгляд справи здійснювався судом за відсутності цих учасників справи; фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Ухвалу суду апеляційної інстанції від 02.12.2024 року було надіслано Сватівській окружній прокуратурі Луганської області, Північно-східному офісу Державної аудиторської служби, Білокуракинській селищній військовій адміністрації Сватівського району Луганської області, Відділу освіти Білокуракинської селищної ради, ПП Камін, Харківській обласній прокуратурі до електронного кабінету в системі "Електронний суд".

05.10.2021 року офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) ЄСІТС: "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистема відеоконференцзв`язку, в зв`язку з чим, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в добровільному порядку.

Відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували "Електронний кабінет", суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до "Електронного кабінету" таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Абзацом 5 пункту 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС передбачено, що особам, які не мають зареєстрованих "Електронних кабінетів", документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.06.2022 року у справі №906/184/21, від 02.11.2022 року у справі №910/14088/21, від 29.11.2022 року у справі №916/1716/20, від 22.12.2022 року у справі №922/40/22, де, зокрема, вказано на те, що чинним процесуальним законодавством передбачено два способи належного повідомлення сторони про дату, час та місце судового засідання - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.

Таким чином, надсилання судового рішення в електронному вигляді передбачає використання сервісу "Електронний суд", розміщеному за посиланням https://cabinet.court.gov.ua/login, за умови попередньої реєстрації офіційної електронної адреси (Електронного кабінету).

Також, інформацію про дату, час та місце розгляду справи було розміщено на офіційному веб сайті Східного апеляційного господарського суду веб-порталу "Судова влада України" у розділі "Повідомлення для учасників судового процесу" розділу "Громадянам".

За змістом ч. 1 ст. 11 Закону України Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться в районі проведення антитерористичної операції, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб сайті судової влади України (з посиланням на веб адресу відповідної ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень), яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Ухвала суду апеляційної інстанції від 02.12.2024 року була у встановленому порядку внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.

Статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

Запровадження воєнного стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи).

При цьому, від учасників справи впродовж всього строку розгляду судом апеляційної інстанції справи не надходило будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю з`явитись у призначене судове засідання.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню та вчинення інших дій, з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи, беручи до уваги існуючі обставини небезпеки, спричинені збройною агресією проти України, з метою забезпечення утримання учасників судового процесу від небезпеки, спричиненої триваючою збройною агресією проти України, дотримання захисту життя і здоров`я відвідувачів і працівників суду та з урахуванням заходів, встановлених особливим режимом роботи Східного апеляційного господарського суду під час дії воєнного стану, розгляд апеляційної скарги здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено учасникам справи необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України та беручи до уваги відсутність клопотань від учасників справи щодо відкладення розгляду апеляційної скарги у зв`язку з заходами, встановленими особливим режимом роботи суду під час дії воєнного стану, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

27.10.2021 року Відділом освіти Білокуракинської селищної ради (далі Відділ освіти) в електронній системі закупівель опубліковано оголошення про проведення спрощеної закупівлі (код згідно з Єдиним закупівельним словником: ДК 021:2015: 45450000-6 Інші завершальні будівельні роботи; назва предмета закупівлі: Капітальний ремонт внутрішніх туалетів з врахуванням потреби дітей з вадами розвитку Нещеретівської гімназії, за адресом: Луганська область, Сватівський район, с. Нещеретове, вул. Шкільна, 11), ідентифікатор публічної закупівлі UА-2021-10-27-002829-с, доступне за посиланням: https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2021-10-27-002829-c; очікувана вартість предмета закупівлі становила 192180,00 грн.; за вказаним оголошенням пропозицію подано одним учасником Приватним підприємством Камін (далі ПП Камін, 2-й відповідач) з ціною 190782,74 грн.

04.11.2021 року рішенням уповноваженої особи (Відділом освіти) розглянуто подану пропозицію та визначено ПП Камін переможцем вказаної спрощеної закупівлі; у протоколі розкриття тендерних пропозицій від 04.11.2021 року вказано, що ПП Камін відповідає кваліфікаційним критеріям, встановленим у тендерній документації, що відсутні підстави для відмови, встановлені ст. 17 Закону України Про публічні закупівлі.

09.11.2021 року між Відділом освіти (Замовник) та ПП Камін (Підрядник) укладено договір про закупівлю робіт № 394, згідно з яким Підрядник зобов`язується на свій ризик, власними силами виконати і здати Замовникові відповідно до проектно-кошторисної документації та календарного плану, роботи по предмету закупівлі Капітальний ремонт внутрішніх туалетів з врахуванням потреби дітей з вадами розвитку Нещеретівської гімназії, за адресом: Луганська область, Сватівський район, с. Нещеретове, вул. Шкільна, 11 (код ДК 021:2015: 45450000-6 Інші завершальні будівельні роботи), а Замовник зобов`язується прийняти і оплатити виконані роботи згідно умов даного Договору.

Згідно з п. 2.1 договору загальна вартість робіт складає 190782,74 грн. з ПДВ.

Договір набирає чинності з дня його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2021 року, а в частині взаєморозрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 10.1 договору).

Договір обома сторонами виконано повністю (роботи виконані та оплачені), що підтверджується звітом про виконання договору про закупівлю від 06.01.2022 року та платіжним документом від 16.12.2021 року № 28.

Рішенням адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 26.11.2020 року № 70/140-р/к у справі № 6/01-116-20 (далі рішення АМКУ № 70/140-р/к) визнано, що Приватне Підприємство КАМІН та Фізична особа-підприємець Акопян Петрос Давидович вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України Про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки тендерних пропозицій та участі у торгах, проведених Рудівською сільською радою Сватівського району Луганської області на закупівлю: ДК 021:2015 код 45450000-6 Інші завершальні будівельні роботи (ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 Реконструкція адміністративного будинку під централізоване надання адміністративних послуг з використанням енергозберігаючих технологій Рудівської сільської ради за адресою: Луганська область, Сватівський район, с. Рудівка, пл. Перемоги, буд. 20 (коригування), ідентифікатор закупівлі в системі Prozorro: UA-2020-01-08-001642-c.

Вказаним рішенням АМКУ № 70/140-р/к на ПП КАМІН та Фізичну особу-підприємця Акопян П.Д. накладено штрафи, на ПП КАМІН у розмірі 38400 грн., на Акопяна П.Д. 68000 грн.

Листом від 21.12.2023 року № 70-02/1654е, Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України повідомило Сватівську окружну прокуратуру про те, що ПП Камін оскаржило рішення АМКУ № 70/140-р/к до господарського суду Харківської області (справа № 922/125/21); штраф ПП Камін не сплачено.

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.03.2021 року у справі № 922/125/21, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.07.2012 року та постановою Верховного Суду від 30.11.2021 року, позивачу ПП Камін у задоволенні позову відмовлено.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням замовником та учасником закупівлі (відповідачами) Закону України Про публічні закупівлі (в редакції станом на дату проведення спрощеної закупівлі та на дату укладення оспорюваного договору) учасник закупівлі не мав права брати участь у процедурі закупівлі (так як протягом останніх трьох років притягувався до відповідальності за порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів тендерів), а замовник повинен був відмовити учаснику в участі у процедурі закупівлі та відхилити його тендерну пропозицію (п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону).

Вказані вище обставини стали підставою для звернення прокурора з відповідним позовом до господарського суду Луганської області, в якому останній просив визнати недійсним договір про закупівлю робіт від 09.11.2021 року № 394, який укладено між Відділом освіти Білокуракинської селищної ради та Приватним підприємством Камін; стягнути з Приватного підприємства Камін на користь Відділу освіти Білокуракинської селищної ради грошових коштів в сумі 190782,74 грн., а з Відділу освіти Білокуракинської селищної ради, одержаних ним за рішенням суду коштів в сумі 190782,74 грн., в дохід держави.

01.05.2024 року господарським судом Луганської області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlanav. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Щодо підстав представництва прокурора в суді, слід зазначити на таке.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Частинами першою, третьою статті 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

В контексті зазначеного слід враховувати, окрім іншого, рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99.

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п. 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку (неофіційний переклад): "сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Колегія суддів також враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі №915/20/18, де, між іншим , зазначено, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також й у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не має загальнодержавного характеру, але спрямоване на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (пункт 7. 23). Аналогічні правові висновки також викладені у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 914/225/18.

Також, у правових висновках, викладених Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 38, 40, 43 постанови від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18, зокрема, вказано, що бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Прокурор посилається на те, що Сватівська окружна прокуратура листом від 13.12.2023 року № 51-1635вих-23 повідомила Білокуракинську селищну військову адміністрацію Сватівського району Луганської області про існування порушення інтересів держави від укладення договору підряду № 394 від 09.11.2021 року по предмету закупівлі "Капітальний ремонт внутрішніх туалетів з врахуванням потреби дітей з вадами розвитку Нещеретівської гімназії, за адресом: Луганська область, Сватівський район, с. Нещеретове, вул. Шкільна, 11" (код ДК 021:2015: 45450000-6 Інші завершальні будівельні роботи).

Зазначеним листом витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави; лист окружної прокуратури розглянуто Білокуракинською селищною військовою адміністрацією; зокрема, листом від 18.12.2023 № 2709/03-01-07 Білокуракинська селищна військова адміністрація Сватівського району Луганської області повідомила, що адміністрація не зверталась до суду щодо визнання недійсним договору підряду № 394 від 09.11.2021 року по предмету закупівлі "Капітальний ремонт внутрішніх туалетів з врахуванням потреби дітей з вадами розвитку Нещеретівської гімназії, за адресом: Луганська область, Сватівський район, с. Нещеретове, вул. Шкільна, 11" (код ДК 021:2015: 45450000-6 Інші завершальні будівельні роботи) та такі заходи не планують, у зв`язку з втратою усіх документів. Крім того, Білокуракинська СВА повідомила, що не заперечує щодо представництва прокурором інтересів держави в суді та відновленню порушених прав громади.

Таким чином, незалежно від причин не звернення до суду Білокуракинської селищної військової адміністрації Сватівського району Луганської області, факт цього не звернення свідчить про те, що вказаний суб`єкт владних повноважень не виконує своїх повноважень із захисту інтересів держави.

Отже, з боку органу, уповноваженого державою на захист її інтересів (Білокуракинської селищної військової адміністрації Сватівського району Луганської області), допущено нездійснення відповідного захисту не пред`явлено до суду позов про визнання недійсним договору про закупівлю робіт як такого, що суперечить інтересам держави з умислу ПП Камін , і застосування наслідків недійсності договору.

Крім того, Сватівська окружна прокуратура Луганської області листом від 04.12.2023 року № 51-1585вих-23 повідомила Північно-східний офіс Держаудитслужби про існування порушення інтересів держави від укладення договору про закупівлю робіт за державні кошти № 394 від 09.11.2021 року і про наявність підстав для визнання його недійсним як такого, що суперечить інтересам держави з умислу ПП Камін.

Зазначеним листом витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.

У листі від 18.12.2023 року № 201231-17/1502-2023 - Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Луганській області вказало, що заходів фінансового контролю у Відділі освіти Білокуракинської селищної ради стосовно процедури закупівлі UA-2021- 10-27-002829-c не проводилось, потреба звернення з позовною заявою в Управління відсутня.

Отже, органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах (Північно-східним офісом Держаудитслужби), допущено нездійснення необхідного захисту не пред`явлено до суду позов про визнання недійсним договору про закупівлю робіт як такого, що суперечать інтересам держави з умислу ПП Камін, застосування наслідків недійсності відповідного правочину.

А тому, прокурор в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомив позивачів про намір подати позов в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах в особі Північно-східного офісу Державної аудиторської служби та Білокуракинської селищної військової адміністрації Сватівського району Луганської області.

Таким чином прокурором дотримано процедуру, передбачену статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема, попередньо, до звернення до суду з позовом, повідомлено уповноважений орган про порушення інтересів держави, чим надано цим органам можливість самостійно відреагувати на виявлені порушення інтересів держави у належний спосіб.

Втім, ані Північно-східний офіс Державної аудиторської служби, ані Білокуракинська селищна військова адміністрація Сватівського району Луганської області, протягом розумного строку після отримання повідомлення прокуратури про виявлені нею порушення при укладенні спірного договору не звертались до суду з відповідним позовом, і не повідомили у своїх листах про намір такого звернення.

Тобто, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала пасивна поведінка 1-го та 2-го позивачів щодо захисту порушених інтересів держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, підлягає встановленню наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, за результатами вирішення спору в судовому рішенні вказується в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Разом з цим, статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення ( відповідні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 року у справі № 6-301цс15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 916/5073/15).

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

А отже, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин; тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач у справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладення, зокрема, суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм частини 3 статті 228 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 року у справі №910/1421/16, від 15.02.2018 року у справі №911/1023/17, від 17.04.2018 року у справі №910/1424/16, від 31.05.2018 року у справі №911/639/17, від 09.07.2019 року у справі №911/1113/18, від 10.06.2021 року у справі №910/114/19, від 15.12.2021 року у справі №910/6271/17, від 13.01.2022 року у справі №908/3736/15.

У частині 3 статті 5 ГК України унормовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини 3 статті 228 ЦК України, слід зазначити, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства (аналогічні правові висновки викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі № 910/6271/17).

Господарський суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що для правильного вирішення спору у цій справі необхідно дослідити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

Прокурор посилається на те, що на момент проведення спрощеної процедури закупівлі та укладення оспорюваного Договору ПП Камін не відповідало кваліфікаційним критеріям до учасників та вимогам, установленим статтею 17 вказаного Закону, так як протягом останніх трьох років притягувалося до відповідальності за вказане у цьому Законі порушення; однак уповноваженою особою Відділом освіти у порушення вимог ст. 17, 22 Закону України Про публічні закупівлі, ст. 4 Закону України Про захист економічної конкуренції, не забезпечено використання відкритих даних, розміщених на сайті Антимонопольного комітету України, Єдиному державному веб-порталі відкритих даних не перевірено відповідність ПП Камін кваліфікаційним вимогам, внаслідок чого допущено до участі у відкритих торгах з особливостями, та, як наслідок, 04.11.2021 року уповноваженою особою прийнято рішення про намір укласти договір; вказаний договір укладений без додержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та порушує правові та економічні засади здійснення закупівель, робіт і послуг, і тому, підлягає визнанню недійсним.

Не приймаються аргументи апелянта на те, що ПП "Камін" було обізнане про рішення адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення АМКУ від 26.11.2020 року № 270/140-р/к у справі № 6/01-116-20 щодо притягнення ПП "Камін" та Фізичної особи-підприємця Акопян П.Д. до відповідальності за вчинення порушення, передбаченого ч. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України Про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки конкурсних пропозицій та участі у процедурі закупівлі, а тому, як зазначає апелянт, на момент проведення спрощеної процедури закупівлі та укладення спірного договору про закупівлю за державні кошти від 09.11.2021 року, не відповідало кваліфікаційним критеріям до учасників та вимогам, встановленим ст. 17 Закону України Про публічні закупівлі; порушення ПП "Камін" прямих заборон, встановлених Законом України Про публічні закупівлі, а саме те, що учасник закупівлі не мав права брати участь у процедурі закупівлі (так як протягом останніх трьох років притягувався до відповідальності за порушення, передбачене ч. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України Про захист економічної конкуренції), на думку апелянта, не сумісні з основними засадами цивільного законодавства, оскільки є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних правовідносин, призводить до порушення ним меж здійснення цивільних прав, принципу добросовісної конкуренції серед учасників, нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі, негативно впливає на економічні процеси у державі та суспільстві.

Господарський суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що прокурором у позовній заяві не обґрунтовано, що Закон України Про публічні закупівлі у даному випадку застосовується до замовника закупівлі Відділу освіти, а також, що Відділ освіти є замовником у розумінні вказаного Закону.

Вказаним Законом не встановлено пряму заборону певним фізичним або юридичним особам брати участь у процедурах закупівлі.

Обов`язок відхилити тендерну пропозицію учасника, у випадку не виконання ним вимог законодавства про закупівлі та тендерної документації, покладено законом саме на замовника закупівлі.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобов`язання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернене другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що прокурором не доведено наявності у ПП Камін завідомо суперечної інтересам держави і суспільства мети на вчинення спірного правочину, оскільки законом ПП Камін не було заборонено брати участь у закупівлі, мало місце виконання ПП Камін робіт для Відділу освіти, визначених договором.

Також, господарський суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що не підтверджено недодержання вимог щодо відповідності цього правочину інтересам держави і суспільства, оскільки наведені прокурором обставини щодо притягнення ПП Камін до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції не можуть свідчити про невідповідність спірного правочину інтересам держави та не впливають на його дійсність.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 року у справі № 922/3393/17.

Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову у позові відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 269, ч.1 ст. 275, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 01.05.2024 року у справі №913/461/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27.01.2025 року.

Головуюча суддя О.І. Терещенко

Суддя П.В. Тихий

Суддя О.В. Плахов