Рішення

від 31.07.2024 по справі 910/7682/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.07.2024Справа № 910/7682/22

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнісон Груп"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення доходів за використання майна в розмірі 345 592 337,99 грн.,

Представники сторін:

від позивача: Захарченко Ю.О. (у порядку самопредставництва);

від відповідача: Гніздицька Л.В. (у порядку самопредставництва);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнісон Груп" (далі - позивач, Товариство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач, Залізниця), в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просило суд:

- стягнути із Залізниці доходи, які акумульовані на окремому рахунку філії "Рефрижираторна вагонна компанія" Залізниці, відкритому у відділенні АТ "Ощадбанк", в розмірі 345 592 337,99 грн.;

- звільнити з-під арешту доходи, які акумульовані на окремому рахунку філії "Рефрижираторна вагонна компанія" Залізниці, відкритому у відділенні АТ "Ощадбанк", в розмірі 345 592 337,99 грн.

Рішенням від 24.01.2023 року в справі № 910/7682/22 господарський суд міста Києва (суддя Мудрий С.М.) частково задовольнив вимоги позивача та стягнув із Залізниці на користь Товариства доходи, які закумульовано на окремому рахунку філії "Рефрижираторна вагонна компанія" Залізниці, відкритому у відділенні АТ "Ощадбанк", в розмірі 345 592 337,99 грн., а також судовий збір у сумі 868 350,00 грн. В іншій частині позову (звільнення з-під арешту доходів) суд відмовив.

Постановою від 21.09.2023 року Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу відповідача (щодо стягнення доходів за використання майна в розмірі 345 592 337,99 грн.) залишив без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2023 року в справі № 910/7682/22 в оскаржуваній частині - без змін.

Постановою від 19.03.2024 року Верховний Суд касаційну скаргу Залізниці задовольнив частково; рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2023 року (в оскаржуваній частині щодо стягнення доходів за використання майна в розмірі 345 592 337,99 грн.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2023 року в справі № 910/7682/22 скасував, а справу № 910/7682/22 направив на новий розгляд до місцевого господарського суду.

05.04.2024 року матеріали справи № 910/7682/22 надійшли до господарського суду міста Києва та за результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд судді Ломаці В.С.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.04.2024 року справу № 910/7682/22 прийнято до свого провадження суддею Ломакою В.С., підготовче засідання призначено на 15.05.2024 року.

14.05.2024 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання відповідача від 14.05.2024 року, в якому останній просив суд продовжити до 24.05.2024 року встановлений Залізниці строк на подання пояснень, з урахуванням висновків Верховного Суду в даній справі, викладених у постанові від 19.03.2024 року.

14.05.2024 року через систему "Електронний суд" надійшли додаткові письмові пояснення позивача від 13.05.2024 року.

У підготовчому засіданні 15.05.2024 року господарський суд міста Києва продовжив відповідачу до 24.05.2024 року строк на подання додаткових пояснень по суті спору, з урахуванням висновків Верховного Суду, а також відклав підготовче засідання на 05.06.2024 року.

31.05.2024 року через систему "Електронний суд" надійшли додаткові письмові пояснення відповідача від 31.05.2024 року. Означені письмові пояснення долучені судом до матеріалів справи.

04.06.2024 року через систему "Електронний суд" надійшли додаткові письмові пояснення позивача від 04.06.2024 року.

У підготовчому засіданні 05.06.2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження у справі № 910/7682/22 на 30 днів.

Ухвалою від 05.06.2024 року господарський суд міста Києва закрив підготовче провадження у справі № 910/7682/22 та призначив її до судового розгляду по суті на 26.06.2024 року.

У судових засіданнях 26.06.2024 року та 10.07.2024 року оголошувалися перерви відповідно до 10.07.2024 року та до 24.07.2024 року.

До початку призначеного судового засідання 24.07.2024 року на адресу суду надійшло клопотання Товариства про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Враховуючи наведене клопотання позивача, у судовому засіданні 24.07.2024 року оголошувалася перерва до 31.07.2024 року.

26.07.2024 року через систему "Електронний суд" надійшло сформоване у цій системі 25.07.2024 року клопотання позивача, в якому останній просив суд ухвалити рішення про повернення до стадії підготовчого провадження та витребувати у Національного антикорупційного бюро України копію постанови від 19.12.2022 року про закриття кримінального провадження № 42014000000000521 від 18.06.2014.

У судовому засіданні 31.07.2024 року суд постановив протокольну ухвалу про відмову в задоволенні клопотання позивача про повернення до стадії підготовчого провадження, оскільки Товариством не було наведено ґрунтовних підстав для повернення судом до означеної стадії для розгляду клопотання про витребування доказів у справі, а можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті. Разом із тим, суд залишив без задоволення клопотання Товариства про витребування у Національного антикорупційного бюро України копії постанови від 19.12.2022 року про закриття кримінального провадження № 42014000000000521 від 18.06.2014 з огляду на недотримання заявником вимог статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 31.07.2024 року представник позивача підтримав вимоги щодо стягнення із Залізниці доходів, які акумульовані на окремому рахунку філії "Рефрижираторна вагонна компанія" Залізниці, відкритому у відділенні АТ "Ощадбанк", в розмірі 345 592 337,99 грн., та наполягав на їх задоволенні.

Представники відповідача у вказаному судовому засіданні проти задоволення означених вимог позивача заперечили з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, запереченнях та додаткових письмових поясненнях.

У судовому засіданні 31.07.2024 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається та визнається обома сторонами, що Товариство є власником 1 000 залізничних напіввагонів.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 14.07.2017 року (справа № 757/40448/17-к) в рамках кримінального провадження № 42016000000003536 від 18.11.2016 року на вищевказане майно Товариства - 1 000 залізничних напіввагонів, накладено арешт шляхом заборони розпоряджатися або користуватися таким майном.

08.08.2017 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва (справа № 757/45795/17) задоволено клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України про визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом визначення порядку виконання вищенаведеної ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 14.07.2017 року про арешт майна; передано 1 000 залізничних напіввагонів (із зазначенням їх переліку) в управління та користування філії "Рефрижираторна вагонна компанія" Залізниці, з правом комерційного використання зазначених вагонів, що належать Товариству, а також з можливістю їх передавання в оренду та оперативне управління третім особам.

14.08.2017 року правління Залізниці прийняло рішення № Ц-59/653-2017 про виконання ухвали суду від 08.08.2017 року в справі № 757/45795/17-к, яким ухвалено: прийняти в управління на праві комерційного використання вагони відповідно до переліку, зазначеного в ухвалі, з можливістю їх передання в оренду та оперативне управління третім особам; забезпечити внесення до Автоматизованого банку даних парку вантажних вагонів інформацію про зміну приналежності вагонів відповідно до переліку, зазначеного в ухвалі, до філії "РВК" на час дії арешту, накладеного на майно ухвалою Печерського районного суду міста Києві від 14.07.2017 року; організувати на станціях дислокації вагонів їх огляд щодо технічного стану, з оформленням актів приймання-передачі; обмежити полігон курсування вагонів, виключивши з нього залізниці країн СНД та Балтії; філії "РВК" забезпечити ефективне використання вагонів, для чого включити до Автоматизованого банку даних парку вантажних вагонів ознаку РВК на вагони відповідно до переліку, зазначеного в ухвалі; філії "РВК" забезпечити окремий облік доходних надходжень, облік витрат, пов`язаних з їх утриманням, а також відкрити окремий банківський рахунок для зарахування виручки від використання зазначених вагонів та забезпечити накопичення коштів із правом їх використання на проведення ремонтів та здійснення інших витрат, пов`язаних з утриманням цих вагонів.

На підставі цього рішення філією "Рефрижираторна вагонна компанія" Залізниці у відділенні AT "Ощадбанк" відкрито окремий поточний рахунок № НОМЕР_1 (НОМЕР_2) для зарахування виручки від використання напіввагонів Товариства та забезпечення накопичення коштів.

01.11.2019 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/57435/19-к скасовано арешт, накладений ухвалою від 14.07.2017 року в справі № 757/40448/17-к на залізничні вагони, а також скасовано встановлений ухвалою від 08.08.2017 року порядок зберігання речових доказів у кримінальному проваджені.

Згідно з відміткою вхідного штампу відповідача 25.02.2020 року на його адресу надійшов лист Печерського районного суду міста Києва від 19.02.2020 року № 757/57435/19-к щодо направлення для виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 01.11.2019 року в справі № 757/57435/19-к про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 14.07.2017 року (провадження № 40448/17-к) у кримінальному провадженні від 18.11.2016 року № 42016000000003536 та визначеного порядку зберігання майна, встановленого ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.08.2017 року в справі № 757/45795/17-к.

За поясненнями відповідача, після отримання вказаного листа та повного тексту ухвали від 01.11.2019 року в справі № 757/57435/19-к, Залізниця припинила комерційне використання вагонів Товариства (за винятком вагонів, які станом на дату отримання листа перебували у вантажних рейсах).

Листами від 28.02.2020 року № Ц-2-80/375-20 та від 02.03.2020 року № Ц-2-801-384-20 відповідач звернувся відповідно до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора України та Національного антикорупційного бюро України для визначення зворотного порядку передачі 1 000 напіввагонів органу досудового розслідування.

У той же час, ухвалою Вищого антикорупційного суду України від 06.03.2020 року в справі № 991/1990/20 (провадження 1-кс/991/2033/20) було повторно накладено арешт на майно, яке перебувало у власності Товариства, шляхом заборони на відчуження, розпорядження та користування майном, а саме - залізничними напіввагонами (за номерами згідно з цією ухвалою) та передано 1 000 належних позивачеві напіввагонів Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів для здійснення заходів з управління таким майном, з метою забезпечення його збереження та збереження його економічної вартості.

Листом від 10.03.2020 № 16/1/2-19651-19 Спеціалізована антикорупційна прокуратура Офісу Генерального прокурора України повідомила Залізницю про повторний арешт напіввагонів, які перебувають у власності позивача, та передачу їх в управління до АРМА.

Листами від 23.03.2020 року № ЦЦО-13/209 та від 23.03.2020 року № ЦЦО-13/210 Залізниця звернулася до Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора України з проханням поінформувати про зворотній порядок передачі речових доказів у вигляді 1 000 залізничних напіввагонів, що належать Товариству, а також про дату, час, місце та посадову особу, яка здійснюватиме приймання цього арештованого майна. Крім того, у наведених листах відповідач зазначив, що він підготував відповідні акти приймання-передачі із зазначенням технічного стану 983 напіввагонів, які є речовими доказами у кримінальному провадженні від 18.06.2014 року № 42014000000000521.

Листом від 07.04.2020 року № 0432-142/13078 Національне антикорупційне бюро України повідомило відповідача про час і місце підписання актів прийому-передачі 1 000 напіввагонів, а саме - 09.04.2020 року.

З матеріалів справи вбачається, що 09.04.2020 року Залізниця в особі філії "Рефрижираторна вагонна компанія" відповідно до ухвали Печерського районного суду міста Києва від 01.11.2019 року в справі № 757/57435/19-к та на виконання ухвали Вищого антикорупційного суду від 06.03.2020 року в справі № 991/1990/20 передала, а прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора прийняв залізничні напіввагони у придатному технічному стані для експлуатації (зі складанням актів приймання-передачі), всього вагонів - 1 000 одиниць, що підтверджується актом від 09.04.2020 року приймання-передачі арештованого майна у кримінальному проваджені № 42014000000000521 від 18.06.2014 року.

В цьому акті від 09.04.2020 року також було вказано, що на території України, окрім тимчасово окупованих територій Автономної Республіки Крим, Донецької та Луганської областей, на момент підписання означеного акту знаходяться 983 залізничних напіввагони. Залізничні напіввагони у кількості 17 штук, а саме: 60167368, 61117982, 61236881, 61480430, 61482543, 61489274, 61489373, 61495503, 61470217, 61119988, 61236659, 61495180, 61495230, 61495321. 61495651, 61238440, 61289765, на момент підписання цього акту знаходяться за межами України, окрім тимчасово окупованих територій Автономної Республіки Крим, Донецької та Луганської областей, у зв`язку з чим можливість фактичної їх передачі відсутня, тому вказані напіввагони фактично не передавались.

Разом із тим, 06.05.2020 року ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду України (справа № 991/3549/20) накладено арешт шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування на грошові кошти, які знаходяться на окремому рахунку, відкритому у відділені АТ "Ощадбанк" філією "Рефрижераторна вагонна компанія" Залізниці (рахунку для зарахування виручки від використання напіввагонів Товариства та забезпечення накопичення коштів).

Постановою старшого прокурора групи прокурорів у кримінальному проваджені, прокурором другого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва у суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора від 29.04.2021 року кримінальне провадження № 42014000000000521 від 18.06.2014 року закрито на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12.05.2021 року в справі № 991/3133/21 скасовано арешт, накладений в рамках кримінального провадження № 42014000000000521 від 18.06.2014 року ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 06.03.2020 року в справі № 991/1990/20 на майно, яке перебуває у власності Товариства, а саме: 1 000 напіввагонів за номерами, наведеними у вказаній ухвалі.

Обґрунтовуючи пред`явлені вимоги про стягнення із Залізниці доходів у розмірі 345 592 337,99 грн., що акумульовані на відкритому у відділенні АТ "Ощадбанк" окремому рахунку філії "Рефрижираторна вагонна компанія" Залізниці (які, з урахуванням набрання законної сили рішенням господарського суду міста Києва (суддя Мудрий С.М.) в даній справі в частині відмови у задоволенні вимоги Товариства про звільнення спірних доходів з-під арешту, наразі становлять предмет спору в даній справі), позивач посилався на те, що згідно з Інформацією від 17.11.2022 року щодо доходів, отриманих від комерційного використання філією "Рефрижераторна вагонна компанія" відповідача залізничних напіввагонів, які належать Товариству, за період з 08.08.2017 року по 25.02.2020 року, відповідно до укладених договорів про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах під управлінням філії "Рефрижираторна вагонна компанія" надано послуг контрагентам на суму 824 084 404,32 грн. (без ПДВ). Для організації процесу перевезення вантажів у напіввагонах та підтримання їх у робочому стані означеною філією за відповідний період понесено витрати на суму 550 901 131,78 грн., у тому числі: 522 255 755,70 грн. - тариф за перевезення завантажених та порожніх напіввагонів, знаходження вагонів на коліях станцій, переадресація вагонів та інше; 30 645 376,08 грн. - витрати на планові ремонти.

За результатом роботи філії "Рефрижираторна вагонна компанія" відповідача на прибуток, отриманий від даного виду діяльності, нараховано та сплачено до Державного бюджету України податок на прибуток підприємства на суму 49 172 989,06 грн.; філія "Рефрижираторна вагонна компанія" Залізниці отримала від комерційного використання залізничних напіввагонів, які належать Товариству, за період з 08.08.2017 року по 25.02.2020 року чистий дохід на суму 224 010 283,48 грн. (а за період з 26.02.2020 року по 09.04.2020 року - 478 807,35 грн.). Разом із тим, згідно з наданою АТ "Ощадбанк" інформацією та документами, станом на 01.11.2022 року залишок коштів на відкритому рахунку становить 345 592 337,99 грн.

З огляду на викладені обставини, зважаючи на відсутність будь-яких кримінально-процесуальних обмежень щодо належних Товариству 1 000 напіввагонів, а також враховуючи те, що отримані відповідачем від користування означеними напіввагонами доходи в розмірі 345 592 337,99 грн. (з урахуванням нарахованих по 01.11.2022 року відсотків) належать позивачу як власнику цього майна, Товариство просило суд стягнути з відповідача 345 592 337,99 грн. доходів, закумульованих на відкритому у відділенні АТ "Ощадбанк" окремому рахунку філії "Рефрижираторна вагонна компанія" Залізниці.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства про стягнення з відповідача доходів у розмірі 345 592 337,99 грн. задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Зокрема, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення глави 83 Цивільного кодексу України можуть бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Водночас оскільки безпідставним було саме набуття (збереження) відповідного майна, безпідставним є також отримання доходів і плодів від нього.

Так, відповідно до частини 1 статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Натомість особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи.

З аналізу наведеної норми вбачається, що закон визначає отримання доходів і плодів безпідставним лише за умови, якщо набувач майна знав або мав знати про безпідставність його отримання. Тому набувач повинен повернути або відшкодувати потерпілому всі доходи, які він одержав чи міг одержати з цього майна з того часу, як дізнався або міг дізнатися про безпідставність набуття (збереження) майна. Доходи або інші вигоди, отримані ним до цього часу, не підлягають поверненню або відшкодуванню.

Отже, для правильного вирішення спору щодо застосування статті 1212 та частини 1 статті 1214 Цивільного кодексу України (на які Товариство посилалося в обґрунтування пред`явлених ним майнових вимог) передусім необхідно встановити момент, коли набувач спірного майна дізнався про безпідставність його набуття чи про зникнення (припинення) підстави набуття, яка існувала, а також моменту, коли набувач міг дізнатися про такі обставини в разі прояву ним добросовісності, розумної обачності та звичайної зацікавленості станом своїх справ, отримання направленої йому кореспонденції тощо.

Як було зазначено вище, 08.08.2017 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва (справа № 757/45795/17) задоволено клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України про визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом визначення порядку виконання вищенаведеної ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 14.07.2017 року про арешт майна; передано 1 000 залізничних напіввагонів (із зазначенням їх переліку) в управління та користування філії "Рефрижираторна вагонна компанія" Залізниці, з правом комерційного використання зазначених вагонів, що належать Товариству, а також з можливістю їх передавання в оренду та оперативне управління третім особам. У той же час, у цій ухвалі (як і в решті наявних у матеріалах справи копій судових рішень) не було передбачено наслідків щодо доходів (прибутку), отриманих від управління такими вагонами.

01.11.2019 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/57435/19-к скасовано арешт, накладений ухвалою від 14.07.2017 року в справі № 757/40448/17-к на залізничні вагони, а також скасовано встановлений ухвалою від 08.08.2017 року порядок зберігання речових доказів у кримінальному проваджені.

Разом із тим, під час розгляду даної справи Товариством не доведено, а судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що Залізниця є (була) учасником справи № 757/57435/19-к та була повідомлена про розгляд відповідного питання у судовому засіданні 01.11.2019 року, в зв`язку із чим потенційно могла бути обізнана про скасування арешту в день постановлення відповідної ухвали, проявивши добросовісність, розумну обачність/звичайну зацікавленість станом своїх справ.

При цьому, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, які є загальнодоступними, ухвала Печерського районного суду міста Києва від 01.11.2019 року в справі № 757/57435/19-к була оприлюднена лише 18.06.2020 року, тоді як матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження фактів звернення до Залізниці певних осіб (зокрема особи, яка вимагала накладення арешту, або Товариства) з відповідним повідомленням про скасування арешту, так само як і доказів можливості отримання відповідачем такого повідомлення в день постановлення ухвали.

У той же час, з матеріалів справи вбачається, що відповідач дізнався про скасування арешту залізничних напіввагонів на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 01.11.2019 року в справі № 757/57435/19-к лише після отримання 25.02.2020 року листа Печерського районного суду міста Києва № 757/57435/19-к, датованого 19.02.2020 року, про направлення цієї ухвали до виконання (т. 1, а.с. 145).

Означені обставини спростовують обґрунтованість вимог Товариства про стягнення з відповідача спірних доходів, закумульованих за весь спірний у даній справі період.

Крім того, слід зазначити, що у разі встановлення обставин щодо безпідставного набуття чи збереження відповідного майна особою попри її обізнаність (чи можливість бути обізнаною) щодо відсутності (припинення) правових підстав для цього необхідно також встановити обставини щодо фактичного отримання набувачем доходів від такого майна, починаючи з вказаного моменту, або ж можливості їх отримання внаслідок використання, передачі в оренду тощо. Обов`язок доказування розміру таких доходів покладається на потерпілого (у даному випадку - на Товариство).

При цьому, для запобігання безпідставному збагаченню потерпілого необхідно також враховувати ті необхідні витрати, які відповідний набувач майна мав зробити для зберігання та утримання відповідного майна в належному стані, без яких неможливе звичайне використання майна. Обов`язок доказування розміру таких витрат, відповідно, покладається на набувача.

Суд зазначає, що вжиття заходів з управління арештованим майном спрямоване на захист інтересів добросовісних власників майна, оскільки гарантує їм збереження його вартості, а також дає можливість збільшити цю вартість, тим самим компенсуються всі негативні наслідки застосування такого арешту. Водночас здійснення такого управління не може покладатися на третіх осіб без урахування компенсації їх витрат, пов`язаних із управлінням арештованим майном.

Судом враховані посилання відповідача на надану Залізницею у вигляді довідки від 24.05.2024 року Інформацію щодо доходів, отриманих від комерційного використання філією "Рефрижераторна вагонна компанія" АТ "Укрзалізниця" залізничних напіввагонів, які належали ТОВ "Юнісон Груп" за період: з 26.02.2020 року по 09.04.2020 року, а також взяті до уваги надані відповідачем на підтвердження відомостей цієї Інформації документи (копії актів наданих послуг за перевезення вантажів, копії актів наданих послуг з користування вагонами на під`їзних коліях, витяг з переліків перевізних документів, копія внутрішнього зобов`язання від 15.02.2018 року № 39РВК/2018-ЦЮ; довідка філії "Рефрижераторна вагонна компанія" відповідача щодо кількості задіяних напіввагонів Товариства під управлінням цієї філії тощо).

Враховуючи зазначене, відповідач вказував, що чистий дохід, який Залізниця отримала з моменту, коли дізналася про винесення ухвали про скасування арешту вагонів від 01.11.2019 року в справі № 757/57435/19-к, становить: 1 379 077,50 грн. (сума доходів, отриманих відповідно до актів наданих послуг з лютого по квітень 2020 року) - 795 166,10 грн. (вартість послуг з перевезення вантажів у вагонах замовника відповідно до Витягів з переліків перевізних документів з лютого по квітень 2020 року) - 105 104,05 грн. (податок на прибуток) = 478 807,35 грн. Крім того, за період з 01.09.2017 року по 31.03.2020 року Залізниця для організації роботи з оперування напіввагонами власності Товариства у кількості 983 одиниць також, але не виключно, понесла витрати на оплату праці персоналу, задіяного в організації експлуатації напіввагонів Товариства та інші витрати на їх утримання в загальній сумі 10 682 084,10 грн.; на виконання поточних ремонтів (ТОв-1 та ТОв-2) (без урахування витрат на планові та деповські ремонти) напіввагонів Товариства - на загальну суму 6 255 989,84 грн.

Матеріали справи не містять належних доказів (у тому числі відповідних судових рішень) на підтвердження того, що грошові кошти, на які 06.05.2020 року накладено арешт ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду України (справа № 991/3549/20), підлягають спеціальній конфіскації.

У той же час, суд наголошує, що вирішення подальшої долі таких доходів повинне визначатися з урахуванням прав та обов`язків юридичної особи, якій було передане арештоване майно в управління, повинні враховуватися витрати такої особи на управління та збереження майна, його ремонт, а також здійснення інших супутніх витрат, пов`язаних із збереженням та використанням арештованого ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.08.2017 року в справі № 757/45795/17-к майна позивача.

Разом із тим, у матеріалах справи відсутні й докази, які свідчать про вирішення у межах кримінального провадження № 42014000000000521 відповідного питання стосовно компенсації витрат Залізниці на зберігання арештованого майна - напіввагонів, зокрема, після зняття арешту та/або за рахунок отриманих від використання такого майна коштів, у тому числі акумульованих на окремому рахунку філії відповідача тощо.

Судом також враховано, що для встановлення правової природи арештів, слід визначити чим є по суті арешт. Наслідком такої дії (арешту) є накладення заборони на право розпоряджатися майном, це тимчасовий захід, який триває до визначення подальшої долі відповідного майна.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, яка для України набрала чинності 11.09.1997 року та є частиною національного законодавства, гарантовано, що "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном, відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

Втручання у право власності повинно не лише переслідувати за фактами та у принципі "законну ціль" у "загальному інтересі", але також має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між вжитими заходами та метою, яку прагнули досягти будь-якими заходами, застосованими державною, у тому числі заходами, спрямованими на здійснення контролю за користуванням майном фізичною особою. Ця вимога виражена у понятті "справедливий баланс", який має бути встановлений між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Завдання досягти цього балансу відображено у структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції в цілому. У кожній справі, що стосується стверджуваного порушення цієї статті, необхідно встановити, чи було покладено на відповідну особу непропорційний та надмірний тягар внаслідок втручання держави (рішення у справі "Хуттен-Чапська проти Польщі").

Разом із тим, ЄСПЛ у низці своїх рішень нагадував, що вилучення власності в інтересах судочинства, яке не позбавляє власника його майна, а тільки тимчасово припиняє його можливості користуватися та розпоряджатися цим майном, зазвичай пов`язане із здійсненням контролю за використанням власності, що охоплюється сферою застосування другого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення від 22.02.1994 року в справі "Раймондо проти Італії", ухвала щодо прийнятності від 07.11.2006 року в справі "Адамчик проти Польщі", рішення у справах "Карамітров та інші проти Болгарії" від 10.01.2008 року та "Боржонов проти Росії" від 22.01.2009 року).

Отже, допускається накладення судами арешту або інших обмежень щодо розпорядження майном особи в порядку господарського, адміністративного, цивільного, кримінального судочинства при розгляді справ, що віднесені процесуальним законом до їх юрисдикції, за умови дотримання таких вищенаведених вимог встановлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції як законність, пропорційність та загальний інтерес.

Ухвалення судом рішення про обмеження права власності в порядку одного виду судочинства ніякою мірою не виключає можливість застосування такого обмеження в порядку іншого виду судочинства.

Накладаючи арешт, кожен суд відповідної юрисдикції у межах свого провадження переслідує специфічну мету: у межах кримінального провадження - збереження речового доказу для доведення вини підозрюваного тощо; у межах цивільного провадження - збереження предмету позову (речі), її основних властивостей та характеристик або не погіршити споживчі якості у випадку її присудження позивачеві.

Всі ці відносини є формально однаково цінними для суспільства, натомість є види проваджень, у яких саме суспільство виступає ініціатором переслідування, оскільки порушення суспільних відносин у певній царині ставить загрозу для невизначеного кола осіб: скоєння кримінального правопорушення тощо.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа, наділений процесуальними повноваженнями скасовувати арешт або інші обмеження щодо розпорядження майном боржника, накладені судами інших юрисдикцій задля забезпечення приватноправових інтересів третіх осіб.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 16.10.2018 року в справі № Б-50/112-09.

Разом із тим, за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку, якщо такий спір є спором цивільним. У разі, якщо право власності особи порушене у кримінальному провадженні, така особа, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому КПК України.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року в справі № 461/233/17-ц.

Означеними положеннями спростовуються твердження позивача про те, що з огляду на не вирішення спору про право власності на грошові кошти, ані Товариство, ані Залізниця не мають права на звернення до суду (у порядку, передбаченому КПК України) з клопотанням про скасування арешту.

Відповідно до частини 1 статті 170 КПК України, арешт майна - це тимчасове, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому КПК України порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб (частина 2 статті 170 КПК України).

Отже, арешт, накладений в межах кримінальної справи, є заходом забезпечення кримінального провадження, застосованим згідно з нормами КПК України, і його скасування відбувається в порядку, визначеному статтею 174 КПК України. Аналогічних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла при розгляді справ № 335/12096/15-ц (постанова від 15.05.2018 року) та № 569/4374/16-ц (постанова від 23.05.2018 року).

Системний аналіз положень статті 174 КПК України свідчить про те, що скасування арешту на підставі клопотання підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника, законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, або на підставі ухвали слідчого судді, або прокурором одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження

Отже, скасування арешту, накладеного в межах кримінального провадження, в силу приписів статті 174 КПК України, не може здійснюватися судами інших юрисдикцій.

За наявною у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень інформацією, до слідчого судді Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання адвоката, подане в інтересах Товариства, в якому останній просив скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 06.05.2020 року в справі № 991/3549/20 у кримінальному провадженні № 42014000000000521 від 18.06.2014 року, на кошти, які знаходяться на окремому рахунку, відкритому у відділенні АТ "Ощадбанк" філією "Рефрижераторна вагонна компанія" Залізниці.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 15.11.2023 року в справі № 991/9460/23 (провадження 1-кс/991/9552/23) у задоволенні зазначеного клопотання відмовлено. Вказана ухвала Вищого антикорупційного суду не оскаржена, набрала законної сили 15.11.2023 року, а загальний доступ у Реєстрі забезпечено 23.11.2023 року.

Зі змісту цієї ухвали Вищого антикорупційного суду від 15.11.2023 року вбачається, що ухвалами слідчого судді Вищого антикорупційного суду України від 06.03.2020 року в справі № 991/1990/20, слідчого судді Вищого антикорупційного суду України від 06.05.2020 року (справа № 991/3549/20), а також слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12.05.2021 року в справі № 991/3133/21 вирішувалися питання щодо накладення та скасування арештів на рухоме майно та грошові кошти.

Наявність зазначених судових рішень свідчить про те, що накладений 06.03.2020 року ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду України у справі № 991/1990/20 арешт на майно, яке перебуває у власності Товариства, шляхом заборони на відчуження, розпорядження та користування майном, а саме залізничними напіввагонами (1 000 залізничних напіввагонів), був скасований 12.05.2021 року ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду в справі № 991/3133/21.

Разом із тим, відомості про скасування арешту, накладеного 06.05.2020 року ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду України (справа № 991/3549/20) на грошові кошти, які знаходяться на окремому рахунку, відкритому у відділені АТ "Ощадбанк" філією "Рефрижераторна вагонна компанія" Залізниці, в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні; підтвердження того, що такий арешт був скасований у порядку, передбаченому процесуальним законом, матеріали справи також не містять.

Відтак, зважаючи на відсутність у Єдиному державному реєстрі судових рішень інформації про скасування ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду України (справа № 991/3549/20) від 06.05.2020 року, суд врахував наявність наразі діючого арешту на грошові кошти, які знаходяться на окремому рахунку, відкритому у відділені АТ "Ощадбанк" філією "Рефрижераторна вагонна компанія" Залізниці.

Докази скасування такого арешту в порядку, передбаченому частиною 1 статті 174 КПК України, у матеріалах справи, а також у Єдиному державному реєстрі судових рішень, відсутні.

При цьому, судом враховано, що постановою старшого прокурора групи прокурорів у кримінальному проваджені, прокурором другого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва у суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора від 29.04.2021 року кримінальне провадження № 42014000000000521 від 18.06.2014 року закрито на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати. Разом із тим, 13.08.2021 року виконувачем обов`язки Генерального прокурора вищенаведене рішення прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури від 29.04.2021 року про закриття кримінального провадження № 42014000000000521 від 18.06.2014 року щодо підозрюваних скасовано.

Постановою старшого прокурора групи прокурорів у кримінальному провадженні, прокурора другого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва у суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора від 16.09.2021 року кримінальне провадження № 42014000000000521 щодо підозрюваних ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 було повторно закрите у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати. Крім того, цією постановою арешт, накладений з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, скасовано, а також вказано, що питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів у цьому кримінальному провадженні за наявності підстав має бути вирішено ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 КПК України. Однак, у постанові про закриття кримінального провадження № 42014000000000521 прокурор не вирішував питання про скасування арешту, накладеного на грошові кошти, що знаходяться на окремому рахунку, відкритому у відділені АТ "Ощадбанк" філією "Рефрижераторна вагонна компанія" Залізниці.

Зі змісту наявної у матеріалах справи копії ухвали Вищого антикорупційного суду від 15.11.2023 року в справі № 991/9460/23 вбачається, що 19.12.2022 року детективом Національного антикорупційного бюро України Поминальним Я.М. винесено постанову про закриття кримінального провадження № 42014000000000521 від 18.06.2014 року, у зв`язку з встановленням відсутності в діянні ознак складу кримінальних правопорушень, підслідних детективам Національного антикорупційного бюро України. Проте арешт, накладений на грошові кошти, що знаходяться на окремому рахунку, відкритому у відділені АТ "Ощадбанк" філією "Рефрижераторна вагонна компанія" Залізниці, також скасований не був.

Отже, накладений на грошові кошти, що знаходяться на відкритому у відділені АТ "Ощадбанк" філією "Рефрижераторна вагонна компанія" Залізниці окремому рахунку, скасований (знятий) у порядку статті 174 КПК України ні слідчим суддею, ні прокурором не був, а у межах відповідного кримінального провадження питання стосовно компенсації витрат філії "Рефрижераторна вагонна компанія" Залізниці на зберігання арештованого майна - напіввагонів, зокрема, після зняття арешту та/або за рахунок отриманих від використання такого майна коштів, у тому числі акумульованих на окремому рахунку тощо, не вирішувалося.

За таких обставин, наявність ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду України від 06.05.2020 року в справі № 991/3549/20, яка на час розгляду даного спору не була скасована та набрала законної сили, є прямо передбаченою законом підставою, яка позбавляє як Залізницю, так і інших осіб, здійснювати будь-які дії з арештованими коштами до зняття наявного арешту в порядку, передбаченому законом, що додатково свідчить про відсутність правових підстав для задоволення майнових вимог Товариства.

Суд наголошує, що арешт майна передбачає пряму заборону на відчуження, розпорядження та/або користування майном, на яке такий арешт був накладений. Наявність такої заборони не передбачає як відчуження, розпорядження та/або користування майном власником безпосередньо, так і на підставі рішення суду до скасування відповідного арешту у встановленому законом порядку. Тому до скасування арешту, накладеного в межах кримінального провадження, вирішення питання господарським судом щодо стягнення майна (в цьому випадку грошових коштів) в межах господарського судочинства є передчасним.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог Товариства про стягнення з відповідача доходів у розмірі 345 592 337,99 грн., які закумульовано на окремому рахунку філії "Рефрижераторна вагонна компанія" Залізниці, відкритому у відділенні АТ "Ощадбанк".

При цьому, судом враховано та досліджено обставини щодо наявності справи № 910/4239/22 за позовом Товариства до Залізниці та філії "Рефрижераторна вагонна компанія" Залізниці про стягнення грошових коштів, в якій позивач також ставив питання про стягнення на підставі статей 1212, 1214 Цивільного Кодексу України (тобто стягнення грошових коштів, отриманих без належної правової підстави) грошових коштів від комерційного використання 1 000 залізничних напіввагонів.

Однак, незважаючи на те, що обставини (сума стягнення, обставини і період виникнення, а також причини та наслідки виникнення такої суми), на які посилався позивач у справі № 910/4239/22 та у цій справі, є частково тотожними, вирішення по суті спору в справі № 910/7682/22 не зможе призвести до одночасного задоволення позовних вимог та подвійного стягнення грошових сум із Залізниці, оскільки ухвалою від 06.12.2023 року господарський суд міста Києва залишив позов Товариства в справі № 910/4239/22 без розгляду на підставі пункту 4 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України. Означена ухвала суду (в цій частині) набрала законної сили та скасована не була.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, а також враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.03.2024 року в даній справі, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства до Залізниці про стягнення доходів у розмірі 345 592 337,99 грн., які акумульовані на окремому рахунку філії "Рефрижираторна вагонна компанія" Залізниці, відкритому у відділенні АТ "Ощадбанк", задоволенню не підлягають.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 року в справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001 року).

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників справи не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на Товариство.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнісон Груп" (01601, місто Київ, площа Спортивна, будинок 1 А, код ЄДРПОУ 37545528) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5, код ЄДРПОУ 40075815) 1 302 525 (один мільйон триста дві тисячі п`ятсот двадцять п`ять) грн. 00 коп. витрат на подання апеляційної скарги та 1 741 662 (один мільйон сімсот сорок одну тисячу шістсот шістдесят дві) грн. 00 коп. витрат на подання касаційної скарги.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 09.08.2024 року.

Суддя В.С. Ломака