Постанова

від 06.08.2024 по справі 922/2993/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/2993/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І. Д. - головуючої, суддів: Губенко Н. М., Кролевець О. А.,

за участю секретаря судового засідання - Омельчук А. В.,

за участю представників сторін:

відповідача - 1 - Глотова С. О. (адвоката),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу адвоката Донця Артема Анатолійовича

на рішення Господарського суду Харківської області від 05.02.2024

(суддя - Рильова В. В.)

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2024

(головуючий - Стойка О. В., судді: Медуниця О. Є., Попков Д. О.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гловоапп Україна"

до відповідачів:

1. адвоката Донця А. А.,

2. Адвокатського об`єднання "Донець і партнери"

про захист ділової репутації.

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Гловоапп Україна" (далі - Товариство, позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до адвоката Донця А. А. (далі - Адвокат, відповідач-1) та Адвокатського об`єднання "Донець і партнери " (далі - Об`єднання, відповідач-2) про:

- визнання недостовірною та такою, що порушує право Товариства на недоторканність ділової репутації інформацію, поширену Адвокатом у публікації у соціальній мережі "Facebook" за визначеним посиланням, а саме:

"Glovo - доставка смерті";

"Шукаємо свідків, які готові виступити в суді і розкрити подробиці схеми ухилення компанії глово від виконання вимог податкового та трудового законодавства. Конфіденційність гарантуємо!";

"В першому коментарі посилання на відео, яке роз`яснює що відбувається, і чому європейська компанія в Україні (за контекстом - компанія, яка використовує торгову марку "Glovo") діє не по-європейськи. ";

"За жовтими яскравими рюкзаками, які ми зустрічаємо щодня, сховані люди, обличчя яких ми часто навіть не помічаємо. Люди, які так само, майже щодня стають жертвами застарілого законодавства та безвідповідальності компанії, бренд якої везуть на своїх плечах (за контекстом - компанія, яка використовує торгову марку "Glovo").";

"Проте, попри всі небезпеки, компанія (за контекстом - компанія, яка використовує торгову марку "Glovo") влаштовує працівників неофіційно, називаючи їх просто користувачами програмного забезпечення, але аж ніяк не працівниками компанії. Це означає, що працівникам не надають жодного страхування чи компенсацій у разі виникнення надзвичайних ситуацій. Виглядає так, що гловери для компанії не люди, а звичайний ресурс. Якщо щось станеться - ти сам на сам з проблемами, а компанія від тебе відвернеться";

"Нам відомо безліч трагічних історій, жертвами яких стали кур`єри Glovo, однак, коли до нас звернувся @ Valentin Ivanov ми не змогли залишитись осторонь і вирішили боротися за відновлення справедливості. В боротьбі за правду і справедливість, ми шукаємо свідків які можуть розповісти, як працює Глово. Тож якщо ви готові - п росимо звернутися до нас будь-яким зручним способом ";

"Серед кур`єрів існує дуже умовна і звісно, неофіційна статистика: ДТП - щодня, смертність - близько 20 осіб на рік.";

- визнання недостовірною та такою, що порушує право Товариства на недоторканність ділової репутації інформацію, поширену Об`єднанням у публікації у соціальній мережі "Facebook" за визначеним посиланням, а саме:

"За жовтими яскравими рюкзаками, які ми зустрічаємо щодня, сховані люди, обличчя яких ми часто навіть не помічаємо. Люди, які так само, майже щодня стають жертвами застарілого законодавства та безвідповідальності компанії, бренд якої везуть на своїх плечах (за контекстом - компанія, яка використовує торгову марку "Glovo").";

"Проте, попри всі небезпеки, компанія (за контекстом - компанія, яка використовує торгову марку "Glovo") влаштовує працівників неофіційно, називаючи їх просто користувачами програмного забезпечення, але аж ніяк не працівниками компанії. Це означає, що працівникам не надають жодного страхування чи компенсацій у разі виникнення надзвичайних ситуацій. Виглядає так, що гловери для компанії не люди, а звичайний ресурс. Якщо щось станеться - ти сам на сам з проблемами, а компанія від тебе відвернеться";

"Нам відомо безліч трагічних історій, жертвами яких стали кур`єри Glovo, однак, коли до нас звернувся @ Valentin Ivanov ми не змогли залишитись осторонь і вирішили боротися за відновлення справедливості. В боротьбі за правду і справедливість, ми шукаємо свідків які можуть розповісти, як працює Глово. Тож якщо ви готові - просимо звернутися до нас будь-яким зручним способом";

"Серед кур`єрів існує дуже умовна і, звісно, неофіційна статистика: ДТП - щодня, смертність - близько 20 осіб на рік";

- зобов`язання Адвоката протягом 5 (п`яти) календарних днів з дня набрання судовим рішенням у цій справі законної сили спростувати недостовірну інформацію про Товариство, поширену Адвокатом у соціальній мережі "Facebook" у публікації під назвою "Glovo - доставка смерті" за визначеним посиланням шляхом розміщення на офіційній Facebook-сторінці Адвоката, доступної за визначеним посиланням, вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком "Спростування поширеної недостовірної інформації про Glovo";

- зобов`язання Об`єднання протягом 5 (п`яти) календарних днів з дня набрання судовим рішенням у цій справі законної сили спростувати недостовірну інформацію про Товариство, поширену Об`єднанням у соціальній мережі "Facebook" у публікації під назвою "Glovo - доставка смерті" за визначеним посиланням шляхом розміщення на офіційній Facebook-сторінці Об`єднання, доступної за визначеним посиланням, вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком "Спростування поширеної недостовірної інформації про Glovo";

- стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача витрат: на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000 грн, на проведення лінгвістичної експертизи у сумі 14 000 грн, на проведення комп`ютерної експертизи (фіксації інформації) у розмірі 5 500 грн та судового збору.

2. На обґрунтування позовних вимог Товариство послалося на поширення відповідачами (авторами спірної публікації) у мережі "Інтернет" недостовірної інформації, яка принижує ділову репутацію позивача та дискредитує його.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. Товариство здійснює діяльність в Україні на підставі Угоди про франшизу від 01.10.2019, укладеної з іспанською компанією Glovoapp23, S. L., основною діяльністю якої є розробка та управління платформою, що дозволяє за допомогою мобільного та/або веб-додатку деякими місцевими закладами пропонувати або розміщувати свої товари або послуги для подальшого продажу користувачам, а користувачам - здійснювати пошук і замовлення таких товарів або послуг.

4. Відповідачі поширили у мережі "Інтернет" шляхом опублікування у соціальній мережі "Facebook" повідомлення викладеного вище змісту.

5. Товариство отримало висновки судових експертів Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр судових експертиз "Альтернатива" від 16.06.2021 № 75/21 щодо оприлюднення названої вище інформації та від 24.06.2021 № 76/21 (далі - висновок експерта № 76/21), складеного за результатами проведення семантико-текстуального дослідження, згідно з яким пост соціальній мережі "Facebook" містить висловлювання, в яких наявна негативна інформація щодо компанії, яка використовує торгову марку "Glovo", у формі фактичних тверджень.

6. На думку позивача, ці обставини свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, є підставою для їх захисту у судовому порядку, оскільки ця інформація формує негативне враження суспільства про особу, що використовує марку "Glovo", позбавляючи при цьому суспільство можливості самостійно надати оцінку і скласти особисте та незалежне враження стосовно позивача, порушує його право на недоторканність ділової репутації, гарантоване статтею 94 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у зв`язку з чим Товариство звернулося до суду з цим позовом.

7. Відповідачі проти позову заперечували, посилаючись на оціночний характер суджень, що не підлягають спростуванню або доведенню, а також на те, що інформація, яку вони поширювали, не стосувалася конкретно позивача. Крім того, вони стверджували про недопустимість висновків експертів як доказів.

8. Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції позивач заявив клопотання про призначення судової семантико-текстуальної експертизи, яке задоволено судом. Проведення цієї експертизи доручено Національному наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса".

9. У висновку судового експерта цього центру від 09.01.2023 № 23002 (далі - висновок № 23002) установлено, що у тексті статті міститься негативна інформація та висловлювання про юридичну особу, яка здійснює діяльність в Україні з використанням знаку для товарів та послуг "Glovo", у формі фактичних тверджень і оцінних (оціночних) суджень.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

10. Справа розглядалася судами неодноразово.

11. 05.02.2024 Господарський суд Харківської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2024, про задоволення позову повністю.

12. Суди погодилися із Товариством про поширення відповідачами негативної та недостовірної інформації про нього, яка принижує його ділову репутацію, і ці обставини позивач підтвердив належними доказами, тоді як відхилили доводи відповідачів щодо оціночного характеру таких суджень. Звернули увагу на те, що поширена інформація є фактичними твердженнями та не належить до оціночних суджень.

13. В основу своїх рішень суди поклали висновки експертів № 76/21 та № 23002, якими підтверджено, що у тексті статті міститься негативна інформація та висловлювання про юридичну особу, яка здійснює діяльність в Україні з використанням знаку для товарів та послуг "Glovo", у формі фактичних тверджень і оцінних (оціночних) суджень. Суди відхилили доводи Об`єднання щодо можливості проведення семантико-текстуальної експертизи лише державними спеціалізованими установами як такі, що не заслуговують на увагу з огляду на довільне тлумачення норм законодавства.

14. За висновками судів негативний характер опублікованої інформації, поширення якої шкодить діловій репутації Товариства, у тому числі полягає у висловлюваннях відповідачів про ухилення Товариства від виконання вимог податкового та трудового законодавства, порушення ним європейських норм ведення бізнесу, безвідповідальних дій по відношенню до працівників, наявності великої кількості трагічних подій, ДТП щодня з жертвами саме кур`єрів компанії і конкретизацією летальних випадків (близько 20 осіб на рік).

15. Суди спростували твердження відповідачів про те, що опублікована інформація не стосується Товариства з мотивуванням того, що останнє здійснює свою діяльність на території України та має відповідне право використовувати знак для товарів і послуг "Glovo", тоді як власник знаку товарів і послуг не здійснює свою діяльність через інші юридичні особи (інших франчайзі, дочірні підприємства чи власні представництва) на території України. У зв`язку з цим будь-яка згадка про діяльність компанії "Glovo" на території України стосується порядку ведення підприємницької діяльності саме Товариством, а не будь-якої іншої компанії, яка є власником чи володільцем знаку для товарів і послуг "Glovo" за кордоном. Позовні вимоги у цій справі не стосуються захисту майнового права інтелектуальної власності Товариства або інших осіб і такий спір між сторонами відсутній, тоді як позивач намагається лише захистити свою ділову репутацію.

16. Суди також присудили до стягнення з відповідачів на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу, проведення лінгвістичної і комп`ютерної експертизи (фіксації інформації) та судового збору, які останній підтвердив належними доказами та які відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підлягають розподілу.

Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

17. Адвокат оскаржив ці судові рішення і в касаційній скарзі просить їх скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у позові повністю. Підставою касаційного оскарження визначив пункти 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

18. На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень з посиланням на пункт 1 частини другої цієї статті скаржник висловив незгоду із судами, які, за його твердженням застосували "принцип добропорядності", передбачений частиною третьою статті 277 ЦК України, тоді як цю норму виключено 27.03.2014 на підставі Закону України від 27.03.2014 № 1170-VII "Про доступ до публічної інформації". Він не згоден із позицією судів про те, що недостовірність поширеної інформації має доводи Адвокат і у зв`язку з цим посилається на не врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 910/7750/22, стосовно відсутності "презумпції добропорядності" з 2014 року, а також висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 14.11.2023 у справі № 910/8562/22, стосовно того, що доказування обґрунтованості позову, зокрема недостовірності поширеної інформації, має відбуватися у загальному порядку.

19. Узагальнено доводи скаржника зводяться до того, що спірна інформація представлена через оціночні судження і в цьому контексті посилається на те, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 351/2587/17, від 21.06.2023 у справі № 757/12151/18-ц та від 28.02.2023 у справі № 914/1377/22, щодо характеру спірної інформації, який вважає оціночним. Наполягає на тому, що поняття "оціночне судження" є питанням права, яке має вирішувати суд, і в цьому аспекті посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29.04.2020 у справі № 757/56330/18-ц.

20. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої цієї ж статті, скаржник посилається на те, що суди неналежним чином дослідили зібрані у справі докази щодо характеру спірної інформації, зокрема, висновків експертів № 76/21 та № 23002. Вважає ці висновки недопустимими доказами, оскільки експерти вирішили питання права про оціночні судження, що виходить за межі їх кваліфікації. Не погоджується із поставленими на вирішення експертів питаннями. Заперечує також посилання судів на висновок експерта № 76/21 на тій підставі, що він складений товариством з обмеженою відповідальністю, яке він вважає неуповноваженою особою, тоді як, за його твердженням, закон вимагає, що криміналістичні види експертиз мають бути зроблені лише державною спеціалізованою установою.

21. Звернув увагу на те, що ділову репутацію, за захистом якої звернулося Товариство, сформовано за рахунок торговельної марки "Glovo", власником якої є іспанська компанія Glovoapp23, S.L., а не Товариство. Тому вважає, що позивачеві не належить право вимоги. У зв`язку з цим посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06.02.2024 у справі № 910/7750/22 та від 20.03.2019 у справі № 522/16923/16-ц, стосовно необхідності відмови у позові у випадку, якщо право особи, яка звернулася з позовом, не порушено.

22. Доводів стосовно оскарження судових рішень у частинах присудження до стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, проведення лінгвістичної і комп`ютерної експертизи (фіксації інформації) та судового збору касаційна скарга не містить.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

23. Товариство у відзиві на касаційну скаргу заперечує твердження скаржника про те, що публікація не стосувалася його, а власника знаку "Glovo", посилаючись на пункт 1 Угоди, у якому зазначено, що франшизодавець (іспанська компанія Glovoapp23, S.L.) зобов`язується надати франшизоотримувачу (позивачу) право використовувати знак "Glovo". Діяльність компанії "Glovo" на території України стосується саме позивача, який має право використовувати знак для товарів і послуг "Glovo", а тому, на його переконання, будь-яка інформація або згадка про діяльність "Glovo" на території України має стосуватися саме позивача як суб`єкта, який володіє правами використання цього знаку, і будь-яка згадка про цей знак належить саме позивачу, а не власнику знаку.

24. Звернуло увагу на те, що суди попередніх інстанцій при новому розгляді справи задовольнили позов без застосування "принципу добропорядності", передбаченого частиною третьою статті 277 ЦК України, яка встановлювала презумпцію недостовірності негативної інформації, а на підставі інших зібраних доказів, які підтверджували факт поширення відповідачами недостовірної інформації. Наполягає на тому, що Адвокат просить суд касаційної інстанції здійснити переоцінку доказів - двох експертних висновків, ставлячи їх під сумнів.

25. Вважає, що правовідносини у справі № 914/1377/22 не є подібними з цією справою, оскільки у справі № 914/1377/22 інформація вже була висвітлена в інших джерелах і тому суд виснував, що поширення тих самих даних не містить нових тверджень і не підлягає спростуванню. Тобто предметом недостовірної інформації у справі № 914/1377/22 була інформація, яка скопійована одним виданням з іншого, і автор матеріалу у своїй публікації використав інформацію, яка вже була оприлюднена іншими джерелами, тоді як у справі, що розглядається, публікація відповідачів здійснена не через аналіз інших відкритих джерел інформації.

Позиція Верховного Суду

26. Предметом спору у цій справі є визнання недостовірною та такою, що порушує право позивача на недоторканність ділової репутації, інформацію, поширену відповідачами у мережі "Інтернет" (Faceboоk), а також зобов`язання останніх спростувати цю інформацію.

27. Предметом доказування у цій справі є наявність/відсутність оціночних суджень, думок, переконань, критичної оцінки певних фактів і недоліків та/або фактичних тверджень у поширеній відповідачами інформації.

28. Позивач послідовно вказував на те, що розповсюджена відповідачами інформація містить саме фактичні твердження та має негативний характер і з цими твердженнями погодилися суди попередніх інстанцій, поклавши в основу своїх рішень, окрім інших доказів, названі вище висновки експертів № 76/21 та № 23002.

29. Натомість скаржник наполягає на тому, що опублікована інформація має характер лише оціночних суджень, а не негативних тверджень.

30. Касаційна скарга не містить аргументів стосовно неправильного розподілу судами попередніх інстанцій витрат на професійну правничу допомогу, проведення лінгвістичної і комп`ютерної експертизи (фіксації інформації) та судового збору, а тому колегія суддів не надає оцінку оскаржуваним рішенням у цих частинах.

Щодо "презумпції добропорядності" та розподілу обов`язку доказування

31. Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

32. За змістом статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

33. Відповідно до статті 94 цього ж Кодексу юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 ЦК.

34. Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 ЦК України).

35. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. Не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

36. При вирішенні спору про визнання недостовірною та спростування інформації підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору має бути встановлено не лише наявність підстав визнання недостовірною та спростування інформації, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у позові незалежно від інших установлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 910/1255/20).

37. Розглядаючи справи, предметом позову в яких є спростування недостовірної інформації, суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (пункт 6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18). Це означає, що достовірна інформація, тобто така, що відповідає дійсності та викладена правдиво, не може бути спростована, навіть у випадку, коли вона порушує особисті майнові права.

38. При вирішенні спору, предметом якого є захист ділової репутації шляхом спростуванням відомостей, що були поширені у тому числі за допомогою мережі "Інтернет" з метою задоволення суспільного інтересу, ключовим є чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями в інформації, що викладалася у спірній публікації, тоді як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2021 у справі № 918/132/20).

39. У справі, що переглядається, суди обох інстанцій установили, що відповідальними за поширення інформації є Адвокат та Об`єднання, і спірна інформація є фактичними твердженнями та не належить до оціночних суджень. Суди виснували про доведення саме позивачем факту поширення щодо нього відповідачами негативної та недостовірної інформації, яка принижує його ділову репутацію, тоді як зауважили на тому, що відповідачі не довели, що поширена ними інформація є достовірною і не спростували доводів позивача.

40. Стверджуючи про виключення на підставі Закону України від 27.03.2014 № 1170-VII "Про доступ до публічної інформації" частини третьої статті 277 ЦК України, Адвокат не згоден із позицією судів про те, що недостовірність поширеної інформації має доводи саме він і у зв`язку з цим не згоден із цитатою судів, які зазначили, що "недостовірність негативної інформації є правовою презумпцією і саме на відповідача у такій категорії спорів покладено обов`язок довести її достовірність. Позивач має право, а не обов`язок подати докази недостовірності поширеної інформації та повинен довести тільки факт її поширення відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено особисті немайнові права позивача".

41. Відповідно до частини четвертої статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

42. Отже, ця норма за своїм правовим регулюванням визначає особливості спростування інформації залежно від її поширювача, а також встановлює окремий порядок спростування, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома. Вона не регулює і не встановлює презумпцію недостовірності поширеної інформації щодо особи. Вона встановлює єдину особливість - спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (абзац третій частини шостої).

43. До виключення Законом України від 27.03.2014 № 1170-VII "Про доступ до публічної інформації" частина третьої статті 277 ЦК України дійсно передбачала презумпцію добропорядності особи, тоді як з 19.04.2014 цивільне законодавство не містить презумпції добропорядності, а тому відсутні підстави для застосування такої конструкції при вирішенні спорів про спростування недостовірної інформації.

44. Утім, суд апеляційної інстанції, не дивлячись на зазначення, що саме відповідач має обов`язок довести достовірність інформації, тоді як позивач має довести лише факт поширення недостовірної інформації відповідачем, зробив висновки, які не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.02.2024 у справі № 910/7750/22, стосовно відсутності "презумпції добропорядності". Адже апеляційний господарський суд прийняв рішення з урахуванням зміненого законодавства і скасування презумпції недостовірності негативної інформації, а також з огляду на те, що доказування позивачем обґрунтованості свого позову, зокрема, недостовірності, неточності поширеної відповідачем інформації, має відбуватися у загальному порядку.

45. Як зазначено раніше, апеляційний господарський суд виходив з того, що оскаржувана публікація містить інформацію, яка є фактичними твердженнями та не належить до оціночних суджень. У цьому аспекті він послався на висновки експертів № 76/21 та № 23002.

46. Тому у контексті порушеного у касаційній скарзі питання щодо застосування судами виключеної законодавцем частини третьої статті 277 ЦК України та визначеного апеляційним господарським судом розподілу обов`язку доказування колегія суддів не вбачає порушень, позаяк це питання вирішено за правилами, що визначають доказування у ГПК України.

47. Висновок про (не)достовірність інформації - це обставина, що є предметом доказування у справі. Суд оцінює докази обох сторін і відповідно до свого внутрішнього переконання визначає, які з них є більш вірогідними, тобто більш переконливими. У розумінні статті 79 ГПК України якщо докази відповідача, які свідчать про достовірність інформації, є більш вірогідними, ніж докази позивача, що свідчать про її недостовірність, суд визнає інформацію достовірною.

48. Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів відзначає, що за наслідками перегляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції здійснив оцінку доказів, які надавалися як позивачем у справі, так і відповідачами. До того ж з метою з`ясування питань, чи містить поширена відповідачами публікація негативну інформацію про юридичну особу "Glovo" та в якій формі її виражено - твердження чи оціночного судження (критика), апеляційний господарський суд за клопотанням Товариства призначав експертизу, за наслідком якої зроблений висновок № 23002.

49. Відповідно аргументи скаржника, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14.11.2023 у справі № 910/8562/22, стосовно того, що доказування обґрунтованості позову, зокрема недостовірності поширеної інформації, має відбуватися у загальному порядку, визнаються безпідставними. При цьому посилання скаржника про те, що позивач не довів, що за своїм характером спірна поширена інформація містить недостовірні відомості фактично стосується не визначення його обов`язку щодо доведення недостовірності інформації, а оцінки характеру такої інформації, яку здійснили суди на підставі доказів, поданих як позивачем, так і відповідачем.

50. Отже, аргументи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції переклав на відповідачів обов`язок доведення достовірності інформації не знайшли підтвердження, адже суд, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням наявні у справі докази, подані як позивачем, так і відповідачами, зробив висновок, що спірна інформація є недостовірною.

51. Верховний Суд не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та підміняти власною оцінку надану судом апеляційної інстанції встановленим обставин, що мають значення для справи. Суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина перша та друга статті 300 ГПК України).

Стосовно характеру спірної інформації

52. Під час попереднього розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій, відмовляючи Товариству у позові, спростували посилання останнього на висновок експерта № 76/21 на тій підставі, що ним вирішено питання про право - віднесення висловлювань відповідачів до фактичних тверджень чи оціночних суджень, що належить до вирішення суду, а також з огляду на те, що експерта не попереджено про відповідальність.

53. Верховний Суд, скасовуючи ці судові рішення і направляючи справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, серед іншого, виснував про те, що суди не вказали, за яких саме міркувань сформували висновок про те, що висновок експерта № 76/21 вирішує питання про право, а саме віднесення висловлювань відповідачів до фактичних тверджень чи оціночних суджень. Суд касаційної інстанції зазначив, що цей висновок сформовано у результаті семантико-текстуального дослідження, предметом якого і є вирішення питань про те, чи містить інформація оціночні судження та/або фактичні твердження, чи носить інформація негативний характер. Крім того, Верховний Суд відзначив, що суди попередніх інстанцій не навели міркувань та аргументів стосовно того, що під час складання цього висновку експерт не повідомлений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, позаяк у цьому висновку міститься інформація про таке попередження.

54. Крім того, під час попереднього розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій, відмовляючи Товариству у позові, виснували, що у висловлюваннях відповідачів мають місце оціночні судження. Утім, Верховний Суд скасовуючи їх судові рішення, звернув увагу на те, що поза увагою судів залишилися доводи позивача про те, що інформація, яка стосувалася, зокрема, порушення податкового, трудового законодавства Товариством і кількості летальних випадків серед кур`єрів "Glovo", не відповідає дійсності.

55. Наполягаючи на тому, що спірна інформація представлена через оціночні судження, скаржник посилається на те, що суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 351/2587/17, від 21.06.2023 у справі № 757/12151/18-ц та від 28.02.2023 у справі № 914/1377/22, а крім того, звертає увагу на те, що поняття "оціночне судження" є питанням права, яке має вирішувати суд, і в цьому аспекті посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29.04.2020 у справі № 757/56330/18-ц.

56. Утім, проаналізувавши правовідносини у визначених скаржником справах, його твердження стосовно неврахування висновків суду касаційної інстанції, зроблених у них, не знайшли підтвердження з огляду на таке.

57. У справі, що розглядається, суди установили факт поширення саме відповідачами вперше спірної інформації у мережі "Інтернет".

58. Натомість у справі № 914/1377/22 суди установили, що твердження відповідача в опублікованій статті було вжито ним з посиланням на вже опубліковану раніше на інтернет-ресурсі "Юридична газета" інформацію про позивача, тобто спірна інформація була здобута відповідачем на підставі аналізу відкритих даних. Тому суди виснували про характер спірної інформації про позивача у вигляді оціночних суджень. Відповідно правовідносини у справі № 914/1377/22 не є подібними з цією справою, оскільки у справі № 914/1377/22 інформація вже була висвітлена в інших джерелах і тому суд виснував, що поширення тих самих даних не містить нових тверджень і не підлягає спростуванню.

59. У справі № 757/12151/18-ц Верховний Суд підтримав правову позицію суду апеляційної інстанції, який відмовив у позові фізичній особі, яка пред`явила вимоги до іншої фізичної особи, про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації, поширеної у суді під час надання нею показань як свідка у кримінальній справі за обвинуваченням особи у вчиненні кримінальних правопорушень. Позивач посилався на те, що поширена особою інформація під час надання показань як свідком у кримінальній справі та інформація, озвучена на телеканалі, є недостовірною, не відповідає дійсності та викладена неправдиво. Апеляційний господарський суд послався на те, що обсяг інформації саме у межах проведення судового розгляду кримінальної справи стосується виключно правовідносин, які регулюються положеннями Кримінального процесуального кодексу України. Тому зазначив, що надання оцінки щодо достовірності чи недостовірності повідомленої свідком інформації повинно здійснюватися судом у кримінальній справі у порядку та за правилами, встановленими статтями 94, 96 цього Кодексу, тоді як під час вирішення цього спору суд не наділений повноваженнями давати оцінку показанням свідка, наданим у кримінальній справі. Звернув увагу на відсутність доказів про притягнення особи до кримінальної відповідальності за завідомо неправдиві показання, а також на те, що спірні висловлювання особи у прямому ефірі телевізійного каналу не є твердженнями про вчинення конкретних протиправних діянь, а сам характер таких висловлювань і контекст, в якому вони викладені, свідчать про власну суб`єктивну оцінку особою діяльності позивача, який є сином публічної особи, у контексті певних політично значимих подій.

60. У цій же постанові від 21.06.2023 у справі № 757/12151/18-ц Верховний Суд зазначав, що для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацію фактів. Адвокат зі свого боку наполягає на неврахуванні судами цього висновку суду касаційної інстанції у справі, що розглядається.

61. У справі № 351/2587/17 фізична особа звернулася до суду з позовом за захистом честі, гідності, ділової репутації, оспорення недостовірної інформації та відшкодування матеріальної та моральної шкоди до іншої фізичної особи, яка поширила інформацію щодо вчинення ним розкрадання коштів із дитячого будинку-інтернату. На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що більше двох років змушений терпіти образи та наклепи, що порочать його честь, гідність та ділову репутацію, які розповсюджує відповідач у присутності багатьох свідків та які нерідко відбуваються на камеру і потрапляють до інтернету та на телеканали. Верховний Суд погодився із висновками апеляційного господарського суду, який відмовив у позові з тих підстав, що висловлювання відповідача щодо розкрадання позивачем коштів, призначених для дитячого будинку-інтернату, поширене у відеозаписі, показаному у телевізійних новинах по каналах телебачення, не є повідомлення про конкретні факти, а є вираженням власних поглядів відповідача та особистим сприйняттям ним діяльності позивача щодо виконуваних ним публічних функцій як директора дитячого будинку-інтернату. До того ж позивач не довів, що відповідач публічно звинуватив позивача у вчиненні злочинів.

62. У цій же постанові від 09.08.2023 у справі № 351/2587/17 суд касаційної інстанції виснував, що одним із основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. При цьому підлягає врахуванню зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, відносно якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення. Верховний Суд також послався на висновки Європейського суду з прав людини про те, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження. Адвокат зі свого боку наполягає на неврахуванні судами цього висновку суду касаційної інстанції у справі, що розглядається.

63. Утім, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій зробили висновок про наявність саме негативних тверджень у названих вище публікаціях відповідачів з урахуванням, у тому числі, висновків експертів. Тому колегія суддів не вбачає підстав для переоцінки доказів, у необхідності якої Адвокат намагається переконати суд касаційної інстанції, в аспекті того, що спірні висловлювання є оціночними судженнями.

64. Очевидно, що різні підходи до вирішення питання про установлення негативних тверджень та оціночних суджень у різних справах не може розглядатися в контексті невідповідності судових рішень висновкам Верховного Суду, зробленим у конкретній справі.

65. Тому колегія суддів не вбачає підстав, про які стверджує Адвокат, з приводу невідповідності висновків судів у визначенні спірних висловлювань негативними твердженнями на відміну від висновків Верховного Суду у названих вище справах, у яких висловлювання відповідачів кваліфікувалися як оціночні судження.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України

66. Як зазначалося раніше, Адвокат посилається на те, що суди неналежним чином дослідили зібрані у справі докази щодо характеру спірної інформації, зокрема, висновків експертів № 76/21 та № 23002. Вважає ці висновки недопустимими доказами, оскільки експерти вирішили питання права про оціночні судження, що виходить за межі їх кваліфікації. Не погоджується із поставленими на вирішення експертів питаннями. Заперечує також посилання судів на висновок експерта № 76/21 на тій підставі, що він складений товариством з обмеженою відповідальністю, яке він вважає неуповноваженою особою, тоді як, за його твердженням, закон вимагає, що криміналістичні види експертиз мають бути зроблені лише державною спеціалізованою установою.

67. У цьому контексті скаржник посилається на пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України, який передбачає підстави для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд у випадку порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

68. Тобто ця норма процесуального закону передбачає, що у випадку ухвалення судами рішень на підставі недопустимих доказів, якими у цій справі Адвокат вважає висновки експертів № 76/21 та № 23002, вони можуть бути скасовані і справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції. Натомість Адвокат у касаційній скарзі заявив вимогу про скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про відмову у позові.

69. Крім того, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Тягар доведення недопустимості доказу покладено на особу, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (постанови Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 910/3493/21, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17).

70. Висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 910/21067/17, від 15.06.2021 у справі № 916/2479/17 та від 16.07.2024 у справі № 910/7328/23.

71. До того ж при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на поставлені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи (схожа правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 520/8073/16, від 12.02.2020 у справі № 457/906/17, від 15.06.2021 у справі № 916/2479/17, від 07.06.2022 у справі № 916/302/16).

72. Суди, дослідивши висновки експертів № 76/21 та № 23002, установили, що вони не викликають сумнівів у їх об`єктивності й обґрунтованості, складені особами, які відповідають вимогам, установленим Законом України "Про судову експертизу", висновки дають змогу встановити, що розповсюджена відповідачами інформація містить саме фактичні твердження та носить негативний характер, визнали їх належним та допустимий доказом у розумінні статей 76, 77 ГПК України на підтвердження обставин негативного характеру висловлювань відповідачів стосовно Товариства. Суди за загальним правилом статті 86 ГПК України надали оцінку висновкам експертів, зокрема № 23002, складеному на виконання ухвали суду, як доказу у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами. Доводи скаржника про незгоду із поставленими судом перед експертом питаннями не беруться до уваги, оскільки він не використав своє право на це під час призначення судом апеляційної інстанції експертизи у цій справі, а відповідь на доводи скаржника про вирішення експертом питання права надана у пунктах 52, 53 цієї постанови.

73. Крім того, стосовно неналежного позивача скаржник обґрунтував касаційну скаргу, вимогою якої є ухвалення нового рішення, пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, за змістом якого у випадку не дослідження зібраних доказів, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, суд касаційної інстанції може скасувати судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

74. Утім колегія суддів повторно зазначає про неспроможність посилань скаржника на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, що є підставою для скасування на підставі пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

75. Так, розглядаючи цю підставу касаційного оскарження, колегія суддів вважає за необхідне звернутися до сталої та послідовної позиції Верховного Суду у застосуванні цього положення ГПК України. Зокрема, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення в сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

76. Утім, як зазначено раніше, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася. До того ж посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06.02.2024 у справі № 910/7750/22 та від 20.03.2019 у справі № 522/16923/16-ц, стосовно необхідності відмови у позові у випадку, якщо право особи, яка звернулася з позовом, не порушено, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

77. У справі № 522/16923/16-ц суди відмовили у позові, установивши відсутність порушеного права чи інтересу позивача, оскільки інформація, розміщена у соціальній мережі Facebook на сторінці фізичної особи стосувалася громадської організації, яка у цій справі залучена як третя особа. При цьому суди наголосили на тому, що та обставина, що фізична особа є керівником цієї організації не є підставою вважати порушення її прав, оскільки вона звернулася до суду із цим позовом як фізична особа, а не як керівник вказаної громадської організації з метою представлення її інтересів та захисту ділової репутації. Такого висновку суди дійшли не вдаючись до оцінки поширеної фізичною особою інформації, оскільки вона висловлена щодо громадської організації, а не її керівника.

78. Натомість у цій справі суд апеляційної інстанції у межах своєї компетенції розглянув доводи Адвоката та Об`єднання, які також в апеляційних скаргах посилалися на те, що позивач у цій справі є неналежним через те, що у нього відсутнє право власності на торговельну марку "Glovo", та спростували їх, аргументуючи свої висновки тим, що позивач здійснює свою діяльність на території України та має відповідне право використовувати знак для товарів і послуг "Glovo", тоді як власник знаку товарів і послуг не здійснює своєї діяльності через інші юридичні особи (інших франчайзі, дочірні підприємства чи власні представництва) на території України. Тому виснували про те, що будь-яка згадка про діяльність компанії "Glovo" на території України стосується порядку ведення підприємницької діяльності саме Товариства, а не будь-якої іншої компанії, яка є власником чи володільцем знаку для товарів і послуг "Glovo" за кордоном.

79. У справі № 910/7750/22, на яку також посилається скаржник, взагалі не йшлося про відсутність порушеного права у особи, яка звернулася з позовом.

80. Отже, скаржник у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не довів неправильного застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень у цій справі. Тому Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

81. Оскільки на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень у частинах присудження до стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, проведення лінгвістичної і комп`ютерної експертизи (фіксації інформації) та судового збору скаржник посилається виключно на необхідність їх скасування як похідних від немайнових позовних вимог, то з огляду на залишення без змін оскаржуваних судових рішень у задоволених частинах немайнових вимог, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень у частинах про розподіл цих витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

82. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

83. Згідно з вимогами статті 309 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

84. Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що вони ухвалені з додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Судові витрати

85. Оскільки касаційна скарга задоволенню не підлягає, то згідно зі статтею 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу адвоката Донця Артема Анатолійовича залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 05.02.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 у справі № 922/2993/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча І. Кондратова

Судді Н. Губенко

О. Кролевець