Ухвала

від 31.07.2024 по справі 372/1318/20

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/1318/20

Провадження 1-кс-1001/24

ухвала

Іменем України

31 липня 2024 року Слідчий суддя Обухівського районного суду Київської області ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

розглянувши в залі судових засідань Обухівського районного суду Київської області клопотання адвоката ОСОБА_3 про скасування арешту майна,

В С Т А Н О В И В:

29.07.2024 року власник майна ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про скасування арешту майна, яке обґрунтовує тим, що 26.09.2016 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва було накладено арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:06:003:0105 площею 5,0000 га; 3223155400:06:003:0106 площею 5,0000 га, що розташовані на території Козинської селищної ради Обухівського району, Київської області. Зі змісту вказаної ухвали вбачається, що арешт було накладено в рамках проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013000000000148 внесеного до Єдиного реєстру досудового розслідувань 23.01.2013 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України. За версією слідства суть вказаного досудового розслідування полягає в тому, що починаючи з 2007 по 2010 роки певні треті особи на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області підшукували земельні ділянки державної власності та вчиняли дії по оформленню і реєстрації державних актів на землю та в подальшому, як стверджується, внаслідок вчинення окремих правочинів, нібито було умисно проведено перепродаж таких ділянок іншим громадянам. Він не має жодного відношення до розслідуваних в рамках цього кримінального провадження обставин, кримінальне провадження закрито, а тому він вимушений звернутись до суду з вказаним клопотанням.

Представник власника майна та власник майна в судове засідання не з`явились, про причини неявки суду не повідомили. Заяв, клопотань суду не подали.

Прокурор та слідчий в судове засідання не з`явились про причини неявки суд не повідомили, їх не явка не перешкоджає розгляду клопотання.

Слідчий суддя перевіривши та дослідивши матеріали клопотання, оглянувши надані на запит суду матеріали кримінального провадження № 12013000000000148, приходить до висновку, що клопотання підлягає задоволенню у зв`язку з наступним.

Згідно ст. 170 ч. 1,2,6 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді, або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Судом встановлено, що СВ Обухівського РУП ГУ НП в Київській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань під № 12013000000000148 від 23.01.2013 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, в рамках розслідування якої на вказані земельні ділянки було накладено арешт.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 27 вересня 2016 року (справа № 757/47164/16) накладено арешт на майно, в тому числі на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223155400:06:003:0105 площею 5,0000 га; 3223155400:06:003:0106 площею 5,0000 га, що розташовані на території Козинської селищної ради Обухівського району, Київської області.

Право власності ОСОБА_4 на вказані вище ділянки підтверджується копіями договорів купівлі-продажу земельних ділянок, копією постанови Київського апеляційного суду від 02.07.2024 року ухвалену у справі № 371/391/17, якою визнано право власності ОСОБА_4 , він є добросовісним набувачем спірного майна.

З оглянутих під час судового розгляду матеріалів кримінального провадження вбачається, що кримінальне провадження № 12013000000000148 від 23.01.2013 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України закрито 22.12.2020 року на підставі ст. 284 КПК України.

При цьому, органом досудового розслідування не спростовано означеного факту, не зазначено та не вказано на вагомі підстави, які б виправдовували необхідність такого втручання в права власності, як арешт майна.

Згідно ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому в застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до п.п.10,15,16 ч.1 ст.7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, забезпечення доведеності вини, безпосередність дослідження показань, речей і документів.

Згідно ч.1 ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. ч. 1,2 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

З огляду на положення ст. 98 КПК України, слідчий суддя вважає, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:06:003:0105 площею 5,0000 га; 3223155400:06:003:0106 площею 5,0000 га, що розташовані на території Козинської селищної ради Обухівського району, Київської області, не можуть бути речовим доказом в межах досудового розслідування вказаного кримінального провадження, будь-якої потреби у подальшому накладенні арешту на майно не встановлено.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Крім того, під час розгляду справи органом досудового розслідування не спростовано твердження власника майна про те, що земельні ділянки, які є предметом розгляду цієї справи в рамках кримінального провадження речовим доказом не визнавались, в матеріалах кримінального провадження відсутні належні і допустимі докази визнання цих земельних ділянок речовими доказами в кримінальному провадженні. Наявні у розпорядженні слідчого судді матеріали не містять даних на підтвердження того, що спірне арештоване майно відповідає критеріям речового доказу, в розумінні положень ст.98 КПК України

Однак, доводи скарги щодо незаконності накладення арешту вважаю необґрунтованими, оскільки законність накладення арешту підтверджується чинною ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 27 вересня 2016 року (справа № 757/47164/16).

При цьому інші доводи скарги щодо відсутності об`єктивної потреби у подальшому існування вжитих заходів кримінального провадження у виді арешту майна знайшли підтвердження під час розгляду клопотання.

Слідчий та прокурор в судове засідання не з`явились, заперечень щодо клопотання не подавали, доводів клопотання не спростували, що вказує на відсутність потреби арешту для досягнення мети досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні.

Поряд із тим, достатніх підстав для обмеження прав ОСОБА_4 , як власника арештованого майна не вбачається, він не має у цьому кримінальному провадженні процесуального статусу обвинуваченого чи підозрюваного, цивільного відповідача, тому обмеження його права власності не може вважатись обґрунтованим для потреб кримінального провадження.

Відповідно до ч.1 ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Є доцільним звернення до основоположних принципів законності, верховенства права та недоторканності права власності, які вимагають вирішення питання про скасування арешту майна і поновлення права власності особи, яке обмежується в даному випадку без достатніх підстав.

За змістом положень ст. 2 КПК України, при застосуванні будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження має бути забезпечено дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Крім того, право власності підлягає захищенню, що закріплено міжнародними стандартами та усталеною практикою, яка закріплена в численних Рішеннях Європейського суду з прав людини з цих підстав.

Так, у відповідності до норм КПК України учасникам кримінального провадження, власникам тимчасово вилученого майна та іншим особам надано право на звернення до слідчого судді у відповідності до вимог ст.174 КПК України, яким передбачено право на звернення з клопотанням про скасування арешту майна, у відповідності до ст.303 КПК України на дії та бездіяльність слідчих, прокурорів.

При цьому зазначеними нормами визначені підстави та право на звернення до слідчого судді. З іншими видами скарг сторони можуть звернутись у підготовчому судовому засіданні при розгляді кримінального провадження.

Такий спосіб захисту як звернення до суду зі скаргою під час підготовчого судового засідання є тривалим у часі, з огляду на те, що дані про пред`явлення підозр у цьому кримінальному провадженні відсутні, також відсутні відомості про співвіднесення ОСОБА_4 із обставинами, які розслідуються у межах цього кримінального провадження, отже перспектива надходження у найближчий час такої справи з обвинувальним актом є сумнівною.

Закріплення у КПК права потерпілого та інших осіб на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені КПК втілює міжнародно-правовий стандарт, на необхідність якого неодноразово звертав увагу Європейський суд з прав людини.

Зокрема, у справі «Кудла проти Польщі» від 26.10.2000 суд сформулював принцип, згідно з яким внутрішній суд зобов`язаний гарантувати введення окремої судової процедури, яка стане ефективним засобом правового захисту при подачі скарги на тривалий розгляд справи, а неможливість внутрішнього законодавства забезпечити подібний засіб правового захисту прирівнюється до порушення ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вимогами якої передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ураховуючи практику ЕСПЛ, положення КПК, можна визначити, що під розумним строком доцільно розуміти найкоротший строк розгляду і вирішення кримінальної справи, проведення процесуальної дії або винесення процесуального рішення, який достатній для надання своєчасного судового захисту порушених прав, свобод і інтересів, досягнення мети процесуальної дії та взагалі завдань кримінального провадження.

Право особи на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб спрямоване насамперед на реалізацію гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд. Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.

Стаття 55 Конституції України зазначає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Із цього приводу Конституційний Суд України у рішенні від 25.12.1997 №9-зп у справі за зверненням жителів м. Жовті Води зазначив, що суд не може відмовити у правосудді, якщо ущемляються права і свободи громадян, інакше це було б порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст.64 Конституції України не може бути обмежене.

Положеннями ч.2 ст.8 КПК України визначено, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Як вбачається зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини.

У рішенні по справі «Bellet v. France» ЄСПЛ зазначив, що ст.6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд із огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно положень статті 1-ї Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Тобто, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, зазначене гарантується ст.41 Конституцією України.

Враховуючи вищевикладене, вважаю доводи клопотання обґрунтованими в частині відсутності потреби у збереженні заходів забезпечення кримінального провадження та такими, що підлягають задоволенню. Зокрема під час розгляду клопотання було доведено необхідність скасування арешту накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 27.09.2016 року (справа № 757/47164/16), оскільки розслідування даного кримінального провадження проводиться тривалий час - сім років, арешт майна зберігається понад 4 роки, однак будь-яких інших слідчих чи процесуальних дій відносно арештованих ділянок, окрім арешту, не проводилось. Кримінальне провадженні закрито.

Достатніх правових та фактичних підстав для відмови у задоволенні клопотання не вбачається.

За таких обставин, клопотання слід задовольнити.

Керуючись ст.ст. 7-9, 98, 131, 167, 170, 173, 174, 376 КПК України,

У Х В А Л И В:

Клопотання задовольнити.

Скасувати накладений у кримінальному провадженні № 12013000000000148 від 23.01.2013 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 27 вересня 2016 року (справа № 757/47164/16) арешт майна, а саме земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:06:003:0106, 3223155400:06:003:0105.

Виконання ухвали та здійснення інформування заінтересованих осіб доручити слідчому, який здійснював досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013000000000148 від 23.01.2013 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, оскарженню не підлягає, заперечення проти неї можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

Слідчий суддя ОСОБА_1