Постанова

від 07.08.2024 по справі 915/1802/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/1802/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Колцун В.В.,

за участю представників:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецпромтранстехніка" Кошкін О.В., Майорова Н.М.,

від Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" Берестовенко О.М.,

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.03.2024, прийняте суддею Семенчук Н.О., м. Миколаїв, повний текст складено 04.04.2024,

у справі №915/1802/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецпромтранстехніка"

до відповідача: Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 3 334 691,14 грн

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецпромтранстехніка" звернулося з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача борг у загальній сумі 3334691,14 грн, з яких: 2512811,12 грн основної заборгованості, 125158,64 грн 3% річних та 696721,38 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором на постачання товару №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 13.12.2023 відкрито провадження у справі №915/1802/23.

В подальшому ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 07.02.2024 у справі №915/1802/23 замінено відповідача Державне "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на його правонаступника Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27.03.2024 у справі №915/1802/23 (суддя Семенчук Н.О.) позов задоволено частково; стягнуто з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецпромтранстехніка" заборгованість у сумі 2512811,12 грн, 3% річних у розмірі 118549,61 грн, інфляційні втрати у розмірі 558511,86 грн та судовий збір у розмірі 47849,49 грн; у задоволенні решти позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором на постачання товару №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021, що зумовило правомірність заявлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецпромтранстехніка" вимог про стягнення з відповідача заборгованості за даним договором з урахуванням компенсаційних нарахувань, при цьому місцевий господарський суд зазначив про неправильність проведеного позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат внаслідок помилкового визначення останнім початкової дати виникнення заборгованості за даним договором.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.03.2024 у справі №915/1802/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що несплата вартості товару, поставленого позивачем на виконання договору №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021, зумовлена тим, що країною походження зазначеного товару є Російська Федерація, при цьому відповідно до положень чинного законодавства України на даний час діє заборона на будь-які видаткові операції як з контрагентами, які є резидентами держави-агресора, так і в частині розрахунків за товар, країною походження якого є держава-агресор. Крім того, апелянт зазначає про відсутність його вини у порушенні строку проведення оплати вартості поставленого товару, оскільки відповідне прострочення відбулося внаслідок виникнення у відповідача фінансової кризи неплатежів, зумовленої значним зростанням заборгованості Державного підприємства "Гарантований покупець" перед Акціонерним товариством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" та суттєвим зменшенням обсягу відпуску електроенергії. Скаржник також посилається на існування форс-мажорних обставин у вигляді військової агресії проти України та на необхідності зменшення заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи обставини, що вплинули на можливість відповідача своєчасно розрахуватись за товар, а саме: специфіку ринку електричної енергії України; наслідки широкомасштабної агресії у вигляді втрати частини виробничих потужностей; пріоритетність забезпечення фінансування заходів підтримання безпеки атомних станцій та виконання спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 03.06.2024 (вх.№1601/24/Д1 від 03.06.2024) Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецпромтранстехніка" просить у повному обсязі відмовити у задоволенні апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", а рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.03.2024 у справі №915/1802/23 залишити без змін. Зокрема, позивач стверджує про нерозповсюдження на спірні правовідносини положень Закону України "Про санкції" та постанови Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації". Позивач також посилається на відсутності правових підстав для зменшення заявлених до стягнення компенсаційних нарахувань (3% річних та інфляційних втрат) і на відсутності у матеріалах справи доказів існування форс-мажорних обставин, натомість, на переконання Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецпромтранстехніка", не виконання прийнятих на себе зобов`язань з оплати вартості поставленого товару відбулося внаслідок свідомого протиправного рішення Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 02.05.2024 у справі №915/1802/23 за вищенаведеною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 20.05.2024 призначено справу №915/1802/23 для розгляду вказаної апеляційної скарги на 26.06.2024 об 11:00.

Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 вирішено розглянути апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.03.2024 у справі №915/1802/23 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, та оголошено у судовому засіданні перерву до 10:15 год 07.08.2024.

У судовому засіданні 07.08.2024 представник Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" апеляційну скаргу підтримав; представники Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецпромтранстехніка" висловили заперечення проти її задоволення.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 02.11.2021 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южноукраїнська атомна електрична станція", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі "Покупець"), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецпромтранстехніка" (далі "Постачальник") укладено договір на постачання товару №53-123-01-21-07232 (далі договір №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021), за умовами пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язується передати Покупцю, а Покупець приймає на себе зобов`язання прийняти і сплатити товар код CPV 31210000-1 по ДК 021:2015 Електрична апаратура для комутування та захисту електричних кіл (ЗіП до повітряного вимикача, далі товар), у кількості, асортименті і цінам, зазначеним у специфікації №1 (додаток №1 до договору), що є невід`ємною частиною цього договору. Рік виготовлення товару не раніше 2020 року.

Відповідно до пункту 1.3 договору №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021 місцем виконання цього договору, у тому числі (але не виключно) місцем постачання, виконання грошових зобов`язань, місцем нарахування та сплати штрафних санкцій, виконання будь-яких зобов`язань, пов`язаних з якістю та комплектністю, є місто Южноукраїнськ.

Загальна вартість товару є твердою та складає разом 4540572,67 грн без ПДВ, крім того ПДВ 20% 908114,53 грн; всього з ПДВ 5448687,20 грн. Оплата відбувається протягом 45 робочих днів після постачання товару згідно зі специфікацією №1 та виконання Постачальником умов пунктів 3.2, 6.1 цього договору. Пеня за несвоєчасну оплату не нараховується (пункти 2.1, 2.2 договору №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021).

В силу пунктів 3.1-3.3 договору №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021 постачання здійснюється з дати публікації договору в системі ProZorro, але не пізніше 15.12.2021, на умовах DDP м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, Южноукраїнське відділення ВП "Складське господарство" або ВП ЮУАЕС відповідно до Правил Інкотермс-2010, з обов`язковою присутністю представника Постачальника. З товаром Постачальник надає Покупцю видаткову накладну (у трьох примірниках) з відображенням коду товару згідно з УКТ ЗЕД попозиційно; електронну податкову накладну, оформлену та зареєстровану в ЄРПН у встановленому чинним законодавством порядку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про довірчі послуги" у строки, визначені для реєстрації податкової накладної в ЄРПН; документ, що підтверджує якість товару (паспорт або сертифікат тощо). Датою постачання є дата отримання товару на складі Вантажоодержувача з відміткою в накладній на відвантаження товару.

Положеннями пункту 6.1 договору №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021 передбачено, що приймання товару по кількості і якості здійснюється відповідно до Інструкцій №П-6 "Про порядок приймання продукції по кількості" і №П-7 "Про порядок приймання продукції по якості" та відповідно до вимог Стандарту державного підприємства НАЕК "Енергоатом": "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції АЕС" СОУ НАЕК 038:2021 (даний Стандарт є загальнодоступним в електронному вигляді і знаходиться на офіційному сайті ДП НАЕК "Енергоатом" в розділі Стандарти НАЕК "Енергоатом" за адресою: http://www.energoatom.com.ua/ua/about-6/company_standards-82).

У пунктах 9.1-9.3 договору №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021 вказано, що всі спори і розбіжності, які можуть виникнути з цього договору або у зв`язку з ним, будуть вирішуватись сторонами згідно з претензійним порядком. Сторона яка порушила права і законні інтереси іншої сторони, зобов`язана поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензій чи позову. Претензія підлягає розгляду в місячний строк, який обчислюється з дня її одержання. У разі незадоволення претензій або не отримання відгуку у встановлений термін, а також неможливості врегулювання розбіжностей в претензійному порядку, спір вирішується в судовому порядку відповідно до чинного законодавства України.

За умовами пункту 12.1 договору №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021 Покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари, а також приймати поставлені товари згідно з розділом 6.

Згідно з підпунктом 12.4.1 пункту 12.4 договору №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021 Постачальник має право, зокрема, своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлені товари.

Договір вступає в силу з моменту підпису обома сторонами та скріплення печаткою з боку Покупця і діє до 31.12.2022 включно, а в частині виконання сторонами гарантійних зобов`язань до повного їх виконання. Продовження строку дії Договору можливе до його закінчення шляхом укладення відповідної додаткової угоди. Закінчення терміну дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії терміну цього договору, та виконання діючих зобов`язань (пункти 13.1, 13.2 договору №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021).

Додатком №1 до договору №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021 виступає специфікація №1 на загальну суму 5448687,20 грн (з ПДВ), в якій сторонами погоджені найменування і тип товару, його технічні характеристики, ГОСТ, ТУ, ДСТУ, код згідно з УКТ ЗЕД, виробник, одиниця виміру, кількість, ціна.

В подальшому 21.12.2021 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021, відповідно до якої на підставі листа Постачальника №01/0910 від 10.11.202 згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" №992-VIII від 25.12.2015 та відповідно до пункту 10.1 договору внесено зміни в пункт 3.1 вказаного договору та викладено його в наступній редакції: "Постачання здійснюється з дати публікації договору в системі ProZorro, але не пізніше 25.12.2021, на умовах DDP м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, Южноукраїнське відділення ВП "Складське господарство" або ВП ЮУАЕС відповідно до Правил Інкотермс-2010 з обов`язковою присутністю представника Постачальника". Решта умов договору залишились без змін.

Додатковою угодою №2 від 17.02.2022 до договору №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021 сторони на підставі листа Покупця №07/1538 від 25.01.2022 згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" №992-VIII від 25.12.2015 та відповідно до пункту 10.1 договору внесли зміни в пункт 3.1 зазначеного договору шляхом його викладення в наступній редакції: "Постачання здійснюється з дати публікації договору в системі ProZorro, але не пізніше строків вказаних в специфікації №1 (додаток №1 до договору), на умовах DDP м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, Южноукраїнське відділення ВП "Складське господарство" або ВП ЮУАЕС відповідно до Правил Інкотермс-2010 з обов`язковою присутністю представника Постачальника". Зміни до інших умов договору сторонами не вносились.

20.01.2023 між сторонами укладено додаткову угоду №3 до договору №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021, якою останні на підставі листа Постачальника №01/2311 від 23.11.2022 відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" №922-VIII від 25.12.2015 та згідно з пунктом 10.1 договору виключили позиції №3.1, 6.1, 16.1, 20.1, 25, 26, 27.1, 28, 29, 30, 24.1, 37.1, 38, 39, 56.1, 62, 68.1 69, 75.1, 82, 93.1, 84.1, 88.1, 89, 116.1, 125.1, 126, 142.1, 144.1, 146.1, 147, 148.1 154.1, 155, 161.1, 162.1, 163, 166, 167.1, 170, 171, 172, 175.1, 177, 178, 180, 181.1 зі специфікації №1 (додаток №1 до договору), а також внесли зміни до пункту 2.1 договору, виклавши його в наступній редакції: "Загальна вартість товару є твердою та складає: разом 2094009,27 грн без ПДВ; крім того, ПДВ 20%: 418801,85 грн. Всього з ПДВ: 2512811,12 грн".

На виконання договору №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2512811,12 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000009 від 04.01.2022, яка підписана сторонами без зауважень та на підставі якої Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецпромтранстехніка" оформило податкову накладну №2 від 04.01.2022, що 03.02.2022 була зареєстрована в ЄРПН.

В адресованій відповідачу претензії №13/10-22-4 від 13.10.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецпромтранстехніка", посилаючись на неналежне виконання Акціонерним товариством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" прийнятих на себе зобов`язань за договором №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021 в частині оплати вартості товару, вимагало протягом 10 днів з моменту отримання цієї претензії погасити заборгованість за вказаним договором з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних.

09.12.2022 відбулося засідання комісії відповідача щодо ризиків співпраці з учасниками/контрагентами в умовах воєнного стану, на якому було прийняте рішення, оформлене протоколом №13 від 09.12.2022.

Відповідно до пункту 46 протоколу №13 від 09.12.2022 вирішено зупинити здійснення видаткових операцій за договором №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецпромтранстехніка", в частині товару, країною походження якого є Російська Федерація.

У листі №01/1003 від 10.03.2023 позивач, зазначаючи про відсутність правових підстав для неоплати вартості поставленого за договором №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021 товару, просив відповідача протягом місяця погасити борг за цим договором.

Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецпромтранстехніка" 2512811,12 грн основної заборгованості за поставлений товар, 125158,64 грн 3% річних та 696721,38 грн інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021, що зумовило правомірність заявлення позивачем вимог про стягнення заборгованості за відповідним договором з урахуванням компенсаційних нарахувань, при цьому суд першої інстанції зазначив про неправильність проведеного позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат внаслідок помилкового визначення останнім початкової дати виникнення заборгованості за даним договором.

Колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Миколаївської області про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021 є договором поставки.

Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Отже, договір №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Як зазначалося вище, підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецпромтранстехніка" з позовом у даній справі визначено наявність у Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" заборгованості перед позивачем за договором №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021, у зв`язку з чим, беручи до уваги предмет доказування у цьому спорі, господарському суду під час розгляду справи необхідно встановити обставину наявності/відсутності такої заборгованості та її розмір (у разі наявності), при цьому відповідна обставина має бути встановлена виходячи з наявних у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які відображають реальні господарські операції за вказаним правочином та зміст таких операцій.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання товару/роботи/послуги і подальшою господарською діяльністю.

У статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

За змістом цієї ж статті господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, передбачено, що господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (підпункт 2.4 пункту 2 Положення).

В силу підпункту 2.5 пункту 2 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи-підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Згідно з підпунктом 2.15 пункту 2 Положення первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що, з огляду на вищенаведені приписи законодавства, господарська операція пов`язана не з самим фактом підписання договору, а з фактом руху активів суб`єкта господарювання та руху його капіталу, натомість сам по собі договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, оскільки останній свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, у той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг (виконання робіт, передачі товару тощо).

Водночас визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а тому суду у розгляді даної справи, окрім обставин оформлення первинних документів, необхідно дослідити факт наявності або відсутності реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

Колегія суддів вбачає, що на виконання договору №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2512811,12 грн, про що свідчать наявна у матеріалах справи копія первинного документа, а саме: видаткової накладної №РН-0000009 від 04.01.2022, яка підписана сторонами без зауважень та на підставі якої Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецпромтранстехніка" оформило податкову накладну №2 від 04.01.2022, що була зареєстрована в ЄРПН 03.02.2022.

Як зазначалося вище, в силу пункту 2.2 договору №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021 оплата за отриманий товар відбувається протягом 45 робочих днів після постачання товару згідно зі специфікацією №1 та виконання Постачальником умов пунктів 3.2, 6.1 цього договору.

З огляду на викладене, початковою датою, з якої починається відлік строку оплати товару, поставленого за видатковою накладною №РН-0000009 від 04.01.2022, є 03.02.2022 (дата реєстрації податкової накладної), а відтак граничною датою, до якої товар мав бути оплачений відповідачем, виступає 07.04.2022 (розраховано наступним чином: 03.02.2022 + 45 робочих днів) включно.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Колегія суддів зауважує на тому, що докази проведення відповідачем оплати вартості товару, поставленого позивачем за видатковою накладною №РН-0000009 від 04.01.2022, у матеріалах справи відсутні.

Таким чином враховуючи викладені вище норми права та узгоджені сторонами умови договору №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021, беручи до уваги не подання до суду першої інстанції доказів проведення оплати вартості товару, поставленого позивачем відповідачу на підставі вказаного договору відповідно до видаткової накладної №РН-0000009 від 04.01.2022, що зумовлює наявність у останнього відповідного боргу, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Миколаївської області про наявність правових підстав для стягнення з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецпромтранстехніка" 2512811,12 грн заборгованості за поставлений товар.

Стосовно доводів апелянта про те, що несплата вартості товару, поставленого позивачем на виконання договору №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021, зумовлена тим, що країною походження зазначеного товару є Російська Федерація, при цьому відповідно до положень чинного законодавства України на даний час діє заборона на будь-які видаткові операції як з контрагентами, які є резидентами держави-агресора, так і в частині розрахунків за товар, країною походження якого є держава-агресор, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється сторонами, виробником товару, поставленого позивачем відповідачу за видатковою накладною №РН-0000009 від 04.01.2022, є Товариство з обмеженою відповідальністю "Іліган" (м. Єкатеринбург), тому країною походження відповідного товару виступає Російська Федерація.

В умовах збройної агресії Російської Федерації та введеного у зв`язку з цим воєнного стану на підставі указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (з наступними змінами, внесеними указами Президента України), затвердженого Законом України №2102-IX від 24.02.2022 "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", запровадження певних обмежень у цивільному обороті, особливо щодо певних учасників такого обороту, є в цілому допустимим.

За умовами частини першої статті 1 Закону України "Про санкції" з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).

Правову основу застосування санкцій становлять Конституція України, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, рішення Ради національної безпеки та оборони України, відповідні принципи та норми міжнародного права (стаття 2 Закону України "Про санкції").

У частині першій статті 4 Закону України "Про санкції" визначено, що видами санкцій згідно з цим Законом є, зокрема зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань (пункт 5), а також заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб-резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом (пункт 10).

Отже, Радою національної безпеки та оборони України приймаються рішення про обмежувальні заходи (санкції) щодо певних фізичних та юридичних осіб і таке рішення вводиться в дію відповідним указом Президента України.

Так, після 24.02.2022, тобто після початку повномасштабного вторгнення країни-агресора на територію України, чинне законодавство доповнено рядом новел щодо врегулювання взаємовідносин між спеціальними суб`єктами правовідносин, що направлені насамперед на регулятивний характер таких відносин з боку держави, зокрема, у вигляді встановлення/запровадження мораторію/заборон на вчинення певних дій.

Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1178 від 12.10.2022, яка набрала чинності 19.10.2022.

Зокрема, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №1178 від 12.10.2022 передбачено, що:

-замовникам забороняється здійснювати публічні закупівлі товарів, робіт і послуг у юридичних осіб - резидентів Російської Федерації/Республіки Білорусь державної форми власності, юридичних осіб, створених та/або зареєстрованих відповідно до законодавства Російської Федерації/Республіки Білорусь, та юридичних осіб, кінцевими бенефіціарними власниками (власниками) яких є резиденти Російської Федерації/Республіки Білорусь, та/або у фізичних осіб (фізичних осіб-підприємців) - резидентів Російської Федерації/Республіки Білорусь, а також публічні закупівлі в інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт і послуг походженням з Російської Федерації/Республіки Білорусь, за винятком товарів, робіт і послуг, необхідних для ремонту та обслуговування товарів, придбаних до набрання чинності цією постановою;

-закупівлі товарів, робіт і послуг, що розпочаті до набрання чинності цією постановою, завершуються в порядку, що діяв до набрання чинності цією постановою.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що договір №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021 укладений між сторонами за результатами вже проведеної процедури публічної закупівлі до початку введення в Україні правового режиму воєнного стану та до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1178 від 12.10.2022.

Крім того, як зазначалося вище, положення постанови Кабінету Міністрів України №1178 від 12.10.2022 встановлюють виняток для продажу товарів необхідних для ремонту та обслуговування товарів, придбаних до набрання чинності цією постановою, при цьому судом встановлено, що товар, поставлений за видатковою накладною №РН-0000009 від 04.01.2022, був придбаний відповідачем у позивача для використання за призначенням у господарській діяльності, а саме: для ремонту та обслуговування власних виробничих агрегатів, придбаних до набрання чинності вказаною постановою.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації" до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, установлено мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або особи, пов`язані з державою-агресором, зокрема, юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації.

Отже, дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб`єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в Постанові, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов`язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом.

Відтак у таких правовідносинах суду належить встановити, чи є позивач кредитором (стягувачем), стосовно якого встановлені обмежувальні заходи, передбачені Законом України "Про санкції", а також чи є позивач особою, щодо якої Постановою введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань; чи підпадає позивач під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної Постанови; та чи наявні/відсутні у Реєстрі відомості стосовно Позивача.

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 21.11.2023 у справі №910/14552/22.

Крім того, згідно з пунктом 15 постанови правління Національного банку України №18 від 24.02.2022 "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану" зупинено здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів Російської Федерації/Республіки Білорусь, за рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Російської Федерації/Республіки Білорусь, за винятком здійснення на території України операцій (дій), які зазначені в переліку вказаного пункту.

Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецпромтранстехніка" є юридичною особою, створеною та зареєстрованою відповідно до законодавства України, а кінцевим бенефіціарним власником позивача є громадянин України Кошкін Олександр Вікторович.

При цьому у матеріалах справи відсутні та відповідачем до місцевого господарського суду не подано жодного доказу на підтвердження застосування до позивача обмежувальних заходів (санкцій) в порядку Закону України "Про санкції" або належності позивача до осіб, передбачених підпунктом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022. Не подано до суду першої інстанції і доказів застосування до позивача заходів у виді зупинення здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками відповідно до постанови правління Національного банку України №18 від 24.02.2024.

За таких обставин, передбачений чинним законодавством мораторій на вчинення окремих видаткових операцій у спірних правовідносинах застосуванню не підлягає.

Посилання скаржника на протокол засідання комісії відповідача щодо ризиків співпраці з учасниками/контрагентами в умовах воєнного стану №13 від 09.12.2022 також є безпідставними, оскільки зазначений документ є внутрішнім документом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" та не може бути визнаний таким, що змінює або скасовує зобов`язання сторін, передбачені укладеним між ними договором та положеннями чинного законодавства України.

Твердження Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про відсутність його вини у порушенні строку проведення оплати вартості поставленого товару, оскільки відповідне прострочення відбулося внаслідок виникнення у відповідача фінансової кризи неплатежів, зумовленої значним зростанням заборгованості Державного підприємства "Гарантований покупець" перед Акціонерним товариством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" та суттєвим зменшенням обсягу відпуску електроенергії, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки вони не підтверджені жодними належними у розумінні процесуального закону доказами.

Доводи апелянта про наявність форс-мажорних обставин у вигляді військової агресії Російської Федерації проти України, як підстави невиконання зобов`язань за договором №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021, також підлягають відхиленню, оскільки відповідач не довів за допомогою належних та допустимих доказів впливу вказаних обставин на реальну можливість виконання/невиконання ним зобов`язань з оплати поставленого товару за договором, тим більше, що відповідний товар був поставлений скаржникові 04.01.2022, тобто ще до повномасштабного вторгнення.

Колегія суддів також зазначає, що невиконання грошового зобов`язання правильно кваліфіковане судом першої інстанції як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.

У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд, перевіривши виконаний позивачем розрахунок компенсаційних нарахувань, зазначає, що останнім було неправильно визначено початкову дату виникнення заборгованості за даним договором, оскільки прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати вартості поставленого товару виникло у відповідача з 08.04.2022, у зв`язку з чим місцевий господарський суд обґрунтовано, з урахуванням належних вихідних даних та арифметично вірно виконав власний розрахунок компенсаційних нарахувань, в результаті чого дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецпромтранстехніка" 3% річних у сумі 118549,61 грн (за період з 08.04.2022 по 02.11.2023) та інфляційних втрат у сумі 558511,86 грн (за період з квітня місяця 2022 року по жовтень місяць 2023 року).

Щодо доводів апелянта про необхідність зменшення заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які відповідач вважає штрафними санкціями, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Передбачене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України нарахування 3% річних та інфляційних втрат має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначеного способу захисту майнового права та інтересу. Визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальною гарантією, яка надає кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Отже, відсотки річних та інфляційні нарахування, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями.

При цьому Південно-західний апеляційний господарський суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 виходила з критеріїв розумності, справедливості та пропорційності, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, адже не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме: встановлення процентної ставки річних на рівні 40% та 96% і її явної невідповідності принципу справедливості, внаслідок чого нарахована у справі №902/417/18 сума відсотків річних була більшою за суму основного боргу. Водночас у даній справі розмір передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України відсотків річних сторонами збільшено не було, а очевидної неспівмірності заявлених до стягнення 3% річних не встановлено, оскільки вартість поставленого відповідачу за договором №53-123-01-21-07232 від 02.11.2021 товару склала 2512811,12 грн, а сума відсотків річних, яка підлягає стягненню, становить 118549,61 грн, тобто позивач більш заінтересований у своєчасному виконанні Акціонерним товариством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" прийнятого на себе зобов`язання з оплати зазначеного товару, аніж в простроченні останнього з нарахуванням відсотків річних.

Крім того, колегія суддів зауважує на тому, що позивачем заявлено до стягнення саме 3% річних, тобто відсотки річних у передбаченому частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України розмірі, а тому у відповідача відсутні підстави стверджувати про недотримання критеріїв розумності, справедливості та пропорційності.

За таких обставин, фактичні обставини, які мають юридичне значення для зменшення загального розміру відсотків річних у справі №902/417/18, є істотно відмінними від обставин справи, яка розглядається.

Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає, що застосування судами обмежень свободи договору носить винятковий характер, а виключність випадку для зменшення судом розміру процентів річних, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, має бути підтверджена встановленими судами дійсно надзвичайними обставинами, при цьому зміст положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України не зобов`язує кредитора доводити наявність у нього збитків для того, щоб притягнути боржника до відповідальності у вигляді штрафних санкцій, а посилання відповідача на збитковість його підприємства не може вважатися такою винятковою підставою для зменшення розміру річних.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 24.06.2021 у справі №904/3177/20.

За таких обставин, з урахуванням обставин даної конкретної справи суд апеляційної інстанції не вбачає винятковості випадку та, як наслідок, правових підстав для зменшення суми нарахувань, що підлягають стягнення з відповідача внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати вартості поставленого товару.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Миколаївської області норм права при ухваленні рішення від 27.03.2024 у справі №915/1802/23 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.03.2024 у справі №915/1802/23 без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 12.08.2024.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук