Постанова

від 12.08.2024 по справі 914/2838/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2024 року Справа № 914/2838/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Василишин А.Р.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.03.2024 р. у справі №914/2838/23, ухвалене суддею Соловей Л.А., повний текст рішення складено 03.04.2024 р.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львів-ПАЛЕТ" (с.Прибужани Львівського району Львівської області)

до ОСОБА_1 (м.Звягель Житомирської області)

про стягнення 200 160,00 грн

Товариство з обмеженою відповідальністю "Львів-ПАЛЕТ" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення 200 160,00грн безпідставно збережених коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони не підписували договір поставки піддонів, однак позивач платіжним дорученням №2058 від 13.07.2022 оплатив виставлений рахунок відповідача, разом з тим відповідач товар позивачу не поставив. Спір виник внаслідок того, що відповідач, не поставивши товар, зберігає грошові кошти позивача без достатньої правової підстави.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.09.2023 вказану позовну заяву з долученими до неї матеріалами передано за територіальною підсудністю до Господарського суду Житомирської області.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.03.2024 р. у справі №914/2838/23 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Львів-ПАЛЕТ" - 200 160,00 грн безпідставно отриманих коштів та 3002,40грн судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 20.03.2024 р. у справі №914/2838/23 та прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Львів-Палет" в задоволені позову в повному обсязі. Судові витрати покласти на Позивача.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 914/2838/23 у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Маціщук А.В., суддя Василишин А.Р.

Оскільки апеляційна скарга надійшла без матеріалів справи, суд апеляційної інстанції витребував їх у Господарського суду Житомирської області.

07.05.2024 матеріали справи №914/2838/23 надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.03.2024 р. у справі №914/2838/23 - залишено без руху. Запропоновано ОСОБА_1 протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху подати відомості про наявність зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи у ОСОБА_1 , у випадку відсутності здійснити його реєстрацію, на виконання вимог ст.6 ГПК України.

22.05.2024 р. через систему "Електронний суд" представник ОСОБА_1 надіслав до апеляційного господарського суду заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.

Відповідно до відомостей табелю КП "Діловодство спеціалізованого суду" суддя-член колегії Маціщук А.В. перебуває на лікарняному в період з 27.05.2024 по 30.05.2024 включно.

Розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 р. №01-05/125 призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі №914/2838/23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду справи №914/2838/23 у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.03.2024 р. у справі №914/2838/23 в порядку письмового провадження. Запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю "Львів-ПАЛЕТ" у строк до 27.06.2024 р. надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів відповідачу.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Львів-ПАЛЕТ" не скористалося правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.03.2024 р. у справі №914/2838/23.

Відповідно до ч.10 ст.270 ГПК України апеляційна скарга на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами ч.13 ст.8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи ( абзац 2 частина 10 статті 270 ГПК України).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.03.2024 р. у справі №914/2838/23 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши надану юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, Північно - західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції, надавши оцінку наявним доказам дійшов висновку, що відповідач одержав від позивача оплату товару в розмірі 200 160,00 грн, проте не передав товар, а також не повернув суму попередньої оплати товару на вимогу позивача, відтак суд вважає, що позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача 200 160,00грн правомірна та обґрунтована, а тому позов підлягає задоволенню повністю.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує на те, що позивач як юридична особа, згідно з наведеними приписами ГПК України, зобов`язаний зареєструвати свій електронний кабінет в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі) в обов`язковому порядку. Проте Товариство з обмеженою відповідальністю "Львів-ПАЛЕТ" (код ЄДРПОУ 41734369) не зареєструвало електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС, про що свідчить відповідь №731008 від 22.04.2024 про відсутність зареєстрованого електронного кабінету в цієї юридичної особи в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС, яка сформована засобами підсистеми «Електронний суд».

Позовну заяву підписав адвокат цього товариства, яка має зареєстрований електронний кабінет, однак процесуальні наслідки, передбачені ГПК України у разі звернення до суду з документом особи, яка зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Суд першої інстанції повинен був залишити позовну заяву без руху, а у випадку не усунення недоліків, повернути позивачу. При цьому, 19.10.2023р. матеріали справи №914/2838/23 надійшли до Господарського суду Житомирської області, тобто після набрання чинності вищезазначеними нормами, але судом першої інстанції не виконанні вимоги ч.1,2 ст. 174 ГПК України, було відкрито провадження по справі, проведено її розгляд та винесено рішення, яким позовні вимоги були задоволені у повному обсязі.

Відповідач в апеляційній скарзі вказує на те, що за словами позивача була досягнута домовленість щодо укладення договору постачання піддонів, за яким Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зобов`язувалася у відповідності із замовленням Підприємства передати у власність піддони, а саме у кількості 1800 штук за ціною 111,20 гривень без врахування ПДВ., та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 направлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Львів-Палет» рахунок на оплату на суму 200 160,00 грн. При цьому Позивач зазначає, що продукція не була поставлена, що не відповідає дійсності та спростовується наявними доказами, які долучені самим же позивачем.

Зокрема як вбачається із платіжної інструкції кредитового переказу коштів №2058 від 13.07.2022р., позивачем було здійснено на рахунок відповідача платіж у сумі 200 160,00грн. із призначенням платежу : «Оплата за піддони згідно накладної від 13.07.2022р. Без ПДВ».

При цьому позивач не долучає до матеріалів справи, а ні рахунку на оплату, а ні накладної, хоча останній посилається на дані документи у своєму позові.

Із вище зазначеного слідує, що ФОП ОСОБА_1. були виконанні досягнуті домовленості щодо поставки Товару у повному обсязі, що підтверджується обставинами, а отже позовні вимоги є безпідставними.

Крім цього позивачем обрано не вірний спосіб захисту, оскільки як предмет та підставу позову Позивач зазначає зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, визначені нормами глави 83 ЦК України та просить стягнути безпідставно набуті кошти, при цьому описуючи фактичні обставини справи позивач зазначає, що між сторонами виникли відносини стосовно поставки піддонів, що регулюється розділом 54 ЦК України. Зокрема не поставка Товару, або поставка не в повному обсязі містить інші правові наслідки та регулюється зовсім іншими правовими нормами ніж збереженням майна без достатньої правової підстави, а отже позов є безпідставним та необґрунтованим.

Як зазначає суд першої інстанції, судом встановлено, що відповідач виставив позивачу для оплати рахунок, який позивачем був оплачений, отже між сторонами укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб, і цей договір є підставою для виникнення у його сторін майново-господарських зобов`язань.

Як зазначає суд першої інстанції у своєму рішенні, кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, і набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Враховуючи, що жодна із вищезазначених обставин не настала, між сторонами виникли договірні зобов`язання, то в даному випадку не виникають кондикційні зобов`язання, а отже позов є безпідставним.

Також позивачем не надано доказів отримання відповідачем претензії, оскільки до матеріалів справи долучено лише накладну від 08.06.2023р., при тому що претензія датована 26.05.2023р. Належним доказом є повідомлення про вручення цінного листа.

Таким чином місцевий господарський суд прийняв рішення з неправильним застосування норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, які суд першої інстанції визнав доведеними, що є підставою для його скасування.

3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівів-ПАЛЕТ" (позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач) була досягнута домовленість щодо укладення договору постачання піддонів.

13.07.2022 відповідно до платіжної інструкції №2058 ТОВ "Львів-ПАЛЕТ" перерахувало на рахунок ФОП ОСОБА_1 кошти у розмірі 200 160,00грн. Призначення платежу "оплата за піддони згідно накладної від 13.07.2022 без ПДВ" (а.с.128). Однак, за посиланням позивача, відповідач піддони не поставив.

В зв`язку із неотриманням товару, позивач 08.06.2023 звернувся до відповідача з претензією №3 від 26.05.2023, в якій просив повернути сплачені грошові кошти на підставі ст.1212 ЦК України в розмірі 200 160,00грн на поточний рахунок позивача (а.с.15-18).

Оскільки відповідач залишив без задоволення вимогу позивача від 26.05.2023, останній звернувся з позовом до суду про стягнення безпідставно отриманих коштів на суму 200 160,00грн відповідно до ст.1212 ЦК України.

Станом на дату звернення з цим позовом до суду відповідач є фізичною особою та немає статусу фізичної особи-підприємця.

Судами встановлено, що 29.09.2023 ОСОБА_1 припинила свою підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець на підставі власного рішення, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зроблено запис.

4.Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Названі норми передбачають, що господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст.665 Цивільного кодексу України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Враховуючи приписи ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Колегією суддів встановлено, що відповідач виставив позивачу для оплати рахунок, який позивачем був оплачений, отже між сторонами укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб, і цей договір є підставою для виникнення у його сторін майново-господарських зобов`язань.

Як вказувалось вище, 08.06.2023 позивач надіслав відповідачу письмову вимогу про повернення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 200 160,00грн.

Матеріали справи не містять доказів поставки піддонів на суму 200 160,00грн.

При цьому, як стверджує представник відповідача в апеляційній скарзі, ФОП ОСОБА_1. виконала досягнуті домовленості щодо поставки товару у повному обсязі. Разом з тим, відповідач не надав суду доказів, які підтверджують фактичне приймання-передачу товару, зокрема, накладну, тощо.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі №914/1680/18).

Доводи скаржника про те, що факт поставки позивачу товару підтверджено є безпідставним, оскільки обставини здійснення господарської операції можуть бути встановлені лише на підставі письмових доказів, якими є первинні бухгалтерські документи або інші документи, які переконливо підтверджують реальний рух активів та свідчать про фактичні обставини здійснення постачання товару позивачу.

Вказана правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 29.01.2020р. у справі №916/922/19, від 25.06.2020р. у справі №924/233/18.

Згідно ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., в редакції, чинній станом на час виникнення спірних відносин визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

У відповідності до ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на час виникнення спірних відносин, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, за загальним правилом, фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та відображають реальні господарські операції.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що у даному випадку, відповідачем не надано до суду первинних документів бухгалтерського обліку на підтвердження факту поставки товару та отримання його позивачем, у зв`язку з чим відсутня можливість встановити реальність здійснених господарських операцій, на які посилається відповідач.

Згідно із ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Законодавець зазначає, що вимога про "повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні" означає, що у разі припинення зобов`язання через неможливість його виконання, яке виникло внаслідок обставин, за які жодна із сторін не відповідає, або у зв`язку із добровільною відмовою від зобов`язання обох сторін, сторона, що виконала своє зобов`язання повністю або частково, має право вимагати повернення виконаного.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, і набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі №334/2517/16-ц дійшов висновку що набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Верховний Суд дійшов висновку, що для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. Суд касаційної інстанції зазначив, що у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі (постанова від 30.08.2018 у справі №334/2517/16-ц).

Оскільки позивач направив відповідачу претензію про повернення безпідставно набутих коштів у розмірі 200 160,00грн, це свідчить про припинення в установленому законом порядку існування підстави для збереження відповідачем у себе грошових коштів, сплачених на його користь позивачем у рахунок поставки товару, що не відбулася.

Також суд не приймає до уваги доводи щодо відсутності доказів отримання відповідачем претензії, оскільки в матеріалах справи наявна копія опису вкладення у цінний лист від 08.06.2023 та накладної підприємства зв`язку "Укрпошта" №8040022542479 від 08.06.2023, які є належними доказами направлення на адресу ФОП ОСОБА_1. вимоги про повернення безпідставно збережених коштів.

Таким чином, беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо стягнення 200 160 грн безпідставно отриманих коштів є обґрунтованими, тому підлягають задоволенню.

Також, в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 вказує на те, що позивач як юридична особа, згідно з наведеними приписами ГПК України, зобов`язаний зареєструвати свій електронний кабінет в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі) в обов`язковому порядку. При цьому, 19.10.2023р. матеріали справи №914/2838/23 надійшли до Господарського суду Житомирської області, тобто після набрання чинності вищезазначеними нормами, але судом першої інстанції не виконанні вимоги ч.1,2 ст. 174 ГПК України, було відкрито провадження по справі, проведено її розгляд та винесено рішення, яким позовні вимоги були задоволені у повному обсязі.

Однак, колегія суддів критично оцінює вище вказаний довід, враховуючи наступне.

З 18.10.2023 введено в дію Закон від 29.06.2023 №3200-ІХ щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами (далі - в ЄСІТС), яким встановлено, що адвокати нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи зобов`язані реєструвати свої електронні кабінети в ЄСІТС. Інші - реєструють свої електронні кабінети в добровільному порядку.

Враховуючи, що позовну заяву направлено до Господарського суду Львівської області через систему «Електронний суд» 21.09.2023 р.. В подальшому, ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.09.2023 вказану позовну заяву з долученими до неї матеріалами передано за територіальною підсудністю до Господарського суду Житомирської області. Відтак, позовна заява була подано до введення в дію Закону від 29.06.2023 №3200-ІХ щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами (далі - в ЄСІТС). Таким чином, колегія відхиляє довід відповідача про порушення Господарським судом Житомирської області норм процесуального права.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів зауважує, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення.

Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.

6. Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що в апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про скасування рішення Господарського суду Житомирської області від 20.03.2024 р.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику Європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційних скарг, а також не встановивши в рішення та додатковому рішення суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування додаткового рішення.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав для скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.03.2024 р. у справі №914/2838/23 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Житомирської області - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

Справу №914/2838/23 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "12" серпня 2024 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.